Розділ 31
Все змінилося раптово. Сприйняття дійсності перекинулося, ніби його вивернули навиворіт. Кольори стали іншими, спотвореними та незвичними для очей. Але Аліса могла все це бачити, не боячись збожеволіти. Все навколо стало сірих відтінків, наче хтось викрутив ручку яскравості під час перегляду негативу фотографій на максимум.
Темрява і світло пульсували, облямовуючи об'єкти в коридорі, двері та предмети. Але найдивніше - Корснєва не бачила Максима. Вона його лише чула. Озирнувшись, дівчина почала розуміти, що час тече по-іншому. Вона бачить, як протікає тут час.
- Час, - промовила Аліса спокійним тоном. – Час, прискорений у сотні, а може й тисячі разів. Туди нам точно не можна.
Квітка щось відповів, але його голос заглушив шепіт. Шепотіння тисячі голосів, що проникали в сам мозок, душу Корснєвої. Цей шепіт ставав сильнішим і сильнішим, і незабаром Аліса змогла розрізнити окремі фрази.
- Ти народжена для цього…
- Ми дамо тобі силу бачити...
- Ти маєш прийняти свою сутність…
- Просто побажай цього…
- Цикл має бути завершений…
Аліса не розуміла, про що шепочуть ці дивні голоси, але зненацька все побачила. Немов серпанок, у коридорі почали виявлятися силуети. В одному з них Корснєва впізнала Ейзенхорта. Лікар переміщався рваними стрибками, з однієї кімнати до іншої, залишаючи шлейф примарного туману.
"Слід, ну звичайно!" - Розширилися очі дівчина дивилася на перфоманс фантомів. Аліса зрозуміла одну із фраз: «Ми дамо тобі силу бачити…». Так, ось воно! Вона може бачити тимчасовий слід Ейзенхорта! Саме так пояснюється те, що зараз відбувається.
- Я знаю, куди нам йти, - сказала Корснєва, не помітивши, яким сухим став її голос.
Натомість це помітив Квітка, який стрепенувся та озирнувся на подругу. Але ця реакція тривала цілу вічність. Немов у уповільненій зйомці, коли кілька секунд розтягують на хвилину, показуючи яскраві спецефекти у всій красі. Але це був не фільм, і спецефектів у русі Макса не було. Він просто переміщався дуже повільно, немов покадрова зйомка, накладена на відеоряд.
І коли він озирнувся на Алісу, промовив якусь фразу. Вухами Корснєва її не почула, слова були дуже сильно розтягнуті. Але свідомістю дівчина чітко сприйняла Квітку. І одразу відповіла.
- Я знаю, куди нам йти, - і після цих слів Аліса побачила все дуже чітко. Примарне нашарування фігур Ейзенхорта рухалося, йдучи далеко коридором, ховаючись у стінах. Немов лікар міг проходити крізь них, не переймаючись такою проблемою, як двері.
Немов ці фантомні пересування були слідом лікаря. Тимчасовим слідом, який вона, наче шпигунка, могла тепер бачити і вистежити Чарльза в будь-якому часі.
Корснєва бачила, як Квітка повільно підійшов до неї і зазирнув у обличчя. Бачила, як розширилися його зіниці, коли хлопець побачив її очі. Аліса розуміла, що дивиться зараз не своїм поглядом. Зараз вона використовувала ті сили, які пропонував їй шепіт. Сили темряви.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!