🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6982)

Мертве місто

З похмурих, темних небес

Примарний вісник божий

На землю спалену несе

Уже умерших сльози,

І жертв, невинно вбитих

Від смертельних куль.

І громом лунають крики

Замученних від вражих рук.

І будинки бетонні шкірять

Свої залізнії зуби,

Хоча не чутно навіть сміху

У сонному царстві смутку.

Не горять сімейні вогні

В холодних, мертвих оселях,

І спокій примхливий згорів,

Підпалила його артилерія.

І де-не-де, як привиди,

Блукають живії люди,

Плач не в змозі спинити

Від невимовної туги,

І проклинають тихо й грізно

Кривавого звіра війни,

Закликають його із світу

Навіки в небуття піти.

...

Зірколов
16+

"М"

На віях моїх тане снігопад,

Грайливий погляд — джерело надії

Морозна свіжість, терпкість на вустах

Ти будеш мій! Ти мої щирі мрії!

Суворий погляд, соколиний вид,

Ця грація і невимовна сила

Я шоколадом тану у твоїх палких обіймах,

Я лежу без сили!

Ти друг, ти серце і моя душа,

Ти той, кого я сильно так бажаю

Як спрага в літні ночі і жага,

Немов багаття, я в тобі згораю...

...

Rada Lykho

"Думки"

Тривожним знов птахом лечу над світами,

Минаючи скелі розкуті вітрами

Шукаю надію між крон і верховіття,

І щастя знаходжу в бездонній блакиті.

Живу я у травах, деревах столітніх,

У глибинах океану і росах привітних

У світлому серці я прихисток маю,

І в своїх думках лиш завжди потопаю.

Мов той корабель у житті океанах,

Шукаю своє як і всі Магеллани

І дружбу, натхнення і промені світла

Благаю будь, доле, зі мною привітна!

...

Rada Lykho

"Я"

Радіє серце, спів дзвінкий лунає,

Моя душа співа гучних пісень

Щаслива вже, тепер я точно знаю,

Я обрана фортуною в цей день!

Ні сліз, ні жалю, ні думок тривожних,

з холодним серцем, в спокої душа

Здавалося, що постріл був смертельним,

Що куля віри буде наскрізна.

Але ще ні, броня на мені збита

Лиш шкіру рвало поштовхом стрімким

Я знаю, що я найсильніша в світі!

Тепер я — Воїн, а не слово в нім!

...

Rada Lykho

"Щастя"

Надії у хмари, спогади додолу,

Бринить від погляду мого серця струна

Жевріє тільки сподівання тепле,

Пора для твого щастя вже прийшла.

Воно не буде гамірне чи тихе,

А навпаки спокійно підійде

Коли забудеш ти про дивні втіхи,

За плечі ніжно шовком обійме.

Візьме за руку, поведе у далі,

Де горизонтів ніжний перелив

І під дощем від радості й любові,

Розквітнеш ти подібно ружі в нім.

...

Rada Lykho

"Мій біль – моя Україна"

Не тільки в серці, навіть у душі,

Усюди пустота живе в тобі

Обламаними крилами надій,

Летиш, черкаєш землю – не до мрій.

Ця мить для спокою та забуття даремно,

Вона жива та спроби ці нікчемні

Уже не будеш більше ти таким,

Грайливим як дитина й молодим.

Тобі здається це кінець, та й все,

Гордіїв тугий вузол шию жме

І сліз нема в очах повних страждань,

Та й серце вже не гріє сподівань.

Надія є, але вона як мак,

Не встигнеш ти й відчути післясмак

Проллється вже крізь пальці як вода,

Яка ж ця туга, Боже, затяжна.

Немає сну, ти ніби неживий,

Хоч ходиш між людей та тихий вий

Вже не почує ні одна душа,

Бо кожен втратив серце – не одна.

Ти не одна людина тих страждань,

Зґвалтована війною просто стань

Розправив плечі – подивись у вись!

Із небом ще зустрінетесь колись!

...

Rada Lykho
16+

"Йому"

Своя людина, хто таке сказав?

Як ніби душу хто купля на ринку

Де ж на прилавку ти мій ідеал?

Шукаєш ти щодня знов безупинно.

І не знайдеш, його ніде нема,

Живе у хвилях серце лазурових

Прихована глибока та душа,

Тріпочучи очікує любові.

Того із ким годинами мовчить,

Сумує та радіє як дитина

Лиш з ним ти відчуваєш гостро мить,

І тане лід в його обіймах сили.

Поринеш у той спокійний океан,

Розчинишся як ніби цукор у каві

А я ж завжди шукала ідеал!

Думки блукають, та я не в печалі.

На підвіконні тихо знов сиджу,

Дивлюсь на дощ і згадую ту казку

Солодкий присмак губ, тебе люблю,

Мені так добре на душі, не важко.

І не важлива нам страшна різниця та,

Що ми планети не в одній орбіті

Закон тяжіння це все маячня,

За тебе я віддам усе на світі!

...

Rada Lykho
16+

"Вирок"

Така самотня, так і це не фальш,

Не награність, і не дитячість, осуд

Напівпорожня пляшка, видно край,

Об стіну я старий розбитий посуд.

Як книга недочитана вона,

Сюжет якої прорізає очі

Як кров терпка, п'янка як билина,

Хотів він просто скоротити ночі.

Летить метеликом на світло тих зіниць,

Ламає крильця і черкає землю

В очах диявола висіла горілиць,

Ох як співав, закрив би краще пельку...

О так, ця пташка теж звичайна є,

Згодуєш все зернятко за зернятком

Вона непевно стежкою бреде,

Тримаючи лиш ненависть, не згадку.

І так, раніше не була така,

І погляд хитрий, наче у лисиці

Вона ж бо найотруйніша змія,

Тебе укус скує подібно криці.

Та ти не бійся на жертовник свій,

Приніс одну ти ще невинну душу

Дивися в очі, тут зі мною стій,

Тобі такі слова сказати мушу...

Як дивна квітка чиста і п'янка,

Як дощ у спеку, чи гроза узимку

Її любов відкинув як щеня,

Та кинув кістку — скавулить так дзвінко.

А що тепер, перегорнув сторінку?

Посвистуючи йдеш собі кудись

Проклять її не буде, ти в неволі,

У снах буде являтись — обізвись!

Кричи, ґвалтуй і бий до крові руки,

Зривай свій голос та давай чманій

Вона є відьма, не заламуй руки,

Бо ти пішак, ставай скоріш у стрій!

І що тепер, холодний душ рятує?

Чи може книга та серйозний вид?

Його в собі усе тепер дратує

На гільйотину? Може поспішиш?

Було шкода, тепер пустеля в мені,

І сліз немає, йди собі візьми

Хоча б водиці з мертвої пустелі,

Чи ж квіти з-під бетону проросли?

Ти тепер сам, вона тепер сама,

Лише одна разюча є різниця

Ще щастям в комусь проросте вона,

А ти закинута та висохла криниця.

...

Rada Lykho
16+

"Тобі"

Так хочу знову пригорнутися душею,

Закутатись у запах рідних рук

Я всесвіт будуватиму з тобою,

Позбав мене від тих пекельних мук.

Ти такий теплий, ніжний, такий щирий,

Тремчу від сили, впевненість в собі

Я, милий, вже колись давно любила,

Та душу зараз я віддам тобі.

Життя складне та ще складніша доля,

Розмінною монетою була

Зостались тільки віра й сильна воля,

Та серце тільки ж я не зберегла.

Чому закон життя такий завжди?

Що різних доля серцю посилає

Кого кохаєм — ранить назавжди,

А хто кохає нас — за нас вмирає.

...

Rada Lykho
16+

"Почуття"

Я йду гливкою стежкою до тебе,

Між пальців бруд, бур'ян, імла

Волосся дибки, то ж від нього,

Шепоче мавка лісова.

Я йду, біжу, спішу так рв'яно,

Лиш чути голос забуття

Усі кричать у слід: «Забудь ти!»

Мовчу, не чую, я сліпа.

Я молода, терпка на смак,

Складна, ти не шукай той знак

Душа моя — клубок доріг,

Біжу — лови, впустити гріх!

Та те я так кажу, непевно

Кричу в собі, що все даремно

І усміх мій немов броня,

Іржава, шкіру рве вона.

Я душу віддала і тіло,

Яке від тебе шаленіло

І спрагло плетучись все йшло,

Немає сил — візьми його!

Затерплі руки в кайданах,

Скувала пристрасть їх, не страх

Дурне дівча шука відради,

А він у ній знаходить вади.

...

Rada Lykho

Дати

Дата під його словами продовжує поезію і зупиняє час.

Наче тільки тоді – знаючи про смерть поета, – ще одну дату

Вірш покривається воском зупинених фраз

Де завтра для нього ще завтра,

Для тебе лиш дата.

А тому, залишаються відстані в літерах, образах, іменах

Його біографії, в хворобах прихованих небесами, снами

І вечір над містом немов електронна стара плата

Згорає, де він все ще там, десь там

Та більше не з нами.

Де за решіткою слів лиш уявні сліди життя

Теплі проміжки днів, циферблату, птахів, любові

Тіней, що вигоряють зникаючи в забуття

З буденності та залишають відлуння мови,

Присмак календаря.

Ніжність, колір його годин.

Невідворотність майбутнього, сонце, відлуння, втрати.

І в цю мить він дописує свій рядок

І ставить в пониззі дату.

13.02.2023

...

Володимир Каразуб

Вальпургієва ніч

Шепоче небо зоряні казки,

Іскрить у танці відьмине багаття,

З червоних мальв зплітає Смерть вінки,

А юні вдови вбивцям шлють прокляття.

Читає Одін рун правічну в'язь,

В криниці око місячне іскриться,

З мітли своєї, відьмо, швидше злазь:

Вже час вогнем і ніччю причаститься.

Гойдається колиска на вербі,

На серці – хрестик, врізаний з осики,

Чорніє хустка. Щось пече в тобі...

І виють вовки – лісові музики.

Сміється й плаче віковічна ніч,

Зітхає крук, сова кричить над лісом,

Мовчи, не проклинай, біду не клич...

Біда і так між датами дефісом...

Як чорна хустка над землею – час,

Чаклує відьма, полум'я вуркоче...

Війна крізь темінь дивиться на нас,

Поглинути, ввібрати в себе хоче.

Нехай прокляттям вітер шелестить,

Танцює ватра в відьминих зіницях,

Ми – попри кров і втрати – будем жить.

Задзвонять гучно дзвони на дзвіницях.

Містична ніч, магічна, темна ніч...

За око – око... назавжди і всюди.

Прокляття вбитих лине з потойбіч,

Поляжуть вороги і будуть люди.

...

Оксана Весна

Кулінарна книга поезії

Коли я про тебе згадую, насамперед

З атласних зшитків моєї пам'яті, —

Немов зодягаю в картате плаття

І роздивляюсь у тріснутім дзеркалі,

В сотні назбираних віддзеркалень,

Твою подобу. І навіть хмари

Ввижаються чорним фортепіано,

Твоєї кімнати, навпроти шафи,

Де ти приміряла весняну сукню.

В ліловім небі розгойдував вітер

Перші розквітлі галузки; світло

Торкалось ще бляклої акварелі

Землі, де от тільки вбираються в жовте

Квіти; в червоне та синє, здавалось

В повітрі вологому залишались

Сполокані промені фіолету.

Тоді видавалось мені і тепер,

Все більше у тім переконуюсь, -

Образ твій

Складався з тієї бузкової легкості

Весни з якої складався портрет

Любові до тебе. І як не дивно

Я міг порівняти любов з куріпкою,

З короткими крилами, податливо ніжною

До ловів очей, що збирались впіймати

Твою кулінарну чеснотами книгу,

Відкривши на хто-зна якій сторінці

Рецепт за назвою: "Невинна грішність".

Зрештою,

Сонце розлило узвар з ренгльотів,

Котилось до ночі крізь тепле смеркання.

Так легко, як ти одягала плаття,

Так тихо, без галасу, сліз одкровення

Надходила пошепки мить прощання.

І ми розпрощались.

15.04.2022

...

Володимир Каразуб

Мова стін

Стіни стривожені,

Стіни утомлені;

Криком знеможені,

Кригою сковані.

Стіни напишуть

Реквієм в тиші;

Стіни окреслять

Матерію віршем.

Стіни побачать,

Стіни почують,

Стіни накажуть,

Вірно спрямують.

Люд їх охоче

Розріже по крихті.

Їм також боляче,

Просто більш тихо...

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

Сонет поцілунку

Як день до неба сонце прив’язав,

Так ніч в сонцях горить коли ти поруч,

Що обрій весь стискається у обруч

Палких обіймів, як поцілував

Твої вуста. І наче світ пропав

І припіднявши крилами угору

Прологом ставши до любові твору

Солодку пісню радості співав.

Так мить скипа зливаючи обох

Аби відкрити те, що явить бог

Ховаючи у дотик чи безмовність

І відкривають злучені вуста

Сади в якому полум’ям постав

Далекий спогад іншої любові.

18.03.2023

...

Володимир Каразуб

ОБІЦЯЮ

Не біжи за минулим,

і я не буду,

Обіцяю

Мій шлях надто складним.

Це боротьба де немає правил,

Знаю,

Проти долі я надто слабкий.

Не біжи за минулим,

І я не буду,

Не треба.

Твоє завтра - це нова мета.

Мої мрії -

Це моя потреба,

Мої вчинки - не мої слова.

Не біжи за минулим,

І я не буду,

Обіцяю.

...

Морган Рей

КВІТИ, ЩО РОСТУТЬ ПОСЕРЕД ПОЛЯ

МОРГАН РЕЙ & ОЛЕГ ШАУЛА

Затихло все, спинилося, зомліло,

Забракло слів, лиш сльози на лиці.

Зломити волю недостатньо сили,

Своєї долі ми нескорені митці.

Щоранку знов ми платимо всю ціну

За майбуття, де зникне антрацит.

Хтось віддає життя, щоб знищити чужину

Розширюючи вбивці апетит.

Бо наша віра, слава й воля,

Це мужність що в серцях людей.

Ми квіти, що ростуть посеред поля,

Там, де співати буде соловей.

Я цілий рік, то в светрі, то в сорочці,

Мандрую, чи ховаюсь, чи лишаюсь тут.

І не важливо де є зараз сонце,

Воно нам завжди світить на ходу.

...

Морган Рей

Я ТОБІ НАМАЛЮЮ

Я малюю на небі зорі,

Що осяють твій шлях в ночі.

Поводирем нехай тобі будуть,

В цій холодні, морозній зимі.

Я малюю тобі надію,

Бачиш ці барвисті квітки?

Пам'ятаю, як ми були двоє,

Та тепер я на самоті.

Я любов тобі намалюю,

Білим кольором на чорному полотні.

Серед грози та холодної зливи

пам'ятай, що ми не одні!

Я тобі намалюю крила,

Тож лети без вагань, до мети.

У твоїх силах вхопити мрії,

Не зупиняйся, далі йди.

...

Морган Рей

О, Маріанно, мила Маріанно

О, Маріанно, мила, Маріанно!

Скажи мені чому же я одна?

О, де ж юнацтва та пора,

Коли кохання перше йде?

Це, що зима і досі

Чи це ще не прийшла моя весна?

О, Маріанно, мила, Маріанно!

Як сумно на душі мені.

А ти ж все знаєш, правда?

Кажи коханая, милая любов мені

Чому все так, а не інакше?

І чом не чую я блаженнії слова?

О, Маріанно, мила Маріанно!

Ти ж віриш, що розцвіте святе кохання?

Прийде у серце новая весна.

Заграє юнацьке серце те,

Що довго обливалось біллю.

Давай же! Я вірю, Маріанно!

...

ElizaLoiren

Вірш Памʼяті Герою України Таранусі Дмитру Сергійовичу (Джокер)

****

Його ім‘я повинні знати всюди

І посмішку чудову пам‘ятати

Наше покоління навіки

Буде Дімі Таранусі, шану віддавати

Вже сніг його могилу засипає

Похований він між своїми, та не там

Батьки чекають вдома домовину

Із Дімою, що відданість віддав

І як його душа взлітала в небо

Я точно знаю він ще не хотів

Та значить так для чогось треба

Щоб Янголом до Бога відлетів

Як дощ іде то небо завжди плаче

А я за спокій віддано молюсь

Мій Діма все життя для мене значив

Та вже мені його не віддадуть

Скінчилася земна твоя дорога

Пішов у вічність це вже назавжди

Чомусь написана така для тебе доля

Піти від нас ще зовсім молодим

Автор:Стрельченко Надія (Усмішка)

...

Усмішка

Любов ісуса

Простягнута рука, утерті сльози,

Відпущені гріхи, і тихий мир.

Це не початок світової прози,

Це - мій надійний у житті орієнтир.

Забуто страхи, розпач, самота,

Метаморфоза Божого створіння

Коли довкола темрява й слота,

Я сяю серцем, це ж бо - Боже повеління.

Усі чини свої на Господа кладу,

І час не гаю на дочасне, й тлінне,

Упевнено до перемоги з ним іду,

Не обертаюсь, це ж бо Боже повеління.

Любов Ісуса - це великий дар Отця

Ти поспішай його в собі плекати,

В любові наближайся до вінця,

Бо радощів без Бога не пізнати...

© Ірися Ластівка ( квітень 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

With the lord

Серед хмар вершково-полуничних

Небеса сапфірові пливуть,

Серед дій щоденних,тілу звичних,

Ти про Бога в серці не забуть.

Спів пташок цнотливих весняних,

Їх гніздечка,що любов'ю звиті,

Між людей,безжальних крижаних,

Буть,теплом і світлом в цьому світі.

Потанцюй під весняним дощем,

І дозволь Творцю,образи змити,

Хай покинуть серце,біль і щем,

Щоб мов діти в Господі радіти.

© Ірися Ластівка ( духмяний квітень 2023 р.)

#thank_god_foreverything

...

Ірися ластівка

НАША ЕПОХА

Роки свистіли кулями над головами —

Там, де були ми, а ще ті, що із нами.

Вовками судомно вили вітри.

Нелюдських здолано бід — не одну й не три.

Розверзті пащеки безодні — над усіма шляхами.

Ти, що була зі мною, як Місяць сходив над нами,

Чи пам'ятаєш голос моєї замріяної гітари,

Регіт часу, паракордом вплетений у примари,

Запахи й звуки нещадних боїв нічних?

Знай, що усе — ненамарне,

Навіть якщо невимовно болить.

Заглядаючи вовчим світилом

Туди, де кожна душа — лиш мить,

Крокує у безвість епоха з роздертим нутром.

© Максим Солодовник, 2. 12. 2022

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2022

...

Максим Солодовник

Тут від ратуші на квадратній площі

Тут від ратуші на квадратній площі,

Що годує нічних метеликів,

В ніч блукають всі тіні парами,

Що корінням ростуть з алей.

Авроро, між цими фасадами,

тінь моя одинока тулиться,

І скрадається під балконами

в ніч сповиту твоїм плащем.

Ти над містом, над білими гронами,

що годують нічних метеликів,

П'єш із мороку міста запахи,

І чорнило мокаєш з калюж,

Ти цілуєшся із маскаронами,

І смієшся над скверами й парками,

Ти розписуєш вулиці шепотом,

Щоб пропасти до ранку дощем.

Авроро, між цими фасадами,

тінь моя одинока тулиться.

Хмари, хмари збираються високо,

І відсвічують сяєво в ніч,

Як довкола охоплені місяцем,

Скаженіють безсонням втомлені,

Ті, що йдуть по розписаних вулицях,

Обігріті твоїм плащем.

16.08.2020

...

Володимир Каразуб

ЗГАДАВ ПРО ТЕБЕ

Сьогодні раптом я згадав про тебе

І серце стало частіше битися,

Але немає в тому вже потреби,

Щоб думкам та мріям ще коритися.

На фото глянув я у твої очі…

А було, що я з них погляд не зводив.

На мить згадав найкращі дні та ночі,

Які колись я з тобою проводив.

А може взяти, просто подзвонити?

Та просто так, без всякої причини

І про все з тобою поговорити,

Але я відкладаю це щоднини...

Написано: 20.11.2012.

Відредаговано: 24.04.2023.

...

Мирослав Манюк

ТВОРЧІСТЬ

Записуйте ідеї на папері,

І втілюйте їх насправді у життя.

Творчість відкриває у світ всі двері

Нового та цікавого майбуття.

Думки наші – це скарб, що є безцінний,

Тож не губіть їх марно в порожнечі,

Бо від них залежить світ благочинний,

Творіть – ще не придумані всі речі.

Творчість – це крила, що дають нам волю,

Літати вільно й далі, ніж хотіти,

Творити щось незвідане уволю,

Щоб світ набагато кращим зробити.

Тож ви записуйте ідеї ваші,

Втілюйте їх у життя незабутнє,

Бо саме це творче мислення наше,

Це для щасливого світу майбутнє.

Вірш до Всесвітнього дня творчості та інноваційної діяльності. (21.04.2023.)

...

Мирослав Манюк

Не без київського мотиву

Це певно

досконала низка днів.

Не те що все

ладнається й вдається,

що напартолив і нагородив,

але шикується, як

Ludus Duodecim

на лінії останній.

Це певно є.

Та іншої не буде.

Такий собі дванадцятий трамвай.

Ні виходу, ні знаку, ні облуди.

І ясно так,

хоч очі закривай.

Нехай тоді

в печальному реєстрі,

що нашою бідою ні на час

не погорює,

скажуть: ся година

нарешті щире слово породила.

Як чобіт між

кросовок адідас.

Негусто випало.

Увага як

грузило.

Червневий шал -

лютневі холоди.

Ні дня ні ночі.

Ані посуха, ні злива.

І піднімає

зграя вересклива

своєму старшому божку

на ймення Див...

...

undyber

Крокви вічності

Ти потрібна мені тут, поряд,

Як підручник з історії, як старі амфори,

Як фізичному світу відкриті формули

Весни, що кружляє цвітінням метафори;

Як небо в якому біліють крокви

Великих надій і безповоротного

Часу в якому блукає дотик

Долоні бога, птахів, безпілотника;

Як музика Шуберта під звуки вибухів

На фоні неба, весни, історії.

Десь на десятому, сотому поверсі

Відкриється книга іншостороннього,

Як відкриває рахунок бляшанкою

Хтось по уявних воротах ударивши, -

В місті де меблі живуть за фіранкою,

В місті де книги летять за хмарами,

Там де здригаються пагорби сонні ще,

Там де сигнали кружляють маршрутами

І залягають у відеосонмище

Давно як пройденого, але забутого.

Не знаю, можливо, середньовіччя

Вертає до вулиць задушним фатумом

Із безнадійною спробою в вічність

Поцілити сплюснутою в світ бляшанкою.

17.03.2022

...

Володимир Каразуб

Я вперше відчула себе молодою

Я вперше відчула себе молодою,

Відчула, уперше за довгі роки.

До того я була старою, слабою,

А тут, геть раптово – нові сторінки.

Гуляти, кохати, любити, дружити,

Вертатись додому о пізній порі.

Не лиш існувати потрібно, а й жити,

Не зґавити юності дні золоті.

Я вперше відчула себе молодою,

Уперше відчула, чим інші жили.

Проснутися разом із ранку росою,

Заснути під тихі гітари пісні.

Світанкове свіже повітря вдихати,

На даху із друзями п’ючи вино;

Чи вдома, під бій крапель дощику грати,

Співати, кричати з відкритим вікном!

Уперше не заздрю, що інші раділи,

Я вперше проснулась, я вперше жива!

Свобода легені по вінця налила,

Я вперше відчула, що вільна була.

...

Романа Скринько

ЗАПОВІТ ЯНГОЛІВ

ЗАПОВІТ ЯНГОЛІВ

7.04.23

Над Бахмутом ранкове сонце,

Проміння небо розчиняє,

То душі тих відважних хлопців,

Господь до себе забирає,

То душі янголів народу,

Найкращих Воїнів синів,

Що за країну і свободу,

Безсмертним янголом злетів,

Живи народ наш і нащадки,

Ніколи їх не забувай,

Пішли у рай сини козацькі,

За волю нашу ПАМ'ЯТАЙ,

Ніколи чуєте НІКОЛИ !

Не забувайте про ці дні,

Коли ці промені ранкові,

Були болючі і страшні,

Назавжди чуєте НАЗАВЖДИ,

Запам'ятайте дні страшні,

Ніколи більш не допускайте,

Щоб люди гинули в війні,

І коли прийде Перемога,

Будуйте армію міцну,

Щоб не вела вас знов дорога,

На бійню знову на війну,

Віддайте максимум на військо,

Збудуйте купол і кулак,

Щоб міць була стальна армійська,

І щоб було вже завжди так,

Щоб навіть думати боялись,

Напасти знову вороги,

І щоб той міцністю пишались,

Нащадки наші дітлахи,

СЛОВА ЦІ ВАМ ЗАПОВІДАЮТЬ,

ТІ ХТО ДО РАЮ ВІДЛЕТІВ,

Вони тепер спостерігають,

Щоб ти народ їх не підвів ... !

...

Анна

Я кохаю?!

Чи близька ти мені?!

Ти зараз з нею ходиш, сидиш, мовчиш...

Але чи любиш ти її?! Вибач я не розумію

Якщо так то я розумію

Якщо ж ні, то навіщо ти мене мучиш!?

Я жива, чи вже мертва?!

Насправді любила, чи це був просто блеф?

Чому любов до тебе так горить?

Я хочу,,, хочу охолонути, ні не вийде

Не вийде заспокоїтись, ти навіть і не уявляєш як це, коли так хочеться сказати "Я люблю" і все ж не кажеш

Не треба так,не мовчи скажи хоч щось!!!

Ти ж знаєш як це важко прикидатись!

Тільки на папері можна розмовляти

Спокійно так, чесно, не приховуючи нічого

Нічого не бояться, і не бояться що тебе відріжуть

Так викинуть з життя, як папірець

Розтоптаний, порваний, але він був колись потрібний...

...

Мин ХоКа_2022

Сліди твої ведуть у смугле місто

Сліди твої ведуть у смугле місто,

З рудих дахів якого ллється злива,

І скиглить спинка віденського крісла,

В якому вічність поглядом застила;

За підмальовком гір, в небесних шприхах,

Лягають пишні збиті мастахіном

Білила хмар в яких маленька крихта,

Червоного і синього в картині –

Всього лиш спроба вирватись зі сну.

І ти, відкинувшись на півокруглу спинку

У темних плямах бачиш глибину

Відносного та чуєш клекіт грому

В блуканнях світла де ридають знов,

Сердешні вікна буйного пейзажу.

01.12.2020

...

Володимир Каразуб

Муза

Ти полюбиш не ту, що чекатиме.

Ту, що дух ні на йоту мінить.

Ні, не ту, що тобі прощатиме

І собою весь світ затінить.

Більше ту, що на цоколь храму,

Опускає коліна ієродули

І читає античну драму,

І спускається вгору сходами.

Ні, не ту, що на чорних туфельках

Струм стегна налива в поезію;

Ту, що пють, глиняними кухлями,

Ту, що п'яти втирає пемзою.

Ту, що любить, але сумнівається,

Віддається і б’є в живіт,

Ту, що любить коли повертається,

Щоб сказати тобі - привіт!

14.07.2020

...

Володимир Каразуб

ГРОБОКОПАТЕЛЬ

Якось два брати-близнюки,

Яких залишили батьки,

На далекий пішли пустир,

Де був великий монастир.

Стали Господу служити

І молитви підносити.

Один одного любили,

Всюди лише вдвох ходили.

Там же був і один дідок -

Гробокопатель-дід-інок.

Його брати попросили,

Коли прийде час могили,

Обох в ямі закопати

Щоб удвох їм там лежати.

Так життя закрутилося,

Що брати розлучилися.

Поки один далеко був,

То інший смертним сном заснув.

Коли перший повернувся,

Побачив труну, жахнувся,

Та до діда він звернувся:

«Навіщо ти, копатель-дід,

Порушуєш наш заповіт?

Тут моє місце. Ти не знав?

Там брата рідного поклав!

Ти цим образив через край!

Давай, проблему вирішай!»

Дід зі смиренністю сказав

Брату, що у труні лежав:

«Гей! А ну від сну звільнися,

Брату місцем поступися!»

Хочете вірте, або ні:

Мертвий посунувся в труні.

А другий брат туди упав,

Де перший щойно що лежав.

Серце битись перестало,

Тіло у труну упало.

Гробокопатель повздихав

І двох братів там закопав.

17.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Ода смиренності

Спустився Ангел додолу,

Щоб узяти мене з собою угору.

І зблідло личко моє поворушитися не міг

І раптом гострий меч пронизав,

Як боляче якби Ти тільки знав.

І двадцять сім дощів на мене Ти послав,

Грішну мою плоть покарав.

Землі під ногами я не відчував

І втратив все що мав

І серце хотіло кричати від болю

За те, що сам зламав собі долю.

Знань в цій голові вже нема, добра нема

І стигне від крові земля.

У цю тяжку хвилину якорем іду на дно

І думаю як статися таке могло,

Що гнити душа моя почала,

До смерті й пекла мене вона довела.

Смирення мені бракує

Можливо саме це мене і врятує

І знов мир у моєму серці запанує.

Ангел на пагорбі стоїть і вирок Божий читає,

До страти мене приговорює.

Зі страху я тікаю,

А куди і сам не знаю.

І влучає Ангельська стріла- я падаю,

Свої тяжкі гріхи я згадую,

Так болить нестерпно

І стає в душі моїй так мертво.

Падаю на коліна і плачу,

Врятуй мене Боже, якщо я для тебе щось значу!

Прокинувся від жаху і болю

Не хотів би я собі такої долі.

І став справлятись я в покорі

Й довго дякував я знакам долі.

...

Діана Гобой

Ода любові

Любов довго терпить, любов милосердствує

Любов тішиться тільки своїм- не мародерствує!

Любов не надимається,

А з вірою й надією знається.

Не поводиться нечемно,

Не стане карати даремно.

Не шукає тільки свого,

Але прагне одного,

Поєднатися навіки і думати один про одного тільки.

Не рветься до гніву,

А лиш звучить в мелодії співу.

Не думає лихого,

Не відвернеться від того,

Хто серцю її дорогий.

Не радіє з неправди але тішиться правдою,

Живе вона нею одною.

Усе зносить вірить у все,

Ніколи кров вона не проллє.

Сподівається всього усе терпить

І насолоджується кожну мить, ніколи любов не спить!

Ніколи любов не перестає,

Нехай же до тебе вона прийде!

...

Діана Гобой

Туманність Андромеди

Чи не краще писати про те, що світ невпинний,

Про відстань в парсеках до інших планет, в а. о.

Що ближче до Сонця, як відстань до тебе, що ти не-

Відомо чи зможеш відкрити в собі любов.

Про те, що пульсари частіше з’являються небом.

І наче кепкує над блідістю рук твоїх -

Туман, що здається туманністю Андромеди,

А в ньому тримає планети волоський горіх.

31.07.2020

...

Володимир Каразуб

тіні мертвих мрій

Тиха, темна ніч.

Над людьми літають

Тіні мертвих мрій.

Ось, наприклад, хлопчина,

Що втік із дитячого будинку.

Під широкою кофтою

Ховаються гематоми та шрами.

Імовірно, йому колись дали вибір

Між суспільним сприйняттям та свободою.

Імовірно, він ніколи не стане,

Тим, ким мріяв бути від самого початку.

Чи, може, дівчина,

Що стоїть на мості

І думає:

Стрибати, чи не стрибати?

Мабуть, доля зіграла з нею

Не дуже приємну гру,

Якщо вона там стоїть

І думає:

Певно, я все-таки стрибну.

Тьмяне світло вуличних ліхтарів,

Холодне нічне повітря.

А над людьми літають

Тіні мертвих мрій,

Що зникнуть з приходом світла.

...

ася (лост гліст і стейк)

Біль

Боляче? Справді? А може ні?

Лиш поглянь, там чиясь дитина у труні.

А он де дружина у чорній хустині

Біля неї синочок, а на руках дочка,

Що навіть не бачила свого таточка.

Вона стоїть твердо, однак скоро впаде,

Бо біль нестерпний душу їй рве.

Йому було боляче,

Він надривно кричав,

Але кат і далі тіло по звірячому рвав.

Не було сліз, не було благань,

Був лиш біль і ланцюг з нескінченних страждань.

Хто сказав, що смерть закінчує все?

Де той мудрець, що біль забере?

Де той мудрець, що сльози утре?

Де він? Куди пішов?

Чи може, де другий шлях до кінця страждань знайшов?

Як кажеш, що боляче іди вслід за ним,

Не стій на порозі моїм.

Боляче було Їй, Йому і Їм,

А ти лиш бідкаєшся зітханням своїм.

Ти слухаєш музику, смієшся з кіно,

А там десь дитина в котре говорить:«Ало».

Говорить й чекає, коли батько відкаже:«Привіт!».

Для неї це слово більше за світ.

Однак не почує, не скаже, не буде сміятись

Голова, що від тіла пішла прогулятись.

Дитина і далі говоритиме в тишину,

А батькове тіло покладуть у труну.

...

Рокі

правда і брехня

Ось сиджу на балконі

Своєї квартири

Останнім часом думаю:

У нашому світі,

Якийсь суцільний фальш

Не чути правди з жодного боку

Усюди постійно брехня

І потім мені кажуть:

Ти ніколи не віриш людям

Не вірю,

Бо мене вже стільки разів зрадили,

Стільки разів оббрехали

Довіра - вона ж формується на практиці

Так де ж практика,

Якщо довкола суцільна брехня?

...

ася (лост гліст і стейк)

Ти казала: живемо допоки є сніг

Ти казала: "живемо допоки є сніг", —

І пішли снігопади від грудня над нашим містом,

І ми скаженіли від щастя, від снігу, що падав до ніг,

Як ночі стелились прозорим легким батистом.

Ти казала: живемо допоки є сніг, —

А те, що промовиш, зі сміхом нехай, не стерти

Із пам'яті.

Зима промайне і завершить засніжений біг,

Та поки — живем, за прогнозами гідрометцентру.

І ми прожили. У провінції білих доріг,

В засніженій кулі різдвяного неба над нами,

Де хмари і зорі здавалися мов крижані,

А вітер все віяв, заносив будинок снігами.

Мигтіли гірлянди і плазмовий торохтій,

І ребра диванні згинались, і третє з коліном

Прогнулось і тріснуло під ваготою хотінь.

І березень був, і квітень минув зі снігом.

30.10.2021

...

Володимир Каразуб

Пакуй життя у валізу

Пакуй життя у валізу,

Пакуй так, щоб все влізло.

Вмісти все до останнього спогаду:

Вмісти запахи, дотики, погляди.

На тебе чека залізниця,

Купе чи плацкарт – немає різниці.

Верхня полиця – відтепер твоя спальня.

Попереду – колія – звивиста, дальня.

Попереду шлях, як то кажуть, тернистий і довгий –

Як раз буде час написати та вивчити догми;

Буде час розробити списки і плани на вчора.

Ніч хмарна, ніч довга, ніч чорна.

...

Paper_Paper3

Лялька

Зламана лялька

З огидним обличчям,

Візьми своє горе –

Воно тобі личить!

Воно в один колір

Зі зламаним світом,

Вдягай цю гримасу

І ти станеш свідком.

Зламані люди

З кривими думками

Знову відкриють

Сердце на камеру.

Зламані мрії

Візьмуть вибухівку,

Відзнімуть терор

На пожовану плівку.

Зламане серце

Збереться до купи,

Лишить за собою

Розідрані трупи.

Зламаний череп –

Не більш ніж прикраса,

Люди навколо –

Лише біомаса.

Вони так чекали

Святкову прем'єру,

Ту кляту виставу

В собачім вольєрі.

Знову зроби,

Зроби собі боляче,

І зламаний світ

Аплодуватиме стоячи!

...

Paper_Paper3

***

Ми прокинемось разом о 7.15.

В тихім затишку дому й обіймах весни.

Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято.

Про цей день ми молились і бачили сни.

Ти відкриєш повільно жаккардові штори.

Вони знехотя світло запустять в наш рай.

Я сховаюсь від нього в ковдряному морі,

В його хвилях принишкну, як в храмі лихвар.

Ти котячими кроками підеш до кухні.

Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь.

Всі причини боятися звуків відсутні.

Лише пам'ять озветься тривожно чомусь.

Я покину свій сховок й вгамую цікавість.

Обережно, немов в кукурудзі байбак,

Зазирну й милуватимусь таїнством кави,

Причаститись яким ти так любо забаг.

Я водитиму поглядом по твоїх рисах,

Карбуватиму обриси вранішніх див.

А ти будеш мене дратувати навмисно

Наготою своєю, як завжди любив.

Ти запросиш мене на прогулянку містом.

Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир.

Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно.

Ми ж так довго чекали цей сонячний мир.

23.03.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Орфей та Еврідіка

про них казали "гарна пара"

їм віщували діточок,

щодня питали: "ну, як справи?

коли заручини? вже строк"

вони сміялись: "не до того"

на фронті якось все не час

молили лишень Господь Бога

весну зустріти разом й вальс

весільний в травні станцювати

та по Хрещатику пройтись

він їй співав, вона і рада

натхнення дарувати вись

історія завжди циклічна

безсмертні німфи у казках

Орфея обікрала вічність

розвідниця на небесах

співець щодня тепер в Тартарі

кіфара кинута в смітник

пісні його — бої криваві

останній страх... і той вже зник

ні

він не мріє повернути

ту німфу, зіткану зі снів

її немає, сон забуто

він диво зберегти не зміг

нехай за кожну Еврідіку,

яка спочила десь, мов міф,

розплата прийде, горда Ніко,

купайся в крові ворогів!

нехай за кожного Орфея,

що втратив сенс свого життя,

помститься син Гіпербореї

вендетта за любов — свята

богине, досить годувати

жертовник свій вогнем війни

коханих згинуло достатньо

прийми їх дар... і все... спини

03.02.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
І знову — про електронні видання.Roman Mtt
18.07.2024
Доброго дня усім. У фензіні Підвал ми оцифрували і виклали у продаж електронні версії наших збірок з ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144461коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: