Кольорова Шизофренія

«Псілектро» загудів, наче багатомільйонний рій бджіл. Підсилювач працював на максимумі вперше за весь час свого існування. І він поглинав енергію, накопичуючи міць, наче губка, яка вбирає вологу. Гудіння стало монотонним, перейшло в глухий гул, потім у відвертий рев. Після цього вся установка підсилювача почала рухатися, набираючи обертів і готуючись зробити те, що робила завжди. "Псілектро" готувався викинути розряд струму, який він акумулював.

Корснєва обернулася суто інтуїтивно. Їй здалося - лише на мить - що Ейзенхорт дивиться на неї, дивиться своїми блакитними очима, не з ненавистю і пафосом, а по-іншому. Алісі здалося, що лікар дивиться на неї з ніжністю і любов'ю, з почуттям гіркої втрати і власним безсиллям щось змінити.

Чарльз справді дивився на Алісу. І час ... У цей момент Корснєва відчула, що час завмер. І пролунав голос. Голос вмираючого Доктора.

- Еліс, я думав, ти така сама, як вона. - Чарльз говорив тихо, але дівчина чула кожне слово. - Я думав, ми стали одним цілим, як тоді з нею. Як я помилявся.

- Я не розумію ... - сказала Аліса одними губами, але Ейзенхорт почув її.

- Ти нічим не краща за інших. Подивися на себе, Елісе. Ти такий самий споживач, як і всі. Ти пожинаєш плоди життя, переробляєш їх і викидаєш у відхожу яму. Чого ти досягла? Стала добрим лікарем? Але ти обрала цю професію, бо у твоєму місті вже працювала високопрофесійна клініка, в якій гідні зарплати та чудові умови праці.

Час сповільнився настільки, що секундна стрілка годинника на стіні завмерла. А Ейзенхорт продовжував:

- Що ти можеш дати людям, що оточують тебе? Нічого, Елісе! Ти можеш лише приймати дари. Ти завжди поводилася так, як тобі було зручно. Відносини? Тільки з тими, з ким тобі добре та комфортно. У кого були необхідні для тебе умови. Чим ти відрізняєшся від усіх?

- Це не так… - Аліса замотала головою. - Ти брешеш.

Клац!

Секундна стріла зрушила з місця, змусивши Корснєву скрикнути.

Чарльз знову заговорив.

- А що далі? Адже ти навіть свій перший раз віддала тому, хто був зручний у той момент – молодому лікареві, який міг замовити за тебе слово при вступі до вузу.

- Це помилки минулого…

- Помилки минулого становлять фундамент нашого майбутнього! – голос Ейзенхорта став твердим, як сталь. - Нічого не змінилося! Ти як була споживачем, так їм і лишилася! А всі люди, які оточують тебе і бажають добра, тобі лише як матеріал. Зручний матеріал, необхідний у житті.

- Ні! Ти помиляєшся! - Аліса підняла голову і розвернулася в бік дверей, біля яких застиг, наче на стоп-кадрі Квітка.

Клац!

Час повернувся до свого звичайного темпу, і Аліса кинулась до дверей, зачепивши Максима плечем. Квітка ледве втримався і зачепив рукою стіл, порвавши халат. Скинувши його з себе, молодик кинув халат у бік «Псілектро» і вискочив із кімнати.

- Тікаємо! Нам треба встигнути до цього переходу! - Квітка схопив Алісу за руку, і вони помчали коридором, повторюючи маршрут, яким прийшли сюди. У спину долинало гудіння диявольської машини Ейзенхорта. Коли вони опинилися біля пролому, через який з'явилися тут, погляд Аліси вихопив настінний календар. На ньому була дата "серпень 1999". Не надавши цьому значення, Корснєва полізла в пролом.

Коли молодики майже подолали вузький прохід, пролунав крик. Несамовитий крик доктора Чарльза Ейзенхорта, поступово набирав висоту і міць. За кілька секунд він замовк. Відразу після цього пролунав гучний вибух, наче вдалині підірвали бомбу. У цей момент Максим з силою штовхнув Алісу вперед, і вона вилетіла з дверного отвору, впавши на підлогу. Квітка стрибнув слідом.

Це було дуже своєчасно, бо за мить ззаду все здригнулося, і таємну кімнату з полицями, обладнанням та коробкою медичних рукавичок завалило. Прохід до лабораторії Ейзенхорт був закритий.

- Тікаємо! - Аліса схопилася на ноги, але ойкнула і осіла на підлогу. Падаючи, дівчина підвернула ногу і тепер не могла ходити.

- Не поспішай, у мене є одна думка. - Квітка підвівся, обтрусився від пилу і допоміг дівчині підвестися. Притримуючи Корснєву, Максим вивів її в коридор і придивився. – Як я й думав. Тепер нам нема куди поспішати.

- Але ... - Аліса здивовано дивилася в порожній коридор. Ані людей, ані наслідків потужного вибуху. Нічого. - Що це означає?

- Час, нам пощастило, що Ейзенхорт так довго грав із часом. Вибух стався у його часі.

– У серпні дев'яносто дев'ятого… – тихо промовила Корснєва.

– Що? – здивовано перепитав Квітка.

- Нічого, ходімо, - махнула рукою Аліса. – Нам треба вибиратися звідси.

Більше жодних подій не сталося. Молоді люди, шкутильгаючи, дісталися до кімнати-ліфта і на ній піднялися вгору. Коли вони залишали стіни Бетлемської клініки, виявилося, що з того моменту, як вони зайшли до кабінету колишнього директора Бедлама Чарльза Ейзенхорта, пройшло лише десять хвилин.