Дитя Світла та Темряви

- Венеріанський змій! - повторила Знахідка. - Але звідки? Адже вони живуть, наскільки я знаю, тільки в спеціальних резерваціях!

- Ось тільки їм про це повідомити забули, - прокоментувала я.

- Залишилося кілька екземплярів, і вони охороняються законом!

- А нас від них якийсь закон охороняти буде, га?

- Ніяк-кий! - білопуз трясся, мов у лихоманці. - Вони надзвичайно злі, хижі та абсолютно дикі. Ми для них - як морозиво в обгортці: розгорнув і насолоджуйся!..

Так не піде. Я так просто лягати на тарілочку, нехай навіть для зникаючих видів тварин, не згодна. Тільки що ж робити?

- А якщо погнати цапиків швидко-швидко? - запропонувала я.

- Швидкість змія на полюванні разів у п'ять перевершує швидкість цапа, що намагається врятувати свою дупу, - поділився інформацією Сем.

- Так що ж робити?

- Не ворушитися! Може, змій не вважатиме нас за живу здобич. А здохлятину він не їсть. - Строкатий звалився на дорогу, прикривши голову крилами. Тільки навряд цю яскраву тремтячу купу пір'я можна порахувати неживим. Це яку ж фантазію треба мати?

І тут мій цап, не витримавши нервового напруження, брикнув, викинувши мене з сідла, а сам помчав геть. До дерев добігти він не встиг. Сіра туша з бурими плямами метнулася йому назустріч, перехопила на ходу поперек тулуба і, розбризкуючи навколо кров, кинула на дорогу, притиснувши величезною пазуристою лапою і переможно озираючись. Тільки зараз, сидячи в пилу на дорозі, я змогла розглянути цього рідкісного звіра. Венеріанський змій був темно-сірий з цегляного кольору плямами, покритий поблискуючою на сонці лускою. Передні лапи нагадували пташині, задні були товсті і міцні, мов у бройлера-переростка. Голова на довгій шиї граціозно хиталася, роздивляючись на всі боки палаючими червоним вогнем очима. Хребет був увінчаний шипами. Крихітні шкірясті крила вугільно-чорного кольору здавалися всього лише атавізмом. Вони не змогли б підняти таку тушу. Хвіст, що перевершує по довжині все тіло, обвивався навколо жертви химерно вигинаючись і закінчувався схожим на якір наростом. Слина краплями скочувалася з його пащі, а роздвоєний язик вискакував раз у раз, супроводжуючи шипінням свою появу.

Та якби ж він хоч зайнявся здобутим цапом, а ми б тихенько-легенько своєї доріжкою... Так ні, але ж хороший цапик був, жирний такий, на обід би вистачило. Може він запаси робить на чорний день?

Якийсь час ми мовчки споглядали один одного.

- Він розумний? З ним можна поговорити? - спробувала я з'ясувати побільше про потенційного ворога.

- Дикий він! Я ж казав! - прошепотів білопуз, що й досі валявся на дорозі. - Розумних зміїв не буває! Взагалі!

Я проковтнула слину, Хряк зіскочив зі свого цапа і загородив мене своєю вузькою спиною. Сем крутив висунутим з-під крила круглим оком. Знахідка розгублено мацала себе за стегно, намагаючись дістати неіснуючий меч. Здається, нам кінець...

- Вибачте, будь ласка, - пролунав приємний, трохи шепелявий голос, і я з подивом зрозуміла, що говорить «дикий», «нерозумний» змій. - Це не ваш цапик намагався втекти? Я хотів його зупинити... - він з жалем подивився на бездиханне тіло. - Здається... здається... не зрозумію, чому... він помер?

Хижак підняв на нас здивовані очі.

Я обурено перевела погляд на білопуза. Знайшовся знавець місцевої фауни! Розумну істоту прийняв за несвідоме чудовисько. А змій який культурний і вихований попався! Просто приємно познайомитися.

Рептилія зітхнула і залишила тушку невдачливого козла в спокої. Так, думаю, за гороскопом бідоласі не рекомендувалися сьогодні далекі поїздки і різкі рухи.

- Дозвольте представитися, - галантно вклонився змій, приклавши до грудей вимазану в крові лапу, - Ітосу Індромелп з Кретонських гір.

- Сень, - кивнула я, - із Землі.

Відьмочка теж вже заспокоїлася і представилася за всіма правилами:

- Знахідка Кердовік, прийомна дочка Гопсона Кердовіка на прізвисько Рябий Пес.

Мій домашній улюбленець, переконавшись, що ніхто його поки не їстиме, вже піднявся з пилу і невдоволено струшував пір'я.

- Строкатий Сем, білохвіст, старший син, - з надмірним пафосом мовив він.

Змій перевів очікуючий погляд на гнома. Той метушливо озирнувся, гадаючи, може, хто його представить. Ось не любить він розмовляти, і все тут. Комплексує, чи що? Чи просто характер такий? На допомогу йому ніхто не прийшов, довелося самому «подати голос»:

- Хряк, - коротко і майже ясно.

- Нечасто в цих місцях можна зустріти розумні види, - сказав Ітосу, розглядаючи нас. - Ви, напевно, мандрівники?

- Ага, - кивнула я. - знайомимося з визначними пам'ятками.

Змій трохи задумався, напевно, намагався згадати, які тут є пам'ятки. Ніяких не згадав, але питати посоромився.

- А тепер куди, якщо не секрет?

- До столиці.

- Ах, як це до речі! - пожвавішав Ітосу Індромелп. - Ви будете на тій стороні Венери!

- І що? - насторожилася я.

- Бачите, - почав пояснювати змій, - у подруги моєї дружини нещодавно вилупився первісток. Моя мила Стея дуже хотіла б привітати її і передати подарунок. Сама вона не може поки подорожувати: ми ж теж очікуємо малюка! Ось і послала мене. Але я не можу залишити її надовго. А ви все одно опинитеся в тих місцях. Може, будете такі люб'язні, щоб передати пакет?

- Ну-у-у ... Добре ... Вона живе в столиці?

- Ні, але дуже недалеко! Коло Вічної пустки. Вона з самалетів.

Ось так! Наскільки я зрозуміла, самалети до людей не надто прихильні, а мені пропонують добровільно відправитися в їхнє лігво!

- Думаю, у нас не буде часу для цього.

- О, я благаю! Звичайно, хотілося б, щоб подарунок ви віддали особисто в руки Кратин, але... В крайньому випадку, залишите його в поштовому будиночку в Голдемі.

Я запитально глянула на Сема. Той згідно кивнув.

- Добре, - обернулася я до змія, - до поштового будиночка ми подарунок доставимо, а більшого не обіцяю.

- О, я так вдячний! Так вдячний! - завиляв хвостом змій, немов звичайна собака. - Мені неймовірно пощастило з вами! Тоді, не ображайтеся, я поспішу до моєї любої Стеї. Боюся, що малюк може з'явитися за моєї відсутності і потрібна буде допомога.

В мої руки перекочував коричневий пакет, який Ітосу ховав під крилом.

- Так. Так, звичайно. - Я захоплено спостерігала, як граціозно розгортається це величезне тіло, немов розправляється стиснута пружина.

- До побачення, Сень, Знахідко! Може, коли побачимося, Сем? Хряк? Будете в наших краях, заходите в гості! Завжди будемо раді!

З цими словами змій стрімко, немов гірський потік, майнув перед нашими очима і зник у заростях дерев.

Я передала пакет білопузику:

- Тримай, віднесеш до поштової будиночок, коли прибудемо на місце.

- Чому я? - стрепенувся Строкатий.

- Я можу загубити його або десь забути, а у тебе пам'ять краща.

Я не сказала вголос, що, можливо, я скоро отримаю меч і повернусь на Титан. Навіщо заздалегідь засмучувати свого вихованця. Я ж не зможу взяти його з собою.

- Але ж який приємний змій виявився! - перевела я розмову на іншу тему. - Сем нас тільки даром лякав. Подорож до старовірів і старообрядців, взагалі, виявилася подібною розважальній прогулянці. Послуги охоронця навіть не знадобилися. Хряку так і не вдалося показати свої здібності!

І тут гном зробив круглі очі, підскочив на неймовірну для свого зросту висоту і, замахнувшись сокирою, кинувся прямо на мене. Так що ж я такого сказала, га?!