🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Романтика (1702)

Прощавай

Не біжи за мною у ліса. 

Час вийшов вже давно.

Відпусти. 

Кажу тобі прощавай. 

 

Душа моя болить від усіх тих слів.

Серце не зберіг. 

На прощанні лиш одна скупа сльоза скотилась по обличчю.

Запитання в голові лиш одне: А чи справді я любила ? 

На нього відповіді не знайти... 

 

Ти серце розбив, котре не любило. 

То ж чому так болить ? 

Мабуть, я все-таки любила... 

Тож чому лише одна сльоза ? 

Мабуть, я вже давним-давно виплакала усі сльози. 

 Звикло моє нутро до нестерпної болі. 

Наші почуття це суцільна дилема. 

Нам краще буде по одинці. 

Та я так звикла до "нас"

Я повірила у солодку ілюзію раю.

Не помічаючи диявольські вогні. 

Затуманив здоровий глузд слово " Люблю" 

І ти правий я все-таки дурепа...

Яка ж я дурна... 

Дурна від кохання...! 

Не дарма ж кажуть кохання сліпе та божевільне.  

Як виявилось воно ще й дурне. 

На цьому, мабуть, все. 

Добігло наше прощання кінця. 

І я не плачу...

 Бо навіки залишишся спогадом тьмяним, але моїм.

...

Сандра Мей

Щасливі

Мов повітряні кулі, легкі і барвисті,

ми з тобою злетим над знервованим містом,

залишивши внизу всі жалі і тривоги –

вільні, наче птахи, всемогутні, як боги.

Нас гойдатиме вітер на теплих долонях,

на хмарках покатаємось, наче на конях,

ти мені подаруєш веселку яскраву,

срібні перли дощів у зірковій оправі.

Ми станцюємо танго у сонячній зливі –

божевільні,

закохані,

дуже щасливі.

17.01.2017

...

Музика

Істоти

Я пам'ятаю твої руки,

Які тримав я уві сні

І ті страшні з тобою муки

Не набридатимуть мені

З тобою в мене серце крає

І коли поруч, дуже тихо

Пташки деінде тут співають

Для нас, щоб відігнати лихо

Залишимось назавжди ти і я

У цьому світі темряви й пустоти

Запам'ятай, що ми - сім'я

І ми не люди, а істоти

...

Меретіл Вайлд

Щастя

Щастя — як бриз… шепоче посмішкою світла.

Легкий серпанок... Ніжність маминих рук.

Радість за комою... За щокою цукерка. Барви літа.

Видряпане на парті слово з п'яти букв.

Ялиновий запах, мандарини, чарівність снігу...

Вкладка від «Турбо», обгортки від «Баунті» та «Чупа-Чупс».

Затишок біля багаття... Нескінченне небо та море сміху.

Складні, але рідні вірші, навчені напам'ять... Важливість «Освідчусь!»

Пісня, що одна на двох — у ній серце дихає... Зіркова вічність.

Візерунки на вікнах, розписані чаклунством. Весняні дощі.

Теплий радісний шум у натовпі дітлахів... Сонце у січні.

Неймовірно-соковиті фарби яблука. Травневі хрущі.

Запах полуниці та вишні. Феєрверки-блисавиці.

Липневі громи та срібні переливи струмка.

Коли навесні повертаються перелітні птахи. Диво-криниці.

Буяння фонтанів... І з великої літери Сім'я.

Ласка коханого... Довіра. Перше слово дитини.

Світ розуміння. Життя «на повну», без «боргів», без вини.

Різнокольорова ніч... На колінах «дбайлива» зеленка. Тиші хвилини.

Час натхнення у будні лютої зими.

«Секретик» у піску. Бадмінтон. Захоплення каруселі...

Надійне плече друга. Поцілунок... Турбота — маяк.

Коли серцю тепло... Рука в руці. Вир серпневої акварелі.

Сонячний день, а на спині легкий рюкзак.

Щастя — лише мить... Життєві самоцвіти:

Ніжність, Кохання, Добро, Душі краса...

Тут і Зараз... не десь... вміти радіти!

Неймовірна сила, що допомагає крилам літати... Співаючи небеса...

~травень•2019~

...

Lexa T. Kuro

Шепчуться тіні

Ніч розсипала перлами міріади ідей.

Тіні шепчуть візерунки таємничих фарб в етюди.

Між нами самотні вікна, теплі зірки,

І дахи з різноманітністю флюгерів, світ тіней,

Кілометри слів, ритм сердець,

І віра «я є й буду»...

Розтривожили листя шурхотом твої вітри...

І лавиною обсипали мені на мережива сукні.

Пестили, полонили, підкорили...

Спонукали серце цвісти!

...У повітрі тонуть мрії, розбурхують, кружляють,

Розкривають обійми свої незабутні.

По венах гіпноз — океан ігристих пристрастей.

І така безодня свободи, що віриш у вічність духу...

Чуєш симфонію зірок Всесвіту?

Божественна... Наче чисте світло очей.

Ніч розсипала перли...

Шепчуться тіні... Тсс... Слухай!

~15•11•2018~

...

Lexa T. Kuro

Глибина зіниць

Я бачу море в твоїх очах,

І як кораблик гойдається на хвилях

У гавані пурпурних містах,

І золото в тих краях.

Десь на березі ходять чайки,

Вода змиває їх сліди,

Десь видно барні стійки,

Та голосні кохання флюїди.

Виноградне вино із саду,

Ще не випито на пристані.

Але так розлітається повсюди

Запах твоєї пристрасті.

І ті сотні вузлів відстані,

В глибині кольорових зіниць,

Дають наснагу на тисячі,

Повсякденних та маленьких дрібниць.

Горизонти змішуються в одне,

Та все перемінюється в інше.

Видно вербову тоненьку гілку,

Та прибережні сльози на піску.

Листя вишні розвиває вітер,

Посадивши хтось її,

Біля солоної води,

Вірив, що вона принесе плоди.

А я далеко та непомітно,

Дізнаюсь лише крізь слова

Про ту людину яка сама,

Створює ці всі дива.

Схопив поглядом тебе,

Через лінії злих доріг.

Розсипаюся пелюстками

Через очі, тільки мені повір.

Написано: 2023 року.

...

Павло Горбач

Неймовірна Катерина

Ти живеш у сучасному кварталі,

Біля міста сповнених пригод.

Твої слова – наповнене горнятко,

Які згасають безмежну спрагу.

Ті молоді вуста багато знають,

Та мова та, немов, пташиний спів,

Летить далеко за космічні межі,

Пронизує до серця все буття.

Там, де думи заплітаються в єдине,

Де кам’яні тропи сходяться в одне,

В коробці із цеглини,

Весела Катенька встає.

Новий день в цьому краю настає,

Великі перемоги за собою веде.

Спека, зрання бере верх,

Холод відійшов до інших берегів.

А ти береш філіжанку з кавою,

З ніжною пінкою поверху,

Та п’єш маленькими ковтками,

Наче теплі хвилини, барвистого літа.

Дороги, водним маревом ведуть,

Водограї в небо попадають,

Дикий хміль повзе наверх,

Легко скрипка свої ноти грає.

Сонячний зайчик виграє по тобі,

Допомагає вдягати сандалі,

Та швидко і просто іти,

До дивного світу...

Переступила поріг батьківського ти дому,

Прохолодного ще коридору.

Та ніжними ніжками стала,

На землю розпечену, таку чудову.

Від твоєї появи ожило все,

Що ще було під владою сна,

Та тихенько ніжилось під сонцем,

Під променями ласки та добра.

Трави зашелестіли без вітра,

Метелики на тендітні плечі налетіли,

Вони лиш на красу тільки сідають,

Від такого навіть камні попласкішили.

Там за п’ятоповерхівками,

Клен тополі щось шепоче,

Своїми листками так тріпоче,

Наче залоскотати чуйно хоче.

Твій влучний зір їх зловив,

Не заховатися від тебе,

Та ти не знаєш що вони,

Про твою усмішку, мову завели...

Сонце вже в зеніт заходить,

А ти мов мадемуазель,

Мрійливою ходою йдеш по полю,

Сплітаєш трави неземні.

Забула про навчання – безсонні ночі,

Про всі турботи на землі,

Що мучили як ті важкі завдання,

Які падали на голову тобі.

На небі хмаронька з’явилась,

Наче Катеринина легка рука,

Яка робить людське диво,

І перекриває неправдиві, чужі уста.

Вінок сплетений з квітів любистка,

Безсмертника та конюшини,

Що буде висіть в будинку твоєму,

Аж до наступної, цієї спекотної днини.

А поки цей день, ця мить,

Дорогоцінного твого життя,

Дасть наснаги подолати перепони,

Якими не здавалися б вони.

Швидкими падіннями та довгими злетами,

Загадкові ключі підбираєш,

Таємниці душі собі відчиняєш,

Наче незвідані двері відпираєш.

Вже підвечір’я годинник пробиває,

І гаряча вдача стукає у дзвін,

Нові звуки тонко підставляє,

Мов симфонію велику грає.

Парки наповнились людьми,

Стаями голуби на хліб налетіли,

Які по затінкам до цього часу сиділи,

Та шалено обіймалися крильми.

Безліч раз ходила яскравим сквером,

Який тебе напам’ять вивчив,

Коли розгублену, коли щасливу,

Думки всі знає та таємниці береже.

Ті короткі тротуари поміж новими дворами,

Лиш у довгу путь виводять,

Але вічно чекають тебе назад,

Щоб завести до рідного простору.

А доки літні місяці не згинуть,

Не одягнуть осінні шати,

Вдихни повітря це чарівне,

Всіляким запахом багате.

Вечір владу бере в свої обійми,

Й тінню покривається все навколо,

Та сонце неохоче котиться до низу,

Поглядає на тебе знову і знову.

Гарячий подих до нього долітає,

Мов солодкий дим любо огортає,

Але неможливо зупинити час,

Який секундами на крилах мчить від нас.

Мрійливий вітерець взявся десь,

Ненароком зачепив пишне волосся,

Де назавжди залишиться хотів,

Та він в довгі далі полетів.

Не спиняється ні перед ким,

Весь свій вік летить і дує,

Швидко поцілувавши твої коси,

Прилинув до його серця тебе шматок...

В ресторані та в кав’ярні,

Багато з люду хто сидить,

В глибокі роздуми полинув,

Й не шумить, а лиш тихо бубонить.

Краса твоя, ненадовго погляд прикувала,

За столами перервали гонки дум.

Завмерли всі на декілька секунд,

Мов забули ті слова, що є у світі.

Крадеться буденне у ці края,

Лине ніч крізь призму дня,

Та заховані промені останні,

Зайшли неквапно за синій виднокіл.

Світло ліхтарів падає на тебе

І пронизує душу ту шалену,

Мов далека зірка із німого неба,

Притяганням розбивається об землю.

Дихають легені повітрям нічним,

Таємно горять прекрасні зіниці,

І руки легенькі ведуть по траві,

Щоб швидше заснули зараз вони.

Трохи посидиш собі край стежини,

Подивишся вгору безхмарних думок,

Згадається все, що було і, що буде,

Загублене вкаже подальший твій путь...

Опівночі, вернувшись до теплого дому,

Відкривши маленький металевий замок,

Зайдеш сюди і потім ще довго,

Будеш дивитись на райський куток.

Катю, сон перемагає знов,

А на волоссі пахучий вінок,

Тонкий подих засновує стіни...

Яскраве літо попрощалося з тобою.

Написано: 2022 року.

...

Павло Горбач

Коктейль

Скільки доріжок ведуть

В міські цікаві далі,

Покриті тінню дерев,

В зеленому та теплому парку.

Тут протоптані всі тропи,

На них весь час чиїсь сліди

Не встигають і згасати,

Як знову по ним йдемо ми.

Збоку десь мчить трамвай,

Та дятлом б'є у ритм,

Знову відходить у край,

Тане в далині мов дим.

Люди дома не сидять,

Багато повиходило до сонця,

Лиш куди вони прямують,

Ніхто не відповість.

А в тихенькому куточку,

Подалі від народу,

Дівчина одна стоїть,

Ловить загублене проміння.

Її тіло - вічний магніт,

Притягує світлі мандрівки,

І лишається між ребрами,

Бо їм не потрібен більше світ.

Червоні губи ніжні мов тюльпани,

Які не в'януть в жоден час,

Соковитим кольором налиті,

Соломинку беруть повсякчас.

Поступає суміш до судин,

Переливається водоспадом

По теплому кордону,

По безмежних виїмках душі.

Перемогу, волю та наснагу,

Змішав загадковий бармен,

Кинув маленькі кубики льоду,

Потрусив любов'ю цю насолоду.

Погляд, то відвертається кудись,

То знов палає теплим жаром,

І сяє новими зірками,

Мов озерця під променями.

Чорна сумка повисла на плечі,

Такий же браслет на милій руці,

Та то протилежність дівчини,

Яка неймовірна, і цієї спекотної днини.

А той коктейль у молодих руках,

Холодним вогником палає,

Та той час неповторного дня,

Лиш за край повільно зникає.

Написано: 2022 року.

...

Павло Горбач

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Two-V

ОДИН

Стукіт серця до серця,

Знову слово до слова,

Все пройде, все минеться,

І не скажем нікому.

Те, що було — забуду,

Не залишу як спогад.

Враз змахну, як облуду,

Прикриваючи погляд.

І вітатись не варта,

Не вдавай, ніби знаєш.

Вся ця гра буде марна,

Коли взір відвертаєш.

Лиш сьогодні важливе,

Оця мить, ця хвилина.

Ну, скажи це тужливе,

Що в усьому я винна.

Спокусила, зламала,

Підбивала на зраду.

У тенета спіймала,

Відчуваючи владу.

Але завтра все змиє,

Розійдемось в нікуди.

І наш сором прикриєм,

Щоб не бачили люди.

Й заживем, як до того,

Як чужі, незнайомі.

Непотрібні нікому

І такі одинокі.

...

Amara

Так хочеться

Так хочеться торкнутися щоки

рукою…

Хай час зупиниться на мить,

а потім знову потече

рікою.

Так хочеться торкнутися щоки

щокою…

І хай у грудях защемить,

а біля серця запече –

я встою.

Так хочеться торкнутися щоки

вустами,

схилитись на твоє плече…

І хай розлука не стоїть

між нами.

09.04.2016

...

Музика

Не знаю я..

Не знаю я як бути і куди іти

Я наче і своя, проте ніде не вдома

Як боляче казати ці слова

І засипати від тяжкої втоми.

Я хочу щоб було добро

І хочу щоб усі були щасливі

Не хочу болю і не хочу сльоз

Але вони течуть.. Така я знов вразлива.

Я хочу миру і не хочу гнів

Щоб злагода й любов завжди їм всім світила

Але напевно знову це урок

Який я не засвоїла і все впустила.

І знову ніч, і знову плин думок

Де вихід і чи правильно вчинила

Серед усіх переплетінь дорог

Шукаю стежку по якій ітиму.

22.03.2023

...

Мерлін Адеміад

Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,

А я дивлюся тобі в очі

І не можу зрозуміти,

Як їх можна не любити?

Як можна не захоплюватися

Цією прекрасною усмішкою?

Не можу надивитися,

Як вітер пестить тебе своєю ласкою.

Жоден сон не без твоєї участи,

Бо постійно ти в моїх думках

Я не знаю, що потрібно зробити,

Аби опинитися у твоїх цілунках.

І знов минають дні, минають ночі,

А я все ще дивлюся тобі в очі

І не можу зрозуміти,

Як їх можна не любити?

...

Алі

Нічия

Я не раба, я – риба в океані.

Я – парус білий, хмара дощова.

Я – всі світи незвідані, незнані,

усі комусь не сказані слова.

Мене ніхто не втримає ніколи:

як можна вітер втримати в руці?

Як можна наздогнати видноколи?

Як сонячні спіймати промінці?

Я – таємнича папороті квітка,

стрімка гірської річки течія,

котра прямує в нікуди нізвідки,

така ж щаслива, вільна, нічия...

19.01.2023

...

Музика

Кропива

Нема у мене серця, не шукай.

Ти ж сам колись його забрав безбожно.

І навіть не здригнулася рука,

лиш посміхнувся зверхньо-переможно.

Колись я, мов довірливе пташа,

в твої обійми радісно летіла.

Співала солов'єм моя душа,

струною скрипки озивалось тіло.

Я покохала вперше у житті.

Ти ж був байдужий до моїх мелодій,

бо їх не чув і чути не хотів,

лиш серце взяв, як в мелодрамі злодій,

і загубив його. Тепер живу

не краще від усіх, проте й не гірше.

Посіяла у грудях кропиву

та іноді пишу про тебе вірші.

Ти повернувся. Кажеш, назавжди,

і я тобі потрібна, як ніколи...

Я безсердечна, кажеш? Підійди.

Он, бачиш – кропива. Не руш, бо вколе!

12.01.2023

...

Музика
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
І знову — про електронні видання.Roman Mtt
18.07.2024
Доброго дня усім. У фензіні Підвал ми оцифрували і виклали у продаж електронні версії наших збірок з ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144461коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: