Розділ 23
Знов озброївшись штативом, Максим обережно наблизився до санвузла, жестом давши Крснєвій зрозуміти, щоб залишалася на місці. Підійшовши до дверей, Квітка тицьнув залізним прутом. Нічого, лише тиша. Осмілівши, Максим ще пару разів вдарив по дверях дротом. І лише після цього її відкрив.
Поруч із дверима валявся стілець. Він був дуже схожий на той, що Квітка кинув у коридор кілька секунд тому. Як дві краплі води схожий. Але це означало, що все, що перетинало певну вертикальну площину коридору, переносилося сюди на поріг цього громадського туалету. Так, воістину диявольський жарт часу – нескінченний шлях із санвузла.
- По-моєму, шлях коридором нам замовлений, - пролунав ззаду голос Аліси. Максим обернувся. Дівчина стояла поряд, уважно розглядаючи стілець, що валявся біля дверей.
- Так, і що накажеш робити? Я дуже впевнений, що йти ми повинні саме вперед. - Квітка почухав перенісся і поправив окуляри.
- Отже, шукатимемо інший шлях. Ось, наприклад, у цій кімнаті. - Корснєва вказала рукою на відчинені двері недалеко від санвузла.
– Ми там все оглянули, – буркнув Максим.
- Значить, не все, - впевнено хитнула головою Аліса. - Я відчуваю, що ми щось пропустили.
- Гаразд, ходімо, перевіримо ще раз. – хлопець з незворушним виглядом зайшов у вказану Алісою кімнату.
Побіжний обхід нічого не дав. І тільки, коли Корснєва зупинила свій погляд на невеликій шафі, що самотньо стояла біля стіни, у неї в грудях щось тьохнуло.
- Максиме, сюди! - Дівчина спробувала відсунути шафу, але марно.
- Ти сподіваєшся знайти шлях до Нарнії? - Жарт Квітки був так собі, але Корснєва посміхнулася: це все ж було краще, ніж попередній гумор Максима.
- Допоможи краще, гуморист!
Разом молоді люди все ж таки змогли відсунути шафу убік. За ним виявилися ледь помітні, повністю приховані розмірами шафи двері.
- Ти дивися, все-таки прихований шлях… - здивовано промовив Максим, оглядаючи старі двері.
- Ось зараз відкриємо і потрапимо в інший час, - з дивною грайливістю кинула Аліса.
- Давай без цих переходів, га? Мені й тут непогано, – відмахнувся Максим, але до дверей підійшов.
Хоч вони і були на вигляд хисткі і старі, на ній висів досить важкий замок, що перегороджує цікавим шлях усередину. Молоді люди довго намагалися проламати двері, але нічого не виходило. У результаті Квітка усунув Алісу подалі і спробував використати свій прут, як важіль. Вставивши його в замок, Максим з силою натиснув.
Пролунав скрегіт, потім тріск дерева, що ламається, але більше нічого. Двері не піддалися. Вилаялавшись, Квітка повторив свої дії, вклавши в них більше сили. Тріск став сильнішим, щось навіть переломилося, але двері не здавали позиції.
– Дай, я допоможу! – Корснєва схопилася за прут разом із Максимом, і вони натиснули разом. Шматок прута трохи погнувся, але замок вивернуло майже з петлями. Аліса гордо вип'ятила груди. – Ось! Що б ти без мене робив!
- Ага, дякую, - кивнув Квітка і поправив окуляри. - Подивимося, що за двері ми відчинили і, головне, куди?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!