Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Драма (900)

Пам'ять душі

Та постать являється тоді

Коли липа зацвітає

Граючи палітрою запаху в повітрі

приваблюючи не лише нас, а й бджіл та жуків

То здається було вчора

Та тінь, яку впізнаєш із першого погляду

Ту, котра засіла під корою в голові

З'являючись лиш образом, ніби уві сні

не дає забути себе і ті рани та рубці

І в небі голубім безкраїм, як у очах твоїх

Я долі літаю і не забуваю

хто дав ті крила і для чого

Бо сам не зміг би скуштувати "свободи"

Тому слова пишу я ці

подячні, радісні, прості..

...

Славець М.

Бог

Наг я вийшов із утроби матері моєї,

Наг і повернуся.

Господь дав,

Господь забрав;

І без жаги свого жалю,

Не помилує дітей;

І не прийде на сприяння до творіння,

Що відданій всіх звірей.

Не дасть уповання або розпач,

Не подарить зайвий "шанс"

Або "благодаті".

Але дасть нам душу, життя та смерть,

Наче наша матір.

Але залишивши своїх "ляльок" на покликання долі,

Спостерігатиме, і тільки.

За тим, як хтось вмирає,

А хтось, навпаки, живе.

І на виставі, в театрі;

Безмовній, величавій тиші,

У залі глядачів, з одним місцем.

Сидить одна істота,

Що дивитися виставу трагічну,

З назвою "життя".

...

Мерфі Розалін

Померти ментально

Я боюся померти ментально.

Я боюсь, що зламають мене.

Зачиняю знов двері вбиральні

І ридаю, а тіло – трясе.

Я дозволила себе загнати

В кут глухий у в'язниці сирій,

Бо не билась належно. І ґрати

Стисли груди. Залишився біль.

Я тримаю свою оборону

У кутку, що належить мені.

Але тиск цей доводить до скону,

Я боюся всього у тюрмі.

Я боюся померти ментально,

Добровільно віддатись катам.

Хай мене контролюють тотально,

Свій куток, хоч боюсь, не віддам.

І лише у блакиті смартфона

Бачу світло, неначе в вікні.

Намагаюсь іти попри втому

У колінах, плечах і душі.

І шукаю у собі опору,

Бо нема її десь на землі.

Бо нема на землі мого дому,

Існувать він повинен в мені.

2.01.2023

...

Іра Соєр

Не писатиму

Не писатиму тобі я востаннє,

востаннє було тисячу літ назад.

Почуття, що не виросли у кохання -

мій серпневий зорепад.

Не писатиму тобі сьогодні і завтра,

не напишу і вчора

І якийсь час ходитиму наче хвора.

Мені доведеться боліти тобою,

втрачати щодня той неміцний зв'язок,

Ну а пізніше обірвані пустослів'я

приправлені гіркотою

вже ж не зів'яжеш купою мотузок.

Чи згадуєш ти про мене? Хоч зрідка, хоч раз

на тисячу літ?

Сумно було б пролетіти як плітка.

Краще б як зірка, як її незабутній політ.

...

Shori No
18+

Москаль не людина!

Вже вкотре здригнулась земля,

Від пролитої крові

Українських невинних людей.

Хтось варив їсти, хтось стояв в черзі,

А хтось просто вів до школи своїх дітей.

Але москалю похуй, у нього немає інших ідей,

Крім, як убивати невинних людей.

Москаль не людина!

Це суміш свині і дебіла,

Якого з часом Візантія хрестила.

Воно настільки тупе і бридке , що постійно

Свою "столичну" п'є, зранку й до ночі.

Й боїться поглянути в дзеркало

На свої засцяні очі.

Де присяде - всюди сре.

На ліжку , за столом і в церкві.

Людські цінності для них, апріорі - мертві.

Воду п'ють із унітазу, замість квітів

Сцяють в вазу.

Люблять попездіти, як дєди воєвалі,

А потім "пезди" получити від ЗСУ і кричати : "а ми нє зналі, ми на учєнія приєзжалі".

Худоба плаче й в груди б'є "я больше так нє буду"

А потім знову з цинічною насолодою стріляє

По безневинному люду.

Як же хочеться зробити з них ляльки Вуду.

І стерти на хуй з цієї планети,

Щоб вони розлетілись, як попіл

З останньої сигарети.

...

Andriy Kushnir

Трояндове буття

Чарівні квіти ростуть на землі

Вони прекрасно цвітуть уночі.

Вони не співать дівочі пісні

Вони собі плачуть тихенько вночі.

Бо бачили квіти багато кохання

Та чули тяжкі самотні зітхання.

Лежали поблизу людських домовин

До того тримали їх кілька хвилин.

Із ними в лікарні вітали дитину–

Вона ще не знала солону сльозину.

Їй треба ще вирости щоб відчувати,

Щоб жити, чекати… і співчувати.

Боїться матуся за крихти серденько

Чи не покине воно світ раненько?

Вона його ніжно собі пригортає

І слово любові йому промовляє.

Сонечко ніжне, мені дуже страшно

Чи виживеш в світі, не станеш пропаща?

За тебе готова життя віддавати,

Щоб не довелося тяжко страждати.

***

Виросла дівчина гарна, вельможа

Та поведінка у неї негожа.

Була легковажна і горя не знала

Вона лиш душею красно співала.

Гуляла у парку, троянди шукала

тут, з-за кущів виходила панна.

Позаду неї сховався хлопчина

Забрав її серце одними очима.

Душа танцювала, чекала пригоди

Її не лякали страшенні негоди...

Та рукою махнув на неї хлопчина

«Мені не цікава небагата дівчина»

Сльози гарячі полились рікою

личко закрила своєю рукою–

бігла до саду де зовсім нікого

Там так спокійно, там же ж нікого...

Квіти самотні радіють приходу

Дівчина зникла десь на півгоду.

Скоро вже сонце сяде за край

І вийде місяць ясненький у гай.

Просить у неба дівчина щастя.

Хай їй воздасться, хай їй воздасться.

Хлопець поїхав, наглузувався -

попіл у серці малої зостався.

Надто жорстоке буває кохання

Для когось прощання,

для когось–страждання.

Немає більше причин для жадання

Немає надій, немає прохання.

Напевно, для неї ніч ця - остання.

Для нього залишилось просто питання.

Тепер для обох ці ночі безсонні.

їй бачаться очі його бездонні

Йому сняться ніжні її долоні.

Так ніби двоє разом в полоні.

Троянди цвітуть, троянди квітують

Та все вони бачать, все вони чують…

Вони розуміють і співчувають.

На жаль, вони просто мови не знають.

Вони б розказали стільки історій

Про з’єднані та розламані долі.

Просили би подробиць в зорі

Щоб чути розмови старі і нові.

Серденько плаче, серденько знає.

Тому такі квіти безмежно кохає.

І тихо десь в гаї людина зітхає.

Не знати чи колись знов покохає.

Приречені двоє на вічні страждання.

Такі почуття - просте злодіяння.

Любов така річ, нема виправдання.

І Хочеться тільки душі лікування.

Але вона, як звичайна троянда.

Буває з шипами, або непроглядна.

Та все ж почуттям нема виправдання.

Бо любов є така…незвичайна.

...

Поки невідома особа

Розмова

Твій шепіт для мене мов крик,

А слово твоє- наче сотня.

Ти цінний для мене завжди

Й такий неповторний сьогодні.

Сідай. Поговоримо знов.

Про все, що захочеш сказати.

Можливо про смуток, любов,

Про те, як нелекго страждати.

Можливо, про зраду чи біль,

Про мрії твої, сподівання,

Про силу прекрасних надій,

Твої найщиріші зізнання.

Поради можливо й не дам,

Яка є усім необхідність,

Та скажу тобі, що ти сам

Для себе велика вже цінність.

Здолаєш ти, друже мій, все.

Тебе обіймаю і вірю.

Хай доля лиш радість несе,

Спасибі тобі за довіру.

(серпень 2022 р).

...

Віршотвориця

Сміятись

Сміятись

Сміятись весело? Ну може й так...

Тоді завжди про сльози забуваєш.

Для себе виглядаєш мов дивак,

Що горя свого начебто й не знає.

І будучи безжальним у душі

До кожної сльози, до свого гніву,

Усе ти розриваєш на шматки-

Від того не лишається і сліду.

Та ненадовго. Потім ніби сніг

Ці почуття у серце проникають.

І знов по колу: біль, печаль і сміх...

І знову горя нібито не знаєш.

І найскладніше у моменти ці-

Це дати болю і стражданням вихід.

І знов панує лад в твоїй душі.

Безвітряно. Неначе в лісі тихо...

За сміхом часто схована сльоза

І зовнішність обманює нерідко.

За сонцем часто схована гроза

Зізнайся: сам не раз був цього свідком.

На зовнішність ніколи не дивись,

Бо істина завжди насправді в серці.

В людські глибокі очі подивись,

Бо очі- то завжди душі люстерце.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Квіти, що згорають

Я була нареченою волі,

Ніби мальвою буйно цвіла.

Доки серце не сталося кволим,

Як забилося квіткою зла.

В цім полоні не справдиться втеча.

Я - камелія! Холод і сум.

Білі хвилі волосся на плечі,

І ненависть по тілу як струм!

Не-забудь-мене, кажеш поволі,

Розбираю слова по вустах.

Квітнуть рутою збиті долоні,

В'яне ірисів цвіт на руках.

Я втонула, забулася, зникла

Із літописів-записників.

Мов акації білої цвітом,

Сніг вогонь у мені погасив.

Та коли анемона розтане,

Хризантеми зів'яне білля -

Тепле сонце розіб'є кайдани,

Що мені змайструвала зима.

Едельвейси - любов, що зростає,

Ніби зорі, високо, в горах:

Там, де слів та інструкцій немає,

Я читаю життя по квітках,

Що згорають.

...

Ївга Лютневська

Шаленая любове

Бувай! Стріла у ритмі танго каліграфічно пущена у літ.

Любов пропахла ароматом твого парфуму, що немов магніт

До мого серця прикипає і залишає свій пекельний слід.

У тебе ж запаху немає. Любов моя ламка, ти - моноліт.

Бувай! Глядач словесного кіно, мені субтитри не потрібні.

Я забиваю баки у бетон і почуття ховаю в хмілі.

Ти забував мене на сході, заході, опівночі та 'півдні,

І я забуду назавжди, як проспівають вранці треті півні.

Бувай! Скажу тобі в емоціях палких, а ти промовчиш знову

Без сорому, без каяття підеш собі із совістю на змову.

Я відпущу. Чи має сенс тримати в клітці синю птаху кволу

Допоки щастя оминає повз притулок мрій і камер схову...

Бувай! Шаленая любове, бувай!

...

Ївга Лютневська

Щастя є

І я, і я відчула подих щастя.

Їх щастя, не мого, а їх.

Я би хотіла його собі вкрасти,

Щоби прийшло воно й на мій поріг.

Я посміхалася й сміялась щиро,

Коли дивилася на них.

Вони наче ідилія — святе святих.

А моє власне щастя мене охопило,

Поки я із висот в мрійливе море летіла.

Я так хотіла. Цього лиш бажала:

Забутися в морі стального кинджала,

Роздерти щоки від усмішки до вух,

Від щастя, що перехопило дух.

Повітря не стало — ото моє.

Отож щастя на світі таки є.

І не одне на всіх, а кожному окреме.

Мені для повного ще дайте хризантему…

Хоча, як дайте, на могилу покладіть.

Моя остання воля, так і запишіть.

А ще послухайте, що я скажу,

Я наносилася чужого щастя вантажу,

Хотіла і своє отримати нарешті,

Для того й почала по світі вештать.

Тікала я від них, щасливих,

Все бігала, від зливи до зливи.

І я знайшла — таки щастя на світі є:

Воно у мені тій, що на дні моря гниє,

Воно в хризантемі на голій могилі,

І у кинджалі, що стирчить з мого тіла,

Бо ті, чиїм я щастям довічно живилась,

Мені його в спину таки вживили.

...

diastrofa

Розуміння життя

Стараючись зрозуміти тебе,

Я втрачаю себе.

Любов, що була вказівною зіркою,

Перетворила моє життя в жахливий сон.

Стараючись прокинутись,

я знову піддалась твоїм солодкими речами.

Клянешся в коханні,

як в свій предсмертий час.

Одна посмішка - одна сльоза.

І я знову в твоїх обіймах,

Забуваю шлях назад,

Стаючи залежною від твоїх почуттів.

Жадаю цієї любові, як божевільна.

Вона ж така солодка,

Неначе нектар богів.

Не бачачи твоїх гріхів, що душу загублять мою знов.

Заберуть ті щасливі моменти щастя.

Вбиваєш мене щораз,

Коли прошу я допомогти.

В очах моїх сльози,

не залишилось місця для тепла.

Я в пастці звіра, що грає зі мною в життя.

...

Серпневе дівча

Гідна

Ти гідна букетів квітів щоранку

Я повторював це ледь не кожного дня

Гідна смачної кави до сніданку

Але що робити, якщо ти не моя

Гідна промінчиків сонця через відкриту фіранку

Мила, повір, ці слова не брехня

Гідна читати до самого світанку

Забудь, твоє життя не твоя вина

Гідна сидіти довго на ґанку

З бокалом смачного вина

Гідна наспівувати собі колисанку

Викинь думку, що вже не мала

Гідна не говорити, що все у порядку

Що ще не маєш пізнання життя

Гідна ти великого прозріння

А ще ти гідна бути сама

...

Вар Трубій

Пів години

Дорослій людині — дорослі думки.

Не смійся, не плач, сиди мовчки.

Такі безглузді, ці твої щирі емоції.

Шукай себе, шукай роботу.

Роби за трьох, і помри від поту.

Не спи, не спи, не спиняйся.

Біжи, біжи, та не ображайся.

У твоїй голові завмер весь світ...

Стримуйся, стримуйся, стрибай у вільний політ.

Я знаю людей, знаю що бачу,

А бачу я маски, бачу живу віддачу,

Бачу й порожнечу де живе невдача

Де мертвий біль їсть нездійснені мрії,

Де люди закриваються до останньої театральної дії.

...

Kruhitka_Dobro
18+

Розшукується фея

Мене покинула магічна фея на біду.

Я знаю, хоч сто років вже до неї йду,

Вона втекла. Я її більше не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

Я ясно пам’ятаю, що тоді було:

Хлипкого ліжка непомітне тло,

Як її тіло з кожним дотиком гуло,

Моє бажання за секундами росло.

Її повіки разом з віями тремтіли,

Я поцілунками укрити їх хотіла.

Так палко вигиналось її тіло,

Що мені нижче живота свербіло.

Скрутила моє горло жарка спрага,

Коли побачила я її ніг засмагу.

До того я не знала від життя такого блага,

Поділася кудись моя залізна рівновага.

Краплини пота загубились в її стегнах.

Мені пекло десь там, у ребрах,

І пульс тріщав, аж відчувався в нервах.

Я заблукала в наших вічних дебрах.

Вона від мене виривалася, втікала,

Я її доганяла і на наше ліжко клала.

Вона мої найпотаємніші бажання закликала,

Так голосно, аж до небес лунала.

Її блискучі тіні залишились на моїй ключиці,

Я цілувала жадібно її сідниці.

Біліли від тих поцілунків мої губи ниці,

Чесались щоки від країв її спідниці.

Мене вкривав краплин пота блиск,

Її мовчазний стогін переходив в писк.

Який же був мені від того звуку зиск?

Я знала, що заради неї піду на усякий риск.

Її магічне зілля залишилось на сідницях,

Рум‘яність відобразилась на наших лицях,

Я всесвіт бачила в її зіницях,

Як блиск на позолочених дзвіницях.

Тоді мені згадалися дзвіниці церковні.

Я не хотіла, та думки невиліковні.

Усі релігії перед нею були беззмістовні,

Адже вона моя єдина богиня, безумовно.

Я вся тремтіла й мокріла від неї,

Вона була немов з казок чарівна фея,

Така, що не було на світі гідного музея,

Щоби знайти їй за красу трофея.

Її повіки, срібним блиском нафарбовані,

Та блискучі очі — в мій мозок вкарбовані.

На тих очах наші блукання побудовані.

Мої були ще голодні, її — вже нагодовані.

Вона холодними руками мене за талію хапала,

Укрита потом моя шкіра до її прилипала,

Вона мене над ліжком нагинала,

Я виривалась, а тепер вона тримала.

Стіна від енергійних рухів билася по бильцях,

Я небеса всі облітала на її фейських крильцях,

Її блискучі тіні змазались на наших лицях.

Таке ніколи не відмолю я в божественних каплицях.

Так мені ноги зводило від мокроти,

Коли вона витягла пальці, пекло від пустоти.

Вона облизнулася, привстала навпроти,

І я магічним зіллям потекла від її щедроти.

Я наші палкі ігри пам’ятатиму навіки:

Її блискучі, срібні, чарівні повіки,

Солодких губ нектар — мої магічні ліки,

Та наші асинхронні гучні крики,

Маленьке ліжко, що було більшим за світ,

Тяжкість, що стягувала мій живіт,

Її феячі крила, наш стрімкий політ,

Та засмаглі ноги, що укривав шаром піт,

Церкви та божества, яких згадала,

Свою гріховність, на яку я чхала…

Як я від болі й задоволення ридала.

Вона — єдина, кого я завжди шукала.

Тож так, мене покинула магічна фея на біду.

Я її пам‘ятаю і до неї вже сто років йду,

Хоча й даремно, хоча й знаю — не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

...

diastrofa

Глядацька зала

Спорожніла глядацькая зала,

І нічого, крім пилу, нема.

Тут я серце своє залишала,

Як вернулась, його не знайшла.

Збиті вікна й розтрощені сходи,

Золотий оксамит почорнів.

Тут хотіла ковтнути свободи,

Захлинулась – і світ знавіснів.

Сцена літрами крові умита,

Злізла фарба із клавіш для гри.

Тут би піснею серце зігріти,

Але в кризі застигли хори.

Мої мрії пішли за лаштунки,

Вкрились пилом медові слова.

Де раніше були візерунки,

Там тепер кілометри скла.

...

Ївга Лютневська

Червоний, світлий, швидкий

Все було світле, і червоне, і швидке.

Твій стомлений погляд, моє тіло пече.

Твій сон багряний, божевільний смак.

Моє червоне світло виїдав по крихті шпак.

Твої стомлені руки ще тримали тепло,

Твоє сонне й швидке мені очі пекло.

Те божевілля стримувало вдих.

Я намагаюся зробити подих, але ти вже стих.

Я б передав тобі моє повітря, якби міг,

Віддав би й серце, губи і мізинці ніг.

Як я волів забути те зелене і бридке,

Як в ноги тобі падав і просив швидке.

Швидке забуття зеленого світу,

Червоною фарбою шкіру залиту.

Як я гортав свою стрічку в Тік Ток,

Заснув та не відчув його тихий крок.

Він підхопив мене на руки — і я впав.

Я хотів бігти, та мій світлий мозок спав.

З моєї стрічки зелений слиз потік.

Я не біг, стояв, а ти прокинувся і втік.

Як я дивився те відео зелене, страшне.

За спогад цей ніколи не пробачу тебе.

Твоє червоне, світле і швидке…

Назавжди втратило мене.

Чи то я втратив серце і мізинці ніг,

Чи то ти, божевільний, так швидко біг.

А те зелене і бридке відбилось на моїх плечах.

Ти б хоч світло лишив… Твій червоний зачах.

У темряві смартфон швидко відео грав.

Його зелені губи були вже на моїх вустах.

Я би волів тебе так швидко проклинати,

Як ти лишив мене самого в цій кімнаті,

Як ти віддав бридкому блазню-оксамиту

Мої мізинці ніг, червоне серце і губу розбиту.

Недарма моє світло так швидко шпак виїдав.

Він певно заодно з зеленим. Місце звільняв.

Ти мене зрадив і за це відплатиш гріх.

Допоки мої очі не позеленив друзяка бліх,

Я згадую твій божевільний смак і швидкий біг.

Мене червоний пробирає з голови до ніг,

І я зі швидкістю світла підриваю все.

Сподіваюсь й тебе ударна хвиля знесе.

Твої сонні очі відкриті і руки зводить теплом,

А я б хотів, щоб ти котився зі сходів розбитим склом.

Я підірвав себе і зелену бридоту,

А ти наступний. Ти, що забув мою турботу,

Що втік і навіть світла не лишив.

Після цього я б тебе, якби міг, задушив.

Шпак, що моє світло виїдав, вернув його мені.

Я вибухнув, а потім сам себе зцілив.

Тепер ти десь далеко, відчайдушно втік.

Я не забуду, я шукатиму тебе повік.

За те, що ти лишив мене йому,

Я тебе пожиттєво запихну в тюрму.

Я відомщу тобі за своє серце і мізинці,

Хай навіть ти сильніший, у життєвім поєдинці

Я тебе перевершу, переможу.

Бо я ніколи не біжу, хоча і можу.

Та виявляється твоє червоне і швидке —

Це те самісіньке, що зелене й слизьке.

Я б’юся з тобою, та гірше від цього мені.

Твій стомлений погляд маю втопити на дні.

Я би волів забути божевілля смак і твої руки,

Забути подих твій і не боятися розлуки.

Я підірвався, знищив тебе і нарешті спати ліг.

Більше не буде червоного й швидкого, зате я переміг.

...

diastrofa

Вибач мамо

Вибач мамо, я відрізала коси,

Довгі, чорні, ти ними пишалась...

Більш плести я не буду їх, досить...

В Україні біда нашій сталась...

Плаття теж я носити не зможу,

Не одягну я мешти, а берці,

Вибач, мамо... Забуду, забуду...

Що ім'я моє Жінка як решту.

Я повинна, я мушу, так треба,

Сто причин і одна проти мене,

Обійми, приголуб мого сина,

Він надія моя, моє небо.

Вибач мамо, не можу інакше,

Хоч болить за маленьку кровинку,

Я повинна зробити це... Тяжко...

Щоб не жив він рабом до спочинку.

Щоб себе відчував наче сокіл,

Вільним, сильним, щасливим, великим...

І з майбутнім...

Пробач, мені мамо...

Я люблю Вас...

Не будем рабами!

Україну спасем від рашистів,

І життям заживем вільним, чистим.

11-12.04.2022р.

...

Мрія

Коли закінчиться війна...

Коли закінчиться війна...

І відбудується країна,

Полита сльозами і кров'ю,

Розбита, зламана, єдина...

Коли закінчиться війна...

Ми будем інші... Зовсім інші...

І світ навколо, і земля,

і зорі й небо, люди, я...

Коли закінчиться війна...

Боліти серце довго буде,

За тим кого з нами нема,

І більше вже не буде...

Коли закінчиться війна...

Скажу нарешті що люблю,

Тебе чекала, точно знала,

Що повернешся ти з далю...

Коли закінчиться війна...

Я буду часто посміхатись,

Тебе я буду обіймати і цілувати, як дурна...

Коли закінчиться війна...

25-26.03.2022р.

...

Мрія

Безглузді діадеми

Зелене сонце, мряка й холод,

Кварцові хмари, білий сніг — обман.

Сердечні муки — це душевний голод.

Пусти себе, позбався від кайдан.

Печаль образ, смарагдів сльози,

Слабне тіло від ваги проблем,

Та завівають від думок морози.

Лищить при світлі гора з діадем.

Безглузді, скинуті в куток й забуті,

Приховані від заздрісних очей.

Туди ж потраплять і усі майбутні

На тисячі зажурливих ночей.

Хоча бажання зникло вже давно,

Зусилля крихтами збирай, іди вперед,

Прямуй до хмар, коли на напрям всеодно,

Не піддавайся тиску людських черед.

Заглибся у забуте срібне море,

Дістань улюблений вінець,

Забудь про пекучі образи та горе,

Не зводь усе життя нанівець.

...

diastrofa

Скоро зустрінимося знов....

Привіт, ну як там? Як спалось?

Чи чулася вночі сирена?

Як добре нам колись жилось…

І будемо так жити. Треба.

Скоріш зустрітися би знов…

Скоріше б ця війна скінчилась.

Бо дуже страшно без умов,

У вас ще їжа там лишилась?

Так в моторошних снах буває,

Але на жаль все на яву…

А якщо вибух пролунає,

То знов в укритті не засну.

А що у вас там? Чи стріляють?

Скажи, що живі ви, скажи

Бої запеклі ще тривають?

Себе будь ласка бережи…

17.04.2022

...

Ascker Ckiars
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83607коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: