Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

Найліпше завжди пишеться вночі

Найліпше завжди пишеться вночі,

Вночі усі поховані мечі,

Вночі все місто поринає в сон,

Вночі немає жодних заборон.

Вночі завжди навідують думки,

Вночі слова - продовження руки,

Вночі, мабуть, найкращий час для мрій,

Ти хто, стрілець? А може - водолій?

А може той, хто й мав би бути тут?

Ідейно - Гарт, душею - Аспанфут.

Цікаво є, наскільки ти естет.

Овва, пробач, скінчився інтернет.

...

Сергій Сорока

повінь, що прийшла по імена

це повінь що прийшла по імена

по наші полохливі імена

відірвані від святців імена

заникані під ковдри

від неї буде світом йти луна

далека і приречена луна

нікому не підзвітна і страшна

зациклена на повню

у тебе попід іклами свербить

мале щеня тобі ще жить і жить

але гуде під вікнами — скажи —

неначе в пісні

неначе хтось наказує: дивись!

і ти — ще вчора тихший од трави

кричиш вітрам і грозам: йду на ви!

страшний і грізний

не до добра – ой-вей! – не до добра

оця смішна беззуба дітвора

що довго забувала своїх пра-

зійшлась докупи

молитва розквітає у прокльон

туману пошматований вельон

і діти зачинають в унісон

пісні спокути

...

Єлизавета Жарікова

Маяк (Мідний король)

Море ковтає розсипані відблиски, б'є по піску крилом

Контури неба ламаються пазлами, пишучи снам пролог

Ніж маяка, розсікаючи темряву, тоне у лоні хвиль

Час не поверне у жертву віддане, скільки його не зви

Блиск Золотого Міста загравою ріже долоні хмар

Вицвілий місяць у воду кинувши, ніби мідяк на фарт

Погляд старого летить над берегом, чайками вдалину

Де янгол ранку худий і згорблений, обрій як лук зігнув

Скільки віддав безіменному богові, щоб відшукати сенс

Й тільки тепер роздивився істину, втративши геть усе

Світло до світла і в тишу пристані йтимуть нові кораблі

Там де маяк у безодні темряви - кілька потрібних слів

Де принесе ніби вітром з гавані запахи і слова

Теплі як попіл прощань і зустрічей, іскри старих розваг

І будуть бігти як діти пам'яті, босими по стерні

Замість слідів на піску лишаючи спогадів мокрий сніг

Запахи хліба, вогню і прянощів, тишу осінніх нив

Шелест трави, що м'якими лапами, шкрябається у сни

Шепіт років що напившись юності, падали за поріг

Те що тримав обіруч дитиною, й зрештою, не зберіг

Світло до світла і ніч гойдається, танучи як пісок

Й доти горітиме вогнище пам'яті, з хвилями в унісон

А коли з рук маяка розсипані

тіні як зорі, гаснуть -

старий піднімається вгору по сходах

і підливає

гасу.

...

Федір Рудий

Чарівниця

Зашепчеш амулет з насінням

Попросиш зілля випити до дна

І зникнешь тихо, наче сновидіння

Побачимося як прийде весна.

Знайдеш мене у кришталевій кулі,

Там сплетені немовби світло й тінь

Мої дороги - пройдені, минулі

Та інші, ще не звідані путі

Ти заклинаєш грім і блискавицю

А я життя присвячую тобі

Не сплю тоді, коли тобі не спиться

Сумую, коли тонеш у журбі

Я чую голос твій в пориві вітру

Твій погляд наче відблиск зір вночі

Як усміхнешся - мені сонце світить,

Крізь сльози злив, веселку плетучи

Приречені назавжди до розлуки

Закляті на мечі і патериці

Поєднані як у аккорді звуки

Закохані - Блукач і Чарівниця

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Невидимець

Це небо було б, наче вдома, якби не дими.

Це місто було б, мов у казці, якби не руїни.

Ця тиша звучала би вітром, та знову гримить

І стогнуть у ранах земля та душа України.

Тривожаться, борються, люблять і рвуться із пут.

А я розриваю крильми світанкові заграви.

Збудив мене поклик дитини - і я уже тут.

Ось тільки знайти би того, хто мене оприявнить.

Того, в чиїм серці-горнилі гартується світ.

Того, чиї воля та сила - булат, а не криця.

Хто міцно стоїть, але ладен і вплав, і в політ.

Хто вірить у диво і в нас, але ще не боїться.

Того, хто не згуби лишень із небес вигляда.

Того, чия віра палка і зіркА, і безсонна.

Та істинний лицар, коли в його домі орда,

Хай гляне угору - в диму не побачить дракона.

А я би став поруч. А я б його в небо підняв -

Й земля би здригнулась од нашого вільного крику.

І ген би до обрію стала заграва заграв,

І знищила б тих, що людьми не були споконвіку.

Та знову на заході промінь останній зачах

І хором безладним співають у місті сирени.

В тіснім коридорі сумує за татком дівча,

Малює солдатам драконів і мріє про мене.

Душа її бореться, любить і рветься із пут.

Її не затримав притулок у доброму краї.

Мала войовнице, не втрать свою віру - я тут!

Не квапся рости - це болить.

Я тебе дочекаюсь.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Балада про витривалість

Усім, хто наполегливо прямує

до мети, присвячується

Чи буває від вірності шкода? Запитайте в цієї жокеї.

Кінь її все останнім приходив, а колеги сміялися з неї.

Горлопанив набридливий рупор, переможця вітали трибуни.

Їм же - тільки суперників крупи і ганьба, що до фінішу суне.

І сльозою котилася синь, та в собі все шукала причин,

Бо ж рекорди б'є всі оцей кінь, її кінь, коли скаче по колу один.

Але тренеру - й тому не видно, бо ж на таймері - знову поразка.

А жокея все вірила, бідна, що ганьба обернеться на казку.

Її серденько рвалося навпіл: в товаристві не була своєю...

Чи ж розумно таке - через шкапу загубити кар'єру жокея?

Очманіла від прикрих прозрінь, вона втому додому несла.

В деннику ж усю ніч плакав кінь, сірий кінь - йому спина пекла без сідла.

Але й власника буря зломила, а надія розтанула в тайні.

"Знов програє - їй-бо здам на мило!" - пригрозив і подався зі стайні.

А уранці сідлала й шептала, що коню прагне волю купити:

"Я усе, що надбала, заклала. Все на тебе, не на фаворита!"

Вчувши збруї приглушений дзвін, страх у серці душила вона.

Та затримавсь на мить її кінь, впертий кінь, коли стартовий дзвоник лунав...

Тут хоч лайся, а треба скакати! Хоч убийся - не станеться дива!

Згаяв мить - і ти знову позаду. І розпука, мов курява, сива...

По кар'єрі, по мріях юначих! Хай хоч сльози не застують світу!

Але раптом, оговтавшись, бачить, що вона обганя... фаворита!

І майнула над фінішем тінь, і завмер над трибунами крик,

Бо у небо здійнявсь ясний кінь, срібнокінь, і до сонця полинувши, зник.

Її виграш лишився у касі. Його збруя зосталась на ньому.

І вже шепіт за ними не крався, бо несли вони втіху, не втому.

Коли сяйвом пишається повня, по воді прокладаючи стежку,

Кінь та вершниця нею проходять і зникають у синім безмежжі.

Кажуть, витвір наївних видінь. Справді ж - серця надія жива.

Де на сушу ступа вільний кінь, світлокінь, проростає небесна трава.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Рубаї

ЛИСТИ

Ти шлеш привіти здалека,

Ти п’єш життя – щербату чашу,

А в мене стінгер у руках

Я ж бороню свободу нашу.

МЕЛАНХОЛІЯ

Де ми були – виріс бур’ян,

Не видко стежки за собою.

Лише кохання кличе нас

В життя приманливе з собою.

КОХАННЯ

Коханням ми прийшли в цей світ,

Коханням живиться життя.

Ми твердо знаємо – назад

Немає вороття.

НАВПРОСТЕЦЬ

Куди не ткнися – всюди треба гроші:

На захист, на поблажливість судді,

А я завжди ламаю огорожі

Та не знаходжу правди у житті.

РОЗСУДЛИВИЙ

Ой багацько людей на дорозі,

Жаль, що всіх підвезти я не зможу.

Так для чого тоді й гальмувати…

Щоб надію останню відняти?

...

Анатолій

А чи вона любила світ...

А чи вона любила світ

Чи тільки бавилась тобою ?

І кожне слово знов брехня

І лицемірство без кінця

Чого ти так боїшся нас ,

Що не навижся відкрити нам лице ?

Чи хтось образив ?

Чи розбив?

І що ж тепер ти ніби " сильна, незалежна"

Та де там!?

Знов ховаєшся від нас ..

Та спокушаєш поглядом гарячім ?

Невже так любиш визнання ,

А що робити , як забудуть?

Я вже забула...

Я не слабка , тепер не маю сил на тебе

На ті дитячі забаганки

Кричати , маніпулювати , ти не в собі .

І погляд твій більш не чарує

Лише вуста , хотілося б розбити

Щоб не дісталися нікому .

І наші скелі розірвуть тіла

Залишаться лиш душі ,та вже не ті які були ...

Ми розійдемось , знову й знову.

Чому ти пишеш в ту вечірню пору ,

Невже бажаєш моїх слів ,

чому ти знову не даєш покою

Чого застрягла у думках..

І ми не будемо ніколи разом

Це знаєш ти , та знаю я

І кожен раз ми знову поруч ,

Не знаючи навіщо

Щоб знов розбитись на шматки...

(14.10.22)

...

Валер'янка

Захований скелет

Мій невидимий монстр, моє друге обличчя,

Таємничий театр тіней:

Я сховаю подалі цей об’єкт протиріччя

Від чужих і жорстоких очей.

Неіснуючий демон, що скував мою волю,

Приручив моє внутрішнє я.

Ти забрав мою душу, − позбавив контролю,

Ти холодна гидлива змія.

Наче Янус дволикий, що шепче на вухо

Ти керуєш моїм життям,

Збайдужілому серцю пустельно і сухо −

Ти наповнив його сміттям.

Мій невидимий монстр, моє друге обличчя:

На потилиці вищир зла.

Я сховаю подалі цей об’єкт протиріччя

Хай руйнує мене дотла.

...

Євгенія Петрікова

Чи бути вільною - значить одна?

Сиджу на вечірньому ґанку,

але ні, я не палю

Не стискаєю зубами цигарку

Не пускаю я дим у холодну імлу

Я лиш думаю як все складеться

З ким я буду, за місяць за два

Слабо вірю, та може здійсниться

Моє прекрасне життя

Чи не здійсниться...

Чи буду блукати так світу й не зна

І все ж серденько моє на волю рветься

Чи бути вільною, значить одна?

9.06.2022

...

Птаха

Хвойне дерево

Ростуть на хвойному дереві шишки.

Ти дивишся на нього

І бачиш зелену молоду шишку.

Вона така, бо ще не достигла,

Але вже чудова та різноманітна...

Ти сидиш і дивишся на неї.

Тобі хочеться розмалювати

Її різними барвами.

Та спочатку вона має стати зрілою,

Аж тоді вона буде ще гарнішою.

Написано: липень 2022 року

Виправлення: листопад 2023 року

...

Зінаїда

на перший сніг

вибиті вікна та двері -

крізь них залітає обпалене листя у залу.

де меблі розтрощені вщент.

розламаний білий рояль

обплутаний рваними струнами,

клавіші биті

розкидані навколо нього.

де наче б то стеля повинна бути

і дах -

зяє отвір,

діра,

в котру небом ввійшла

змарнілою,

хворою осінь

сховатися в цій руїні -

нестерпним холодом перших морозів

зима наближається,

поруч вона вже.

і перший сніг її переможно

спадає на землі війни.

чистим,

білим,

мокрим,

важким

лягає на грунт він.

але

від бруду та крові

стає рудішим за сонце,

що зависло на мить

яскраво край неба -

в червоно-рожевих хмаринах

тане воно

і тоне...

вітер вертить сміття по підлозі у залі,

листям обпалим, палим шумить.

між дерев прострілених - мертвих! -

жалобну мелодію зводить

та лине неспинно в далекі світи,

що за межами меж неосяжних.

і наче не вітер то все,

а прокляття,

прокльони!...

і дзвін поминальний

чується крізь канонаду війни,

яка кров'ю рясно полита,

закидана густо тілами поранених, вбитих

в розритій

вибухами

землі...

...в кутку,

між розбитих напів

стін з обгорілих цеглин

у залі розтрощених меблів

в обпалому листі,

в руїні

сховалася осінь від першого снігу зими,

занурилася у сон

під звуки

жалобного

вітру....

...

Ем Скитаній

Гойдалка

Ти сидиш гойдаєшся,

Думаєш про щось...

Твої думки про планету🌍

І ти неначе в космосі.

Тобі приємно і ти,

Взагалі не хочеш зупинятися.

Гойдалка - це те місце,

Де ти можеш зі своїми думками

Побувати на іншому кінці світу)

Написано: червень 2022 року

P.S. Відеокліп можна переглянути у буктрейлеру

...

Зінаїда

Коктейль

Скільки доріжок ведуть

В міські цікаві далі,

Покриті тінню дерев,

В зеленому та теплому парку.

Тут протоптані всі тропи,

На них весь час чиїсь сліди

Не встигають і згасати,

Як знову по ним йдемо ми.

Збоку десь мчить трамвай,

Та дятлом б'є у ритм,

Знову відходить у край,

Тане в далині мов дим.

Люди дома не сидять,

Багато повиходило до сонця,

Лиш куди вони прямують,

Ніхто не відповість.

А в тихенькому куточку,

Подалі від народу,

Дівчина одна стоїть,

Ловить загублене проміння.

Її тіло - вічний магніт,

Притягує світлі мандрівки,

І лишається між ребрами,

Бо їм не потрібен більше світ.

Червоні губи ніжні мов тюльпани,

Які не в'януть в жоден час,

Соковитим кольором налиті,

Соломинку беруть повсякчас.

Поступає суміш до судин,

Переливається водоспадом

По теплому кордону,

По безмежних виїмках душі.

Перемогу, волю та наснагу,

Змішав загадковий бармен,

Кинув маленькі кубики льоду,

Потрусив любов'ю цю насолоду.

Погляд, то відвертається кудись,

То знов палає теплим жаром,

І сяє новими зірками,

Мов озерця під променями.

Чорна сумка повисла на плечі,

Такий же браслет на милій руці,

Та то протилежність дівчини,

Яка неймовірна, і цієї спекотної днини.

А той коктейль у молодих руках,

Холодним вогником палає,

Та той час неповторного дня,

Лиш за край повільно зникає.

Написано: 2022 року.

...

Павло Горбач

Життя за містом

Життя за містом прекрасне,

Коли пташки співають,

Поля широкі своїми барвами переливають.

Там тиша і духовна нуга,

Проходить потрохи світська туга

І дух обновляється ранньою росою,

Духовний мир приходить з весною,

А восени й взимку сидиш біля вікна

І поглинаєш з книг жадібно знання.

Й ніщо на пусте не відволікає,

Негатив за горло вже не тримає.

...

Діана Гобой

Знайди мене!

Знайди мене, будь ласка, у безодні,

Бо я колись там крила загубив.

Там дні досить холодні та самотні,

І темрява палає навкруги.

Знайди мене, будь ласка, десь на небі,

Бо я колись туди любив літать,

Польоти ті були такі шалені!

І мандрував я там по всіх світах.

Знайди мене, будь ласка, на рівнинах,

Бо я колись любив там спочивать,

Там стін нема, і там вітри бурхливі,

Втім, у душі там можна спокій мать...

Знайди мене, будь ласка, у лісах,

Я там шукав романтику природню,

Прекрасно пахне в лісі суміш трав,

І всі тварини там - чудові й благородні.

Знайди мене, будь ласка, на морях,

Там лікував себе від того, що боліло

Образи, біль, тугу, тваринний страх,

А неба краєвиди багровіли.

Знайди мене, хоч десь мене знайди...

Бо я тебе шукав і не знаходив,

Для нас ще не збудовані мости,

А я чекаю на твій ніжний подих.

...

Tobbie Arnot

МЕЛАНХОЛІЯ

Лавка дерев’яна під парканом

В барвах золотистих утопає…

Це її священна пектораль,

Та на жаль вона цього не знає.

Їй байдуже до життя людей,

І погодних примх вона не відчуває,

Все одно їй чи йде дощ,

Чи садками літо бабине гуляє…

Я присів на лавку, зажурився,

Дивлячись на горобину зграю.

Пригадалося розхристане життя…

Раптом, чую, голос з саду долинає:

«Нічого журитись, чоловіче,

Коли сонце над тобою в небі сяє

І життя вирує навкруги,

Але ти його чомусь не помічаєш…»

Я здригнувся. Озирнувся. Тиша.

Запитав я в тиші:

Що таке ти знаєш про життя,

Чого я ще по цей час не знаю?..

Тиша з саду враз відповіла:

«Нам, як звісно, не прожити без гріха,

Але ж дане нам життя – то є любов свята,

І вічне, перед Богом, каяття…»

Прошепотіла тиша з небуття.

...

Анатолій

втеча

...і степом - як морем...

******

на белебні берега

настил овальний

мастильно намощений

міста поміст -

тут голови сунуть

під оплеск овацій

і ріжуть без візи

під вереск

та писк.

одрізане тіло

кладуть до кишені

як кладуть окрушину

у носовик... -

таємно показують.

кажучи жахно

- ...свічки запаліть... -

в кружало закочують

тіло усміхнене,

чхають в долоню

за браком хусток.

і, стримно зітхнувши,

заплющують очі,

осану співають

уявно,

в умі.

а потім навшпиньках

розходяться, стиха

шепочуть про щось

по куткам...у кутках!

...зберуться потайки

на рогу всіх вулиць

з обличчями злими

і пострілом рот.

примружують око,

смакують

та цілять

більярдною кулею

нижче пупа!...

...остання потала

і мука остання...

з останньої сили

плисти вже не сила!

душі твоїй душно,

душі твоїй важко

у колі солоному

холоду моря...

...що буде, те й буде -

забуте розбудиш.

пливи безоглядно!

пливи ж но!...

...пливи...

...

Ем Скитаній

Помста

Все, що «дістали» в Криму наші хлопці:

Штаб, літаки, два човни, ремзавод,

Цілий перелік стоїть на потоці,

Це не окремий війни епізод.

Наші розвідники плани складають,

Де орки мають слабкіші місця.

То їх увагу відволікають,

Інколи ловлять в Криму «на живця».

Тактика різна, складна, невідома,

Ворог не може вгадати коли

Станеться в них наступна судома

Та піділлють їм у чани смоли.

Кожного разу волають про помсту:

«Око за око!» Чи зуб віддають.

Мабуть вже час знову вдарить по мосту,

Бо через нього припаси везуть.

«Мстили» сьогодні нашому Півдню,

Зграю Shahed-ів знищили там.

Щоб догодити двоглавому півню,

Били по мирним будинкам, хатам.

А до Shahed-ів «Калібри» додали,

Аж одинадцять, щоб знищити щось.

Наш морвокзал зруйнували вандали

Та елеватор знищить вдалось.

«Онікси» також до них приєднались,

Складно ту суміш одразу всю збить.

Це так за Крим перелякались

Та почали Одещині «мстить».

Двадцять вже п’яте сьогодні. Двадцятий

Місяць пішов кривавій війні,

«Мстить» нам імперський ворог затятий,

Що не погодились жить в їх лайні.

«Мстить» нам за те, що його не зустріли

З хлібом та сіллю, щоб задовільнить.

Київ та Харків швидко відбили,

Навіть Херсон спроміглися відбить.

«Мстить» Україні за власне коріння,

Навіть за те, що ми краще живем.

Марно чекати від стада прозріння,

Не по дорозі з москальським бомжем.

...

Галина Студінська

Серпень

Спекотним сплетінням розсерджений серпень

все ще тримає за руки сезон,

І селище тихе, від спраги затерпле,

Ховає своє розквітле нутро.

За стежкою простір, устелений стерням,

За стежкою серпень, за серпнем застуда,

За серпнем дихання у грудях затерлося,

За серпнем у селище смуток прибуде.

Осінь остудить землю від спеки,

Накриє село туманним крилом,

Сповільниться день і ранки далекі

скоса лягатимуть на запотіле вікно.

...

Наталія Храпчинська

натхнення

кожен живе під тягарем власних гріхів

зауважте, я не казав про

недосконалості.

цей промінь, що пронизує віки,

відівчає від нападів

невблаганності.

до цього ще треба дорости,

не втонути, не кинутись

в крайнощі.

тяжко продовжувати

любити –

гірко буває

від розбитих мрій,

ну, й до себе – жалості.

цей етичний панцир

бринить, а життя тече

з усіма своїми трощами

й вибриками.

дякуй, що й досі

почуваєшся людиною –

з усіма своїми вивихами.

все минає – і навіть

біль. завтра прийде –

тож будь готовий!

перемога потребує перемін,

а сьогодні...

налаштуйся,

чуєш – неповторне знову!

20.08.2023

...

мелхіседек

Оксамитова осінь Карпат

Осінь в цей край заходить дуже тихо-красиво.

Зігріває душу кольоровим листям в перехрестях дощу,

Шипінням річок, шепітом трав наповнює крила,

Та повітрям свободи віддає всю себе досхочу.

Гори вражають своєю міццю й оксамитом.

Засинають у хмарах... Полонинами душу рвуть.

Десь там бродять вітри... Тягне у незвичайний простір магнітом.

Величезні смереки линуть до неба... І розумієш: "ти зараз ТУТ!"

Природа ніби говорить цьому світу: "люби й згадуй!"

Цей дивовижний край поринає у сердце осіннім теплом.

Водограй водоспадів диво казкове нагадує

В сонячних променях ніби створених чаклуном.

І закохуєшся в ці зірки й бездоганні гори,

Мальовничу красу блакитного неба, його глибину,

У тумани молочні, у воду живу й в осінні ліси неозорі.

...Та здається ніби потрапив у нескінченний сон наяву...

~14•09•2017~

...

Lexa T Kuro
16+

ГУРТОВА ВЕНЕРА

Хмільні шуміли серед яблучного гілля.

Плодовий сад нам закусь дарував.

І ти прийшла до нашого свавілля

Та розятрила в нас жаги напалм.

І ми гуртом тебе кохали.

Гуртом тулились до принадних зваб.

А ти усе лютіше вимагала

Продовження палких атак.

Епілог

Не хочу щоб моєю стежиною

Гуляли зграї надто щедрих фей

Печуть гарячою смолою

Сліди хронічних гонорей.

...

Леонід ДанільЧИК

ОДИН

Стукіт серця до серця,

Знову слово до слова,

Все пройде, все минеться,

І не скажем нікому.

Те, що було — забуду,

Не залишу як спогад.

Враз змахну, як облуду,

Прикриваючи погляд.

І вітатись не варта,

Не вдавай, ніби знаєш.

Вся ця гра буде марна,

Коли взір відвертаєш.

Лиш сьогодні важливе,

Оця мить, ця хвилина.

Ну, скажи це тужливе,

Що в усьому я винна.

Спокусила, зламала,

Підбивала на зраду.

У тенета спіймала,

Відчуваючи владу.

Але завтра все змиє,

Розійдемось в нікуди.

І наш сором прикриєм,

Щоб не бачили люди.

Й заживем, як до того,

Як чужі, незнайомі.

Непотрібні нікому

І такі одинокі.

...

Amara

Покоління

Суворі сиві голови кульбаб

Прийняти лопухи* не можуть

З веселої руки дитят.

Вони їх пам'ятають бур'яном,

Або аптечної травою.

Суворість давніх мрій та дум,

що попелом осіли на легені.

Цей погляд - вічний сум,

Ось моє старе серце в твоїй жмені.

Ці знаки вже читаються не так,

І органи працюють вже несправно,

Віддали нам кістки за лопухи,

І очі* кинули під ноги, наче пастку.

Віддали юність та любов,

Безмежність всіх дитячих мрій.

Твої обійми молодості схов,

і сиві скроні ранньої весни.

І молодість відкинула дари,

Пригадуючи власні жертви подарунків.

І розійшлися старість й юність,

Відкинуті розбіжністю років.

( лопух* - у флорографії символ вдячності

Очі*- погляди на життя)

...

Міріам МіестМорган Рей

0. Перегорнутий Блазень

Люди псують собі життя

Заради завтра

заради вчора

заради ніколи

н е

р а д і

н і к о м у

Люди брешуть на вуха і йдуть.

Я залишаю цю собу собі.

Я голос вигоди не слухаю й не слухав

Щоразу ідучи в останню путь.

Сонце дмухає на календар подій,

Я не вбухав свої дні для своїх мрій.

Я не був на дні, щоби стрибати вище.

Ати-бати

з універу

на зарплати

І ніхто не дасть оклад на кладовищі.

Сон це є малий шматочок смерті.

Закрутившись у цю круговерть, і

Віддаючи іншим дні так, ніби вони вічні

На сон життя перетворивши

Вже не живі, але ж які уперті.

І як же бісить та

трагічна нелогічність

Числа ненависних мені сумних процесій.

Зациклені в кайданах утопічних,

Я їду в інший бік на чорному експрессо!

...

Олег Шаула

Колись...

Колись, всіх нас не сприймуть у суспільстві.

Колись, усі залишаться самі.

Колись, всім буде важко, боязко в душі.

Колись, усі зійдуться у страшній пітьмі,

Заблукавши - об'єднаються усі.

Колись, захоче щось змінити хтось із них,

Підтримки не відчувши - відділиться від них.

Колись, хтось за ним піде.

Колись, ще хтось, тай за другим тим.

Колись всі розійдуться, кожен сам піде,

І знову, кожен з них залишиться один.

Колись, кожен страх кожному прийдеться подолать.

Колись прийдеться сісти десь і вибирать:

"Колись, принесло мене сюди.

Колись, захотілось вихід віднайти.

Та ніколи не приходило "Чому?"

Чому я тут? Хто винен в цьому був?

Раптом шепіт в голові майнув,

І думка. Відповідь. Хіба ж то я!?

Якщо вже так, то й вийти зможу я!

Лиш треба буде вірити собі...

Колись, прийдеться й це мені!"

...

Ангеліна Паламар
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83604коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: