Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Лісова нарада

Байка

Обирала президента лісова громада,

Щоб життя без інцидентів привести до ладу.

Розглядали кандидатів пильно, достеменно,

Бо колишній, клишоногий, вже набрид страшенно.

Позбиралися звірята зранку на нараду,

Бо хотіли всі почути найчистішу правду.

Кожен слово брав по черзі в лісовій спільноті,

Промовляв про кандидата та його чесноти.

Слухали усіх уважно, будь-яку звірину.

Відпрацьовували чітко лісову доктрину.

Попередника Ведмедя лаяли охоче,

Скарги, критику на нього – все казали в очі.

«Сил нема терпіть Ведмедя – зовсім клишоногий!

В кандидата мають бути хвіст, копита, роги…

Пропоную Віслюка, – так провив Вовчисько. –

Він тварина отака! і морально чиста!»

«Я би запросила Лева, – крикнула Лисичка. –

Він не хижий, він в савані ласує травичкой».

«Ні, звичайно буде Лось президентом лісу.

А всі інші, - каже хтось. – Хай ідуть до біса».

Жабенятко із болота прискакало хутко:

«За Крота проголосуйте, бо красиве хутро».

Їжачки пропонували зайця Довгі Вуха:

«Він у лісі найспритніший». Хто ж би їх послухав?

Коаліцію створили таргани та миші:

«Розвиваймо гральний бізнес. Гарантуєм кришу.

Обираймо, друзі, Білку, бо хазяйновита.

У рудої, як у банку – буде шито-крито».

На галявині потроху почало смеркати,

Але вибори ідуть – зась відволікати!

Крики, галас не стихають, і немає втоми –

Тільки в темряві розбіглись виборці додому.

Не домовились звірята, лише покричали.

Злагоди та розуміння їм не вистачало.

То ж залишився Ведмідь лісом керувати.

Клишоногий? То таке… годі мудрувати.

...

Сергій Кузнєцов

у гральному полі

фішкою йду...просуваюся полем.

крок зупиняю під галаси голі -

вона вимагає ставки на долю...

гральні розкидую віялом карти,

вдивляюся в чирви та бубни в азарті.

о! як їх простромлюють піки пікантно...

на варті чатують байдужі хрести -

ото б з ними разом та й з небом на "ти"!

та все на заваді проблемок ряди.

стежини прямують у темряву таїн -

хрипло їх зчитую вголос картаво

з мапи, яку оце розгортаю.

ретельно вишукую втрачену долю

у хащах заблукану, в холод і волод.

там привиди криками, лунами з болем

заплутані в кронах дивних історій.

все шепочу у роздумі у стомі

- ...що є величніше аніж недоля... -

наосліп камінчик зроню у сплетіння

з гілок і стежин, що зачинені в тіні

й спокусливо знаджують в затишок ліні.

десь рахівниць там порух і шурхіт,

дихає час наче в тихій зажурі.

а дати спливають, події похмурі... -

числа рядами численними числю.

шукаю між них там прихованих істин.

думаю...

мислю.

...

Ем Скитаній

Синій птах

Відпусти моє сердце, благаю!

Дай посидіти на самоті.

Не піду я з тобою до раю,

Хай загину у тихій журбі.

Не піду я до твоїх обіймів,

І цілунки не милі мені.

Я шукаю блакитне пір'я

Промайнувше у дивному сні.

Де той птах, що губився у зорях,

Мчав наввипередки з дощем?

Зіржавіла струнка його зброя,

Він накрився від зливи плащем.

Я знайду те блакитне сузір'я,

У долонях йому принесу.

Птах погляне на знайдене пір'я,

Пригадавши свою красу;

Розгорне свої сині крила,

Та й порине у далечінь.

Я тебе синім птахом любила,

А тепер ти лишень його тінь.

...

Мрійка

король!

мені іноді здається, що

я вибішую людей

може це, звісно,

я так тільки лещу

власній уяві!

але, до прикладу, як

пару днів тому

я перестрівся з одним

чуваком – на

тротуарі.

ну, зіткнулись плечима –

було враження, що

він хотів зіткнутись –

але в останню мить

передумав!

а я ж – навпаки!

ну, зійшлись ми

й почали обмінюватись

думками – з приводу!

він мені спочатку

каже, що я – ніхто!

дивно, але

саме так мене

виховувала моя мати!

що яким я був

від народження – я

й не згадаю!

так от, а тоді

він каже, що я

ходжу, наче король –

наче саме це його

й вибісило!

мені дуже важливо

було зрозуміти

думку людей, які

вважають тебе – за

ніщо)

...

мелхіседек

Без назви

Навіщо нам на землю сонце світить, сади шумлять, шумлять смереки?

— То для добра, — пояснюють Монтеккі.

— То для добра, — теж кажуть Капулетті.

Але ж то сонце в чорних хмарах меркне, сади ламають град і вітер!

— Це зло, — кивають Капулетті.

— Це зло, — підтверджують Монтеккі.

До того ж війни ті постійні. І ворогують люди в світі!

— Це зло, — сумують знов Монтеккі.

— Це зло, — зітхають Капулетті.

То що ж робити? Війни не одне століття, і ми вже так давно каліки.

— То для добра, — храбряться Капулетті.

— То для добра, — у груди б’ють Монтеккі.

Але порожньо на планеті стане, бо люди на війні вмирають!

— То не біда! — відповідають нам Монтеккі.

— То не біда! — сміються Капулетті.

Ну, а якщо… згорять ліси і річки… І хто тоді відповідає?

— То Капулетті, — кажуть нам Монтеккі.

— Ні-ні, Монтеккі, — кажуть Капулетті.

...

Олена Шапран

Предмет

Я предмет. Без емоцій і совісті...

Наче камінь, холодна душа.

Не проб’ється крізь призму ту мрія

Або пісня- весела й жива.

Лезо честі, болюче і гостре

З кожним разом врізається в розум.

Я не вірю в покращення більше

І надію утратила зовсім.

Я предмет. Я у стінах заточена...

Попри все далі хочу любити.

Розцвісти і ожити я хочу,

Хочу мрією чистою жити!

Зруйнувати високії стіни

І зріднитися з світом навіки.

Дарувати любов всім без міри

Й розливати барвистії ріки.

(листопад 2022 р).

...

Віршотвориця

Моя нескінченна самотносте.

Вітаю тебе удома, моя нескінченна самотносте,

Як мало тебе не було і ось знову

Тримаєш відкриті долоні повні

суму і безтурботності.

Вітаю тебе поза домом, в далекім краї,

на чужині.

Тут болем просякнутий кожен щасливий

промінь,

що звістку печалі несе від тебе мені.

Ну як ти, моя самотносте? Скільки людей

розлучила, скільки звела ти їх?

Навколо безмежжя людських розбіжностей,

а мені інколи добре бути в тобі.

Я знаю, люба самотносте, ти ховаєш в собі

неписану кількість ніколи небачених

почуттів.

Притягуєш до себе млосністю, безкраїм

сузір'ям різноманітних снів.

Прощай же, моя самотносте, лети собі

за хвилею буйних вітрів.

Торкай вже інших калейдоскопом своїх

чудернацьких ніжностей,

Згубися у цифрах одноманітних холодних

днів.

...

Shori No

І знову

Вона була до непристойності красива, завжди приходила непомітно.

ЇЇ обійми затамовували подих, по шкірі пробігав легкий морозець.

Дотики були мов вітер, вільні та легкі.

А вуста неначе дощ, такі ж прохолодні й ніжні.

На вилицях виднілися сльози, зрештою сльози - біль, яку вона ховала в собі.

Ох ці очі, як небо безмежні, як місяці посеред хмар.

Волосся руде, таке ніби листя зі старечих дубів.

...

Олесь Каменяр

dream.

Підіймаю обличчя назустріч краплям дощу.

Волоссям ловлю останні подихи осіннього вітру.

Думаю про те, що коли обійму тебе, то не відпущу.

Я блукаю лабіринтом, а ти моє сонячне світло.

Заплющую очі, і бачу теплий січневий ранок.

Ти стоїш біля дзеркала, підфарбовуєш брови та вії.

Чорна чашка з розчинною кавою - весь наш сніданок.

Просиш на тебе так не дивитися. Але я, здається, не вмію.

Через пів чашки кави, я проведу тебе до зупинки,

Міцно тримаючи в кишені твою ніжну долоню.

На прощання ти мене поцілуєш, і лише через хвилинку,

Зрозумію, прийшовши до тями: Я в твоєму полоні.

Дощ затікає за комір, та я не хочу розплющувать очі.

Ти зараз так далеко. А наше місто вкриває вогонь.

Тремчу від холоду. Треба зігрітись. Та я б і охоче.

Але в моїх кишенях так холодно без твоїх долонь.

...

Місячний_Лис

Маленьке дитя

Навіщо ховаєш в очах свої радощі, сльози?

Навіщо приховуєш справжні свої почуття?

А потім у серці твоєму лиш вітер та грози...

Зізнайся собі: у тобі є маленьке дитя.

Дитя, яке хоче поваги, любові, підтримки,

Щоб ставились добре, по-дружньому, з чесністю, щиро;

Щоб всюди, завжди, кожну мить й головне- без причини!

Аби помилятись і бути при цьому щасливим.

Була ти дитиною. Світлом яскравим, зорею...

Тоді ще бажала любові, добра теплоти...

Ішла ти в цей світ із відкритим серденьком, з душею-

Тоді... Що ж змінилося зараз, за всі ці роки?

(листопад 2022 р).

...

Віршотвориця

Падає дощ на застуджене місто

Падає дощ на застуджене місто.

Швидко примеркло. Тремтять ліхтарі.

Вежі костелів, як файне намисто,

Чи то минулих віків димарі.

В теплій домівці спокійно, затишно.

Тільки сльозинок юрба

Ллється і ллється з-під неба невтішно,

Ніби життя - то журба.

04.09.2022

...

Олександр Винокур

Лист тобі

Тебе атакують, калічать, вбивають,

Та в серці твоєму є зорі ясні.

Ти- пташка маленька, що в щасті літає,

Мов квітка, що хоче цвісти навесні.

Ти радісне сонце, ти мрії барвисті,

Емоції справжні, маленька мета,

Хмаринка у небі глибокім та чистім-

Ти світла й прекрасна, водночас проста.

Лети до небес, моя пташко крилата!

У тебе душа, наче ніжна струна.

А люди хай кажуть. Думок є багато,

А ти неповторна, безцінна, одна!

(жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця

зустріч

"блюз наливає ніченька мені..."

(Микола Чат)

мелодія блукає у струні.

і раптом пригадалося колишнє...

дощем від неба, подихом у листі

блюз наливає ніченька мені.

з минулого забутого вже дня... -

там ліхтарі на вулиці в тумані,

в кінці якої я стою примарний,

закоханий такий у тебе я.

стривожилося серце мені враз

отим сумним коханням нероздільним -

тепер від нього я давно вже вільний...

але ж воно палким було у нас!

і наче мить майнулися роки -

вже друзями зустрілися з тобою.

і спогади стискаються до болю,

як до твоєї я торкнусь руки.

- ...чому не я?... - спитати я посмів.

сказала іронічно - ...був надійний.

мене ж манило більше до розбійних,

до наглих і вже з досвідом "самців"...

і посміялись з того разом ми.

і за кохання випили нетлінне,

яке, на жаль, частенько швидкоплинне,

не гріючи згасає між людьми.

...ти зараз в закордонні...знати б де...

а я отут - за чаркою у барі.

про те, про се в компанії гутарю,

про наше сьогодення непросте.

і важко так, і темно на душі,

і майбуття усе якесь примарне...

а як твої там европейські мандри?...

у нас тут загостилися дощі...

...

Ем Скитаній

Ти прийдеш знов

Ти прийдеш знов. Що я тобі скажу?

Хіба я маю право щось казати?

Між нами роки провели межу,

Щоб крадькома ці душі роз'єднати.

В твоїх очах блакитний смуток хмар,

Твоє волосся пахне мені житом.

Ти знову будеш цитувать Кобзар

І щиро, по-дитячому, радіти.

А я? Що можу дати я – тобі?

В тобі Світи народжуються й гаснуть,

В твоїй душі – і злива, і вогні,

І співіснує смуток поряд з щастям.

Ти прийдеш як на страту – мовчазна,

Занурена у невідомий простір.

В кімнаті стане: літо, і зима,

Й привабливіше здасться біла постіль...

Та я скажу. Послухай таку річ,

(Твої Світи хай трохи почекають),

Не може день прийняти в собі ніч –

Їх протилежність світла роз'єднає.

Й не зможу я, доклавши всіх зусиль,

Прийняти наше різне існування:

Як шторм твій перетворюється в штиль,

Як змінюється говір на мовчання.

І різність наша, вибита в роках,

Затьмарює твій образ ясноокий.

Не втримаю тебе я у руках,

Тож відпускаю – з Богом – на всі боки.

...

Мрійка

Легенда про озеро

Десь там, далеко, серед гір,

Де хмари закривають небо,

Де дощ вмиває кожне древо,

Смарагд під озером розцвів.

Пару та дим сріблив постійно,

Запах вбирав з усіх травинок,

Збирав нитки із павутинок...

Ховав у діжечці надійно.

Звідки взялася діжка та?

Покрилася давно мохами,

Зрясніла дивними грибами,

Зайва вага - трісне вона.

Коштовності, гірське каміння,

Хвости небачених тварин,

Зілля цілющі, що з рослин,

Дарують справжнє довголіття.

Ходять легенди між хатами,

Живуть там люди вже старі.

Ідуть туристи молоді,

І ті говорять до нестями.

Колись жив-був тут чоловік,

Хотів собі красуню з міста,

Що б до роботи, і до тіста,

Аж раз, таку він приволік.

Жінка була в нього чудова:

Працює так, що не пітніє;

Годує, що язик німіє;

А сіроока, чорноброва...

Така вже ляля, що навколо

Відчутна заздрість щира.

Чи то талан, чи доля мила,

Що надзвичайна жінка в нього.

Кілька десятків літ тому

Вкінці серпня лили зливи,

Збирать лисички в ліс ходили.

Панянка щезла в мороку.

Велися пошуки довгенько:

Чи заблукала, чи втекла,

Чи вкрадена була душа?

І чоловік той встав раненько.

Так рано-вранці без підмоги,

Як спали милосердні люди,

Як півні ще дрімали всюди,

Пішов гукать собі тривоги.

Вода у озері брудна,

Чого раніше не траплялось.

Його обличчя здивувалось

Подумав, що за таїна.

В густій намулі гнила риба,

Десь проростав і очерет...

Але настав такий момент,

Що погляд відвести несила.

Русалка руки простягала:

Манила йти до неї строго,

Не озиратися навколо,

І там спитала удівця:

-Кохання хочеш ти перлини

Чи бочку золота та срібла?

У помислах його молитва,

А на устах ім'я дружини.

Взяла слизька рука людську

І повела на дно глибоке,

Відбулося там незворотне

Й птахи підняли різкий гул.

Свідок збирався утікати,

Якби не діжка за спиною,

Що не дала йому покою.

Відкрив - там цінності русалки.

Наче оазис серед пустелі,

Що виманює у люда спрагу,

Безжалісно вводить в оману,

Такі ж багатства ефемерні.

Ходять чутки, що тільки скнари,

Котрим шкода гріш на забави,

Котрим нема діла до пари,

Здатні узріть гірські примари.

Проте те озеро-смарагд

Все наче чисте та прозоре,

Не відбивається в нім горе,

З мандрівниками все гаразд.

Закохані, про всяк випадок,

Купують тут парні браслети

З лисичками, як амулети.

Й вони зникають під світанок...

...

Ніка Єнжель

Ховати

Ховати

Коли ховаєш вірші від усіх,

Коли ховаєш душу від найближчих,

То ти для себе, наче славний оберіг...

Та падаєш у прірву нижче й нижче.

Кудись душа твоя летить ізнов.

У пошуках любові, мрії, щастя...

Самотня і не вірить більш в любов,

Не знає, чи колись у неї вдасться.

Чи вдасться подолати гострий біль,

Який вже довго заважає жити...

У неї є своя маленька ціль,

Та не наважується знов любити.

А може і відкриється комусь.

Колись і через довгії століття...

Вона пізнала ту єдину суть,

Вона змогла нарешті все стерпіти.

І навіть не зважаючи на те,

Що все колись усім вона віддала,

Та хоче мріяти... Зростає і живе,

Хоч досвіду гіркого є немало.

Казали люди: -«Це усе брехня!

Тебе ми ні про що і не просили!»

Вона ішла крізь темряву щодня

І часто вже закінчувались сили.

І ось прийшла на фінішну пряму.

І хоче знову зацвісти, мов квітка.

Вона давно вже кличе ту весну

І прагне знов відчути ясне світло.

Мій любий друже, в тебе вихід є!

Любові дати стільки, скільки треба!

Життя у нас одне. Воно твоє!

Живи й проси благословення в неба.

(жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця

***

Крізь місяці ступаю я один,

Спокóю пóвні мої темні ночі,

І червня теплі дні дають заплющить очі

Серед зелених соковитих нив.

Тут в'ється стежка, рівний небосхил,

Ніщо його не хмарить. Лиш лелеки,

Вертаючись з країв, що повні спеки,

Взрізають простір пір'ями вітрил.

Вітри гуляють, колос шелестить.

Співає він про небо й про кохання,

І про життя, що сповнене жадання

Зійти, зірватись і згоріти в мить.

...

Мрійка

Наодинці

Наодинці... О, ні! Це жахливо!

Це жахливо- так вийти у світ!

Ніби з кимось, а ніби єдиний

Ти сахаєшся помилок, бід...

Бо страждання- єдиний твій досвід.

А у серці твоєму- лиш щем.

Ти очікуєш довго ту осінь,

Що все змиє холодним дощем.

Та чи став ти насправді щасливим

Попри успіху довгі роки?

Людям завжди здаєшся красивим,

А насправді подумай: хто ти?

Через сльози, біду і страждання

Відчини почуттям всім вікно.

бо я, друже мій, добре це знаю:

Ти очікуєш цього давно.

(жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця

Два світи

Два світи

Два світи між тоненькою кригою.

У одному печалі та страх,

А у іншому птахи незримі

І мрійливо летять в небесах.

У одному жахлива безодня,

А у іншому проблиск надій.

Перший світ повний жаху і болю,

Ну а другий- довіри і мрій.

Щоби кригу оту розтопити,

Тільки сила поможе одна:

Лиш любов здатна все пережити.

Щира пісня- душевна струна.

Коли в серденьку вогник любові,

Розквітають там рясно сади.

Не покине нікого ніколи

І посіє у душах плоди.

В мене мрія маленька і щира:

Щоби кригу оту розтопить.

Щоби бути у світлі та мирі

І усе непросте пережить.

(жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця

Клен і філософія сприйняття осіннього процесу згасання

Біль у скроні пустить сльози,

як в думках засяє спалах,

про найбільшу в світі втечу.

Бо застиглі в часі грози

прокидаються на хмарах,

відчувають порожнечу.

І тому лунає болем

спротив, прагнення до волі,

а вже листя пожовтіло,

і воно як важко хворе,

розмістилося в корінні,

сумним хрипом шепотіло.

І гониме рясним вітром,

Та дощем наскрізь пробите,

майже зовсім почорніло,

і спроваджене оркестром,

наче повністю убите,

жовтнем злющим, знахабнілим.

Клен стоїть як красень вдітий,

серед оголених дерев,

Повен цитринової мудрості,

Щирим сонечком пригрітий...

Ні, він стоїть мов красень лев,

і листя впаде морозною доблестю.

...

Citrus _S_M

Кришталева зірка

Кришталева зірка

Впала на світанку,

Промайнула й зникла

Під моїм вікном.

Я знайду це диво,

покладу у банку.

Сяйво буде битись

о прозоре скло.

-кришталево зірко, я тебе кохаю!

-будь зі мною щирим, нащо це тобі?

-кажучи відверто, я і сам не знаю.

Але ж ти чарівна у моєму склі!

Сяйво довго билось, довго і згасало

У маленькій пастці під моїм столом.

Я хотів як краще, вийшло все - невдало.

І лишився попіл за прозорим склом.

...

Мрійка

Буревій емоцій

Я предмет

Без емоцій,

Без подиху.

Силует

Констеляцій

Мотлоху.

Я стіна,

Я забута,

Знедолена

Я зима

Від спокути

Стомлена.

Я війна,

Без жалю,

Без спокою.

Я вина,

Я буваю

Жорстокою.

Я твій страх,

Безнадія,

Згуба.

Я твій крах:

Моя дія

Груба.

Все мине:

Полюби,

Зненавидь.

Пий мене:

Час журби

Марудь.

Я − це ти,

Твій кошмар,

Твій відчай.

Відпусти

Цей тягар

У вічність.

...

Євгенія Петрікова

Немає гірш за москалів

А ми - без світла і у холоді...

Кого ти страшиш, чорте? Львів?

Ми в сибірах були і в голоді.

А нині ми - без москалів!

Такої тьми, як ви - не бачено.

І найтемніша ніч - зоря!

Ні, не забуто й не пробачено!

Не дай нам, Б-же, москаля!

Нехай нам світить місяць свіченьку,

Зігріє пісня в вирі снів.

Лишень би вас не бачить в віченьки.

Храни, Г-сподь, від москалів!

Наш дух не згасиш тьмою й холодом.

Куди б не цілив й не шалів.

Бо знає кожен змалу й змолоду -

Немає гірш за москалів!

11.10.2022

...

Мирослава Сидор

Не відмазка

«Мнє так панятнєй» - не відмазка,

Бо кожен з нас свідомий споживач.

Чи, може, ти, раз така ласка,

Звичайний антиукраїнський діяч?

«Какая разніца» - це не відмазка,

Адже різниця є, була і буде.

Бо ми живемо, і це не та казка,

Де добро про все зло забуде.

«Он паддєржал. Он нє малчал»,

Та чи у цьому зараз справа?

І чи подумав би він, як вставав,

Що паде його «вєлікая дєржава»?

«Тєбя валнуєт?» - так, хвилює.

Бо кожен зараз робить вибір тут.

І я не хочу, щоб той, хто руйнує

Українську культуру, ділив зі мною МІЙ маршрут.

«У нас ета нєразвіта»,

А ти щось робив?

Писав пісні, знімав відео

Чи просто на дивані сидів?

Тож викоріни з голови малоросійство,

Доки воно не викорінило тебе.

Зроби ж ти вибір, припини це дійство.

Зрозумій, що так просто усе це, на жаль, не мине.

...

Katarina Lynx

на фінішній прямій

крізь тютюновий дим відлунням сміх дівочий

у танцях і піснях під музику гучну.

і нудилися дні, тривалішали ночі

у млості насолод і пестощах без сну.

горіли вщент сади...

і Бог стояв так близько!

з Кадуком чемергез коли ти дзбаном пив...

з того й не зчувся як

дістався тої риски -

спіткнувся, впав коли

її переступив.

і цебеніла кров з чола у розчерк долі,

спадала що в буття, петляла до петлі.

і віддалявся Бог!

ти падав вниз поволі

у попелу садів, тримаючись землі

з питаннями в очах -

туди, в кривавий обрій!

у обрисах руїн

зникає тінню де

буття усе твоє

пошарпане,

осібне,

далеке від радінь,

зухвале

і пусте...

...здіймеся врешті решт.

ретельно попіл струсиш.

цинічний весь такий!

і з посміхом кривим

неспішно зробиш крок,

в той розрух мовчки рушиш... -

наосліп йдеш у світ.

зі світом власним став

на фінішній прямій,

де та червона риска.

і враз (не втямив як)...умить переступив...

там ще були сади...

і Бог так був ще близько!

з Кадуком коли ти

сміявся,

їв

і пив...

***чемергес - самогон сумнівної (а може й навпаки!) якості

...

Ем Скитаній

Дзвінок до Бога

Хочется крикнути в небо:

Сонце! Агов! Зупинись!

Кажуть, колись Ісус Навин

У Яхве цього допросивсь

Там до землі чужої

Ходили прадавні юдеї

Писали в пожовклі сувої

А ми ж стоїмо за своєю

І схочем - не скажемо всує

Утрачене Боже ім’я

– А може Він спить і не чує? –

Питався пророк Ілля

Сто днів нас катують, вбивають

І двісті… і… лік облиш

Чом не відповідаєш?

Мовчиш?

Не вдягнем ярма на шию

Хто нас вбиває – не браття

Ти ж Сам казав: ви туговиї

Що ж ще перевіряти?

Вороги проти нас безсилі

Атомним жаром не стерти

Віри широкої крила

Й готовність до самопожертви

Тривають жнива криваві

Їм кров наша – замість горілки

Ми мужні, ми витривалі

Але хоч шепни:

Ще скільки?

Колись тут усе розквітне

У новім, щасливім краї

Летять в нас ракети і дрони

Найкращі, вас Бог викликає.

...

Олександр Панченко

Митець на пляжі

Виблискує під сонцем білим море,

І блискіт цей до себе приверта

Небачену уяву. Хвилі стогін

Бере за душу й стереже митця.

Митець прийде, подивиться уважно

На небосхил, на човен. На піску

Влаштується, розгубить свої фарби.

Змалює воду: темну і в'язку.

Знайде в волоссі водорості й мушлі,

І розведе скелястий серпентин.

Він розгойдає човен непорушний,

Він виведе чудовисько з глибин...

Митець на пляжі.

Факт цей приголомшить

Усіх роззяв, що плавають в воді.

А піде він - і знову буде спокій.

І блискіт моря, й люди на човні.

...

Мрійка

/smoke/

дим виповзає із губ холодних

осідає в застуджених бронхах кімнати

жодних слів і думок навіть жодних

телефони на вібро

абсурду театр

зриває завісу сцена порожня

актори не вийшли п’ють у гримерці

годинник немов комендант безбожний

гучно крокує в армійських берцях

дим розтікається перед очима

повіки ховають реальність браковану

давай пригадаємо як нас учили

давай пригадаємо як нас виховували

пригадаємо все що в нас довго саджали

наші тіла — у саду дикі вишні

пригадаємо встромлені в спину ножі наче жала

пригадаємо як взагалі все так вийшло

чому вечорами лякаємось тіней

чому боїмося без світла спати

як стали з тобою ми саме тими

ким нас благали ніколи не стати

дим закрадається в наші ніздрі

сльози дражнять пекучою сіллю

я б десять хрестів взяв на плечі й поніс би

знати б що в мене ще є трохи сили

на сцені з’являється конферансьє

на пальцях показує йдемо на антракт

його німота — все що в нас є

чому в нас все сталося саме так?

дим пролітає свідомості призму

стелиться в звивинах снігом блідим

загублені серед сюрреалізму

все що в нас залишається — дим

комендант йде по п’ятому колу

сонце сходить над містом богів

ми вкотре мішаємо віскі та колу

напиваємось

градусом

втрачених днів

...

Іван Бережний

/archetypes/

вітер ось-ось виб'є скло хитких та іржавих балконних рам

завітає зігрітися в цей ізольований однокімнатний храм

сонце заходить і тягне жахіття прикуті до ніг його сотнями ременів

цій космогонії - тисячоліття

і сни обертаються міфами древніми

темрява зійде і сяде на груди здавить бетонними плитами

ребра проткнуть нам легені та серце - пульс стає частим дихання збитим

ти сховаєш під ковдру оголене тіло та холодні вимерзлі ноги

сховаєш мене

сховаєш усе що хотіла

навіть нашого бога

і всі його страхи й тривоги

архетипи що мирно гуляли з морфеєм десь між книжками й полицями

сідають навпроти і дивляться в очі нам та у зморені часом лиця

що мені їм сказати?

чого вони хочуть від мене сьогодні?

я все міг би їм віддати

усе крім нашого сну і важливіше - безсоння

а за вікном старе місто що вкуталось теплим смогом

нічним пілігримам немає де сісти

нічні пілігрими не бачать дороги

в ці темні часи ми вчимося радіти моменту та жити моментом

варити міцний чорний чай для гостей

збирати життя по фрагментам

тому я посміхнусь і скажу їм те що сказати мушу

щоб брали усе що захочуть - навіть мій мозок та душу

лиш хай не чіпають наш сон

і наші солодко-довгі безсоння

хоча б

сьогодні

...

Іван Бережний

Падає час

Падає час.

Я падаю в прірву за ним

Сонце тьмяніє для нас

Ніби дим

І разом з тим

Ще хоч раз

Злегка торкнуся тебе, запрошу на вальс

Буду твоїм.

І тихо падає час.

Для нас.

Ми лиш краплі дощу.

Без умов, без прикрас

Торкнуся лиш раз

І без вороття відпущу.

Сонце мовчить.

Тендітно торкаюсь долонь

Серце стрибає на мить

Аж до скронь

Все, охолонь

Не кричи

Більше не буде чудес, сивий дим гірчить

Пеклом безсонь.

І тихо падає час.

Для нас.

Ми лиш краплі дощу.

Без умов, без прикрас

Торкнуся лиш раз

І без вороття відпущу.

Не займай.

Даремно до долі зову

Сонця відламаний край

Наяву

Я ще живу

Та нехай

Серце за погляд віддам, лиш не забирай

З кровʼю спливу.

І тихо падає час.

Для нас.

Ми лиш краплі дощу.

Без умов, без прикрас

Торкнуся лиш раз

І без вороття відпущу.

...

Слава Шторм

/song of despair/

світло згасає виповзають із закутків рими

у підсумку жодна з доріг не приве́ла до риму

тіні зникають холод пронизує груди

у підсумку

кожна з доріг

приводить

в нікуди

застуджені вулиці вкриті зів'ялими мертвими квітами

сніг сховає усе що ми встигли звести́ і що встигли спалити ми

за вікнами темрява тиша... засмикни фіранки

пачка цигарок на двох

може і вистачить

до світанку

місто знову в холодних обіймах зимового смогу

в якому вже вкотре згубили ми нашого власного бога

пляшка джеку нуль сім під повіками ранком синці

шрам на руці сльоза на щоці

і смак твій

на

язиці

десь там в наше спільне інферно кочегари кидають вугілля

ми проросле у землю коріння ми оголене вітром гíлля

десь там на нас точать ножі із тонкої холодної сталі

а ми всього-на-всього просто

хотіли йти

далі

а ми всього-на-всього просто хотіли жити

ночами не спати ночами - на місяць вити

годувати з руки неприручених хижих звірів

зникати у безвість

розчинятися

в чорних

дірах

мабуть наших гріхів стане ти́сячам земля усе стерпить

наші втомлені спини ниють горбляться терпнуть

марева купчаться збиваються в фантазмагорії

і манять загра́вою

десь там

за обрієм

а ми всього-на-всього просто хотіли йти далі

зустрічати схід сонця на якомусь старому вокзалі

ділити цигарку на двох інколи домертва пити

ми всього-на-всього

просто

хотіли

жити

...

Іван Бережний

Перша гра

На великому Подолі, на розлогім полі,

Дуб могутній процвіта.

А під дубом на бандурі, молодий хлопчина гра.

Він по струнах ударяє, та й в вуздечко запрягає,

Пісню люди, не коня.

Але ж пісня гонориста, відволікся і нема,

То ж наш хлопець з шкури пнеться,

Щоб поглянуло дівча.

Але пальці геть не знають, як їм правильно стоять,

Струни вертяться, стрибають,хоч бери собі й тікай,

Проте дівчина на лузі терпеливо все чека.

У гравця чоло упріло, пальці не тримають,

Слава Богу, дуб могутній, впасти не давав,

Бо в сердешного вже спина сильно затіка.

А ж на вечір, з горизонту місяць причвалав,

Став по небу крокувати, зорі розкидать.

Глянув в низ на дуб розлогий, нижче подивився,

А під ним у темній порі хлопець засідав,

Вже куняє над бандурой, сил вже більш нема.

Місяць з неба подивився й став казати враз:

«Що ти робиш, йди до дому, зміна вже моя,

Чи не бачиш, що вже й діва он твоя пішла»

Хлопець очі протирає та й в боки вглядіє,

Навкруги вже потемніло, хоч іди вже навмання.

Ні пташини, ні тварини, навіть дуб вже закуняв,

Вже а ж так хотів заграти, що до ніченьки зоставсь.

Сумно він з трави піднявся та бандуру взяв,

На плече її закинув, та й до неба став:

«Ох же ж місяцю, ти свідок

знов з’явлюся від рання

запряжу в вуздечка пісню

й покорю я те дівча»

...

Єгор Скріверра

У віршах

Самотня я, а може й з кимсь,

Та у віршах чи прозі

Малюю я завжди і скрізь

Чи радощі, чи сльози.

Бо вірш- це творче джерело,

не завжди зрозуміле.

Це слово, сховане давно,

Ласкавий погляд щирий.

Це поклик світлої душі,

Це радість. Горе смуток...

Пісні, немов струмки дзвінкі

І квіти незабуток.

Коли у серденьку любов,

Воно зорею сяє.

Дарує нам завжди тепло

І світлом наповняє.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Чиєю рукою ти зірвана?

Чиєю рукою ти зірвана,

Малесенька квітко моя?

Чому ж це раптово розвіялась

За вітром глибока душа?

А скільки ж в тобі пережитого

І горя, і смутку й страждань...

Я знаю пекельні ті миті,

Коли розриває печаль.

А скільки живеш ти на світі?

Коли ти почала цвісти?

Чи вдалося когось зустріти,

Зріднитися й далі з ним йти?

І навіть якщо в серці морок,

А в світ, здається, лиш ти,

Згадай же про нашу розмову,

Ти довго ще будеш цвісти!

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Душевны плоди

Твоя душа цвіте, неначе квітка.

Завжди готова уперед іти.

Вона сіяє, наче ясна зірка

І йде невідворотно до мети.

У твоє серце щось вкладає кожен,

Та потім зустрічає урожай.

Ти когось любиш, з кимось на сторожі,

В тобі завжди радість і печаль.

Плоди душевні. Скарб безмежно цінний.

Багато що вкладаєш ти сама.

Ти вибираєшш, що тобі потрібно-

Добро, а може темрява й пітьма.

І те, що сіє хтось у твоє серце,

Повернеться сторицею йому.

Бо серце- то для кожного люстерко

Того, що дав він- радість чи біду.

(вересень 2022 р).12:55

...

Віршотвориця

Хіба любов складається з погроз?

Хіба любов складається з погроз?

Хіба знецінення- це є довіра?

В людському серці є багато гроз

Й буває наче небо в хмарах сірих.

Та істина любов- це лиш тоді,

Коли тебе приймають безумовно.

Всерівно на недоліки твої

І кажуть про любов і знов, і знову.

Тож любий друже! Рухайся вперед!

Руйнуй в собі страшні переконання!

Любов- не страх, а серце не предмет,

Такі думки завжди несуть в собі страждання.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

/obsession/

вона

прокидається під пропаленим сонцем туманом

я

роздивляюсь у снах її темних зіниць океани

вона

кожен ранок питає коли це закíнчиться

я

на стіні перекреслюю сімдесятий день місяця

вона

загубилася в фізиці кожного з трьох переплетених вимірів

я

як молитву повторюю - нам не залишили вибору

вона

часто плаче сумує за рідним піском неверленду

я

занотовую це у римованих болем легендах

вона

між крихкими долонями гріє холодну кров змій

я

обернувся змією вже сам в цій країні німій

вона

в думах про майбуття перебрала мільярд різних версій

я

їй і досі присвячую кожну із власних перверсій

вона

зі своїми страха́ми віч-на-віч спілкується пошепки

я

пам'ятаю усі неповторні деталі коханої посмішки

вона

розриває словами ланцюг з кілометрів та часу

я

бережу її фото сильніше за всі найдорожчі прикраси

вона

щохвилини дописує слово в підручники нашої з нею історії

я

виліковую нею голодні пухлини свідомості хворої

вона

кожну ніч стає богом що ніс святе слово юдеям

я

хочу жити

тільки щоб жити з нею

...

Іван Бережний

Кожен крок

Твій кожен крок. Страждання, кожен страх

Тебе щораз до цілі наближає.

Нехай же буде усмішка в очах

Лиш щира. І ніколи не зникає.

Тепло ласкавих рук, обійми, сміх,

Любов без слів, турбота і підтримка-

Це все важливо для людей усіх,

Завжди важливо! Всюди й без причини.

Ти не ховай печаль свою гірку,

Цвіти завжди, мов ясноока квітка.

Лиш тому душу відкривай свою,

Кому ти віриш, любиш ясно й світло.

Бо кожен крок твій, сльози, кожен страх

Ніколи у житті не є даремним.

Обернеться все радістю в очах.

Ти неповторна для усіх й для себе.

вересень 2022 р.

...

Віршотвориця

Чому?..

Я люблю дощ, який раптово

розверзне сірі небеса,

І незнайомець випадковий

не бачитиме, що сльоза

скотилась по щоці блідій,

Зірвалась і розбилась дзвінко,

Бо рана у душі моїй

Примушує ридати гірко.

Намертво стиснуті вуста,

Туманна посмішка мінлива,

Вона притворна і пуста –

Гримаса відчаю жахлива.

Краплинки котяться сріблясті,

Впереміш дощ й солоні сльози,

Так хочеться долілиць впасти,

Всередині бушують грози.

Червоні очі підведу,

Подивлюсь на свинцеве небо,

І на коліна я впаду,

Востаннє подивлюсь на тебе.

Ти посміхаєшся так щиро,

Так ніжно в очі заглядаєш,

З грудей ти серце вириваєш,

При цьому виглядаєш мило.

Мій друг, моя сім’я названа,

Я всю себе тобі віддала,

Я знала, що не бездоганна,

Але спокійно довіряла.

Ти обіймав мене щоденно,

І лунко ти завжди сміявся,

Для тебе стало це буденним,

Ти жалом в серце увірвався.

Зсередини терзав і рвав,

І в очі ти завжди дивився,

А потім м’яко обійняв

І усмішку зірвав з обличчя.

Я не дізнаюся чому...

За що мене зітер ти в порох...

Глухий і гострий, сильний шорох

Затягне серце у пітьму.

Твоєї зради біль відчую

Лиш доторкнувшись до грудей,

Нічого більше не турбує,

Лиш тиша мовчазних ночей.

...

Yana

Ніколи не всміхайся ти нещиро

Ніколи не всміхайся ти нещиро.

Ніколи не долай цю річку вбрід.

Бо кожна усмішка така фальшива

В душі обов'язково лишить слід.

Багато в кого в світі так буває.

Коли зрадлива усмішка чиясь

З людських очей всю радість забирає.

І не даєш ти більше людям шанс.

Ти відсторонюєшся й більш не віриш

У чудодійну силу доброти.

В небагатьох лишаються надії

І сили, щоби вперто далі йти.

Ніколи не всміхайся ти нещиро.

Завжди показуй щирі почуття.

Коли приймаєш, то стається диво-

Барвисте, світле, радісне життя.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

ПАТРОН

Легендарний пес-сапер

Породи джек-рассел-тер’єр,

Кожен день він на заданні,

Здійснює розмінування.

Він має дуже гострий нюх

І для саперів кращий друг.

А звати цього пса Патрон,

Має жилет і свій шеврон.

Він справжній герой народний,

Малий, але дуже модний.

Має великий інтерес

Служити у ДСНС.

Він був готовий до вистав,

Але сапером нашим став.

З дитинства ще навчився він

Розпізнавати запах мін.

Коли порушили кордон,

Тоді сапером став Патрон,

До команди приєднався

І з людьми він поєднався.

Є робота у Патрона –

Протимінна оборона.

Після ворога відходу

Розмінує він природу.

Біля танків та ще в полях

Пес покаже безпечний шлях.

А у лісі не буває,

Бо той ліс розтяжки має.

Обожнює він твердий сир,

Щоб мати нюх і добрий зір,

Вже є сторінка в Instagram,

Так що стежте по вечорам.

11.09.22.

...

Мирослав Манюк

Мій дім

Хтось розумний сказав: "Мій дім там, де мій капелюх”

Та слова опадали, не долетівши до вух

Бо не чулось, не вірилиось, всупереч байкам чужим:

Що надійніше може в житті існувати, ніж дім?

Ось старенька канапа, ось чайник, у нього підкопчений бік

На стілець не сідайте - він ламаний тричі за рік

На пательні яйце, в коридорі бабусин буфет

На поличках дві мушлі, каштан і кривенький букет.

Прокидаешся зранку, шукаєш халат навмання

Стережешся, щоб не наступити на лєго-коня

Тягнеш руку відсунути штору… і виснеш на мить

Замість неї чужа незнайома холодна блакить.

Де бабусина шафа? Де витертий вщент килимок?

І у дверях раптово не заїдає замок

По провулку біжить незнайомий зелений трамвай

На чужому столі вистигає румʼянковий чай.

Між сплетіннями вулиць і двориків ніц не знайти

Навіть в клятий трамвай самотужки ще спробуй зайди

Так спливають хвилини, бажання, страхи, ще якась чортівня

І одного приємного теплого літнього дня

Помічаєш: всміхаються люди з кавʼярень і шпальт

Під ногами бруківка, трава і старенький асфальт

Придивляєшся раптом, пробуєш простір на слух…

Видихаєш і йдеш купувати новий капелюх.

©slava_shtorm

...

Слава Шторм

Крила

Коли твої і так понівечені крила,

Мов звірі роздирають на куски.

І не важливо вже куди летіла

Важливо де залишаться думки.

Я проживу цей день немов останній

Я кожну мить запам’ятаю в нім

Навік забуду всі свої бажання,

Я буду наче попіл в твоїм сні.

Із пам’яті усіх - себе зітру,

І не залишу навіть сподівання.

Із першим вітром тихо я піду,

Із першим снігом, із самого рання.

Життя мов річка – тихо потече.

І не помітять, навіть не згадають,

Як рвали крила із моїх плечей.

Коли ж самі літати – не літають.

...

Svitlana.Turchuk

Одна

...А ти іди. Іди одна.

І без підтримки, без довіри.

В душі бринить сумна струна,

А серце- то замети снігу.

Тебе покинули? Не бійсь!

Іди вперед сміливо й гордо

І ні на кого не дивись!

Прийде до тебе щастя знову!

Душа твоя вже наче сталь,

А розум робиться холодним.

Сльоза твоя- немов кришталь,

В очах- лиш тільки усміх скромний.

Та не зважаючи на те,

Що більше ти не довіряєш,

З усіх обставин непростих

Великий досвід здобуваєш.

Нехай ти поки йдеш одна,

І без підтримки, без довіри,

Та кожен твій життєвий крок

Завжди є безперечно цінним.

© Віра Семків (вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

/home/

/home/

вона каже що хоче додому

щоб сховати під ковдру переношену втому

а я випускаю із губ важкий дим

і питаю

що таке дім?

з чого складається дім?

вона каже

дім - це не тільки стеля та стіни

хоча навіть між ними тривоги й провини

менше лоскочуть вночі мої ребра

мені туди треба

каже

мені туди треба

каже

складається дім із зеленого чаю й кориці

з фотографій на стінах та книг на полицях

із вулиць знайомих за стріляним склом

врешті-решт із того

що зветься теплом

зі спокою - більше не згубимось десь у світах

з людей які не шукають тебе по слідах

з людей до яких і ведуть ці сліди

з їх мови

та з їх німоти

з повітря яким голос мій розмовляє чіткіше

із вітру й дощу

із сонної тиші

із наших голодних тіл що являють собою рух

із переплетених рук

звісно

із наших рук

із широких зіниць

із рівного стуку сердець

з надії що нас все ж чекає щасливий кінець

дім - це там де земля пам'ятає моє ім'я

я хочу додому

каже вона

бо дім - і є я

...

Іван Бережний
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83523коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: