Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (6562)

Водяник-войовник

Як вірити давнім, у надрах річок

Живе не лише риб'ячий малючок:

Там є і русалки, водяник блукає,

І дух їх водойми ті охороняє.

Століття їх слави минули давно,

Однак, пам'ятаємо їх все одно

І доки живі вони в пам'яті люду —

Усі їх водойми збережені будуть!

І ось нещодавно прокляті рашисти,

Крізь нашеє море насмілились плисти.

Та тільки і в морі живе водяник,

А він до такого, даруйте, не звик.

Потрапило в море вороже залізо

І пики ворожі із нього полізли:

Не знали, що зустріч чекає така,

З загоном відважного водяника.

Покликав водяник русалок морських,

Чудовиськ з глибин, особливо метких,

Схопили вони кораблі ворогів —

І враз відіслали до темних богів!

Запінилось море, ковтнуло проклятих,

Поправив водяник лускатії лати:

"Не буде ніколи тут ворог живий,

Допоки існує народ водяний!"

Промовив те грізно і в море пірнув,

І вихор солоний його проковтнув.

Та досі живий і бодай би не зник,

Хоробрий морський водяник-войовник!

...

Лідія Аніщенко

Неймовірна Катерина

Ти живеш у сучасному кварталі,

Біля міста сповнених пригод.

Твої слова – наповнене горнятко,

Які згасають безмежну спрагу.

Ті молоді вуста багато знають,

Та мова та, немов, пташиний спів,

Летить далеко за космічні межі,

Пронизує до серця все буття.

Там, де думи заплітаються в єдине,

Де кам’яні тропи сходяться в одне,

В коробці із цеглини,

Весела Катенька встає.

Новий день в цьому краю настає,

Великі перемоги за собою веде.

Спека, зрання бере верх,

Холод відійшов до інших берегів.

А ти береш філіжанку з кавою,

З ніжною пінкою поверху,

Та п’єш маленькими ковтками,

Наче теплі хвилини, барвистого літа.

Дороги, водним маревом ведуть,

Водограї в небо попадають,

Дикий хміль повзе наверх,

Легко скрипка свої ноти грає.

Сонячний зайчик виграє по тобі,

Допомагає вдягати сандалі,

Та швидко і просто іти,

До дивного світу...

Переступила поріг батьківського ти дому,

Прохолодного ще коридору.

Та ніжними ніжками стала,

На землю розпечену, таку чудову.

Від твоєї появи ожило все,

Що ще було під владою сна,

Та тихенько ніжилось під сонцем,

Під променями ласки та добра.

Трави зашелестіли без вітра,

Метелики на тендітні плечі налетіли,

Вони лиш на красу тільки сідають,

Від такого навіть камні попласкішили.

Там за п’ятоповерхівками,

Клен тополі щось шепоче,

Своїми листками так тріпоче,

Наче залоскотати чуйно хоче.

Твій влучний зір їх зловив,

Не заховатися від тебе,

Та ти не знаєш що вони,

Про твою усмішку, мову завели...

Сонце вже в зеніт заходить,

А ти мов мадемуазель,

Мрійливою ходою йдеш по полю,

Сплітаєш трави неземні.

Забула про навчання – безсонні ночі,

Про всі турботи на землі,

Що мучили як ті важкі завдання,

Які падали на голову тобі.

На небі хмаронька з’явилась,

Наче Катеринина легка рука,

Яка робить людське диво,

І перекриває неправдиві, чужі уста.

Вінок сплетений з квітів любистка,

Безсмертника та конюшини,

Що буде висіть в будинку твоєму,

Аж до наступної, цієї спекотної днини.

А поки цей день, ця мить,

Дорогоцінного твого життя,

Дасть наснаги подолати перепони,

Якими не здавалися б вони.

Швидкими падіннями та довгими злетами,

Загадкові ключі підбираєш,

Таємниці душі собі відчиняєш,

Наче незвідані двері відпираєш.

Вже підвечір’я годинник пробиває,

І гаряча вдача стукає у дзвін,

Нові звуки тонко підставляє,

Мов симфонію велику грає.

Парки наповнились людьми,

Стаями голуби на хліб налетіли,

Які по затінкам до цього часу сиділи,

Та шалено обіймалися крильми.

Безліч раз ходила яскравим сквером,

Який тебе напам’ять вивчив,

Коли розгублену, коли щасливу,

Думки всі знає та таємниці береже.

Ті короткі тротуари поміж новими дворами,

Лиш у довгу путь виводять,

Але вічно чекають тебе назад,

Щоб завести до рідного простору.

А доки літні місяці не згинуть,

Не одягнуть осінні шати,

Вдихни повітря це чарівне,

Всіляким запахом багате.

Вечір владу бере в свої обійми,

Й тінню покривається все навколо,

Та сонце неохоче котиться до низу,

Поглядає на тебе знову і знову.

Гарячий подих до нього долітає,

Мов солодкий дим любо огортає,

Але неможливо зупинити час,

Який секундами на крилах мчить від нас.

Мрійливий вітерець взявся десь,

Ненароком зачепив пишне волосся,

Де назавжди залишиться хотів,

Та він в довгі далі полетів.

Не спиняється ні перед ким,

Весь свій вік летить і дує,

Швидко поцілувавши твої коси,

Прилинув до його серця тебе шматок...

В ресторані та в кав’ярні,

Багато з люду хто сидить,

В глибокі роздуми полинув,

Й не шумить, а лиш тихо бубонить.

Краса твоя, ненадовго погляд прикувала,

За столами перервали гонки дум.

Завмерли всі на декілька секунд,

Мов забули ті слова, що є у світі.

Крадеться буденне у ці края,

Лине ніч крізь призму дня,

Та заховані промені останні,

Зайшли неквапно за синій виднокіл.

Світло ліхтарів падає на тебе

І пронизує душу ту шалену,

Мов далека зірка із німого неба,

Притяганням розбивається об землю.

Дихають легені повітрям нічним,

Таємно горять прекрасні зіниці,

І руки легенькі ведуть по траві,

Щоб швидше заснули зараз вони.

Трохи посидиш собі край стежини,

Подивишся вгору безхмарних думок,

Згадається все, що було і, що буде,

Загублене вкаже подальший твій путь...

Опівночі, вернувшись до теплого дому,

Відкривши маленький металевий замок,

Зайдеш сюди і потім ще довго,

Будеш дивитись на райський куток.

Катю, сон перемагає знов,

А на волоссі пахучий вінок,

Тонкий подих засновує стіни...

Яскраве літо попрощалося з тобою.

Написано: 2022 року.

...

Павло Горбач

Коктейль

Скільки доріжок ведуть

В міські цікаві далі,

Покриті тінню дерев,

В зеленому та теплому парку.

Тут протоптані всі тропи,

На них весь час чиїсь сліди

Не встигають і згасати,

Як знову по ним йдемо ми.

Збоку десь мчить трамвай,

Та дятлом б'є у ритм,

Знову відходить у край,

Тане в далині мов дим.

Люди дома не сидять,

Багато повиходило до сонця,

Лиш куди вони прямують,

Ніхто не відповість.

А в тихенькому куточку,

Подалі від народу,

Дівчина одна стоїть,

Ловить загублене проміння.

Її тіло - вічний магніт,

Притягує світлі мандрівки,

І лишається між ребрами,

Бо їм не потрібен більше світ.

Червоні губи ніжні мов тюльпани,

Які не в'януть в жоден час,

Соковитим кольором налиті,

Соломинку беруть повсякчас.

Поступає суміш до судин,

Переливається водоспадом

По теплому кордону,

По безмежних виїмках душі.

Перемогу, волю та наснагу,

Змішав загадковий бармен,

Кинув маленькі кубики льоду,

Потрусив любов'ю цю насолоду.

Погляд, то відвертається кудись,

То знов палає теплим жаром,

І сяє новими зірками,

Мов озерця під променями.

Чорна сумка повисла на плечі,

Такий же браслет на милій руці,

Та то протилежність дівчини,

Яка неймовірна, і цієї спекотної днини.

А той коктейль у молодих руках,

Холодним вогником палає,

Та той час неповторного дня,

Лиш за край повільно зникає.

Написано: 2022 року.

...

Павло Горбач

Довгожданий перший сніг

З першим снігом я вітаю

Добра, радості бажаю.

Щоб цей сніг приніс у дім

Веселощів повний міх.

Всі негоди і негаразди

Щоб обходили стороною.

Щоб сніговика можна було зліпити

І бажання загадати.

Життя коротке, веселись!

І головне не забувай,

Що в будь-який вік падати в дитинство

Це супер!!!

Написано: 10 грудня 2020 року.

...

Павло Горбач

Небесні шати (переклад з англійської, автор -Вільям Батлер Єйтс)

Якби небесної я мав тканини,

Яка осяйна золотом і сріблом,

Блаитно-тьмяної та темної ряднини,

Від ночі, напівтемряви та світла,

Заслав би ними твій поріг:

Але бідняк я — маю лише мрії;

Послав що мав тобі до ніг;

Крокуй легенько, бо ти топчеш мої мрії.

...

Олександр Гаврик

Життя за містом

Життя за містом прекрасне,

Коли пташки співають,

Поля широкі своїми барвами переливають.

Там тиша і духовна нуга,

Проходить потрохи світська туга

І дух обновляється ранньою росою,

Духовний мир приходить з весною,

А восени й взимку сидиш біля вікна

І поглинаєш з книг жадібно знання.

Й ніщо на пусте не відволікає,

Негатив за горло вже не тримає.

...

Діана Гобой

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Two-V

Ла Фей

А фея звалась Моргана.

Вона відчувала просто

У кого на серці рана,

від чого іноді млосно.

Не звикла давати поради,

якщо її не просили,

і городити загати

коханню великої сили.

Любила спокій і тишу.

І чашку чаю під вечір.

Вплітала закляття у вірші.

І непогані, до речі.

Про неї завжди пліткували:

Мовляв, забирає душі

(Моргана ж лише посміхалась:

- Ви, люди, такі небайдужі!),

Мовляв починає війни

І рушить усе навколо,

Породжує лиха стихійні

і не шкодує ніколи.

Вона ж була просто вільна

Від всіх людських пересудів.

прекрасна, нестримна, сильна

Із люблячим серцем у грудях.

...

Lula

Озветься час

Озветься час рядочками пера,

Втечуть слова прогалинами клітки.

І на душі потріскає кора...

Я не спішу нікуди і нізвідки.

До мене хтось під вікнами ходив.

Я не відкрив, а він чекав недовго.

Дивився час на паперовий дим,

Забув мене, кудись собі почовгав.

Я ніч списав на аркуші А-3,

Але печаль не зміряєш листами.

Хтось подзвонив. Я знову не відкрив.

Тонка печать накладена не нами.

...

Назар Скалюк (Марко Войт)

втеча

...і степом - як морем...

******

на белебні берега

настил овальний

мастильно намощений

міста поміст -

тут голови сунуть

під оплеск овацій

і ріжуть без візи

під вереск

та писк.

одрізане тіло

кладуть до кишені

як кладуть окрушину

у носовик... -

таємно показують.

кажучи жахно

- ...свічки запаліть... -

в кружало закочують

тіло усміхнене,

чхають в долоню

за браком хусток.

і, стримно зітхнувши,

заплющують очі,

осану співають

уявно,

в умі.

а потім навшпиньках

розходяться, стиха

шепочуть про щось

по куткам...у кутках!

...зберуться потайки

на рогу всіх вулиць

з обличчями злими

і пострілом рот.

примружують око,

смакують

та цілять

більярдною кулею

нижче пупа!...

...остання потала

і мука остання...

з останньої сили

плисти вже не сила!

душі твоїй душно,

душі твоїй важко

у колі солоному

холоду моря...

...що буде, те й буде -

забуте розбудиш.

пливи безоглядно!

пливи ж но!...

...пливи...

...

Ем Скитаній

Помста

Все, що «дістали» в Криму наші хлопці:

Штаб, літаки, два човни, ремзавод,

Цілий перелік стоїть на потоці,

Це не окремий війни епізод.

Наші розвідники плани складають,

Де орки мають слабкіші місця.

То їх увагу відволікають,

Інколи ловлять в Криму «на живця».

Тактика різна, складна, невідома,

Ворог не може вгадати коли

Станеться в них наступна судома

Та піділлють їм у чани смоли.

Кожного разу волають про помсту:

«Око за око!» Чи зуб віддають.

Мабуть вже час знову вдарить по мосту,

Бо через нього припаси везуть.

«Мстили» сьогодні нашому Півдню,

Зграю Shahed-ів знищили там.

Щоб догодити двоглавому півню,

Били по мирним будинкам, хатам.

А до Shahed-ів «Калібри» додали,

Аж одинадцять, щоб знищити щось.

Наш морвокзал зруйнували вандали

Та елеватор знищить вдалось.

«Онікси» також до них приєднались,

Складно ту суміш одразу всю збить.

Це так за Крим перелякались

Та почали Одещині «мстить».

Двадцять вже п’яте сьогодні. Двадцятий

Місяць пішов кривавій війні,

«Мстить» нам імперський ворог затятий,

Що не погодились жить в їх лайні.

«Мстить» нам за те, що його не зустріли

З хлібом та сіллю, щоб задовільнить.

Київ та Харків швидко відбили,

Навіть Херсон спроміглися відбить.

«Мстить» Україні за власне коріння,

Навіть за те, що ми краще живем.

Марно чекати від стада прозріння,

Не по дорозі з москальським бомжем.

...

Галина Студінська

Рефлексія

В нас за розкладом світло, як за розкладом смерті.

Для прощання труна по десятій у центрі.

В укриттях ліхтарі і вже нема пилу.

Із тканин обирайте зелену і білу.

Для військових вбрання, в рукавиці — цукерка.

Із окопною свічкою хороша майстерка.

І один день занадто, а тепер їх за триста.

На Різдво на іконі плаче Діва Пречиста.

Війна поруч і скрізь, пече очі, як дим.

Не розпитуй сумного, що лишився живим.

...

Анастасія Вовк

натхнення

кожен живе під тягарем власних гріхів

зауважте, я не казав про

недосконалості.

цей промінь, що пронизує віки,

відівчає від нападів

невблаганності.

до цього ще треба дорости,

не втонути, не кинутись

в крайнощі.

тяжко продовжувати

любити –

гірко буває

від розбитих мрій,

ну, й до себе – жалості.

цей етичний панцир

бринить, а життя тече

з усіма своїми трощами

й вибриками.

дякуй, що й досі

почуваєшся людиною –

з усіма своїми вивихами.

все минає – і навіть

біль. завтра прийде –

тож будь готовий!

перемога потребує перемін,

а сьогодні...

налаштуйся,

чуєш – неповторне знову!

20.08.2023

...

мелхіседек

Оксамитова осінь Карпат

Осінь в цей край заходить дуже тихо-красиво.

Зігріває душу кольоровим листям в перехрестях дощу,

Шипінням річок, шепотом трав наповнює крила,

Та повітрям свободи віддає всю себе досхочу.

Гори вражають своєю міццю й оксамитом.

Засинають у хмарах... Полонинами душу рвуть.

Десь там бродять вітри... Тягне у незвичайний простір магнітом.

Величезні смереки линуть до неба... І розумієш: "ти зараз ТУТ!"

Природа ніби говорить цьому світу: "люби й згадуй!"

Цей дивовижний край поринає у серце осіннім теплом.

Водограй водоспадів диво казкове нагадує

В сонячних променях ніби створених чаклуном.

І закохуєшся в ці зірки й бездоганні гори,

Мальовничу красу блакитного неба, його глибину,

У тумани молочні, у воду живу й в осінні ліси неозорі.

...Та здається ніби потрапив у нескінченний сон наяву...

~14•09•2017~

...

Lexa T. Kuro

Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг

За мотивами "Скайрім"...

~•••~•••~•••~~

Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг.

Мій шлях був довгий, я вічність у бою.

Підземні склепи та джерела у всіх на вустах,

Дракони повернулися - боронять землю свою...

Я побувала в болотах, і на верхівках гір,

Спускалася під землю і поринала на дно морів.

Збирала різні плітки, сум, захоплення, гнів,

Карала нечисть, вінчала жебраків та королів.

Зустрічала благородних вампірів та злих святих,

Храми нових богів, і зруйновані міста,

Привидів, які живіші за живих,

І кілотонни ідеального марного льоду зі сна.

А ще я вселяла надію, спокій та страх,

Приручала добро, щоб не звалився буття орієнтир.

Древо життя бачила, диво в його гілках,

Як у паростку дозрівав істини еліксир.

А потім по древніх храмах носила мене доля,

Шукала слова в криках драконів – ніхто не просив.

Більше знайшла запитань - адже в темряві народжується темрява,

Від ран і зрад вибивалася кожного разу з сил.

Я завжди захищала слабких з вірою у любов.

Сильні були друзями – усі скажуть, кого не спитай.

Варила юшку, пекла хліб і проливала кров -

Щоб не робила, все було заради інших, це знай!

А зараз дивлюся нагору – мовчать небеса.

Віддається мені кожен крок тих, за кого живу.

...Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг.

Ти ж знаєш, я одна з тих драконів, які загинули у тому доброму бою.

~квітень•2021~

p.s. Кліп до вірша та декламація - подарунок від дивовижної авторки Сандри Мей

https://arkush.net/user/7740

Кліп можна подивитися у вкладці "Буктрейлер".

...

Lexa T. Kuro

ОДИН

Стукіт серця до серця,

Знову слово до слова,

Все пройде, все минеться,

І не скажем нікому.

Те, що було — забуду,

Не залишу як спогад.

Враз змахну, як облуду,

Прикриваючи погляд.

І вітатись не варта,

Не вдавай, ніби знаєш.

Вся ця гра буде марна,

Коли взір відвертаєш.

Лиш сьогодні важливе,

Оця мить, ця хвилина.

Ну, скажи це тужливе,

Що в усьому я винна.

Спокусила, зламала,

Підбивала на зраду.

У тенета спіймала,

Відчуваючи владу.

Але завтра все змиє,

Розійдемось в нікуди.

І наш сором прикриєм,

Щоб не бачили люди.

Й заживем, як до того,

Як чужі, незнайомі.

Непотрібні нікому

І такі одинокі.

...

Amara

Покоління

Суворі сиві голови кульбаб

Прийняти лопухи* не можуть

З веселої руки дитят.

Вони їх пам'ятають бур'яном,

Або аптечної травою.

Суворість давніх мрій та дум,

що попелом осіли на легені.

Цей погляд - вічний сум,

Ось моє старе серце в твоїй жмені.

Ці знаки вже читаються не так,

І органи працюють вже несправно,

Віддали нам кістки за лопухи,

І очі* кинули під ноги, наче пастку.

Віддали юність та любов,

Безмежність всіх дитячих мрій.

Твої обійми молодості схов,

і сиві скроні ранньої весни.

І молодість відкинула дари,

Пригадуючи власні жертви подарунків.

І розійшлися старість й юність,

Відкинуті розбіжністю років.

( лопух* - у флорографії символ вдячності

Очі*- погляди на життя)

...

Міріам МіестМорган Рей

Колись...

Колись, всіх нас не сприймуть у суспільстві.

Колись, усі залишаться самі.

Колись, всім буде важко, боязко в душі.

Колись, усі зійдуться у страшній пітьмі,

Заблукавши - об'єднаються усі.

Колись, захоче щось змінити хтось із них,

Підтримки не відчувши - відділиться від них.

Колись, хтось за ним піде.

Колись, ще хтось, тай за другим тим.

Колись всі розійдуться, кожен сам піде,

І знову, кожен з них залишиться один.

Колись, кожен страх кожному прийдеться подолать.

Колись прийдеться сісти десь і вибирать:

"Колись, принесло мене сюди.

Колись, захотілось вихід віднайти.

Та ніколи не приходило "Чому?"

Чому я тут? Хто винен в цьому був?

Раптом шепіт в голові майнув,

І думка. Відповідь. Хіба ж то я!?

Якщо вже так, то й вийти зможу я!

Лиш треба буде вірити собі...

Колись, прийдеться й це мені!"

...

Ангеліна Паламар

Розуміння

Розуміння річ важка й незрозуміла.

Це метушня, що справді має сенс.

Питання в її якості і силі,

Але воно нікого не цікавить...

Ми просто впевнені, що завжди праві,

А розуміння - це річ не для гордих.

Звичайно, хоробрості вистачить сказати -

"Я тебе розумію, сам таке пройшов".

Та навіщо оці лестощі людині,

Якщо ви кажете це їй не щиро?

Як зневажаєте проблему - не кажіть.

Як не питають вашу думку - промовчіть.

Як хочете ви справді помогти - просто будьте поруч, от і все.

Цього достатньо з головою - якщо слухати вмієте уже.

А якщо ні - йдіть геть, й надалі підборіддя догори деріть.

...

Ангеліна Паламар

Мушля

Якщо прикласти до вуха мушлю

Можна почути море.

Вільне, нескорене,

білі гребені його хвиль,

біля берега особливо,

шумливі та простодушні.

Влягаються в ноги, будують пісчані замки

І до самого ранку

Складають з пісчинок "вічність"

Як загублений хлопчик в казці

Про дитячу безпосередність і вірність.

Ластяться, дихають сіллю в лиця

Величних приморських скель.

Торкаються зводів підводних печерних стель,

Розливаючись в них заливом.

Слухай як море дихає,

Ритмічно скорочує

Свої м'язи в твоїй руці,

Схлипуючи наприкінці.

А потім, одного разу,

замість мушлі

ти візьмеш мої долоні і щільно притиснеш до вух.

І тоді твій музичний слух

Вловить вихори океанів,

Дзвони храмових веж,

Безмежні поля тюльпанів,

Що відкривши роти́,

Зазирають в сонячну годівницю.

Як пронизливо трощать кліті

Білі птиці міцними крилами,

Відвойовуючи свободу.

Слухай як поглинають воду

Спраглі змії брудних доріг,

Запасаючи у калюжі собі на завтра.

Як блищить діамантом сніг,

Чи палає липнева ватра

У купальську чарівну ніч.

Як балакають віч-на-віч

Голоси о пізній годині

На затишних маленьких кухнях.

Як вперше беруть за руку.

Та поступово стають щасливі.

І не дивуйся,

Що цілий безкрайній світ

Вмістився в одній невеличкій людині.

...

Теплий сніг

Маки

Пелюстки маку в полі з бур’яном

Колючий почерк,

І сипле вишкіром зерно

І вздовж розносить.

І чорнощира тінь росте,

Де в’януть маки,

І не питай мене про те,

Чи плачуть зранку.

Чи просять вітер однести,

Насіння полем,

Щоб між фіалками зрости

Чи між волошок.

Останнім подихом зітхнуть

В прозорій вазі,

Коли пелюстки опадуть

І сонце вразить.

18.12.2022

...

Володимир Каразуб

Персефона

Мамо, я скучила,

висохла,

Як ріки в Нісейській долині

Від безутішних зітхань.

Тут квітка росла, немислимо

Пахли пелюстки сині,

Мій перший дарунок.

Встань!

Твій плач мого пса розбудить,

Гарчатиме у три пащі.

Чекає мене, пропащу,

Погратися з ним у м'яч.

Мамо, я не ношу вже

Простий оберемок з квітів.

В скорботнім моєму світі

За все і усіх миліше

Мені наш підземний вітер

І кам'яно-дорогоцінний

На стінах блискучий цвіт.

Там Він. У жалобі скроні

Стискають худі долоні.

Чекає на мене довгі

Пусті та самотні дні.

Мамо, в його полоні —

Кохана, палка, жадана

В підземнім холоднім царстві

Я вдома у тій пітьмі.

Ти знаєш, ми з ним на троні

Кохались...

Мене ніколи

Не знав ніхто, так як він.

Не вмів так мене зігріти,

Пестити,

Захистити.

Час довго так плине, мамо,

А взиму з Ним - промайне.

Мамо,

Випий ковток із Літи,

І відпусти мене.

...

Теплий сніг

Невідоме місто

Там, де здригаються стіни,

Гучно, та дзвінко, та тихо;

Зверху й на гострих пригір’ях

Ходить страшний повелитель.

Велич його- про розлуку,

Слово, одвіччям знетямлене;

Тихі, віддалені муки,

Звуком світлини пошарпані.

Десь там і стіни заплакали,

І затремтіли, й збудилися;

Спогади ті перелякані

Та й з-під завалів дивилися.

Там повелитель прорік

Про часоплин невблаганний.

Янгол, що був там, утік,

Глянувши в вікна востаннє.

Там, де мовчить людна більшість,

Світ застосовує силу.

Всі мої думи та вірші

Заживо там погоріли.

Я туди не повертатиму,

Не витрачатиму сили.

Мала б думки рятувати я,

Та, далебі, не судилось...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

Я – камінь

Я – камінь. Самотній, холодний, німий, загублений в мертвій пустелі,

де тишу лякають далекі громи,

де тіні малюють пастелі,

де часу піщинки зсипа'лись в віки

впереміш із зоряним пилом,

де місяця серп смертоносно тонкий пильнує забуті могили.

Я – камінь. Вже тисячі й тисячі літ

чужі стережу таємниці.

Зникають народи, великі й малі,

руйнуються за'мки й темниці.

Я камінь. Мене не турбують жалі,

чиїсь перемоги і втрати.

Одним лише марю у сизій імлі,

одна лише мрія – літати!

Я – камінь, холодний німий моноліт, бездушна базальтова брила.

Та щось мене кличе щоночі в політ...

О Небо, даруй мені крила!

07.07.2023

...

Музика

Нагадай мені

Не пиши мені про кохання,

Розкажи як липневі зливи

Блискавицями до світання

Випускають з грудей проміння.

Розкажи про високі гори

Понад обрієм давні сосни.

Нагадай про бурхливе море

І пісчинки в солених росах.

Пам'ятаю блакитні води

Пригортали в свої обійми

Мерехтливі вечірні зорі —

Дрогоцінне нічне каміння.

Танцювали величні хвилі,

Стрекотали цикади хором.

І на берега білім тілі

Пахло щастям, теплом і морем.

...

Теплий сніг

Не відвернись

Не відвернись, людино, у злобі,

Не посором, хто слабшим є за тебе,

Хто із тобою в митях. Далебі,

Життя коротке, яскравіше неба.

Ти вчора тільки славив те добро,

Що вища сила тайно дарувала.

Та щось тебе змінило. Більш ніхто

Твою не збудить совість, що зі сталі.

Натомість сам для себе пробуди

Її сповна, іди відверто в люди!

Себе од світу ти відгородив,

Твоєму серцю того не забути.

Хоч не забути й болю, і страждань,

Що безкінечно так таїть людина,

Будь щирим власній книзі всіх зізнань,

Жорстокістю не є твоя родина.

Не раз та злість охоплює й мене,

Тому у віршах часто лицемірна.

Коли ж той шлях безслідно не мине,

То хай вже краще серцю буду вірна.

Не відвернись, людино, не ганьби,

Не убивай ні вчинком, ані мовою!

Були і ті, хто совість пронесли

І будуть ті, хто не дійдуть до оздоровлення...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

А хіба погано ?

А хіба погано бути не в моді?

Не планувати на завтра,

Сміятися з несмішного.

Носити зручні найки та їсти морозиво на сніданок.

А хіба погано бути простою?

Без теорем в голові,

Заборон надуманих, складних.

Без чужих порад, що в горлі кісткою, а в серці смутком.

А хіба погано бути самотою, шукати щастя у собі..

...

Альона Сохацька
12+

Руки

Твої дужі руки мною володіють,

Пойнятий серпанком в світовирі меж.

Ти пробудиш щастя, розхвилюєш мрію-

Слово, що згубила, вже не повернеш.

Ти- моя уява, нереальна дійсність,

Ти танок одвічний, струни лихоліть;

Світонезліченність, жити- диво-цінність-

Страшно загубитись в променях жахіть.

Тихе надвечір’я, холод і обійми,

Напишу на серці віршовим пером.

Опишу я стани нот життя й сузір’я,

Я відчую щиро те, що десь за склом.

Дивною для люду, чорною злобою

Я окрилюсь зараз, та й повік віки.

До кінця життєвого владою й ганьбою

Буду будувати у собі шляхи...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця
18+

СИНОНІМ СЛОВА "КРАСА"

Краса – в заплутаному волоссі

Хаотичними баранцями скуйовдженому

На м'якій подушці.

Краса – у тремтливих симфоніях

арфи й фортепіано твоїх

пів відкритих вуст

солодких як вишні.

Краса – у залитих вином щоках

З багрянцем кольору граната

Що пломеніють

Хіттю і соромом.

Краса – у темній райдужці очей

Настільки заповнених чорним

Що справжній колір

Губиться в безодні.

Краса – у переплетених пальцях рук

Безповоротно загублених

У білих складках

Чистої постілі.

Краса – в кожній маленькій деталі

Цієї короткої миті

Де синонім краси

це вся повністю ти.

...

Лія Гако

Випити портвейн біля каміну

Гудить усе, що поряд є,

Тривога знову почалась.

Старий камін, портвейн, думки, куди піти чи знов сидіти та чекати.

Чекати смерті чи кінця, кінця тривоги ще напевно..

Не знати, що робить тоді, коли усе заб'ється.

А що заб'ється в тиші цій,

Я у куток чи думки мої?

Не знати, що трапиться тепер, не знати що трапиться завтра...

Хоча, які думки про завтра, коли тривога б'є.

Б'є чи не останнії хвилини, життя мого чи когось іще.

Зима триває надто довго, чи це вже я все пропустив?

Забув, що вже була, і осінь, і навіть літо надворі.

Але напевно ще не скоро настане час і для весни.

Тієї пори, що цвітає та б'є уклін страшній зимі для того, щоб їй місце дала.

Час зупинився ще тоді,

Тоді коли було, ще страшно, страшно сидіти поки все гудить, б'є тривоги й єдина думка бігти далі.

Але тепер усе, що є, старий камін і той портвейн...

...

tristis_vibe
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Труднощі перекладуІлва Стрілецька
14.03.2024
Маю питання до тих, хто раніше писав російською, а тепер перекладає свої твори українською. Я теж з ... Детальніше
Не можу читати книжки(((Діана Вінтер
16.06.2024
Так, помітила за собою, що не можу читати книжки, оформлення яких мені не подобається. Як паперові, ... Детальніше
Нова обкладинка для "Моя нова супер-робота"Антон Ейне
16.06.2024
Супергеройське оповідання "Моя нова супер-робота" отримало нову круту обкладинку. Саманта Уошингтон ... Детальніше
Про менеБатько природа
16.06.2024
Вітаю! Я - Батько природа, точніше це мій дуже... незвичайний псевдонім. Я початковий письменник, як ... Детальніше
Перший візит до містичного будинкуМаксиміліан Степовий
16.06.2024
Всім привіт! Трохи вийшла затримка через проблеми з інтернетом, адже нова глава книги "Таємниці дому ... Детальніше
Підсумки рокуВісник Темряви
15.06.2024
Вітаннячка! Вирішив й собі настрочити невеликий пост у блогах. Тим паче, що є привід. У мене річниця ... Детальніше
На Аркуші вже:
11366читачів
134921коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: