Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Драма (1244)

16+

Психіка смертних людей (1)

Якщо б ти розповсюдила смерть?

Сказала все в обличчя людям?

Зруйнувала б тих хто ображав?

Чи стала б ти тоді щаслива?

Чи стало б краще жити в світі?

Я не хочу повчати,тебе життю

Я просто кажу..

Щоб було як би ти забула рідних?

Не згадала в пам'яті ясній своїй..

Й залишилась одна без друзів..

В безкрайнбому морі гладкім

Ти б стала певне плакати..

А хтось сміятись і радіти тому

Але точно не ти,бо ти кохала..

А тебе так просто забули як порох

Розвіялась любов твоя до нього.

І вітер завів тебе у небо

А він тебе так і не згадав..

Хоч в пам'яті залишилась іскра..

Та чи згадає хтось тебе..?

...

Роузі Рей
12+

Кривава квітка

Вона була, як квітка ніжна, а я холодна глиба льоду,

не міг і мріяти про те щоб доторкнутися рукою її тендітних пелюсток.

Тоді я вирішив одразу, що стану лицарям її.

Тієї милої принцеси, що я зустрів на перехресті долі.

В очах її горів сумний вогонь печалі

Останній раз вона торкнулася труни в якій лежав її холодний батько.

Сльоза блиснула на щоці й зникла,

Тепер вона повинна була стати королевой

Заради неї я зроблю усе, майнула думка в голові

Я знищив всіх, хто заважав її правлінню

Хто був зневажливим до неї

Хто не любив її, як я

Одного разу я прийшов до неї

Мої ладоні були вкриті кров'ю ворогів

Я розповів їй все що знав

Як я її кохав, як вбив усіх хто заважав, моей любові

Але в її очах була печаль, так само, як колись на площі, коли вона прощалась з королем.

– Мені шкода. – Прошепотіла королева.

Перед очами в мене з'явилася червона пелена.

Коли отямився було вже пізно. Я опагонав ніжну квітку, заляпав кров'ю білі пелюстки

– Мені шкода. – Я прохрепів над бездиханим тілом.

Я став ногою на карниз і відпустив до неї почуття. В останню мить я усвідомив, що руки мої у крові, людей невинних жертв моєї фанатичної любові.

...

Фелікс Городько
16+

Сходи, що важливіші за життя

Я впала з сходів -

Моє життя розбилось,

Бо ті східці -

Опис мого буття.

Я досягла

Вершини отих сходів,

Та втратила усе,

Як тільки впала я.

Я мала все,

Гроші та кар'єру,

Будинок та любов,

Але утратила, як народилась ти...

О моя доню,

Це ти мене жбурнула

Із отих сходів у низи...

Тепер ти втратиш все, як я тоді.

Через два тижні

Прийшла до її ложа,

А немовля -

Просилось на руки.

Дістала ніж

Та все покрила кров'ю

Доньки моєї,

Яка жбурнула вниз.

Тепер я вільна!

І знов піду по сходам.

До тій вершини,

Що була я на ній.

...

Геліконія

Апатія

Тиха гойдалка коливається.

Надворі палає будинок.

Люди вже не намагаються

Бути в житті хоч кимось.

Дружні машини проносяться,

Міст, сильний крок у прірву.

Незнайомці лиш дивно косяться, -

Цікава була людина.

Мрійний світ в голові намалюється,

Ну а смерть, коли прийде - зникне.

Ще трошки лишилось мучитись,

Ще трошки лишилось жити.

Це не відчай, - це мила апатія.

Усі краски життя забирає,

Як існувати пліч-о-пліч, не знаю я,

Але люди чудово справляються.

...

Insp1ro

Хмари

По небу пливуть рвані великі хмари,

З дому, з миром,

Приховуючи величезне небо — яблуню зірок.

Гроза далеко. Догоряє останній недогар старий...

Тихо-тихо.

«Не забули»... Вітер листям доніс вир думок.

Дивиться місяць у прорізах грозових масок.

Посидимо, помовчимо,

Згадаймо тих, що кроками серед зірок,

Хто вибрав свободу, скаже «Немає поразок!»...

Вдома, з миром,

Світло заснуло, палить долоню талого воску струмок.

Чути чиїсь кроки... Струни тугою тремтіли.

Пам'ятаю, мамо,

Величезне небо та бризки яблуневих зірок...

Схід сонця, хмари попливли в далечінь віднині.

Тихо-тихо.

Зранку буде мороз. Час перемог.

~2020~

...

Lexa T. Kuro

Білий паперовий журавлик

Присвячується неймовірно мужнім дівчаткам — Ганні Франк, Сасакі Садако*, Тані Савічєвій та Саманті Сміт.

~•••~•••~•••~~

До світанку ще далеко, ще далі додому...

Білий паперовий журавлик, що можна порівняти з тугою,

Кличе піснею, що недописана, мрією незнайомою,

Недозбираних тисячі тисяч посмішок змішаних з тишею...

Над рисовими полями, над річкою, над сном, повз Дому,

Відлітає нездійсненими просторами юних щасливих мрій...

Безкорисливим теплом повертається знову й знову,

У беззоряному небі світлим добром, радістю надій...

Не розповість таємницю мрії нікому, навіть вітру,

Білий паперовий журавлик забере її в небо із собою...

Нерозказаним життям не померклому світлу

Створить диво, та на світанку повернеться додому...

~травень•2021 ~

*У наші дні легенду про те, що зроблені з паперу журавлі можуть виконати бажання, знають у всьому світі. Але мало хто пам'ятає про те, за яких трагічних обставин ця легенда стала загальновідомою. Від атомного бомбардування Хіросіми у серпні 1945 р. постраждали десятки тисяч японців, у тому числі маленька дівчинка, ознаки хвороби якої виявилися лише через 9 років. Легенда про тисячу паперових журавлів була її останньою надією – як і багато японців, Садако вірила в те, що журавлик зможуть виконати її заповітне бажання…

Коли США скинули на Хіросіму першу в історії людства атомну бомбу, Садако Сасакі було лише 2 роки. Епіцентр вибуху знаходився за два кілометри від її будинку, ударною хвилею її викинуло з вікна, але дівчинка не отримала жодних видимих ​​пошкоджень. Ознаки променевої хвороби виявилися у неї лише через 9 років. Якось під час шкільної естафети Садако відчула себе погано, потім напади запаморочень та сильної втоми почали повторюватися все частіше. У ході медичного обстеження з'ясувалося, що Садако – лейкемія (рак крові).

У лютому 1955 р. дівчинку госпіталізували. Прогнози лікарів були невтішні — їй залишалося жити не більше року. У лікарні її часто відвідували друзі, і одного разу один із них нагадав їй давню японську легенду про те, що тисяча паперових журавлів можуть подарувати зцілення навіть важко хворій людині. Справа в тому, що журавель у Японії здавна вважався символом довголіття, щастя та безкорисливої ​​допомоги. Ще в епоху середньовіччя стала дуже поширеною традиція виготовлення орігамі – фігурок із паперу. Однією з найпростіших був «цуру» – журавель. Пізніше виникло повір'я: якщо загадати бажання та скласти тисячу цуру, воно неодмінно здійсниться.

Легенду інтерпретували по-різному, називаючи журавля то символом довголіття, то просто виконавцем будь-яких бажань: «Якщо з любов'ю та ретельністю згорнути тисячу паперових журавликів, подарувати їх оточуючим, та отримати у відповідь тисячу посмішок – здійсняться усі бажання».

Садако повірила в цю легенду, тисяча паперових журавлів стала її останньою надією на зцілення. За однією версією, вона встигла зібрати набагато більше тисячі журавлів, пізніше народилася легенда про те, що вона встигла зробити лише 644 журавлі, оскільки сили покидали дівчинку надто швидко. 25 жовтня 1955 р. Садако Сасакі померла, але її друзі доробили паперових журавлів після її смерті, та на її похорон зібралося набагато більше тисячі журавлів.

Незабаром історія маленької японки стала відома у всьому світі. Люди були вражені її терпінням, мужністю та не згасною надією. Її ім'я, як і сам паперовий журавлик, стали символом боротьби за мир та постійним нагадуванням про страшні наслідки ядерного вибуху. Люди з усієї Японії почали збирати кошти, щоб встановити монумент на згадку про Садако та про всіх загиблих після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі.

У 1958 р. у Парку Миру в Хіросімі було встановлено монумент, що зображує Садако з паперовим журавлем у руках. На постаменті було написано: "Це наш крик. Це наша молитва. Мир у всьому світі".

Пам'ятник дівчинці з'явився ще й у Парку Миру у Сіетлі (США). У 1995 р. у Санта-Барбарі (Каліфорнія, США) відкрили Сад Світу Садако. Трагічна доля маленької японки надихнула поетів, режисерів, художників та скульпторів з усього світу.

На згадку про Садако досі складають із паперу журавлів, що символізують надію на мир у всьому світі...

...

Lexa T. Kuro

Містере Бог

...Післясмак автора від книги Фінна «Доброго дня, містере Бог, це Ганна»...

~•••~•••~•••~~

«...Доброго дня, містере Бог, це Ганна...»

Роки тануть... А я все мовчу невпопад.

Шхуни рідшають — у гавані рідкісний шторм.

Хочеш розіпни, але до біса світ-експонат,

Якщо кожен у ньому по-своєму мертвий... Це пекло норм!

Ти хотів навчити мене розуміти чужих?

Я зберігала спокій, розчиняла у душі слова.

Безумовно, ти — Бог, і тобі обирати «ручних».

Але вибач, не звикла я перед «ликами» пасувати. Права?

Тих, кому для мене не вистачило й краплі Любові — пробачу.

Але не смій мені дорікати, що не пообіцяла «за всіх».

Може, містере Бог, я тебе збентежу/довіру втрачу/ —

Тільки святість смиренності — найбезчесніший гріх.

Я — світло маяка? Кораблі в ньому тонули неодноразово...

...Поясни... хоч «на пальцях» — тліти мені чи горіти?

Кого втрачено? А хто залишився — зрадить знову?

Небо ближче... Поки ти дозволив на третину. Помітив?

Я — ціль? Сліпий стрілець? Стріла?

Дозволь прочитати серцем Мої Шляхи...

Містере Бог, я тобі ніколи не брехала... Вірила. Берегла.

Подаруй мені крила, набридло повзти.

p.s. "Розумієш, Фінне, містере Бог не такий, як ми, тому що він може закінчувати різні речі, а ми не можемо. Я не можу закінчити любити тебе, тому що я помру на мільйон років раніше, ніж зможу закінчити." /цитата з книги «Доброго дня, містере Бог, це Ганна»/

~16•10•18~

...

Lexa T. Kuro

Бомбас

Я ненавиджу землю Донбасу, її вязкість, бридотну сиру

Як кайдани одягнені носиш, з кожним кроком сумуєш вагу

Скільки крові вона вже поглинула?

Скільки висмокче спраглих життів?

Наче шлунок гадини повзає і ковтає своїх й ворогів

Я ненавиджу землю Донбасу, її звуків відлуння глухі

У районах спустілих, покинутих, лиш війни чути гуркіт лихий

Вирви реготу в божевільній агонії

Друзки спалених нині надій

Все це чути лиш тут... Та емоції, вже не має ця хвиля подій

Я ненавиджу землю Донбасу, її сірих пейзажів кривих

Лиш руїна й покинуті марива, що гуляють в будівлях пустих

Тут життя лиш у норах - катівнях

Бється в стінах, шукає ріллю

Тільки вибухів зарева, вкроплення, додає в сіру фарбу вогню...

Я ненавиджу землю Донбасу, її спогади, щирі й важкі

Память втрачених друзів, загинувших, перетравлених в жерлах війни

Їхнім подвигам зведено памятник!

Терекони.... Ось цей монумент!

З часом ехом лунатиме - дзвонами, в поколіннях застиглий момент...

...

Slons856

Його погляд охоплює океан

Його погляд охоплює океан

Його руки наче з титану

Розривають простір

Поряд з ним не хвилюєшся про власне буття

Поряд з ним нічого уже не хвилює

І віками проходячи чужі міста

Лише вдома настільки м’яка земля

Запах вишні та меду з квітів

І повз віки страждання стають відголосками в душі

Немає винни і немає кохання

Його погляд охоплює океани

Його руки наче з титану

Розривають час та простір

Поряд з ним не хвилюєшся про власне буття

Поряд з ним не хвилює й існування Бога

...

Ольга Тацюн

***

З лівого боку б'є серце,

А з правого боку – я?

Біла сорочка, здається,

Любови міцна тюрма.

Сніжна тканина, мов ґрати,

Роздряпує шкіру рук.

Знов брешуть гадальні карти

Про нас і зустрічний рух.

Дрімає солодка мрія

Межи павутини вен.

Я б'ю, я хапаю тіні

Десятків схожих імен.

Ти звешся буденно й просто,

Та все навкруги чуже.

Піди мені, серце, на поступ,

Не ріж мені вен ножем.

З лівого боку б'є серце,

А з правого боку – ти?

Біла сорочка – фортеця,

Звідки мені не втекти.

Ти є, твої очі – солод,

П'янкий, манливий полон.

Мовчить про відоме доля,

Мовчить про незнане сон.

Уразливий білий колір

Черствіє плямами сліз.

Чорний не зрадить ніколи,

Чорного повно скрізь.

Зіллюся з пітьмою ночі,

З десятком чужих імен.

Пасує чорна сорочка

Моїй павутині вен.

Темрява засміється,

Відомі секрети їй:

З лівого боку б'є серце,

А з правого боку – ні

Ц!

Серпень, 2023

Збірка "Косу перебинтую стрічкою"

...

Ївга Лютневська

Зима

Посмішкою істини розпишеться зима,

Струсне на душу сонно полог білий...

Візерунковий шифр на шибках не зламати... Там імла...

Але проблиски зорі стіни зігріли.

Гілки дерев сріблом горять, нахабно майорять.

По снігу тупотять ворони - дражнять вітер.

День обіцяє шарварок і неформат...

Опівдні в завірюхі тіням свято... Зима "квітне"...

В'язнуть у кучугурах думки, мрії та мости...

Прядуть звичними шляхами акварелі білі...

Під пологом зими місто завмерло... Сонні світи...

На стінах остигали сліди дня - там грілись тіні...

~зима•2021~

...

Lexa T. Kuro

Червоні тіні

Усі тіні зникають опівночі... І не раз...

Не показ, щоб голками не поранити ніжність снігів білих.

Лютий чаклує-дує - бісовий наказ.

День змінить ніч, не схиливши коліна, хоч влада зледенілих...

Аврора червоним по землі ковзає... Блищить

Холодом алмазу, але жаром на долоні гріє...

Шкода теми міст... Для них гра – це магніт.

Душа у багатьох тут не живе, хрипнучи, хворіє.

Але тіні знову змиє ніч... Заметіль щедра...

Миттю у льодах застигнуть візерунки-сповіді безцінні...

Легкість морозною свіжістю лише до ранку... Все дарма?

...Аврора сніг розфарбує в червоний, воскресаючи тіні.

~15•02•2018~

...

Lexa T. Kuro
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Є два стільці з критикоюКіт у зграї
20.05.2024
1 - ти сприймаєш всю критику та враховуєш її. Можливо де що береш близько до серця, сумуєш і падаєш ... Детальніше
Привіт, Аркуш і талановита спільното!Аліса Корж
20.05.2024
Всім привіт! Раз вже вирішила вести тут блог, то треба, мабуть, представитись) Мене звуть Аліса і я ... Детальніше
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
Пательня. Знайомтесь, авторstas
20.05.2024
Вітаю авторів Аркуша. Сьогодні у нас перший випуск Пательні. Спочатку коротко про правила. В кожному ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
Моя ініциатива. Як одержати багато коментарів та підняти активність на Аркушіstas
19.05.2024
Поважне товариство. Хочу звернутися до вас з цікавою ініціативою. Про що я? А, от, чи хотіли б ви де ... Детальніше
На Аркуші вже:
10941читачів
125147коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: