Кольорова Шизофренія

«Псілектро» загудів, мов слон, набираючи обертів. Електрика заструмувала по проводах, накопичуючись в підсилювачі і змушуючи його вібрувати. Такий рівень потужності було встановлено вперше, і «Псілектро» був адаптований до адекватної реакції.

Ейзенхорт, бачачи, як Аліса та Квітка кинулися до дверей, закричав. Але його крик захлинувся у хвилі думок, наче людина в болоті. Швидка зміна кадрів, кадрів його життя. Усіх досягнень Чарльза, його злети та падіння, його успіхи та поразки, втрати та придбання – все промайнуло в голові лікаря за мить.

Перше відкриття «відростка Т», його марнославство від усвідомлення, як це змінить світ. Депресія від присмаку цього усвідомлення, коли Ейзенхорт зрозумів, що людство не те, що не готове до довгого життя - воно не готове ні до чого кращого. Не можна зараз змінювати той спосіб життя, який встановився за останні тисячі років. Люди просто цього не ухвалять.

Люди відторгнуть новий шлях розвитку, як організм відкидає орган, який йому пересаджують. І хоч організм усвідомлює, що без цього органу швидше за все помре, але він продовжує відторгнення, бо не може інакше. Не звик жити краще та довше, ніж відведено.

«Псілектро» ревів, мов дикий звір. По всьому підсилювачу бігали електричні розряди, накопичуючись у мідних навершіях, наче в акумуляторах. Сила, яка заволоділа установкою, ніби пробудила її. Наче дала власне життя, і тепер «Псілектро» збирався зробити те, для чого був створений – посилити мозок піддослідного матеріалу. Дати поштовх для першого якісного переходу тимчасового розлому.

Чарльз не розумів, чому йому не вдалося переконати Еліс? Адже вона така сама, як інші. Вона – людина, яка живе за принципами зручності та комфорту. Це першорядна якість людей, які прагнуть у чисте майбутнє, у майбутнє, де немає сміття, немає проблем зі злочинністю та заздрістю. У майбутнє, де немає зарозумілості та ненависті, а є лише прагнення розвиватися і стати чистішим. У майбутнє, де немає співчуття та кохання. У майбутнє, де немає емоцій.

Рев підсилювача набрав максимального навантаження, і в голову Ейзенхорта вдарили електричні розряди. Лікар зчепив зуби, прокручуючи в голові думки про життя і смерть, про Асклепія та його легендарний посох. Де ж його шукати?

- Ти ще згадаєш про мене, Елісе! – прокричав Чарльз. - Я ще повернуся!

Електрика прошила скроні Ейзенхорта і продовжувала палити шкіру. Тіло лікаря забило тремтіння, волосся стало дибки, очі, немов два шматки льоду, розширилися. Струм продовжував надходити, розщеплюючи тіло Чарльза, спалюючи його в пилюку. Крик Ейзенхорта перейшов у галас, заповнив кімнату і вирвався назовні, ніби прагнучи наздогнати втікачів. Наздогнати тих, хто залишив його вмирати на цій диявольській машині!

На установці, яку він сам і зібрав, прагнучи очистити цей світ від сміття, зробити його кращим і чистішим. На підсилювачі, який був розроблений та створений лише для просування наукових досліджень та створення кращого суспільства, що відрізняється від гнилих фруктів сьогодення.

Струм з такою потужністю пронизував тіло лікаря, що воно почало розпадатися, обсипатися в попіл. І в цей момент стався вибух. «Псілектро» вибухнув, розкидавши кімнату на тріски. Металеві столи зім'ялися, наче зроблені з паперу, сам підсилювач вирвало з підлоги і кинуло в стіну, вибивши плитку і розгорнувши дірку.

Вибухова хвиля колом пройшла кімнатою, деформуючи і змітаючи все на своєму шляху. Двері вибухнули фонтаном тріски і вилетіли з кімнати, подібно до урагану дерев'яних дротиків. Ударна хвиля пішла далі, руйнуючи стіни, вириваючи пластикову оббивку, як картон. Дійшовши до зруйнованої стіни, в якій зникли Корснєва з Квіткою, хвиля вдарила по ній. Останній удар обрушив стелю, повністю заваливши прохід. І тільки після цього запанувала тиша.