Кольорова Шизофренія

Думки про Посох Асклепія не давали Чарльзу спокою вже кілька днів. Щоб хоч якось відволіктися, він вирішив подивитися, що робить Еліс? Шкідлива стара ніяк не йшла з його голови, і цей факт уже починав виводити Ейзенхорта з себе.

Налаштувавшись на образ Корц, лікар легко відкрив розлам. Очі Чарльза округлилися, а брови поповзли вгору. Еліс Корц зі своїм другом знаходилися всередині Бедлама!

Не всередині цього, який був у часі Ейзенхорта, звичайно. Але це була та сама будівля! Кабінет, у якому Чарльз обладнав проміжну, за його словами, маніпуляційну, зараз обставили під кабінет директора. Який зараз там рік?!

Відповідь на це питання Ейзенхорт знайшов відразу. На стіні, за столом директора, висів календар. Вісімнадцятий! Дві тисячі вісімнадцятий рік йшов по той бік розламу. Це на дев'ятнадцять років уперед! У лікаря закрутилася голова від таких цифр. Він ніколи раніше не міг заглядати у майбутнє, тільки в минуле.

Мабуть, зв'язок з цією старенькою сильніше, ніж Чарльз вважав.

- Що ж тобі треба? - пробурчав Ейзенхорт і скривився.

Останнім часом Еліс починала виводити його з рівноваги. Наче він весь час шукав виправдання її зникненню і не знаходив. А вона постійно нагадувала про себе. І не має значення, що він за власним бажанням відкривав розломи, щоб стежити за цією жінкою. А чи з власного?

Відмахнувшись від думки, ніби від настирливої мухи, лікар втратив контакт із Корц. Зображення в розломі затремтіло і пішло смугами, після чого зовсім зникло.

- Диявольське поріддя! - заревів Ейзенхорт і видав глухий, утробний рик. Блакитні очі палахкотіли звіриною люттю, лікар схопив стілець і з силою запустив його в стіну. Не долетівши до стіни, той упав, розбивши половину колб і пробірок з розроблюваними Чарльзом сироватками.

З лайками, від яких навіть демони прийшли б у захват, лікар кинувся збирати рідину, що розтікається, руками, але від гарячкових рухів порізався. Він цього навіть не помітив, зупинившись лише коли нефритового кольору рідина почала фарбуватись у червоні тони, набуваючи іншого відтінку. Подивившись на руки, Ейзенхорт завив від безсилля.

Сьогодні все пішло шкереберть! Погана Корц! Це вона у всьому винна! Чарльз забігав лабораторією. І раптом думки потоком ринули в його свідомість. Вишикувавшись, немов у аналітика, вони перетворилися на найчистіше пояснення, від якого лікареві стало тільки гірше.

Еліс Корц не заважала Ейзенхорту. Вона стала частиною життя лікаря. За ці майже п'ятдесят років, що Еліс провела в катівнях Бедлама, вона стала для Чарльза майже рідною. Зелені очі, русяве волосся, невелика комплекція - він ніби знав цю жінку сотні років! Вона була при всіх його найважливіших відкриттях, саме їй він завдячує тими напрямами в дослідженнях, які призвели його до успішної телепортації піддослідного.

Нехай не повністю успішною, звичайно, але все ж таки! Корц завжди була тут. Вона була у стінах Бетлемської клініки, створюючи якесь поле, яке спонукало Чарльза діяти. А зараз її немає. Вона зникла, і це усвідомлення лякало Ейзенхорта. Він відкидав цей факт так само, як маленька дитина не може зрозуміти, чому у неї забрали її улюблену іграшку? Адже тільки вчора її подарували, і вона може робити з нею все, що завгодно! Те, що сьогодні малюк перевернув чашку з чаєм на новий матусин телефон… Його свідомість не сприймає це як причину. Весь обсяг емоцій займає нерозуміння, чому забрали його іграшку? Вона ж належить йому!

Чарльз рипнув зубами і раптом з вигуком перевернув стіл. Гуркіт і бите скло наповнив лабораторію, як звук наповнює дзвін від сильного удару. Лікар штовхнув якийсь прилад, після чого схопив ще один стілець і кинув його у стіну. Тепер снаряд потрапив у ціль, проробивши ніжками в оббивці стіни невеликі дірки.

У цей момент двері в лабораторію відчинилися, і всередину просунулась голова санітара.

- Док, ну що? Везти цього ненормального?

– Що? - Чарльз різко розвернувся, важко дихаючи, і дивився на санітара.

- Ну, цього… - помітивши диявольський вираз на обличчі Ейзенхорта, санітар зам'явся. – Ви говорили, сьогодні пробуватимемо новий метод терапії…

- До диявола! - Чарльз так швидко кинувся до дверей, що опинився біля них за секунду. Санітар з жахом відсахнувся. Він готовий був присягнутися, що лікар за мить виявився поряд з ним, подолавши відстань у п'ять метрів за секунду.

- Але, док ...

- До диявола! Всі геть! – лікар вискочив із лабораторії в коридор і, блискаючи очима, обвів усіх працівників крижаним поглядом. - Пішли геть! І якщо хоч ніс свій сюди суне – я підключу вас до «Псілектро»!

Ніхто з персоналу Бетлемської клініки не бачив директора таким злим. А загроза розправою за допомогою жахливого винаходу Ейзенхорта під насправді демонічною назвою «Псілектро» вселяла панічний жах. Залишивши свою роботу, персонал швидким кроком поспішив піти. Один із ремонтників, які закінчували оббивати стіни коридору пластиком, покрутив біля скроні.

- Док зовсім рушив з глузду на старості років.

Другий ледве помітно кивнув, але кроку не зменшив. Переконавшись, що всі пішли, Чарльз сплюнув і зник у лабораторії, з шумом зачинивши двері.