Дитя Світла та Темряви

Нас не відпускають?!

Від несподіванки я сіла на місці, потрапивши прямо в крісло Принца Ночі.

- Е! Це моє! - обурився він. - Не забувай, хто тут полонянка!

- Та з тобою забудеш! Ти що тільки-но сказав? Га?

- Якщо ти уважно слухала мене, Світлотінь, то повинна пам'ятати: я говорив, що Жей Дукей організував викрадення символів влади над темними силами. До них відносяться Медальйон Влади, який ти благополучно повернула, за що тобі величезне темне спасибі, та крім нього ще Меч Сили і Щит Долі. Я повинен повернути собі усі три реліквії, щоб взяти владу над Темним материком в свої руки.

- Ні-і!!!

- Да-а-а!!!

- Але я вважала, що ти відпустиш нас, як тільки я виконаю твоє завдання!

- Згадай, я обіцяв тобі це? І взагалі, ти погодилася служити мені, щоб врятувати від камери тортур подругу, та й себе теж. Про «відпустити» не було ні слова, ні півслова.

Я закусила губу. Дійсно, не обіцяв він дати нам свободу. Що ж я, як дурочка, повелася? Порахувала це само собою зрозумілим... В які ігри грають тигри?..

- Так ось, дівчинка, поки з голови твоєї подруги не впала жодна волосина, я обіцянку тримаю. І ти будеш виконувати все, що я накажу, якщо не бажаєш їй і копитоногому зла.

- І так, що, до самої пенсії? - вилетіло у мене.

Принц розсміявся.

- У полонянок пенсії не буває. Точніше, вони до неї не доживають.

- Я намагалася здобути Медальон, тому що сподівалася отримати свободу. Невже ти вважаєш, що у мене з'являться ентузіазм і натхнення, якщо я буду знати, що за одним завданням слідуватиме наступне, і немає ніякої надії?

- У тебе буде інша мотивація: захистити своїх друзів від болю.

Я скривилася.

- У тебе немає виходу, - знизав плечима Лей Дукей.

- Для нас буде краще загинути відразу, ніж провести все життя в рабстві!

- Загинути? Ти сподіваєшся на швидку смерть? Наївна! Я буду вбивати вас в порядку черги. Спочатку русалку. Довго, дуже довго і болісно. І на твоїх очах. Я буду забирати її життя по краплині. День за днем, краплю за краплею. Вона буде стогнати і плакати, просити у тебе пощади. Хрипіти, втрачаючи останні сили. Вона буде агонізувати, а ти будеш милуватися. Чи довго витримаєш таке шоу, Світлотінь?

Я промовчала.

- А коли русалка помре, настане черга однорогого. Я випробую на ньому всі інструменти, як ти висловилася, набору «Юний інквізитор». А то до сих пір мені ще не доводилося розважитися на повну котушку. Все якось руки не доходили. Робота, робота, управління темними силами займало багато часу, але тепер я вільний і можу, нарешті, зайнятися улюбленою справою. Робити боляче - моє хобі, дівчинко. І я в цьому майстер. Здається, у твого друга надто багато кінцівок? Я виправлю цю помилку природи. А його прекрасний ріг! Ріг єдинорога! Ти ж знаєш, як він цінується? Ти готова дивитися на все це?

Я мовчала, втупившись в підлогу.

- А коли помре однорогий, прийде твоя черга. І ти будеш благати мене покінчити з тобою швидше, але я постараюся розтягнути задоволення. Повір мені, Світлотінь, іноді краще скоритися і провести життя в рабстві, ніж померти так... Ти будеш робити все, що я скажу. У тебе немає іншого виходу, - повторив він.

- Помиляєшся. Так, я поступлюся і буду виконувати твої накази, принце. Але, йдучи на завдання, я буду готова зрадити тебе в будь-який зручний момент! Як тільки я знайду противника, гідного битися з тобою, я докладу всіх зусиль, щоб допомогти йому в цьому, знищити тебе повністю і безповоротно, і таким чином врятувати своїх друзів!

Принц задумливо потер підборіддя.

- А ти не дурна, - сказав він після тривалої паузи.

Ще як буваю дурна, - подумала я. Інакше не попалася б так просто в полон.

- Ти наживаєш в цей момент найбільшого ворога в своєму житті, принце. І ти дуже пошкодуєш про це. Одного разу ти згадаєш мої слова, рано чи пізно.

- Ми з тобою наче граємо партію в шахи, Світлотінь, - відповів Лей Дукей, відвернувшись до каміна і уважно вивчаючи танцююче полум'я. - Я обклав тебе і твою команду з усіх боків. І тут ти робиш такий хід, який збиває мої плани... Забавно. Дівча намагається диктувати умови мені, Принцу Ночі! Добре, я пообіцяю тобі і твоїм друзям свободу. Але ти повинна повернути мені всі три символи влади. Три предмета за три життя - це буде чесна угода. Згодна?

- Це буде чесна угода, - повторила я. - Але як я можу вірити тобі? Я добуду для тебе символи, а ти обдуриш!

Обличчя Лея виразило вищу ступінь обурення:

- Як ти смієш говорити таке, нелюдське створіння?! Я не можу обдурити! Я - Принц!

- Так-так... Принц... Я й забула... І все ж, які гарантії?

Лей схопився, витягнувши руки до неба, і закричав не своїм голосом якесь заклинання, додавши в кінці:

- Як тільки в мої руки повернуться Меч Сили і Щит Долі, я відпущу на волю Світлотінь, русалку і однорогого! Клянуся!

Темрява згустилася, стала важкою і відчутною, вибух грому вдарив по барабанних перетинках, шкіра вкрилася крижаним потім, який одразу ж замерз і при найменшому русі обсипався крихітними лусочками на підлогу.

Вогонь в каміні ахнув, метнувся і згас, їдкий дим повалив по кімнаті, змусивши мене закашлятися і вдруге впасти в крісло темного. Я закрила очі, що роз'їдало димом, а коли відкрила, в каміні знову горів вогонь, пахло сосновою смолою, і темрява розтеклася по кутах, зіщулившись і замовкнувши. Побачивши, що зі мною все гаразд, мій викрадач витягнув мене з крісла, трусонув за плечі, щоб привести до тями, і посадив на шкуру біля каміна. А сам знову сів, розвалившись і закинувши ногу за ногу.

- Це моє місце, Світлотінь! Я тобі вже говорив!

- Так, але все це... Що це було? - поцікавилася я, погладжуючи пухнасте густе хутро.

- Я дав страшну клятву, Світлотінь. Тепер ти мені віриш?

Звідки я знаю, що це зараз було? Може, чергове замилювання очей особисто для мене. Театр одного актора. І одного глядача. Але вибору, дійсно, не залишається. Доведеться повірити. Поки. А там видно буде. Ще не факт, що я зможу дістати ці символи влади...

- Навіщо тобі камін, принц? - несподівано запитала я не по темі. - Ти ж харчуєшся енергією темряви.

- Людська звичка, - відповів Лей. - Ти йдеш від відповіді.

- Я згодна, - кивнула я, присуваючись ближче до вогню, після того, що сталося, тіло дрібно тремтіло, і я не хотіла, щоб це помітив мій викрадач.

- От і добре, дівчинко, - посміхнувся принц.

- Тільки спочатку я хочу побачити Уну і переконатися, що ти не заподіяв їй шкоди, поки я здобувала для тебе Медальйон Влади.

- Це можна, - він плеснув у долоні і вигукнув: - Привести полонену русалку!

Я зіщулилася, повертаючись до каміна спинкою. Тіло приємно огорнуло теплом.

Через кілька хвилин до кімнати увійшла Уна в супроводі пари слуг в чорних шатах. Вона кинулася до мене, а я піднялася назустріч їй.

- Сень!

- Уна! - обняла я подругу. - Як ти?

- Все гаразд! Ти за мене не турбуйся! Сама як?

- Дурепа я сама. Попалася, як краснопірка на вудку. Ще й ви з Яном через мене постраждали. Але тепер все буде в порядку. Ми з принцом домовилися: я виконую три його завдання - і він відпускає нас усіх геть.

- Навіть доставлю назад на Геліос, - вставив Лей. - Де взяв, туди і покладу.

- Назад нас і Януарій перенести зможе. Головне тепер - виконати завдання.

- Ах, Сень, а раптом ти не впораєшся? Це повинно бути небезпечно! - злякано вигукнула Уна.

- Я одне вже виконала, і, як бачиш, жива і здорова. Будемо сподіватись на краще.

- А можна мені з Світлотінню? - повернулась русалка до викрадача.

- А ще чого? - рикнув той. - Яка хитра дівчинка! Ти залишишся в полоні, поки Світлотінь зробить все, що обіцяла. І моли усіх богів, щоб їй це вдалося.

Русалка зітхнула.

- Досить. Відведіть її, - дав команду слугам принц.

Ми ще раз міцно обнялися з подругою, але в душі я якось заспокоїлася. Чорт з ним, вкраду я ці меч з щитом, так і бути. Не думаю, що це повинно бути складніше, ніж зняти з живого монстра Медальйон Влади. Та ніби і світу особливої шкоди не завдам службою темному. Ну, володів він Темним Материком десять років, нехай править і далі... Хоча, думаю, молодший брат недарма намагається вирвати владу у цього диктатора. Тільки... я повинна врятувати друзів. Допоможу йому, нехай потім самі воюють.

- Лей, а чому ти відразу не розповів мені про інші символи? Може, можна було поцупити все відразу, в один захід?

- А тому, Світлотінь, що Жей побоявся залишити у себе Меч і Щит, вони знаходяться в абсолютно інших місцях.

- Як же він захопив владу, якщо у нього не було всіх символів? Можливо, і тобі достатньо для цього одного Медальйону Влади?

- Він для темних свій, його мати була з місцевих, а я - людина. Я тягну їх до життя людського, брат пропонує повернутися до аморфного. З ним їм простіше.

- А тобі так потрібна влада над цими недорозвиненими? Ці турботи і клопоти? Ця відповідальність? Воно тобі потрібно? - запитала я, сідаючи знову на шкуру біля каміна, я так досі повністю і не зігрілася. - Залиш цей головний біль братові. Нехай він і мучиться з ними.

- Зрозумій, Світлотінь, повернення до аморфних форм - це все одно, що людству повернутися в печери і пожирати сире м'ясо. Я багато сил поклав на те, щоб долучити своїх підданих до цивілізації. Я продовжив справу свого батька. І я не можу кинути їх напризволяще. Я - старший темний син в сім'ї, я відповідаю за них.

- Добре. розумію. Де ж знаходяться інші символи влади?

- Залишимо поки Щит Долі в спокої. Спочатку ти підеш за Мечем Сили.

- Знову на Темний Материк? - зітхнула я.

- Ні, Світлотінь. На Венеру.