Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

ІРПІНЬ

Кувалда «руского міра» знову

Трощить приватний сектор на друзки,

Та об ірпінські новобудови

Зламався молот велікорускій.

Назло усім екоактивістам

Стоять висотки, як і стояли.

Не увійти кацапам до міста,

Бо не на тих падлюки напали.

Зо-ря по-линь!

Падає з неба у чорную ріку…

Я є Ір-пінь!

Я москалів вбиваю без ліку!

Во-гонь па-лай!

Най москалів ухопить всіх трясця!

Не-від-сту-пай!

Місто Ірпінь ніколи не здасться!

Не боїмось церковних анафим,

Бо москалів не гріх убивати!

Най московитів шлях би вже трафив!

До дзябля скільки їх відправляти?

Ірпінь – це місто гарної вроди,

Про це мабуть давно знає кожен.

Тепер Ірпінь – фортеця свободи.

Ірпінь – це місто непереможних.

Зо-ря по-линь!

Падає з неба у чорную ріку…

Я є Ір-пінь!

Я москалів вбиваю без ліку!

Во-гонь па-лай!

Най москалів ухопить всіх трясця!

Не-від-сту-пай!

Місто Ірпінь ніколи не здасться!

...

Георг Аджаріані

Не братський народ

Скільки триває ця війна?

8 років, три дні чи все ж вічність...

І не має їй краю кінця,

Адже "брат" наш потвора й негідник!

Скільки раз ми казали, що ні,

Ви не браття нам, ні, не слов'яни!

Різні ми, і завжди вороги.

Хоч і бути дружніми ви обіцяли.

Та не стати нам пліч о плече,

Не пити з однієї чашки ніколи.

Не пробачимо вам оце все:

Ракети, танки, голодомори...

Смерті солдатів, жінок, малюків,

Ненароджених паростків людства.

І стареньких бабусь й дідусів

І відчайдушних оборонців.

"Ніколи знову" казали ви.

Повторили все ж прям по канону.

Наче дістали з шухляди сценарій старий

І не змінили в ньому нічого.

Буква "z" тепер на ваших плечах,

А в серці німа порожнеча...

Скільки вже полягло в наших містах

"Спасітєлєй і визволєнцев"?

Врятували хоча б одного?

Може дякую від нас почули?

Ні? Отож і воно.

Бо не кликали вас ми ніколи!

Так помріть же всі ті, хто сюди

причалапав їх хворої рашки.

Ми тут, щоб перемогти

І відстояти право на щастя!

Мир і спокій, ось що буде тут,

Як тільки танк останній запалає.

Ми відбудуємо знову нову

Найгарнішу і найкращу державу!

Українці-це сильний народ,

Вільна нація, ми-незалежні.

То ж окупанте, здавайся в полон.

Це найкраща можливість для тебе

Або ж ні, краще все-таки смерть,

так простіше.

Не буде причини визнавати себе не "молодцем",

А вбивцею невинної дитини.

Камінь з душі не зніме ніхто,

І кров на руках не засохне.

Це прокляття роду всього

На все ваше подальше майбутнє

...

Тетяна Птаха

Те, що мене лякає

...

Хочу написати пісню чи вірш

Як у відомих поетів

Але навіть якщо є зміст

Немає вдалих сюжетів

Ми народжуємося в муках

І в муках готові прожити життя

Дитинство проводимо в гральних пісках

А Юність в пошуках укриття

Мій час обмежено роками

Я люблю сварюся та сміюсь

Справедливість вириваю зубами

За себе й близьких боюсь

Але я вмру, коли буде багато снігу

Щоб у купу закопати розпухле тіло

Аби його знайшли десь по весні

Та, нажаль, це станеться лиш уві сні

...

Я просто чекаю потрібної миті

Людини, ситуації чи може погоди

Коли море на секунду застигне у спокої

Я просто чекаю коли можна видихнути

Клубочок пару в зимову погоду

Коли люди що стоять навпроти

Нарешті поговорять

Без страху і завуальованих фраз

Хоча б один раз

Чекаю коли зникне Земля

І люди разом з нею

Не люблю людей які б вони не були хороші

Тоді я видихнути зможу

Полетіти у інші світи

Подивитися на інших істот космосу

Якщо вони існують і режисери фільмів не брешуть

Нехай у мої віршах замало рими

І почуття читаються дуже не чітко

Але колись за хороших умов

Я вийду у ліс на безлюдний пляж чи тупо у двір

І набравши повні груди повітря

Я заволаю що Я ВІЛЬНА

...

Я пробув в забутті тисячі років

Та готовий знову вступити в життя

Мені не вистачає лише пару кроків

Аби знову відчути свого серця биття

Всесвіт закине мене чорт зна куди

Лише з ниткою віри

Та з моєю готовністю й рівнем довіри

Я повернуся до тебе сюди

Просто вір...

...

В моїй голові лише один крок

Від палаючого безумства

До жгучої байдужості

Що розриває всередині кожного

Навколо так багато шуму

Що навіть найгучніші навушники не впораються

Мене дратує цей шум

Багато галасу та голосів

Кожен огранічно вплітається в оркестр балагану

Окрім мого голосу

Що спить всередині мене

Спочатку я упаду на дно

І лиш потім зможу піднятися

Адже на моєму плечі завжди сидить чорт

Та під'юджує мою свідомість

Змушує падати нижче, а якщо підніматися то блискавично

Згораючи в атмосфері як ракета чи хвостата комета

...

Сокира

Пам'ятаєш, мала?

Пам'ятаєш мала

як увесь час до тебе липла ниточка

ти сміючись казала: знову жених причепивсь!

і намотувала її на палець розказуючи абетку

абетка закінчувалася — а хвостик нитки завжди лишався

хіба не тому що немає ні на твоєму язиці ні під язиком тої літери

з якої бере початок моє ім'я?

Пам'ятаєш мала

як ви викликали Матюкливого Гнома

а кого ще було викликати в неопалюваній квартирі кінця дев'яностих

десь на примарному кордоні двох держав?

Я приводив його для тебе

і він — п'янючий і злий — ходив хитаючись по липкій линві від стільця до стільця

вигукуючи прокляття нашому і вашому недобрим світам

Я дивився і не зачиняв дверей

я знав що тобі подобається бути трохи поганою дівчинкою

Пам'ятаєш мала

несправжні цукерки і справжні цигарки

листи до Діда Мороза перехоплені потойбічною поліцією

амулети і камінці бородавки і перехрестя

і жаб'ячі пісні над ставком — упіймані саме для тебе на гачок молодого місяця?

Тож куди ти тепер мала?

На кого ти мене покидаєш у цьому березневому розламі між світами?

Озирнися мала — або ні — не озирайся

і я назавжди скам'янію тобі в грудях

і світитимусь — як світиться фальшивий китайський місячний кулончик

приторно-солодко — мов ота твоя ідіотська цукерка тутті-фрутті

незграбно — як оцей перший вірш написаний демоном

на ошматтях власного чорного зашкарублого серця

...

Єлизавета Жарікова

Принцеса й Троль

Сиділи двоє, чай пили:

Він - на землі, Вона - у вежі.

В кущах, закохані безмежно,

Співали ніжні солов’ї.

Чай бергамотовий вгорі,

Внизу – маленький кухоль браги,

Налитий потайки із фляги,

Плескався в чайному відрі.

Він хрипко умовляв Її

Виходити за нього заміж,

Мовляв, чого так довго тягнеш?

Ось-ось терпець урвеш мені.

Догоди прагнула вона,

Ромашок, голову дракона...

А буде з золота корона?

Ну хоч драбину до вікна!

Відчувши у штанях «пожежу»,

Він довго лаявся, гирчав

І твердо їй пообіцяв

на камінь розібрати вежу.

Від залицяльного процесу

По спині бігали слони.

Сиділи двоє, чай пили:

Він – Троль гірський, Вона – Принцеса.

...

Аластрайона Тук

"Колискова" \\ "Світанок"

"Колискова"

Люлі-люлі, мій маленький світе,

Засинай. Допоки ще не згас

Місяць у вербових пальцях-вітах,

І не збіг молочно-теплий час,

Доки звоєм не заволочило

Марево безкраю неба твердь,

Я лишуся поряд, світе милий.

Ти ж поринь у сонну кроговерть!..

Як же зорі упадуть у річку,

Неводом дістану всі на дні,

Й, запаливши у лампаді свічку,

Їх омию у терпкім вині,

Та й додам сушеного любистку,

Липником іскристим покроплю,

І тебе, поклавши у колиску,

Зоряним настоєм обіллю.

Ніжне тіло ароматом сповнить

Теплий трунок з вкрапленнями сліз,

Доки мої руки захолонуть,

Душу мавки заберуть у ліс.

Ти ж, укритий в пахощах відвару,

Не почуєш, коли прийде Вій;

Най тебе не збудять крики Марев,

Лихо вклякне в росяній траві.

Ну, а зараз засинай, мій світе,

Ще лишилось декілька хвилин.

Місяць пильно дивиться крізь віти.

Розкладаю по кутках полин.

"Світанок"

Хай світанок сховає в промінні сліди на піску

Коли рушимо в путь, механічних ует осідлавши

Здіймем куряву знаючи, що роками пора вже

Знести згаслий маяк на втопаючім материку

Повертаються вісники літа із заспаних гір,

Заховавши під крилами сни зі строкатих колисок

Закарбуй цей політ у думках, бо вже скоро і близько

Сонце шкіру пектиме на вольфа-райенський манір

Доки роси впадуть на порослі стежки мудреців

Доки в сіре каміння обернуться демони й змії

Ухопившись за віжки щосили, дістатись зумієм

Тих країв, які сховані в лініях на руці

Буде листя шептати молитву зорі-чарівниці

Над тілами, що ніжаться в бграми слизьких мацаках

Поки в башті смугастій, забувши про розпач і страх

Свій куватимем хрест із терпінням нагрітої криці

Хай спросоння чумний вітровій заспіває нам гімн,

Привітавши сансару з початком нової епохи

Там, де камінний ідол потоне у Леті глибокій

Врешті стрінем світанок, під прапором ставши новим.

Покоління ідеї постане над світом матерій

Ну, а поки ранкова зоря спопеляє сліди,

Бовваніє маяк, потрощило прибоєм хрести.

Осідлавши сталевих ует летимо серед прерій.

...

Дар'я Старобілець

Листопад

«Найгірше в тому, щоб бути мертвим, – це те, що й голос твій у землі», –

Слова ці свої він пише неспішно пальцем на запітнілому склі.

«Куди поспішати? У мене є вічність, схована в подиху та дзеркалах.

Цей всесвіт просто потерта монета: аверс – надія, а реверс – це страх.

А я, тим часом, не те і не інше. Монета, що крутиться на ребрі.

Місце, де зупиняється погляд. Тринадцятий місяць у календарі.

Я з тиші, в якій обривається пісня, з повітря, що стало твердим, наче щит.

Я той, хто піймає наступний твій подих. І той, хто тепер навічно мовчить.

Біжи-не біжи, чи ховайся, чи бийся. Але я з’явлюся до тебе у строк,

Дам тобі важкість п’янку та неспішну ніким не читаних сторінок.

В долоні твої я вкладатиму квіти – червоні, як випалена кіновар.

Ти ж бачиш їхнє сталеве осердя кольору цих листопадових хмар?

Сідай же за стіл, не блажи, не вагайся – гостей небагато і вдосталь вина,

Тож пий, пий за те, щоби все ж закінчилась вже сотні років непорушна війна.

І подих життя знов торкнеться героїв, як питимеш ти з їх старих черепів.

Хай вітри співають – чужі і тутешні, народжені серед цих чорних степів.

Щоб повня холодна, легка, невловима, струїлась по небу, мов вилита ртуть,

Щоб жодне ім’я не загубилось до часу, коли нас знову знайдуть.

Хай сходить сонце у ясному небі, бо його захід – дорога назад.

Ти чуєш?

Мертвих можна почути, коли опускається листопад».

...

Олександра Совська

Солона колискова

Рука моя так звично меч тримає – королю, це для нас не перший бій.

Немає більше, куди відступати. Позаду тихо плещеться прибій.

Вода морська із кров’ю солоніша, в рожевих хвилях спокій не знайти.

Я відчуваю в солі на обличчі: зі мною поряд всі мої брати.

Вони стоять позаду, злі та тихі – такі ж, як їх пощерблені мечі.

Нехай же будуть в цих прекрасних землях – прокляті позабуті втікачі.

У шумі крон, у холоді каміння, їх сміх, неначе виє тятива.

Колись їх поведе зелений лицар, бо наша битва все іще жива.

Вони лиш сплять, нескорені довіку, їм не пізнати програш та ганьбу.

Вони нізащо руку не подали б мені тепер – нікчемному рабу.

Тому ховаю погляд, й ланцюгами, які тепер – уся моя броня,

Я брязкаю, і руки б’ю об камінь, чекаючи, що прийде забуття.

І знову море піниться у хвилях – вода на захід сонця, мов вино.

Королю, де ж тепер твоя могила? Чи досі колисає тебе дно?

– Ти нині спиш, але прийдеш на поклик, – повторюю я часто уночі.

Але народ твій тебе не покличе. Королю, твій народ тепер мовчить.

...

Олександра Совська

Водяник-войовник

Як вірити давнім, у надрах річок

Живе не лише риб'ячий малючок:

Там є і русалки, водяник блукає,

І дух їх водойми ті охороняє.

Століття їх слави минули давно,

Однак, пам'ятаємо їх все одно

І доки живі вони в пам'яті люду —

Усі їх водойми збережені будуть!

І ось нещодавно прокляті рашисти,

Крізь нашеє море насмілились плисти.

Та тільки і в морі живе водяник,

А він до такого, даруйте, не звик.

Потрапило в море вороже залізо

І пики ворожі із нього полізли:

Не знали, що зустріч чекає така,

З загоном відважного водяника.

Покликав водяник русалок морських,

Чудовиськ з глибин, особливо метких,

Схопили вони кораблі ворогів —

І враз відіслали до темних богів!

Запінилось море, ковтнуло проклятих,

Поправив водяник лускатії лати:

"Не буде ніколи тут ворог живий,

Допоки існує народ водяний!"

Промовив те грізно і в море пірнув,

І вихор солоний його проковтнув.

Та досі живий і бодай би не зник,

Хоробрий морський водяник-войовник!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Абсолютна Мявь

- Ти її теж бачиш? - обережно питає Антон

Оголена дівчина по той бік ватри грайливо відкидає пасмо вогненно-рудого волосся

І стає неймовірно схожою на Оленку, антонову колишню

- Не треба нам було їсти тих грибів, - відповідає Петро

Хвилину тому дівчина була схожа на Лізу,

Іншу колишню Антона, анорексичну білявку,

Вона крутиться, ніби танцюючи під лише їй чутну мелодію

І повернувшись стає схожа як дві краплі води на Марічку,

За якою впадав колись Петро

Пишні стегна, четвертий розмір грудей, раз побачиш - забути важко

- Нашо ми взагалі поперлись на цей бісів Шипіт за цими бісовими грибами?

- Та розслабтесь, хлопці, ні до чого тут ваші гриби,

Просто всі баби як баби, а я богиня

Тобто лісниця, інакше кажучи мавка, місцева надприродна істота

Петро хреститься

Лісниця сміється і тицяє пальчиком йому в кінчик носа

- Я десь читав, - невпевнено каже Антон,

Що лісниці ненавидять казки. Ти знаєш якісь казки?

- А оце вже не правда, - заперечує мавка, -

Щось наплутали ті ваші етнографи, казки я люблю

Тож починайте розповідати

А то з’їм!

Не зовсім зрозуміло наскільки вона жартує.

Дівчина продовжує змінюватись, наразі у неї обличчя якоїсь голівудської кінозірки.

Хлопці переглядаються.

Жоден з них в житті жодної казки нікому не розповідав.

Нарешті, Антон поволі починає викладати сюжет

Якоїсь комп’ютерної стрілялки

Потім Петро намагається пригадати все що запам’ятав

З серіалу по Грі Престолів

- Які дивні нині казки, - задумливо каже мавка,

Зовсім не такі, як були колись.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Гора Близниця

Гора Близниця

Жили колись в Карпатах двоє хлопців: міцні, красиві близнюки-брати.

В дитинстві грались разом при потоці, а вже дорослими до війська хтіли йти.

Були так схожі, як води дві краплі,два соколи з очима як кришталь.

Завжди допомагали всяк брат брату, та якось в їх серця прийшла печаль.

Одну й ту саму дівчину кохали, красуня теж любила двох братів.

В сумних думках схід сонця зустрічали, гуляючи серед гірських хребтів.

І у промінні сонця золотого, там, де струмок виспівує плесь-плесь,

Сказала: «Вийду заміж я за того, хто з гір принѐсе білий едельвейс».

Пішли брати шукати диво-квітку, а по дорозі йшов дідусь старий.

Розповіли про любу їм лебідку, що йдуть шукати цвіту з її мрій.

Дідусь з собою мав таку рослину, проте була вона несвіжа і суха.

Відмовились братѝ, а старця попросили, лиш де росте покаже їм нехай!

І рушили братѝ до квітки з різних боків, лиш доторкнулись - як скала зірвалась вниз.

Вмить смерть невідворотна і жорстока метнула в їх тіла кривавий спис.

Дідусь все бачив і в село вернувшись, дівчѝні про коханих розповів.

Плачем̀ нестерпним гірко захлинувшись, страшної туги розлетівся спів.

Лилися сльози довго по травиці

Й повстало озеро під назвою Орать.

Гора та зветься й по сей день Близниця

Де, за кохання згинув брат.. і брат…

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Бог земних надр — богині зелені

Кементарі, моя Кементарі,

Сивина в золотому волоссі...

Тепер очі твої темно-карі

Не такі, як були навесні.

Кементарі,  зима підступає,

Та зима, що несе сльози й болі,

Та весінній наспів все здолає,

Прожене всі думки навісні.

Все закінчиться й знову почнеться

У прадавньому юному краї,

І скорбота тоді засміється,

І настануть нові світлі дні.

*Кементарі — "Королева плодів" ельфійською мовою квенья, титул Валіе (богині) рослин і родючості Яванни з Легендаріума Толкіна.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Жінка, яка пише листи

Жінка, яка пише листи,

Розмовляє з туманом, як з братом.

В сутінках малює мости,

Щоби у снах їх побудувати.

Жінка, яка пише листи,

Задивляється в очі деревам.

З травою, квітами "на ти",

І коти з нею поруч, як леви.

Жінка, яка пише листи

Не лише рукою, власним серцем,

Живе щораз на два світи,

Сходить щоночі на їхнє денце.

Жінка, яка пише листи,

Надсилає їх з вітром і птахом.

І якщо їх отримав і ти,

Не цурайся і не рви їх махом.

Жінка, яка пише листи,

Безборонно радість вихлюпує.

В них твій захист від самоти,

Світу вість, що любов все ж є.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Рід, що втратив мораль

На сторінках легенд ельфійських,

Що писані за давнини,

Є розмаїття фей та бісів,

Котрі ходили по землі.

У стародавніх книгах гномів

Не менше різних чудасій,

Рясніють згадками про тролів,

Стихійників й домовиків.

Та навіть кращий бестіарій

І найповніші ті книжки

Не містять у собі почвари,

Що перевершила б її.

Та бестія — до зла синонім,

Пекельніша за сатану,

Вогню за нею завжди пломінь,

Боїться Жах її одну.

Не мало крові вже пролито

У спробі знищити її,

Плели закляття майстровито,

Ламали мечі і шаблі

Та все те марно, й досі бродить,

Отруює довкола все.

Там, де вона, земля біль родить,

Його чудовисько й несе.

Між гоблінів в печерах ходить

Цікава версія про те,

Що це чудовисько походить

Від зниклих вже давно людей

Що люди, втративши раптово

Магічний артефакт - мораль,

Злилися в єдину ту потвору

І від тих пір несли лиш жаль.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Легенда Дня і Ночі

Жила колись у темнім лісі, дівиця знаної краси.

Усі її боялись дуже, бо та була неначе зіткана з пітьми.

І звали її Ніччю, що ж, не дивно... та в світі завжди панував був день.

І жителі були щасливі, світлі, не знали горя по сей день.

Ховали дівчину у лісі, й не випускали ту у світло дня.

Була вона самотня, таємнича, і навіть трішки чарівна.

Можливо всі її й боялись через те, що була як загадка вона для них.

А люди здатні прирікати все, що хоч якось відрізняється від них.

Одного разу, цього ж дня, у ліс прийшов хлопчисько.

Пройшов він крізь дерева, і Ніч знайшов той швидко.

Світився ясним променем, і звали його Сонце.

Прийшов він познайомитись з дівчам, бо стало шкода хлопцю.

І цілий день ті провели в розмовах, кружляючи у танці у пітьмі.

Але те світло, що від хлопця, освічувало морок наче в сні.

Аж ось з'явилися селяни, й забрали хлопця звідтіля.

Ніч, не вагаючись, збагнула, що вже закохана була.

Чимдуш гайнула з лісу, розлючена, терпка.

Й, ступивши крок у світло, занеслась чорнота.

Шукала вона Сонце, та й все ж таки знайшла.

Лежав в воді утоплений, бо сталася біда.

Селяни ті безжальні, забрали хлопця геть.

А потім утопили, руйнуючи той вогник, що горів у ньому, вщент.

І серце Ночі раптом, розбилось навпіл геть.

І половинка того, їй вирвалась з грудей.

І вкорінилась та частинка серця в Сонце, який лежав безликий у воді.

І вмить той заіскрив жарючим світлом, взлетів, цілуючи кохану, а тоді...

Він обернувсь на сонце, що засвітило в небі.

Засяяв той яскраво, і обернувсь до неї.

Ніч знала, що робити, і стала вмить зорею.

Злетівши в небо швидко, та стала мов бронею.

З тих пір, у нас є зміна Дня і Ночі, ну і звичайно Сонця та Зорі.

Та все ж, на жаль, їм не судилось бути разом, існуючи в одному небі угорі.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Їде король

Я мушу розповісти. Не хочу, але

я мушу.

Парад-але

до горизонту зрушений.

Чорний вершник в кривавій короні

жене коня –

тріпоче жилка на скроні,

мов безодня.

У давнину могутній король

втомився відпочивати та

виїхав лісом. Така вже роль –

без логіки, зранку, під тра-та-та!

Підкови дзвоном тривожать ліс,

скаче король, глитаючи крик,

принцеса фейрі та рудий лис

його чекають двохсотий рік,

всихають ріки і небо вниз

падає, щоб відштовхнувшись знов

спитати: «Кого вже там чорт приніс

до наших хмарних летких будов?»

Скаче король – наче віра у диво,

що той хлопчисько собі забажав,

він переможе, інак неможливо,

і вже неважливо, куди виїжджав…

Я розповім, бо мушу:

В чорні, сумні часи

ріг засурмить та зневірену душу

сповнить небесних сил.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Легенда Про Безсмертя

Сьогодні розкажу вам казку про характерницький я хист.

Про наддніпрянський дух, що здавна Вкраїну нашу боронив.

Архип козацького був роду. Звитяжний і завзятий муж.

Мав характерницьку породу, хоча й не був чаклунством дуж.

За діда прадіда Івана на Запоріжжі панував

той Дух Безсмертний, що іздавна потомкам всім передававсь.

Не був той рід ні зі старшини, ні зі шляхетськіїх сімей,

не мав герба, не мав Дружини, та мав відьмацтво всіх мастей.

Федот, наприклад: козарлюга, Архипа дядько, може - дід,

як начаклує завірюху - то москалі зомліють вмить.

А там і діло вже за малим лишалось нашим воякам -

В усмерть наляканих кацапів розвісить швидко по гілках.

Отак боролись українці, але Архип не мав тих сил.

Та зміг віддати він нащадкам цей Дух Безсмертний чарівний.

Була така собі Марена: Архипа донька, що жила

Під балкою, десь біля греблі, й своїх дитяток ростила.

Відьмачка то була, шептуха, чаклунка, знахарка стара.

То заговорить хворе вухо, то з ранами допомага.

Бувало, прийде хтось до неї тяжкі хвороби лікувать:

З мішечка, що на портупеї, дістане та якуюсь мазь,

або збір трав, або - тотема: намаже, зшепче, зробить "чай",

і вмить хвороба та полише нещасного, щоб не страждав.

Отак жила вона в сараї, далеко, на краю села.

Ростила діток, ніби в раї, селянам всім допомогла.

Ще змолоду без чоловіка жила вона, Санько ж бо десь

на лісопилці став калікой, швиденечко життя лишивсь.

Та все ж змогла прогодувати, попри відсутність Литвина

Марійку, Гришу та Улянку. Василька лиш не зберегла.

А як відправилась Морана в Сварожі райськії сади,

свій Дар передала натхненно нащадкам - всім по крихотці.

А ті своїм усім нащадкам, і так Безсмертя здобулось.

Є Характерний Дух Відьмацький: козацтво не перевелось.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

«Втратами -- відпускаю...»

***

Все, що було й прошло --

Відпускаю..,

Бо жалості за втратами

Я ніяких не маю...

Відпускаю легкою рукою,

Що буде лихе ще

Зі мною,

Як Всесвіта перекошений погляд

Збоку,

Де лиш я і все, що дозволено

Разом із Дайвою-Долею

В цьому...

Відпускаю

Та не прошу плати

І нагород,

Бо тоді вже зможу

Іти легко вперед --

До нових висот,

Щоби на Галактичних шляхах

Оглядати

Сумнів невидимих

Світів,

Які ще би зміг я

Якось, внутрішнім поглядом --

Спізнати,

Коли втрачене все --

Відпускаю

На волю та не жалію

Його міжзоряну

Долю...

Відпускаю,

Бо в цьому себе

Душею міцності

Пізнаю...

----------------------------

30.11.2023; Paris (Aurora)

==========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999853

(Katynskyy Orest)

=======================================

...

Катинський Орест

КОРАЛІ

Повітря здіймає широкії пензлі,

На горем пропечену землю пускає

Широкі мазки, мальовничії плями,

Що білим торішні шляхи приховають.

На аркуші білому свіжі стежини

Малює людина ногами у берцях.

Дорожнім лишає дороги людина,

Допоки ще б’ється розпечене серце.

Допоки крихке сновидіння триває,

Допоки не віриться в біль і у лихо,

Допоки у небі птах крила здіймає,

Допоки коралі нанизує тихо.

Червоні коралі на снігові білім.

Якби ж то ім’я не згубилось в безмір‘ї…

Якби ж хоч комусь пригадався він милим…

Якби ж то прожити все наново вірно…

Та сніг замітає дороги минулі,

Хто правий, хто винний - уже не згадати.

І крапля по краплі усе, що не сталось,

Продовжує в сніг, як рубіни, спадати.

Зарано! Зарано! Не встало ще сонце!

Побачити небо безхмарне і синє!

Відчути крізь ніч на губах теплий подих…

Та вічність приходить.

Навіки.

Від нині…

...

Максим Сальва

Скрипаль на даху /Присвячено Харкову - Місту-Герою/

Скрипаль на даху*, розкажи, про що співають тобі небеса?

Що ти бачиш зверху? Чим тебе приваблює це місто?

Твоя мелодія почуттів - у дощах жива сльоза,

Наповнює живим теплом усіх, чиї почуття чисті...

Тебе чують закохані, луною повторюють цей мотив,

Переливи та відблиски тих почуттів, що воскресив ти завзято...

Бачиш, хтось поспішає кудись? Їм, на жаль, звук фальшивий...

Та й погода для них у всьому і завжди винна, проклята...

А коли всьому цьому хороводі життя... завмерти на мить...

Неосяжне небо нашіпче посмішки зірок і світлі ритми.

Ти знаєш, скрипаль, у тебе тепер є випадковий двійник.

Він грає твої мелодії, але в якійсь своїй палітрі...

Ти божевільний щасливець, твій світ у всіх на очах,

Але ж ніхто не замінить тобі ні скрипку, ні небо....

Навряд чи хтось зізнається чесно "я так теж зіграю душею в дощах"...

...Пластмасовим складно, коли їхні орієнтири - "видовищ і хліба"...

А ти вільний творець, ти живий, і тобі бути дано,

Твій світ дивовижний, світлий, теплий та чистий...

Мелодія ллється із серця в серця, ласкаво та легко,

Вірою у кохання в океані людей створює свою пристань...

Скрипаль на даху, розкажи про що співають тобі небеса?

Чим тобі зверху бачаться всі ці люди, і в їхніх ритмах місто?

Твоєї мелодії почуттів вторить живого дощу сльоза,

Наповнює живим теплом усіх, чиї почуття чисті...

~квітень•2021~

Відеокліп з моєю декламацією можно послухати у вкладці Буктрейлер

*«Скрипаль на даху» — бронзова скульптура скрипаля в Харкові, за задумом авторів, присвячена творчому потенціалу міста. Відкрита 18 квітня 2003 року, розташована на площі Конституції, 18/2, на розі даху будівлі. Робота скульптора Сейфаддіна Гурбанова. Прототипом скульптури ймовірно є альтист Юрій Башмет.

У листопаді 2016 року знамениту скульптуру демонтували із будівлі. Вулиця ніби осиротіла. Незвично було дивитися на порожній дах, адже скрипаля встигли полюбити усі харків'яни та гості міста. На сесії вимагали повернути скульптуру на колишнє місце, але для неї вже підшукали новий будинок – офісно-торгівельний центр на вулиці Сумській. Пам'ятник пообіцяли відновити. За виділені мерією гроші автор скульптури Сейфаддін Гурбанов створив другого скрипаля, котрий є повною копією першого. 15 березня 2017 року триметровий бронзовий монумент було встановлено на колишньому місці. ...Щоправда, тепер у Харкові живуть два брати-близнюки, два скрипалі:)

Задуманий як символ творчості, як образ усіх талановитих людей Харкова, "Скрипаль на даху" уособлює також музику кохання. Адже за легендою один талановитий юнак, студент консерваторії, закохався в прекрасну дівчину. Щоб розповісти про свої почуття та підкорити серце коханої, він, ризикуючи життям, піднявся на дах і на все місто зіграв для неї мелодію кохання. Ця музика продовжує звучати і до сьогодні. Не вірите? Спробуйте прислухатись. Тільки пам'ятайте: почути її може лише той, хто здатний на справжні почуття:)

...

Lexa T Kuro

«Та не однаково мені…»

***

Та не однаково

Мені --

Коли ворожий

Топче чобіт

Святую землоньку

Душі,

Бо це моя --

У серці, сповідь,

Якою Бога я молю --

Простити світ

До розуміння :

Якщо не станеш

У борню --

То не здобудеш

Волі зілля,..

Що квітне усмішками

Діток

І захист просять

Твоїх рук :

Той батько,

Мати,

Земля мук..,

Де воїн мусить

Боронити --

Із тими

Ангелами Сили,

Що є твій Дух --

Козацький дух,

Яким народжений --

Від смерті,

Життя їх всіх --

Майбутнім часом,

Воскресити,

Бо не однаково

Мені, --

Як далі будем

В світі жити...

--------------------------

18.10.2021; Paris (A / a)

=======================

(!!!)

"Народ який не знає, або забув своє минуле -- не має майбутнього..."

------------------------

(Платон -- філософ)

---------------------------------

(!!!)

Плато́н (грец. Πλάτων; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, засновник філософської школи -- відомої, як "Академія Платона".

Один з основоположників європейської філософії нарівні з Піфагором, Парменідом і Сократом.

======================

ID: 928272

ТИП: Поезія

Автор:

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928272

============================

...

Катинський Орест

"Пісня кохання" -- Мірра Лохвицька (1890)

***

«Пісня кохання»

***

Хотіла б я свої мрії,

Бажання таємні й надії --

У квіти зростити живі..,

Але ...

Занадто яскраві були би

Троянди -- оці...

Хотіла б я ліру, у грудях --

Тендітную мати,

Щоби почуття -- вічно юні,

Дзвеніти, як ноти, в ній

Стали,

Але...

Порвалися б серця струни..!

Хотіла би я --

У хвилинному сні,

Пізнать насолоду

Кохання..,

Але...

Померти тоді

Доведеться мені,

Щоби дочекатися радість,

Як дотик, солодкий --

Пробудження..!

--------------------------------------------

09.04.2020-02.12.2021; Paris (BnM / A)

============================================

(!!!)

"Зміст твору і суть твору часто приймають інші значення -- перекладом.., і... тому треба тонко відчувати глибину емоцій автора самого оригіналу твору, або писати вже -- змістом, лиш своє..."

-------------

(Катинський Орест переклав поезії -- автор Мірра Лохвицька)

http://77.88.252.42/getpoem.php?id=932825

==============================================

ТИП: Поезія

http://77.88.252.42/getpoem.php?id=932825

--------------

(Автор Катинський Орест -- Мої переклади поезії

з різних джерел та мов світу...)

==============================================

ID: 990089

Автор: MAX-SABAREN

(Катинський Орест;

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990089

Katynskyy Orest)

==============================================

...

Катинський Орест

«Сонце засяє...»

***

Справжньою -- є Любов...

***

Хвороби відійдуть..,

А сум згасне

Та сонце засяє,

Якщо людина пізнає,

Що вона є дуже важлива

Для всіх

Та потрібна в житті,

Де живе гармонія Світу

Та світ -- у гармонії

Серця,

Бо..,

Тільки, справжня Любов рятує

Та лікує всі хвороби

Життя...

--------------------------

18.11.2023; Paris (Aurora) ==========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998923

(Katynskyy Orest)

=============================

...

Катинський Орест

«Тоді -- наоборот...»

***

У народженні,

Страхом,

Плачемо,

А довколишні --

У радості нашого

Життя,

Новизною щастя,

Гріються..,

А коли помираємо --

То, тоді -- наоборот,

Бачимо :

Ми втікаємо

Від гризот життя,

В радості,

А довколишні

Плачуть за нами,

Що не змогли нас

Витиснути

До самого кінця,

Яким, подумки собі --

Жаліються...

-------------------------------------------

07.10.2023;  Paris (A / a)

=======================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995592

(Katynskyy Orest)

==========================

...

Катинський Орест

«Волхв мені сказав»

***

«Кров  свята  Господа,  яка  пролита  Воскресінням»

***

Волхв

Так  мені  сказав  --

У  сні  :

--  То  було  сумно,

Що  пройшло

Та  діється  в  історії..,

Бо  біле  --  чорним  

Плямували,..

А  чорне  --

Білим  святкували

Й  на  троні,

Де  сам  Господь

Сидить  --

Заступить,  світ  його  --

Диявол,

Що  Сатана  --

У  мантії  червоній,

Буде  стояти..,

А  люди  кланятись

Будуть  йому  --

Не  Богу,

Бо

Такий  час  прийде,

Коли  поспіли  вже  жнива,

Що  палять..,

А  не  гріють,..

Де  зміст  в  тому,

Що  Україну-Русь

Сплюндрують,

Заберуть  ім'я,

Історію  вкрадуть,

Землю  затопчуть,

Церкву  проклянуть  --

Лихим,

Яке  лежатиме  у  

Мавзолею  --

Нечистим  тілом,

Що  дадуть

Святим

І...  сміють

Ще  брехати  

Більше  :

Доконають,

Святих  уб'ють,

Дітей  згвалтують

Неправдою

Й  дорослих  застрахають

Так  карами,

Що  сміти  не  бажають

Служити  Господу,..

Коли..,

Червоний  ворон  --

У  лайні,

Склює  останні  зерна

Крові,

Що  були  в  спротиві

Живі..,

Тоді...

Замирення  й  байдужість

Проростуть  --

У  світлі  тому,

Що  прийде..,

Але  не  довго  то  триватиме,

Бо  час  --  від  часу,

Відбере  

Лихе

В  уми  :

Нам  предки

З  неба  тихо  повідають  --

У  снах  приходять..,

Нам  зорі  світять

Волі

І  бажають,

Щоби  воскресли

Ми  --

Людьми,

Бо  :

Рабів  --  до  Раю,

Не  пускають..,

А  тому  --

Відділено  зерно,..

А  та  полова  --

У  вогні

Палає,

Що  була  кремль..,

Як  хто  не  знав  --

То  взнає,..

Бо  той  предвічний

Сатана  --

В  темницю  вкинений,

Навічно,

А  Божая  Земля  --

Воскресла

Знову  :

Русь-Україна

Феніксом  --

Предвічним,

Щоби  стояла

Ангелом  --

Біля  престолу,

Вибрана,..

Бо  в  цьому  --  кров,

Яка  пролита,

Воскресінням  --

Господа  свята...

-----------------------------

03.02.2022;   Paris  (A-a)

=============================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

https://www.chytaichyk.com/volhv-meni-skazav/

Адрес публікації :

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939056

(Katynskyy Orest)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998924

============================

...

Катинський Орест

«Хоть подумки...»

***

Так..!

Найкраще є вдома,

Якщо він в тебе

Є..,

А коли немає --

То тоді ти шукаєш

Можливості

Для себе

Побудувати, чи знайти

Той дім, а чи місце,

Як затишок..,

Де проявляться твої

Таланти,

Задуми,

Прагнення,

Бажання,

Відповідність реалізації

Планів та мрій,

Що переповнюють

Твою душу

В тобі

І...

Не важно, де будеш

Вже тоді ти,

Бо все ж

Тебе буде, завжди :

Тягнути,

Вести,

Вертати,

Хоть подумки,

Чи у снах --

Туди,

Де ти народився

Та де виріс,

Як початок формування

Тих бажань,

Якими живеш зараз --

У повноті осмислення

Свого "Я"

І своїх дій,

Якими реалізувався

В цьому такому

Складному,

Суєтою вибору

Та випробувань --

Житті

Хоть би й на чужині...

--------------------------

16.11.2023; Paris (Aurora) ==========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998712

(Katynskyy Orest)

=============================

...

Катинський Орест

«Військовий, як президент...»

***

(!!!)

*** *** ***

Військовий діяч,

Як президент --

Має бути на троні,

Як справжній

Гетьман України,

Де вже зараз діє

Пророцтво мольфарів :

Клен Зелений

Зріс у сили,

Щоби справедливість

Української нації

Відновити,

Як міцність Господньої

Віри...

-------------------------------------- 05.07.2023; Paris (Aurora) ==================================

(!!!)

"Майбутнім президентом України буде молодий Клен -- війскової виправки та перспектив нації, який змінить народ в процвітання Правди закону, як гарантія міцності Держави...

Прийшло 7531 літо для славян, з тотемом Езотерики -- Вогнегривого Коня, яке настало вже 21 березня 2023 року і принесло в цілісність нашої дійсності тепер можливості Соборної Духовної єдності мовної нації України та очищення Влади від зла і корупції.

Бо рік 2023 -- собою представляє ще один випробувальний урок для України на міцність в праведності Духу та є сам, як їжак, що в клубку проблем чекає на розгортання можливостей життя у захисті Душі праведної, але мусить вичікувати сприятлового часу реалізації планів та захищатись...

Це є важливе випробування на Духовне визначення вибраності Нації в майбутніх циклах становлення і... від кожного українця буде максимально залежати його самопожертва в загальну скарбничку досягнень, бо Соборність -- це є єдиний Дух народу у всьому, навічно, тепер -- по завітах предків, як святий наш Рід...

"Україна -- понад усе..!"

Це гасло мусить бути серцем кожного українця в цей Вік Срібного Вовка Семаргла Слов'ян, як відродження сили та історії Русі-України і становлення нас, як єдинство держави -- НАЦІЯ...

-----------------------------------

(Автор -- "Роздумуючи над спадщиною предків Духом Семаргла та дійсністю сучасного...") ====================================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991085

(Katynskyy Orest)

==========================

...

Катинський Орест

Роки

Йойки, цеж могли бути ми з тобою.

У коханні прожити коротке життя.

І на старість в обіймах хоч вже з сивиною.

Разом в вічність дивитися, в світле буття.

Що ж завадило нам бути поряд навіки.

Може гордість капризи дівочі твої.

Може я не збагнув твої ніжні репризи.

І забанив тебе у своїй голові.

Тож не варто тепер все життя банувати.

Не поверниш ні день ні прожити роки.

Вже як є що зробили тей будимо мати.

Лиш кохатиму буду тебе на віки.

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )

...

Onra

«Багряність твоя...»

***

У світлі Ейфеля

***

Дощ --

Моя любима погода,

Коли ніч приходить...

Осінь..,

Багряність твоя

Ностальгію життя

Родить

І..,

Що може бути

Краще,

Якщо краплі цілують

Лице..?

Хібо-що спокій

Душі,

Де спіють думи,

Якими сприймаєш

Втратами це...

Дощ --

Моя любима погода,

Коли ніч приходить..,

Бо осінь веде то,

Що серцем ще,

У світлі Ейфеля --

Бродить...

----------------------------

12.11.2023; Paris (Aurora)

===========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998396

(Katynskyy Orest)

=======================

...

Катинський Орест

“Серце жінки…”

******************

Найбільша таємниця —

Серце жінки…

Скільки вміщає

Всього,

У собі,

Тільки…

І світу мало,

Щоби стало,

Її пізнати…

В пізнанні —

Відкривати,

Як свою мати…

В любові,

Як кохання, —

Ранок світанковий…

В ненависті,

Як трунок,

Від себе ратунковий…

Серце жінки —

Таємниця з таємного…

Рветься жалем,

Не раз воно,

В розумінні зосталого…

За маленьким із малого —

За стабільним і рідним..,

Із кусочків,

Що Всесвітом,

Даровано із тим..,

Дaровано,

Із милості, —

У дорозі збереження…

Серце рветься

За Світом —

На краєчку

Життя…

Серце жінки —

Це Всесвіт,

Це — Життя

І

Погибелі сталь…

Болем світиться усміх

Своїм близьким у даль..,

У прощанні і прощенні

Серце тайну хоронить…

Серце жінки —

Земля,

Що відроджує й родить…

—————————————

PARIS — 2010

========================

https://enigma.club/articles/sertse-zhinki

==================

Автор : Катинський Орест

——————————————

http://www.poetryclub.com.ua/printpoem.php?id=504831

=============================

https://uamodna.com/articles/serce-zhinky-1/

=============================

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908209

=========================

Автор публікації

Катинський Орест

https://www.chytaichyk.com/sertse-zhinky-3/

(Katynskyy Orest)

=====================

...

Катинський Орест

“Я ВКРАДУ ТЕБЕ…”

********

Я вкраду тебе

У твоїх снах,

Що придумали

Тільки ми двоє,

Щоби разом

У наших казках,

Ми у старості

Знайшли своє,

Коли квітку

Тобі принесу –

Ту жар-папороть,

Що єднає,

Як повернемось

В нашу весну,

Де коханням

Життя розцвітає…

———————————----

28.01.2014; PARIS (Univer)

===========================

https://enigma.ua/articles/molitva-patriota

=================

Автор : Katynsky Orest

ukrainka.org.ua/orest-katynsky

====================================

Автор публікації :::

Катинський Орест (Katynskyy Orest)

https://www.chytaichyk.com/ya-vkradu-tebe-3/

-----------------'--------------

Читати :::

https://uamodna.com/articles/ya-vkradu-tebe-1/

=========================

ID: 978388

ТИП: Поезія

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978388

Автор: MAX-SABAREN (Катинський Орест; Katynskyy Orest)

==============================================

...

Катинський Орест

Мовчу

Мовчу. Мовчу, ні - ні мовчу не пишу.

Ночами слухаю тендітну тишу.

Ні ще не в пеклі не в раю.

Мовчу, тихенько дихаю , й мовчу.

Скажи.Скажи мені що буде далі.

Як остогидло це життєве ралі.

Лечу, мовчу , а у душі кричу.

Що буде далі? Я ж мовчу.

От так. От так проходить рік за роком.

Життя стираю кожним кроком.

Білію сивію , лечу, мовчу.

А у душі кричу.

Що то було? Було кохання. ?

Відчув лиш біль та сподівання.

І всеж я в пеклі, не в раю.

Тебе кохаю. І, мовчу...

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )

...

Onra

«Всім -- із серця»

** *** ***

Коріння в нас

Здорове та міцне --

Лише намул,

Чужинський,

Треба змити,

Щоб засіяла,

Як брильянт

Вона --

Кохана матінка

Земля,

Що -- Україна..,

Якою мусим

Всі -- із серця,

Жити... ------------------------------

09.04.2020-26.12.2021; Paris (B / A)

=============================

(!!!)

"Історія — свідок минулого, світло істини, жива пам'ять, учитель життя, вісник старовини..." ------------------

(Ціцерон)

=======================

ID: 935077

ТИП: Поезія

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997925

Автор: Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935077

=============================

...

Катинський Орест

«Захопити державу...»

***

Спочатку --

Родити шпіонів

На чужій території,

Як прихильників соціалізму,

А чи комунізму..,

Пізніше --

Навчити та

Владою їх поставити

І.., насамкінець, вже --

З їх допомогою,

Як маріонетками,

Захопити саму державу,

Щоби качати ресурси,

Дешеву робочу силу

Та мати підтримку

Воєнну --

У разі катастрофи..,

Бо

Така система, як

"Мистецтво війни"

Сунь-Цзи,

Наяву,

Коли втілюєш своїх

Шпіонів-шкідників,

Як політичну силу --

У чужу державу

Для свого збагачення

Та впливу...

---------------------------

05.10.2023;  Paris (A / a)

=======================

(!!!)

"Розроблена -- теорією комунізму, змова світової еліти банків родить свій плід контролю за вузловими центрами світового панування, бо наука Сунь-Цзи "Мистецтво війни" має основу тої тактики, яка дає постійну перемогу -- без бою..

По прогнозам З.Бжезинського (книжка "Технотроннна ера", видана в 1989 р.) -- майбутній центр Світового Уряду буде перебувати, з центральним офісом -- саме, в Україні, як найбільш стратегічно вигідній у всіх відношеннях землі...

Тому знищення демократії, економічної незалежності, прогресу технічного розвитку та інше.., роблять руками "Дітей Андропова" саме ці міжнародні Економічні Вбивці, або Економічні Кіллєри кремля та свої запроданці, як агенти впливу на найвищому рівні..."

-------------------

(Автор -- "Економічні Вбивці кремля на землях України")

===========================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

(Katynskyy Orest)

========================

ID:  995438

ТИП: Поезія

© Автор: MAX-SABAREN (Катинський Орест;

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995438

Katynskyy Orest)

=============================

=============================

...

Катинський Орест

«Україно..! Вір в перемогу..!»

***

Україно..!

Ти лише

Вір в перемогу

Над проклятим ворогом зла..,

Бо люди просто не бачать

І не знають

Тих агрегорів Сили

Небесного Воїнства

Предків,

Які стоять стіною

Незламності --

Перед тьмою кремля..,

Де задіяно самим

Всевишнім

Архангельське військо

Світла,

Щоби відновилася

Правда Русі-України,

Його,

Вічно -- в ньому,

Жива...

------------------------

23.09.2023; Paris (A-a)

=======================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994523

(Katynskyy Orest)

==========================

...

Катинський Орест

Про київське "Динамо"

Усе закінчилось. Усе - нема дороги,

Немає стежки у фіналів вороття.

Не шаленітимуть трибуни від тривоги,

Не завмиратимуть фанатськії серця.

Це все в минулому - нам світить домовина,

Дешеві бутси й некошений газон -

З такою грою душа людей прогнила -

Час розбирати домашній стадіон.

...

Любомир Вольвачівський

Літопис колишньої перекладачки Н.

Літопис колишньої перекладачки Н.

I

Я повинна написати тобі листа,

Довгого, темного на смак, як попіл,

Навмисно чорнилами. Чорнилами шкрябають вдумливо

І пишуть повільно без зопалу. І тому

Коли опускаються руки —

слід сідати за власний літопис.

Послухай…

Все переплуталось: виссю пливе замшілий матрац,

Перевернуті хмари мавпують міські фонтани,

І тікає з-під ніг небесами прозора земля,

А зорі мов мушлі виблискують в океані.

Мов квіти в травах – арабська в’язь

І щоб не загубитись у цьому світі,

Серед дикості образів я повертаюсь до

Зав’язаних вузликів власної пам’яті.

Пам’ятаєш...

Ти зрізав квіти і набравши води

У порцелянову вазу залишив букет на столі.

А тепер, я не розрізняю де квіти із саду,

І арабська в’язь почерком насталік.

Я ходжу по сухому листі перекладу перських поетів,

І серце моє, наче самотнє яблуко знічене осінню,

І тіло моя наче яблуня, що скинула шати,

І робота моя недописана. «Ґулістан» так і не розквітне,

Я більше, здається, не зможу перекладати.

І моє «здається», як арабське in šāʾ aḷḷāh,

Що так мені подобалось в кінці кожного речення,

Залишаючи можливість, на іншу можливість,

Особливо в маршрутах подорожі, а частіше в маршрутах любові.

Ти пам’ятаєш, як пожартував?

Мовляв, що я на бенкеті наїлася слів,

Немов верблюдИця, що власних горбів не бачить,

Що я неуважна, і соте ім’я б нерозчула

Із уст пророка. А я посміхнулась:

- То значить — я горда?

І ти закивав головою: - Горда.

Я ви-па-ла…ла-ла-ла… язиком забиваю цвяхи слів від дощок

Які згоріли, скла-ла-ла-дами, що осточортіли та все ще на язику,

Крутяться, і щезнуть вже тільки тоді коли виговоришся, виплюнеш їх із слиною,

Що наче чорнильна отрута, яку висмоктуєш із серця.

Осточор-ті-ло все. Змішалося, перевернулося догори дриґом.

А тому, здається, що й мої слова наповнені вщерть безглуздим криком.

ІІ

Гордості більше немає. Стільки всього вивчила, стільки всього прочитала,

Що наситилась і більше нічого достовірно не пам’ятаю.

Хоча залишились руїни мого неуцтва і нестерпний сморід диму.

Я помилялась, а гірше, що ти помилився. А ще,

Я впевнилась в тому, що більше не стану перекладати і читати твою поезію.

Я б хотіла зірвати квітку і просто вдихнути її аромат,

Щоб сідаючи за стіл, за спиною був ти, на столі порцелянова ваза,

У вазі свіжозірвані квіти, а за вікном — чуйний пейзаж.

А головне — ти-ша. Ти.

Боже, як усе надумано! Страшно, страшно, безповоротно.

ІІІ

Згадую вечір, наповнене шумом тарілок кафе.

За сусіднім столиком, якась жінка ледь не плакала

Розповідаючи, що втомилась бути актрисою,

А навпроти сидів, здається, римо-католик —

Якийсь семінарист, — пахло лілеями, душно.

Ми підслуховували їх. А тепер на тому місці я

За столиком. Та раптом: «клац» — і одна у своїй кімнаті.

І матрац просідає, наче тягне мене в свою,

Пружиною розпорпану кролячу діру

Напхану ватою. І все довкола летить шкереберть за мною у безодню:

Плаття з безголових вішалок, кружляють

Пружини і ніжки постелі, що вдягають

Прозорі панчішки, пустившись у вихорі в тан,

Лиця коханців покриті і потом, і смертю,

Шумить піаніно партитурами в круговерті

І клацає світло... даремно. Хтось бавиться з бра.

А за вікном кімнати, бачиш – дівчинка подібна мені,

Гойдає ніжками в молочних гольфах,

На гойдалці і не дивиться у моє вікно, але на озеро

Де птахи рухаються за подихом вітру.

Тепер я працюю поблизу того кафе.

Будеш сміятися — у крафтовій пекарні!

І мої бездріжджові круасани куди кращі

За твої бісквітні кремом перемащені мадригали.

Я сміюсь, бо згадала твій голос, джмелю.

ІV

Немає виходу. Небо згорає топазом,

Та кажучи правду не знаю якого кольору небо,

Ані імла, чи бронза води — сіро-зелено-жовто-коричневе щось, —

Я ніколи, по-справжньому і не вдивлялась;

Наче полюси слів раптом втратили вісь

І злетіли, як колеса старого велосипеда.

Ось — м’яч, що ганяють надворі хлопчаки.

Світ уявний, придуманий, перекладений і зовсім недосконалий.

Тільки я поза грою, а тому хто «за полем» —

Залишається тільки аналіз.

Та з моєї точки не розсудиш чи точний удар

м’ячем залітає в дев’ятку у’явних воріт.

Та щоб розпочати гру потрібні правила, ілюзія, фантом, міт.

V

А міт — це осмислене минуле теперішнього,

гербарій між сторінками книг, і самі сторінки.

Те листя, мов сухі скибки серця, що залишила я

Читаючи якось в саду, кольору осені,

Кольору плаття в якому сиділа тоді

І волосся моє колихалось послушно за вітром.

І тільки тепер, пригадавши, я створюю міт,

Збагнувши, що він, це можливість відчути повітря часу

Забути про книгу, яку бездумно гортаєш в одному напрямку,

Ковзаючи тягучими літерами наче вузькоколійкою історії,

Що змальовує мене в саду за тією книгою.

Можливо там говорилося, щось про можливості інших світів,

Бо пригадую — щоразу поверталася на початок сторінки.

Можливо, виною тому спів сусідки

З її захаращеного виноградом саду,

Що колихалась на широкій гойдалці у величезному солом'яному брилі.

І я оторопіла.

Я думала про головний убір тієї панянки,

І про те, що можливості інших світів — це бажання торкнутися міту,

І жити в солодкому маренні, а насправді вони серед нас,

У вертепі несправжніх масок, зі співом сусідки-іншопланетянки.

Хіба я не знала, що станеться із Саломеєю?

Хіба не підтвердить ту історію Офелія і тисячі тих, хто читають,

Як і я, в саду, навмисно відволікаючись від суті свого життя?!

Дивно. В котрийсь із днів батьки збиралися на покупки

І перед тим, як піти до саду і зануритись у читання, я почула від них:

- Не захоплюйся. Дивись, не забудь про відчинені двері, - і додали:

- Бо немає нікого вдома.

От, що прибило мене на берег роздумів тоді.

Я так і не змогла прочитати книгу.

Немає нікого.

Я стала немов картиною, придатком для їхнього дому,

Персонажем непрочитаної книги. Тоді я подзвонила тобі.

Я сказала: - Приходь, нікого немає вдома.

Поезія — це занадто страшний будинок

З чудернацькими вікнами, дверима

Іноді без дверей, без даху, фундаменту,

Тому я боюся тебе, розумієш?

VI

Що стало крапкою? Мабуть Один поет.

Він написав вірша, якого я переклала.

І так полюбила його. Я читала тобі:

Дерева проганяли тишу висохлим листям,

І все ж була тиша. Був простір позбавлений голосів,

Обтесане повітря в якому вітер не розносив

Стружку автомобільних сирен.

І я побачив, як блискавка розчахнула дерево.

А тоді дістав нотатник і записав:

Усі люди подібні олівцям в руках долі

І списуються на папері витканому з павутини сну.

Я заридала від його слів.

А коли зустрілася із ним, він сказав мені:

Цей вірш більше ваш ніж мій. Сказав, як ті, що

під кінець століття розплітають волосся автора

вплітаючи лиш вітер публіки, її аплодисментів.

Тоді все прояснилося. Відкрилися очі, любий, що

Я, як перекладачка прийшла туди куди змогла прийти,

Як жінка, як людина, що шукає початок шляху,

Як та актриса в кафе.

Здається, я намацала ту нитку, що виведе мене із лабіринту.

Тому дозволь спитати:

Чи не відкриєш двері, що ведуть до тієї,

Що перестала перекладати і марити поезією,

Де безліч дверей можливих світів,

В якому ти не поет, але все ще існує поезія?

VII

Я наче дивлюся у дзеркало хаосу.

Усмири мене, приборкай, припни,

Але ти приходиш і розповідаєш про можливі світи,

Про які я не дочитала і яких так боюсь.

Твої правила гри фатальні.

Я не хочу танцювати під льодом, чи співати за течією ріки,

А зіграти в ту гру, що закінчиться звично із зрозумілими правилами,

Не вигадуючи любові, жахливого порозуміння і всепроникнення.

Раніше я б і не подумала вірити вигадкам моралістів,

Що придумали сюжет та літературу і кинули на берег голову Орфея,

Тепер я більше вірю і менше хочу знати.

Мене розпишуть фарби твоїх слів, і вип'є горло твоє поцілунком,

І я впаду засохлими пелюстками у вогонь покірності, та я не хочу цього!

Я хочу мати можливість сказати:

- Нікого немає вдома, тому, хто читатиме в саду.

2021 - 19.08.2023

...

Володимир Каразуб

ЇЇ серце залите отрутою

У неї серце залите отрутою.

Гіркою цикутою.

Воно випалене, отруєне, знищене.

Стерильне й очищене.

Вона боїться.

Не Божого гніву й не грому.

Власну втому.

І пам’ять.

Їй не відомо, скільки навколо таких.

Отруєних і очищених.

Знищених?

Незахищених.

У неї отрута у серці й крові.

Протікає із шлуночків до передсердь.

Тече у артеріях. Циркулює венами.

Їй вже важко повірити, що від кохання може зривати дах.

Вона звикла, що від нього страждають нейрони й нерви.

...

зачаровано розчарована

Легенда про те, як весну лелеки несли

І летіли лелекі, стрункі та горді,

І несли на крилах весну, квітучу й радісну,

А назустріч - хмара, важка та чорна:

- Здавайтеся, нікчемні птахи!

Я змию з неба і землі всі ваші весни, надії,

Думки про гнізда, дітей, родину,

Начхати мені на вашу красу та гордість,

На ваші пісні й танці,

Залицяння і сподівання...

Бо Війна - моє грізне ім'я,

А ви не знаєте,

Як в цьому жити.

Я розповім вам, як:

У війні не живуть, а вмирають,

Не тріпочуть крилами, а лягають під ноги сильнішому,

Благають його про милість,

Співають його пісні,

Славлять його його ж таки мовою -

Лише тоді є шанс вижити...

Або намагаються пересилити сильнішого,

Аби самім стати ним (підступно регоче)

Але Ви - викривлені нулі!

Я знищу вас за три... (захлинається злістю) Подихи!

Страшним вогнем спалю ваше пір'я і весни!...

Здавайтеся, бо буде вам так гірко, як ще не було.

...Злякалися лелеки, повернули трохи назад, засумували.

Стали думати-гадати, як весну донести в ті краї,

Де на неї чекають,

Куди заприсягалися лелеки її приносити щороку.

Але весну міцно тримали на крилах...

І стали лелеки серцем і розумом кликати про допомогу,

Віщувати, що інакше не знатиме ціла земля весни,

А отже не зацвітуть абрикоси й сакури,

Рута і троянди,

Маки та Шовкові косиці,

Не заспівають солов'ї,

Не задзвенять у прозорому п'янкому повітрі барвисті синиці -

З рештою, банально їсти буде нічого.

І злякався світ, замислився...

Не дуже йому хотілося чипати ту кляту небеспеку.

Може, вона лелеками й задовільниться.

Але то були марні сподівання.

І довелося світові допомагати лелекам,

Втрачаючи нагріті віками зручненькі містечка під сонечком,

Довелося скрипіти, стогнати

Міняти щось у своєму ситому затишному житті...

А лелекам ставало все важче,

Дедалі небеспечнішою почувалася весна,

ЩО дрімала в них на крилах...

Але чим вона могла зарадити?

Хіба красою та піснями,

Теплом та квітами.

І тоді прокинулася весна,

Вперше у житті незалежно росправила

Свої лазурові крила,

Злетіла, зайнявши собою все небо -

Заспівала всім серцем, на повні груди!

І сама не помітила, як затулила собою чорну хмару війни,

Як оглушила стару небеспеку своєю дзвінкою піснею,

Як осіяла землю посмішками та сподіваннями.

Підтримали весну дощики й сонечко -

Заграли всіма кольорами прекрасної веселки.

І нічого не лишилося старій нікчемній війні, як розтанути,

Як забратися назавжди з теренів життя.

(квітень - травень 2023, Гданськ)

...

Кароліна-Україна

Дім

дім....

хіба це 4 стіни в якомусь місті на землі?

Дім це люди,дім це не просто будівля

дім це там з ким тобі не соромно показати своє я

де не хочеш відчувати свою шию мов в петлі

дім це там де для тебе найпротивніші вафлі смачні

де дешевий чай стає найдорогим

увесь сірий світ ти бачиш кольоровим

якщо твій дім разом з тобою

тебе не утягне в темряву журбою

...

Артеміда

Спогади

В хатину заходить вечір,

Приносить для грубки дров,

Горнятка стоять біля печі

Порожні, просто декор.

Рушник на кілочку висить,

На ньому-калина і хміль.

І тиша, незрушна тиша,

Тяжка, як хронічний біль.

Здається, що тут неспішно

Крізь решето сіє час…

Усе, що було, те зникло,

Лиш спогад не впав, застряг,

Як скалка в дитячий пальчик,

Як свіжість вранішніх рос,

Як теплий з печі окрайчик,

Як трепет від літніх гроз,

Як дотик долонь старечих,

Найкращих, таких дорогих.

Забрали їх крила лелечі

У вічність, там спокій для них.

І я в фіолетовій самості

Саджаю згадки в кружок,

Зриваю завісу давності,

Вчуваю з минулим зв’язок.

...

Світлана
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: