Розділ № 6 Вода з великим Пеаш точить все каміння підряд.

Як кажуть, попали в печінку - полеж, рано до жінки. Відключення п`ятиста відомих і десятка ще невідкритих функцій печінки дали про себе знати. Фізіономія Петі поблідніла, тиск впав, а частота серцевих скорочень зменшилась. Ще з 20 хвилин він лежав у відключці на траві, яка пожадливо обліпила знизу помітно коцнутий костюм. Пі вимірював медсканером на обличчі життєві показники, та чекав слушної миті стабілізації показників для дифебрилятора.

Відпочинок дозволяв юнаку відновлюватися, однак часу на це у місії катма. Шість разів робот поглядав на косий нагрудний карман, де Петя однозначно зберігав пойло. Воно могло допомогти. Робот з відразою як до шалудивого пса відганяв цю думку, але вона вперто поверталася бумерангом, щоб вкотре стати посланою.

Пі відкалібрував шокер на мінімум та заніс руку над лицем хлопця. З десяток малих блискавок одностайно вдарили у чоло, брови, перенісся, очі, ніс, щоки, губи і підборіддя. Обпалив трохи бороду, від чого пішов характерний запах паленої курки. Петя до тями не приходив. Паша спробував втрутитися, однак Пі злісно відігнав його жестом незайнятої руки.

Проклинаючи себе вже як справжня людина, він швидким рухом, бажаючи покінчити з цим неподобством, дістав з карману фляжку. На її майстерно обробленому титаново-срібному покритті не лишалось жодних слідів від дотиків, як зазвичай на прикрасах. Певно, щоб Петя не замацькав слідами закуски. На лицьовій стороні на приклеєному прямокутнику натуральної шкіри, якою вже давно ніхто не користувався, в два рядки поміж стеблин, квіток та комашок вигравірувано:

«Quia nomĭnor leo

Бо я називаюся левом»

Гонор, апломб, буфонада, або просто понти, як сказав би Петя. З більшим бажанням аби лежень захлинувся, ніж привести напарника до тями, Пі відкрутив кришку та вилив алкоголь Петі на рота. Трясучи, піднімав та опускав фляжку.

Минуло десять секунд і з усмішкою готового до виступу клоуна, Петя стямився. Зі свистом, аж до звуження ніздрів, Петя вдихнув улюблених пахощів на обличчі, смачно і затяжно облизався.

- Я поки не ставатиму. Болить по чорному.

- Чому Ви не активували подушки безпеки?

- Система заглючила. Костюмчик старий, брухт, одним словом.

- А Ви віддали голосову команду? Бо в даній моделі подушки безпеки так активуються. За базою данних ЛітоПК, код активації «РУДЗ».

- Шо справді? Буду знать. Зараз ходити як зможу, знову шугану і перевірю. Паркурщиків колишніх не буває. То все враки.

Почувши, що Петя вже жартує, а значить планує пожити, Пі дістав з сейфу на лівому лікті прямокутний бокс, за прозорою кришкою якого зберігалися два шприци. Увівши на боковій мініатюрній панелі потрібну комбінацію, він запустив хімічну реакцію, яка по заданому алгоритму приготувала суміш для екстреного загоєння внутрішніх органів. Пролунав дзвінок, і скляна кришка відкинулася. Навколо розповсюдився аромат лікарняної хімії, який на щастя заглушив розлите кіровоградське пійло.

- Ви маєте відкрити рота для введення ліків.

- А це не боляче?

- Не для царя звірів.

- Добре, а запити його хоч можна?

- Вживання з алкоголем матиме непередбачувані наслідки.

- Тобто, може стати і краще?

- Так, але тільки мені. Сам до корабля я дістанусь швидше. З врахуванням часу на підзарядку. Сонцем задовго, принаймні година треба, а блискавка в мене сама не потрапить. Вам потрібно відпочити.

- Так, передусім від твоїх нотацій. – Відказав Петя та прийняв ліки.

Святкуючи моральну перемогу, Пі обернувся в напрямку майбутнього пункту призначення. Він просканував все з хребта та склав детальну карту околиць. Він обернувся до компаньйонів та застав Петю з піднесеною до губ фляжкою. Залізне терпіння луснуло і він вилив на Петю гнівні роз’яснення про хімічні реакції, кволу людську біологію, безглуздість астрології, мертвої латини та взагалі винуватість Петі у всьому на білім світі. Вислухавши концерт по заявкам, Петя лиш мовчки сховав блискотливу винуватицю померхлої тиради.

Минула година підзарядки робота. Юнак вже почувався стерпно. Далі рухались швидко, далі рухались мовчки. Чітко по окресленому Пі шляху.

Хвилин за п’ять вони вийшли на чисту ділянку, зачищену від усього вище гладіні набридливо однаких трав. Пі переповнювали гордощі за прокладений маршрут. При цілковитій тиші безвітря та тотожних запахів, пейзаж бісив рутиною, хоч явно коштував творцям нічогеньких зусиль. Петя поділився здогадом, що це пси розчистили безпечну зону.

За дві години компанія, рахуй завиграшки, дісталася потрібного берега.

- Язв. Тут справді мало туману. І видно звичайне піщане дно. Але як перейдемо... там багато злих рослин.

- Тобто, до цього добрі були? - Поцікавився Петя.

- Язв. Так.

Річка на перевірку виявилась не глибока, не широка, але все ще вміщала не одну причину тривожитись. При наближенні їх до берега, плаваючі листки збилися купчастіше посередині і затремтіли з тихим дзижчанням.

Петя кинув камінь над рікою, той пролетів нещасних десять метрів і з секундним пахканням в повітрі розсипався на дрібну труху.

Від гріха подалі, вся компанія замоталася у плівки. Паша в силу тлустої фігури замотався сам, взявши щупом мембрану і зробивши пару сальто. Прудких як для такої неохватної тушки. Петя старанно обмотав робота, а вже залишками себе.

- Ви забули про зброю! У разі пошкодження акумулятора станеться вибух.- Нагадав Пі.

- Зараз, все буде. Згадати би той вузлик. Гнав ще з пошляцької назви. Е-е-е. Мокрий полутик? А полуштик. Згадав. Дивись. Тут з краю отако, всьо розв’язалося, зброя готова. – Сказав Петя і віддав напарнику рушницю, обмотав свою.

Затим обережними, короткими перебіжками вони рушили вбрід. Паша парив, замикаючи процесію. Пі проголосив, що за показаннями приладів під водою значно менший рівень кислотності. Туман оточував їх, все більше в`їдаючись, натомість видимість навколо падала. На сальній броні та незахищених ділянках наросла слизька зелена плівка, яка хиталася від руху мов желе. Смерділо огидним серпневим скотомогильниковим варом.

- Чуєш Пі? Я кажись поняв. Ми воюємо проти сушів кума.

- Поясніть. Поясніть виходячи з факту, що я машина з інтелектом. Де ми, що за кум і які суші. Ви ж про страву? – Як змога чіткіше, аж до затягнутих пауз, запитав Пі.

- Це безсумнівно. Агресивні істоти тут, як з рецепту українських суші. Все сходиться. Оцет, сало – було. А от гострий васабі. – Сказав Петя провівши через туман долонею від лівого плеча, як конферансьє представляючи артиста на сцені.

- Зупиніться. Будь ласка. В мене щойно промайнула думка про самогубство. До станції техослуговання більше мільйона кілометрів, а вбудованих в мікросхеми психіатрів роботам ще не вигадали.

- Як знаєш. А я вже готуюсь воювати з рисом.

- Зараз ще дещо перевірю. В атмосфері відсутні галюциногени. Це побічна дія ліків і вона скоро мине.

- Язв. А що таке рис? - Втрутився Паша.

- Ну, це… Такі крупинки. Як дощ, але смачний. Хоча іноді і дощ норм. Як набігався там, чи зміну в пустелі вибриками заслужив.

Петя вже хтів розповісти про тисячу мільйонів особисто перевірених рецептів плову, різотто та один особливо таємний - куті з домашньою вареною згущенкою та горіховим асорті, але сьогодні цим секретам полішинеля на Землі потрапити в інопланетні вуха не вийшло.

Вода почорніла, а рослини по одній занурилися під воду. На темній гладді замиготіли золотаві промінчики, окремими групками в умовних квадратах, кожна від власного невидимого центру. Повітря відчутно наелектризувалося, туман погустішав як сироватка.

- Паша, проясніть природу цього процесу і його подальший розвиток.

- Язв. Я не знаю. Вони певно кличуть когось. Чуєте?

Зліва, метрах в десяти від згуртованих мандрівників, лунав монотонний гул.

- Відповідно до Правил, робот як найменш вразлива істота в складі місії відповідає за відбиття атаки ворожих сил. Прошу всіх учасників негайно зайняти місця чітко за мною.

- Смикнеш за той край біля приклада і все розв`яжеться. Але не спіши, бо туман по биріку роз`їсть зброю.

Хвилину вони стояли, та обережно просуватися.

Трапилась мілина і пересуватися стало легше. Та хвилина шляху і нізвідки пішла сильна поривчаста течія, яка усіляко намагалася їх звалити. Петя кріпко схопився за Пі. Паша злетів вище робота щоб не контактувати з бурними хвилями. Вода різко змінила напрямок руху і стала вся високою стіною поперед вже видного берега. Чимала маса води текла догори та завмирала там накопичуючись в очікуванні наступного ходу мандрівників.

Вагання – щось чисто людське. Робот смикнув мембрану на рушниці в потрібному місці і вже за секунду почав масовану лазерну атаку. Стіна на секунди бралася отворами в областях враження та потроху зменшувалась. Лише розпеченість дула зупинила Пі. І в цю саму мить з хвилі виринули грановані стилетоподібні вістря, за фіолетовим мереживом яких вгадувалися складені невидимим майстром оріґамі безневинні плавучі листки.

Петя міг закластися своїми бровами, що пролунав гонг і більше двадцяти гарпунів полетіло в їх сторону. Рушниця у робота на щастя вже охолонула, і Пі прийнявся розстрілювати снаряди, кожен з яких чітко летів у когось з загону. Останнього він збив прямо перед собою.

Він обернувся, задоволено глянув на супутників, однак коли побачив злякані очі Петі, швидко зайнявся вже більше, ніж сорока гарпунами, які стирчали готові до атаки. Пі відразу атакував їх ще там. Біля десятка все ж вилетіло, і два з них Пі не встиг збити. Прудко, що аж не вірилося, Паша ухилився від призначеного йому гарпуна та кинув згусток рожевого слизу Петі у праве плече. Від штурхана Петя втратив рівновагу та з розчепіреними руками сторчголовою полетів у воду. Вихором підскочив Пі, схопив хлопця за ліву ногу за мить до падіння та поставив прямо, як личить Homo sapiens.

- Ви не проти допомогти, Петя?

- Ні. Наготовимо з вилупків з морепродуктів вечерю на грилі.

Вони стали пліч-о-пліч, робот віддав Петі свою рушницю, зброю хлопця начепив ззаду собі на корпус, добре електромагніти працювали через ту мембрану.

- Покажемо їм Робіку, як удома під під’їздами звьоздам дають прикурити?

І Пі запалив з обох плазмових долонних гармат. Дав жару наче востаннє, без оглядки на подальші бої. Хвиля води, яка вона там товста не була, які її гаврики не населяли, не спромоглася протидіяти плазмовим вогнеметам з потужністю на рівні «Цілковите прощавай, матерія». Діткливий жар атакував рівночасно двома величенними потоками. Від надвисокої температури пісок розплавився і направився рікою вниз по схилам у напрямку до водяних нападників. Навколо епіцентру битви, в паскудному дошкульному тумані вигоріла вільна ділянка, і десь над ними, непереможна до сьогодні крапельна армада злості вперше з миті сотворіння затріпотіла на вітрі.

Тягуча маса під нападниками ставала все більшою клекітливою мішаниною піску, скла, камінців різної фракції, глинистих порід, осаду з випаленої стіни. Поступово полум’я під хвилею створило насипну аркову греблю, яка високою стіною перегородила течію. З-за гребеню супроти них все ще бовванів невідступний ворог.

За мить до справдешнього фіналу, коли здавалося барабани битви стихнуть, воднораз сталося кілька речей. У Пі почав закінчуватися плазмовий заряд. Перегріті гармати засмерділи паленою гумою. Із змарнілої водяної стіни на мандрівників оглушливо вилетіла зграя рослинних вістрь, які скупчено летіли в атакуючому тарані прямо на тремтячі руки робота, що з останніх сил керував потужними потоками плазми.

Пі не впорається. На них летить розпечена куля, тільки ледь сповільнюючись від плазми. Навіть спалена, вона зітре сліди їх існування у мить зіткнення. Паша чимдуж, не розмотуючи до кінця, за край прикладу подібно до списа, жбурнув гвинтівку, прямо в смерть, що невблаганно наближалася. Детонування відбулося саме біля зграї рослин. Від вибуху околиці сповнилися сліпучим білим світлом, нападників рознесло навколо чорним мілкодисперсним попелом, а мандрівників впечатало в донні породи у неприродніх позах.

Першим отямився Паша, він хотів допомогти стати на колеса роботу, однак той відмовився. Вже разом вони привели до свідомості ошелешеного Петю.

- Ти на мене погано впливаєш, помітив Пі? Якийсь не фартовий попався. Чуєш? А може на тобі порча? Давай яєчком викачаємо чи на місяць водою умиєшся. Я серйозно. Тобі пороблено. Може хто більше в космос хотів. Шурупиків намовлених в коробку повкручували.

- Дякую, що врятували. Спишимо марення на стрес і ліки.

- Марення? Але я ж вгадав…Ні, передбачив. Гостру як васабі атаку.

- Я все. Розряджений. Дайте мені пів години спокою, щоб відновити заряд. – Сказав Пі, розгорнувши сонячні панелі.

Петя обслідував висушене дно, застиглу греблю, ризикнув навіть відкрити шолом та зробити трійко шумних дихань на повні груди, оскільки туман навколо вже давно розвіявся. Після чого просто намотував кола відвойованим простором. Паша мовчав, вдивляючись у горизонт.

На тридцять сьомому колі Петі довкола себе, робот не витримав:

- Півгодини, я прошу тільки пів години. Це багато?

- Ні, а я що? Я нішо.

- Добре. З цим, я згоден. Зброю на готові, за мною, рушай.

Пі їхав з виставленими вперед руками з вогнеметами, Петя йшов і потрохи розмотував рушницю, Паша тримався мовчки.

Подолавши греблю, вони дісталися пологого піщаного берега, на якому знайшли купу старого зіпрілого листя. Хтось пробував пройти цим маршрутом, значить це реально і для них. Серед лісу, який ріс впритул до берега, вони помітили абсолютно чорне дерево, яке умудрилося відростити не лише чорні довгі звисаючі аж до долу віти, а ще й чорні круглі з ворсою плоди, широке листя і короткі колючки у всіх можливих місцях. Хоча колючки, то слабо сказано. Справжні палі з розщепленими втроє шпилями явно для активного самозахисту з повною гарантією перемоги.

Паша підлетів наперед, загородив шлях та метушливо, аж затинаючись від страху, сказав:

- Язв. Не можна наближатися. Багато блискавок. Багато смерті.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.