Дитя Світла та Темряви

ЦЕ НЕ ТОЙ МЕЧ!

Я зрозуміла це відразу і завмерла, розгублено втупившись у тонкий клинок в моїх руках.

Незабаром причина мого замішання стала ясна і іншим.

- Це не той меч! - задоволено крякнув Строкатий Сем. - Сень залишається! Ми будемо шукати далі!

- Я не знаю, що мені робити тепер, - я втомлено опустила меч, відчуваючи, як грає в ньому сила.

- Ясно одне, - діловито почав консультувати мене білопуз, - ні на Венері-Торг, ні на Амор Венус шуканий предмет не виявлено. Отже, ареал пошуків звузився до останнього виміру. Меч на Аурора, це і сліпому ясно. І ми вирушаємо його шукати!

Семмі просто сяяв від щастя, але інші, здається, зовсім навіть не поділяли його оптимізм.

- Я повертаю Меч Сили, - обернулася я до Глен. - А замість нього прошу переправити мене з Семом на Аурору. Ну. Чого ви мовчите? Я занадто багато прошу?

- Вибач, Сень, - порушив завислу тишу Перевізник, - але Аурора - закритий вимір. Дуже давно його намагалися створити і адаптувати для життя титани, але щось пішло не за планом і вони всі загинули.

- Чому ви вважаєте, що вони загинули? Може, живуть собі, розкошуючи, влаштували міні-рай особисто для себе, в окремо взятому вимірі, і не хочуть ні з ким ділитися? - не здавалася я.

- Під час загибелі титанів сплески енергій відчувалися навіть в інших вимірах.

- Добре. Точніше, нічого хорошого, титани загинули. Але створений ними вимір залишився. І я повинна потрапити туди та знайти меч!

- Сень, - вступила в розмову Глен Карена, - за всю історію відомо кілька випадків, коли люди йшли на Аурору. Це були злочинці, яким загрожувала смертна кара. Їм нічого було втрачати. І жоден з них не повернувся.

- Ще б пак, якщо вони тут в розшуку, навіщо б їм було повертатися?

- Повір, я непогано поінформована про злочинну сторону життя на Венері. Якби вони були живі, прислали б сім'ям хоч вісточку, або допомогли б матеріально. Навіть бандит не залишить свою сім'ю без засобів до існування. Вони загинули, всі загинули, Сень.

Ні, я не можу так відступитися і піти. Навіть якби й хотіла. У мене просто немає вибору.

- Можливо, з Аурори просто немає шляху назад, але це не означає, що там знаходиться щось таке жахливе, що вбиває всіх. У мене є спосіб повернутися на Титан з будь-якого місця, куди я потраплю. У разі серйозної небезпеки я скористаюся ним і просто зникну. Тільки мені потрібно буде йти одній. Вибач, Сем. Удвох нам з Аурори не втекти...

Я очікувала від мого білопузика нового спалаху гніву, обурення, сліз і прохань, але таких слів я не очікувала.

- Довго ти будеш прогинатися під цей світ, Сень?

- Що?

- Я питаю, довго ти будеш йти, як заведена іграшка, в той бік, куди тебе штовхають? Ти говорила принцесі, що потрібно приймати рішення самостійно. Чому ж ти сама підкоряєшся чужій волі?

- Я?.. Я... - я, практично, оніміла від висунутих цим пташеням-підлітком звинувачень. - Сем! Що ти дозволяєш собі? Ти ж знаєш, що я не маю іншого виходу.

- Ти сама вбила це собі в голову. А хто казав, що з кожного положення є, як мінімум, три виходи?

- Але це не той випадок, Сем! Ти не знаєш Принца Ночі! Це чудовисько! Він без роздумів відправить на той світ моїх друзів, якщо я відмовлюся виконати його умови!

- А ти зроби все навпаки, Сень. Досить бути слухняною маріонеткою в руках негідника. В твоїх руках зараз Меч Сили, не той, інший, та теж могутній. Прийди і убий свого ворога, Світлотінь! І стань вільною. А ми всі допоможемо тобі, правда?

Всі закивали, погоджуючись.

А, може, він у чомусь і має рацію? Скільки можна боятися? Скільки можна плазувати? Ні, важко, звичайно, так різко змінити свої плани, але, якщо добре подумати... Раптом я, і правда, загину на Аурорі, тоді ніхто вже не зможе допомогти Уні та Януарію. А так є шанс.

- Правда, Сень, - підтримала його Глен. - У Жовтих Лілій є таємний телепорт, однією стороною він прикріплений до Амор Венус, а інший кінець вільний. Тобто, його можна налаштувати на будь-яке місце, навіть на спальню твого ворога.

- Ну що, йдемо бити всяких страшних? - простягнув мені крило Строкатий Сем.

- І я з вами! - почувся знизу голос Хряка.

- І я, - це вже принц.

- Мене не забудьте! - принцеса.

- Ні, Касс, Кассі, вам не можна! - я не маю права ризикувати життями королівських нащадків.

- Охолонь, Сень, - відмахнулася Кастільда Третя. - Тебе ніхто і не питає. Сама говорила, щоб я нічиїх вказівок та порад не слухала і сама приймала рішення.

Навчила на свою голову.

- Звісно, ми йдемо, - ніжно стиснув долоню принцеси Перевізник. - Потрібно підібрати зброю.

- Загалом, так, - піднялася Глен. - Вирішили - треба діяти. Швиденько озброюємось, і ти, Реза Слоун, теж, і до телепорту. Ні, кілька хвилин на перекус, кухарка приготувала нам трюфелі!

Думка про трюфелі повернула мене до реальності і обрадувала. А я ж боялася, що доведеться покинути Венеру, так і не спробувавши цього делікатесу. Слуги рознесли нам тарілочки і я, тільки вимазавши шматочком хліба залишки соусу, зрозуміла, що навіть не помітила, як все з'їла, і смаку не відчула, зайнята своїми думками. Я хотіла було попросити ще трохи, але Глен потягнула мене за руку, виводячи за іншими з кімнати.

Все сталося настільки швидко, що я і збагнути не встигла. Наша компанія зібралася, підібрала собі зброю з невикористаного в останньому бою арсеналу Карени, самі ватажки кланів озброїлися ще й якимись магічними штучками, і незабаром ми вже стояли, щільно збившись, в підвалі, звідки відкривався таємний телепорт. За допомогою спеціальної системи теленаведення Глен почала настройку. Перед очима майнув Сатурн, швидко збільшився один з його супутників, екран затопив величезний океан, двома чорнильними плямами розповзлися материки, немов розсип намистин на блакитній скатертині майнули острови, наблизилися, попливли, змінюючи один одного, поки я не впізнала обриси Чорного острова з чорним замком на скелястій вершині, замиготіли господарські приміщення, житлові кімнати для слуг... А ось і знайомий кабінет з каміном.

- Тут!

Картинка завмерла, вогонь в каміні застиг, немов намальований.

- Ну, поїхали, - кивнула Глен Карина і натиснула кнопку.

Що, прямо зараз? Так, може, варто було все обміркувати, обговорити, розглянути варіанти? Як ми цього Принца Ночі вбивати будемо? Я не можу так! Матінко! Я судорожно стиснула в руках темний, злегка вібруючий Меч Сили.

Оп! Простір переді мною заколихався і проступило знайоме крісло з такою ж знайомою фігурою в чорному, що привільно розвалилася, витягнувши довгі ноги в високих чоботях з ботфортами. Принц Ночі спокійно дивився прямо перед собою, тобто, на нас. Уявляю це видовище. Я, зіщулена і тремтяча, з довгим вузьким мечем, що відкидає відблиски, і дивна компанія, що топчеться за моєю спиною на тлі відкритого телепорту. Навмисно не придумаєш. І що мені далі робити?

Сем обережно підштовхнув мене вперед, змушуючи діяти. Я ледь втримала в руках меч, бо то здригнувся в передчутті бою. Я повинна щось сказати? Чи відразу нападати?

- Я прийшла вбити тебе, Лей Дукей, - мої слова прозвучали як розсипаний бісер в порожній кімнаті.

- Убий мене, - спокійно сказав Принц Ночі і навіть не ворухнувся.

Якби він схопився, спробував чинити опір, або хоча б лаявся, обурюючись моїм вчинком, було б простіше. Я вже дала б волю енергії Меча Сили, що перекочувалась усередині нього тугими хвилями.

- Відпусти Яна і Уну.

- Прийшла вбити - так убий. Не люблю нерішучих людей. - Темні очі без відблиску допитливо залазили мені прямо в душу.

Я підняла меч:

- Звільни моїх друзів, принц.

- Убий мене, - повторив Лей і злегка махнув рукою. За його плечем загорівся екран, де я побачила Януарія, який спав, притулившись білявою головою до шорсткої темної стіни. - Убий мене - і однорогий ніколи не прокинеться.

Меч в моїй руці здригнувся. Принц Ночі, почекавши паузу, махнув рукою в інший бік, де негайно зайнявся другий екран. І там я побачила мою дорогу Уну. Русалка лежала, прив'язана до дерев'яного столу, руки її раз у раз стискалися в кулачки, а ноги були затиснуті в незрозумілому пристосуванні. Голова дівчини билася з боку в бік, довге волосся розтріпалося, по обличчю котилися важкі краплі поту, з прикушеної губи стікала цівка крові. На мить вона завмерла, немов побачила мене, але одразу ж знову заметушилася, скорчившись від болю.

- Уна! - закричала я, але дівчина на екрані не могла мене почути.

Я перевела погляд, який може вбити навіть без магічного меча, на принца.

- Убий мене, - прошепотів він. - Убий - і твоя подруга буде мучитися в камері ката, поки милосердна смерть не забере її, бо потрапити туди ти не зможеш.

- Чу-до-вись-ко... Але ти ж обіцяв, що не заподієш моїм друзям болю, якщо я буду працювати на тебе! Принц Ночі, ти порушив своє слово !!! Ганьба тобі на всі часи!

Лей задумливо похитав головою:

- Це не я. Це ти завдаєш болю русалці. У такому положенні вона з того моменту, як в твоїй голові з'явилася думка вбити мене, і буде вона терпіти муки, поки ти не залишиш цю божевільну ідею.

Я??? Так це через мене русалка терпить біль? Вона страждала за мене, коли я їла ці чортові трюфелі. Прости, Уно...

Я опустила меч.

- Так ти знав? ..

- Так, я чекав тебе. Я знайшов спосіб ловити сплески твоїх емоцій і підготувався до твого приходу.

- Я йду, відпусти Уну, Лей.

- У тебе хороший меч, але це не той. Іди, шукай мій меч, дівчинка.

- Відпусти Уну.

- Бачиш, ти думала переграти мене, Принца Ночі. Іди, Світлотінь. Я звільню русалку, як тільки ти підеш.

Я опустила голову і обернулася до своїх нових друзів, які в замішанні стежили за нашою розмовою.

- Ми повертаємося, Глен.

Глава клану Жовтих Лілій слухняно кивнула головою і натиснула на кнопку повернення.

Як я відчувала себе після повернення? Вири емоцій терзали моє тіло, рвали на шматки мій розум. Як же я могла виявитися такою дурною? Як могла сподіватися, що зможу перемогти розумного досвідченого ворога? Як могла заподіяти біль Уні, такій світлій, чистій, наївній? Чи зможу я спокутувати свої гріхи?

Вискочивши з телепорту, я круто розвернулася і сунула Меч Сили до рук Глен Карен.

- Тримай.

- Навіщо? Він ще може тобі знадобитися, Світлотінь.

- Мені потрібно зараз одне: потрапити на Аурору. Настрій, будь ласка, телепорт.

- Але я не можу цього зробити. Куди завгодно, але не в закритий вимір!

- Повинен же бути десь прохід в паралельний світ? Як потрапляли туди ті бандити, яких тут чекала смертна кара?

- Я ніколи не чула про існування телепорту на Аурору. Потрапити туди можна тільки за допомогою одноразової таблетки переходу.

- Що це?

- Дуже рідкісна штуковина. І дуже зручна. Розкушуєш таку пігулку, називаючи потрібне місце або хоча б представляючи його, і одразу там опиняєшся. Тільки, звісно, одна таблетка діє на одну людину або нелюдину, і це квиток в один кінець.

- Дуже добре! І як знайти аптеку, де продаються такі пігулки?

Глен розсміялася:

- Аптека тобі не знадобиться, це не той випадок.

- І все ж таки?

- Прости, Світлотінь, я не знаю.

Я з надією озирнулася на друзів.

- Боюся, це засіб, скоріше, з розряду міфів, а не реальності, - повів круглими рудими очима Строкатий Сем.

- У всякому разі, я, хоч і бачив в житті чимало та чув розповіді, але ніколи не зустрічав такої штуковини, - додав Перевізник.

Простір напружився через повислу в ньому тишу. Чому все не так? Чому все не виходить? Чому я завдаю біль близьким мені людям? Сем звинуватив мене в тому, що я боюся приймати власні рішення, що підкоряюся Принцу Ночі. Але, виступивши проти Лей Дукея, я теж йшла не по своїй волі, а підкоряючись думці більшості. Так, я повинна знаходити власні рішення. І ось зараз я стою перед новою проблемою і не знаю, як мені потрапити на Аурору! І скільки це триватиме?

- Світлотінь, - голос Рези Слоун вивів мене із заціпеніння. - Я боялася, що не зможу вийти живою з останнього бою... На крайній випадок тримала для себе... це.

Вона витягла з кишені і простягнула мені великий білий кругляк.

- Це воно?..

- Таблетка одноразового переходу.

Я взяла в руку цю чарівну штучку, ще не вірячи своїм очам.

Квиток в один кінець? Та так воно і є. Але я вже з усіма попрощалася тут. Всіх, можна сказати, влаштувала. Навіщо починати спочатку?

Я швидко кинула таблетку в рот і придавила зубами. Кільце з рогу єдинорога стало таким важким, немов до нього прив'язали пудову гирю. Подарунок Януарія попереджав про небезпеку. Хороша штука, якщо б я її ще й слухалася. Світ раптом поплив, закружляв навколо мене. Я бачила всіх і відразу, із здивовано розширеними очима, що дивилися до мене, чула їхні голоси, дивно розтягувались слова.

- Що ти робиш?! - це принц.

- Ні... не зараз!.. Постривай!.. - принцеса.

- Світлотінь!.. Спочатку... потрібно... все... обдумати... Приготуватися... - Перевізник відчайдушно трясе головою.

- А... зброю... Сень?! - підскакує мій охоронець гном Хряк.

- Візьми... Меч... Сили... - простягає темний клинок Глен Карена.

- Прощавай... - шепочуть губи Рези Слоун.

- А я?.. А мене?.. Візьми... мене... з собою!.. - купа яскравого пір'я та великі сльозинки, що повільно котяться з очей. Залишати Семмі мені сумніше всього, але йому буде добре в палаці.

Я розкушую таблетку і шепочу одне єдине слово:

- Аурора...

І це мій власний вибір.