🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Драма (1387)

Ізюмський ліс

Осінь...тиша... і сосновий ліс,

Де у повітрі запах смерті, як повис,

А між дерев...скрізь сотнями хрести -

В могили люди сім'ями лягли.

У тиші тій лиш чутно шепіт душ...

Молитви...сльози...патріотичний дух.

Закатували, поховали в землю ту сиру -

Немає кінця вашій ненависті й злу.

Невже ви думали,що так нас можна зупинити???

Та нас тепер не зможете нічим спинити.

Дивіться в очі нам, бачите, там ВОЛЯ -

Це наша любов і наша зброя!!!

А ще, на руки, враже, наші подивися,

Ні, не одводь очей, пильно дивися.

Що бачиш? Так, не зброю, а браслет -

Це тепер наш жовто-блакитний амулет!

18.09.2022

...

Boichuk Olesia

Хоча б уві сні

Хотів би я довіритись тобі,

віддати душу, тіло й серце.

Немає сенсу в моїй клятьбі,

не буду вірним я до смерті.

Я можу дивитись з тобою на зорі,

кричати у полі до неба пісень,

проте в темряві, глуші неозорій

ти ніколи не знайдеш сонце і день.

Тисячі "я люблю" не скажу я довік.

Можу лиш цілувати долоні міцні.

Спи спокійно, не розплющуй повік.

Я врятую, коханий, хоча б уві сні.

...

маленький демон

Німий привид

Чому такий похмурий ти?

Чому ховаєшся від мене?

Я хочу зрозуміти твою душу.

Відкрийся мені хоч раз.

Я не вдарю, не зкривджу.

Клянуся своїм сонцем,

яке вже закриває місяць.

Дарую тобі своє проміння,

останню надію і любов.

Я помру раніше, ніж побачу

твою щиру, широку усмішку.

Живи заради мене, молю.

Я мрію дивитися на тебе

з найвищих хмар на небесах.

Не страждай, не плач, молю.

Хоча ні... пролий за мною одну,

одну скупу сльозу, яка зцілить,

заспокоїть мого німого привида.

...

маленький демон

Бо фенікс я

Метелик ластиться до неба,

радіє сонцю і теплу.

Може і я, свою гарячу руку

в його обійми простягну.

Та він стривожений тікає,

барвисті крила береже.

А я лишаюсь знов самотньо,

по жилах моя кров тече.

Все тіло полум'ям налите,

я фенікс, ось нове життя.

Я не боюсь спалити крила,

боюсь пірнати в небуття.

Не знаю хто я, свою душу.

Моя сім'я. Чи є вона?

лісне багаття, в ньому і згорає,

остання мить, кістки до тла.

Та знаю я, що як би не старався,

не зможу світ покинути я цей.

Бо фенікс я, сильні крила багряні,

знов захистять мене, я прометей.

Темрява. Спалах. Світло. Дим.

Немов прибулець, завджи був,

є й буду тут чужим.

...

маленький демон

Жорстокі покарання

Мої сталеві принципи

вбиває тяжка втома.

Лишусь сьогодні вдома,

немає сил кричати.

Роби зі мною будь-що.

Жорстокі покарання.

З тобою до світання

залишимось одні.

Я витримаю все.

Твій болісний удар.

Таких як я нездар

не має існувати.

Душа вже мертва,

немає в серці болю.

Даю тобі я волю

у каторгах тілесних.

Якщо помру сьогодні,

то лиш від рук твоїх.

...

маленький демон

14.01.2023

Про події одного дня. Який назавжди змінив життя багатьох людей в одну мить.

Дніпро 14.01.2023

Як буде завтра? Сонце встане?

Для когось вже сира земля….

Коли війни кінець настане?

І пройде крові, втрат пора…

І знову вибухи, сирена

Звучать у місті без кінця.

Палає дім, кричить дитина.

Здається, мами вже нема…

Затьмарює дим чисте небо,

І звук швидких лунає враз.

Яку же біль ті відчувають,

Хто втратив рідних водночас?...

...

Ascker Ckiars
12+

Це не уява, а сатана смертельна

Це, що

Моя уява, матінко моя

Уява, це?

Це гріх й тільки годі!

Ось, що, це? Ти скажи мені

Уява то не гріх

Ти тільки глянь людина в крові

Ти глянь людина багатоока

То глянь це сатана невмируща

Ти тільки глянь

Спали це все

Я це бачити не хочу

Це гріх та сором

Що люди скажуть

Що дитина моя

Сатану малює!

То не сатана, матінко моя

А, що тоді, твоя уява?!

Не смішно аж ніяк

Демонське відріддя, тебе заполонило

Священник треба

І щоб водой святой

Хату окропив!

...

Меланія Їнневська

Хто ти

Темрява мене любить,

А світло вже не приймає,

Це можливо мене згубить,

Та жалю немає.

Завжди вперед і насолоджуюсь життям,

Так солодко упиваюсь забуттям

І не жити як всі а робити що хочеться,

Щастя й любов віднині не зурочаться.

Запалюю палички ароматичні

І відкриваю широко свідомість,

Зникають питання одвічні,

Плавно думи перетікають в мінорність,

А в голові одне «що ми вічні».

Залишається головне-пізнати себе,

Багато залежить від того хто я є,

Нуж бо скажи мені блукаєш ти де,

Тіло й душа-наче все не моє,

А все що може статися-неважливо,

Коли живеш тут і зараз:в моменті все не замінимо.

Хто ти і хто я-нас єднає Творець,

Його знають всі-кожен живий і всякий мрець,

Усе життя можна шукати себе й не знайти,

Головне мир і любов Божу в собі віднайти!

...

Діана Гобой

Втома бути сильною

Я не буду сильною,

Не зможу боротися.

Віра моя догоріла,

Сміливість зникла моя.

За нитку надії, я так хапалася,

Та підступно вона відірвалася.

Хоча не значить що я здалася

І сили свої я незнаю,

Я досі сміюся, радію, живу

Та одночасно боюся й втираю сльозу.

Я просто втомилась,

Зненацька та втома, підла й важка

Але знаю що впораюся

Переможу її я

...

Мірі

Гість у голові

Ти жив у моїй голові ніби підписка на нетфлікс чи спотіфай

Кожну ніч приходив у сон, тільки пам'ятати встигай

Ти жив у моїй голові, ніби це твій будинок, твоя студія творчості серед хмаринок

Ти жив у моїй голові, знав усіх тарганів на ім'я

Ти жив у моїй голові, не виходячи ні на хвилину

Холодними й ніжними руками зробив для мене домовину

Ти красива, але чужа мені, тож лягай сюди, лягай.

Взаємності від мене більше не чекай

Ти красива, та не потрібна більше

Ніхто у цьому горі тепер тебе не втішить

...

korfova

amavi te

— Я тебе любив.

— І я тебе любила.

шкодá, що ти ніколи більше цього не почуєш.

та і нíкому мені тепер про це казати.

скільки ж разів я тебе змогла відгородити

від світу та горюючих образ,

але й ти від самотньої туги мене завжди оберігав.

— Ти мені була потрібна.

— Ти мені потрібен був.

ніби я планета на тобі — своїй орбіті.

ніби я Нептун, а ти — Плутон.

— А пам'ятаєш?

— Безперечно пам'ятаю.

пам'ятаю твої очі і кохані руки елегантні.

і те, як поцілунками ти по мені здійснював свої таємні та інтимні мандри.

— Я любив, коли ти говорила.

— Я обожнювала твій саркастичний сміх.

як тоді…

як тоді вночі під зорями, які нам не судилося дістати.

в одежі літній на набережній біля Дніпра.

говір голосний, веселий сміх, який, до речі, хотів я тоді вкрасти ;)

то все ти — щебетала мені про щось так ніжно, чуже життя на небі вигляда.

— Ти бачив всі мої порізи.

— Ти витирала з мого обличчя сльози.

як там…

як там в малій кімнаті на безіменній старій вулиці,

де щоночі по тєлєку крутять старі кінофільми.

ти мені щось заспокійливе шепочеш, рятуючи із власної в'язниці,

і я засинаю у твоїх міцних обіймах.

...га?

— Сумую.

— Сумуєш?

— Хоч зараз вмерти готова. І так…

До споконвіку сумувати буду.

І рамка на столі збереже всі спогади про тебе.

бо в мені вони всі до єдиного горять.

я досі пам'ятаю річку, ніч, безлюдний берег…

і дві троянди, які тобі востаннє я подарувала,

на землі — біля тебе, коханий, самотні лежать.

я тебе любила.

і я тебе любив.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Квиток

Тримаю в руках квиток на трамвай

І їду зараз до дому.

Не в той мій рідний Херсонський край,

А в дім, що став тимчасовим.

Живу, обніжена не своїм сонцем,

воно тут погано гріє.

Я мерзну, бо спека моя крізь віконце,

на далекому півдні про жито мріє.

Тримаю в руках спогади у телефоні,

пташиний спів на зорі українських ранків,

Душа моя лине до скель й Станіславських іроній,

Де більше ніколи не буде російських танків.

...

Shori No

Потомки Адама.

Заслужений дарунок для дітей.

В цю ніч різдвяну, особливу.

- Ти будь слухняною дівча! - бо тільки так досягнеш свого права на життя.

Не грай у ігри, тай краще не шукай тих сенсів.

Воно не для дівчат,не для дітей,

це все не вчить вас бути леді.

Ти не перетинай межу,не клич на допомогу. Засвой урок і піди далі.

Так одяглась, навіщо ці "деталі"?

Шість днів,шість богів та шість героїв.

Усі вони будуть потомками Адамового горя.

Богинь не кликатимуть у покої, від них очікується вічна пам'ять та покора.

Ти хлопець, раб чи ти тварина, шматок яблука чи то людина.

Всі нитки подібні мотузок, розкручують в твоїй апатії ненависть до жінок.

...

Ebbigeyl

Меланхолія

Моя батарейка десь прикута.

Напевно дощ розмочив її,а вітер відправив.

Я не знаю куди, та можу здогадатись,

наскільки важко буде далі.

Між картками та грошима вона завжди обирала мене.

Між новими ліками і мною,обирала те,що хочу і думаю Я.

Це була моя сила волі, це було те,що змушувало мене підніматись щодня.

Мені соромно, та я не допомагала їй належним чином.

Я змушувала себе падати, а вона далі і далі тягла.

У цій історії я поганка і на краще,що вона назавжди втікла.

Та я досі сумую за нею, іноді імітую її впертість.

А іноді дуже сварюся на неї.

Але подумки і тільки трішки, бо на її місці,я б вже давно вибрала ті нещасні та важкі ліки...

...

Ebbigeyl

Роздумки благуватого про війну

Ця війна...

Війна...

Бескінечна, жахлива, дурна...

Вона була, є і буде у наших серцях

На руках, в голові, на вустах, у вісні.

Хто винен не знаю, мабуть, усі,

Я не антигерой, але й не месія

Все що я маю, це вугілля і стіни

Те що я говорю, до вас так і не дійде

Я німий, як смерть і руїни, як Берлін, Москва і Україна

Є безліч причин, щоб бажать мені смерті

Я не такий..., слова відверті

Я не за мир, а за позбавлення смерті

Позбавлення вбивств

Позбавлення влади, бездарних управлінств

Поки існує жага, буде і війна

«Моя мила не плач, я вірю вони зазнають невдач»

Хто вони? Люди чи не люди?

Вони мали домівку, там де лани,

Болота, кручі, сараї та хати

Мали дітей, дружин та батьків

А зараз вони, в пакетах, в землі...

У могилах, напівсвяті, безіменні й іменні.

По той бік окопів і блокпостів.

Люди такі ж як і ви.

Ви герої убивці, воїни цієї війни

Віддаєте життя за клаптик землі

Забираєте життя за спокій і долі

За дітей, за дорослих, за багатих і бідних ...

Ця війна...

Війна, війна...

Вона почалася ще тоді

Коли мене і вас і ваших прадідів не було на цій землі

Коли людина вперше винайшла зброю — убила

Вона вічна, незламна, єдина

Поки є ти, поки є я, поки є людина.

Буде війна...

Бажати смерті миру

Бажати вмерти за країну

Бажати вбити людину...

Бажати мирним смерті

Бажати смиренним вирватись нарешті.

Бажати страждати, бо страждаєш ти...

Не бачити себе у дзеркалі

А бачити віддзеркалені Образи в імлі

Війна, війна і страх

Бий, біжи або стій.Безкінечний жах...

Я не пацифіст, не націоналіст, не гуманіст і не інший -іст

Я мисляча людина, що бачить безглуздість

У всьому і в нічого

Я не люблю свою країну

Як і будь-яку іншу

Але люблю нашу мову, якою пишу

Та ще й не одну, ще й чужу

Мені не знайома культура відміни

Я від неї блюю і на неї накладаю «міни»

Ви ведені, ви ілюзорно праві

Як прозоро біла роса, на ранковій траві.

А я безумний юнак

Якого забудуть за просто так

Або згадають, як невідомого поета не правди, не бездушності, але сенсу та банальної людяності.

P.S.

Знаю, що зараз усім дуже важко, як тим хто на війні, так і тим хто знаходиться в відносній безпеці. Цей вірш не для розпалювання ворожнечі, не для скандалів і сперечань. Він для того, щоб викликати у вас співчуття, якщо хоча б не до людей які загинули(з обох сторін), а до людей які ще живі, які хочуть жити... Я не сподіваюсь, що ви мене зрозумієте, але задумайтесь. Бажати смерті людям це гріх чи ні? Вбивати? Безумонов, є люди, гірші за диявола, але вони повинні понести покарання співрозмірне їхнім злочинам. Бажати мирним людям (навіть росіянам)смерті це те ж, що бути тим хто вбиває мирних людей. Далеко не всі росіяни хотіли цієї війни, далеко не всі з них розуміють що роблять чи чого не роблять. Та я знаю, що багато з них бояться, бояться втратити щось, що їм дороге, щось таке ж рівноцінно дороге що дороге і вам. Ті ж люди які довірилися Путіну, або такі ж психічно хворі як і він, або дуже сильно залежні від чогось, наркотики, алкоголь, гроші, будь-що. А психічно хворих чи залежних не вбивають у цивілізованому світі, їх просто ізолюють, або лікують. Я знаю, що мої думки не популярні у сучасних реаліях, але хоч спробуйте подумати про це, не зважаючи на те що ваша думка відрізняється від моєї. Усім миру ☮️. Квіти кращі ніж кулі!

...

Kruhitka_Dobro

Кохання янгола

Я бачив дівчину та хлопця

Прекрасну пару молоду,

В обнімку вулицею йдуть.

Я їх впізнав, я бачив ту любов.

Я бачив те чудове світло, що огортало їх обох

Я йду за їхнім слідом, не можу підійти

Не смію розірвати ті окови, що те кохання принесло.

Я мушу виконати справу, назавжди зберегти любов.

Та я порушив те що не повинен

Випустив із серця ту любов.

Мене по різному скрізь кличуть:

Чи то я янгол, купідон, чи захисник любові.

Я маю створювати те, що відчувати сам не можу.

Що в забороні буде вічно

Той недосяжний фрукт – любов

У збірнику законів, святим письмом написано було:

«Не полюби, не випусти любові,

Ти смертну полюбить не смій,

Бо полум’я яке відпустиш, назавжди обпече тебе»

І ось по вулиці бездонній, іду ні мертвий, ні живий.

Моя душа тендітна, обпечена вогнем.

Придушена тим болем від розриву,

Розриву той ниточки тендітной,

що зачепилася до неї і нею же ж відірвана живцем.

Та головне, робота виконана вчасно,

І світло вже у них, стає вогнем

І ниточка кохання, стає залізним ланцюгом.

Ось небо затулили хмари і місто вдарило дощем,

Я не зважаючи на зливу, стою й дивлюся в далечінь

На крилах пір’я обгоріло, це наслідок обпеченой душі

Ці рани довго будуть заживати, а може сажа й не зійде

Та раптом небо затулила, рожева парасолька.

Я оглянувся і побачив враз її, ту панночку тендітну.

Яка схвильовано дивилась, на мокрого мене.

І тут, я це відчув. І знову те тепло прийшло.

Та це тепло живіше, тепло що душу знов взяло

Я глянув нижче і побачив, побачив ланцюга того.

Який із неї йшов до мене і з’єднував серця обох.

Ми так стояли довго, дивились в очі, я в її, вона в мої

І все, що зміг я вичавить тоді, то просте було «привіт»

...

Єгор Скріверра
16+

Послання тобі

Я бачу тебе часто: уві сні та наяву,

Коли у ванні з крові я пливу,

Я бачу твій тоненький силует,

Вже уявляючи труну і свій скелет,

Свою тоненьку шкіру посмуговану,

Червоним білу ванну зафарбовану.

Насправді ж чищу зуби, спльовую,

На своїх костях ритуали витанцьовую.

Умив я лице, а в дзеркалі не бачу себе —

Там лезо й мої очі, що не бачать небо голубе.

Я закриваю очі ці на мить — хотілося б…

Назавжди. Щоб вічність спинилася б.

Я часто бачу тебе і завжди себе сварю.

Краще би не думав взагалі, ніж отаку дурню.

Тоді я відкриваю очі й бачу світ,

Вже хочеться заповнити свій заповіт.

Тебе єдиним підпустив би я до себе,

Твої стальні обійми відчував би даром неба.

Я кидаю свій погляд на зап’ястя,

Вже не сварюся за думок нещастя.

Я уявляю стальні поцілунки-риски,

Стального леза переблиски,

Червону шкіру в білій ванні,

Свій судний день, останній.

Я хочу, хочу, хочу.

Тебе жадаю я щоночі,

Коли приходить дум страшний кравець,

Я хочу лиш тебе і я молюсь на наш кінець.

Наш хеппі-енд жаданий…

Клянусь, що скоро він настане.

Ще поки можу думати тверезо,

Тобі я залишаю це послання, лезо.

...

diastrofa

Убиті

Біла сукня на мені, а ти знов з чортами

Прийшла з прогулянки, а ти назвав їх братами

Я помру раніше всіх, ношу твої шрами

А ті застелиш столи, та все пилинами

Біла сукня й капелюх, то старії рани

Не цінив нічого, що сталося між нами

Буду з’являтися тобі, заметена снігами

З’являтимусь тобі, та чорними ночами

Погубив, ти, парубку, дівку молоду

Як би знала я, що відьму руду

Якби знала, що погубив ти сироту

Лишень б знала я що так швидко у вічність

паду

Чорна сорочка на мені, а тепер з чортами я

Співаю пісні сумні та лише думаю про буття

Що ж робити, коли не стало життя?

Краще на такому місці було чарівніє дівча

Чорна сорочка та чорний капелюх, серця виття

Чого ж не знаю я. Ти зробив з нас – самісіньке сміття

Ми прийдемо по своє, а ти не знайдеш укриття

Чорні ночі та дівчат ниття – тепер тебе жаха

...

Третій Варіант

Справжнє

Я ніколи не напишу про справжнє кохання

Та чи матиме це сенс?

Звісно, марні мої сподівання

Ні, ніякий це не нонсенс

Беззвучні всі мої благання

Вже хтось помер, а хтось воскрес

Ні, не матиму я кохання

Й не допоможе мені екстрасенс

Чи усьому вина моє вірування?

Вірогідно і у цьому є нюанс

Всі мої вірші лиш здивування

І такий дитячий інтерес

Але якщо я матиму кохання

Куди зникне віршами мій регрес?

Напевно, це лиш часу марнування

Таке наприклад, як качати прес

Можливо, це як серця мінування

А можливо тараканів як у голові денс

Не дізнатися мені справжнього кохання

Але добре, що не маю в цьому я вагання

...

Третій Варіант

Любов

Я хочу любові, а не кохання

Не треба мені солодкого зітхання

Й суворості руйнування не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Ніяк не підліткового вагання

Та незграбних рук махання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не для того, щоб разом стрічати світання

І болючість прощання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не відчувати біль від розставання

Проводженя мене з зітханням також не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб не виконували кожне моє бажання

Й не порушували таке комфотре, тепле мовчання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб кожного вечора читання нічого не викликало в мене хвилювання

І таке велике, палке бажання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

...

Третій Варіант

Холод

Чому ти охолола..?

Я ж все для тебе,

Я для тебе море серед засухи,

Я для тебе та сама зірка,

Я для тебе компаса стрілка

Я ж для тебе білі смуги,

Ти сама це говорила,

Ти сама це обіцяла,

Ти ж сама мене просила..

Просила не плакати,

Просила не сумувати,

Просила не тужити,

Просила, молила, кляла..

А що ж тепер?

Ти охолола...

...

Фантом

Химера

А за мною біжить чудовисько,

Наступає на п’яти реальністю

Прозаїчних подій збіговисько

Остогидливої банальності.

Я блукаю забутими храмами −

Лабіринтами світобачення.

Мої мрії покрились ранами

Не знайшовши свого означення.

Я ховаюсь у тюрмах зручності

Усвідомлюючи знедолення

І живу не ввімкнувши гучності

Для оманливого неволення.

Може досить снувати марою?

Подивлюся у відображення

І залишусь навік примарою,

Бо химера – моє зображення.

...

Євгенія Петрікова

Гріє?

Так холодно...

Стояти тут, під одиноким ліхтарем

Він одним оком роздає тепло,

та не зігріє —

Під пальто одягнута сорочка

давно забутих вже проблем.

Страхи ховаються у тіні.

А що зігріє?

Спроба затягнути під ліхтар,

чи до себе під пальто,

таке ж холодне тіло?

Де шукати те тепло,

щоб вмить пітьму цю всю

довкола розтопило?

Ліхтар не вічний —

він загасне. І самі дикі звірі

заволодіють тілом.

Навіщо тут тоді стояти,

дивитися на те,

як він втрачає світло?

Та він не винен – просто світить,

без сенсу, без надії когось гріти

І хто тобі сказав, що зараз ніч?

Що зараз осінь, а не літо?

Ти тулишся в пальто

по самі вуха, щоб не чути

страху у власних тінях,

не помічаєш як під ним

щось власне мерехтить і тліє

Так що зігріє?

А гріє тільки те,

що ти у себе є!

...

Oleksandr Bilochenko

Сонце й миші

Вони щасливі. В них тепло, єдинство та любов.

Мене цим обділили. Забрали серце й викачали кров.

Забрали і тепло, й любов, і мрії, й щастя.

Лишили страх, тривоги, горе та напасті.

Їх сонце світить ясно, тепло й парко.

Моє підвісили й встромили в центр палку.

Воно стікає лавою в ріки чорного затміння,

Поки проміння ріжеться об скалисте каміння.

Лава червона, лава багряна, бордова і густа.

Вона з моєю кров’ю змішана, склеїла мої вуста.

Так, як печуть вони в кутках, більше не буде моє сонце.

В моїй кімнаті чорні штори затьмарюють віконце.

Вони щасливі. В них золота засмага й океан.

Моя шкіра бліда, замість лежаків білий диван,

І чорні штори, наче тінь життя, що я міг мати,

І мого щастя, що не заслуговує на такі гіркі витрати.

Білий відштовхує тепло, а чорний — навпаки.

Мої штори вже гарячі, а от ми з диваном — ні.

Багряна лава крок за кроком проникає в мою суть.

Вона мене спалить так, що лиш зуби знайдуть.

Моє повітря — прах і смак запалених очей.

Мій кожен подих — крах і писк підсмажених мишей.

І навіть біла шкура миш не відштовхнула лави тепло,

Тож мабуть моє ясне сонце і щастя, що ще не прийшло,

Мабуть вони прилипнуть ще до блідих рук моїх,

Хоч блідість їх й нагадує північний сніг,

А за законом білий сніг відштовхує тепло.

Та мишам це чомусь усеодно не допомогло.

Як мовча білий сніг розтав бордовою весною,

Так білих миш кров тече на мій диван рікою,

Так моє сонце, моє щастя ще зійдуть над головою

І сплавлять мою білу шкіру у ріки спокою.

І я піду в той інший світ із посмішкою на попечених вустах,

Бо моє бліде тіло й суть відпустить перманентний страх.

...

diastrofa

У пошуках музи " казкар"

У лукаморя дуб зелений

А на гілках сова сидить

І по заплутаним доріжкам

Бродить той казкар один.

У позолочених ланцюжках

Вдень і вночі ходить він

А за ним весь час цей бродить

Пухнастий кіт, чорним-чорний

Проходячи вже пів світу

Зустрічав не мало див

Та найпрекрасніше на світі

Русалка що у мріях сидить

Золотокосая дівчина

З хвостом "чистий смарагд"

І сови більше світла

За лакомор'ям на дубі

Загубила його розум

Миттєво серце забрала

А кохання як у казках

Занесло за небеса

І протоптує ту землю

Він у пошуках її

Що прекрасніше на світі

Що спокою не дає

У лукаморя дуб зелений

А на гілках сова сидить

І по заплутаним доріжкам

Бродить той казкар один...

...

ТАНЯ
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144428коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: