Кольорова Шизофренія

Вони дивилися в темряву провалу вже кілька хвилин. Зависла тиша чавила, немов гідравлічний прес. Лякало все – і невідомість знизу, і дивне планування потайних переходів, і залізні сходи, що йдуть униз. Аліса обережно видихнула - виявилося, дівчина затримала подих від холодної могильної темряви, що піднімалася знизу.

Максим обережно доторкнувся до сходів, похитав. Сходи виявилися привареними і стояли намертво. Ще раз озирнувшись, Квітка сховав слухавку і почав обережно спускатися вниз. Поступово його нижня частина тулуба почала зникати, наче Максима пожирало невидиме чудовисько.

Невидима темрява!

Аліса із завмиранням серця стежила, як Квітка спускався дедалі нижче. Нарешті, молодик зістрибнув на підлогу, повністю зникнувши з поля зору Корснєвої. Очі дівчини розширилися, вона наполовину зникла у провалі, заглядаючи всередину.

- Максиме!

- Ти чого кричиш? – пролунав у відповідь спокійний голос Квітки. - Тут я. Тут темно, як… гаразд, зараз, почекай трохи.

Пролунали якісь звуки, і за кілька секунд пітьму знизу прорізав промінь ліхтарика. Внизу, на глибині трьох метрів, стояв Максим, висвічуючи простір телефоном.

- Чого чекаєш? Тут із жахливих створінь лише павуки та грибок на стінах, – усміхнувся хлопець. Впевненість у його голосі надихнула Алісу.

Дівчина почала обережно спускатися вниз і за хвилину стояла поряд з Квіткою. Вони знаходилися в невеликій кімнатці, якщо її можна було так назвати. Прямокутної форми, з низькими – менше двох метрів – стелями, кімната тяглася кудись у далечінь.

«Наче труна для велетня» - майнуло в голові Корснєвої, але вона не вимовила вголос жодного слова. Коли Максим посвітив по всій кімнаті, то в далекому кінці молодики виявили двері. Залізні, немов у банку, з характерною рукояткою у формі кола.

- Нічого тут бункер! - вразився Квітка, висвітливши двері променем ліхтарика. – Начебто проти ядерної війни.

- Хто його знає, що діялося в голові цього доктора, Ейзенхорта? - Знизала плечима Корснєва.

- Ну, тут ти маєш рацію. Ну що, ходімо, подивимося? - навіщось поправивши окуляри, Квітка впевнено попрямував до дверей, підсвічуючи дорогу. Аліса йшла слідом і гидливо ухилялася від багатоніжок і павуків, що розповзалися по стінах, потривожених раптовим світлом.

– Потримай телефон, – Квітка передав мобільник подрузі та взявся за ручку дверей. Почулося сопіння, потім до вух Аліси долетіло кілька лайок. Легка посмішка зворушила губи дівчини. Корснєва всім тілом відчула, як напружилися м'язи Квітки. Вона не побачила, а саме відчула, ніби то були її м'язи, і вона напружувалася, намагаючись відчинити двері.

Пролунало клацання, після чого ручка крутанулася, і двері відчинилися.

Усередині на них чекав сюрприз. Як тільки Квітка та Аліса зайшли, пролунали клацання, і по стінах загорілися довгі тонкі лампи, заполонивши кімнату жовтим світлом. Він був настільки яскраво вираженого жовтого відтінку, що здавалося, що досить велике приміщення наповнював туман.

Все тут говорило про те, що ця кімната була обладнана під житловий кабінет. Уздовж однієї стіни була розташована дерев'яна стінка з шафами під склом та ящиками. Все давно стало непридатним, деякі дверцята звисали, тримаючись лише на одній петлі. Скло покривав товстий шар пилу.

Біля іншої стіни був викладений шикарний камін, на полиці якого стояв пісочний годинник, фотографія молодої жінки та книга з практично вицвілою обкладинкою.

Навпроти стіни з шафами розташовувався масивний письмовий стіл і добротний різьблений стілець. Біля столу колись стояло ліжко. Тепер же від нього залишився лише каркас, решта згнила і склалася, як картковий будиночок, коли ніжки ліжка зламались.

- Ти подивися, тут же ціла квартира! - З часткою захоплення вигукнула Аліса, розглядаючи «таємну кімнату».

- На те він і лиходій, щоб мати своє лігво! - Пожартував Квітка, але Корснєва докірливо подивилася на друга.

- Невдало, так? - Запитав Максим. У відповідь Аліса лише мовчки кивнула.

- Давай краще знайдемо ті записи. Вони мають бути тут.

Через півгодини пошуків, потрібні аркуші були знайдені. Максим потряс ними у повітрі, як призом.

- Давай вибиратися звідси, більше нам робити нічого.

- Так, ходімо, - погодилася Аліса і розвернулася до виходу. Раптом дівчина скрикнула і почала падати на підлогу. Квітка встиг вчасно, щоб підхопити Алісу. Але раптом тіло Корснєвої стало зникати, і за мить Максим опинився в кабінеті Ейзенхорта на самоті.