Розділ № 7 Розвиднилось. Так ясно, аж нічого не зрозуміло.

- Всім залишатися на місці. Я перевірю боєм потужності місцевих зарядок. – Сказав робот і сміливо рушив вперед.

- Може не варто? Давай здаля татахнем?

- Мовчати і стояти на місці. Особливо Вам Петя.

Пі повільно виїхав на піщаний берег, не зводячи погляду з чорного дерева. Підзарядка від блискавок гарна річ, особливо коли ті кидаються оравою з дерева. Поки земля під ногами дрижала, лунав частий грім. Довкола відчувався озон. Цупкі корінці з землі дляво і знишка обмацували землю у пошуках вражених жертв, раз у раз виринаючи з ґрунту. Краєм ока поодаль Петя помітив на березі кістки, схожі на псячі. Ну от. Ехо війни.

З повною зарядкою Пі гарно шандараханув плазмою деревце, яке у відповідь шваркнуло ще електронами. Пі повторив наочну і деморалізуючу демонстрацію переваг плазми. Коріння з пискотом звивалося у спіралі, плоди повибухали, а стовбур звільна плавився, втрачаючи форму та об`єми немов пластикова пляшка у вогнищі.

- Язв. Корисний навик! - сказав Паша миттєво перекрутившись та скинувши захист.

Пі теж швидко розмотався та повісив на спину моток мембрани. Петя кряхчав і стягував скін мумії. Як впорався, зіжмакавши неакуратний клубок з мембран, повісив їх до купи на корпусі Пі.

Робот знову випереджав інших, ідучи у напрямку найбільших заростей рослин, юнак та Паша обережно плелися позаду. Раз по раз робот ловив заряди від нападників з засідок і блискавково добриденькав смертоносною плазмою.

Петя обізвав ті дерева теслесиками, і чотири чи п’ять разів кричав навздогін роботу, щоб той хоч одне дерево лишив. Надто хотів дивофруктів скуштувати.

У високо напруженому становищі, файно, хоч не занадто посіченим ландшафтом, їх мандрівка тягнулась аж поки на горизонті не манячило оповите сріблястим туманом місто Рослин. Розгледіти, як належить, нічого не виходило. Лише надвисокі дерева, які колом стояли посеред долини з туманом – це безперечно штаб, де зараз припадає пилом їх єдиний шанс повернутися додому.

В хвилину відносного спокою, за яку Пі нарешті нагнали, щоб почати ділитись планами на штурм Цитаделі флори, на них з ще більшим запалом одночасно розсипним клином напали бісові теслесики. Петя нарахував не менше двадцяти. А поки хтось згадував арифметику за другий клас, Пі ледь встигав кропити чергу гостей віддарками з каші, звареної з голих ядер та гулящих електронів. Технологія ледь не програла злагодженності масової атаки.

До завершення бою залишилось прозвучати ще парі взаємно не ґречних піф-пафів. Від надлишку заряду корпус Пі брався міні-блискавками, а нападники з одного боку, чи ліпше захисники свого світу, лежали купами по троє, четверо, кому як подобалось чи довелось. Декілька нападників незрозумілим чином скоцюрбились за простими деревами, та вряди-годи з засідок нарізно атакували. Дуже даремно, бо прямо тоді їх чекав точний постріл робота.

Коли внадливі теслесики пробі фізично скінчились, а компанія дійшла до зручної для споглядання позиції почалась найнудніша, але важлива фаза їх нападу з обтяжуючими – планування. Без плану не зробиш і дірки у кишені, що вже мовити про атаку форту надрозвинутої і не без причин домінуючої цивілізації рослин, які на шляху еволюції послали гуляти лісом страх, заклякання та заразом бажання віддати найціннішу річ.

- Що збираєшся робити Пі?

- Піти і перебити всіх.

- План вогонь, легко запам’ятати. Можна я в цю палаючу хату докину троха хмизу?

- Так. Відповідно до Правил, Ви як член екіпажу маєте право …

- Право, ліво. Соб, цабе. Не важливо, послухай зараз голос людського розуму. Знаю, ти захочеш подискутувати, але… Припустимо, вони розумні. Або ще гірше - недурні. Тоді вони мають захист від двох типів ворогів. Бляха, рука щось болить. – Петя гучно постукав лівою рукою по правій,- А, і цей… А… Перший тип – такий же мудригаль, який все вирахував на три прийоми їжі вперед. Але раз світом маширує мудрість, то деінде дриндяє і дурість.

Ми перший раз на чужій планеті, такі розудіті йдемо на штурм ворога, від якого не знаємо нічого чого чекати, а чого не чекати. І тому, саме тому. Ти один не підеш. Спершу розвідка, потім розвідка боєм, виснаження вогнем або анекдотами, а лише потім вибиваємо двері з ноги, сідаємо за найкращий столик і замовляємо маргаріту на всіх. З лімончіком.

- Що з рукою? Вам треба її обстежити?

- Вона в мене особливо тренована, не переживай. Переживу. Давай краще, що і як з їх Містом розберемося.

Видимі підходи до втаємниченої туманом Цитаделі йшли через розсипи тих самих ям-пасток. Шлях по землі відміняється? Чорта в полубоксі їм! Пі весь аж палахкотів і трясся, скільки блискавок піймав. З двох стволів він залюбки вивергнув ті сотні мегават по пасткам. Петі залишалося лише оминути ями і наздогнати Пі, який зупинився якраз перед стіною туману.

- Ви бачили Пашу?

- Пропав. В ямах нема.

- Ви передивились все уважно?

- Так.

- Атакуємо?

Позаду притьмом спустився Паша.

- Язв. Ніяких атак. Там без шансів. Розвертайтесь та шукайте собі уран, плутон, н`ютон…

- Ти погано вивчив землян. Чи земляни тобі трапились не пальцем роблені. Ми йдемо. Так, Пі?

Робот схвально кивнув.

- Язв. Послухайте. Там захист. Там серйозно.

- Тіки струм?

- Язв. Ні. Але і він теж. Ходіть погляньте місто зліва.

Петя та Пі обійшли місто, де видимість виявилась краще, мабуть через вітри. Робот налаштував фільтри на камері для покращення видимості, та розгорнув у повітрі велику (два метри на півтора) проекцію наближеного зображення околиць форпосту рослин.

- Язв. Бачите?- чи від намагання переконати, чи від нервувань, голова Паші ще більше захиталася, а звична дужка замість роту вийшла зовсім ввігнутою.

- А так. Пьосєль. Обскубаний до кісток, нерухомий, вочевидь мертвий від страшної, мало підходящої саме мені, прямо сьогодні, смерті.

- Язв. Оцініть як близько він підійшов.

- Ви хочете сказати, що атакувати відкрито небезпечно? – врешті запитав Пі.

- Я бачу кола, то доріжки? Вони, Пі, що тренуються?

- Більшої нісенітності я від вас ще не чув. При надвеликому наближенні, то коріння з функцією рецепторів і швидше за все струм, отрута чи інші форми етикету.

- Ууу, робогумор пішов. Гостинні… чи ліпше веселі овочі. Гарна назва для соку чи консервації. Поміть собі. На обраткі запитаю.

- Язв. А у землян так прийнято? Планувати щось напередодні нездоланних перешкод?

- Тільки у людей. - сказав Пі та смальнув залпом в корінець з шипами, що непомітно підповз до Петіної ноги.

- А та сітка доростає аж сюди. - Сказав юнак спокійно, наче ніхто не стріляв йому під ноги.

- Наш загін помітили.

- Я здається знаю, що робити. - Петя урочисто усміхнувся.

- Якщо роботам може бути лячно, то зараз цей момент.

Не місцеві рослини з їх мільярдом витончених способів зробити амінь, а ентузіазм Петі зараз точно найстрашніше.

- Паш, а ти можеш зробити фігурку? Мене, тільки в пів зросту.

Той погодився, а робот і юнак мовчки, не зговорюючись переглянулись в знак радості, бо не справдились їх найгірші сподівання щодо матеріалу для фігурок. Паша силою думки відірвав знизу від себе шмат та прийнявся виробляти фігурку. Дві хвилини і все. Точна копія юнака, ще краще ніж минулого разу. Розфарбуй і як живий.

- Як мило!- тішачись мовив Петя. - А тепер, Пі швирни його прямо туди.

Пі підійшов впритул до туману, попутно розчавив 2 шиплячих соковитих білих корінці, які повзли на нього.

Взявши клешнею фігурку за матню, робот повернув її наверле, прив`язав до вмонтованої катеринки за ногу, замахнувся та жбурнув міні-Петю. Імпровізована розправа, це все ж приємно.

Трійця на екрані через теплофільтр спостерігала як в тумані фігурка сповільнилась, але летіла. Впала перед єдиним серед стіни зелені входом до міста поруч з кістками псоістоти. Зусіль посипались маленькі зерняти, які обліпили її як пенсіонери АТБ в дні скидок. Вони злипались на ній, створюючи подобу гозинаків.

- Пі, тяни вже. Що ти там чекаєш?

Пі вімкнув автотягу, але фігурка противилась. Її занадто сильно прижало до землі.

Навкруги деренчанням перевантажених і перегрітих двигунів лунали свідчення першої неспроможності землян перемогти тубільців. Робот не вмів здаватися, відступати. Але прийняв рішення змінити тактику. Ще трохи і в обмотках розплавиться ізоляція, а тоді коротке замикання, яке поставить масне розп`яття на його довгому строку експлуатації. А він же такий… молодий? Робот може так про себе думати? Цікаво, які критерії у людей для цього? От, Петя точно до смерті буде молодим. Він ніколи не знатиме розпачу. Він…

- Він приклеєний. Що робити Петя?

- О, як я тішуся. Та щоб ти, прям мене, ше про щось і прохав? Це мабуть за рахунок того моцного подохлого в лісі карасика. Ти, я так розумію, в рободитинстві своєму канати не перетягував?

- Певен вас навіть за тим застукали. Допомагайте.

Петя аж схопився за скафандр, щоб не луснути від сміху. Якщо до цього часу, хтось в радіусі десяти кілометрів не знав про них, то тепер це прикре непорозуміння виправлено.

Він взявся за канат спереду Пі, налаштував реле на рукаві на максимум рівень тертя, обернувся, уважно придивився на робота та запитав:

- Я можу поділитися з тобою фамільним секретом?

- Звісно. Відповідно до Правил польоту, член екіпажу може повідомити роботу інформацію у всіх формах без збереження, відмітивши її фразою «Конфіденційно. Екіпаж».

- Ми зараз будемо викликати дощ.

- Як це нам допоможе?

- Дізнаєшся. Ти зможеш просто повторювати за мною?

- Лише не тезу про вищість людей.

- Ая-яй. А я ж так хотів. Ніт. То після. А це пісня. Наша сімейна. Триста років з вуст у вуста. Мольфар предкам по татовій лінії подарував за поміч. Це не жартики, тут повага треба.

- Згоден. Якщо піде дощ. І це сприятиме виконанню місії. Хоча я досі не певен щодо логічно-наслідкової послідовності. Я виконаю ваше прохання. Виконаю буквально, хоч і звучить не дуже.

І Петя заспівав, роблячи ривок на кінці кожного рядка, який враз підхоплював робот.

Коли сутками тато працює на полі,

на полі

він в руках несе хліб додому й мозолі,

мозолі

прожити доволі

дай Боже нам, й долі

як дітки підуть,

гнути спину на полі,

на полі.

Перші два рази робот не міг налаштуватися чи то перебороти себе, щоб співати. Це можна пробачити. Перша спроба співу і на тобі зненацька магічний український фольк. У роботів серйозніше, з скомплікованими структурами інтелекту, теж будемо відвертими трапилась би заминка.

За дві хвилини у них вийшло. Принаймні, вперше за час неофіційного візиту на цю розпрекрасну негостинну планету пішов восьмихвилинний дощ. Від нього порідшав туман і розмокла земля під манекеном. Тож ще три вокальні заходи і вони витягнули фігурку назад. Пі здивувало, як він недооцінював силу хлопця, який виявився таким же дужим як і він. А це неможливо. Ай, гаразд, ще й розумний, чи краще то обізвати кмітливістю.

Петя окликнув Пашу:

- Ти ж в курсі, що навіть у казці ріпку тягнуть всі?

- Язв. Не можу тягнути. Я у захисному слизі. Тертя мене швидко прикінчить.

Пі покликав їх глянути як він різаком (файно, як купа штукенцій вбудовано) розрізав кокон над лялькою.

- Це не моя вуду, але ти все одно ласкавіше. - попрохав Петя заглядаючи через плече.

Пі пояснював усенький процес іншим, як професор хімії п’ятикашникам встановлені аналізом виключення з правил органічної хімії.

- Це суміш слабких органічних кислот з леткими речовинами. Потужна багатовекторна дії: липучість, максимальна електропровідність, міцність атомарного магнетизму, та наша гарна знайома - кислота. Якщо простіше: налетіло, зафіксувало, розчинило.

- Шкода, щолоч скінчилась. Ми б зара. А воно горить?

- Так.

- Ну то підпалимо себе зсередини, дєлов то.

- Сподіваюсь мене скоро знищать і я більше ніколи не чутиму такого.

- Дуже мило. З емоційним модулем гарантія щось не так. Ти занадто схвильований. Він в тебе хоч не пальоний?

- Показники функціонування у нормі. Він експериментальний, але схвалений розробниками «Гіперджамп». Вироблено у Вінниці. ПП "Сокіл". Гарантії ще на сто років.

- Ти запсєшиш. – Паша пирснув, і загиготав і в перервах між приступами, захлинаючись слиною, намагався говорити. - Оце збіг… Але вдумайся…. То лавочка зведеника мого. Я допомогав розробляти отуво цяцьку… Ну як, допомагав. На кріслі сидів, картинки дивився з купою дротів, які мені куди тільки не напхнули. Так, що ти – це трохи я. Ще більше тепер люблю.

- Я вас вислухав. Йдемо скоріше помирати.

Старанно замастились ґрунтом, а Петя на додачу обмотався залишками мембран. Замурзані і незграбні вони рушили напрямки до входу.

Це найпозорніша з усіх атак в історії людства. Але всі з Землі не здорово горді, як відмітив Петя. Він сподівався при атаці вчасно активувати захист від падінь. Оті подушки безпеки, які не спрацювали минулого разу. Заздалегідь активувати – не варіант. З ними неможливо йти, а вони і так продиралися крізь туман не швидше садових равликів. Паша з безпечної відстані спостерігав та втручатись намірів не мав. Що він може вдіяти?

Втоплене у тиші місто застигло перед стрибком. Зачаїлось без найменшого натяку на життя. Гарний трюк досвідченого фіґляра. Це відчував Петя, який шаркотінням металевих підошов вивів з рівноваги всіх можливих живих і свідомих.

Не дивлячись на ілюзію цілковитого контролю, ціла палітра думок і здогадів, спонукань кинути все прямо зараз, шура-бурею вирували у штучній свідомості робота. Він почувався дискомфортно і навмисно не спостерігав за грімким напарником. Невже він прогуляв уроки укрмови, де розбирали слово «непомітність»? Як хотілося опинитися зараз на цій триклятій планеті з кимось нормальним. Щоб поважав інструкції та його улюблені Правила польоту. Як змусити конкретно цю людину поводитися прийнятно? Жодної зловтіхи, вона вивітрилась, коли людський максималізм, мрійливість, ентузіазм, навіть достовірно до сьогодні не існуюча магія, виявились дієвіше, ніж кращі технології і найглибші знання, засунуті йому творцями. Навчений? Нормальний? Нині для успіху потрібен саме цей схиблений ентузіаст.

- Стукати і роззуватися, думаю, не варто.- збоку крикнув Петя.

Ай справді, не до етикету. Килимок з коріння надзвичайно хутко скрутився і швиронув їх чітко в центр поселення. Робот максимально витягнув шию і руки. Петя ледь встиг увімкнути подушки безпеки. Після чого землян щедро обліпили, стрибнувши з віт, кислотні рисинки шаром у два метри. Хвилину, поки ті застигали, їх за усіма писаними і не писаними правилами воєнної гостинності, не залишили скучати. Зусібіч вгатили блискавки. Пі спокійно заряджався. Петя ловив кожен привіт через тріщини в скафандрі і тому зустрічав їх сороміцькими зізнаннями у любові. Два рази навіть в риму.

За підрахунками робота минуло п’ять хвилин десять секунд. Юнак міг заприсягтися, що катування триває вже точно місяць, з тридцяти одного дня. Не менше. Не лютий там якийсь. Теслесики зрештою розрядилися.

Пі втягнув голову та руки, утворивши купу вільного простору. Благо, рисинки склеювались між собою і не злиплись з ним. Імпровізована камера через отвори на дні швидко заповнювалася невідомою, більш концентрованою їдкою речовиною, яка за обчисленнями розчинить його до останньої гайки за тридцять шість хвилин. Вишенька на торті. Запустив відлік. Це який вже після приземлення? Після розчинення захисту, а він вже зовсім не той, що треба. Зволікати і звичайно по життю не можна, а тут взагалі край. Хай Петя краще орієнтується на нього. Дурний людський план: чекай я вилізу і дам тобі знак. Дурний план, а отже необов’язковий для виконання.

Він вжарив з обох стволів, поділивши тимчасовий притулок по діагоналі чітко навпіл.

Петя теж старався. Не подумайте. Це не капсула кіперсну, тут не до аб`юзу над байдиками. Подушки він повтоптував в дно, чим не знаючи перекрив доступ кислоті. Він дістав запальничку та фляжку. Шкода стало залишки пійла переводити. Відкрив шолом. Перехилив флягу, набрав у рот улюбленого пійла, але не ковтнув. В останню мить подумав пирснуть для збільшення площі ураження. Не вийшло. Осічка охлялого організму. Випадково випив. Бо нерви. Ну, і смаковита зараза. Там ще на ковток, два.

Юнак дістав з сховку бозонного пістолета. Того самого, яким робот збирався зупинити його маленьке, але цікаве життя. Прихопив, бо раптом робот знов здуріє чи сам. Дивно, виставлено замалий промінь. Діаметр один міліметр. Пі хотів його два роки розрізати? Жорстоко і неправдоподібно.

Відкалібрував бозони на максимум – три дюйми. Оце так сила. Спершу звісно не діяло. Петя викинув з голови, що заряду в цій штукенції треба час підготуватись. Він знову натиснув на гашетку. Через дві-три секунди з дула, тихо як оплеск однієї долоні, вилетів потужний фіолетовий дзюрок, який жагуче вп`явся у стіни рисової тюрми і прийнявся імпульсивно малювати ази геометрії за третій клас: відрізки і точки.

Безбожний, несказанний, задушний запах суміші гнилої, протухлої, перекислої риби замішаний з сірководнем і плеядою відразливих парів заполонив все навколо. Очі різало і пекло. В порівняні з цим, сюрстрьомінг з`їдений на спір на третьому курсі – дитяча шампунька. Таким можна травити людей в окопах і бліндажах, потім заборонити окремою міжнародною конвенцією, але все одно травити і нікому не зізнаватися.

Петя не плакса, але сльози самі котились градом. Тікати, єдина думка. Він ледь осилив скинути відтяту верхівку вбік, незграбно виліз з свого некомфортного Кіндера. За коцнуту підошву зачепився шматок мембрани, через який він неминуче перечепився, втратив рівновагу, зробив неочікуваний кувирок вперед у грязюку. Так-сяк зреагувавши, хлопець гучно бахнув долонями по землі, впустив зброю. Розплющив одне око, інше боляче сіпалося, відшукав за нечіткими обрисами пропажу, підчепив за ремінь на ногу. Накарячках відповз подалі від осередку смороду, знову протер очі. Розмиті образи не давали розуміння екшену навколо. Рослини його ігнорували, всі їх сили зосередились на Пі.

Робот як може відстрілювався короткими чергами від цунамі з корінь, що безладно або рівночасно нападали звідки їм заманеться. Все навколо тріскотить від вогню, однак охоронці не здаються. Пі вже стріляє з двох рук у різних напрямках безперервним вогнем, орієнтуючись виключно за характерним звуком виринання з ґрунту сітчастого надміцного ворога. Подекуди натиск стає зашпарким, робот не встигав реагувати і отримував божевільно сильні удари в корпус. Система контролю рівноваги поки вправлялася. Невідомо скільки ще запасу міцності в нього заклали.

Адреналін то чи інший чудесний важіль в організмі, але Петі швидко покращило з зором. Так швидко, як не від протирань, але часу розбиратися нема. Якщо нічого не змінити, компаньйона розберуть на міні-лего, яке ніхто в світі зібрати не годен.

Юнак допоможе лише як здобуде ядро, задля якого вони на цю вилазку і обісмілились. Знайти ціль виявилось легко. Посередині бився Пі. Зліва стояла обгорнута довгим перисторозсіченим індиговим листям сфера, справа рядами стовбичили білі стовбури, закручені як дзьобоподібна фавда ґе́льґіва зверху та помережені червоними смугами від бурої землі до середини. Ковзаючі рожеві мутовки випрямляючись відбивали промені й зайчики плазми, обпалене клоччя з коріння чи скам`янілі грудки землі.

Захищали вони дивовижну, прекрасну штуку. Пласка, як невисоке мармурове дерево з гілками, але без листя. Натомість на черешках рясніли скупчення блакитно – салатового світла, що мерехтіли в навколо розмитими дво та трьохколірними веселками. На висоті його очей в центрі великого червоного кола стовбура невгамовною чорнотою вимальовувалися незамкнені криві, ламані та хвилясті лінії.

Декілька разів великі кулі плазменної вдячності робота летіли прямо в дерево, але стовбурці тряслися, звучало "Дзии-ннн-ш" і силове поле захищало ту неймовірну істоту. То точно Альфа! Нерухома чи зосереджена координацією захисту? Не ясно.

А що зрозуміло – жадана сфера повністю безборонна. Крізь листя виднілися чіткі обриси кулястих отворів, з яких лилося м`яке світло. Колір, єдина підходяща назва якому "Життя". Шкода відбирати. Але Настя, космобол, сім`я… Він мусить то зробити.

Хлопець навзаводи побіг грязюкою до сфери. Перечепився і впав. Коли приглянувся, від шаром бруду побачив велике біле окістя. Ясно. Рослини по іншому розпорядилися залишками великої риби. Відсунувши листя, він просунув в отвір руку, але там його сильно вгатило струмом. Занадто. Хлопець від несподіванки приземлився своїм сховком для шила у грязюку. Праву руку майже відняло. Знову правиця. Ну хоч не ниє. Зате болить усе інше. Зціпивши зуби, він зняв з ноги причеплену мембрану, що таскав за собою як катафот, та не щільно намотав її зубами в три шари на ліву руку.

Між відбиттям щосекундними атак Пі встигав слідкувати за юнаком. Без допомоги той не впорається. Робот посилив супротив як міг. Сильніше ніж міг. Нинішня потужність занадто перевищує допустимі заводські навантаження. Він не здатен так довго воювати. Безсумнівно нагрянуть невідворотні наслідки, але перегодом. Ця крихкотіла, у нікудишньому костюмі, залежна від нього людина не витримає ще одного удару.

Людське серце капітулює при сили струму у п’ять сотих ампера, а закоханому чи оглашенному (один тхір) треба ще менше. Нездужання, втома, голод, сп’яніння та емоційне збудження приводять до зниження опору тіла. Петя переплутав ці осоруги з покемонами і зібрав їх усіх. Через мимовільні неузгоджені скорочення серцевого м'язу, біомотору стає фіолетово на транспортний судинний колапс. Червона українська юшка у венах розчепиться на фатальну колекцію інгредієнтів без ладу і складу. Життя в хлопці залишиться на заячий скік.

- Пі відставити, зупиніться, одумайматесь. Ви погубите себе...

Юнак не чув. Пропащому чого страшитися? Він просунув руку в отвір і схопив ядро.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Скрипка
14.05.2022 08:59
До частини "Розділ № 7 Розвиднилось. Так ясно, аж нічого не зрозуміло."
Красиво. Отак от, на вхід вражень багато, а на вихід лише одне - красиво.