Розділ № 3 Файний гість, що ґазду не з’їсть.

Нічого. Нічого не сталося.

– ЛітоПК, встановити причини зриву.

– Відповідно до данних…

– Коротше!

– Ліквідаційний заряд вилучено чотири години тому членом екіпажу для діагностики. Попередньо в налаштуваннях вимкнено повідомлення учасників місії про дезактивацію функції експлозіціювання.

Робот зняв з магнітів розвідний ключ на п'ятдесят та заніс його над потилицею мирно харчащого в позі ембріона Петі. Думки хмарою накинулись на робота, який не відав, що з тими раптовими гостями робити.

Не можна гаяти часу. Вдарю потужно губкою. Дивно, сили наче немає. Але як тільки він заніс ключа, тут в ньому і народилась сила…Цей гад зараз заплатить за зрив операції. Дати

йому шанс? Ще більше все зіпсувати? Ні! Ні! Ні!

– О, ти ключа приніс. Дякую, нарешті. Не час байдики бити!- миттю прокинувшись, Петя світився енергією.

– Навіщо, Ви відключили самознищення? – зі сталлю в голосі почав Пі.

– Що правда? То усьо в дистилятор на деталі. Я так, з непотрібного попатрав.

– Але ж двигун - це летіти! Нема двигуна - нема літати!

– Так, ще п’ять є. А цей я в токамак переробив. Треба плазми для нагріву. Для непосвящьонних, осьо бітон для нагріву браги. Зара намучу змієвика з труб і холодильник. Які живитимуться чим?Правильно, плазмою. Бо ми, що? Проводимо термоядерні реакції. А оно, датчики примантулив на температуру і концентрацію

плазми. Кюрі б завидки покусали. Підсобиш зі сваркою? В тебе ж є різак?

– І різак, і вогнемет, і лазер, і аналізатор, але я тут - на іншій планеті і ми зробимо на атомному двигуні самогонку.

– То всьо в ім’я любові.

Поки суть та діло, Петя заливав, який він бог сварки і як одного разу врятував цілу планету тим! Хочете почути? Пі не хотів, але куди діватися.

– Якось з трьома братами полетіли перевірити аграрність Плутона. І мене, уявляєш, вперше бригадиром зробили. А за

даними розвідки там сутності стрьомні водились. Типу воронів, але з купою очей і жагою вбивати. Чудили таку штуку. Від їх

дотику живі створіння і машини до скону тряслись. На Земельці вчені помізкували і зробили робота. Надміцного і з вібрацією як

паливом. Поки екіпажем зависали у кораблику над поверхнею,

скинутий Трясогуз зібрав вороняків та змусив тих попітніти. А після пошматував. Я з братами хтів робота привітати. Ми дурні приземлились, пішли йому на зустріч і протягнули руки.

Нажаль, масові вбивства затуманили штучні мізки і він не зміг перестати

вбивати. Відірвав одну руку, другу. А потім і голови. Я ледь встиг сховатися в боковому відсіку. Терміново мав щось вигадати. В

безладі, з гріхом пополам, знайшов мультиварку, сварку, трубки зрошення, гельової їжі та насіння у мисках. Ще ліки були, я прийняв жменьою не розбираючи, бо стало капець хріново. Взагалі погано, то помню.

Тут ще, робот принадився гупати в двері, а вони найхлипші на кораблику. Думаю тому. В тій ситуації я чомусь захтів зварити самогон. Ти колись гнав самогон у мультиварці?

– Ні. Навіщо це роботу?

– А для того, що. Зупинити когось невтомного може тільки рідина,яка відбирає енергію на молекулярному рівні!

– Дивна теорія, але перевіряти її звісно не стану.

– Я мусив. Це як з посівною, прийшла і які там гульки. Так от.

Зробив з мисок типу двометрову кружку. Труба з ручкою і завареним дном. Їжу кинув у мультиварку, додав цукру з пайку.

Все нескладно – спершу швидко до 63°C грієш, газ збавив і до 68°C довів. Так вивітрюються леткі фракції, техспирт. Підняв до 78°C, а коли інтенсивність виходу почала падати, довів до 85°C. Тут сівушні штуки поулітали. Ну, і вилив все в кружку. Обережно по контуру надрізав сваркою двері. Трясогуз відчув слабину і кинувся туди, пробив і головою в дірку, і в гробік мій прямо. Я кришку хлоп, закріпив і заварив. До землі на ланцюг посадив і вуаля! Перше плутонійське опудало. Потім ше в лахи колишньої одягнув,

взагалі краса.

– Звучить як казка.

– Ну, як знаєш Робіку. Ніхто тебе в чудеса вірити не змусить.Саменький маєш. Сюди треба фрукти чи овочі. Не наблюдав нігде?

Пі промовчав, а погода шепотіла: пора швендяти. Задраївши шлюзи, а Пі ще і настроївши дистанційне самознищення, екіпаж вирушив на пошуки. Минуло 4 хвилини і Петя різко рвонув вліво в кущі.

– Я знайшов! Сюди.

Коли Пі під’їхав, то побачив на землі Петю накарячках перед фіолетовим пухирчатим овальним предметом, перед яким

спасувала його система розпізнавання.

– Ти глянь, як шовковиця! Рожева і здорова. Швидше аналіз!

Пі запхав телескопічний шип з руки у загадкову ягоду.

Хімрозбір тривав секунди, але Петя мовою тіла кричав - це задовго.

– Шкідливих елементів не виявлено.

Фінальне «О» не відлунало, як Петя вже відкрив шолома, схопився руками та вп’явся зубами в солодку знахідку. Наче дитина в тільки куплений в пекарні запашний батон з хрусткою скоринкою та м’якішем, який злипається та солодшає у роті як пожуєш.

Крізь жвакання, з повним ротом, Петя спробував обілитися:

– Мусу на укор переірити. Тут точно є.

– Остаточний аналіз готовий. Виявлено сліди шлункового соку невідомого ґенезу.

– Ти хочеш сказа…Що я… Оце…

– Саме так.

Бурна реакція дев’ять цілих сім десятих секунд зрошувала

вмістом людського шлунка лісові ландшафти гостинної планети під пильним наглядом робота, який навіть засік час.

Петя рвонув до космольоту, щоб умитися та випити свого склеротного. І… посковзнувся на блювотних масах. Обличчям прямо туди.

Робот аж завис у стопорі. Допомогти? Але ж це, це весело.

Дивно. Він - досконала машина для виконання мільйонів типів завдань радіє невдачі цього бовдура? Люди звуть це заздрістю. Що

такого має цей шматок м’яса? Чим володіє з того, до чого він прагне? І відколи він чогось прагне? Емоційний модуль справний?

Може хакери і його? Варто зупинитись.

– Краще мовчи. Я за переодівачкою.

Петя замиготів п’ятами на базу. Пі підняв об’єкт, що вже і фруктом не назвеш, і прилаштував зліва у висувному відсіку, а

пошаривши в кущах надибав ще парочку. Паливо, як не як, треба брати. І Петю подразнити заодно.

Наздогнати хлопця не вийшло. По приїзду Пі на базу, на спущеному трапі вже сидів

задумливий амбасадор Беара Гріллса на цій планеті у іншому костюмі - товстому і незграбному. З вимитим і сумним обличчям.

– По-перше. По костюму. Нема тактильної системи передачі контакту. Це як… - очі Петі замиготіли, - огірком з цукром підміняти кавуна. Смак, консистенція є, а пальто не то.

Друге: старі фільтри. Ще з третьої світової. Щьолочі треба постійно міняти в очисниках. І вчасно, бо задихнусь. Ну, ти пойняв? Очистка повітря, через яку задихаєшся. Ну, комедія!

Ладно, тут дихається. А раптом стане гаряче? І я не встигну висунуть, засунуть.

Останнє. Він повнить. А я, і так на масі. І то спеціально для сумо набрав. Хтів чемпіона Європи взяти. Конкуренції нуль. А

раніше, пару рочків і десятків кеге назад, я займався паркуром.

Знаєш ото пригаєш всюди по зданіям, відосики пиляєш, бабло рубиш. Так от, ніякого бабла ця фігня не приносить. Одна користь з нього – з Настькою, своєю красапєтою

познакомився.

В нас в городі вирішили покласти карбонну дорогу. Ну ту, що типу вічна. Машини правда вже одні літаючі в нас лишились. Цивілізація всьо такі. Але краще пізно, ніж як завжди.

Місто по цьому поводу свято організувало, щоб отмить не отмите. Ми там з бандою, по просьбі міськради, провели показові виступи.

Всім наче зайшло. Я ше тоді замітив її погляди на собі. А я ж в цих ділах тугий, але не дурний. Коли развлікаловка кінчилась, народ пішов зирить на саму укладку.

Уяви: повільно їде така дура здорова, без водія, вся на автоматиці. Спереду їсть поганий асфальт, а ззаду, як би це назвать? Ну, кладеться хороший, не дивлячись на порівняння. По боках висока сітка розставлена, щоб ніякий дурень туди не вліз.

Все гарно, без пилючки і запах, що заманює, такий знаєш? Як нові хороші черевики. Нюхав би і нюхав. І от стоять ці люди- таксікомани, поруч поліцаї, і я, як зачарований, виглядаю ту саму.

Тільки лівим оком найшов її, правим ще не дофіксував, як ситуація трапилась. Велика птиця вронила кошеня прямо перед

укладальником. Метрів п’ять до машини, не більше. І таке простяцьке, в перемєшку сіре з чорним. Птиця за ним. Всі шумлять, шось там кидають. Птиця не здається. Раз по раз

підлітає. Люди встигають відганяти: пляшками, взуттям кидають.Морозивом в стаканчику один дядька зарядив.

Потім якесь дурне з натовпу кричить: «Не чіпайте, я орнітолог. То рідкісний червонокнижний шуліка, їх сто штук

осталось». Офігеть просто, а кошеня не звідти, не шкода, виходить. Поліцаї з гучномовцями забороняють чіпати птаха, погрожують

всіх посадити. А укладник вже в трьох метрах. Люди того птахофіла штурхають. Якісь жінки плачуть. Ну, а я все шукаю. Знайшов. Перелякана Настя в решітку схопилася, кошеня до себе зве. Зовсім дурна, воно ж без лапки одної. В шоці. Що йому

киць, киць. Вже на 2 метрах від трагічної розв’язки, я поняв. Це шанс дівчину цепануть.

Корєшу крикнув снімать, а сам кинув кофту свою (адідасовську, новйо) на верх забору, щоб не поколотися. Крикнув людішкам розступиться. Пригнув, хватонув руками за край. Кололо, та я терпів. Обперся ногами. Корєш крикнув на камеру:

«Кет Ліп удався». І я бачу, що шансів нуль. Вже заблизько молотілка.

Но там в голові щось перемкнуло. Трюк «Кінг Конг Волт» – єдина надія. Різко підтягнувся, і зберігаючи імпульс зробив дуже довгий стрибок. Тіло вирівняв паралельно землі. Ше шуліка ця. Не хтіла здаватися, теж підлетіла. Кароч. Я лечу руками вперед. Хапаю кошеня правою рукою, ліву дугою згинаю, щоб

перекотиться через плече ролом. Птиця мені в дупу врізається і відлітає прямо в приймальник машини. Правою чую, що кошеня з розпоротим животом, стискаю. Боюсь задушить. Ліве плече хрустить. Перелом. Різка біль. На характері, зацеп на пошкоджену ліву руку, підтягуюсь. Пальці печуть. Перекидаю дупу через сітку.

Стрибок. Приземлення чітко на дві ноги. Друг кричить, що все зняв. Всі аплодують. Настюха відібрала кошеня, платком його перев’язує. Адреналін вже не справляється. Я вирубаюсь.

Прокидаюсь в лікарні. Рука перемотана. Поруч поліцаї, шиють справу за вбивство шуліки. Кажуть довго сидіти буду.

Нізвідки сімейний адвокат вигулькнув з аргументом типу: «діяння, вчинене дупою у польоті не можна розглядати як умисне.

Це казус. Шість, пункт нуль.».

Правоохоронці розгляділи моє прізвище, вибачились і пішли. Зате прийшла Настя, принесла мандаринок і того гада малого. В носочку такому в’язаному, як в пелюшках, на ручках, біля груді гріється. Заздрив красунчику. Перемотаний, більше ніж я. Щоб не розцарапав себе видно.

Виявилось, вона поруч у ветвіділенні лікарні працює. Дякує. Я, хоч і під наркозом, хапаю загіпсованою рукою жеребчика долі за

хвоста. Пропоную кудись сходить. Як свіданка. Вона погоджується. Згадаю зара, плачу. Я, ще потім нарішав Коцю (це вона вигадала погрімуху) протез замість лапи. Коця став кіборгом-вбивцею поганого настрою. Я певно…

Ремствування Петі перервав шум. Наближалося щось дуже

велике. Час втрачати – невідомість смішити. Ягоди-що-неягоди в токамаці, а земляни з рушницями наперевіс вже готові зустрічати

гостей. Пі живенько побудував позицію з пустих ящиків від амуніції в два поверхи, щоб стримати ймовірну атаку.

Вже поруч. Десять метрів не більше. І знову абсолютна тиша. Їх вивчають.

– Я наче на дискотеці в чужому селі. Зара буде махач.

Пі промовчав. Зараз не до жартів, він – єдиний шанс на виживання місії.

І Воно вийшло. Три метри. Як вісімка з перевагою нижньої частини, а верхня – більше людської голови. І шия - тонка,

півметрова соломинка. Дивна істота - ні очей, ні рота. Та, творець круто познущався над нею, до того ж суцільно офарбивши її

рожевим як жувальну гумку та покривши слизом, який брався від вітру ряботинням.

А ще. Косміт не торкався поверхні. Він парив.

Покіль Пі обережно вивчав гостя, Петя вже діяв. Конче треба хотів до своєї малишки.

Доля не стане чекати конкретного вдиху

чи видиху. Одягнувши тактичний ремінь на шию, він звісив рушницю, притримуючи лівою рукою за цівку. Праву руку протягнув косміту для вітання. Через різницю в зрості

салютування вийшло таке собі. В дусі нациської гри «Покажи, де сонце».

– Петя, зупиніться. Його наміри не зрозумілі.

– Та заспокойся. Це не хижак. Зубів не має, а шия. Тонка, думаєш ковтнути мене зможе?

Гість відреагував на пожвавлення нескінченними почерговими нахилами голови (то ж вона зверху?) вліво-право.

Увімкнув режим песика на торпеду. Петя тримався холоднокровно, він має звідси вибратись. Але всю екстравагантність натури цей вишкребок ще не проявив. З нижньої частини, умовного живота на висоті очей

Петі, виліз щупалець і в’яло попрямував до руки. Над основою щупальця заряхтів трикутник.

Пі завмер у очікуванні, та чекав

лише приводу розрядити обойму, активував систему самознищення корабля. Мікросекунди на команду.

Щупалець таки торкнувся руки Петі. Навіть через костюм, який не міг передати усі враження, хлопець відчув тепло та силу

створіння. На голові гостя з’явилися двійко зморшок, як немигаючі очі та складка-дуга замість роту, яка з дивним звуком скрутилась і

видала:

– Язв. Привіт. Я хороший.

– Ти шпрехаєш нашенською? Пі, ти чув?

– Поясніть свої наміри, та як ви вивчили українську?

– Язв. Я друг. Ви говорили, я слухав. Тридцять три літери. Що складного?

– Я Петя, то Пі. А тебе як звати?

– Язв. Що таке імена у світі, де ти один?

– Ти не проти імені Паша?- запитав Петя. Витвір людської креативності зламав логіку робота остаточно, але зацікавив вже майже Пашу. Вони косо глянули на юнака.

– Друг в селі був. Випав з літака, по п’яні як кропив, але вижив. Хребта правда зламав. Потім шиєю, як ти оце шатав. А ше пить бросив. Женився. Спаскудився зовсім, кароч. То шо, Паша, допоможеш нам?

– Язв. Залюбки. Яка у вас проблема? Можна я поясню, Петя?- поспішив Пі взяти справу у свої руки.

– Та. Повний карт-бланш.

– Паша, нам треба енергія, щоб полетіти додому. Є тут родовища урану, плутонію?

– Язв. Ні. Є чиста енергія. Але просто так її не віддадуть.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.