🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

Дракон

Прилетів дракон казковий,

Золотий і паперовий,

Він приніс мені листа

З королівства, що десь там.

Принц й принцеса запитали,

Як живу і як тут справи,

Та мене в палац не звали,

"Прощавайте" написали.

Ось колись портал відкрився,

Світ навколо прокрутився,

В див краю, чудес та чарів

Місію мені надали.

Гноми, ельфи та дракони

Обіцяли злата гори,

З перемогою міраж

Розчинився водночас.

Я сиджу й листа читаю,

Листя жовте опадає,

Повертається дракон

За примарний рубікон.

Але казка без кінця,

Незавершена та гра,

На драконі крізь портал

Прослизну я в світ за грань.

З перемогою про мене

Всі забули достеменно,

Другий шанс мені дають,

Пожалкують, що я тут.

...

Дар'я Пидоренко

«Зимова війна»

День 639 (24.11.23)

Російська імперія за́вжди шукала

Можливість розширить кордони свої.

Із цим до Фінляндії теж завітала

Та розпоча́ла криваві бої.

Причину знайшли, тобто власне створили:

Артобстріл, який здійснив КДБ.

Та фіни супротив чинили щосили,

Бо знали, сусідка усе загребе.

Петро збудував на фінських болотах,

Як другу столицю колись Петроград.

У мармурі храми та в позолотах,

(В радянські часи то вже був Ленінград).

Фінляндія, навіть, не претендувала

Отримати землі у власний кордон.

Радянський союз це не хвилювало:

Ігнорували в країні закон.

Артобстріл здійснили і цим скористались,

Фінляндію щоби окупувать.

Та фіни без бою скаженій не здались,

Не дали в їх хаті комусь панувать.

Всі чули про лінію Маннергейму,

З якої в бандитів почався провал,

Де зупинили атаку буремну,

Зламали імперський кремля ритуал.

Карл Маннергейм взагалі не був фіном,

А був монархістом, тож за царя.

Саме його керівництву по силах

Викинуть звідти злочинне щуря.

Світ допоміг та фінів підтримав,

Зброю надав, та й грошима - також,

Від «допомоги» Фінляндії втримав,

Що мала б йти від червоних вельмож.

Як це нагадує дії росії,

Що намагається нас полонить.

Нові імперські злочинні їх мрії,

Пограбувати, убить, розвалить.

Маємо власного ми Маннергейма,

Єдність країни посилила нас.

Світ не одразу підтримав нас вельми,

Та окупант втратив свій шанс.

Невипадково Фінляндія в НАТО

Вско́чила вчасно, бо досвід вже був.

Допомагає їх уряд завзято,

Про небезпеку першим збагнув.

Знаєм не в перше і не в останнє

Має імперія той апетит.

Окупувала багато зараннє,

Бо демократії там дефіцит.

Хтось таки мав хворий кремль зупинити,

Щоб це болото не розповзлось.

Мають зростати вільними діти,

Саме за це воювать довелось.

...

Галина Студінська
12+

Королева пітьми ("The Queen of darkness ")

Щоночі чутно крики в залі,

Де була вбита королева...

Століттями порожній замок

Вбирає всі жахи у себе:

Могильний птах з'їдає очі

сліпцями залишає всіх,

Хто браму відчинити хоче,

Підняти спокій цих руїн.

Тут стежить привид в обладунках

- залізом ріже тишу воїн;

Пропащі душі без притулку

Блукають тут, в темниїх покоях.

У темряві з'явилась знову,

З келихом крові у руці,

І впевнено йде до пристолу

Її Величність у пітьмі...

На крилах чорних дві ворони

несуть предмети її влади

череп і меч, і б'ють у дзвони,

Скликають привидів до ради.

Кривавий блиск зорі вже мліє

Стихають в замку голоси

У морок йти встають з могили

За королевою мерці...

...

Di

Нахаба

Коли ж ти з вітром десь у лісі,

У лісі густому й безмовному.

То знай,

_______що я десь у цьому лісі живу,

І як не дивно чую стук твоїх

__________________________думок.

Я – нахаба.

Нахабний хлопець, що говорив з Богами

На підвищених і злих тонах.

Я знаю, друже, що я – нахаба,

Але ж і я на вітрах сну

Колись милувавсь тобою.

А тепер я тут. Я вище себе.

Я вище неба і не тільки в снах.

Я в дзвін б'ю і співаю про когось.

Млію, мрію, радію. АЛЕ Ж!

Я – поет, піїт, безмовний бард.

Якщо ходжу, то це рима й такт.

Не тобі про мене говорити.

Не тобі дивитися за мною.

А я іду.

Іду в літературний всесвіт,

Брама зачинилась за моєю спиною.

Нахвалюй мене, нахвалюй мій світ,

Я щось нове в поезії.

Не плач.

Не плач, якщо я тобі не дарую свій погляд.

Тепер я нахаба. Я особливий,

А ти десь знову стоїш піді мною.

...

Вітольд Хмара

Одиноке дерево серед поля

1

Надвечір'я, що межує з ранком,

Ми пропускаємо холодну ніч.

Дерево бринить цукровими соками,

Вітер свистить крізь пусті соломинки.

Я певно сказав би, що я твоє тіло

Руками нестиму по полю

Але ти зараз спиш, дрімаєш солодко.

І тільки тінню я твоє тіло вкрию.

Ти певно зараз не чуєш мене

Можливо, тобі зараз сниться хтось інший

Але я біля тебе тремчу від холоду

Руками розтрушу іній, просто заграю.

Візьму гітару в руки, розкрию свій голос

Заспіваю про те, як усе гарно

І я теж! Чуєш? Я теж гарний!

Незрозумілий, молодий.

У мені ще досі горить пристрасть.

Мені вже далеко не двадцять

Годинник на дереві пробив за вісімнадцять

Просто послухай. Мені це треба.

Так треба, аж смішно!

Я порву всі струни. Я випадково.

Просто я дуже нестримний.

Мене просто важко спинити,

Але ти ж умієш.. Я знаю.

Буду співати про милих дівчат

І посміхатись до тебе широко й жваво.

Ти не зрозумій неправильно. Зовсім ні!

Я ж кохаю тільки тебе одну.

Просто хотів подивитись на реакцію.

А я співаю. Горло горить пекуче.

Я більше скриплю ніж горланю.

Спи, моє сонце, спи.

Нас тут тільки двоє.

До нас ніхто не говорить, бо страшно.

Ми сатири. Ми німфи. Ми напівголі

І все це посеред поля.

Як це дивно, що зараз я, а потім ти

Будеш співати, доки хтось один у сплячці.

Ми з тобою кардинально різні

І зустрічаємось у надвечір'ї і на світанку.

Ти, моя мила, знаходиш мене постійно.

Це, напевно, тонкий, ледве помітний зв'язок.

Я цілую тебе тричі на день,

Оберігаю тебе від усіх.

А мене оберігати немає потреби,

Бо тіло моє все ж металеве,

А ти, моя мила, безбожний хрусталь.

Цікаво, Як тобі вночі жити без мене?

Цікаво, чи бачиш ти мене, як я тебе.

Від страху до жалю тільки крок,

Але ти йди. Йди і не оглядайся.

2

Надвечір'я, що йде після світанку.

Мій сон я тобі віддаю ласкаво.

Я вкрию тебе, але не собою.

Не себе я тобі віддаю.

Ти чужий мені, Я відчуваю.. Я знаю.

До печалі межа моя найтонша.

_______________Розумієш?

Але ти спиш.. знову спиш, а я говорити хочу

Я від цього тривожусь. Так дивно.

Ніч не минає безслідно,

Зорі шрамами лишаються на тілі,

Відблиском у моїх очах.

Це все безнадійно!

А ти просто спиш.

Ми прив'язані одне до одного,

Але я так більше не можу,

Не хочу це все терпіти. Пробач.

Це поле, це дерево, одне і те ж.

Вдавай, що ми добре знайомі. Вдавай.

Ти викликаєш у мене тільки відразу і жаль.

Вимушений жаль, щоб бути з тобою.

Ніч карбує мене, рятує мене.

Я давно втратила свій спокій.

Колись нам було добре разом.

Колись, пробач.. колись, але не зараз

І не мені з тобою..

Сльози на щоках.

Я не відчуваю абсолютно нічого.

Тому Я тікаю.

Прощай..

...

Вітольд Хмара

Марі

Я покохав Вас, Марі,

Солодка слина затопила

________________Пустелі.

Ми з вами одні,

Ми з вами одні у цій тихій

__________Солодкій пустелі.

Моя люба Марі,

Моя солодка і пряна Марі!

Я сьогодні веселий,

Я сьогодні невимовно щасливий.

Осінні пахощі затуманили розум

_________________________я спав.

____________Спав!____________

І не бачив, як світ годує мене

_____________Нелінійними снами.

Моя мила Марі,

Я сьогодні зустрів Вас.

Зустрів перед входом у маленьку,

Але нахабну і запашну книгарню.

Я сьогодні зустрів,

Я сьогодні зустрів

________Вас._______

Перед входом до бару,

А ви, моя легка Марі,

Мені просто кивнули.

Кивнули, Марі!

Це знак моїх люблячих

___________________Богів.

Я сьогодні нап'юсь,

Нап'юсь, я вам кажу,

Але з думками про Вас.

Моя Ви

Моя Ви, прекрасна Марі,

Моя!

...

Вітольд Хмара
12+

Болить

Ну і що, яка різниця.

Ну і що, яка різниця?

Ну і що, яка різниця!

Вже болить та поясниця,

Та по пояс; і по голосу

Одразу зрозуміло -

Ніфіга то не хватило.

Що війна, то що поразка.

Та ну й годі - то як казка,

Спиш, і спиш, і спиш, і бачиш:

Ось не скаче. Хто не скаче!?

Як з такимось зрозумітись,

Не побитись, не запитись?

Моє серденько колишне,

Я ще дишу. Дайте тишу -

Вої воють, як в запої.

Вже коли нам дасться воля?

То нам доля, цей нам болю -

І все тіло, і все пилом,

Наче злива. Серце миле,

Запихтіло - де те діло?

Що робити, як палити?

Де знайти, як не схилитись?

Тихим вітром, тихим полем,

Нам та зоря - он та зоря.

Ти сидиш, сидиш, не чуєш -

Плаче море. Тихим гноєм

Ворог всюди: під землею,

Над землею, то як стеля,

Як підлога. То дорогой

Спочиває, личе полю

Як намісто - міни, зброя.

Де дивись - ніде без цього.

Плачуть ріки, та й тополі.

Гаєм гучним громом виб'є,

І лелекі тільки гинуть.

Де присісти, де померти?

Всюди перти, все їм жерти!

Землю нашу їм хотіло.

Вдарять в тіло, вдарять з тилу...

Щоб їх прах навіки згинув!

Щоб вам сонця жар не стинув!

Щоб вас всіх з землі спалило,

Та і душу, та і тіло!

Щоб народе наш був пильний,

Щоб меньш воїв був могильних.

Щоб була у нас не тиша,

А світили вікна й криши.

Щоб не вили, а співали,

Щоб всі разом залучались.

Щоб у неньці нашій любій

Було сладко, було шумно!

Щоб від немовля до діда -

Була радість, було літо,

Навіть взимку щоб типліло,

Обіймались - в тому сила.

Кожний, хто сидить в підвалі.

Кожний, хто ховавсь за справи.

Кожен, хто наш лицар лютий.

Кожен, хто вже в нас не бутий...

Миру, миру цьому люду!

Смерті ворогу і бруду!

Забирайсь від нас, хто зрадив -

Хай бежить, гоніть тих гадів!

Хай ми разом і ціленьки,

Хай співає наша ненька!

Кожен дурень - йди додому!

Бо не місце тобі в цьому,

Де свобода - понад все.

Йди, доки нога несе!

----------------------------------------------------

23 листопада, 2023

...

Soul

Щастя

Не розумію я, чому все так,

Чому сьогодні сонце сяє,

Чому ставати так не важко,

Чому всі посміхаються мені,

Чому відкривши свої очі,

Я так не зла на весь цей світ?

Чому всі стали все співати?

Що коїться тут взагалі?!

І відповідь я зрозумію,

Але вам так я не скажу,

Бо логіки мені не зрозуміти,

А так і щось казати я не бачу сенсу...

А може через те, що сонце сяє,

І сніг іде,

Яке щастя.

А потім повернеться як було.

...

Дремлюга Поліна

Запоріжжя

А там листя падають,

А там машини їздять,

А там все сіре і звичайне,

А там все таке рідне.

А там і люди у фонтана ходять,

А там і діти бігають в кафе,

А там і весь проспект побільше всіх страждань людей,

А там і назавжди серця уходять.

А там хмари ядовиті,

А там завжди похмуро,

А там таке все сіре,

А там таке рідне все.

...

Дремлюга Поліна

Жінка в червоному

Жінка в червоному малює ескіз,

Уважно неспішно лінії всі виводить.

На червоній сукні майорить вузький розріз,

На сукні, що в ній вона до нього приходить.

Жінка в червоному робить штрихи,

Малює силует, заповнює простір.

Лінії плавно лягли на папір,

Як тіло лягає на постіль,

Жінка в червоному малюнок завершить,

Збоку підпис, поставить дату.

Та з червоного все лиш почнеться,

Бо імпульс – то завжди початок.

...

Анна Вараниця

Ти була лиш яскравою осінню

Ти була лиш яскравою осінню?

Чи ти була вранішнім маревом?

Вкривалися трави зимовою просіддю,

А небо спалахувало полярним заревом.

Люди збирали в полях останні врожаї,

А я не міг і зібратись зі своїми думками.

Душили мене думок ці бентежнії зграї,

І здавалося, що сонце сходить востаннє.

Ліниво було посміхатися сонними ранками,

Та й взагалі хоч комусь посміхатися.

Сон і кава стали улюбленими забаганками,

І звичка мовчати і лиш інколи з кимось вітатися.

Ти була лиш грайливою осінню,

Ти була лиш оманливим маревом,

І душа моя скоро вкриється просіддю,

Та я б проживав цю осінь все заново.

...

Анна Вараниця

Попереджали

День 635 (20.11.23)

Столиця терору палає по-трохи,

Хлопки чути всюди, тож люди не сплять.

«Без паніки!» - ниють кремля скоморохи,

«Усе позбивали, то рештки горять!»

Собянін запевнив: «В Москву не прорвуться!»

Надійне в столиці у них ППО.

Так звідки ж хлопки у Москві тій беруться,

Один за одним, як ефект доміно?

Імперія зла заморозити хоче

Усю Україну, бо майже зима.

Щоденно ракетами хвора скрегоче,

Та не залякає. Зусилля дарма.

За кожний удар по інфраструктурі

Отримають відповідь, навіть, в Москві.

Нехай москалі на власній на шкурі

Відчують, що роблять комусь, на собі.

Коломна здригалась від вибухів точно,

Бо там розробляють ракети у них.

Ще не добили Бюро остаточно,

Та незабаром - дістануть щедрих.

В Тамбові та Брянську яскраво палало,

Склади, хімзаводи, окремі цеха.

Та для кремля, очевидно, замало,

Нехай там бавовна геть не вщуха.

...

Галина Студінська

Спасіння

День 634 (18.11.23)

«Спасіння» кремля кордонів не має,

Донбас та Луганськ вже в москальськім «раю».

Століття РФ на чуже зазіхає,

Тож пхають нікчемную поміч свою.

На першім етапі попросяться в гості,

На другім - повчати хазяїв почнуть.

А потім говорять, що це їхній простір,

РФ - окупант і у цім її суть.

Наш Крим (тимчасово) окупували,

Наступними були Луганськ та Донецьк,

ОРДЛО паразити там заснували,

Віє відтоді з душком вітерець.

Не зупинились «спасати» місцевих,

Паспорт російський нав'язують всім.

Хто відмовляється, ліків дешевих,

Навіть, придбати не може зовсі́м.

Паспорт дозволить знайти там роботу,

Щось будувати або продать.

Де ж ви побачите більшу турботу?

Від окупанта - одна благодать.

Має така «допомога» недолік,

Паспорт отримав? Громадянин!

Отже на захист москальських символік,

Як патріот та росіяни́н.

Тюрми пусті, закінчи́лись злочинці,

До філармонії черга дійшла.

Дорого вам обійдуться гостинці,

М'ясо на фарш росія знайшла.

Як остогидне російське «спасіння»,

Очі прозріють, свідомість качне

Ваше спаплюжене, хворе сумління,

Ви зрозумієте, що є значне.

...

Галина Студінська

Зустріч

Неземні ярять очі,кличуть душу.

Зашкарублий відчуваю дотик до плеча.

Йти з цього місця давно мушу,

але боляче зове мене вона.

Прислухаюсь до шепотіння її губ

і обернувшись образ споглядаю.

Бліда,струнка, а в руках кадуб.

Чому ця дівчина його тримає?

Ні,постривайте, не дівчину я бачу.

Потвора з косою тут стоїть.

Як іронічно. Собі точно не пробачу,

що не впізнав ту,кого шукав кілька століть.

Мара прийшла змивати з мене гріх.

Я поголоски чув про це не раз.

Насправді ще й писав у віршах своїх,

та я не каюсь,відчував тоді екстаз.

Чи страшить мене кінець життя? О ні.

Смерть лише частину циклу.

Я уявляв збуджено ті дні,

коли велична Мара скаже: «Зникни!»

Чорний місяць виглядає з-поза хмар

і річка тихо плескотить.

Тепер я є одним з примар,

а голова моя в кадубі лежить.

...

vahiop

Психологи чи психи?

Звичайні люди, гуляють звичним лісом

І тільки паралельний, фантастичний світ,

Бушує, весілля грає дивовижне,

Бо день і ніч зійшлися під вінцем.

Там привиди оспівують свої балади

І велетні розказують байки,

Переветні там п'єси грають

Й сирени кличуть в манію глибин

Як хтось боїться - боятися не гріх,

Лиш не потрібно, вони ж все відчувають.

Боятися себе слід і своїх страхів

Бо ними залюбки вони пограють.

Все ж вони більше психологи ніж психи,

Адже на помилки вказують відверто,

Змушують звернутися до серця

Бо знають, як людям це потрібно.

І все це у одному лісі,

В одну, просту і дивовижну мить.

Лиш різні марення сприймають людські очі,

Залежачи від мір й можливостей своїх.

18.11.23.

...

Ангеліна Паламар

Світло очей моїх

І світ очей твоїх блищить.

А серце моє так щемить, бо ти смієшся не для мене.

Уже ніколи не побачу тієї посмішки зрання.

Та не зігріють твої руки, як тепле й лагідне щеня.

Бо ти віддала серце тому, кого не знала загалом.

А я лиш падаю до долу, у море, зі зламаним кермом.

І хвилі знову накривають не даючи мені сплисти.

А де ж ти? Де ти? Я питаю, та нікому відповісти.

...

Apolinaria

Думи

День 632 (17.11.23)

Тривога була та не хвилювала,

Думки геть про інше були в голові.

Орда вже за звичаєм десь полювала,

Імідж закріплює кремль на крові.

В Селидові знищили знову будинок,

Загинуло четверо мирних людей:

Для терористів такий «поєдинок»

Є перемоги кремля апогей.

Хмельницька громада була атакована,

Ворог шукає, де може дістать.

Все, що летіло, то було вгамовано,

Тож не вдалося зненацька застать.

Ніч по Херсону падлюки гатили

Із мінометів, «Градів» також.

Шестеро мирних, дитину убили,

Справжнє спасіння москальських «вельмож».

Нова вистава із перевдяганням

В дусі москальського НКВД.

Непереможні в брехливім змаганні,

Кращих у цім не знайдете ніде.

Хлопці утримують орків бажання

Щось захопити, просунутись десь,

Час наближають орди покарання,

Ось, про що думаю день мій увесь.

...

Галина Студінська

Джуллі

В осіннє проміння загорнуся я з головою,

порину у думи свої чарівні,

де все фантастичне, а різні світи проживають свій рік моєю власновиміряною добою.

Сховаюсь в самотності, поскаржусь на неї,

але ж я її люблю.

І витримаю все що на долю мені припаде, навіть всесвітню тугу’.

Почую твій голос з динаміка телефону —

дурненькі жарти, емоції, радість.

І в сутінках, твоїх унікальних бажань, марафони.

І ніч що ховає твою нескінченну ласкавість.

Відчую своєю самотністю твою самотність.

Віддам тобі все що маю: турботу, любов і підтримку якої,

тобі, так не вистачає.

Аж доки я не заллю ту бездонну пустотність,

яка часто тебе поглинає.

Загорнемося разом в осіннє проміння із головою.

Ввімкнемо кіно, відкриєм по пляшечці пива.

Нехай все погане обійде нас стороною,

залишиться шлях тільки один — для дива.

...

Shori No

Самотність

Ти дивишся через вікно,

Життя йде без тебе.

Люди біжать, сміються, говорять,

А в тебе немає слів.

Проходить все повз тебе,

Не пріоритет ти ніколи.

Повідомлень не чекають,

Й відповідають довго.

На одинці буває менш самотньо,

Ніж з кимось, хто не бачить,

Не чує твого слова,

Сенсу не розуміє.

І можливо це щось з тобою,

А можливо це щось зі світом.

Рухається по орбіті Земля далі.

«Куди себе подіти?» – я питаю.

Можливо це не ті люди,

Можливо це не те місце.

Не ті це звуки,

Слова, на які не відповісти.

Багато де я чужа,

Багато з ким байдужа.

Заслуговую я на свою втіху,

Хай моя любов до себе квітне.

Сад в душі я посаджу,

Поливатиму кожен день.

Плодів чекати не варто,

Насолода від цвіту й процесу йде.

– 16.11.2023

...

Надя Кулик

Палає

День 631 (16.11.23)

Палала частина військова в росії,

Маcштабно, яскраво, тож файно.

Та влада мовчала від асфіксії:

Палив хтось там знов неохайно.

Місцеві писали про вибухи поряд,

На фото є спалахи сильні.

Та це так здалося, холопський то погляд,

Чи вигадки все божевільні.

«Не можуть дістати до Волгограду,

Ні ГУР, СБУ з України,» -

Таку вже знайому москальську броваду

Несуть із кремля бедуїни.

В Тамбові пригода була на заводі,

Що порох виготовляє.

Кружляли там дрони у хороводі,

Всі збили? Та що ж там палає?

У Краснодарському краї прильоти,

Теж у військову частину.

Ходять вже, навіть, про це анекдоти

Про негатив нікотину.

Не визнають у кремлі це публічно,

Очі заплющили щільно.

Все заперечує геть істерично,

Та, як завжди, божевільно.

Як не крути, правда виходи зна́йде,

Навіть в московських у болота́х.

За триста тисяч орків вже сальдо,

Тож Перемога в наших руках.

...

Галина Студінська

Природа не любить порожнечі

Висох струмок,

Засохло дерево,

Нема води, не біда.

Пройшли дощі,

Озирнись, у низині затока.

Проклюнувся паросток –

Виросте нове дерево.

Птах сьогодні відлітає на південь,

Дім його там не чекає,

Побудує заново,

Будуть пташенята.

Поле не зорано:

Жорстка земля, трави пучки.

Пройде трактор

Залишаючи за собою борозну,

Наче масляну.

Зерно впаде – врожаєм віддасть.

Найкраща музика тиша.

Десь стрекоче коник-стрибунець,

Гілка обломилася і з тріском впала на землю,

Потрібно почути, треба побачити.

...

Кім

Напруга

Влаштувався на роботу:

Дві сім'ї – це напруга.

Інакше не можна.

Познайомився з татом –

Нерідний, але визнав.

Мама – його заступник,

За її зовнішнім виглядом,

Стає ясно –

Не шкодує, закидав роботою.

Родина багатодітна.

З першої робочої хвилини:

Розпорядження.

Вказівки.

Зауваження.

Побажання.

До кінця дня так втомився,

У метро вже починаю відпочивати,

Боюся прикрити очі –

Проїду зупинку.

Бабуся стоїть переді мною, хитається,

Чи вона в моїх очах хитається?

Постояти трохи навіть корисно,

Якщо встану, поступаючись вам місцем,

Я впаду.

Дістався до рідного дому:

І тут затишок і комфорт відносний,

Вранці дзвенить будильник.

Іду чистити зуби і думаю ось про що:

Коли я вийду на пенсію,

Я обов'язково маю дожити,

З однією метою –

Помститися будильнику.

Я закину його на смітник!

Але це не остаточне рішення,

Може ще щось...

Знаю, знайдуться співчутливі,

За що?

Служив вірно.

Але це мій будильник і мої з ним стосунки.

Але є побоювання,

Що цей настирливий тип,

Залишить в мені наслідки.

Їду в метро:

Жінкам поступатися місцем прийнято –

«Сідайте, будь ласка» –

Здатен це робити лише вранці.

...

Кім

Мечі

Він прийшов принести не мир, а встромити до рук меча.

Слів буває, що тьма, і за ними стоять пороки.

Він знаходить для тебе потрібні тобі ж слова,

В лабіринтах неправди, війни і земних окопів.

Ти ж цього не хотів. Світ здавався для тебе простим

У потоках чуттєвості мови і звичних звершень,

Тільки світ цей вручає у руки мечі молодим,

Забираючи слово, з яким зупинилося серце.

Десь он там у повітрі розірваний простір спада

Як прозорі завіси, ховаючи інший вимір

І ти перековуєш в зброю святі слова

За якими Господь і безмежне число херувимів.

Світло правди його – поле битви очей та сердець.

Давній морок гряде легіонами зла й чорнодушшя.

Слів буває, що тьма, і за ними чатує смерть

Чи ж небесна любов, чи її безпросвітна спокуса.

04.11.2023

...

Володимир Каразуб

Дивна казка

Ледачими кроками поволі до гаю

Вечір котить сонячну діжку,

Неквапливо помалу назад повертає,

Щоб на вітах вчепити місяця ріжками.

Покінчивши з коштовною бочкою,

Всіяв небо зірками, мов стежкою,

Мов з тонкого проміння торочкою,

Мов з дрібного сузір'я мережкою.

Заховалась біля ставу хатина,

Осокори слугують їй вартою,

Притулилась сердешна до тину,

Щось не так із тією ж бо хатою.

Поселилась бабуся не зовсім проста,

І якесь чудернацьке в неї волосся,

Душа її запросто вселялась в кота,

Так дійсно було, а не просто здалося.

Який тоді повагом ходив по господі,

Очиськами зиркав, тихенько мурчав,

І слухав усе, що почув при нагоді,

Уважно так слухав, ніби вивчав.

А бабі й відомо, що де в кого коїться,

Питається відає вона звідкіля?

У когось корова заслабла й не доїться,

Чи впало на ноги здорове теля.

А котик спокійно все шаста по дворах,

В бабусі щоночі у віконці горить,

І чомусь з надвору ввижались потвори,

Стара ж, ніби пані між ними сидить.

А сонце зійшло й марево згасло,

Одвічне єднання світла і тіні.

Та завжди потрібно сховатися вчасно,

Бо зло відчуває найменше тремтіння.

...

Аліна Карпова

Дракон на ім'я Мрія

А за веселкою живе добрий дракон.

Він посміхається, але не як у казці,

Скоріше як у вимірі новому,

Бо з казки вирізали його доброту.

В казках він "злий", обороняє вежі

Від принців, на конях здолавших шлях,

Що прибули як раз в скрутну хвилину

Наче за дівчиною, минувши кожен "цвях".

Меча встромили й кинули вмирати,

Неначе й справді він поганим був.

Уголос хизувались як здолали звіра

І як весілля в планах дуже ждуть.

Дракон лежав, його ж бо не спитали

Чи він хотів обороняти кляту вежу,

Чи треба було битися, ричати

Та дихати справжнісіньким вогнем.

В казках дракони інші, не такі,

Вони виконують накази клятих відьм.

Їх зачарують, ті дмухнуть та й зроблять,

А цей ніколи не піде на таке.

Дракон, що за веселкою - він добрий,

Він любить квіти, запах свіжих трав,

Ніколи не сварився та не стане

Звинувачувати всіх за просто так.

Дракона за веселкою звуть Мрія

Як розкриє крила - застига,

Вдихає в повні груди свіжість вітру...

Повітрям, його кожен назива.

Дракон ласкавий, у гості всіх чекає, який вже рік... Нікого так й нема.

Бо як його побачать - всі тікають і думають, що намір без добра.

Який вже рік його ніхто не любить, який вже рік один усіх кохає,

Який вже рік він з глузду наче сходить, коли крізь сльози доброти й тепла бажає.

...

Вогняна

Ніч у Авдіївці

Він знову ночує в окопі під обстрілом щільним.

Працює піон... не рожевий, та тут свої квіти,

Багряною кров'ю невинних Авдіївка вмита.

З пораненням брата по зброї він просить: "Лиш дихай!"

Плащем усе місто накрите із диму молочним,

Не видно солдату з окопу безкраїх просторів.

Він зброю холодну міцніше руками стискає,

Від кулі сміливо рятує ще юного брата.

"Я зараз вернуся, тримайся!" - говорить до друга.

Він снайпера бачить, тож до бою кидається мужньо.

Ось постріл, і сила віддачі пронизує тіло,

Авдіївські вени від куль тих сильніше гуділи.

Вертається знову в окоп під ракет канонади,

Де в чорному ґрунті лежить побратим бездиханий.

На мить зупиняється серце солдата від болю:

"Пробач... я помщуся!" - над тілом холодним шепоче.

Здалося, затихло, відбили ворожу атаку,

Як з темряви куля спокійні думки розірвала.

Не зміг врятуватися.. Біль усе тіло окутав,

Він втратив свідомість, а пустош заповнила думи.

Вже потім, в машині швидкої, отямився воїн,

В руках не тримає вже зброю холодну...

Все далі із пекла летіла машина з солдатом,

А подумки хлопець із братом в окопі назавжди.

...

Діана Таллєр

Фейковий фейк

День 629 (14.11.23)

На болота́х забрехались істоти

Так, що не знають правди самі.

Ллють кожен день свої нечистоти...

Що може раб ще сказать у ярмі?

Про негативний наступ ми чули,

В Києві бачили, навіть, його.

Як із-під Харкова геть дременули,

«Не покидаючи» в втечі свого.

Ми пам'ятаєм, Херсон як звільняли,

Перегрупо́вування відбулось:

Кажуть, локації кращі зайняли,

Так «наступали» чи щось не зрослось?

Вчора свідомо брехню розпустили

Про «добровільний» наступ назад.

Крок офіційно оголосили

Та у кремлі все пішло не в попад.

Відволікти увагу хотіли,

Знають, що там небезпечно для них.

Вся пропаганда волала щосили,

Але до вечора глузд переміг.

Дали відбій на болотах тим фейкам,

Десь перекос у справі пішов.

Нову брехню підірвали на рейках

Та ЗСУ не до їхніх розмов.

Хлопці готуються перцю їм дати

Так, щоби пір'я літало орди.

Щоб українці со́лодко спати

Мали можливість вдома завжди.

...

Галина Студінська

Бузковий гай

День 628 (13.11.23)

Символ трагедії, горя Херсону,

Сили людської та мужності знак.

В місті повстали на оборону

Фермер, ІТ-ішник, пекар, співак.

Цей героїзм херсонців палає

Досі в серцях, як один, в унісон,

Місто від ворога виклик приймає,

Та ТРО формує Херсон.

Більшість бійців тероборони

Протистояли навалі РФ,

Щоб захистити міста кордони,

Із автоматами серед дерев.

Були «коктейлі» для них також зброєю,

Знали, життя на кону їх стоїть.

Йшли захистити свою територію,

Власні родини, дітей боронить.

Подвиг херсонців в бузковому гаї -

Відповідь тим, хто ніс «руський мир»,

Хто під Херсоном перебуває,

Перетворив славне місто на тир.

Вільний Херсон та поранений важко:

Кожного дня потрапляє у ціль.

Так розважається хворая рашка,

Збуджують ворога сльози та біль.

Слава героям та полеглим пошана,

Що залишились навічно в гаю.

Сила та воля у світі впізнана,

Рідний Херсон, ти завжди у строю.

...

Галина Студінська

Хліб по воді

«Хто позирає на вітер, тому не сіяти,

а хто дивиться на хмари, той не жатиме».

Екклезіяст 11:4

Я любив дощ, тільки тому, що його любила вона,

Коли зазивала в альтанку неначе на власний острів,

Вона обіймала мене, а довкола шуміла вода,

І для неї зникало майбутнє, земля, часопростір.

Я слухав як билося серце її тоді

І лякався зворушити словом крихке мовчання,

Як тільки припиниться дощ, так здавалось мені,

З останньою краплею, ніжність постане обманом.

Що зникне усе, як зупиниться прясти вона

З темних кужелів хмар любий сум шурхотливого листя,

Мов прийдеться їй вийти з прекрасного полотна

Незмінної зливи у гомін мінливого міста.

Що я їй потрібен, аби лиш признатись собі,

Що чуттєві світи – нетривке хлюпотіння зливи,

Що потрібно пускати свій хліб по замерзлій воді,

Коли не хвилюється вітер здіймаючи хвилі.

11.11.2023

...

Володимир Каразуб

Криваве Кохання

Ця історія про дівчину вампіра. 

Але ні, не про її кровожерливість.

А про її безмежну Любов.

Ім'я її було Оріана.

І Закохалась вона у хлопця,

У звичайного смертного.

Та це не завадило Оріані Кохати його.

Але боялась вона того, що він її не прийме.

Що не Покохає її так само.

Боялась замість схожих слів Кохаю почути лише крики й образи.

Саме це щоразу зупиняло її.

Через це не хотіла вона ні спати, ні жити.

Не хотіла вона навіть крові.

Благала лише про Кохання,

Яке вона ніколи не відчувала.

Але коли вони були разом, Оріана відчувала щось дивне.

Здавалося, що з ним вона як людина.

Через що й приховувала справжню себе.

Гадала, що він ніколи не Покохає вампірку.

Гадала, що така, як вона, приречена на вічну Самотність…

...

Скрипник Максим

Незвична Пара

Вони познайомились у шинку.

Звичайному шинку на окраїні одного з сіл.

Її звали Христя.

Йоги звали Арій.

Ніби самі імена прокладали Їм долю.

І ніби сама доля в той день Їх звела.

Вона - знатна чаклунка.

Він - полює на чудиськ.

Здавалося, яка з Них може вийти пара?

Але доля давно всім розпорядилася сама.

Він закохався у Неї з першого погляду.

Вона у Нього - лиш потім.

Перше, що в ту мить він відчув - це запах Її неймовірних парфумів.

Ніжний запах калини й кориці,

Який не покидав Його більше ніколи.

Перше, що привернуло Її увагу до Нього -

Це меч у виснажених піхвах.

Подумала, що звичайний розбійник, але ні - знатний герой.

Він намагався привернути Її увагу до себе.

Вона підкинула нове завдання Йому.

Знешкодити мостра.

Небезпечний кіт Баюн оселився неподалік.

Наступного ранку Він вирушив у путь.

Убивши потвору, повернувся у шинок,

Але Її там уже не було.

І побачаться Вони вже нескоро…

Але колись Вона врятує Його від полоза.

І саме тоді Вони обоє промовлять:

Кохаю…

...

Скрипник Максим

По різні сторони барикад

Боже, дав ти мені життя

Втомився оберігати і одразу ж відняв

Хотілось би перестати відчувати шкірою відсутність безпеки чи марних людських обітниць

Якщо вкажуть на зелену траву і назвуть її споконвічно синьою, моєю реакцією буде лиш сміх

Знаю, що на все воля твоя, але хочу не бачити більше дітей в панамках із камуфляжу

Не дивитись у змучені обличчя людей, яких хочеться своїм тілом від світу сховати

Гуляючи парком, боже, можна легко почути крики, тобою ж створених, маленьких дітей, що щиро бояться співу сирен

Знаю, ти міфічних істот не дуже любиш, але, якщо провести опитування в Дії, з великою перевагою виграють ті сирени, що рожеві, зелені, подекуди сині

Хочу перестати бачити в магазинах прикраси, що несуть за собою вигляд патронів злісних

Обирати собі гарні записники, яких прикрашають фото будівель, які мені вже ніколи в житті не відвідати

Проходити повз церкву, чути дзвони, ловити істерики, яких зараз сумнозвісно люблять називати «тригерами»

Вдивлятись у сльози діток, розглядати в них щасливі обличчя тих, кого зараз оспівують

Боже, чула, що в тебе також є тригери, такі як: «смерть, насправдивість, війна»

Ось тільки не розумію, чого ти боїшся, якщо все одно їх ще не зустрічав

Попередження: якщо зустрінемось по різні сторони барикад, я тебе ховати від розправи людства не буду

Ти ж бо мене також не захищав, незалежно від віку, душевного стану, довжини волосся чи кольору біблійної палітурки

2 серпня

...

особлива

Незабутній

Прийміть, споживайте, це - тіло моє, що сформоване попелом, страхом та брудом

Головна тривіальність людського буття: незабутній невідомим дивом забувся

Знайти б холодний захист в тебе під змученою шкірою, прокрастися б під легені - забирати собі твій кисень

Прикластися б до недієздатних вже нутрощів, відчувати разом із тобою навіть найменший рух - складати припущення

Нема у сльозах твоїх ніякої правди, і нема в них ні краплі журбливих прощань

Як захочеш битись із правдою - ніколи не перемагай

Ти вперше наснився за весь цей час - я попросила з'являтися уві снах бодай трохи частіше

Знаю, може й досі не час, але від брехливого самозбереження справді не краще, якщо бути відвертою – гірше

Невідому тінь шукаю в своїх словах та чужих палітурках

Один лиш твій голос змушує мурах знаходити в мені мокрого ґрунту й притулку

Я ж бо є світло, і не владна наді мною ніяка темрява

Однак, опускаючи повіки і натрапляючи на риси твого обличчя, я більш у цьому не певна

...

особлива

Ми ніколи не прощались перед припливами чи відпливами

Ми ніколи не прощались перед припливами чи відпливами

Не торкалися щік чи скронь, ніколи не переплітали між собою рук

Обіймалися лише в рідкісних випадках - міцно, немов після найдовших розлук

Ми ступали на одну й ту ж саму землю, ходили одними темпами, проривалися крізь пітьму вперто й невпевнено - ми ніколи не прощались - а якщо й прощались, то завжди назавжди - немов із мертвими

Хотіла би рвати голос, хотіла би рвати кістки і голови:

«Повір, любове, хочу бути вогнем тобі, твоїм світлом, що роздроблює темряву й неспокійну воду»

Несвідомо і безборонно, із поверненнями і втечами, наша історія завжди існувала під руку зі зневірою та запереченнями

Ми ніколи не прощались перед припливами чи відпливами - вони настигали нас першими

...

особлива

Прощання

Прощання перекриває зустрічі...

Знаходять провалля широкі фінали,

Маються думи від болю ідей.

Роз'єднують сум невидя́щі вокзали,

Що знають гвоздики і туш орхідей.

Тільки пароми впускають відлуння...

Падають окликом сизі жалі́.

Тоне у сухості дивне чаруння

З то́го, що відстані надто малі.

Рвуться нитки́ всезалежного сяйва...

Колії чують бажання-розмай,

Та потяги знають омани вагання,

Потяги чують просочення ран...

Сонні вокзали веліють забути

Про́води тих, хто не ве́рне назад.

Аби ж тільки все зупинити і БУТИ,

Щоб в голосі - сонце, в душі - водоспад...

Неспинні години тікають у хмари,

Аби вже ніхто і ніяк не дістав...

Стоять у задумі печальні вокзали,

Аби тільки люд знов когось відпускав...

09.11.2023

...

Сара Ґоллард

Недоспіваний переспів

Найменший порух викресле вогненне...

Не бійся про вчора - його тут не буде,

Не бійся про завтра - його не бува.

Ходять між листями ті́няві люди,

Вмиті дощами і ситом огня.

Змішано жовте, червоне й зелене,

Далі вже - білий, початок життя.

Усе недоспіване за́вжди блаженне,

Усе відшуміле, мов дика гроза.

Сьогодні ти з кимось - і сповнений щастя,

Сьогодні ти сам - і в потоках журби.

Є тільки ТУТ, бо ще дим не продався,

І те несказанне, що в'ється в сади;

Воно убереться у ситі дерева,

Ніжно наповнить багаті плоди.

І все нерутинне долине, мов злива,

Солодом то́го, що змі́цнить мости...

01.11.2023

...

Сара Ґоллард

Кохання неба

Як манить, кличе з висоти,

Масивний звір, що так бажав свободи.

Так промовляти про кохання вмієш тільки ти.

Без слів, лише тремтінням крил від насолоди.

Лиш глибиною тих бездонних, мов океан, очей.

І радістю грайливих бісиків, що скачуть між зіницями.

Скільки б не провів ти на землі ночей,

Віддав би всі за одну ніч із птицями.

За те, щоб мерехтливим фіолетовим світінням

Переливалася луска над рівнем моря.

І розсікаючи тендітні хмари так сумлінно

В повітрі малювати кінчиком хвоста узори.

Як хочеться, щоб ти завжди був вільним і щасливим,

Літав у небі, не підкоряючись законам.

Щоб ти забув, яким у клітці був вразливим,

Де і не знав би, що таке життя дракона.

...

Анна Мінт
12+

Човен

Пливе в човні

Частинка одиноких душ з усього світу..

Хтось з них подряпаний,

Хтось вщент, на жаль, розбитий.

І за своє короткеє життя,

Ці душі не змогли отримать щастя.

Їм не повезло...

Хтось розбив їм серце.

Можливо, це були вони самі.

І смерть стара пливе із ними разом.

І ціль її довезти їх кудись.

Бо душі ці святого лікування потребують.

Їх зцілять, коли Смерть їх довезе.

І знову вони підуть по Землі.

І матимуть ту ж саму ціль -

- Знайти себе та істиннеє щастя.

І Смерть, й Життя

Бажають їм щодня наснаги.

...

ElfFlowering

Розстроєний рояль

У концертному залі,

На сцені рояль, відблиски світла…

Справжній музикант

Торкається клавіш,

Донесе без спотворення

Композитора задум,

Зіграє «Пісню без слів».

Знічев’я до роялю не підійдеш,

Не віриш – спробуй.

У міському парку,

На дощатому підмості,

Розстроєний рояль.

З нього давно зійшла фарба,

Клавіші недбало-брудні.

Дилетант упевнений –

Чим сильніше натискати на клавіші…

Обірвав струну:

На ньому вже не зіграти

Прекрасну фантазію,

Не витягти чистий звук.

Ти хочеш зіграти на ньому?

Ні, не хочу,

Легше купити новий.

Але ж його поставлять

На той же підмосток,

І над ним схилиться

Все той же дилетант.

...

Кім
12+

Я вірю..

Я вірю в диво, більше ніж у людей,

Можливо підсвідомість шукає щось нове.

Я вірю в русалок, мавок чи фей,

Я вірю в пилок, що змушує літати людей.

Я вірю в дивовижних тварин та рослини,

Я вірю що є речі які надають сили.

Я вірю в амулети й чарівну броню,

Я вірю що скоро побачу в живу.

Я вірю що далі чекає краще життя,

Я вірю, хоч мені далеко за 5,

Напевно, далеко за 85 уже й не згадаю.

В очікуванні дива, очі свої навік закриваю.

...

Турма Лін

Червонопикі ельфи

В далеких снігових галактиках

живуть червонопикі ельфи зграями.

Їх гнізда там займають ціле дерево,

а сонця світять там у формі райдуги.

Сьогодні ми зустрілися з частиною,

яка прийшла сюди своїми лапами.

Частина ця від ельфа половина є,

Яка ходити може, бігати і лазити.

Частина інша мріє десь під сонцями,

і її вуха — там в гнізді на дереві.

Якщо сьогодні вам потрібно слухати,

частина друга допоможе вухами.

Якщо потрібні ноги — це до нижньої,

Із нею швидше рухатись у сутінках.

Блукати десь серед зірок засніжених,

перебираючи місця в катáлогах.

Вухаста пика у гнізді очікує

Свою прекрасну другу половинку,

З міжгалактичної прогулянки до неї,

Біжать натомлені мʼязисті ноги.

Червонопикі ельфи – це не просто так.

Вони сканують світ у формі райдуги.

І хоч вони й сліпі, але все бачать,

Хоча й ногам без вух було би байдуже.

Оці істоти, десь посеред всесвіту,

Живуть за тими дивними законами,

Не знаючи, що десь під новим сонцем,

Існують пики, вуха й ноги, зʼєднані.

Яким буває просто байдуже до всесвіту,

І райдуга їх зовсім вже не збуджує,

І зовсім не до пошуків гармонії,

Хіба що пики в них бувають різнобарвними.

...

Катерина Пилипчук

Уламок небес

Хмари похмурі небо закрили,

І тиша немов у труні .

Міста, полонини і гори великі

Затихли у цій боротьбі.

У долині простій, між гір стародавніх

Точилась кривава війна.

Прокляття й закляття лунали повсюди,

І нема рікам крові кінця!

Біле і чорне схрестили мечі:

Битва іде вже на смерть!

Янголи стали по різних боках

Усе знов пішло шкереберть!

Темний володар стоїть гордовито,

Дивлячись в очі війні.

Знову він бачить у ворожому війську

Брата старого в сяйві.

— І знов, Михаїле, ще одна битва,

Ще одна битва братів.

Ми знову з тобою воюємо, світлий,

Між двох протилежних світів.

— Ти сам обирав цей шлях, Люцифере,—

Відказує архистратиг Михаїл.—

Долю твою так чи інакше

Судитиме Господа син.

І янголи знову ринулись в битву

Силами світла й пітьми;

І знову небесна війна почалася,

Та почалася вона між людьми.

...

Резарта

Ще молодий

Я бачу перед собою молодого мужчину.

Його розпашіле тіло ще не покинула весна.

Я думаю про себе [мовчки], що він неймовірно гарний.

І ще не пройшли його журливі літа.

Він, напевно, палить, випиває вечорами

Десь у сільських клубах з друзями,

Та я не сварюсь на нього, йому ще можна

Відчути, що алкоголь не лікує рани.

Його тіло ще тонко дише любовними поривами.

Його тіла не торкались літні палкі квіти.

Він ще сам як та пахуча квітка,

Японська вишня на берегах Фудзіми.

Я бачу перед собою молодого мужчину,

Його розпашіле тіло вже знов чекає на вечну.

Ти, друже мій, ще дуже красивий.

Давай я тебе обійму.

04.11.23

...

Вітольд Хмара

Як зір впаде твій далі міста

Як зір впаде твій далі міста,

Як села давні обійти,

В густому, темному Поліссі

Дитячі виявиш сліди.

Сліди сколишуть дрібне гілля,

І сміх, і спів лунає скрізь...

Та вроді неземній не скрити

Безшкірні нутрощі спини.

А в крутих горах, мов смарагди,

Оті створіння, жваві мавки,

Сполохаються і втечуть.

Зачули ж танці й іскри ватри.

Чугайстер. Бійся! Бійся, мавко!

Рятуй своє грішне життя!

За згублені мужицькі душі,

Що, граючись, собі забрала,

Розірве. З'їсть.

Отак недоленька тебе здолала.

Тож далі плавно линем в поле.

Ті ниви в світлій простоті

Цілує жаром владне сонце

Й гойдає коси золоті.

Тут полудниці вдень панують,

Серпом сортують долю тих,

Хто мав відвагу не ховатись

Від сонця променів прямих.

В озерах стріне берегиня,

В річках русалки ждуть вінка.

А лісовик й старий водяник

Вартують спокій своїх господарств.

...

Лійка

Іскра

Я хочу далі йти, але не можу.

Знов наткнусь на критику ворожу.

Вже сил немає, бачу вдалині

Чи то щось магічне, посміхається мені.

Чи насміхається із мене та всіх спроб,

Невже й мені час долучитись до нероб.

Цей вогник яскравий, наближається квапливо.

Я в ступорі дивлюсь, це якесь диво.

Тепліший він за все що я колись відчула,

Пройшла секунда й іскра спалахнула.

Знов тепло відчула я, зовсім поруч це маля.

Близько не наближається, Під ліжком ховається.

Як його позвати? Не уявляю.

Зацікавлений погляд я йому кидаю.

Боїться він, чи то тремчу я,

Це створіння, якесь невідання.

Він весь горить, чи то вона..

Граційна, блискуча мов корона.

Маленькі ніжки має, які кудись ховає.

В ручках щось тримає, туди сюди гойдає.

Повільно, з осторогою наближається,

Від мене вже не ховається.

Сижу як статуя нерухомо,

Все відбувається напівсвідомо.

Вона так близько, зовсім поруч.

Кидає виріб зроблений нашвидкоруч.

Я його тихенько пальчиком підіймаю,

З ніжністю на шию собі одягаю.

Укліном голови подяку відправляю,

Отримане натхнення на аркуш направляю.

Пишу я без зупину, що ручка аж димить.

Чи то нова подруга завзято так штормить

...

Турма Лін

Я є комета.

Я тікаю за вітром, наче комета лечу.

Бездоганними синіми лініями

написані звірства.

Від знемоги терпіти це — я кричу.

Сиплю хвостами смертоносні зірки,

на безликі залізні башти.

Сидять там біло-синьо-червоні чорти,

оповиті,

Кольорами смерті й

нездійсненних реваншів.

Сиплять хвостами зірки

ті, що у небі назавжди.

Кулями сиплять свої думки,

сиплять свої переможні реванші.

Я вертаюсь попутним вітром,

я є комета — лечу.

Я несу за собою руйнацію хворого світу.

Я є комета — я кожному з них відплачу.

...

Shori No

Жар-птиця - диво-птиця

Жар-птиця - диво-птиця.

Вона в вікні літає.

Мені крилом махає.

І дивиться на мене крізь вікон дивний лід.

А її питаю:

-Ти все отак літаєш, і світиш, і сіяєш,

мене не помічаєш.

Я жду тебе весь вік,

Вона ж мені моргає і так відповідає:

- Ти зачекай ще трошки,

прийде й твоя пора.

А вік твій ще великий, тобі ще не пора.

Я всіх Вас добре знаю.

І всіх Вас помічаю,

І знаю све про всіх.

Я всім любов дарую, красою сповиваю.

І радість всім несу.

Люблю я всіх Вас щиро.

І буду дуже радо Вам всім допомагать

здолать печаль і тугу, щоб радісно співать

і Всесвіт прославлять:

За промінь сонця ясний ,

За день такий прекрасний

й за зоряную ніч,

За все таке чудове, яскраве, кольорове.

За небо, землю й воду.

За всю нашу природу.

За весь наш рай земний.

...

Елеонора Фрейд

Уривок з поеми "Закоханий у мавку"

А мавка все дивилась,

Як парубок щомить.

Ставав усе біліший,

Вона ж, як маків цвіт.

Палала наче солнце,

Сміялась, мов дитя.

Була вона не ладна,

На власні почуття.

Та насміявшись вдосталь,

Напившися в біді,

Вона поплаче вперше,

В короткому житті.

Вже люди лісом линуть,

Шукають хлопчака,

І упіймась мавка,

Пручатись не змогла.

Її казнили люди,

А байка ця повік

Блукає диким лісом,

Цвіте, як маків цвіт.

...

P
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11805читачів
144245коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: