🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Романтика (1704)

16+

Я загублена

Я загублена, у темній глибині,

Моє світло вкрала нічна темрява.

Я полонена в твоїх очах ясних,

Шалений вогонь тліє в моїх грудях.

Мій розум палає пристрастю палкою,

У вічності твоїй залишаюсь.

Не втекти мені.

Сліпа від страху, але бачу в тобі рай.

Ти мій темний рай.

Ти чарівно світла.

У цих чорних струнах грає моя душа,

І в моїй безвиході я знаходжу себе,

Вітри злі нависли наді мною,

Але ти

Моя темрява...

Я загубилася в тьмі, огорнута тобою,

Моє світло згасло, залишилась в твоїх обіймах.

Ти мене зачаровуєш, я стала твоєю жертвою,

Пристрастю одержима, в вічності твоєї пливу.

Сліпа від страху,

Усе навколо мене пусто,

Але мій погляд знаходить рай у твоїх рисах.

Ти моя темрява, але бачу всередині,

Світлий рай.

В обіймах мороку, я твоя.

...

Анастасія Джабер

МИТЬ ЩАСТЯ

Згублене щастя вогником тліє,

Що співом птахів не відгукнеться.

Там пустка й сум — долоні стискає,

Спогади сяють, коли серце болить.

О, втрачена мить! Як тінь…

Непомітна, але така болюча у серці моїм.

Спогад про мить, що вже не вернеться,

Лихоманить від туги душу палку.

Примара чи Ви? — запитую співом скорботним,

А відповідь «сучна» у морок ховає слова.

Бо любов — це дар богів недосяжних,

Що лишають печаль, що ніяк не згаса.

О, примара! - ти втрачене щастя,

Твій усміх, твої очі — бажання моє.

Але час не спинити, не повернути.

Босоніж приходь у грішні думки.

...

Ірма Скотт

Залежність

Самотня кімната такі холодні кайдани це наша історія. 

 Про тебе говорили "диявол в ангельському тілі " 

А ти сміявся ламаючи життя. 

Чутки стихли, як понаходили трупи. 

 Нас звела сама Доля. Як ж хочеться її вбити... 

Від тебе линула зла аура, а я не помічала. 

Мене застерігали, але не слухала.

 Адже кохаю ...

 " Сама вина. Сама вина. Знала на що підписуєшся " 

Якби ж ви бачили його личко. 

" Фу як так можна " 

Якби ж ви знали яким він був ідеальним. 

" Ти його зіпсувала " 

Як би ж ви чули, як складав оди про кохання. 

" Наївна дурочка, а чого ти чекала ?"

Того що він обіцяв.

 

Де ж край мій милий, де ж він ? 

Скажи де кінець моїм одвічним бідам ? 

Ну чому ти мовчиш мій коханий ?

Поглянь на колись красиве личко.

Поглянь на колись щасливу людину.

Ти обіцяв казку, а натомість пекло. 

Та за все страшніші твої очі. 

Вони полонять і я на все згідна. 

За все на світі ненавиджу твої вибачення, адже пробачаю. 

" Дура, дура, дура. " 

Така моя натура ! 

Твої доторки, погляд та слова – це каторга моя. 

Я залежна від тебе... 

І для цього не потрібний повідець.

...

Сандра Мей

В сяйві ночі

В сяйві терпкої ночі,

Блиск шкіри твоєї—дурман.

Я блиску торкнутися хочу,

Щоб знати, все — не обман...

В сяйві палкої ночі,

Так безбожно бажати— гріх

Я-сповідь тобі прошепочу,

Ти- подаруй бажаних втіх..

В сяйві млосної ночі,

Твій погляд зустріти— спокуса

Я очі томливо заплющу,

Та життя без тебе —отрута..

...

Kvita

Легенда про те, як весну лелеки несли

І летіли лелекі, стрункі та горді,

І несли на крилах весну, квітучу й радісну,

А назустріч - хмара, важка та чорна:

- Здавайтеся, нікчемні птахи!

Я змию з неба і землі всі ваші весни, надії,

Думки про гнізда, дітей, родину,

Начхати мені на вашу красу та гордість,

На ваші пісні й танці,

Залицяння і сподівання...

Бо Війна - моє грізне ім'я,

А ви не знаєте,

Як в цьому жити.

Я розповім вам, як:

У війні не живуть, а вмирають,

Не тріпочуть крилами, а лягають під ноги сильнішому,

Благають його про милість,

Співають його пісні,

Славлять його його ж таки мовою -

Лише тоді є шанс вижити...

Або намагаються пересилити сильнішого,

Аби самім стати ним (підступно регоче)

Але Ви - викривлені нулі!

Я знищу вас за три... (захлинається злістю) Подихи!

Страшним вогнем спалю ваше пір'я і весни!...

Здавайтеся, бо буде вам так гірко, як ще не було.

...Злякалися лелеки, повернули трохи назад, засумували.

Стали думати-гадати, як весну донести в ті краї,

Де на неї чекають,

Куди заприсягалися лелеки її приносити щороку.

Але весну міцно тримали на крилах...

І стали лелеки серцем і розумом кликати про допомогу,

Віщувати, що інакше не знатиме ціла земля весни,

А отже не зацвітуть абрикоси й сакури,

Рута і троянди,

Маки та Шовкові косиці,

Не заспівають солов'ї,

Не задзвенять у прозорому п'янкому повітрі барвисті синиці -

З рештою, банально їсти буде нічого.

І злякався світ, замислився...

Не дуже йому хотілося чипати ту кляту небеспеку.

Може, вона лелеками й задовільниться.

Але то були марні сподівання.

І довелося світові допомагати лелекам,

Втрачаючи нагріті віками зручненькі містечка під сонечком,

Довелося скрипіти, стогнати

Міняти щось у своєму ситому затишному житті...

А лелекам ставало все важче,

Дедалі небеспечнішою почувалася весна,

ЩО дрімала в них на крилах...

Але чим вона могла зарадити?

Хіба красою та піснями,

Теплом та квітами.

І тоді прокинулася весна,

Вперше у житті незалежно росправила

Свої лазурові крила,

Злетіла, зайнявши собою все небо -

Заспівала всім серцем, на повні груди!

І сама не помітила, як затулила собою чорну хмару війни,

Як оглушила стару небеспеку своєю дзвінкою піснею,

Як осіяла землю посмішками та сподіваннями.

Підтримали весну дощики й сонечко -

Заграли всіма кольорами прекрасної веселки.

І нічого не лишилося старій нікчемній війні, як розтанути,

Як забратися назавжди з теренів життя.

(квітень - травень 2023, Гданськ)

...

Кароліна-Україна
18+

Мого серця біль

Все почалося з нашого перегляду «Воно».

Я в пам’яті досі тримаю страшні картини цього кіно.

Мені було так самотньо, друзі не прийшли,

Я все оглядалася, шукала кому б мої розмови підійшли,

А ти така ж розгублена стояла, дивилася, як я, у телефон,

Я зрозуміла одразу, нам буде добре в унісон.

Я перша підійшла, себе ж переборола,

Хоча зізнаюся, від переляку руки хололи.

Твої знайомі також не прийшли в той вуличний кінотеатр.

— Подивимося разом? — насмілилася я спитати,

А ти погодилася і посміхнулася тоді так щиро...

На дворі ніч, мороз нам пробирався до шкіри,

Всі ковдри закінчились, ми на твоє худі сіли.

Ти щось казала, я через галас кіно не розуміла,

Відповідала короткими «так» чи «ага».

Не знала ще тоді, яка моєму серцю станеш дорога.

Так дві години секундами стали. Настав час розійтися.

Було так морозно, хотілося скоріше вдома зігрітися.

— Тебе підвезти? — тепер вже ти мене питала.

Такої атаки моє серце до того не переживало.

Я червоніла густо, раділа що на вулиці темно.

У відповідь сказала ні. — Я почекаю таксі, напевно.

Чекати двадцять хвилин, осіння прохолода вбивала.

Ти залишилася зі мною, ми про щось жартували.

Зайшли в найближчу будівлю зігрітись,

А там були твої знайомі, це ж треба так зустрітись!

— Це твоя дівчина? — вони тебе спитали.

Я з подиву замерла, ти ні сказала, віджартувалась.

— Просто ви виглядаєте мило разом.

Їхні слова у моїх вухах грали джазом.

Я в той момент в тобі пропала, ти б тільки знала.

Ти б знала, як твоя посмішка мене зачарувала.

Твої знайомі пішли, а ти вирішила уточнити:

— В мене є хлопець, — це треба ще так вміти,

Щоб з першого ж пострілу вбити одразу.

Я за свої ж думки до себе відчула відразу.

Ти сміялась, що люди тебе лесбі вважають

Лише через те, як ти виглядаєш.

Я підіграла, а в думках тебе арештувати хотіла.

Ти незаконно своїм виглядом мені дала даремну надію.

Твоє коротке золоте волосся, кепка,

Красива посмішка і погляду затока,

Мене в тобі втопили. А ти смієшся, як же так.

Ось так, моє сонце. Мені тепер без тебе ніяк.

Я провела тебе до, як я гадала, твоєї машини.

Бездумно кинула: — Гарний колір, — не знаючи всієї картини.

— Це мого бойфренда авто, до речі.

Ти вдруге мене вбила, а потім обняла за плечі.

Навіщо з моїм серцем граєш, дівчино п‘янка?

Я розумію, ти не й думала, що я така.

А я така, як є. Самотня, через те й дурна.

Мені ти запала у душу, а особливо твоя посмішка ясна.

Ти не хотіла їхати перша, мене не відпускала.

— Я напишу, як буду дома, — я пообіцяла.

Ти посміхнулася востаннє, в машину сіла.

Оту що твого бойфренда, а не твоя. Небесні сили,

Я у твоїх очах зірки ловила. Тепер не страшно й вмерти,

Коли пізнала я нарешті справжнє кохання, хоча й зі смертю.

Відтоді не було такого дня, що б я не думала про тебе.

Мені ні їсти, ні пити більше не треба,

Тільки б тебе зустріти ще хоч раз.

Коли побачила тебе я вдруге, пропала враз.

Ти йшла по вулиці, а я сиділа у кафе.

Я крізь вікно тебе одразу впізнала, ти ж не помітила мене.

Ти йшла в спортивному костюмі, така крута.

Мені від бажання скрутило низ живота.

В руці ти несла шолом від байка,

Мені лише від думок як ти ганяєш стало палко.

Ти швидко пройшла, повернула наліво.

Мене мутило від солодкої кави, випити б пива.

Я вскочила, побігла нетерпляче додому.

В душі гола, згадую нашу розмову.

«Просто ви виглядаєте мило разом.»

Ноги тремтять, мене вигинає в екстазі.

Пальці липкі, змиваю хіть водою.

Мені б думати не серцем, а головою.

Ти красуня і сексі, але бойфренда маєш.

Я постійно забуваю, хоч ти мені сама сказала.

Уявляю тебе перед сном. Ти підло сидиш в голові.

Уночі снишся мені. Сидиш на байку в шоломі новім,

Мене підкликаєш. І потім ми катаємось всю ніч.

Не на байку. Я на тобі при світлі свіч.

Твоє коротке золоте волосся розтріпалось,

Я пальцями за нього, як за рятівне коло тримаюсь.

Твоя яскрава посмішка блищить на пухких вустах,

Ласкаві руки лежать на моїх грудях.

Ти мій байк, я твоїм тілом керую.

Від губ до грудей, потім нижче мандрую.

Заводжу тебе, як двигун, тисну на газ,

Милуюся, як жадібно до мене тягнеш таз,

Облизую губи. Мої не такі, як твої, пухкі,

Та повір вміють робити такі речі жаркі,

Що тобі й не снилось. А снилося це мені.

Прокинулася зранку спітніла. Ненавиджу сни.

Ранковий душ, знову думки про тебе,

Знову липкі пальці, пожежа між ребер.

Іду на роботу, знову бачу тебе. Ти так далеко,

Своєю посмішкою мене наражаєш на небезпеку.

Ця посмішка мені, немов на рану сіль.

З чого ж смієшся ти, мого серця біль?

Із жалюгідності моєї? Хто знає, може й так.

Мене незламну розламав якийсь юнак,

Лиш тим, що ти його, а не моя.

Це він на твоєму байку ганяє, а не я.

А може й байк отой його, як і машина.

А його ти так само вбиваєш своїми очима,

Руками, посмішкою, волоссям й словами?

Я була б краще за нього, клянусь небесами!

Ніколи б не відпустила тебе одну на ніч кіно,

Тим більше, коли це страшне «Воно»,

Тим більше пізно уночі, коли на вулиці мороз…

А він так легко відпустив. Юначе, та в тебе психоз,

Якщо гадаєш, що таким з відношенням вона залишиться твоєю!

Ще раз так зробиш, і я клянусь, стану змією,

Приповзу до неї та, як Єву, її спокушу.

А в тебе отрутою плюну, хвостом задушу.

І я не жартую, ти дивись мені юначе,

Якщо колись дізнаюся, що вона через тебе плаче,

Я її ж байком тебе переїду. Ще раз клянуся.

А поки я до неї не піду, на посмішку її лише всміхнуся.

Поки з тобою щаслива серця мого біль,

Я знов сама терпітиму зимову заметіль.

Тобі ж, моя п’янка красуне, я клятися не можу.

Зробила б я це хіба що під вінцем, мого серця вельможо.

Ми знову зустрілися, сидимо в мене вдома.

Твій хлопець сучий син, як завжди. Ти закрила очі від втоми.

Проводимо разом всю ніч, я знову тону в твоїх очах.

Молюся лише, щоб погляд твій не зачах,

Як посмішка твоя колись яскрава.

Ти біля мене спиш, в моїй руці замерзла вже ранкова кава,

А я на тебе не дивитися не можу просто.

Згадую цю ніч, мого ліжка маленький простір,

Тебе розпалену й сумну в моїх втішних обіймах.

Обіймах, нічого більшого. Зупиняв мене страх.

І мій, бо ти не моя. І твій, бо ти така була розбита.

Тепер маю клятву стримати, твого бойфренда вбити.

За те, що знову залишив тебе саму вночі,

Не хвилювався, не дзвонив дізнатися, з ким плачеш ти,

Що з посмішкою твоєю, чому не повертаєшся в вашу квартиру.

Ви живете разом. Ти ще раз увіткнула в моє серце сокиру.

Ти прокидаєшся, я зізнаюсь тобі в коханні.

Відшукую в серці слова правдиві останні.

Ти їх з сумною посмішкою відправляєш у смітник.

Мій приткий язик тебе переконати не зміг.

Ти їдеш додому, до бойфренда свого, Адама,

А на мені назавжди залишаються невиліковні шрами.

Це ти мене пошматувала, дівчино п’янка.

У відчаї до леза тягнеться моя рука.

Мені вже дійсно не страшно нарешті вмерти,

Пізнавши справжнє кохання, хоча й зі смертю.

І хеппі-ендів дійсно не існує, це вигадка кіно.

Та й як він міг в нас бути, якщо все починалося з «Воно»?

Ти нещаслива. Твій погляд зачах, серця мого біль.

А от мені добре, бо мертвим виявляється усеодно на заметіль.

Відкриваю очі. Тужливий осінній ранок стелиться туманом.

Дивлюся на руку, порізу немає. Це все було сном, обманом.

Така напевно в мене доля, тебе бачити уві сні,

Кожну ніч помирати, душити зранку крики голосні.

В реальності ж тебе тижнями не бачу, сумую, вмираю.

Палець над твоїм номером замирає, відваги не маю.

Наступна зустріч — костюмована вечірка.

Від злості у мені замість душі їдюча дірка.

Він знову не прийшов, ти приїхала одна.

Красуня, як завжди. А посмішка сумна.

За посмішку твою я ж не боюся й вмерти,

Хоч знаю, тобі не потрібна моя самопожертва.

Слухаємо музику, танцюємо годинами разом.

Мене від твоїх плавних рухів і сміху вигинає в екстазі.

Ти ніжна, мов хмаринка, мов небо блакитно-біле.

Я ж чорна розбита чашка. Скажи, як зібратися в ціле?

З тобою — ніяк. Знову настав час прощання.

Обіймаємося, шкода не цілуємося, на остання.

Зима завірюхою віє, навіває завдання й проблеми.

Ми не бачимося місяць. Я складаю про тебе поеми.

Ти перша мені пишеш, кличеш завтра піти погуляти.

Як же відмовити? Моє єдине хобі з тобою розмовляти.

Ми йдемо в ресторан. Нас переслідують посмішки й жарти.

Не грай з моїм серцем, прошу, воно того не варте.

Це вже занадто. Занадто на побачення схоже.

Друзі не заграють одна з одною, знаєш, моя вельможо?

Я поступово повертаюся до реальності сумної.

Сама питаю про твого хлопця, додаю на рану солі.

А сіль та в польоті, наче фенікс, перетворюється в ліки.

Ти його покинула, шукаєш окрему квартиру, його забуваєш навіки.

О, сили небесні, скажіть мені, хоч я в вас не вірю,

Невже хоч раз у житті мені щастить! Неймовірно!

І вперше за моє безцільне життя я відчуваю прихід весни.

Заметіль відступила. На блакитному небі нарешті хмари ясні.

...

diastrofa
12+

ХОЛОДНИХ КЛИНКІВ УКОЛИ

Моя королева

Полонила серце лева.

Мене з розуму звела,

Чорту душу продала…

Я простий слуга короля.

Меч, а не лютня — зброя моя.

Але, зараза, через вас

Я не можу не думати про нас…

Люба, моя, кохана,

Уже й не так болить смертельна рана.

Нам не бути з вами вже ніколи,

Розлучили нас холодних клинків уколи.

І ось, коли уже помер,

Коли попрощався із власним я життям,

Коли сум мене роздер,

Врятували ви мене від тортур душевних ям.

...

Міністр (без) культури

Сповідь дзеркал

Ти дивишся йому в очі. Люди дуже люблять казати , що це дзеркало душі .

А що як там , у відображенні не ти ?

Не тобі він освідчуєтся в коханні, пишучі палкі листи.

Це не ти є постійною гостею його безтурботних , сповнених дитячою мрійливістю снів.

Інша — адресант усіх сказаних їм палких слів

Боляче ? Можеш мовчати — я знаю , що так .

Хочеш дізнатися зрозуміла тебе як? Просто побачила це у твоїх очах.

...

Ганна Липнева

Віртуальна

Казала твоє серце з льоду,

Така стрімка і непокірна,

Ти від сімʼї далеко, я без роду…

Я з заходу, з Карпат а ти зі сходу.

Ти пам’ятаєш як почалося наше спілкування?

Ти перша написала в інстаграмі,

І після того переписки аж до рання,

А через місяць між нами загорілося бажання.

Ти так зробила що я всіх забув!

Я загуляв з тобою, ні, це не любов.

Ти так хотіла, ну і я не проти був,

І ти заводилася знов і знов.

Ти їхала в Європу, писала мені вірш,

Читав його, він різав ніби ніж…

Я так чекав, «Ну відпиши мені скоріш!»

Своїм «привіт» візьми й мене потіш.

А потім відеодзвінки і ті розмови,

Все було добре і ти хотіла знову…

І виглядало все неначе змова,

Закоханий твій погляд, пʼянкий і невагомий.

А потім я скрізь заблокований.

Дзвонив, писав, сказала «розчарована»,

У мене інша є, вона майже дружина!

А ти вела себе немов дитина.

Я статус «заморожено» залишу у вірша,

Доки у переписці нашій мертва тиша…

...

Вінсент. Або просто Віні

Її стежинка

Стелиться ромашками твій шлях.

А чебрецем снують перила,

Щоб запашіло у грудях.

Щоб виросли у тебе крила.

Стежинки тягнуться в квітках,

Які ти дуже полюбила.

Щоб рано-вранці в чобітках,

Або без них ти походила.

Куди ведуть усі стежки

Не відкривають квіти тайну,

Бо раптом схочеш навпрошки,

Обрати долю більш звичайну.

Любисток, як дороговказ,

Тебе по шляху направляє,

Де ти закохуєшся враз.

І він тебе також кохає.

©❤️

...

Горейко Олег

«Літо дитинства»

«Літо дитинства»

Прийшло літо босі діти,

Сонце в небі сильно світить,

Розцвіли у полі квіти,

Куди сонце шлях освітить.

Степ широкий дуб високий,

Смак черешні на вустах,

Вудочка, ставок глибокий,

Навкруги трава густа.

М'яч, футбол, синці і рани,

Перша бійка випав зуб,

Подвиг для міської панни,

Дотик до дівочих губ.

Перша зустріч за сараєм,

Ноги мокрі від роси,

Увесь світ здавася раєм,

Біля юної краси.

Зламали ровер дід у гніві,

В саду чужім вчинив біду,

І пораюсь на довгій ниві,

Щоби спокутати вину.

Ховались по рясних городах,

Грались дітьми у війну,

Ми не знали, що дорослі,

Її зустрінем наяву.

⁴'⁰⁷'²⁰²⁴

...

Vladyslav Derda
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
І знову — про електронні видання.Roman Mtt
18.07.2024
Доброго дня усім. У фензіні Підвал ми оцифрували і виклали у продаж електронні версії наших збірок з ... Детальніше
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144449коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: