Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Моя маленька.

Моя маленька ти памятаєш?

Як до безтями мене ти кохаєш.

Як у розлуці немає покою.

Кожного разу коли не з тобою.

Я кілометри свої не рахую.

І за роками ні як не жалкую.

Поряд ходжу наче зовсім з тобою.

Тому й не маю на серці покою.

Що мені роки під ноги кидати.

Я до безтями вас буду кохати.

Не перетну жалюгісінькі метри.

Наче між нами віки, кілометри.

Наче між нами століття, кордони

Є у дорозі мої й перепони.

Але кохання моє не згасає.

Наче лелека у небі літає.

То не журися , а сяй наче сонце.

Я через роки загляну в віконце.

Може зітруться в житті перепони.

І поміж нами не будуть кордони.

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )

...

Onra

Правда болі

У хвилину коли стискається серце від болі,

Мене зжирають власні думки.

Розуміння, що слова не не повернеш,

А вчинки не забудеш свої.

Чому тих кого так любимо й цінуємо-

Вбиваємо власним почуттям?

Чому слова не можна повернути?

А дії зтерти з лиця землі?

Ми відчуваємо докір й провину,

Які маємо нести все життя.

Хоча в хвилину емоцій,

Сказали все не схоча.

...

✨ ім'я секрет ✨

"Єдиний" народ

Ми один єдиний народ.

Я не маю права скулити.

Я маю стулити свій рот,

Та мовчки усе стерпіти.

Ми один єдиний народ.

Але пахне дощем та війною.

Одна мова та культура.

Але якою ціною?

Ми один єдиний народ.

Особливо я та дівчинка з Омську.

От в неї дійсно проблеми,

А я так, з Краматорську.

...

Єлизавета Симарґл

Кухар живий?

Збили літак, де, можливо, Пригожин

Міг буть присутнім. Хто його зна?

Наполягають в новинах, що схоже

Правдою є, розплатився сповна.

Вельми активно це все обговорюють,

Більшість «експертів» підтверджує смерть.

Навіть, подію забути прискорюють:

Мають військових подій круговерть.

Решта висловлює геть протилежне:

«Все це вистава, Пригожин живий!»

Та віддають справедливо належне,

Десь ще побачимо образ новий.

Цар, навіть, висловив своє відношення

Щодо колишніх талантів його.

Чи то обурення, чи оголошення

Не зрозуміло, наплентав всього.

Дивно: народ у РФ цим радіє,

Вчора щасливі з ним поряд були.

Швидко до смерті москаль байдужі́є,

Вже колективний цинізм набули.

Збили літак між Москвою та Пітером,

Тобто в глибокому їхнім тилу.

Свідки гово́рять: «Промчалось щось вихором,

Після чого літак був в диму!»

Точно не знають ракетою збили,

Дронами може, чи «Стугна» с землі.

Більшість подію в Росії схвалили,

Що ж дивуватися - це москалі.

Правда розкриється з часом, пізніше,

Збив хто літак, чи той злодій живий.

Хай літаки їх паду́ть все частіше,

Це піднімає наш дух бойовий.

...

Галина Студінська

Спадкоємниця

Спадкоємниця

Росія століття шукала можливість

Історію переписати.

Змінити минуле - яка хворобливість:

Брехню можна завжди впізнати.

Хотіли минулим пишатися вельми,

Щоб «велич» свою пояснити.

Та все щось не так виходило в шельми,

Не в силах задовольнити.

На Київську Русь ця орда замахнулась,

У «спадщину» назву .... украла.

Збрехала, як за́вжди, не поперхнулась,

Та далі губу розкатала.

Петро той колгосп розширить задумав

Щоб збільшить імперії «спадок».

Розмах грандіозний - себе переплюнув

Монголо-татарський нащадок.

Казахи, чеченці, буряти, татари

Та ще біля сотні народів

Потрапили в «спадок» кремлівській отари -

Багато сумних епізодів.

Та збоченці всю ту отару у зграю

Швидко перетворили.

Зігнали в радянський союз, як до «раю»,

А хто не хотів, того вбили.

Розпався, нарешті, той клятий союз,

РФ спадкоємцем знов стала.

Все, що «намотала» Москва на свій ус,

У інших народів забрала.

Все вкрадене спадком не можна вважать,

Та дещо РФ спадкувала.

Нацизм чи фашизм, як людей убивать,

Терор, геноцид просувала.

Радянськая звичка у рабстві тримать,

Пригнічувать слово свободи -

Все це «старший брат» нам у спадок надать

Волів для царя насолоди.

Свобода та воля для кожного з нас

Є спадком, що Русь наділила.

Є жага до праці та сили запас,

Щоб ворога, врешті, зломила.

...

Галина Студінська

Сльози Чернігова

Не вистачає слів, щоб висловити гнів.

Здається ще учора емоції зкінчились.

Імперський ворог наш укотре знахабнів,

І, вочевидь, стріляти ті москалі навчились.

Поцілили вони у драмтеатру дах,

Балістику лише збивають "Patriot- и".

Традицій не міняють, мета - створити жах,

Цинічно мирних б'ють москальськіє істоти.

У церкву люди йшли, щоб яблука святить,

Зустріли на шляху російськую ракету.

Вгадали точно злодії те місце, тую мить,

Як «Іскандеру» дать команду щодо злету.

Біди та «Іскандер» з собою принесла:

Жахіття, смерть, поранені, зруйновані будинки.

Це вкотре та РФ «допомогла, спасла»,

Єдине в них вдається - таки ось «поєдинки».

Серед загиблих є дитина років шість,

В критичнім стані мама, яку оперували.

Чи закінчиться ненависть москальська, заздрість, злість,

Щоб вже ніколи нам, як жить, не диктували.

Зруйновані будинки навколо вирви тій,

П'ятсот родин у місті залишились без крова.

У траурі сьогодні Чернігів бідний мій,

Радіють «перемозі» потвора та вся свора.

Вкрай небезпечні є ракети «Іскандер»,

Яких багато ще в запасі терориста.

Продовжить убивати цивільних людожер,

Бо втілюється в нім вся сила геть нечиста.

...

Галина Студінська

Моя реальність

12 серпня 2023

Втрата зв'язку,

Просто так сталося.

Втрата тебе,

Просто так склалося.

Втрата себе,

Це вже щось справжнє.

Дихати можеш?

Я задихаюсь, та скажу що впорядку.

Твоя присутність лікує.

Твій голос біль глушить.

Твій дотик неначе опік,

Мені його не забути.

Буду лиш мріяти

Щоб отримати знову.

Будь тим хто мене знищить,

Я тобі дозволяю.

Я тебе благаю.

Не даруй поцілунок,

Лиш в очі поглянь.

Для мене реальність це щось забуте,

Для мене сенс життя було загублено.

Для мене ти все.

Повітря та сонце,

Хіба ще щось треба?

Потреба є невелика

Поглянь на мене

Поглянь як кохаю

Поглянь як я ніколи тобі не зізнаюсь

...

Maynuta

Цей липень всміхається тільки мені

Цей липень всміхається тільки мені.

Цей спокій, це небо, ця ніжність,

Ця тиша і ці предвечірні вогні -

І тіні на цій дерев"яній стіні -

Неначе квиток у вічність.

Все стане інакшим. Розтане, мине,

Залишиться там, за порогом,

Січневим сузір"ям навіки засне.

Все зміниться, лишиться тільки одне -

Ледь чутна туга за Богом.

...

Лиськов Руслан

Стихія

Коли закінчиться стихія?

Що не дає спокійно жити?

Утримує лише надія,

Її не можна потопити.

У океані льодовитому,

На гребені блакитних хвиль,

Пливемо у човні підбитому,

Крізь цей шалений буревій.

Стихія б'є наше вітрило,

Почулося якесь виття.

І не дає покою злива,

Ми ніби в стані забуття.

І видно, як бридкі потвори,

Несуть загрозу в глибині.

Хвилюється бурхливе море,

Шепоче: "Ви приречені..."

Всіх неможливо залякати,

Відіб'ємо чортів морських!

Ми здатні щастя відшукати,

Подалі від стихійних лих.

Липень 2023

...

Artem Belevtsov

МОРСЬКА ХВОРОБА

А кеп набиває люльку

Руками із звитих канатів,

Стоїть на містку незворушно,

Мов привид із чорних фрегатів.

На грудях палає серце -

Він бризки і дим вдихає,

І два кочегари обабіч

У серце вугілля вкидають.

Плював він на ту хитавицю!

Від шторму він тільки сміється,

Хоч палуба, море і небо

Й весь світ в пропасниці трясеться.

Усіх зажене до гроба

Триклята морська хвороба!

Зачинений камбуз вже тиждень,

Та й кок весь зелений страждає.

І що б не поклав ти до рота -

Назад все в ту ж мить вилітає.

У чому секрет, капітане?

У ромі, русалках, кінджалах?

Матроси зігнулись над бортом -

Тобі ж лютий шквал по цимбалах!

Розп'яття, чи якір, чи череп,

Чи, може, троянда тримає?

Портові твої Магдалини,

Чи пломінь, що в серці палає?

Із кожного робить неробу

Триклята морська хвороба!

Він дивиться в піну і хвилі,

Плює він назустріч вітру -

Один еталон вертикалі,

Схиляє він вперто макітру.

Гукає: У морі немає

За що ухопитись й триматись!

Лиш той на ногах тут устоїть,

Хто руки навчить розтискатись!

Лиш той, хто пропустить крізь тіло

Продольну й бортову качку,

Відкине ілюзію ладу,

Порядку пропише у пачку!

Лиш люди високої проби

Не знають морської хвороби!

Розчути його заважають

Вали, що шкребуться об хмари.

З проваль поміж хвиль виринають

Старих галеонів примари.

Із тріском ламаються щогли,

Вода вже у трюмах гуркоче.

У горлах клубки застрягають,

Від жаху склянішають очі.

Змикаються хвилі над судном,

Один лиш водою крокує.

Засунув кеп руки в кармани,

Й до скель прибережних прямує.

І хмурить розлючено лоба -

Триклята земна хвороба!

...

Максим Сальва

НІЧНА ЗУСТРІЧ

Зглянься, юначе, вибач, що плачу.

Вітер холодний пробрав до кісток.

Лиця довкола байдужі, неначе

Двері, зачинені на замок.

Я не хотіла тебе турбувати,

Але коли вже ти сам запитав -

Можу історію я розказати,

Аби свій час не дарма витрачав.

Якось зустріла шалене кохання,

Хоч і була ще зеленим дівчам.

Він був дотепним, красивим і сильним,

Вдень і вночі всьому мене навчав.

Очі його - бірюзові озера,

Ніби мелодія - ніжні слова.

Тільки в обіймах його відчувала,

Що я кохана, жадана, жива.

Гадки не мала, що в світі можливе

Щастя велике, мов небо в зірках.

Як і не знала, що доля зрадлива

Кожному щастю готує вже крах.

Все рухається до кінця

В ім'я Духу, Сина й Отця.

Думав, що сплю - та я чула ночами

Плакати гірко коханий мій став.

Чи каяття його душу шарпало,

Чи то майбутнє він передчував.

Сплів в його серці гніздо чорний смуток,

Став він самотній і став мовчазний.

І на ножах, що стояли на кухні,

Довгий затримував погляд сумний.

Може він бачив в холодних тих лезах

Крові відбиток й безумних очей?

Безліч разів себе потім питала

Кожної ночі при світлі свічей.

В ніч рокову не було мене вдома,

Коли ж на ранок нарешті прийшла -

Тіло кохане, посічене лезом

В крові калюжі холодним знайшла.

Хтось замотав його очі і руки,

Хтось в його рота ганчірку запхав.

Хтось упивався стражданням і жахом,

Поки коханий мій кров'ю спливав.

Довго поліція вбивцю шукала,

Що довгий список життів обірвав.

Та до сьогодні його не спіймала -

Далі гуляє він, як і гуляв.

Я залишила порожню оселю,

Досі блукаю між чорних лісів.

Жах причаївся в сичанні гадюки,

В вовчому вої і в норах кротів.

Так падають мертвими мрії

В ім'я Діви Марії.

Вітер стає крижайним, невблаганним.

Сповідь моя добігає кінця.

Бачу, що слухав з цікавістю, хлопче.

Тож, пригости і бокалом винця.

Може, запросиш до себе у гості?

І подаруєш дещицю тепла?

Може, згадаю ще шал і бажання.

Може, згадаю якою була...

Жінка ступає в тепло за порогом,

Збуджено тіні в кімнаті дрижать.

Очі безумні на мить відбиває

Гостре, як бритва, лезо ножа.

Візьме життя і в нього

В ім'я всього святого.

...

Максим Сальва

Крамниця

Голос жінки торкнувся мого плеча,

Моєї руки, що взялася за корінець книги,

Як зараз пам’ятаю – «Гри в бісер», і я оглянувся.

«Ви завжди вибираєте серйозну літературу», — сказала вона.

І повітря легким пір’ям залоскотали «завжди» і «серйозну».

Так починається історія. Так починається...

Мене кинуло в жар. Автори з усіх полиць зашепотілися

І їхні голоси переплелися: «Це Галатея, це Єлена, це сама Беатріче.»

Вона стояла у класичній позі контрапосто, як Леда,

Її мова підкреслювала пунктуацію погляду,

Її поява – наче вихід героїні з вистави на сцену вулиці.

Я торкнувся її своїм голосом і вона зрозуміла,

Що межа потойбічного розширилась до картини діалектики,

Відкидаючи язик риторики.

Чарівна моя панно, хіба можу не любити вас;

Хіба не прикро, що повинен відступити від мармуру вашого стегна,

Аби не залишити на ньому поцілунку

Рівноцінного трактату про містичну троянду Всесвіту.

В лабіринтах книжкової крамниці

Сторінки пролопотіли крилами любовних епох.

Стріли чорних рядків наповнили кімнату,

А від просіяних літер проросло чорне гілля осені,

Сухі гілки, що були під ногами тріщали майбутнім вогнищем,

Від якого грітиме руки красива варварка і ваш щасливий варвар.

17.02.2023

...

Володимир Каразуб

Не та

Смійся гучніше інших, сяй яскравіше, ніж сонце, вплітай у волося любисток і анемони.

І закарбуй собі в пам'яті врешті-решт.

Все даремно. Не допоможе.

Розбери себе на частинки, порви по швах, переший по чужому лекалу й ескізу.

Але є скло від пляшки, а є кришталь.

Вночі можна спутати. Зранку — це зовсім різне.

Пройди крізь вогонь, стань міцніше за сталь, або вийди живою з грози і дев'ятого валу.

Стань королевою сотні чи тисяч сердець.

Все одно.

Очі в тебе не сині, а карі.

Складай зброю. Души надію, поки мала. Це поразка. Не відступ — капітуляція.

Знімай маску і полічи до ста.

На дев'яносто дев'ятому разі зрозумій, що ти — не вона.

Не п'єш каву без цукру, не граєш на піаніно.

Досить гріти за серцем наївну мрію.

Безгадійно і зовсім дарма.

Мала б знати, у кожній казці — принцеса лише одна.

Її не міняють, не заміщують,  не вимінюють.

Усміхнися промінню сонця, вп'яній від весняних трав.

Ти не пропаща.

Просто зовсім не та.

А твій максимум — найяскравіший ліхтар.

Та жоден ліхтар не замінить людині Сонце.

...

зачаровано розчарована

ВЕЛИЧ

Чи знають люди, що то значить слово "юність"?

Коли стерильний новий світ постав,

Підніжжя скель стрімких, мов щойно з кузні леза,

Вже океан лазуррю хвиль лизав.

Чи знають люди, що то значить слово "вічність"?

До того, як один з нас накрутив

Годинника у перший раз тугу пружину,

Хто час припливами без ліку літ лічив?

Чи знають люди, що то значить слово "велич"?

Поки із палуби на сотні довгих миль

Побачать обшир вод живий до виднокраю,

І вільний лет високих синіх хвиль?

Вони, народжені в таємнім серці океану,

Перетинають шир без перепон,

Зростають непомітно, ніби власні діти,

Вінчають їх корони білих грон.

Їх гребені здіймаються і лижуть сонце,

Подібні до акулячих плавців,

І весело летять з стрімких високих схилів

Гнучкі тіла дельфінів і тунців.

Спадає ніч - спалахує зеленим світлом

Валами потривожений планктон,

І в товщі хвиль медуз коштовним самоцвіттям

Як власним скарбом грає Посейдон...

Чи знають люди, що то значить слово "море"?

У сотні мов - те ж саме, що і "смерть".

Життя бере, життя завжди й дає прозора

Невпинних хвиль блакитна круговерть.

...

Максим Сальва

Де б ти не був

Де б ти не був,

Завжди пам'ятай.

Про свій рідний край,

Прапор та тризуб.

Смисли розглядай,

Значення цих слів.

За що вдень і вночі?

Борються тут всі.

Помолись за тих,

Хто тобі дав шанс.

Мати те, що є

У твоїх руках.

Збережи в собі,

Генетичний код.

Як умієш дбай,

Ти про свій народ.

І не загуби,

Людяність свою.

Слухай як співають,

Солов'ї в гаю.

Чуйність проявляй,

За свій рідний край.

Де б ти не був,

Про нього пам'ятай!

...

Artem Belevtsov

***

Були щасливі десь, колись, давно

Любили ніжно й вірили в майбутнє.

Але життя, то не гарне кіно.

Часто обіцяне стає скоро забуте.

Гасне вогонь в очах й в горлі слова.

Застрягли каменем, як ножі у серці.

І хто вже зна, чия у цім вина.

Кохання залишилось десь на денці.

- Піти? Куди? І як зробити крок.

Там невідоме, хоч манить свобода.

Прокинутись від всіх важких думок.

Що ти жива, а не людська подоба.

Відчути, що в тобі ще є той пил.

Зняти буденні маски і стереотипи.

Він ще тебе не повністю допив.

Тобі лиш варто перший крок ступити.

...

Анна Жембровська

Наше сонце

Не здавайся наше сонце,

Лютим ворогам.

Намагаються навмисно,

Шкоду спричинити нам.

Розхитати всі устрої,

Жахом та брехнею.

Але волю не здолати,

Цією маячнею.

З кожним новим злодіянням,

Проти України.

Їх очікують HIMARSИ,

Опір Javelinа.

Несподівано накриє,

Бумерангом гучно!

За Одесу, Маріуполь,

Харків, Київ, Бучу...

Неминуча буде помста,

За дітей нещасних.

Віримо, що наше сонце,

У темряві несгасне.

2022

...

Artem Belevtsov

Блазень

Це блазень блазнює, міркує в голос,

Складає з літер слова та речення

З осколків любові, з дрібних осколків

Зшиває книгу свого приречення.

Він марить, вигадує, мудрагельствує,

Читає про велич, якої не випало

І далі продовжує жонглювати,

Жадаючи начисто загулюкати

Немов би маленьку дитину брязкальцем.

І йому вдається. Завжди вдається

Втягнути тебе до чорнильного світу

До звуків та символів недосконалої

Спроби озвучити алфавітом

Причинне минуле і все пояснити.

Чи зовсім, до слова, тобі не пояснювати.

Писати, наприклад, без всякого замислу

Про юність, про вічність, принади прекрасного,

Загинаючи пальці слова перелічувати

Підбивши подушку алюзій, метафори.

Але інтонації, о ці інтонації!

Чи не краще вже музика. Можливо музика

Нехай усе ще залежна від автора

Більше за слово потрібна за фарби та

Зможе безмовно тобі описати,

Відкривши для тебе хай крихту істини

Тебе ж самого. Нехай не безпристрасно.

Нехай не безпристрасно!

Нехай, що з того

Коли до слова ті кляті ноти

З часом здаються важкими, наче

Чавунні гирі. Чи краще сказати,

Як мушки замотані в павутину.

Він знову блазнює, міркує в голос,

Складає з літер слова та речення

З осколків любові, з дрібних осколків

Зшиває книгу свого приречення.

Він марить, вигадує, мудрагельствує,

Пише про велич, якої не випало

І далі продовжує жонглювати,

Жадаючи начисто загулюкати

Немов би маленьку дитину брязкальцем.

І йому вдається. Завжди вдається

11.06.2022

...

Володимир Каразуб

ЛІТО

Літо сурмить травами, стегна лоскоче променями,

Губить два тіла пахощами, робить їх невагомими.

Мавки й сільвани цілуються поміж дерев примарами,

Духи звірині заповнюють все поміж пеклом і хмарами.

Кличуть нас, мила, духи ці, нашими водять руками,

Роблять німими і кволими, наші лікують шрами,

Груди твої стискає запах зім’ятої м’яти,

Листя меліси схиляється лоно твоє цілувати.

Перлів рожевих полиском, чорних тополь пухом,

Після зими проліском, кожним голодним рухом,

Мнемо дзвіночки й волошки, глидаємо глоду хащі.

Як би не бУло добре – буде за мить ще краще.

Більше ні слуху, ні зору – рАзом пірнаєм у воду,

На глибині вже ні мосту, ні мілини, ні броду.

Німфи сполохані криком, від рику чкурнули пАни,

Я у твоє волосся вплітаю ці трави рвані.

Спрагло збираю роси, п’ю твій швидкий подих,

І від очей безтямних не відведу погляд.

Вкрита ти лиш лісами, соком й пилком вдіта,

Будеш зі мною назавжди в серці цього літа.

...

Максим Сальва

Голками, голками...

Бог підняв мене на срібні вила

і струсив - в пекельну цю любов.

Сто разів тебе я поборов

на сто перший раз мене убила, ох.

І тепер в обіймах у зміїних

я закинув очі навісні

в небо, там де місяць весняний

межи зір на на гострякові гине.

Ти сичиш, кусаючи уста,

і плямую я твої холодні груди

фосфором цілунковим. В полуді

сплять камінними квадратами міста

І розламаним ґранатом світять ребра,

між яких ще б’ється навмання

серце, повнеє солоного вина,

у любови запахущих нетрях.

Хмара падає у вічі кажаном

і плащем за плечі обіймає

нас, заплетених тілами, і до краю

прірви тягне гаком, наче сном.

Поки ж ми здригаємось в обіймах

яма терпеливиться, на дні

гострить паколи, розлукою сумні,

тільки душу з мене перша виймеш

ти зубами голками - тоді

падати летіти коливатись

байдуже мені бо не зазнають

вже розриву душі молоді.

Як же, гетьманівно, ти не маєш

богом даної довіку вік душі,

і в мені цю квітку задуши,

лютим - заморозь цвітіння маю.

І ступлю упевнено до краю

прірви та впаду у вогняне

Ямище, де смерть співа й гуде

і серця ножем криваво крає.

Хай скипає серце на ножі!

Мукою нехай геєнна грає!

Недаремно я на світі жив

срібні вила я благословляю, ох.

...

undyber

МОТАНКА ІІ 9 000 років до н.е.

Надходить осінь. І стада візюбрів

З північних насуваються боліт.

За ними ж суне звір в людській подобі,

Як і завжди - вже безліч довгих літ.

Закутані в невичинені шкури,

Вони ідуть, як люті вовчі зграї,

І не один на мисі над Рікою

Общинний дім ашуванів палає.

В прадавнім лісі між високих сосон

Всі племена зібрались на нараду.

Близ полум'я великого багаття

Вони шукають у біді розради.

Вони із болем лічать свої втрати:

Корів згорілих, вбитих кіз отари,

Мужів, полеглих у бою зі звіром,

Жінок, дівчат, що вороги забрали.

Махашаван підводиться із місця -

Всі погляди звертаються на нього -

Могутнє тіло вкрите візерунком,

В очах вогонь в брахмана молодого.

Він каже: Годі вже лічити втрати!

Лічити маєм дротики і стріли!

Ліси й Ріка як і завжди багаті!

Відновимо доми, що погоріли!

І будуть знову і стада́ й отари!

Сміятимуться знову наші діти!

Та спершу буде вбитий кожен ворог!

Та спершу кожен ворог буде вбитий!

Вплетемо до чуприн совині пера,

І кожен стане грізним ночі птахом!

Ми налітатимо із темряви нечутно,

І смертю станемо для них, і жахом!

Ми звіра згонимо між пагорбів в долину

Невпинними набігами й пастками,

Направимо на них стада візюбрів,

Розчавимо могутніми тілами!

Коли ж вони тікатимуть на північ,

Не будем святкувати перемогу!

Ми підемо за їхніми слідами -

До їх барлігів прокладем дорогу!

І винишим триклятий рід до решти!

І поверне́мось житла будувати.

І кожну осінь у роки прийдешні

Спокійно на візюбря полювати!

І ось мужі, палаючи завзяттям,

Малюють лиця охрою й золою,

І гасять під деревами багаття,

І вирушають в темряві до бою...

...

Максим Сальва

Я - твої сни

Ти навчив мене пити каву без цукру

Жити без віри в майбутнє

Не чекати на тебе холодної ночі,

Віддавати тобі в руки ключі

Чути як про любов свою ти кричиш

Мовчки - кричи, очами - скажи

Доторкнись до моєї душі

Оголеними руками як до дротів

Оголений спиш, бачила я твої сни

Я - твої сни

...

Аліна Сова

Стабільність

пройшло декілька місяців

а все на своїх місцях

душу вбиває розлука

з серця видніється цвях

тримається міцно,не виймеш

по тілу сочиться іржа

посмішку змінюють сльози

радість давно вже чужа

очі червоні від втоми

в легенях осів сірий дим

самоти алергічні симптоми

не дають мені змоги іти

що не день,то моральні тортури

все про тебе думки душу б'ють

лиш частинки моєї натури

знак життя інколи подають

...

Чигвінцев Андрій

Ігнор

Мовчаннячко воно не просто. В мовчані щось чарівне є.

Воно не до плюсує росту. Але надію все ж дає.

Але буває часом так що є ігнор, а він як рак.

Він палить знищує життя, вганяє душу в каяття.

Паплюжить часом і родину, цим і нагадує пухлину.

Буває більше честі в "Ні" чім у ігнорі чи брехні.

Тож годі панство Банувати треба не киснуть, а кохати.

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )

...

Onra

МІНОТАВР

можу пишатись – нарешті останній гвинт.

кілька епох будував я в собі лабіринт.

чуєш удари – немов від далеких литавр?

там, усередині, схований мій мінотавр.

вихід до світла ніколи йому не знайти.

хай він погине у темряві і самоті.

часом так довго мовчить у пітьмі людожер –

думаєш, може від голоду вже він помер…

марна надія – і знову я не захищу.

гине, втікає будь-хто, кого в себе впущу.

лютий чудовиська рик досягає небес –

той, кого я поховав, вже вчергове воскрес…

гатить у стіни, мов тисячотонний таран,

грати зминає, ламає черговий капкан,

рветься на волю – благає, кричить ВІДПУСТИ!

вкотре клянеться назавжди від мене піти.

та не піде – я не вірю, не вірю йому!

він принесе із собою свій гнів і пітьму.

від хмарочосів зруйнує усе – до халуп.

мій тайлер дерден відкриє бійцівський клуб.

/ / /

якось моя Аріадна приносить клубок.

каже: як довго не зводив очей до зірок…

там, у пітьмі, між пасток, тупиків і дверей

десь загубився і твій ясноокий тезей.

все, що лишилося зовні – лиш камінь й метал.

замурував ти себе в свої стіни, дедал.

порухом легким зсуває могутню стіну,

і направляє у морок струну вказівну.

хай буде так – хай спостигне порядок мій крах!

я подолав перед лютим чудовиськом страх.

силою стане тепер те, що було тавром.

ти переміг, Мінотавр. Будем завжди разом.

...

Максим Сальва

Мрії та дії

Ми мріємо про когось днями й ночами

Ми мріємо тихо, нікому про мрії не сповідаєм

Мріємо часто, робимо це занадто багато

Мріяти не шкідливо,якщо нам з мрій повертатися не тяжко

Ми думаємо часто, по мільйону разів

Ми думаємо замість того щоб робити

Коли в останній раз ти своїм діям радів?

Момент важливіше за думку чужу

не намагайся комусь догодити

#загубленілистиджульєтти #вірші

...

Juliet Diary

Вогонь патріота

Нескорений болем

Пошарпаний горем

Шукаю правди

Знаходжу волю

Чи зможу позбутись

Бажання помсти

Не покине ніхто

Криваві форпости

Я створений днем

Безтурботним і світлим

Там сяяло сонце

І пахли всі квіти

Кожен день у вогні

Полоні думок

Я вбиваю себе

Витискаю всі соки

Куди мені дітись

Не знаю тепер

За що тут вхопитись

Боюся, замерз

Надворі холод

У голові спека

Я тут один

І закрита аптека

Чи ти гадаєш

Що я зможу забути

Покинути, стерти

І просто заснути

Згадайте люди

За що ми боролись

Все, що віддали

І на що напоролись

Наша воля - то доля

Наша сила - то єдність

Наша мрія - мир

А зброя - це слово

...

Сидень Шкільний

Пекло на землі

Панує пекло зараз на землі.

Тисячі вже зникли на війні

Заблукали і дороги не знайшли

Молю, щоб вони лишилися живі

У кожного зараз пекло на душі

Бо гинуть діти тут, ще такі малі

Їм би ще хрущів збирати навесні

Та з нетерпінням чекати вихідні

Чому ж вони такі малі на цій землі

Мусять у ночі ховатись в укритті

А не дивитись свої яскраві сни

І радіти снігу, залишаючи сліди

Панує пекло зараз на землі

Господи благаю розкажи мені

Коли ж почну я рахувати дні

Без болю, страху і без війни.

...

Анна Топтун

ДЯДЬКО ГАВРИЛО ПРИСКІПЛИВО ТОЧИТЬ НОЖА...

Дядько Гаврило прискіпливо точить ножа.

Чує, сусідка закінчує стрім в онліфанс.

Площею хлопці з коктейлями швидко біжать.

Копи знімають поета у профіль і фас.

В парку під липами тихо згорає ларьок.

З дому навпроти вчергове виносять жмура.

Акселератки в лосинах знімають тікток.

Секс – ще привід знайомитись. Секс – просто гра.

З фронту до міста вчергове привозять бійця.

Є індульгенція – кинуть полтос на донат.

В клубах щоночі вирує веселе життя.

Ліпший у світі парфюм – то банкнот аромат.

Блогер пояснить, що маєш любити себе.

Відповідь знайдеш в розкладах арканів таро.

Тєлєк – що істина зовсім тебе не гребе.

Грай в наші ігри – отримай законне зеро.

Стеж за марнотним парадом щоденних зірок.

Пни на раменах бездарностей на п’єдестал.

Мить – і захейчений люто вчорашній пророк.

Замість Святого Грааля – священний бокал.

Ти не сумуй – буде світло і газ, і вода.

Зробить усе за копІйки старенький дурак.

В тебе новенька тачура, подруга й айфон –

Тридцятилітній у нього потертий піджак.

Вже не лякає останньої привид війни.

Ось дофамін і оргазм – всі щасливі лежать.

Якось хтось витягне світ, ну а вже якщо ні:

Дядько Гаврило прискіпливо точить ножа.

...

Максим Сальва

ГОЛОВНЕ

Головне – не куди ти їхав -

а куди дістався.

Головне – не кого ти кликав -

а хто відізвався.

Головне – не кого ти шукав –

а кого знайшов.

Головне не те, що хотів залишитись.

Головне – що пішов.

///

Сині гори наших бажань,

Провалля розчарувань,

Над проваллями крихкі мости

Із туги і пустоти.

...

Максим Сальва

СПРАВЖНІМИ ПОЕТЕСАМИ БУВАЮТЬ ЛИШЕ ЖІНКИ

Справжніми поетесами бувають лише жінки.

Лише вони мають достатню силу руки.

Лише в них у грудях гучить серцебиття.

Лише вони знають все про ціну цього життя.

Жінка позбавлена сумнівів і гризот

Після всіх цих втрат і усіх цих скорбот –

Лиш вона вміє так підібрати слова,

Щоб і ти почув – вона тут, і вона – жива.

І коли ти почуєш – зрозумієш, що й так знав усе.

І згадаєш про річку часу – і куди вона вас несе.

І побачиш ти ясно кожну з своїх провин.

Зрозумієш – вона одна. Як і ти завжди був один.

Справжніми поетесами бувають лише жінки.

Лиш відлуння їх голосу спрагло ловлять чоловіки.

Коли вона не римує, чи просто плаче й кричить –

Вона говорить віршами.

Навіть коли замовчить.

...

Максим Сальва

ШЕВА

Шева був як двигун, що ніколи не зупинявся.

Завжди із кимось бився, знову із кимось зустрічався.

Потрапляв то у відділок, то у лікарняну палату.

Завжди пробивав у дев’ятку. Далі всіх кидав гранату.

Бігав як лось. Міг віджатися п’ятсот разів,

Валив усе скопом на одну шальку терезів.

Рубав один за одним гордієві вузли,

Заступався за дівчат, казав козлам у вічі, що вони – козли.

У бурсі казали – світла голова.

Аби не жінки, не бабки, не бухло і трава.

Він раніше за всіх нас купив першу розйобану тачку,

Поважав мати, носив баті до тюрми передачки.

П’яний набивав татухи, навмання тицяючи у каталоги,

Стріляв у тирі, ламав собі і іншим ноги.

Інка народила йому доньку. Танюха – теж.

Він любив їх усіх, його любов не мала меж.

Здавалося, пів-міста ходило напідпитку,

Коли він повертався – худий і щасливий – із заробітків.

Коли у браму вдарили роги Сатани,

Всі розуміли – він просто створений для війни.

Налетіла буря – всі розлетілися, як пташки.

Десь у Європі над його постами нишком плакали всі його жінки.

Але зрештою, він знову зібрав нас всіх рАзом.

І нам важко знайти слова, важко скласти у фрази.

Тому давайте мовчки вип’ємо за Шеву в останній раз.

Шева був як двигун. Він був кращим із нас.

...

Максим Сальва

ВІР, НЕ ВІР – Я ВСЕ ПРО ТЕБЕ ЗНАЮ

Вір, не вір – я все про тебе знаю.

Все життя я відповідь шукав.

Перерив я всі бібліотеки

І в усіх архівах побував.

Прорубавсь я в джунглях Амазоній,

Проникав у надра пірамід.

Про твою природу я дізнався

Більше, ніж прадавній Геракліт.

Досконалі склав я гороскопи,

Манускрипти древні прочитав,

Наставляв у небо телескопи

І вві сні над світом я літав.

У гірських печерах я роками

Гартував свій невгамовний дух,

І варив таємні еліксири,

Й пізнавав планет далеких рух.

Я наніс на власне своє тіло

Руни сокровенних таємниць,

Перетнув таємно сто кордонів

І втікав із безлічі в’язниць.

І тепер, подумай лиш про мене,

Лиш в думках на мить мене поклич,

Я тебе знайду серед мільйонів,

Серед сонмів поглядів й обличь.

...

Максим Сальва

DIGITAL ЄВАНГЕЛІЄ

Христос народився у соцмережі – так просто акаунт рОдиться.

І мав він підписників тільки два – цар Йосип і Богородиця.

І зірка палає на авах усіх хоч profile_pic. ви не міняли.

І троє стотисячників уночі Марію з дитям привітали.

Зайшовши в реплаї принесли дари – репости і лайки дитині.

На ранок цар Ілон дитину шукав – тікать довелося родині.

Ховались на аках вони запасних, у ніках з Єгипту арабів,

І котиків постили і квіточки, таїландські Пхукети і крабів.

І довгі роки вів акаунт Ісус, хоч майже його не читали.

І мудрості й притчі всілякі нудні хіба кілька лайків збирали.

Дванадцять всього він підписників мав – ретвітів йому не жаліли.

Та ще червонів і ночами скрадавсь, щоб лайкнути нюдс Магдалини.

Як мав він за тридцять – зчинився фурор. Провів кілька турів країною.

Із книжкой новою своїх дивних притч зробився відомой людиною.

І наклади книжки – один за одним. Бестселер, додаток мобільний.

І премія року від ВВС, і галочка, й успіх медійний.

Медійні персони напружились всі – попер він на їхнього брата.

І хейту отримав в мережах Ісус від всіх – плюс від ботів Пілата.

І ось заблоковані аки його, не дійсні паролі й логіни.

І постять картинки з хрестом на горі, і ліплять хрести на машини.

Та віра жива – десь в мережах він є. На всіх підписався одразу.

І бачить реплаї і лайки усі…

Та сам не коментить ні разу.

...

Максим Сальва
12+

ТРИМАЙСЯ, ПТАШКО

Коли підходиш до краю ночі,

Ступаєш через поріг,

Я помолюся за твої очі,

За твій безтурботний сміх.

Тримайся, пташко, як буде тяжко,

І випий бокал вина.

А хочеш - випий до дна всю пляшку,

Не тво́я у тім вина.

Завжди прекрасне іде невчасно,

І далі вже - клич, не клич...

Удень так радісно, тепло, ясно,

Та завжди приходить ніч.

Здери шпалери, ножі - у двері,

І посуд увесь побий.

Кричи, сварися, убить грозися,

Сльозами весь дім залий.

Нехай до біса ідуть сусіди -

Пали цей обридлий хлам!

Роки-каліки і інваліди -

Пішли вони всі к хYям!

Не треба лірик - кажи свій вирок -

У петлю піду на раз!

Аби не сіра, пуста мовчанка...

Аби не "усе гаразд"...

...

Максим Сальва

АДАМ

Адама в бригаді називають просто – Батя.

Навіть сиві кіборги й суворі комбати.

Він виглядає мов юний античний бог –

Два метри зросту, гнучкий, мов індійський йог.

Міцний, як бульдог.

Жінки, як побачать, ще довго не мають сил

Позбавитись грішних і млосних про нього думок.

Німіють під поглядом чорних очей-горнил.

Тож, краще тримайте подалі своїх жінок.

Й зводіть в шинок.

Увечері із гітарою біля багаття

На ворога він плете Вавілонське прокляття.

Схиляється важко кудлата його голова,

Від пісні прадавньою мовою тліє трава.

Забуті слова…

Предметам і людям дає він нові імена,

І Каїнів рід потопає в своїй брехні,

Не чують вони одне одного, пелена

Спадає на очі і душі сволот брудні.

В останні їх дні.

І першому сину радіє дотепник-Бог,

І усмішку люблячу в синіх очах хова.

Бо гріх – то насправді не знати добро і зло,

І гордий, що Єва наважилась плід зірвать.

Була права.

У сутінках він обходить усі пости,

Спускає він на дозори густий туман,

І кожному необхідні знайде прості,

До щему, до сліз зрозумілі міцні слова.

І заспіва.

Коли ж уночі набирає він Єві листа,

Не пише скількох дітей він сьогодні ховав.

Не пише, які гіркі сльози і кров густа,

І скільки ще теплих рук він в руці тримав.

Не відпускав.

А пише про те, як зустрінуться навесні.

Не зможуть розняти рук, чересел й обличь.

І буде вона сміятися: Знавіснів!

І буде для них найсолодшою ця ніч.

Віч-на-віч…

...

Максим Сальва

ЄВА

Єва ходить невпізнана світом,

Позирає довкола – довкола діти.

Єва гуляє містом, їде трамваєм.

Ніхто на неї не дивиться, не помічає.

Всі поспішають.

У кожному вона бачить свої риси –

Всі жінки – трохи актриси,

Всі чоловіки – трохи нарциси.

І всі видаються їй гарними – просто страх!

Такі вже вони – діти в материнських очах.

По безсонних ночах.

Єва робить зачіску, манікюр і тату.

Ходить до зали, на масаж і полденс.

Її п’янке тіло викликає в правнуків жагу,

А в правнучок заздрість і незбувний стрес.

«Подивись на прес!»

Єва ходить до супермаркету по обід –

Купляє горішки, йогурт, банан.

Забуває яка валюта тут і тепер – ліквід.

Читає не беджах касирок імена.

Яблука промина.

Їде по волонтерці, плете сітки,

Шерить по соцмережах черговий збір,

Бачить, як зло несе течія ріки,

Чує – ясніший голос небесних лір.

Й хрипить вампір.

Інколи заходить в безлюдний храм,

Перед вівтарем п’є імбирний чай.

Дивиться на лики дітей й золочений крам,

Каже Марії: «доню, ти вибачай…

Не скучай…

Бачиш – забули мене, забудуть й вас.

Шлях до Едемського саду їм до снаги.

Навіть не знають як близько на цей раз.

Скоро Змій мертвий впаде – і помруть боги.

Згорять борги.

Єва заходить до бару, курить айкос, п’є текілу.

Чоловіки бажають пригостити – розкішна дама!

Та Єва дивиться із любов’ю – безгрішна й мила.

А потім всім відмовляє. Вона не спить із дітьми.

Чекає Адама.

...

Максим Сальва

ЗАВІТАЙТЕ ДО НАШОГО ВАР’ЄТЕ!

Гримить оркестр безладно п’яний,

І сяють люстри золоті,

Смички метляються, в повітрі

Мигтять кружальця конфетті.

Злітають ніжки у канкані

Із під розхристаних спідниць,

З корсетів груди випадають

Під рев захоплених п’яниць.

Стікає з потом грим дешевий,

Картонні купідони – в літ,

Мазня вульгарних декорацій

Гулякам затуляє світ.

Розбиті клавіші роялю

Тримають знов і знов удар,

Й вино, розмазане по кришці,

І піаніста перегар.

На ешафот ведуть конвойні –

Актор стрункий, мов кипарис,

Й лунають зойки непристойні

З гримерок вар’єте актрис.

Стріляє бутафорська зброя,

І крешуть шпаги і мечі,

Димить гашиш, і херес ллється,

І аплодують глядачі.

І сіра публіка не зводить

З підмостків і захваті очей,

І кожен мріє теж на сцену

Потрапити в одну з ночей.

А картярі і білетери

В роззяв з потертих сюртуків

Тим часом спритно витягають

Останні купки мідяків…

Завітайте до нашого вар’єте!

Хоча, чекайте… ми всі вже тут!

...

Максим Сальва

ВИГНАНЦЯМ

Прокидаюсь в своєму відсутньому ліжку,

Умиваюсь водою, яку відключили.

Знов гортаю свою не написану книжку,

На не втілені так позираю картини.

І іду на роботу, з якої звільнився,

Я своїм призабутим і втраченим містом,

І пишу на вітринах трояндами вірші,

І захоплююсь їх неіснуючим змістом.

А коли повертаюсь кудись - не додому,

Там чекає родина, якої немає.

І беру я гітару, давно вже пропащу,

Ненаписану пісню у сутінках граю.

І пишу повідомлення татові й мамі,

Що полинули в небо в обіймах, як пара.

І виходжу я в сад, що утратив навіки.

І в потилицю дивиться дому примара.

...

Максим Сальва

ПРИКИДАЮСЬ,ЩО СПЛЮ – ПІДГЛЯДАЮ…

Прикидаюсь, що сплю – підглядаю,

Як вона одягається зранку,

Коли тихо зі снів випливаю

Я від запахів кави й сніданку.

Як вона одягає білизну –

Так уважно, мов лицар лати –

Бо ніщо не повинно тиснути,

Вирішальної миті з’їжджати.

Урочисто, мов жриця ризи,

Одягає вона панчохи –

Ніби в храмі пророцтв чекають

Селевкіди і антіохи.

І як сушить вона волосся,

Що злітає, мов птаха крила,

Ніби пряним яванським вітром

Надимає фрегат вітрила.

Як малює вуста і очі –

Пальці легко снують в повітрі,

І як змішує свої фарби,

Як Моне на своїй палітрі.

Як вона одягає сукню,

Що стікає по ній водою,

Ніби верба у травні вділась

Листя хмарою молодою.

Що чекає тебе за дверима?

Де турніри твої й двобої?

І чому на свої казання

Не береш ти мене з собою?

Залишайся, не йди сьогодні.

Я не знаю, що може статись.

Покажи мені цього ранку

Як умієш ти роздягатись.

...

Максим Сальва

ЛЮБІТЬ МЕНЕ _ НІКОГО БІЛЬШЕ!

Любіть мене – нікого більше!

Любіть мене, забутьте всіх!

Я хочу ближче, ближче, ближче,

Я вип’ю сльози, вип’ю сміх.

До Вас – прекрасна, незбагненна,

Я не наважусь підійти.

Нехай мене катують весни,

Нехай катують млосні сни.

За Вас віддам я небо й зорі,

За Вас віддам я майбуття.

Любіть мене – нікого більше,

Моє нещастя – і життя.

...

Максим Сальва

МІЖ КОЛИСЬ ВУЗЛОВИМИ СТАНЦІЯМИ…

Між колись вузловими станціями, полустанками,

Залишилися тільки пустища з напівтанками.

Залишилися вихрі з попелу в чорнім полі,

І над всім – як арома-палички – екс-тополі.

Від кіосків з ремонту одягу і годинників

Залишилися тільки остови на могильниках.

Від містечка із храмом, ринками велелюдними –

Залишилося тільки згарище обезлюднене.

І стоять понад шляхом привиди, та не з косами.

Стоїть дядько у кепці й треніках із полосами.

Стоїть дівчинка із косичками – ранець з книжками,

Стоїть жіночка із баулами і відрижкою.

Стоїть двоє дівчат переляканих із валізками,

Стоїть мати у шубі й кросівочках – із колискою.

Стоять воїни – чорні й втомлені – з автоматами.

Навіть два грабарі із пляшкою і лопатами.

«Коменданта ви тут не бачили?» - хтось питається –

«Доповісти б йому що сталося, получаєтся…

Доложить треба все начальнику – обязатєльно!

Хай би мєри прийняв якісь такі… неотлагатєльні…»

«А що сталося?» - плаче дівчина із валізкою.

А мала із книжками супиться, оком блискає.

А боєць закипає весь, шарпа рацію,

І кляне він свинособак й педерацію.

З-за горілих вагонів хтось наближається.

Йде в косусі і у джинсАх, озирається.

«Шо, товаріщі, чо стоїм, шо за манци?»

І зіниці втикає у них наркоманські.

І військовий кров’ю харкає, криє матами,

І військові всі скриплять автоматами.

Розуміють всі, ще мить – нарік ляже.

Але він здіймає руки, та й каже:

«Розумію, вовк тамбовський – товариш.

Але слухай, капітан, ти не шариш!

Ми усі тепер, братва, - патріоти.

Ми тепер з одного полку і роти.

На незнайдені тіла впадуть роси,

В черепах наших зів’ють гнізда оси,

Крізь кістки наші ростиме одна трава,

І нікого з нас священник не відспіва.

Я один вас проведу крізь тумани,

Крізь розтяжки, блок-пости і кармани,

Я один вас проведу зірваним мостом –

Розрахуємось вже згодом, потОм.»

Може від попелу, може від криги,

Битої цегли, цементу і снігу,

Може від спалахів у небесах

Біла косуха і біла джинсА…

Тіні лаштуються враз у дорогу,

Сунуть повільно, безладно, не в ногу.

Тіні розмиті, прозорі і рвані

Слідом за наріком тануть в тумані.

...

Максим Сальва

ЖІНКА, ЩО ПОЇХАЛА ВІД МЕНЕ ДО ПАРИЖУ

Жінка, що поїхала від мене до Парижу

Знає що таке радість, і що таке втома,

Вона любить музику, червоне й золоте,

Любить сміятися, не буває вдома.

Вона шукає себе в небі, серед місяців і зірок,

На її колінах – завжди розгорнута книга.

Вона біжить на лекцію, концерт, на урок.

А ввечері тане, мов березнева крига.

І чорна вода затоплює її сни,

А голі дерева схиляються, тягнуться гілками.

І ми лежимо холодні, в очікуванні весни,

І я дослухаюсь як тихо вона зітхає.

Я будував дім – побудував тюрму.

Затісна клітка була в моєї пташки.

Якось я відімкнув і втопив ключі,

Як би не було боязко, як не тяжко.

Теплі твої сніданки, вокзальний біляш.

Білі твої сади, мій туман залізниці.

Тихі твої свята, сигаретний дим.

Сірий Нормандський пляж і жорсткі полиці.

Все це пов’язане більше, ніж я б хотів.

Це означає більше, ніж ми вважали.

І нескінченні вервечки безликих діб

В полах ховають спогадів злі кинджали.

Більше я не тюремник, не птахолов.

Пурхай, збирай свій мед і свої кристали.

Я не прошу писати мені про любов.

Хочу лише, щоб більше вві сні не зітхала.

...

Максим Сальва

В МІСТІ ЩОДНЯ КОГОСЬ ПРОВОДЖАЮТЬ…

В місті щодня когось проводжають –

Проводили й тебе в останню путь.

Я теж ходив проводжати, хоч ти зовсім мене не знала –

І ледве знала як мене звуть.

Стяги промерзлі, піксель, священник,

Березнева могила вогка.

Ніхто з них і близько тебе не знає,

Я теж не дізнався хто ти така.

Тобі завжди не щастило в коханні.

Мені не щастило теж.

Я рано дізнався де мої межі –

Але ти ніколи не знала меж.

Я добре знав твоїх друзів і тата,

Знав твої вірші й слухаєш музику яку.

До тебе манав би я таке колись слухати,

Але зараз і я полюбив – саме таку.

Ранками чоловіки пили твою каву,

А вночі зігрівали твої долоні.

Вони ніколи не помічали тієї заграви,

Що спалахами билася у твої скроні.

Ти легко знялася, відклавши на потім

Всі численні недороблені справи,

Так, ніби вийшла на кілька хвилин до книжкового,

Чи в кіно, чи із кимось випити кави.

Небо буде ще синім, блакитним, свинцевим

І чорним безліч ночей.

Але завжди воно матиме один лише колір –

Колір твоїх очей.

...

Максим Сальва
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83520коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: