Дитя Світла та Темряви

Після перших ознайомчих лекцій нас відпустили вечеряти. Ми зібралися в тому ж складі, що і на обіді, і, в очікуванні поки принесуть нам наші порції, втупилися з Вольдемаром один на одного. Я намагалася вгадати, що створить він з моєї їжею на цей раз, а він намагався побачити, коли мої руки зроблять непомітні для нього дії. Решта взагалі притихли, не втручаючись в нашу мовчазну війну. Офіціанти почали розносити тарілки з гуляшем, що смачно пахнув, і Ріввек перший перервав баньки:

- Давай домовимося, - сказав він, звертаючись до мене, - їжу один одному не псувати. Знайдемо і інші місця для дуелей.

- Згодна, - відповіла я. - Стіл зі смачною їжею не місце для поєдинків.

- Отже, на час сніданків, обідів і вечерь оголошується перемир'я, - голосно проголосив Вольдемар. - Їдять все. Милостиво дозволяю!

І він перевів всю свою увагу на гуляш. Так, голод не тітка, а мати рідна. Нехай ця маленька перемога і обумовлена фізичними потребами в їжі, але все ж таки це перемога, і вона дуже мене втішила.

Вечеря пройшла швидко і тихо, і ми з Уною, втомлені після такого довгого дня, поспішили до своїх апартаментів.

Тут вже стояло друге ліжко і другий робочий столик. І місця в кімнаті майже не поменшало.

Домашніх завдань сьогодні ще не було, а завтра лекції починалися з ранку, тому ми вирішили лягти раніше. Правда, тішило те, що заняття тут будуть з десяти, що позбавить мене від так нелюбимих ранніх побудок під час навчання в школі. Ніколи не розуміла, хто придумав, що треба вставати рано? Кому це треба? Не мені, точно.

Ми вляглися з Уною на свої ліжка, але, всупереч очікуванням, заснути не виходило. Видно, занадто багато вражень на сьогодні Не вірилося навіть, що ще вранці я була вдома, і знати не знала, що лягати спати буду на невідомому острові в гуртожитку магічної академії. Стільки відбулося всього за один тільки день...

Пововтузився, я почала заважати спати русалці:

- Уна, ти спиш?

- Наївне запитання. Ти так крутишся, що заснути проблематично. Жартую-жартую.

- Ну, раз не спиться, розкажи, як ти потрапила на землю.

- Добре, слухай. Просто я сексуальна збоченка.

- Це як? - здивувалася я.

- Мені подобаються не нормальні підводні жителі, а земні чоловіки! Перший раз я закохалася в сомалійського пірата. Він любив у вільний від нападів на інші кораблі час спостерігати захід сонця, вигляд у нього був такий мужній і серйозний. Я побачила його одного разу, і стала супроводжувати корабель, на якому він плив. Довго я соромилася йому здатися на очі, я ж була зовсім дівчинкою-підлітком. Але думки про коханого терзали мене, а в грудях горів вогонь... Одного разу, коли він знову спостерігав за палаючим в сонячних променях морем, я показалась йому. О, як загорілися від збудження його темні очі, як стиснули перила жилаві руки... Він звелів витягти мене на борт, а я і не пручалася. Але коли опинилася на судні, лежачи на дощаному настилі і безпорадно простягаючи до коханого руки, відчула себе слабкою і беззахисною. На мій подив, мій прекрасний пірат не кинувся до мене, чи не стиснув в обіймах. Скептично дивився він на мене, і єдина кинута фраза була: «Хто дасть за неї викуп, хвостоногу?» А тут почали обурюватися і його соратники по команді. «Це не до добра! - кричали вони. - Потрібно викинути хвостату дівку за борт, інакше корабель будуть переслідувати невдачі, можливо, навіть загибель». А тоді ще й несподіваний шторм навалився, немов підтверджуючи їх слова. Так чи інакше, але мене викинули назад, в розбурхане море. І це перший раз розбило моє серце.

Другий раз я полюбила турецького рибалку. Він часто виходив на своїй моторці у відкрите море. Він був молодий і симпатичний. Я знову довго не могла відкритися, але серце моє тріпотіло навіть при вигляді його човна, а руки і хвіст наливалися таким тягарем, що важко було плисти. Одного разу я покликала його і зізналася, що русалка. На відміну від піратів, рибалка не злякався. Він допоміг забратися в свій човен і з захопленням розглядав мій блискучий красивий хвіст. Я зізналася у своїй любові, і він навіть поцілував мене по-дорослому, в губи. І пообіцяв взяти з собою, на землю. Я рада була б подарувати йому всю себе, але підслухала розмову по мобільному телефону, коли ми підпливали до берега. Він говорив тихо, але у русалок гарний слух. Мій рибалка домовлявся, щоб його човен зустріли в бухті, а ще він домовлявся про ціну за русалку. Він просто хотів мене продати! Я покинула моторний човен, розчарувавшись на час у всіх чоловіках.

Мене боялися, мене хотіли використати, але ніхто не хотів мене просто любити. І в усьому винен риб'ячий хвіст! Якби у мене були звичайні людські ноги, мене б сприймали, як жінку, а не як чудо морське. Я довго думала, як втілити свій таємний задум в життя. У моєму роду була колись давно сильна відьма. Від неї залишилася спадщина: скриня з блискучими сувоями, що не псувалися у воді, в них були записані різні заклинання. Багато років зберігався він, як пам'ять про морську відьму, але ніхто не наважувався зайнятися окультними науками. І ось я ризикнула відкрити горезвісну скриню. Спочатку було страшно, але незабаром я зрозуміла, що можу вивчити і використовувати деякі заклинання. У мене почало виходити. Але, на жаль, я не вивчила всієї залишеної старою відьмою премудрості. Варто було йти поступово, не поспішаючи, від простого до складного. А я знову закохалася. Прекрасний юнак заснув на надувному плоті, і його віднесло далеко в море, я притягла його ближче до берега, а потім розбудила. Ми познайомилися, розговорилися. У мене вистачило розуму не показувати свій риб'ячий хвіст, і він вирішив, що я з сусіднього будинку відпочинку. Я не заперечувала, і ми домовилися побачитися знову. Ми зустрічалися так кілька разів. Він пропонував сходити в кіно, в нічний бар, на дискотеку, я весь час відмовлялася, із заздрістю спостерігаючи, як він після зустрічі зі мною грає на пляжі в волейбол або п'є в компанії хлопців і дівчат пиво. Тим більше, що до нього явно загравала одна фігуриста брюнеточка, і було ясно, що у неї набагато більше шансів завоювати красеня, ніж у мене. І тоді я наважилась створити собі людські ноги. Я передивилася всі сувої, поки розшукала потрібне закляття, і без усілякої підготовки прочитала чарівні слова. Біль розрізала мою свідомість, немов риба-пила, і я відключилася. А коли прийшла до тями, то побачила замість риб'ячого хвоста ноги. Можливо, я щось прочитала не так, або не виконала якісь додаткові умови, але це виявилися не стрункі жіночі ніжки фотомоделі, а ось це... Виходячи на посипаний дрібною галькою пляж, я насилу шкутильгала, поспішаючи до коханого. Але, побачивши мене, він зробив вигляд, що ми незнайомі. Його друзі навіть перестали грати в волейбол, тицяючи в мене пальцями. А він демонстративно обійняв брюнеточку, даючи зрозуміти, що не хоче мене знати...

- І що ж далі? - перервала я тривале мовчання русалки, яка заново переживала свою трагедію.

- А далі я потрапила в один з поліційських відділків Одеси.

- Що?

- Мало того, що я ледь переставляла кінцівки, я ж була ще й гола. Ось мене і забрали, як порушника громадського спокою. Адже це не був нудистський пляж. На щастя, мене скоро викупили.

- Хто?

- Один з місцевих чаклунів відчув сильний сплеск магічної енергії і відшукав мене у відділенні. Йому довелось відвалити немаленьку суму, щоб мене, невідому особу без документів, відпустили. Навіть не уявляю, що б зі мною було, якби не він.

- А далі?

- Далі зібралася рада представників магічних сил Одеси і області. Допомогти мені з ногами ніхто не взявся, сказали, що перебити магію моєї давньої родички їм не під силу, та й до хірурга-ортопеда звертатися після використання заклинання подібного роду марно. Але, по доброті душевній, вони скинулися і відправили мене в магічну академію лорда Ліннона, щоб дати можливість адаптуватися до життя на суші, за що я всім пребагато вдячна.

- Пощастило тобі.

- Не щастить у коханні, так хоч з добрими людьми везе, - погодилася Уна.

- Тільки не зрозумію, чому ти назвала себе сексуальною збоченкою? Наскільки я зрозуміла, ти всього лише один раз поцілувалася по-дорослому, і тільки.

- Так, але ж це неприродно, що мені так подобаються земні чоловіки!

- Ну, тепер ти можеш заспокоїтися. Вигляд у тебе зараз людський, тому тобі і повинні подобатися земні чоловіки.

- Якби ж ще я їм подобалась, - зітхнула русалка.

- Ти дуже красива, і обов'язково знайдеться той, хто полюбить тебе просто так. За розум, чарівність, доброту...

- Ти так говориш... А у самої коханий є?

- Ні, - похитала я головою. - Мені, як і тобі, пощастило тільки пару раз поцілуватися, та й то не по любові, а скоріше з цікавості.

- Зрозуміло. Сень, а хто тобі з нашої групи подобається?

- Та я особливо ще й не розглядала, крім, хіба що, Вольдемара. Гарний, але гад.

- Мені теж він сподобався, але дружити я б з таким не стала, вистачить мені розчарувань. А Крут? Він теж нічого.

- Перший друг Ріввека, - остудила я запал русалки.

- Так звісно. А Алік Грінів, зовні він класний, крім голови... А ось ботанік - єдиний, хто не викликає в мені ніяких почуттів.

Я хмикнула, згадавши сина гнома, Гліккер... Як там його, і не вимовиш.

- Особливого вибору немає, - зітхнула Уна. - А як тобі Януарій Сілізійскій?

- Як кінь - чудовий в нижній своїй частині, а як чоловік - чудовий у верхній, - відповіла я.

- Ти теж помітила, який він симпатичний! Просто красень! І навіть ріг на лобі його не псує! А ще він такий скромний. Йому, напевно, дуже важко пристосовуватися до оточуючих. І зараз він один, зовсім один, нудьгує... А пішли до нього в гості!

- З глузду з'їхала. На дворі майже ніч!

- Ну то й що? Адже нам не через весь острів йти. Його на першому поверсі поселили.

- Ти і це вже знаєш?!

- Я багато чого знаю. Повір, йому зараз так самотньо. Він думає, що з ним ніхто не захоче дружити... - в голосі моєї нової подруги зазвучали прохальні нотки. Ось вміє вона вмовляти, це точно.

- Ну, не знаю. Може, він спить вже... - слабо спробувала протестувати я.

- Якщо спить - повернемося. Пішли.

Я піддалася на вмовляння подруги, ми встали, одягнулися і вирушили в гості до юнака-єдинорога.

Януарій, і справді, надзвичайно здивувався пізнім візитерам. І зрадів.

- Добре, що ви прийшли, - сказав він. - А то я сьогодні так перехвилювався через перший дня навчання, що ніяк не заспокоюся.

- А чого ти так хвилювався, Януаріє? - запитала русалка.

- Ян, можете називати мене просто Ян, - поправив він. - А хвилювався я від того, що знав: привітного прийому очікувати нічого. Мене ніде за свого не приймають. Люди мало не вбили, коли я тільки народився. Добре, хоч забрали мене до себе єдинороги. Народ цей дуже розумний, освічений, великодушний. Але надто вже я відрізняюсь від них своїм людським верхом. До трьох років мене виховували єдинороги, потім віддали в школу кентаврів. Вони найбільше на мене схожі, там я відчував себе нормально. Поки не почав рости ріг. Кентаври не настільки чутливі до чужих страждань, як єдинороги. Вони відмінні спортсмени, воїни, величезну увагу приділяють вдосконаленню своїх тіл. Але ці смішки за спиною, а іноді і в відкриту... Коротше, я так і не зміг стати для них своїм... Ось так моїм черговим притулком і виявилася БУРСА. Мені сказали, що тут всі будуть такі, нестандартні. Але, як бачите, я один такий. І зустріли мене тут глузуванням. Я не здивувався б, якби і ви поставилися до мене так само, як інші.

- Не думай, що усі такі, як Вольдемар з його дружками. Для них ми теж - вороги. Ти хоч наполовину людина, а нас взагалі називають нелюдськими формами життя, - сказала я.

- Їх - п'ятеро, а нас - троє, якщо ми будемо триматися разом, то нам не страшний сірий вовк!

Порівняння Уни всіх розсмішило. Але Ян знову посмутнів.

- Чого ти такий серйозний? - поцікавилася русалка. - Все ж добре. Єдинороги - такі чудові істоти.

- Але я не такий великодушний, як єдинороги. Я до сих пір сердитий на батьків, що народили мене... такого...

- Річ у тім, Ян, - в мені прокинулися задатки психолога, - твої батьки не винні, що полюбили один одного. Любов - велика Божа ласка, і далеко не всім вона дається. Ти повинен бути вдячний, що тобі подарували життя, нехай навіть і в такій незвичній формі.

- Єдиний в світі людина-єдиноріг...

- Так, єдиний в світі, унікальний, неповторний. І пишайся цим!

- Добре, я подумаю, - посміхнувся Януарій. - Мабуть, ти права.

А я раптом зрозуміла, що все, що я зараз говорила єдинорогові, в такій же мірі відноситься до мене і моїх батьків. І я теж повинна зрозуміти і пробачити їх. І прийняти своє життя, як великий дар їхнього кохання. Нехай навіть я ніколи не бачила, і, можливо, не побачу їх, як і вони не можуть побачити один одного.

Ми ще трохи поговорили про те, про се, і повернулися в свої апартаменти. Сон, нарешті, зволив відвідати нас. Не знаю, як там Януарій, але ми з Уною проспали навіть без сновидінь до самого ранку.

Ранок наступного дня зустрів мене сонмом сумнівів. Промені сонця, що сходить били в закриті очі, а мелодія, що нагадувала передзвін дзвіночків, вперто лізла крізь вуха у свідомість. Це була не моя мелодія, встановлена замість традиційного дзвінка будильника на смартфоні. Цікаво, хто поміняв настройки в моїй мобілці? Не відкриваючи очей, я спробувала намацати її рукою, щоб відключити будильник. Я завжди залишала смартфон поруч, щоб не підхоплюватися з ліжка. Але дзвіночки замовкли самі, і я заспокоїлася. Встану на повторі. Якийсь дивний сон приснився мені цієї ночі. Ніби батько у мене - ангел, мама - демоница, і відправили вони мене вчитися в магічну академію на далекий острів. І всі студенти там були не звичайні люди, а напівміфічні-напівфантастичні істоти. Це все через нерви. Школу закінчила, атестат про повну загальну середню освіту отримала, думай тепер, куди вступати, якщо нікуди особливо і не тягне, але і вдома сидіти не хочеться. Час вже визначатися, здавати кудись документи, а то ночами жахливі сновидіння замучать. Я солодко потягнулася і відкрила очі.

Приїхали. Розкішна обстановка апартаментів і красива дівчина з довгою гривою русявого волосся, яка наводила марафет коло дзеркала, ввели мене в шоковий стан. Це що, не сон був? Чи це до сих пір - сон?

- Прокинулася? - обернулася до мене дівчина, блиснувши зеленими очиськами, і насупилась, побачивши мою приголомшену фізіономію. - Що з тобою, Сень? Ти не виспалась, чи що? Йди умивайся, а то на сніданок не встигнемо. Ну, чого ти дивишся так?

Рука нарешті намацала мобільник. Чорний. Здох без підзарядки.

- Я подумала, що вчорашній день мені наснився...

- А, он воно як?! - розсміялася русалка. - Ні, дорога моя Сень, все насправді, і ми зараз можемо запросто реально залишитися без сніданку!

Хочеш - не хочеш вірити в те, що відбувається, а куди дінешся? Ми нашвидку зібралися і спустилися вниз, до кафе.

- Давай заскочимо до «Столу замовлень», а то я забула взяти з дому зубну пасту і щітку, - запропонувала я.

- Давай, тільки швиденько, - погодилась Уна.

Близько «Столу замовлень» вже утворилася купа мала бажаючих отримати все і відразу. Це була п'ятірка наших супротивників, вони шуміли і галасували, явно обурюючись несправедливістю і встановленими на острові порядками. Підійшовши ближче, ми побачили закидану папірцями підлогу. Щоб оформити замовлення, потрібно було заповнити стандартний бланк, яких в спеціальному відсіку знаходилося достатньо: вписати свої ім'я-прізвище і що саме потрібно. Піднявши пару кинутих листочків ми побачили, що Вольдемар наполегливо намагався замовити коньяк, лікер, шампанське і, мабуть, інші алкогольні напої, але автомат так само наполегливо повертав бланки з резолюцією «Заборонено!»

- Або він мене, або я його! - кричав бастард, вписуючи в черговий бланк текілу.

Листочок повернувся з тим же результатом.

- У мене вже фантазія вичерпалася! - вигукнув Вольдемар, вдаривши кулаком по автомату. - Чому я не можу поскаржитись батькам?!

У гніві відкинув він смартфон, прикрашений стразами, а може, навіть і брюликами, і той розлетівся, правда не на дрібні шматочки, техніка не липова, а на три частини: корпус, батарею і кришечку. Крут Даст послужливо зібрав телефон і повернув його Ріввеку:

- Дай, я спробую замовити що-небудь.

Він заповнив кілька бланків, але автомат категорично відмовлявся видавати як банальні цигарки, так і шикарні автомобілі.

- Тепер я хочу! - влізла ближче до віконця Маргаритка. - Хочу шоколаду!

Автомат повернув бланк, і мавка вголос прочитала:

- «Збалансоване харчування ви отримуєте в кафе».

- От жлоби! - прокоментував Крут.

- А фрукти! - не здавалася Марго. - Мені, може бути, вітамінів не вистачає! Пишу: ананас.

Бланк знову повернувся з резолюцією:

- «Фрукти можна отримати в саду». Ні, ну що це за справи? - розчаровано кинула через плече папірець мавка. - Так, мені потрібен топік, - і вона вставила в щілину автомата бланк з новим замовленням.

Коротке гудіння, і дівчина вже читає відповідь системи:

- «У вас 3 топа»... Ні, вони що, мій одяг перераховували?! Я буду скаржитися!

- Кому? Лорду Ліннону на лорда Ліннона? - єхидно запитав Ріввек. - Потрапили ми в халепу... Чортова академія!

- А купальника у мене з собою ніякого немає! Забула в поспіху. Цікаво, яку дадуть відповідь? - продовжила експеримент Маргаритка. - Так... блакитний... зі стразами, - ввела вона замовлення.

Вікно «Столу замовлень» вперше відкрилося, і видало паперовий пакет із супермаркету. Мавка витягла з нього синій купальник, нічого собі, тільки без стразів. Дівчина невдоволено фиркнула, хизуючись перед друзями, але пакетик дбайливо заховала в сумочку.

Хлопці ще трохи пограли у автомата, голосно виказуючи своє неводоволення, потім вирушили в кафе. А я замовила зубну щітку і пасту, отримала без всяких проблем «blend-a-med» і щіточку «colgate» і поспішила в супроводі русалки до столу.

Сніданок нас чекав дуже легкий: кава з булочкою. Але я і не люблю наїдатися, ледве прокинувшись. З десяти до дванадцяти - перша пара, а там і обід, якраз встигну зголодніти. Коли ми з'явилися, все вже снідали. Ян зустрів нас привітною посмішкою і запитав, як спалося після вчорашнього. Дара і Алік просто ввічливо відповіли на привітання, а група підтримки Вольдемара нас в упор не помічала, що було нам тільки на руку.

Перші лекції були з теології. Читала їх леді Євгена, супроводжуючи теорію зміною слайдів на персональних ноутбуках. Було досить цікаво. Якщо розповісти своїми словами, то, виявляється, спочатку жив-був в Ніде і Ніколи згусток енергії, який має розум. І стало йому, врешті-решт, просто нудно. Піти нікуди, робити нічого. Вирішив він подумати і чогось придумати. І придумав, що, раз нічого немає, потрібно щось створити. А так як творити було ні з чого, то почав він творити все з себе, тобто, свою власну енергію використовуючи, благо, нестачі в ній не було, так як виникало її рівно стільки, скільки було потрібно. Створив Творець спочатку, для приколу, світло і темряву. Потім організував по-швидкому зірки, планети та різні космічні дрібнички на зразок супутників, астероїдів і комет, будівельне сміття досі в міжзоряному просторі літає, все прибрати ніколи. Коротше, відділив небо від тверді. З планет найвдалішою виявилася третя від Сонця, нею він і зайнявся грунтовно. Блакитна планета з готовністю сприймала різні форми життя, які виникали в результаті експериментів Творця. Поступово вдосконалюючи навички, дійшов він і до розумних видів, що виявилося набагато цікавіше різних там амеб або навіть динозаврів. Створив Творець богів собі в допомогу, ангелів і демонів. Для одних він використовував енергію темряви, для інших - енергію світла. Апогеєм творіння стала людина, для якої Творець примудрився використовувати енергію як світла, так і темряви у майже рівній пропорції. Лише частки відсотків розрізняли людей, але створювали при цьому таке розмаїття характерів, що спостерігати за плодами своїх зусиль Творцеві ставало все цікавіше і цікавіше.

Починати все з нуля на інших планетах Сонячної системи йому не захотілося, тому він розширив експериментальний полігон на Землі, розділивши світ на Яв, світ проявлений, Прав, світ богів, і нав, світ, куди у вічному кругообігу йшли душі, частинки божественного, і звідки знову поверталися в Яв вже в новій оболонці. А світ все ускладнювався, найчастіше внаслідок непередбачуваних подій, він розколювався, утворюючи варіанти, які йшли абсолютно різними шляхами розвитку. Так і вийшло, що на одній і тій самій планеті співіснували, не бачачи один одного, а часто, навіть не здогадуючись про це, різні розумні види, як, наприклад, люди і кентаври, перевертні і єдинороги. На даний момент наука і магія в деяких вимірах досягла такого рівня, що заселили і інші небесні тіла найближчого космосу. Але вся ця космологія стосується тільки нашої Сонячної системи, бо нікому поки не відомо, як справи йдуть в інших зоряних світах.

Лекція закінчилася, нас відпустили на п'ятихвилинну перерву.

- Уна, пішли, провітримося.

Але русалка, поклавши голову на складені на столі руки, тільки сумно підняла на мене очі:

- Навіщо Творець створив мене, ось таку незграбну? - запитала вона.

- Уна, Творець створив основні види, і не він винен, що мої батьки привели на світ незрозуміло що, чи то пак, мене. А ти, взагалі, сама себе такою створила. До кого претензії?

- Та ні до кого. Але так хочеться нормальні ноги...

- А давай запитаємо леді Євгену, все ж вони з лордом Лінноном давно займаються магією, може, зможуть допомогти?

Ми підійшли до викладачки і виклали своє прохання.

- Дівчатка, милі, прикро визнавати, що у нас недостатньо сил, щоб зняти закляття морської відьми. Але ми з лордом працюємо над цим.

Русалка зітхнула, і ми повернулися на свої місця. Продзвенів гонг, що сповіщає початок другої лекції. Слайди змінювалися на екрані ноутбука, розповідаючи про перших створених Творцем собі в допомогу богів, які курують різні народи. Раптом замість чергової картинки по екрану забігали туди-сюди з десяток великих сірих мишей. Я озирнулася. Вольдемар тихо кінчався від сміху, ховаючись за екраном свого ноутбука. Війна триває? Ну почекай! Я тінню зісковзнула зі свого місця, майнула невидимкою повз столів студентів і, опинившись біля бастарда, опустила долоню на клавіатуру, натискаючи на все, що потрапило під мою гарячу руку. Природно, комп завис безповоротно. А я вже сиділа на своєму місці та невинно озиралась, милуючись спотвореною фізіономією Вольдемара. Миші на моєму екрані продовжували бігати, підкоряючись тільки їм одним зрозумілій схемі. Як витягти з програмного забезпечення магічну програмку, я не знала, тому продовжила слухати лекцію, скоса поглядаючи на ноутбук Уни. Ріввек теж скористався екраном сусідки, нетерпляче покусуючи губи в очікуванні розборок.

Лекція закінчилася, і леді Євгена відпустила нас на обід. Вольдемар тут же матеріалізувався біля мене, провів долонею по екрану, знімаючи з нього одним махом усіх мишей. Блакитним віконцем, як годиться, засяяв «робочий стіл».

- Тепер ти, - поставив він переді мною свій ноутбук.

- А я не можу, - знизала плечима я. - Я тільки ламати вмію.

Ріввек загарчав.

- Але ми можемо піти в комп'ютерну майстерню, - спокійно підняла на нього очі Уна. - Я знаю, де.

- Гаразд, йдемо, - кивнув бастард. - Тільки давай домовимося, техніку більше не чіпати!

- Так не я ж перша почала! - зробила круглі очі я.

- Я теж не буду. Їжа та техніка - табу.

- Добре, - кивнула я, і ми вирушили до комп'ютерної майстерні, де майстер довго дивувався, що можна було зробити з настільки досконалою технікою. Зрештою, він взяв ноутбук і велів прийти завтра, зітхаючи, що роботи на всю ніч.

Після обіду, з години до трьох, нас чекала ще одна пара - лекції по еніології, потім індивідуальні заняття до вечері. Але так як викладачів у нас було тільки двоє, то займалися вони по годині в один день з п'ятьма студентами, на наступний - з іншими. Так вийшло, що сьогодні зайнятою виявилась команда Вольдемара, а ми з Уной захопили Януарія і вирушили на пляж. Море - моя улюблена стихія, а я тут вже більше доби - і до сих пір не купалася. Непорядок. Ми пішли на те саме місце, куди принесла мене вчора жінка-ангел. Хвилі м'яко накочувалися на прибережний пісок, навіваючи такий спокій і умиротворення, що серце мало не зайшлося від ніжності і млості.

Я перша заскочила в воду, трохи прохолодну для розпаленого сонцем тіла, і зависла в насолоді, розкинувши руки і ледь ворушачи ногами. Море ніжно обійняло мене, плекаючи і пестячи, похитуючи на ледь помітних хвилях. Поруч рибкою влетіла у воду Уна, обдавши мене феєрверком бризок, і образу ж пірнула у глибину. Повільно і поважно увійшов Януарій, незабаром на поверхні залишилася тільки верхня частина його тіла, і відрізнити його зараз від звичайної людини було б неможливо. І не можна не визнати, що він дуже красивий. Трохи закомплексований і затиснутий, але це зрозуміло, коли всі конем обзивають. Зате, залишившись з нами наодинці, він стає дуже милим і товариським. Ми почали з ним весело плескатися і наздоганяти один одного. Я плаваю пристойно. Виявилося, що Ян - теж. Він міг плавати тільки кінською частиною, і тоді його людський торс смішно погойдувався над поверхнею моря. А міг плавати і як людина, тоді його нижня, кінська, частина переходила на підводне плавання. Ми гралися, поки я не зрозуміла, що Уна давно вже пірнула, та так і не з’явилася ні разу на поверхні. Побачивши, що я тривожно озираюся, Ян заспокоїв мене:

- Ти виглядаєш Уну? Не варто турбуватися. Адже вона русалка.

- Була русалкою, але тепер вона як звичайна людина!

- Здатність дихати під водою у русалок не фізіологічна, у них навіть відсутні зябра, а магічна. І вона не зникне від того, що заклинанням хвіст був перетворений в ноги. Зрозуміло?

- Зрозуміло.

А тут і сама Уна з’явилася в хвилях, вибралась на берег і впала на жовтий пісок. Ми поспішили за нею. Ну що знову сталося?

- Подруго, що таке? Знову очі на мокрому місці... - схилилася я над нею.

Русалка сіла, притулившись до мого плеча, поруч ліг Януарій, тривожно зазираючи в її очі.

- Все добре, - схлипнувши, відповіла Уна. - Просто... щось втрачаєш, щось знаходиш. А я ось знайшла друзів, - обняла вона мене і Яна за плечі, вже з посмішкою поглядаючи то на одного, то на іншого.

- Тоді пішли кататися, - весело махнув головою однорогий. - Каталася коли-небудь на коні?

Русалка заперечливо похитала головою.

- Так сідай, - Ян піднявся на всі чотири копита і, підхопивши Уну м'язистими руками, посадив собі на круп.

- Тільки тримайся міцніше, скакати будемо швидко!

Русалка слухняно обхопила його за талію, притискаючись всім тілом до спини і весело виглядала з-за плеча.

- А потім тебе покатаю, - підморгнув мені однорогий.

Я дуже люблю на конях кататися, але щодо Яна у мене така думка навіть не виникала, адже він розумна істота, та якщо він сам хоче... Але ж молодець, придумав, як відвернути русалку від сумних думок після відвідин рідної стихії.

- Добре, - махнула я рукою, - тільки я погуляю уздовж берега. Будете шукати мене там, біля валунів.

- А мені не треба тебе шукати, - посміхнувся Януарій. - Як єдиноріг я завжди зможу визначити місцезнаходження близької мені людини, і навіть вмію переміщуватися у просторі, правда, поки на невеликі відстані.

Ян з Уною за спиною помчали, здіймаючи хмари піску вздовж узбережжя. Я помахала їм рукою і вирушила в інший бік, туди, де виднілися сірі скелі. На цивілізованому пляжі, зрозуміло, класно, але мене куди більше привертає дика природа.

Містечко виправдало виплекані мною надії. Важкі кам'яні брили в мальовничому безладді прикрашали узбережжі. Такі ж камені встеляли морське дно. Окремі валуни стирчали над поверхнею, а два з них були такі високі, що здавалися воротами у нескінченність. Пейзаж жваво нагадав мені дикий пляж в Алупці, в районі Воронцовського парку. Я любила там ловити між каменів крабів. Вони смішно перебирали клешнями, бочком затискуючись у щілини. Я ловила їх голими руками, а потім випускала на волю. Це був чисто спортивний інтерес.

Перескакуючи з каменя на камінь, я наблизилася до краю води і повільно пішла на глибину. Якщо ви коли-небудь ходили по слизьких оманливих каменях, що так і норовлять вивернутися з-під ноги, то знаєте, що це таке. Я кілька разів ледь втримала рівновагу, поки не добралася до відкритої води і змогла поплисти. Мій шлях лежав між скелями, що нагадували прочинені ворота, і, потрапивши в їх тінь, я згадала легенду про Сциллу і Харибду, між якими не могла проплисти жодна жива істота. Але мертві скелі не ворушилися, я спокійно виплила «за ворота», поплюскалась злегка у відкритому морі і так само повернулась назад. Натягнувши на мокре тіло шорти і майку, пішла помалу назад, раптом побачила, що мокрі ноги обліплені піском, і відправилась до моря змити його. Зайшовши по коліно в воду і влаштувавшись на одному з каменів, я раптом помітила, що в напрямку від «воріт» до мене пливе якась істота. Я зацікавилась. Коли вона наблизилась, я добре розгледіла голову дракона і довге, не менш, ніж триметрове, гнучке тіло з колючим гребенем по хребту. Істота виявилась настільки неймовірною, що я на всі сто була впевнена: знову витівки Вольдемара. Хоче налякати мене, побачити, як я буду тікати, ковзаючи і падаючи на каменях, а сам з дружками стане заливатися від сміху, ховаючись неподалік. Не вийде.

Я не поворухнулася, поки незвичайна істота не наблизилась майже впритул, потім витягла з кишені шортів пряник, що залишився з обіду і простягнула на відкритій долоні. Морда дракону застигла, косячи очима то на мене, то на частування, потім злизала шорстким язиком пряник, шумно фиркнула і попливла по хвилях в зворотному напрямку.

Я озирнулася. Де ж глядачі?

Глядачів виявилося небагато. Неподалік стояла леді Євгена в тонкому платті, що тремтіло від легкого бризу.

- Морський дракон не зачепив тебе, Світлотінь. Дивно, - сказала вона.

- А що, були випадки? - здивувалася я.

- Ні, тому що ніхто не стоїть і не чекає спокійно його наближення. Ти не боялась?

- Взагалі-то я не подумала, що він справжній.

- Ти вирішила, що це чергова витівка Вольдемара? Я ж знаю, як він тебе дістає.

Я кивнула.

- Шкода, що ви не можете знайти спільну мову.

- Не думаю, що з Ріввеком це можливо. А як ви опинилися тут, леді?

- Я відчула спалах емоцій, коли ти побачила морського дракона, і перенеслася в цей куточок острова, щоб дізнатися, в чому справа.

- Так? Спасибі.

- Та що ти, Сень, ми адже відповідальні за всіх вас. Повинні знати, що відбувається, і навіть хто про що думає.

- Навіть так? І про що ж думаю я?

- Ти досі не можеш змиритися з тим, що не людина. Розумом розумієш, але почуттями керувати не можеш.

- Це правда…

- Повір, дівчинко, це величезне диво, що ти з'явилася на світ. Зазвичай у протилежних расових пар не може бути дітей. Як у нас з Фредом...

- Хіба ви?..

- Ні, не такі круті, як твої батьки, але лорд Ліннон - представник раси, створеної з енергії темряви, а я - з енергії світла. Зараз майже ніхто не знає про це. Нам довелося залишити свої сім'ї, свої роди, і усамітнитися на цьому острові. Нам довелося вчитися жити разом. І у нас вийшло. Шкода тільки, що в нашій родині не може бути дітей. Без них життя здається не зовсім повноцінним. Напевно, саме тому ми і створили цю академію для таких, як ти.

Я мовчала.

- Мої слова не переконали тебе? - запитально заглянула в мої очі леді Євгена.

- Значить, мої батьки теж могли б усамітнитися, як ви, і врятувати свою любов. Хоча б заради мене.

- Повір, дівчинко, ні ангелу, ні демониці це не дозволили б цього. У них не було варіантів.

Я зітхнула.

У півметрах від нас повітря заколихалося, і з порожнечі виник Януарій з веселою розпатланою Уною за спиною. Побачивши викладачку, вони розгубилися і замовкли.

- Відпочивайте, діти! - махнула рукою леді Євгена. А завтра милості прошу на індивідуальні заняття, - і розтанула в повітрі.

- А що вона тут робила? - запитала русалка, зіскакуючи з однорогого.

- Гуляла. - Мені не хотілося розповідати про нашу розмову.

- А-а, ну, сідай тепер ти, покатаємося! - кивнув Ян, підсаджуючи мене на спину.

І ми віддалися всім вітрам, то міряючи уздовж і поперек острів, то летючи по кромці прибережної хвилі.