Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

ЛИЦАР

Кажуть, він не закладав храмів,

Не залишив по собі віршів,

Просто жив і не ламав драми.

Зрідка очі піднімав вище,

Та здебільшого - орав ниву,

Як сумирний кінь тримав рівно,

І в суботу випивав пива,

І ніколи не кричав в гніві.

Добре вивчив, що таке - треба,

Знав чудово хто й на що здатний.

Забагато, може, брав на себе,

Ніби лицар у важких латах.

Ні, не мав він видатних статків,

І талантів теж не мав ніби.

Був звичайний він платник податків,

Заробляв собі на шмат хліба.

Він ніколи не гнівив Бога

Наріканнями на долю, тощо.

Знав - у кожного своя дорога,

І паломництво своє й проща.

Обирає кожен - як жити,

І одним - давай життя-спалах!

Ну, а він хотів аби - діти.

А собі завжди хотів мало...

Ну і звісно, він пішов першим,

І копав окоп завжди рівно.

І в дешевеньких своїх берцях

Ліз спокійно він на штурм ліній.

І завжди він прокидався рано,

І голився кожен день чисто...

Покладіть на ліве око Сонце.

Покладіть на праве око Місяць.

...

Максим Сальва

Катерина

За горизонт сідає сонце,

В країні новина сумна .

Говорять люди безупинно,

Що почалась страшна війна.

То як в тилу, то ще нічого,

А як же тим, що в пеклі тім?

На лінії страшного фронту ,

Без обстрілів немає днів!

А в окупації ті люде,

Неначе у страшному сні.

Ніхто не знає, що це буде,

Летять ракети у вікні!

І от, в захопленім селі,

В підвалі бідної хатини.

Сиділа дівчина собі,

Ім'я у неї Катерина.

А Катерина ж не одна ,

У неї син, малий Іванко,

Відколи почалась війна,

Він не покине свої мами.

Зайшов в будинок окупант,

Знайшов він Катрю та Івана.

Навів на хлопця автомат,

Сказав, що це для нього кара.

А Катерина плаче бідна!

Тай до ворожого коліна,

Кидається, та все благає,

Нехай той сина не чіпає.

"Бери мене, вбивай мене!

Та хлопчика мого покинь!

Коли вже ця війна мене,

Убий мене, тай звідси згинь!

Яка вина мого Іванка?

Він бідний зовсім ще малий.

За що йому це проживати?

Життєвий шлях в нього такий! "

"Я не зачіплю твого сина ,

Коли служить станеш мені.

Будеш мені, як та дружина,

При мені ти в ночі й при дні. "

Ще місяць Катря відслужила,

Аж поки не сказали тій,

Що звільнення села вже близько,

Служить не доведеться їй.

Дізнався вістку окупант,

Тай вбив Івана автоматом.

Уже забув, що обіцяв,

Тай відібрав синочка в мами.

І ось, через нестерпний тиждень,

Село звільнили ЗСУ.

В саду уже зацвіла вишня,

Усі зустріли тут весну.

Лиш Катерина не радіє,

Сидить і плаче у кутку.

Під серцем вже дитину гріє,

Ворожую, та не чужу.

Ой, що ж це скажуть злії люде?

Коли дізнаються про те.

Життя спокійного не буде,

Живіт вагітної росте.

Тим часом люди вже говорять,

Що в Каті, тай ворожий син.

Із бідної очей не зводять ,

Злі очі їхні, мов полин.

Не витримала Катя болю,

Пішла до озера в селі.

Втопить свою нещасну долю,

Ніхто не спинить вже її.

І досі бачать в селі люди,

Коли до озера ідуть.

Бліде обличчя Катерини,

Вона і діти там живуть.

Вона, Іванко біля неї,

В руках ворожеє дитя.

Тепер це охоронці неба,

Нещасне ж бо у них життя.

...

Поліана Лебідь

Історія

Серпень, дев'яносто перший,

Здавалося б, звичайний день.

Але для нас - це незалежність,

Багато музики й пісень .

Нарешті вільні, самостійні,

Через століття боротьби.

Ми стали вже сміливі й сильні,

І простягали прапори.

Здавалось би, усе чудово,

Сусіди дружні і близькі.

Але тривало це не довго

Знайшлися й вороги слизькі

Майдан кривавий кожен знає,

Загинуло стільки людей.

За що? Ніхто вже й не питає,

Лиш хриплий голос із грудей.

Не встигли ми забуть майдан,

Де влада розстріляла нас.

Сусіди із знаменням "браття"

Забрали Крим, йдуть на Донбас.

Кричать, " Ми всі один народ"

І те, що маєм бути разом.

А дехто вірив і тепер,

Залишились ще й без Донбасу.

Всі вісім років так жили,

Південний схід уже не наш.

Сусід, зібравши свої сили,

Іде "спасать" від когось нас.

Від кого? Як? Де ? І від чого?

Ніхто не каже, всі мовчать.

Лиш чути скрізь гучні сирени,

Від страху діти тут кричать.

Ракети, гради і снаряди,

Летять на дім, і свист розносять.

А дітки плачуть, Матері,

Усе в підвал їм їсти носять.

А батько на війну пішов,

Не зрозуміло чи вернеться,

Для діток, тато рідна кров,

Для матері - частина серця.

Вибух за вибухом гримить,

А свист за свистом тут лунає.

Солдат поранений лежить,

І ворон лиш над ним літає.

Старенька мати сина виглядає,

Дружина цілу ніч за ним ридає,

І діточки про батька все питають,

А тата ще немає, тай немає.

Приходить звістка з фронту про синочка,

Мати старенька лист той відкриває.

Ви не хвилюйтесь матінко за сина,

На небесах він Ангелом літає.

З небес на Україну поглядає,

А там матуся та за ним ридає,

А серце рветься, вже не так від горя,

Як за синочка, гордого Героя

А Україна поки що живе,

І буде жити довго, Я в це вірю!

Й коли війна із нашої землі піде

То розцвітуть тут мудрість і надія.

...

Поліана Лебідь

Доні

Не сумуй, моя дівчинко, все це минеться!

Небо розвиднеться, доля всміхнеться.

Світ буде казкою, зникнуть турботи.

Візьмеш ще "золото", будуть висоти...

Ніс вище, рибонько, всі ми вразливі.

Поки ще юні і поки красиві.

Далі життя нас примушує вчитись.

Бути відьмачками, плакати, злитись...

Поки ж радій, моя кішко! Всміхайся!

Все сприймай з легкістю...Та закохайся!

Знай, що красуня. І те, що найкраща!

Ти - мила зіронька, квітонька, щастя...

Рідна принцесочко, будь невразлива!

Все проминає, а ти будь щаслива!

Просто люби себе, сонцем вмивайся.

Все ще попереду...Вір, не здавайся!

Знаю, що складно і бачу, що тяжко.

Крила розправ, політай, моя пташко!

Завжди триматиму руки в долонях.

Тільки всміхайся, перлиночко-доню!

...

Анна

Про котів та старість

Застуджене літо кульгає до вересня,

Руки впускає в пухке павутиння,

І знає, що серпень ще скоро не вернеться,

Та осінь тут зовсім ні в чому не винна.

Котики лапками гріють веранду,

Розмоклу від сліз та самотню від старості,

Де бабине літо блукає безладно,

Де ґанки скрегочуть тихо та жалісно.

Із плеса заносить осінньою вогкістю,

Вітер стиха торкається спинок,

Своїми руками до котиків горнеться,

Озера туманні холодить невпинно.

Коти сторожують вижовкле листя,

Посивіла шерсть витає над вікнами,

Запахи яблук та мряки сплелися-

Передвісники осені, не завжди привітної.

...

Наталія Храпчинська

Нарциси

Посеред кожного саду весною,

розцвітають білі нарциси.

Дай їм сонця вдосталь з водою

то побачиш шляхетні їх риси.

Та не всім нарцисам пасує,

схожий догляд й подібна турбота.

Є підвид, що охоче кров попсує,

ніц не вдієш, така в них робота.

Піднімають вгору голову високо,

марнославно б’ють себе в груди.

А в душі, десь, дуже глибоко,

розуміють, що теж вони люди.

Та ж не можуть зірватись на ноги,

побігти швидко аби впала маска.

За якою чатують душевні знемоги

й тихій шепіт:“врятуйте будь ласка”.

Опускають шляхетні ті квіти,

пелюстки білосніжні,як відцвітуть.

Сезон скінчено, а що ж людям робити?

Вони мертві, але вони далі живуть.

...

Silver_M

Мереживна вуаль

За мотивами "Skyrim"...

А цей сніг первозданний - тугою чи вірою?

Огорне землю як шалею... Мереживна вуаль.

Вдалині світло будинків, відблиском сірим,

Невчасним,

А далі безсніжна пустка - далека далечінь. Нехай...

Наче пухнасте пір'я стеле дорогу,

Сміливою ходою бреду по їхньому чаклунству...

Все вище і вище, все глибше і глибше, майже до бога,

Або до самої себе...

Укутає мереживною шаллю, якщо зараз впаду?

Мої підсумки, думки - все до весни вчорашньої...

А ця прекрасна кружляє, і в'южить, і чекає мене...

Здається, більше не можна, все ні навіщо, все марно, пропаще...

Далі небезпечно...

А всі кроки та спроби сніг замете...

О, це сталеве небо!.. А я дуже вперта... Зарано!

Мої орієнтири не десь, не там у висоті.

Вони всі в мені, серед іншого різного шуму, мотлоху та дурману...

Потрібно встигнути...

Здатись не можна... Першорядне стелить ліжко мені...

Але я побреду цими прекрасними просторами.

Голову вгору... Небо вкрила мереживна вуаль.

І звучать у сніговому вихорі ангелів хори,

Пращури - вірою,

Зірки Всесвіту і... далека далечінь. Нехай!

~квітень•2021~

...

Lexa T Kuro

Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг

За мотивами "Скайрім"...

~•••~•••~•••~~

Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг.

Мій шлях був довгий, я вічність у бою.

Підземні склепи та джерела у всіх на вустах,

Дракони повернулися - боронять землю свою...

Я побувала в болотах, і на верхівках гір,

Спускалася під землю і поринала на дно морів.

Збирала різні плітки, сум, захоплення, гнів,

Карала нечисть, вінчала жебраків та королів.

Зустрічала благородних вампірів та злих святих,

Храми нових богів, і зруйновані міста,

Привидів, які живіші за живих,

І кілотонни ідеального марного льоду зі сна.

А ще я вселяла надію, спокій та страх,

Приручала добро, щоб не звалився буття орієнтир.

Древо життя бачила, диво в його гілках,

Як у паростку дозрівав істини еліксир.

А потім по древніх храмах носила мене доля,

Шукала слова в криках драконів – ніхто не просив.

Більше знайшла запитань - адже в темряві народжується темрява,

Від ран і зрад вибивалася кожного разу з сил.

Я завжди захищала слабких з вірою у любов.

Сильні були друзями – усі скажуть, кого не спитай.

Варила юшку, пекла хліб і проливала кров -

Щоб не робила, все було заради інших, це знай!

А зараз дивлюся нагору – мовчать небеса.

Віддається мені кожен крок тих, за кого живу.

...Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг.

Ти ж знаєш, я одна з тих драконів, які загинули у тому доброму бою.

~квітень•2021~

p.s. Кліп до вірша та декламація - подарунок від дивовижної авторки Сандри Мей

https://arkush.net/user/7740

Кліп можна подивитися у вкладці "Буктрейлер".

...

Lexa T Kuro

Актор

Бубонить тарабанить, бурмоче

Та словами сплітає язик

Заглядає нам прямо у очі

Але бачить себе, бо так звик

Отакі в нього зважені рухи

Відпрацьований ритм та темп

Розпростер він над натовпом руки

Наче крила – тотем

Ми тягнемось до нього повільно

Крізь пітьму та пилюку буття

Кожен раз, як нове воскресіння

Кожен виступ, як ціле життя

Що віддав він за вміння від біса

Що прискорює сотні сердець

Не дізнатися. Там, за кулісами

Залишилася тайна. Кінець.

...

Margo

в замрії осінь...

в замрії осінь у природі.

дощі та вітер.

день мов сон.

краса та лагідність...

негода -

як примха, дійсність?...

чи закон?...

і стука дощ по парасолі

дрібними краплями імжи... -

чи стукіт той весела доля?...

чи то кохання у олжі?...

все загадково та непросто.

дилемою добра та зла.

чи, може, то сріблисті коси

імжею осінь розплела?... -

в калюжі, вимиті свічада,

в люстерко неба у імлі

спадають коси водоспадом,

на листя жовкле по землі.

мов золоті у вітах локи

на тротуарах та стежках,

які в стрімких дзвінких потоках

мов кораблями крізь роки.

неспішно линуть у майбутнє

на хвилях серця і душі

від сьогодення

в незабутнє

крізь тайну

осені

в дощі...

*****локи = локони

...

Ем Скитаній

Відвертість

Відвертість іноді розхитує пейзаж

В якому безліч темних голосів,

Розпліскують свою журливу тишу

У човен твій, де лебеді навкруг

Сполохані перевертають небо.

І в ньому ти хвилюєшся немов

Брижі свічадом голосом німують

Розходяться аж ген до берегів

Захмареного обрію. Навмисно

Вони тебе ховають від очей

І схлипами старого очерету

Гойдається покосами над плесом

І тоне не обмовившись у ніч

Любов моя. З чого все почалось?

Чи то вона поета сколихнула

В мені, чи я вдихнув свої слова

В поезію, і там собі заснула,

І спить на дні холодному вона –

Та дівчина, русалка, босорканя.

09.07.2023

...

Володимир Каразуб

Dessine-moi un mouton

Здалося доцільним чіплятись до перехожих-

«намалюй мені баранця»

Одна мила пані,

в очах до африканський дітей співчуття,

навіть, потягнулась до гаманця

звичним рухом

так змахують муху.

Мабуть, вона теж не вміла намалювать баранця

Чомусь, ніхто не вміє,

а хто вміє, той воліє

трудитися над масштабнішими полотнами

писати маслом, обрамляти різьбленими рамами

блискучими вітринами

глянцевими сторінками

і телекамер очами

і словами словами словами словами

половними, що як стіна між нами

глуха

мабуть, щоб приховати,

що й ці

неспроможні намалювати

баранця...

2012

...

Ina Igel

Любов

Інколи солодкоголосся ріки таке полохливе,

Непевне, просіяне перламутровою димкою,

І так хочеться спотикнутися, перечепитися

Язиком за дзвінку літеру любові

А інколи так, щоб коліном відчути камінь в нестримних потоках вод

До крові розбивши його, тільки б відчути,

Як стугонить вона у моїх венах-ріках

І хлюпає шумовинням почуттів.

Тільки б відчути,

Променистий вибух

Власного серця

Коли ти оселяєшся в ньому,

Довічною панною

Викидаючи з його вікон крихітні статуетки ідолів,

Даруючи насолоду розгойданого надвечір’я любощів.

27.05.2023

...

Володимир Каразуб

Яблуко

Гляньте!

Дівчина задихається!

Застигла навколішки, скута

Приступом кашлю.

Руками стискає шию

Тамує біль, гіркіший

за стукіт

Перших комочків глини

об тісняву домовини

молодшого сина. Так,

Безумовно винна,

Неприпустимо беззахисна

І свавільна.

Дайте вина,

Відчай гіркий запити!

Спокутувати спокусу!

В грудях залізо колеться

Терпкою отрутою

Надто звабливого змія.

"Боже, я..

..не ...    ....тіла..."

Крізь плач виривається.

І знов до землі нахилиться,

Весняно-гарна, знесилена,

Знавісніла, не в силах

Встати, чи ворухнутися.

Він поводить всевидячим оком,

І жодним м'язом не рухає.

Не робить жодного кроку.

Може змилується, по спині постукає

І виб'є те кляте яблуко

З осиплого горла?

Сильну руку подасть?

Пробачить? Якби то..

Так не вийде повчальна повість

Про пристрасть і неповагу.

Трохи більше про перше,

Так цікавіше для юних читачок

Дитячої першої біблії.

Єва стискає в долоні яблуко,

Секунду назад медове, солодко-звабливе.

М'якоть лілейно-біла

Тепер повна гнилі і непокори

До вищого.

Вибачте.

До ВсеВишнього.

До світлого

НеСпасителя.

Врешті нутро стискаючи,

Викашлює перший гріх

Шматками тендітних яблучних нутрощів,

Обвитих гіркою слиною,

Разом зі сліпою вірою.

Щоб навік лишитись чиєюсь першою

Для єдиного

І навіки винною

Для усіх.

...

Теплий сніг

Alive

Тарган на полотні - то достовірна тема,

То невгамовний крик, істерика шалених.

Аби могла, розкидала б ще й диких вошей

На дзеркала нуди, допоки то все зношу.

Кліща у нерв, у ребра сколопендри ноги,

Ляща в мізерне. Бренди - то буття тісного.

Ляд самоти, що точиться з-під мук незграбних,

Бо по завісу хтось одну із рук украв в них.

А ти дививсь на стуки паразита-вірша,

Зжер всі оті думки, аби не стало гірше.

Подумав, що відчув ту ледь фатальну вроду,

Що то alive, і враз свободи кайф погодив.

...

Квіла Безодня

Клоун

Не хочу нічого, не буду ніяк:

Час видалила, мов маніяк,

Збезволеним словом.

То ж звідки тут клоун?

Я не вірю в "ніде", хоч би й знайдена ким,

Як вѝгадаюся брудним

Спаплюженим светром

У калюжі мертвій.

Я не стану "ніколи", хоч бачу ніщо.

То тригер, куди б не йшов.

То розладу пéтлі

В кишені задертій.

В долоні пательня, дуальні думки

Як встати тепер і піти?

Обвуглене серце.

Я забула, де це,

Ти.

...

Квіла Безодня

У довгу путь

У довгу путь ступаю я,

Заполоняючи усе навкруг

І пізнає усе нове і нове душа моя,

Долаючи немічний недуг

Зриваючись до небес чи падаючи,

Але все страшне й погане перемагаючи.

Й шукаю свій шлях у житті

Часом так нелегко розібратись у бутті.

Несу світло та іноді щось не так зроблю

І тим тільки горе і плач собі принесу.

Але так буває, коли шукаєш шлях свій,

Бувають злети бувають і падіння,

Життєві випробування- приносять прозріння.

Приходить зрілість ,приходить розуміння,

Молодість прощай- кажу, адже не треба мені тління

Лиш треба мудрість, яка вестиме по житті

От тоді розберуся в усьому- у сенсі, у бутті.

Дякуючи батькам що на світ нас народили,

Завжди прощали ,просили і учили

Життєвих істин, щоб ми в житті не заблукали

І маючи досвід- надійне пристанище мали.

...

Діана Гобой

Рівновага

Туманними покоями Орфея,

Безмежним лабіринтом Аріадни,

Кручами багряного домену пекла,

Вічнозеленими полями Раю;

Кожен з нас по-своєму являє шлях,

Яким крокує по життю вальяжно.

В свідомості у кожного своя війна,

Реальна чи надумана, усі відважно,

З вогнем у серці благородної надії,

Блукають всесвітом у пошуках того,

Що подарує почуття блажества миру,

Стабільності, руйнації міцних оков,

З якими породила нас природа,

Невтомного сумління і амбіцій,

Які нас спонукають знову й знову

Крутитись у нестримному суспільстві.

Набутий з часом досвід дозволяє

Пізнати первозданну рівновагу,

Коли блаженна мить нагряне

Спинитись на секунду, у бажанні

Відчути наслання душевного балансу,

Поринути в захоплення від різномаю

Незнаних у буденності, прекрасних,

Емоцій бестурботності, цупкої мани

Одвік незвіданих поривів щастя

Відсутності відзнак свого буття;

Спокою, довіку стати непідвладним

Земним тривогам. Мій час уже настав.

...

Інгвар

21 століття

У цьому світі дуже легко жити,

Якщо бути нормальним, як ніхто.

Бо всі ми трохи навіжені,

Як не для себе, то для інших точно.

Тай загалом, цей світ давно вже ненормальний, і доказів тому стає все більше.

То що ж робити? До чого те все йде?

Якщо у кращу сторону - прогрес і геніальність,

А генії, часто хворими були.

З іншого боку - точно кінець світу, бо з нашою наукою він скоро буде мати дату й час...

І всеодно усі ми схожі.

І всеодно порозумітися не можем.

До цього вже всі звикли, і це вже з нами на завжди.

Це також ненормально, та хоча б стабільно.

Стабільність вже єдине чого кожен хоче досягти.

21.07.23.

...

Ангеліна Паламар
18+

Замало слів/сил

Про смерть не буває мало

Украдених, сірих, вицвілих

Слів.

Чи тих, що блищать оскалом

Гострих літер,

Багном замизганих,

Чи кривавим послідом ворога.

Чи пекучими айстрами ран

Чийогось рідного сина.

Зне

Си

Ле

На

Та коли смерть підходить ближче,

Зазирає в обличчя,

Сипле порохом

В темні гніздиці очей

Віднімає світле і найдорожче,

Відміряє гірший із двох світів —

Ніколи не вистачає слів.

Завжди замало.

Тільки в ступі мізків товчеш

Як мантру:

Боже, як же це все заїбало..

...

Теплий сніг

Третій завіт

Ти можеш шукати у потемках ночі

Слова, що запалюють мертві плафони

Блукати відлунням в старім коридорі

І слухати холод січневих вітрів;

Вдивлятись у потемки середньовіччя

В зруйнованім серці чийомусь, щоб зважити

Власну облуду з безмовною радістю

Впевнившись в кращості читаних книг.

Молитися в храмі ресентименту

Із чорного требника месу справляючи

В голос під купол моралі читаючи

Попіл написаних-спалених слів.

Якщо ви не звідси – покиньте приміщення,

Шукайте мазками дорогу до Хоппера

Відкинутих крісел, до сонцепоклонників

Подалі від люстри і штучних світил.

Любуйтесь рядками нової релігії,

При свічці де тіні здаються голодними

Хижими звірами, що підкрадаються

Пащею мороку, важкістю лап.

Бійтеся класики, пийте з надщерблених

Келихів чорну стривожену звуками

Ніч, що готує коктейлі туманами

Ніч, що жарини роздмухує фар.

Пийте, впивайтеся власною юністю,

Сонячним вибухом радості, вічності

Поки безсмертя в тобі не закінчиться,

Поки ти сам не загинеш в собі.

14.01.2023

...

Володимир Каразуб

Музика здатна зберігати спогади

Емоції та спогади швидко забуваються,

Та вистачить почути мелодію на мить,

Як вони оживають і знову проживаються,

І дозволу нікого не питаюся.

Люди, загалом, моменти не цінують,

Тому, щоб пам'ятати їх - в матерію ховають:

Ті самі подарунки, фотографії, записки...

А те, що довго забувається -

З часом відпускається, але також зберігається.

Лиш не в оцих дрібницях часові підвладних,

А в деталях - дрібних, важливих і насправді, вічних.

Говорю про музику у цьому вірші я,

Бо вона є в сюди, тільки ми не помічаєм.

Вона - також своєрідна матерія,

Лиш, здатна у минуле повертати,

І заставляє все красиве помічати.

...

Ангеліна Паламар

Чорний ферзь

Чорний ферзь

Коли тебе стискає біль,

І в серці божевільний страх,

На шахівниці твій король,

Раптово терпить шах і мат.

Ти – зломлений і ледь живий,

Проблеми, чвари, суєта,

Тобі так соромно за біль,

Там, де вогонь і мерзлота.

І втома ковдру, наче сон,

Байдужу і брудну, як лід.

Накинула на очі ті,

Ховаючи від вічних бід.

Здається, що впадеш і все,

І знов на лезі у ножа,

Біжиш, повзеш, і знову йдеш,

не відпочине лиш душа.

Втомилася від ворогів,

Із гори вниз і знов на дні,

Підйом важкий, крізь бруд і пил,

Їй обіцяв: - Останні дні!

Ти кажеш, віри вже нема,

Бо ціна зради і брехні,

Ті самі тридцять срібняків,

Чи руки друга у крові.

Ми почнемо: за кроком крок,

Я завжди поруч, руку дай,

Наша душа одна на двох,

Я - чорний ферзь твій, пам’ятай!

...

Валентина Басан

Справжнє

Десь за межами посередності

Буде Справжнє,

сяяти надновою.

Обережно

Торкайся, розпалюй прадавні

Інстикти в тривожних думках

І тілі,

Застиглім.

Це найголовніше, вдихнути вогонь

У пальців завмерлий холод.

Ближче до світла, лишень втамувати б голод,

Що тягне до дна, затягує міцно повід

На камінних кістках хребта,

Стискає нутро.

Висота..

Заманює в надра цупкої тканини ночі

Охоче підморгує зорями, кличе

Ближче.

Дістати шматочок,

Наблизити до обличчя

Вдивлятись у промені

Пломеня тайного слова,

що вимовила наднова,

Розчулившись з молитов.

Сховай його у кишеню,

наче цього й не сталось,

І це не тобі, немов,

Подарували останній шанс

Зроби вигляд, що ніде її не знайшов

І спробуєш якось в наступний раз.

А прийдеш додому - дістань живе

Притули до пустки худих грудей,

І воно розіллється хвилями,

спалахне

В задушливій глибині.

Світлом розтрощить листи броні

І залишиться справжнім,

Єдиним справжнім.

Хоч чимось справжнім в тобі.

...

Теплий сніг

Голос

Ти спускаєшся ниткою її голосу

В глибини розшитої обителі її жіночності,

Цією сонячною, теплою попругою,

Наче розсіюєшся звуком, як вода,

Що наповнює вузькогорлий глек,

Навпомацки вгадуєш її форму

Заповнюючи голосом, занурюючись

У хтонічне царство першопричини.

Все, що вона робить –

Це подає зализаний початок нитки.

Але найбільша її цінність – стати міфом,

Фантомною вигадкою, натхненницею,

Що витає в мороці прозорим духом вібрації.

І я прошу тебе – не розплющуй мої повіки,

Але говори зі мною з тією легкістю шовкової нитки,

Що зшиватиме нас у кімнатну лінію віконної світлотіні.

15.09.2022

...

Володимир Каразуб

Фігурами сонця

Пізнати людину - найважче безсилля...

Вона ще не звикла, що люди говорять...

Про те, що почуто, побачене - спить.

Вона ще не звикла, що люди проходять,

Як струни живого лягають у нить.

Часом їй легко, немовби невічно

Сипатись буде суха акварель.

Інколи - якось воро́же й готично

З то́го, як ніжно чорніє морель...

Вона непідкупна і змінно-щаслива.

Лише б зрозуміти, до чого зоря,

Яка пропалила заховані крила...

Їх не покажеш, бо ТИ вже не ТА...

Вона ще не звикла, що люди тікають,

Аби заховати СВОЮ-ТАКИ тінь...

Темні фігури нерідко вбивають,

Мовби ніколи не знали спасінь...

12.08.2023

...

Сара Ґоллард

важке бурмило

у неї рвалось і боліло

і в тілі гинула душа

ламаючи прозорі крила

а я не мав її крижа

за мідну ламану копійку.

пірнув у вечір, мов у став

сусіда на гітарі дринькав

у небі янгол кружеляв

її палило та ломило

з коріння до самих верхів

а я своє важке бурмило

у телевізора встромив

в його печері непросторій

гула остання новина

і плетення чужих історій

мене занурило до дна

скляної призми. а у небі –

у небі – колесо пливло й

непрогнозований перебіг

складав життя похмуре тло

на самоті вона сиділа

і серце билося у ній

співало і словами нило

схиляючися до війни

і свого пана господаря

бридкий кривила мстиво вид:

він мав на голові дві тварі

немилосерден і несит

і надворі тогді смеркало

як я до неї підійшов

зустрівши слово неласкаве

і від образи похолов

і чорнобілого екрану

світився каламутний став

мені було вставати рано

та я сидів і не лягав

та несподіваній образі

до ранку ради я не дав

і, втомлено, за котрим разом,

жони чужої возжадав

...

undyber

Вголос

Про кохання в пісні, про бога - вірші

Доки не захлинешся в сухоті кашлю

Волаючи "слава!" тому чи іншому.

Бо виживуть тільки ті, що найкращі,

Ти ж бо серцем не вийшла, вроджена достроковість,

Ритмів і слів не сказанність, нездоланність.

Про головне мовчати (кричати вголос)

Так вчила мати, тож і приймай як даність.

Так я слухняно (вдячна) прийму спадковість,

Буду плекати потай безпутну сутність,

Точним мірилом правди вважати совість,

І цінувати старших безгрішну мудрість.

Так я ставала (може здавалась?) ліпше,

Менше пила (натще), не була ледаща

Тільки на шиї зашморг стискав сильніше.

І з кожним днем ставало все важче й важче

Стримати голос. Струмом руйную тишу,

Хай за спиною палять мости і башти.

В пісні - кохання, бога шаную віршем,

А про тебе мовчатиму, так для обох накраще.

...

Теплий сніг

Без мене

Емоційні качелі залиште собі,

Я не буду кататись на них.

Я не буду годити та думати,

Що подумаєте про мене ви.

Я можу робити, все що потрібно вам

Та чи залишуся я собою?

Не вгодиш нікому, скільки не пробуй,

З тобою залишиться тільки втома.

Я не хочу бути красивою,

Я не хочу бути найкращою.

Я хочу бути спокійною,

Не мати прокляття ваше.

Я б хотіла бути сміливою,

Хотіла б бути неадекватною.

Але залишаюся лише тихою,

На самоті мені краще так.

– 07.08.2023

...

Надя Кулик

За філіжанкою гіркої кави...

За філіжанкою гіркої кави,

сидячи на підлозі розкішного балкону,

ми дивились один на одного.

То з відразою, то з хворобливою похоттю.

Ми сиділи у повній темряві

із зв'язаними очима

щоб не бачити один одного.

Та все ж бачили.

Крізь закарбовані у пам'яті образи.

Із зв'язаними очима, закривавленою пов'язкою,

ми дивились вглядаючись в темряву власних душ.

Жонглюя уявою.

Уявляли як роздираємо

один одного із середини.

Як зникає той образ з пам'яті

що змушує Тебе бачити в темряві.

Ми сиділи так на підлозі і запашною гіркою кавою пригощали себе як отрутою.

Уявляя у тихому захваті

один одного помираючим.

В диких муках у повній темряві.

Так сиділи до самого ранку ми.

Кожну ніч без жалю та без остраху.

З-під закритих повік стікаючи

крапали сльози у філіжанку ту.

І закривавлені наші пов'язки

ставали мокрішими раз за разом.

Поки всередині роздерта рана,

там де серце було, кричала.

За філіжанкою гіркої кави,

на підлозі розкішного балкону,

видивлялись один на одного.

Біль на мене, а я на нього.

06.08.22

...

Лана

Він шукав її

Він шукав її серед сотень живих, навіщо?

Він ще вірив, що життя неможливо знищить?

Тільки небо чисте було-і в мить,

Потемніло все і воно летить.

А вона на кухні готувала вечерю звісно,

Їй подобалось щось створювати з тіста.

Щойно посмішка була на обличчі-і в мить,

Щось сьогодні якось гучно воно летить.

Все життя за мить перед очима-реально,

І немає ні кухні вже, ні вітальні.

І лише діра чорна замість квартири-і в мить,

Вже Душа стомлена додому летить.

Десь для когось все не так однозначно,

Десь і слово війна комусь вимовити лячно.

Навіть світ може закрити очі-але в мить—

Все змінитись може. І й туди прилетить…

27.07.23

...

Гретанія

Духовний зріст

Тшш! Тшш! Вони мають рацію.

Духовний зріст немає нічого спільного з медитацією.

Немає. Нічого. Спільного. Ні асани, ні афірмації,

ні ще якась дурня, якою ти давишся з прокрастинації.

Так, ти можеш навчитись дихати і тілу робити краще.

Та це не основне. І не найважче.

Бо найважче, коли ці асани –

лиш намагання загоїти рани

Крізь біль, крізь сльози, переформування

старих патернів твого існування.

Найважче – все, що ти набудувала

від самого горища до підвала

у своїх мізках, взяти і знести.

Тоді, знай, з’явиться те місце, щоб зрости.

28.07.2023

...

Іра Соєр

Знаєш...

Знаєш, ти можеш вірити в що завгодно,

Читати до біса усяку-всячину

Книг: романів, поезій, повістей,

Додатися краплею до повноводної

Ріки свого міста. Гарчати від злості,

Чи, знаєш, мурликати від любові

Усе, що збувається, тільки відтворює

Те, що колись відбувалося, словом,

Тебе обпікатиме сонце – ізмами,

Усілякими гіпер-, пост- чи мета-

Бог-зна якими хилитиме течіями,

Глибинами, хвилями незрозумілими.

Твоє покоління. А далі вже іншим

Знову по краплі прийдеться спити

Участь, сенси свого народження,

Збирати або розкидати каміння,

А потім померти. А потім воскреснути.

Знаєш...

15.10.2022

...

Володимир Каразуб

Розбилась

Зранку розбила дзеркало.

Не помітила і

Шкіру вдягла навиворіт.

Стою тепер, голою, коло твоїх воріт,

Усміхаюсь весело,

Поправляю в волоссі скло

Від розбитого відображення.

Від мене розбитої,

неуважної,

Бо тепер ці скельця —

Єдині мої прикраси.

Я чекатиму на терасі.

Пальцем притисну дзвінок,

Наче яремну впадинку між ключицями,

Нецілованими.

Ще крок

І торкатимусь вилиць,

Обиратиму між криницями

Синіх зіниць

В якій з них мені тонути?

Якою із рук наважишся розіпнути

Мої оголені нерви в своєму ліжку?

Там, за дверима

Чути як ти зітхнув.

І тиша.

...

Теплий сніг

Гра на нервах

Привітний новий день стискає серце в жмені

І кава швидко стане чашкою на стіл,

А з вікон проглядає блакитними очима,

В щілини жалюзі — болючий цілий світ.

Я вікна ті закрию, і дошки приготую,

щоб гілки не залізли стрілами у душу,

Я закриваю очі блакитному спокою,

і поринаю в темряву незвичних, дивних днів.

Тепер і кава смачнішою здається,

і йти кудись в притулок холоднечі,

де гра на нервах весело сміється,

Торкаючись думок дугою понад вечір

Чомусь мені не хочеться тепер.

...

Citrus _S_M
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
Дякую Dodo Vess за озвучення Tetiana Bila
01.12.2023
Дякую каналу Dodo Vess за озвучення моєї книги. Ось моя книга: https://youtu.be/itaIBXuZjS8 Дякую ве ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83520коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: