Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (6562)

/song of despair/

світло згасає виповзають із закутків рими

у підсумку жодна з доріг не приве́ла до риму

тіні зникають холод пронизує груди

у підсумку

кожна з доріг

приводить

в нікуди

застуджені вулиці вкриті зів'ялими мертвими квітами

сніг сховає усе що ми встигли звести́ і що встигли спалити ми

за вікнами темрява тиша... засмикни фіранки

пачка цигарок на двох

може і вистачить

до світанку

місто знову в холодних обіймах зимового смогу

в якому вже вкотре згубили ми нашого власного бога

пляшка джеку нуль сім під повіками ранком синці

шрам на руці сльоза на щоці

і смак твій

на

язиці

десь там в наше спільне інферно кочегари кидають вугілля

ми проросле у землю коріння ми оголене вітром гíлля

десь там на нас точать ножі із тонкої холодної сталі

а ми всього-на-всього просто

хотіли йти

далі

а ми всього-на-всього просто хотіли жити

ночами не спати ночами - на місяць вити

годувати з руки неприручених хижих звірів

зникати у безвість

розчинятися

в чорних

дірах

мабуть наших гріхів стане ти́сячам земля усе стерпить

наші втомлені спини ниють горбляться терпнуть

марева купчаться збиваються в фантазмагорії

і манять загра́вою

десь там

за обрієм

а ми всього-на-всього просто хотіли йти далі

зустрічати схід сонця на якомусь старому вокзалі

ділити цигарку на двох інколи домертва пити

ми всього-на-всього

просто

хотіли

жити

...

Іван Бережний

Перша гра

На великому Подолі, на розлогім полі,

Дуб могутній процвіта.

А під дубом на бандурі, молодий хлопчина гра.

Він по струнах ударяє, та й в вуздечко запрягає,

Пісню люди, не коня.

Але ж пісня гонориста, відволікся і нема,

То ж наш хлопець з шкури пнеться,

Щоб поглянуло дівча.

Але пальці геть не знають, як їм правильно стоять,

Струни вертяться, стрибають,хоч бери собі й тікай,

Проте дівчина на лузі терпеливо все чека.

У гравця чоло упріло, пальці не тримають,

Слава Богу, дуб могутній, впасти не давав,

Бо в сердешного вже спина сильно затіка.

А ж на вечір, з горизонту місяць причвалав,

Став по небу крокувати, зорі розкидать.

Глянув в низ на дуб розлогий, нижче подивився,

А під ним у темній порі хлопець засідав,

Вже куняє над бандурой, сил вже більш нема.

Місяць з неба подивився й став казати враз:

«Що ти робиш, йди до дому, зміна вже моя,

Чи не бачиш, що вже й діва он твоя пішла»

Хлопець очі протирає та й в боки вглядіє,

Навкруги вже потемніло, хоч іди вже навмання.

Ні пташини, ні тварини, навіть дуб вже закуняв,

Вже а ж так хотів заграти, що до ніченьки зоставсь.

Сумно він з трави піднявся та бандуру взяв,

На плече її закинув, та й до неба став:

«Ох же ж місяцю, ти свідок

знов з’явлюся від рання

запряжу в вуздечка пісню

й покорю я те дівча»

...

Єгор Скріверра

У віршах

Самотня я, а може й з кимсь,

Та у віршах чи прозі

Малюю я завжди і скрізь

Чи радощі, чи сльози.

Бо вірш- це творче джерело,

не завжди зрозуміле.

Це слово, сховане давно,

Ласкавий погляд щирий.

Це поклик світлої душі,

Це радість. Горе смуток...

Пісні, немов струмки дзвінкі

І квіти незабуток.

Коли у серденьку любов,

Воно зорею сяє.

Дарує нам завжди тепло

І світлом наповняє.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Чиєю рукою ти зірвана?

Чиєю рукою ти зірвана,

Малесенька квітко моя?

Чому ж це раптово розвіялась

За вітром глибока душа?

А скільки ж в тобі пережитого

І горя, і смутку й страждань...

Я знаю пекельні ті миті,

Коли розриває печаль.

А скільки живеш ти на світі?

Коли ти почала цвісти?

Чи вдалося когось зустріти,

Зріднитися й далі з ним йти?

І навіть якщо в серці морок,

А в світ, здається, лиш ти,

Згадай же про нашу розмову,

Ти довго ще будеш цвісти!

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Душевны плоди

Твоя душа цвіте, неначе квітка.

Завжди готова уперед іти.

Вона сіяє, наче ясна зірка

І йде невідворотно до мети.

У твоє серце щось вкладає кожен,

Та потім зустрічає урожай.

Ти когось любиш, з кимось на сторожі,

В тобі завжди радість і печаль.

Плоди душевні. Скарб безмежно цінний.

Багато що вкладаєш ти сама.

Ти вибираєшш, що тобі потрібно-

Добро, а може темрява й пітьма.

І те, що сіє хтось у твоє серце,

Повернеться сторицею йому.

Бо серце- то для кожного люстерко

Того, що дав він- радість чи біду.

(вересень 2022 р).12:55

...

Віршотвориця

Хіба любов складається з погроз?

Хіба любов складається з погроз?

Хіба знецінення- це є довіра?

В людському серці є багато гроз

Й буває наче небо в хмарах сірих.

Та істина любов- це лиш тоді,

Коли тебе приймають безумовно.

Всерівно на недоліки твої

І кажуть про любов і знов, і знову.

Тож любий друже! Рухайся вперед!

Руйнуй в собі страшні переконання!

Любов- не страх, а серце не предмет,

Такі думки завжди несуть в собі страждання.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

/obsession/

вона

прокидається під пропаленим сонцем туманом

я

роздивляюсь у снах її темних зіниць океани

вона

кожен ранок питає коли це закíнчиться

я

на стіні перекреслюю сімдесятий день місяця

вона

загубилася в фізиці кожного з трьох переплетених вимірів

я

як молитву повторюю - нам не залишили вибору

вона

часто плаче сумує за рідним піском неверленду

я

занотовую це у римованих болем легендах

вона

між крихкими долонями гріє холодну кров змій

я

обернувся змією вже сам в цій країні німій

вона

в думах про майбуття перебрала мільярд різних версій

я

їй і досі присвячую кожну із власних перверсій

вона

зі своїми страха́ми віч-на-віч спілкується пошепки

я

пам'ятаю усі неповторні деталі коханої посмішки

вона

розриває словами ланцюг з кілометрів та часу

я

бережу її фото сильніше за всі найдорожчі прикраси

вона

щохвилини дописує слово в підручники нашої з нею історії

я

виліковую нею голодні пухлини свідомості хворої

вона

кожну ніч стає богом що ніс святе слово юдеям

я

хочу жити

тільки щоб жити з нею

...

Іван Бережний

Кожен крок

Твій кожен крок. Страждання, кожен страх

Тебе щораз до цілі наближає.

Нехай же буде усмішка в очах

Лиш щира. І ніколи не зникає.

Тепло ласкавих рук, обійми, сміх,

Любов без слів, турбота і підтримка-

Це все важливо для людей усіх,

Завжди важливо! Всюди й без причини.

Ти не ховай печаль свою гірку,

Цвіти завжди, мов ясноока квітка.

Лиш тому душу відкривай свою,

Кому ти віриш, любиш ясно й світло.

Бо кожен крок твій, сльози, кожен страх

Ніколи у житті не є даремним.

Обернеться все радістю в очах.

Ти неповторна для усіх й для себе.

вересень 2022 р.

...

Віршотвориця

Чому?..

Я люблю дощ, який раптово

розверзне сірі небеса,

І незнайомець випадковий

не бачитиме, що сльоза

скотилась по щоці блідій,

Зірвалась і розбилась дзвінко,

Бо рана у душі моїй

Примушує ридати гірко.

Намертво стиснуті вуста,

Туманна посмішка мінлива,

Вона притворна і пуста –

Гримаса відчаю жахлива.

Краплинки котяться сріблясті,

Впереміш дощ й солоні сльози,

Так хочеться долілиць впасти,

Всередині бушують грози.

Червоні очі підведу,

Подивлюсь на свинцеве небо,

І на коліна я впаду,

Востаннє подивлюсь на тебе.

Ти посміхаєшся так щиро,

Так ніжно в очі заглядаєш,

З грудей ти серце вириваєш,

При цьому виглядаєш мило.

Мій друг, моя сім’я названа,

Я всю себе тобі віддала,

Я знала, що не бездоганна,

Але спокійно довіряла.

Ти обіймав мене щоденно,

І лунко ти завжди сміявся,

Для тебе стало це буденним,

Ти жалом в серце увірвався.

Зсередини терзав і рвав,

І в очі ти завжди дивився,

А потім м’яко обійняв

І усмішку зірвав з обличчя.

Я не дізнаюся чому...

За що мене зітер ти в порох...

Глухий і гострий, сильний шорох

Затягне серце у пітьму.

Твоєї зради біль відчую

Лиш доторкнувшись до грудей,

Нічого більше не турбує,

Лиш тиша мовчазних ночей.

...

Yana

Ніколи не всміхайся ти нещиро

Ніколи не всміхайся ти нещиро.

Ніколи не долай цю річку вбрід.

Бо кожна усмішка така фальшива

В душі обов'язково лишить слід.

Багато в кого в світі так буває.

Коли зрадлива усмішка чиясь

З людських очей всю радість забирає.

І не даєш ти більше людям шанс.

Ти відсторонюєшся й більш не віриш

У чудодійну силу доброти.

В небагатьох лишаються надії

І сили, щоби вперто далі йти.

Ніколи не всміхайся ти нещиро.

Завжди показуй щирі почуття.

Коли приймаєш, то стається диво-

Барвисте, світле, радісне життя.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

ПАТРОН

Легендарний пес-сапер

Породи джек-рассел-тер’єр,

Кожен день він на заданні,

Здійснює розмінування.

Він має дуже гострий нюх

І для саперів кращий друг.

А звати цього пса Патрон,

Має жилет і свій шеврон.

Він справжній герой народний,

Малий, але дуже модний.

Має великий інтерес

Служити у ДСНС.

Він був готовий до вистав,

Але сапером нашим став.

З дитинства ще навчився він

Розпізнавати запах мін.

Коли порушили кордон,

Тоді сапером став Патрон,

До команди приєднався

І з людьми він поєднався.

Є робота у Патрона –

Протимінна оборона.

Після ворога відходу

Розмінує він природу.

Біля танків та ще в полях

Пес покаже безпечний шлях.

А у лісі не буває,

Бо той ліс розтяжки має.

Обожнює він твердий сир,

Щоб мати нюх і добрий зір,

Вже є сторінка в Instagram,

Так що стежте по вечорам.

11.09.22.

...

Мирослав Манюк

Мій дім

Хтось розумний сказав: "Мій дім там, де мій капелюх”

Та слова опадали, не долетівши до вух

Бо не чулось, не вірилиось, всупереч байкам чужим:

Що надійніше може в житті існувати, ніж дім?

Ось старенька канапа, ось чайник, у нього підкопчений бік

На стілець не сідайте - він ламаний тричі за рік

На пательні яйце, в коридорі бабусин буфет

На поличках дві мушлі, каштан і кривенький букет.

Прокидаешся зранку, шукаєш халат навмання

Стережешся, щоб не наступити на лєго-коня

Тягнеш руку відсунути штору… і виснеш на мить

Замість неї чужа незнайома холодна блакить.

Де бабусина шафа? Де витертий вщент килимок?

І у дверях раптово не заїдає замок

По провулку біжить незнайомий зелений трамвай

На чужому столі вистигає румʼянковий чай.

Між сплетіннями вулиць і двориків ніц не знайти

Навіть в клятий трамвай самотужки ще спробуй зайди

Так спливають хвилини, бажання, страхи, ще якась чортівня

І одного приємного теплого літнього дня

Помічаєш: всміхаються люди з кавʼярень і шпальт

Під ногами бруківка, трава і старенький асфальт

Придивляєшся раптом, пробуєш простір на слух…

Видихаєш і йдеш купувати новий капелюх.

©slava_shtorm

...

Слава Шторм

Крила

Коли твої і так понівечені крила,

Мов звірі роздирають на куски.

І не важливо вже куди летіла

Важливо де залишаться думки.

Я проживу цей день немов останній

Я кожну мить запам’ятаю в нім

Навік забуду всі свої бажання,

Я буду наче попіл в твоїм сні.

Із пам’яті усіх - себе зітру,

І не залишу навіть сподівання.

Із першим вітром тихо я піду,

Із першим снігом, із самого рання.

Життя мов річка – тихо потече.

І не помітять, навіть не згадають,

Як рвали крила із моїх плечей.

Коли ж самі літати – не літають.

...

Svitlana.Turchuk

Одна

...А ти іди. Іди одна.

І без підтримки, без довіри.

В душі бринить сумна струна,

А серце- то замети снігу.

Тебе покинули? Не бійсь!

Іди вперед сміливо й гордо

І ні на кого не дивись!

Прийде до тебе щастя знову!

Душа твоя вже наче сталь,

А розум робиться холодним.

Сльоза твоя- немов кришталь,

В очах- лиш тільки усміх скромний.

Та не зважаючи на те,

Що більше ти не довіряєш,

З усіх обставин непростих

Великий досвід здобуваєш.

Нехай ти поки йдеш одна,

І без підтримки, без довіри,

Та кожен твій життєвий крок

Завжди є безперечно цінним.

© Віра Семків (вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Лист до України

Я знаю, Україно, ти втомилась.

Втомилася від обстрілів, війни...

І знаю, що в тобі велика сила,

Ми зможемо разом перемогти.

Разом ми об’єднаємось навіки.

З’єднаєм наші душі і серця.

Майбутнє наше- наче небо світле,

Ми будем разом йти і до кінця.

Нажаль, складні часи у нас в країні

І люто наступають вороги.

Та ми єдині! Разом ми є сильні!

Народ свій збережемо навіки.

Ти не здавайся, люба Україно,

Бо скоро закінчиться ця війна.

Ти зацвітеш, немов волошка синя,

Ми разом відбудуємо міста.

Ти моя ненька, вільна й незалежна.

Несеш добро у світ цей навіки.

Тебе люблю я серцем всім безмежно,

За нас і правда,й сила- козаки.

© Віра Семків (липень 2022 р).

...

Віршотвориця

"азов"

...вони захищали Україну,

але Україна – це і є вони...

всі чекали, як ви там

ляжете героями,

а тепер ви живі, порушивши

кляті заборони.

тепер і я на вашому боці,

тому що герої – це й

мій бік.

перемогти можна ворога,

але війни зараз стали

такі гібридні.

тепер і ви знаєте,

як це –

на передньому плані,

коли позаду –

казна-що...

хлопці, "ви

потрібні живими",

але Україна вкотре

потрапила

під ракетний дощ.

17.05.2022

...

мелхіседек

Принце...

Мій милий принце, ви ще тут?

Не одійшли у світ сновиддя?

Я вас благаю, не ходіть,

Я вас благаю, ся спиніть,

Бо стріне вас жахіття!

А може й ні... Та я молю,

Лишіться ще зі мною.

Я вас боюся загубить,

Я вас боюся погубить:

Любов стала війною.

Точило серце свій кинджал

Доби зо дві, постійно!

Мій принце, ви повинні жить,

Мій принце, вам не полюбить,

Як я люблю, невпинно!

Ви надто бачили принцес:

Тіари, їх обличчя.

Я ж створена з рядків та сліз...

Я зіткана з любові й криз,

Мій принце, вам завіщо?

Мій милий, прошу не ходіть

Без мене в світ сповіддя.

Я вас люблю, мій милий принц,

Я вас пізнаю з сотні лиць,

У будь-якім жахітті!

...

Ївга Лютневська

З тобою

З тобою поруч буду я завжди:

і в буревій, і в дощ, у кригу, грози,

Тебе я берегтиму від біди,

З тобою ми удвох по цій дорозі.

Не буду я порадником отим,

Що каже: –« так роби!», -«роби інакше!»,

Я буду другом. Щирим і простим

І не покину у біді нізащо.

З тобою буду поруч я завжди.

Ми будем наче пташки дві летіти.

Ти будеш в світлі мріяти, рости,

Я ж- щиро й без умов тебе любити.

І буде мрія в нас на двох одна.

Пройдемо ми разом ці перешкоди!

В твоє життя повернеться весна,

Відступить буревій, печаль, негоди...

Ти будеш наче квіточка цвісти,

А я- сіяти сонцем ясним в небі.

З тобою ми разом цей шлях пройшли,

А більшого по правді і не треба.

...

Віршотвориця
12+

Мертві шепочуть: «чуєш, ще трохи сил

Мертві шепочуть: «чуєш, ще трохи сил,

і ти поволі зможеш рушати далі.

Навколо нашої шкіри дрімає зима –

навіщо ж тобі у квітні такі печалі?

Квітень потрібен для сіяння в ґрунт.

Травень – щоб вилити небо дощами.

Тож десь у червні наші останні слова

Вже визріють на деревах важкими плодами.

Не плач – просто слухай мовчання води,

Ця повінь надовго в долині смертної тіні.

Так, мертві чули про прощення ворогів,

Але не тут. Тільки не в Україні.

Не плач, не дивуйся – дивися і запам’ятай.

Слова свої закарбовуй у пустці сторінок,

Щоб всі ці сльози і всю засохлу цю кров,

Складніше було би розпродати за безцінок.

Сонце вже сходить – і знову спливає наш час,

Але, як же добре, що ці слова – не останні».

І мова мертвих – тягуча й густа, наче мед,

Проходить гарячим повітрям крізь наші гортані.

...

Олександра Совська

Люблю...

У очах твоїх безодня,

Я у неї поринаю,

Аромат твого волосся,

Як повітря, я вдихаю.

Ти у мене на колінах,

Я цілую тебе в скроню

І твою м’яку долоню

До обличчя притуляю.

Ти стривожено дивилась,

Плечі міцно обіймала,

До щоки ти притулилась

Гаряче поцілувала.

Обійму тебе міцніше,

Подивлюсь у сіре небо,

Я не знав цього раніше –

те, що хочу, є у тебе.

Ти єдина, хто це має

І цим справно скористалась,

Ти забрала моє серце,

В глибину душі закралась.

Маю лиш одне бажання,

Воно є егоїстичне –

Щоб ось так, лиш ми з тобою

Залишилися навічно.

...

Yana

Слова, слова, слова

Слова, слова, слова … Яка же їм ціна,

У тиші цій, маскованій, між нами?

І гори почуттів описують оті слова

Котрі шепочуться коханими устами

Слова, слова, слова … а правда де?

Чи ж не обман то часом так солодкий,

У хвилі цій, котрий з часом мине

Залишивши присмак болю пекучий?

Не все то золото, що так блищить...

Любов чи пристрасть поміж нами?

Це серця почуття чи лише хіть –

Написано отак поміж рядками?

...

Ruslan Barkalov

Даруйте жінці подарунки

Даруйте жінці своїй квіти

Як доказ ніжності й краси,

Щоби могла вас обігріти,

Коли вам важко – в холоди.

Даруйте в свято й без причини.

Вона ж достойна всіх щедрот!

Бо вірна подруга й дружина

Йде з вами поруч до пригод.

Сімейний затишок, порядок,

Дитячий сміх, смачненький борщ…

І на роботу без накладок

Спішить у спеку або в дощ.

Завжди тримає себе в формі,

Тінтом торкнеться губ та щік,

Подивиться чи одяг в нормі,

І трішки приховає вік.

Біжить на курси, їсть поспішно,

Читає книги уночі.

І часом думає, що грішно

У вас просити помочі.

Немає в неї ні відпусток,

Ні спеціальних вихідних.

Хворіти зась, сховає смуток

В найглибших закутках своїх.

Даруйте жінці подарунки!

Дізнайтесь що потрібно їй.

Можливо це слова, цілунки,

А може щось зі списку мрій.

Це не каприз чи забаганка,

Бо жінка – то енергія,

Що живить чоловіка зранку -

Його натхнення й магія.

...

Марина Герелюк

Пацифіст

не знаю

діти ми, чи підлітки

чи в ластовинні, покритому попелом

юнацтво

і не брехатиму, навпаки

розріжу навпіл свій сполоханий мозок

додам до серця запасне, механічне...

слухайте, ну ж не кидаємося ми

до Польщі зі спортивною сумкою!

але так само сплюснуті

цим повітрянотривожним пригніченням

і ласкаво ніжиться на окрайці наших мрій

великий тигрик геройства

та каюся

відверто — й собі

- що не вмію робити постріл -

...

Тарас Ріль

МИ ПЕРЕМОЖЕМО

Ми Переможемо! Я точно це знаю!

Кожен із нас - і малий, і старий,

Підтримує Вас, Бійці з Яснокраю!

До останку народ стоїть як один!

А там, десь на небі ви бачите зорі,

Ви бачите сонце святе, золоте.

Ви чуєте вітер із дикого поля.

Це - рідна земля. Це - рідне, своє...

Ми - ключ до свободи. Ми вірим у себе.

Б'ємося за землю, батьків та дітей.

Розплавим каміння та зруйнуємо скелі.

Ми зробимо царство вільних людей.

Ми - Нація Духу, бо ми - Українці!

Пронизані єдністю наші серця.

Не пропустим ворожих кривавих злочинців.

Слава героям! Слава творцям!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Тепло, що живе у серці

Я закутаюсь сильніше

В ковдру теплу, кольорову,

Пригадаю теплу осінь,

Без причини, так, до слова.

Пригадаю спів ранковий

Навесні у тіні саду,

Й меду смак терпкий, квітковий,

І густу зелену м’яту.

Пригадаю збір врожаю,

Як саджали вдома квіти,

Аромат смачного чаю,

Все, що змушує радіти.

За вікном моросить рясно,

І туманом все покрито,

А на серці тепло й ясно,

Цими спогадами звито.

...

Yana

Там, де замало віри

Там, де замало віри,

Там, де милосердя убили,

Там, де хрести із душ

Йдуть на безіменні могили,

Йде чоловік степом

І посміхається.

Чоловік з позивним Християнин.

Не боїться ні градів, ні куль, ні мін.

Що б не послано було до загину

Для Християнина то все ‒ випробування віри.

А в окопі пацани – йому як діти.

«Християнине, ти точно все зможеш простити?»

Віра його глибока, та все ж він просто людина.

Каже: «Як людина, зможу багато простити.

Та навіть Бог дав прощення тому, хто щиро покаявся.

І більш не грішив,

Бо поруч вмирав на хресті!

Я можу прощати багато, навіть за двох чи за трьох.

Але я не зможу давати прощення щедріше, як сам Бог.

Думаю, Бог на прощенні спеціалізується і знається.

Хто я, щоб у прикладі його сумніватися?

Бог з кожним із нас з народження і до загину.

Бог нам посилає Хаймерси і Джавеліни.

Бог дав тобі поруч друга і волонтерів за спину.

У серці – любов до ближнього і ворога у прицілі».

Християнин

Чистить автомат

І посміхається.

«Ворог не кається? Ну то зроби, щоб покаявся!»

...

Олена Белінська/Бабка Лєнка

ВІДПОВІДЬ

Вам не комфортно, вам болить....

І в нас болить не менше,

Бо, знаєте, все має свої межі.

Йдеш вулицями, як ви кажете,

бандерівського міста,

Довкола ріже вухо лиш російська...

У слухавку кричить поважна пані:

,,Опять папалі! А здєсь єщьо ні разу не бросалі!"

А орки далі відригають сатанинські мантри...

Ніхто не знає, що чекати завтра,

бо на екрані звично

,,там родіна , гдє єсть рускоязичний''

А з кожним днем могил. все більше,

У всіх кутках країни ракетами періще..

...

dracena72Natalka

Герої не вмирають

Мама сина колисала,

йому пісеньку співала:

"Люляй-люляй, любий сину,

набирай козацьку силу".

Мама сина доглядала,

скільки нічок не доспала!

Та зростав синок швиденько,

і раділо їй серденько.

Мама сина цілувала

і до серця пригортала.

Вже пішло дитя у школу,

звідти у життя дорогу.

Мама сина проводжала,

хоча серцем відчувала,

що єдиний син у неї

вже між небом і землею.

Мама сином ся гордила,

що козацька в ньому сила.

Син військовим хотів стати –

землю й мати захищати.

Мама молиться за сина,

щоб не згасла в ньому сила,

щоб нападники зі сходу

відійшли від їх народу.

Мама у небес благає,

лиш одного сина має.

Та орда не відступає –

в чорта совісті немає.

Мама над синочком плаче:

"Спи спокійно, мій козаче".

Відібрали в неї сина,

враз змарніла мати сива.

Мама сина поховала,

катів кремлівських проклинала,

змучилось її серденько

та й згасало помаленько.

Мама ангела уздріла,

біля нього поруч сіла –

упізнала свого сина,

хоч у нього були крила.

Мама спів його почула –

сина голос не забула.

Мовив: "Плакати не треба,

я тому прийшов із неба".

Мама сина пригортає

і над вушком промовляє:

"Я сумую за тобою,

забери мене з собою".

Мама відповідь почула

і умить усе збагнула.

Ангел підхопив сльозинку...

"Повертайся ще, мій синку".

Мама міцно задрімала,

слова сина пам'ятала:

"Буду я приходить в снах,

в ніжних маминих піснях".

Мама роки рахувала,

в снах із сином розмовляла,

і боролась щогодини

для синочка і Вкраїни.

(Вересень 2021 р.)

...

Роман Фещак

А люди кажуть

-«А люди кажуть, ніби я щасливий:

машина, гроші і великий дім...

Але ніхто з людей отих не знає,

Що глибоко приховано у нім.

А люди кажуть, ніби я красивий.

Бо вдягнений в фірмовий одяг я.

Та мало кому довелося чути

Про те, із чим стикаюся щодня.

А може я і справді є щасливим?

та лиш не усвідомлюю цього.

З одного боку я давно розбитий,

Але ж багато так мені дано!

Та й взагалі: кому тепер потрібні

Розмови ті вечірні за столом?

Немає звички заглядати в душу!

По зовнішності судять все одно!

І думають, що щастя- це багатство.

Що це кар’єра, гроші, гарний дім...

Що лиш тоді усе у тебе вдасться,

Коли ти будеш догоджати всім!

Старатися для інших, працювати,

Тримати все в собі, тягнути, мов рюкзак!

Але по досвіду своєму знаю,

Що щастя не здобудеш так ніяк.

Ловив думки знов чоловік багатий,

Дивившись на світанок за вікном.

Усі хотіли стільки ж влади мати,

А він – зігрітися людським теплом.

Задумайтеся, як живеться тим,

Хто вгору по кар’єрній йде дорозі.

А що, як раптом скаже багатій,

Що усмішка його насправді сльози?

(червень 2022 р).

...

Віршотвориця

Цілини

Ліси й пороги, то моє порочне коло

Річки та водоспади уже по крові течуть

Я вже залежна від природи, що довкола

Та що веде мене крізь душі тернисту путь

Натхнення бьється в грудях наче сердце

Коли я бачу гори та густі ліси

Я хочу змінювати світ, тож хай любов тече і ллється

Відновлюючи до первинної краси

Цілини ті могутністю своєю чисті

Про них писали мабуть всі, та хто ж написав їх?

Земля, вода, повітря та вогонь то Мудрості з'єднання в миті

Вона фрактали поєднала у світи, та окрилила всі рядки віршів моїх

...

Казакова Марія

Цінуйте дружбу

Цінуйте дружбу, що б там не було,

нехай розтануть всі обмани,

і щоб жевріло у серцях тепло –

його підсилюйте ділами.

Цінуйте дружбу, що б там не було,

нехай пропадуть всі тривоги,

і щоб не жило в вашім серці зло –

добра шукайте лиш дороги.

Цінуйте дружбу, що б там не було,

нехай згасають всі образи,

і щоб добро душевне проросло –

кажіть близьким лиш добрі фрази.

Цінуйте дружбу, що б там не було,

нехай сіяють ваші очі,

і щоб довіру серце прийняло –

ідіть із другом проти ночі.

Цінуйте дружбу, що б там не було,

нехай шепоче ваша совість,

і щоб над вами сонечко зійшло –

не йдіть одні у невідомість.

Цінуйте дружбу, що б там не було,

нехай говорять ваші душі,

і щоб весною щастячко цвіло –

ви завжди вірте в своїх друзів.

(Вересень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Заміновані квіти

Давай присядем на дорогу, мені вже час іти.

Обіцяю я повернусь, чекай мене і ти.

Не плач, просто поцілуй та обніми!

Дорога зустрічає пилом під звуки автомата.

Перед очима мала і ти, а потім татова рука,

І кава, яку робила зранку мама.

В термосі лише один ковток,

А вньому все моє життя, Не можу ним ніяк напитися.

Не розповідай бажань бо не збудуться!

Я ходжу по мінному полі й збираю заміновані квіти,

Від яких гинуть наші українські діти.

І нікуди подітись.

Нечисть стоїть чорною ордою,

Але ми розіб*ємо їх кулями, скроплених святою водою .

Настане нарешті ранок, Я почую твій голос.

І спитаю як там діти?

Бо у нас навкруги тільки заміновані квіти.

...

Andriy Kushnir

Не мовчи

Прошу, мій друже. Тільки не мовчи!

Не намагайся сльози приховати!

Якщо потрібно. На весь світ кричи

І говори про те, що й не сказати.

Твої слова- це найцінніший скарб.

Відкрийся тому, кому довіряєш.

Страждання й сльози, друже мій, однак

Ти від усіх ніяк не приховаєш.

Ти неповторний і безцінний, знай,

А твоя щира радість гріє серце.

Проте в очах твоїх чомусь печаль,

А очі, друже, то душі люстерце.

Прошу, лиш не тримай усе в собі!

Не намагайся сльози приховати!

І у хвилини ті свої скрутні

Ти говори про те, що й не сказати.

(липень 2022 р).

...

Віршотвориця

Переліт

Яке молочне небо уночі,

Невже ніхто ніколи не дивився,

Як стомлені земним буттям грачі

Зривають з місця мертві кіпи листя?

Як сильними помахами крила

Вони в ванілі неба завмирають,

Лише на мить й на фоні полотна

Назавжди в світі ночі пропадають.

Ніколи вже ті самі не вернуться,

Серця їх постаріли ще на день,

А хмари з молока ще й досі в’ються

Під пам’яттю від їх нічних пісень.

...

Yana

Зброя

Найкраща безпощадна зброя- сміх.

Він виручить і у біді врятує.

Він рятував тебе від бід усіх,

Тож дуже сильно ти його цінуєш.

Буває сміх веселим і простим,

Сяйним буває, наче сонце ясне,

Але буває він і крижаним-

Це страшно і водночас це прекрасно.

Цей сміх ховає почуття усі.

Це маска, ніби ти веселий, сильний.

Цей сміх- зимова крига навесні,

Він страхом є й водночас другом вірним.

Ти приховаєш сльози всі свої.

Піддашся безпощадній зброї сміху.

Ти втопишся у почутях важких

Й сміятимешся іншим на утіху.

Та інші бачать у тобі лиш те,

Що хочуть. А про сльози забувають.

Тож слово моє сильне і просте:

емоції нікуди не зникають.

Цінуй себе й собі дай зараз те,

Чого тобі тепер не вистачає.

Собі ти друг. Запам’ятай назавжди це.

А сильний той, хто сльози проживає!

(липень 2022 р)

...

Віршотвориця

Відведи мене додому

Чуєш? Відведи мене додому,

Коли не твоїм шляхом я піду.

Коли дорога врешті надоїсть живому,

Коли життя навіює жаху.

Відведи мене додому,

У тихе місце, де ріки не течуть.

З плеч змахни рукою тяжку втому.

Думки зітри, що голосом твоїм гудуть.

Зітри й мене, як ти стирав з землі мільйони.

Колись зсипав каміння у рови.

Відкачував з легень повíтря галони.

І казав, тобі не довго ще, терпи.

Скоріш веди мене додому.

Де засну я сном, яким ти досі спав.

Розкажи історію нікому невідому,

Про те, хто ти, та чому сонце в нас украв.

...

Тамара Рудик

розплатаний день

оця вулиця -

вхід без виходу...

чи то прірва там?...

чи стіна?...

може, море там?...

Всесвіт зморений?...

чи то брама там

льодова?...

і з минулості

в обрій подихом,

що є осені аналой -

у забутості

юрма ворохом

падолистами

в обрій той.

у синизності

білі хмарності.

вітер - поголос листяний.

і у хворості

день розплатаний

в нерухомості мовчазний.

лабіринтами

юлиць-юличок

мов розіпнутий

темний птах

весь обплутаний

день безвиході... -

йому байдуже

сміх чи страх.

хідником цим,

що без виходу -

листя осені

на вітрах

середмістю

в різнокольорі

чи то парусник,

чи вітряк.

чи вітрила то

густо латані

на отих ото

кораблях,

що на обмелю

хитко хитані... -

з лопотаннями

у стягцях

є незримими,

втаємничені

тьмяно сяючі ліхтарі

і привиддям

з німим окриком

у безвиході

угорі

на цій вулиці,

що без виходу

і що прірвою,

і стіна...

...у цікавості

мрія думкою

в скронях дзвонами

мов скляна -

в пошук виходу

із безвиході,

з тої дурості,

з туману,

чи з уявності

фентезійної,

з ліні,

з млявості...

чи зі сну?...

______розплатаний = розпластаний

...

Ем Скитаній

Квітка

Мов невинна малесенька квітка,

Буду я у садочку рости.

Дарувати тепло всім у світі

І для правди та волі цвісти.

Я незламна, я мужня і сильна.

Я до сонечка тягнусь завжди.

Я була і завжди буду вільна,

Попри сльози і морок біди.

Мій пилок- наче щастя і радість.

Там любов є і вогник добра.

Я приходжу до кожного в серце,

Наче та золотая весна.

Я красива, неначе лебідка.

Я завжди буду далі іти.

Розвиватися швидко і стрімко

І на радість усім вам цвісти.

© Віра Семків (липень 2022 р).

...

Віршотвориця

Я тебе чую

Я тебе чую крізь ріки і води,

Крізь пісню пташок, завивання вітрів,

Дерева, що в лісі простягують віти

І блискавки, грози, й падіння дощів.

Я тебе чую крізь гори високі.

Я чую твій голос і твої слова...

Бо ти неповторний, єдиний, безцінний,

А усмішка твоя- прекрасна й жива.

І навіть тоді, коли зійдуться гори

Й завиють у хорі водночас вітри,

Цей вогник між нами не згасне ніколи.

Завжди тебе чую, лише говори!

(червень 2022 р).

...

Віршотвориця
18+

Розшукується фея

Мене покинула магічна фея на біду.

Я знаю, хоч сто років вже до неї йду,

Вона втекла. Я її більше не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

Я ясно пам’ятаю, що тоді було:

Хлипкого ліжка непомітне тло,

Як її тіло з кожним дотиком гуло,

Моє бажання за секундами росло.

Її повіки разом з віями тремтіли,

Я поцілунками укрити їх хотіла.

Так палко вигиналось її тіло,

Що мені нижче живота свербіло.

Скрутила моє горло жарка спрага,

Коли побачила я її ніг засмагу.

До того я не знала від життя такого блага,

Поділася кудись моя залізна рівновага.

Краплини пота загубились в її стегнах.

Мені пекло десь там, у ребрах,

І пульс тріщав, аж відчувався в нервах.

Я заблукала в наших вічних дебрах.

Вона від мене виривалася, втікала,

Я її доганяла і на наше ліжко клала.

Вона мої найпотаємніші бажання закликала,

Так голосно, аж до небес лунала.

Її блискучі тіні залишились на моїй ключиці,

Я цілувала жадібно її сідниці.

Біліли від тих поцілунків мої губи ниці,

Чесались щоки від країв її спідниці.

Мене вкривав краплин пота блиск,

Її мовчазний стогін переходив в писк.

Який же був мені від того звуку зиск?

Я знала, що заради неї піду на усякий риск.

Її магічне зілля залишилось на сідницях,

Рум‘яність відобразилась на наших лицях,

Я всесвіт бачила в її зіницях,

Як блиск на позолочених дзвіницях.

Тоді мені згадалися дзвіниці церковні.

Я не хотіла, та думки невиліковні.

Усі релігії перед нею були беззмістовні,

Адже вона моя єдина богиня, безумовно.

Я вся тремтіла й мокріла від неї,

Вона була немов з казок чарівна фея,

Така, що не було на світі гідного музея,

Щоби знайти їй за красу трофея.

Її повіки, срібним блиском нафарбовані,

Та блискучі очі — в мій мозок вкарбовані.

На тих очах наші блукання побудовані.

Мої були ще голодні, її — вже нагодовані.

Вона холодними руками мене за талію хапала,

Укрита потом моя шкіра до її прилипала,

Вона мене над ліжком нагинала,

Я виривалась, а тепер вона тримала.

Стіна від енергійних рухів билася по бильцях,

Я небеса всі облітала на її фейських крильцях,

Її блискучі тіні змазались на наших лицях.

Таке ніколи не відмолю я в божественних каплицях.

Так мені ноги зводило від мокроти,

Коли вона витягла пальці, пекло від пустоти.

Вона облизнулася, привстала навпроти,

І я магічним зіллям потекла від її щедроти.

Я наші палкі ігри пам’ятатиму навіки:

Її блискучі, срібні, чарівні повіки,

Солодких губ нектар — мої магічні ліки,

Та наші асинхронні гучні крики,

Маленьке ліжко, що було більшим за світ,

Тяжкість, що стягувала мій живіт,

Її феячі крила, наш стрімкий політ,

Та засмаглі ноги, що укривав шаром піт,

Церкви та божества, яких згадала,

Свою гріховність, на яку я чхала…

Як я від болі й задоволення ридала.

Вона — єдина, кого я завжди шукала.

Тож так, мене покинула магічна фея на біду.

Я її пам‘ятаю і до неї вже сто років йду,

Хоча й даремно, хоча й знаю — не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

...

diastrofa

Хотіла б я пташкою стати

Хотіла б я пташкою стати,

Щоб геть полетіти - за світ.

У лісі щоб вільно співати,

Дивитись веселці услід.

Купатись у ранішніх росах,

І співом стрічати весну,

Знаходити спокій у грозах,

І душу збудить не одну.

Прислухайтесь, люди, як пташка

Співає у вітах дерев.

Що мрію здійснити не важко,

Коли в серці віра живе.

(червень 2020 р. - березень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Фатум

Я тільки спогад,

Тіні темніша,

Світом гонима,

Як сама смерть.

Я тільки здогад,

Думка ясніша.

Лину за ними

У круговерть.

Люди кохають,

Люди працюють,

Люди вмирають -

Люди живуть.

Я пам'ятаю,

Їх всіх пам'ятаю

Навіть коли

Дуже хочу забуть.

Я у кінці

І я у початку.

Я є усюди,

Хоч йду з небуття.

Фарби митців

Обирають спочатку.

Потім етюди

малюють життя.

...

Євгенія Петрікова

КОД НАЦІЇ

Спецоперація по денацифікації,

Якщо вже коротко – то вбивство нації!

Прикрились орки дурною фразою,

Світ отруїли фашистською заразою.

Горять хрести на шиї, душі обпікають,

Брехлива влада увесь світ ракетами лякає.

Всмоктали росіяни ненависть, як губка воду,

П’яненькі підтанцьовують під дудку кукловоду.

Страждає кукловод маразмом та безсиллям,

Йому все мало, прагне більше він насилля,

Най вдавиться, кісткою в горлі застрягне Україна,

Не стане на коліна моя славна Батьківщина!

Не підкориться мій народ і моя люба нація,

Не втілити рашистам фарс під ніком «денацифікація»,

Завжди боролися, тож вистоїм і в ХХІ столітті

Код нації – «свобода» на усі тисячоліття!

Тож навіть дитинча маленьке знає,

Поганий той, хто краде, нападає та стріляє,

Знущається хто й бреше, що заради миру він рятує,

А сам тихенько за спиною кров з руки стирає.

Насіння зла не вродить миру урожай,

Хто ворог, а хто друг через роки не забувай.

Най воїни сьогодні у міцній броні,

Весь час диявол не всидить на троні.

Урок війни ми вивчили ґрунтовно,

Як діяти, як жити знає кожен безумовно,

Код нації палає в серці вільних українців,

Допомагає нищити свавільних зайд-ординців.

червень 2022 року

...

Ксенія Демиденко

Symphony in gold (Золота симфонія)

Сонячний промінь знайомої пісні

Блиском осяяв сірий асфальт,

Заграли симфонію скрипки осінні,

Вальсом відкрився жовтневий парад.

Наші думки такі пустотливі,

Немов ті листочки, летять і летять,

І кидають виклик грайливому вітру,

Повернутись назад не бажають ніяк.

Килим барвистий – це дарунок на щастя,

Оберіг від майстрині для кожного з нас,

Нехай всі натхненням будуть багаті

І ніхто не тримає творчих образ.

Відпускай назавжди старі негаразди:

Заздрість, самотність, пустку, розбрат.

Хай радість завжди тебе окриляє -

Осінь прийшла, чарівна, золота!

Відкрий своє серце назустріч природі,

Поринь в загадковий океан відчуттів,

Відкинь архедавні страхи-забобони,

Просто живи, твори і люби!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

СВІТ

Я люблю цей світ за те,

Що він різнобарвний і пишний,

Що він надихає мене

Райдуг сягати найвищих.

Я милуюся світом й люблю

Його подих живий, молодечий.

Його світлом я дорожу,

Бо світло вбива порожнечу.

Я дихаю світом й живу,

Живу, поки сили є жити,

Допоки ловлю я зорю

Натхнення, щоб знову творити.

Щоб з друзями разом збиратись,

Чудити до самого ранку,

Й за русалками знову ганятись

У ложах дніпровських туманів.

Щоб долю свою будувати

Без воєн, хвороб та образ,

І хвацьких пісень все співати,

А пісні рождаються з нас.

Отож-бо, мій цвіте цікавий,

З тобою пройду всі дороги.

Гіганте, ти - завжди безкрайній,

Для тебе не існує порогів.

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

Дорога волі

Сьогодні це - моя дорога,

В полях, що болем поросли.

Тут горе сіяв кат убогий,

І кров'ю щедро оросив.

А я пожну той біль полинний

Засію жито в чорнозем.

Ти ж восьме чудо, Україно,

Тебе не знищити вогнем.

Тебе ракетами не вбити,

Тебе мечем не засікти.

Ростуть маленькі наші діти,

Щоб бути вільними. Як Ти!

...

Валерія Матвієнко

Чорний жарт Грози

Чужі ракети і грози

Дають початок тривозі,

Бо знаю: усе це загрози,

Вони шкоди завдати в змозі.

І хоч як грозу я кохаю

Серцем дитячим своїм,

Подумки завжди благаю:

Грозо, не жартуй із серцем моїм!

"Франківськ - був вибух...

А ні, заждіть: то грім!"

Дійшов, Грозо, до моїх вух

Сміх твій і зловтіха в нім.

Дурна ти, як і жарт той, Грозо!

Може, ви з Ракетою тепер є друзі?

Ти перестала думати тверезо,

Як з нею у гумористичному союзі!

...

Каріна Котурбаш/Кофій
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Труднощі перекладуІлва Стрілецька
14.03.2024
Маю питання до тих, хто раніше писав російською, а тепер перекладає свої твори українською. Я теж з ... Детальніше
Не можу читати книжки(((Діана Вінтер
16.06.2024
Так, помітила за собою, що не можу читати книжки, оформлення яких мені не подобається. Як паперові, ... Детальніше
Нова обкладинка для "Моя нова супер-робота"Антон Ейне
16.06.2024
Супергеройське оповідання "Моя нова супер-робота" отримало нову круту обкладинку. Саманта Уошингтон ... Детальніше
Про менеБатько природа
16.06.2024
Вітаю! Я - Батько природа, точніше це мій дуже... незвичайний псевдонім. Я початковий письменник, як ... Детальніше
Перший візит до містичного будинкуМаксиміліан Степовий
16.06.2024
Всім привіт! Трохи вийшла затримка через проблеми з інтернетом, адже нова глава книги "Таємниці дому ... Детальніше
Підсумки рокуВісник Темряви
15.06.2024
Вітаннячка! Вирішив й собі настрочити невеликий пост у блогах. Тим паче, що є привід. У мене річниця ... Детальніше
На Аркуші вже:
11366читачів
134921коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: