Дитя Світла та Темряви

З боку підвалу долинали обурені крики і добірна лайка. Все, хана. Накрили мого охоронця.

Ми з принцесою завмерли, не знаючи, що робити далі.

Раптом крики почали наближатися. Кассі схопила мене за руку і затягла в нішу за гобеленом. Доречно виїдені міллю дірочки дозволяли бачити те, що відбувається в коридорі.

А в коридорі відбувалося наступне. З підвалу вилетіла, немов отримавши міцний стусан, служниця, у якої я свиснула ключ. За нею вивалилася товста кухарка у фартусі, розмахуючи ополоником і волаючи на весь голос:

- Шукай ключ, нероба! Та тягни відра, ганчірки! Потрібно прибрати все, що накоїли кляті гноми. Не дай Бог, дізнається король або королева... Та м ерщій! А я звелю Гастону, щоб відшукав діру і викурив цих мерзотників. Ох, ти ж, треба, яка оказія...

Продовжуючи сваритися, тітка покинула коридор слідом за молоденькою служницею, що поспішила ретируватися, і ми, невимовно зрадівши тому факту, що ні Хряк, ні підземний хід поки не знайдені, поспішили до підвалу.

Від відкрившогося нашому погляду видовища стало погано не тільки старій куховарці, а й нам з принцесою. Здавалося, тут гуляла ціла армія гномів, які розкодувалися після піврічного утримання від спиртного. По ходу, Хряк відкривав всі підряд бочки, а так як посуду у нього ніякого не було, то під кожним краником розтікалася каламутна калюжа, і вони з'єднувалися між собою, утворюючи химерні затоки і острови. Пройти, не вимокнувши у вині, було, практично, неможливо. Так, а де ж сам винуватець переполоху? Перестрибуючи з острівця на острівець, ми рушили з принцесою в дальній кут, де знаходився підземний хід. Так і є: майже діставшись до нього, серед бочок застряг мій маленький охоронець. Смішно стирчали вгору його ноги і руки, а сам він був у повній відключці.

- Кассі, тягни цього алкоголіка!

Насилу ми витягли гнома, схопивши його за кінцівки. Я зібрала розсипану поруч зброю. Так... Це ж треба так набратися!..

З боку коридору пролунав тупіт і знайомий голос товстої кухарки. Бачу, час робити ноги. Я поклала ключ на бочку, а сама полізла у вузьку дірку.

- Кассі, подай мені це «тіло»! Я буду тягнути його, а ти підштовхувай ззаду. Та швидше, якщо хочеш покинути цей палац!

Принцесу довго просити не довелося. Вона ковзнула слідом за мною в дірку, охнула, стукнувшись головою і зрозумівши, що пересуватися доведеться тільки на четвереньках, але швидко пристосувалася до такого способу пересування. Ось тільки світло факела, залишеного на стіні підвалу куховаркою, вже не могло освітлювати наш шлях. При гномові не знайшлося ні світляка, ні карти. Та й сам він виявився напрочуд важким для такої маленької істоти. Все це дуже ускладнювало дорогу. Рухатися доводилося на дотик, і я незабаром зрозуміла, що абсолютно не пам'ятаю, як ми дісталися сюди, і куди на якому повороті слід звертати. Спочатку ми поспішали відповзти подалі від підвалу, але тепер, коли з усіх боків навалювалися чорні в темряві стіни, а ззаду було чутно лише сопіння принцеси, що пробиралася слідом, та посвист п'яного вщент охоронця, мені раптом стало моторошно. Намацавши чергову розвилку, абсолютно збита з пантелику, я зупинилася, мало не фізично, кожною клітинкою тіла відчуваючи тонни землі над собою. Серце в паніці застукало по ребрах, немов полонений птах, що б'ється об грати клітки. І така злість взяла на цього дрібного алкоголіка, який спить і навіть не підозрює в яке... в яку... ми потрапили через нього. Але ж раніше за ним слабкості до зеленого змія не спостерігалося. Та я взагалі не бачила, щоб він пив!

- Що трапилося? - прохрипіла ззаду принцеса, з глухим ударом гублячи ноги гнома на камені.

- Нічого особливого, - похмуро відповіла я. - Якщо не брати до уваги того, що ми заблукали в цих підземних катакомбах.

- І що тепер?

- Тепер? Ну, взагалі-то, як завжди, з будь-якої ситуації є три виходи. Рухатися далі навмання, гублячись все більше в гномовських лабіринтах - це раз. Залишитися на місці і почекати, поки проспиться Хряк, хоча я зовсім навіть не впевнена, що без карти він зможе вивести нас на поверхню - це два. І повернутися назад - це три. Кассі, мила, давай повертатися. Ти все ж таки принцеса. Замовиш за мене слівце перед папкою-мамкою. Я ж меч не взяла, нехай мене відпустять по добру, по здорову... - Мною явно опановувала паніка. А це не дуже добре. Все розумію, але жижки трусяться.

Принцеса мовчала.

- Кассі, ти чуєш мене? Давай повернемося!

- Але ж це був мій єдиний шанс покинути палац! - відчайдушно видихнула принцеса. - Я не хочу додому!

- Але це краще, ніж, коли при розкопках через пару століть відриють наші скорботні кісточки!

- Гаразд, - ще важче видавила Кастільда. - Тільки тут і не розвернутися.

- Повзи задом!

- Ага. А куди? Я якось дорогу не запам'ятала...

- Та ти й не намагалася! - обурилася я.

- Але ти можеш говорити мені на поворотах, куди звертати.

Я глибоко задумалася.

- Так я, здається, теж не пам'ятаю...

- І що тепер робити?

А я звідки знаю? Чому всі вважають, що я повинна все знати? Чому я повинна вирішувати?!

- Тоді давай чекати, поки Хряк відійде, - запропонувала я. - Нехай він і думає. Правда, якщо він і пам'ятає маршрут, хто скаже, в якій саме точці знаходимося ми в даний момент?

- А довго чекати? - перепитала принцеса.

- А я знаю? Йому б розсольчику... Або душ крижаний. Ми, коли сюди добиралися, в одному місці минули печерку з крихітним озерцем. Якби на неї вийти, то крижана ванна Хрякові була би забезпечена під моїм чуйним керівництвом.

- Гаразд, чекаємо, - погодилася Кастільда. - Все одно вибору особливого у нас немає. А там покладемося на твого гнома, хай хоч назовні виводить, хоч назад до палацу. Тільки тут я довго не протягну-у-у...

Але і цьому нашому плану не судилося здійснитися. Десь позаду явно потягнуло димом. І що б це значило? Дим тут, в підземеллі? І що тут може горіти? Ще відчутніше потягнуло паленої гумою, і я раптом зрозуміла. Нас викурюють! Товста кухарка ж погрожувала, що покличе когось, щоб викурили гномів! У мене на батьківщині так виводять щурів. І, наскільки я знаю, досить успішно.

Принцеса закашлялась. У мене самої їдкий дим заповз і в ніс, і в горло. Це кінець! Та ми ж тут задихнемося, як мухи!

- Вони намагаються вбити власну принцесу! - промовила Кастільда крізь кашель, який роздирав легені.

- Та хто ж може подумати, що спадкоємиця трону ховається у вузькій гномівській норі?!

- Йти треба... Кх-х-х...

Треба. Тільки куди? Я почала торсати і лупити по щоках, точніше, по чому попало, гнома. Безрезультатно. А диму ставало все більше і більше. Дихати просто неможливо. Треба повзти далі, а так як я - провідна, то і вибір робити мені.

Я постаралася заспокоїти збентежені думки і розсудити логічно. Коли не працює зір, а він у цій темряві просто зобов'язаний був піти у заслужену відпустку, загострюються інші органи чуття. Отже, повинна я «пронюхати», в якій стороні знаходиться вода. Я принюхалася біля повороту направо. Дим. Коло повороту наліво... Теж дим.

Гном застогнав. Принцеса вилаялася, як чоботар.

Я знову повернулася до правого проходу. Спробувала відключитися від власного страху, від лайки принцеси, від диму, що забиває легені... І раптом навіть не нюхом, а якимось шостим почуттям відчула слабкий відтінок вогкості.

- За мною!

І ми поволокли гнома далі, майже задихаючись від смороду горілої гуми.

Ще один поворот - і я впала руками прямо в холодну воду озерця. Приїхали! Біля самої води дихалося набагато легше. Я підтягла гнома ближче і замочила його. Тобто, не зовсім замочила, а занурила головою в озеро. Секунда, дві... П'ять... Десять... Та не втопила ж я його?!!

І раптом Хряк рвонувся з моїх рук, закашлявся, плюхнувся у воду вже цілком і, нарешті, прийшов до тями.

- Сень, - почула я його слабкий тремтячий голос. - Сень... Мені так соромно... І... так погано...

- Як ти міг так набратися, Хряк?! Ми ледь через тебе не загинули!

- Прости, Сень! Це єдина моя слабкість! Мій порок! Я ж і в охоронці пішов служити, щоб уникнути спокус. А тут цілий підвал королівських вин... Як можна не спробувати? І я не втримався. Думав, спробую один лише ковточок - і все. А потім пішло-поїхало. Захотілося спробувати і з другої бочки, і з третьої. Далі нічого не пам'ятаю.

- Хряк! Весь підвал залитий вином. Ти розумієш, що гномам не пробачать такого погрому? Нас вже викурюють, як щурів. Підземний хід запакують, контроль посилять. Ти розумієш, що підвів не тільки нас, а й гномів, які допомогли нам пробратися до палацу?

- Все, капець, - приреченим голосом сказав Хряк. - Навіть не уявляю, що зробить зі мною король гномів. Бігти треба з міста... Сень, ти знайшла меч?

- Знайшла, та не той.

- Так? Значить, все було марно? І ніякої користі наша вилазка не принесла?

- Користь хіба що принцесі, якій я допомагаю по дурості втекти.

Кастільда скромно кашлянула в непроглядній темряві, даючи про себе знати.

- Так з нами принцеса Венери-Торг?! - вигукнув із жахом гном. - Тоді нам потрібно бігти ще швидше, і не тільки зі столиці, а взагалі з планети! Але навіщо ти викрала спадкоємицю, Сень?!

- Та не викрадала я! - обурила мене така постановка питання. - Просто допомогла по доброті душевній. Ми просто допоможемо дівчині вибратися з палацу - і наші шляхи розійдуться. Ніхто і не дізнається, що ми доклали до її втечі руку.

- Хм! - Гному, явно, не подобалося все це.

- Так, Хряк, час в дорогу. А то і тут вже стає неможливо дихати! Ти зумієш нас вивести?

- Гном не може забути шлях, по якому ходив хоч раз в житті, - гордо похвалив себе Хряк і знову знітився: - Сень, ти пробачиш мене? Мені так соромно. Я навіть радий, що тут так темно, я не зміг би дивитися тобі в очі...

- Пробачу, Хряк, коли ти виведеш нас звідси. Давай же…

З підземелля ми вибралися досить швидко, спасибі відмінній гномівській пам'яті. Благо, вихід був недалеко від центральної площі, де нас повинні були очікувати Сем та Знахідка.

- Швидше до фонтану! - підштовхнула я гнома. - Заберемо наших - і змотуємо вудочки!

- Гей, стійте, а як же я? - Кассі побігла слідом.

Ми так не домовлялися! Ладно, хай біжить, ніколи з нею розбиратися, може, сама по дорозі відстане і загубиться.

Йти потрібно по-тихому. І я, не зупиняючись, помчала далі.

У фонтана нікого не було. І як це розуміти? Де Сем? Де Знахідка? Я завмерла, озираючись у розгубленості. Хряк злякано смикав мене за штанину. Думка про помсту гномів не давала йому дихати спокійно.

Я знову впала в шоковий стан. Що робити? Де шукати друзів?

Пауза затягнулася.

І раптом зі страшним гуркотом відчинилися палацові ворота, і з них вивалився дивний екіпаж. Пара сірих коней тягнула карету з гербом. Замотаний в накидку, так, що виднілися одні очі, візник вдарив батогом. Коні помчали, пирхаючи. Карета все набирала хід. За нею з королівського двору мчала група вершників. Вони кричали і гикали, але поки ще помітно відставали. Карета круто розвернулася, огинаючи фонтан, і з неї вилетів меч, просвистів мало не біля мого вуха і плюхнувся у воду. Слідом вивалилося щось велике і строкате, і теж пішло на дно басейну. Останнім карету покинув візник, вдаривши перед цим коней так, що карета, з гуркотом підскакуючи на вибоїнах, помчала ще швидше. За нею потяглася кавалькада, не помітивши тих, що «випали». Як тільки вони зникли за поворотом, з басейну випірнув мій Сем, переможно підморгуючи очима і простягаючи мені меч з гардою у вигляді півмісяця. Меч з королівської колекції, який я бачила, але залишила на місці. Приїхали.

- Сень! Ти рада?! Бери меч - і йдемо!

- Сем! Я тобі просила?! - моєму обуренню не було меж.

- А мене не треба просити! Я на все готовий заради своєї господині! Тільки зараз нам потрібно швидше сховатися, поки вершники не повернулися.

- Сем, це не той меч!

- Як не той? - візник стягнув із себе накидку і виявилося, що це - Знахідка.

- Але ж він Місячний... - приречено прошепотів білопуз.

- ЦЕ... НЕ... ТОЙ... МЕЧ! - ще раз повторила я, виділяючи кожне слово. - Залиш його тут. А покинути місто нам все одно доведеться, найприкріше, так і не спробувавши трюфелів. Завдяки деяким. Не буду називати по імені, але це Хряк, який зіпсував життя гномам, які виручали нас!

Мій охоронець покрився червоними плямами:

- Ти ж казала, що пробачиш мене, Сень!

- Пробачила, але забути - проблематично. Куди нам тепер діватися?

- Всі виїзди з міста і Телепорт, напевно, заблоковані. - Сем із жалем подивився на Місячний Меч і вклав його в руки статуї хлопчика, що тягнувся до палацу. - Тримай, зниклий принц, віддаси батькам. Так як ми виберемося з міста? Є ідеї?

- Немає ідей, Сем! - розвела я в розпачі руками. - Зазвичай, божевільні ідеї - це твій коник!

- Тоді... Тоді доведеться звернутися за допомогою до мафіозних структур.

- Ти знаєшся з місцевою мафією, Сем? - щиро здивувалася я.

- Взагалі то ні. Але Кривий Троль, у якого я прикупив герцогські документи і карету, думаю, зможе вивести нас на тих, хто знає таємні виходи з міста, якими користуються контрабандисти.

- Так ти все ж виконав свій план і видав себе за герцога білопузів?

- Так, і досить успішно. Шкода тільки, що не зміг винести меч зі збройової непомітно. Та й взагалі, це виявився не той меч... А так задумка була добра...

В голові хтось заскрібся, нагадуючи про те, де дістав мій домашній улюбленець підроблені документи, і я вигукнула:

- Сем! А за які такі кошти ти прикупив все це?!

- А? Гм... Гм...

- Ану не мимрити!

- Ти знову загубила платіжну картку, Сень, - білопуз, зніяковіло відводячи очі, простягнув мені пластикову карту.

У моїх мізках зароїлися смутні підозри. Точніше, зовсім і не смутні, зовсім і не підозри, а чітка впевненість:

- Сем! Ти її вкрав!!!

- Ні, що ти, господинє?! Я... просто запозичив її на час, щоб провернути свій грандіозний план і здобути Місячний Меч! Для тебе, Сень!

- Як ти міг взяти її?! Адже з кишені комбінезона неможливо нічого поцупити!

Білопуз знітився, але вперто мовчав, прикривши голову крилами.

- Сень, - гукнула мене принцеса, яка, як виявилося, до цих пір була тут, - потім його бити будеш, добре? Зараз варта повернеться...

- Гаразд, шахрай, - пом'якшала я вимушено, - веди нас до Кривого Троля. Але потім ти поясниш мені свою поведінку.

- Так, господинє! - підбадьорився білопуз.

І ми негайно покинули центральну площу. Дуже навіть вчасно. Уже ховаючись за поворотом, я краєм ока помітила королівських вершників, що поверталися.

Мій вихованець вів нас вузькими вуличками, темними переходами, чорними ходами, поки ми не дісталися до Кривого Троля, який своєю дерев'яною ногою і крислатим капелюхом нагадав мені пірата. Він сидів у своєму, так би мовити, «кабінеті», обкладений папками і паперами. Вхід охороняло двоє людиноподібних бритоголових, але Сема, а нас за компанію, пропустили без питань.

- А-а, мій юний друже! - підняв голову Троль, посміхаючись неповним комплектом великих кривих зубів. - Як вдалася твоя авантюра?

- Майже. Майже вдалася, - відповів білопуз. - Тільки ось королівська стража женеться за порожньою каретою. А документ я вам повертаю, може, стане в нагоді ще, - кинув він на стіл пластикову картку з голограмою строкатої гордовитої птиці.

- Карету ми підберемо, - кивнув Троль, - королівським воякам вона все одно не потрібна. А ось ти, друже, значить, засвітився?

- Так, і нам потрібно терміново йти з міста. Допоможеш, стариган? - з надією підняв очі Строкатий.

- За певну суму я зі столиці вивести вас можу. А далі куди, малюк? Невже ти думаєш, що твої прикмети не розіслали по всім постам? Або вважаєш, що тебе не впізнають, з такою примітною зовнішністю? Та й колонію білопузів тепер не залишать в спокої. Ба, герцогський синок опустився до банального злодійства! Спробує нехай тепер довести, що він не верблюд. Справа пахне міжвидовим скандалом. Грандіозним скандалом. Боюся, ні людям, ні своїм на очі тобі потрапляти не можна.

- О! Я представляю небезпеку для всіх вас! - скинув короткі крильця вгору білопуз. - Залиш мене, господиня! Вас ніхто не знає в обличчя, ви можете спокійно продовжувати подорожувати! А я, я один буду у відповіді за викрадений меч!

- Меч? - перепитав Троль. - Наскільки швидко доходять сюди чутки, а розвідка у нас на рівні, то з палацу викрадена принцеса. І це на твоєму сліду, Строкатий Сем.

- Ні! Я не брав! - злякано підскочив білопуз, настовбурчуючи пір'я на голові. - Я взяв тільки Місячний Меч, та й той віддав, тобто, вклав в руки скульптури біля фонтану!

- А кажуть, ти викрав принцесу! - тицьнув у нього корявим пальцем Троль.

Я озирнулася. Кастільда як і раніше була з нами, ось прив'язалася, як банний лист. Я відкрила рот, але вона з лагідною посмішкою так наступила мені на ногу, що трохи кістки не переламала. Так, звичайно, видавати її тут, в лігві мафії, не можна. Добре, що Строкатий нічого не знає про принцесу і щирий у своєму подиві, інакше цей хитрий лис запідозрив би брехню.

- Не бійся, Сем, я тебе не покину, - притулилася я до широких грудей свого «малюка». - Ми підемо всі разом.

Кривий Троль зацікавлено підняв голову:

- І куди ж?

- Виведіть нас на дорогу, що веде до самальотів, - продовжила я, дивлячись йому в очі.

- Ви - самогубці? - спокійно поцікавився він.

- Ах, точно! - підскочив радісно білопуз. - У нас же посилка для однієї самальотші!

- Так? Але якщо ви вважаєте це за привід не поснідати вами... А втім, яке моє діло, як саме ви закінчите свої дні? З вас 50 реалів, і завтра вас виведуть з міста через нори гномів...

- Ні!!! - хором закричали ми разом.

- З нас 100 реалів... але ви виведете нас сьогодні, і гноми про це знати не будуть, - я твердо поклала руку на стіл.

- Так, значить, переполох у винному погребі - теж справа ваших рук?! - здивовано констатував факт Кривий Троль. - А ви набагато цікавіші, ніж здалися спочатку... Але слово є слово... Я згоден, вас виведуть сьогодні ж на дорогу, що веде до Великої Пустелі.

Ми заплатили платіжною карткою, термінал, виявляється, є і у мафіозі, і Кривий Троль особисто провів нас до порога.

- Хороші ви, - сказав він на прощання. - Шкода, що більше не побачимося.

- Ви думаєте, нас все-таки зжеруть самальоти? - стрепенувся білопуз.

- З'їдять - не з'їдять, а на Венері-Торг ви тепер персони non grata. Хіба що принцеса надумає повернутися... - хитро блиснув він очима.

Здогадався, напевно. Але чому тоді нас відпускає? Я не дізнаюсь цього ніколи.

Нам дали мовчазного провідника, закутаного в плащ так, що стирчав один ніс, і він вивів нас шляхами контрабандистів за місто, на пустельну занедбану дорогу.

- Велика Пустка, - кивнув він вперед, вперше заговоривши за весь час дороги. - Там раніше було місто, тепер живуть самальоти. Будьте уважні.

Він зник так само тихо і непомітно, а ми залишилися одні. Я оглянула свою групу. Строкатий Сем, Хряк, Знахідка... І невезуча принцеса на додачу. Тримається ззаду, кутаючись в накидку, типу, щоб її не помітили.

- Кассі, - обернулася я до дівчини. - Тобі нема чого йти з нами до самальотів. Це дуже небезпечно. Ми допомогли тобі вибратися за стіни столиці, тепер йди своєю дорогою. Ти ж думала, що будеш робити, коли покинеш... покинеш...

- Сень, - перервала вона мене. - Ти як хочеш, але я йду з вами. У будь-якому місці Венери-Торг мене відразу ж знайдуть. Тому я з вами, до самальотів. І не буду я конспіруватися перед твоїми друзями. Я, - обернулася вона до решти, - принцеса Кастільда, спадкоємиця трону Венери-Торг!

Німа сцена.

- Так це ти викрала принцесу?! - шумно видихає, нарешті, своє обурення Строкатий Сем. - А звинувачують мене! Сень?!

- Та не викрадала я! - як набридло пояснювати все цим нетямущим. - Просто допомогла вибратися з палацу!

- А навіщо?

- Сем!

- Так все-все, я ні про що не питаю, господиня. І так все ясно. По доброті душевній полегшила нам життя. Якщо нас візьмуть в компанії зі спадкоємицею, питання про меч з півмісяцем відпадає сам собою.

- Чому?

- Голови не зносити.

- Та ти песиміст, Сем! - сплеснула я його по спині, до плеча все одно не дістати. - Пішли до самальотів.

До покинутого міста ми дісталися до обіду так нікого і не зустрівши. Видно, дійсно, самальотів не на жарт побоюються.

Місто було зруйноване майже дощенту. А серед руїн то тут, то там здіймалися сплетені зі стовбурів дерев купи-гнізда, висотою з будинок, між якими походжали величезні сірі птиці. Побачивши нас, кілька представників цього рідкісного виду вискочили назустріч і зупинилися, обступивши нас і розглядаючи зверху вниз. Вони були великі і гарні, відразу зрозуміло - самці.

- Ну ось, Крек, а ти хвилювався щодо обіду, - сказав один з них людською мовою, але гучним скрипучим голосом, і посміхнувся, наскільки це взагалі можливо при наявності величезного хижо загнутого дзьоба. - Не варто було хвилюватися, друже. Обід прийшов сам.