Ростислав Сердешний

Молився вовк перед тим, як вівцю з'їсти:

"Не кожен день такий смачний обід...

Бач, як розтопився з Трампом лід!

Можна перемовити, де ще чого відгризти!"

То пам'ятайте, що з вовками за стіл сісти, -

Хот-догом швидко можна стати в тісті!

31.03-01.04.2025 р.

***************************

Є поети

класичних формул

цінителі.

Є просто любителі

словесної гри,

А бувають

поети-будителі.

Між ними

будеш і ти

Дорогою волі іти.

02.11. 2009 р.

Час коли

слухає

навіть тиша...

кап-кап...

Чи не дощ

за вікном?

Чи ще далі?

Та то вже деталі,

може, зайві.

21.08.2024 р.

*******************************

Наша дума, наша пісня

Буде вічно жити,

Наша слава не поляже,

Бо тобі про неї, мій народе,

Славний отче наш розкаже,

Що колись, поганий роде,

Мав мужів ти не безликих —

Славних прадідів великих:

Залізняк і Гонта —гайдамаки...

Гей, твоїм катам дісталось,

Мати-Україно, доброї ломаки...

Скільки в пам'яті зосталось,

Скільки справ було славетних,

А тепер відкіль набралось

Стільки птахів перелетних?

07.02.1999 р.

І де взялися ті псарі,

Що вічно пнуться у царі?

І де на нашу голову, родючі ниви

Взялись перевертні зрадливі?

Чому нас обминає доля?

Чому одним смакує так неволя,

А іншим навіть боляче дивитись

На це вселюдське горе?

Кайдани рабства духу розірвіться,

Схвилюйте пінне людське море! —

Хай у сторонці рідній запанує — ВОЛЯ!

28.04. - 5.05.2010 р.

епіграф

"Хіба є хто на землі крилатіший за людину?"

(О. Гончар "Прапороносці")

Заступила небо чорна хмара,

В небі ж лебедів пара,

Стрімко в ірій летіла,

Та в негоду летіть

Вже не сила.

І що варто опустити

Їм крила

Та скоритися долі!?

Але вільні птахи

Не живуть у неволі!

14.02. 2000 р.

Цикл "Волелюбні мотиви"

Літературний альманах Софія, 2014. С.53.

Світ розквітає,

Сонце веселкою грає.

Життя розгортає сторінку

У літо.

І стоятиме знову ялинка

Привіто

До нових холодів,

Завів-снігів.

30.03.-01.04.2026 р.

****************************

[i>"...ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!"

(Л. Костенко)

Кому потрібні ці поети -

Комічний спів у вік космічної ракети?

У вік ракет і авіації

Поети справжні - совість нації!

08.09. 2009 р.

Вінтаж, 2014. - № 4. - С. 104.

В осінніх розливах

Кораблі з жовтого листя.

Не бракує нам мистецького хисту

Побачить в осіннім зів'ялім листі

Квітуче життя.

Осінь - урожайна пора.

18.10.2024 р.

***********************************

Чого тобі від мене,

жагучий пломню губ тремтячих треба—

наповнення чи смерті?

Чого тобі від мене

в цій дикій круговерті—

ковток води, побачить трохи неба?

Чи, може, їсти солод, пити меду

І славу скласти горе-архімеду—

отому, від науки,

що ледве-ледве зводить букви?

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Чого ж тобі від мене,

Мій вимір світу без імена?

Чого ж тобі від мене,

Коли мій голос — в шумовиннях клена,

Коли моя душа розквітла і зелена?

Чого ж тобі від мене,

Хіба я прóстий організм — евглена?!

У мене розбурх почуття

Та слово думкою зведéне.

21.05.1999 р.

У мене пензлик у руках,

І я малюю сонце.

Вже перший промінь

Світить у віконце.

Вже зазирнуло

на малюнок

Протуберанцем-оком

Та всміхнулось сонце.

Зажеврів день, новий.

12.03.2023 р.

Епіграф

Хіба можна називати боротьбу за незалежність України і волю її народу фашизмом?

***********************************************

Німими досить бути рабами,

Бо за любов до отчого краю

Назвуть нас катами.

Скажуть: "Фашисти!" -

Різних мастей шовіністи.

Німими досить бути рабами!

Говори, український народе,

Своїми вустами!

Говори калиново,

Барвисто і барвінково!

Говори, говори, не мовчи,

Хай живе твоє щиреє слово!

Живи в Україні, українськая мово!

21.02. 2010 р.

*вірш зі збірки "Рефлексії життя" (2010 р.). (Ростислав Сердешний Рефлексії життя: збірка поезій. Харкв: ЦОП ТОВ "Рейтинг", 2010. 38 с.. (С. 13., опублікований вперше під назвою "Відповідь бандерівця").

Червоний рівень небезпеки.

Летять ракети.

В руках же стилос,

Квіт букети.

08.-09.2026 р.

Якби ви знали паничі,

Як сонце сходить уночі

У вбогій хаті сироти,

Ви б кинули свої марноти,

Бо ще не бачили такого дива

Від того, як вас мати породила, —

Бодай би, клятих, вас згубила,

Іще б в колисці задушила,

Щоб лиха не було того, не наробили,

Щоб люде християнський не душили! —

Сидить посеред хати сиротина,

На ній обірвана свитина,

А в хаті світло без свічок,

То засіяв в куточку образок,

То освятив дитину Бог-пророк:

Стає дитя на праведний порог.

4.06.1997 р.

На заплямованім портреті

світилось сяйво дивне.

Співали півні треті,

і обличчя зажурене на портреті

за всю ніч всміхнулось мені

тільки втретє,

і то лиш одними очима,

і грюкіт, наче хто за дверима,

шепіт

за лискучим від сонця вікном,

сум'яття і трепіт,

вдарив, здавалося, грім

до глибин душі потрясіння...

Чого ж тобі, батьку, орле сизокрилий, журитися,

чи на цей світ тобі не любо дивитися,

чого тобі сумно, наче підрізали крила,

мов різницьким ножем

в саме серце вгатили?

Може, твою голову сиву,

від горя людського зріділу,

неславой покрили

марнозвісні нащадки -

брудом на неї

з помийниць полили,

і тобі терпіти сором за них- вже не сила,

і, клянучи душу свою вразливу,

носиш у серці своєму

приховані зливи,

і думаєш: "Як би, люди, ви жили,

коли б світ цей змінили?"

І схиляєш голову в тузі:

"Думки мої, ви мої друзі..."

1998 р.

Гей, вдарте в струни, кобзарі,

Хай звеселяться люди-трударі!

Хай їхні співи і пісні

Дарують радість матінці землі.

Хай сонце з ними теплу пісню заспіва,

Хай вторить їм трава,

Хай засіяє навкруги краса —

Прийшла нарешті радість весняна

І промінь теплий принесла.

Земля Вкраїна розцвіла,

Роздерла клятії пута,

Що в їх держала деспотка зима.

20.03.1997 р.

варіант 1

*****************************************************

Епіграф

Тарасе, батьку, слава не загасне,

Коли наставим слово, зброю власну

*********************************************

О рідний край, о край квітучий,

Як на землі твоїй жагучій

Посіять рідне слово —

Таке барвисте, ніжне та співуче?..

Хіба самому написать,

Як в справжню віру навертать?...

Чи стане сил оповісти,

Чи стане сил народ вести?

Бо ж я не геній, не пророк,

А, так собі, один порок

Я маю —

Вірші оці складаю!

30. 10. 1997 р. (перероблене 03.12. 2012 р.)

варіант 2

*****************************************************

Епіграф

Тарасе, батьку, слава не загасне,

Коли наставим слово, зброю власну

**************************************************

О рідний край, о край квітучий,

Як на землі твоїй жагучій

Посіять рідне слово —

Таке барвисте, ніжне та співуче?..

Хіба самому написать,

Як в справжню віру навертать?...

Чи стане сил оповісти,

Чи стане сил народ вести?

Бо ж я не геній, не пророк,

А, так собі, один порок

Я маю —

Розвіять морок я бажаю!

30. 10. 1997 р. (перероблене 03.12. 2012 р.)

**************************************

Розквітни-квітни, Україно!

Настане хай для тебе добра днина,

Цвітуть сади твої нехай,

Плоди хай будуть соковиті.

Нехай, нехай

Постане на землі вкраїнській

справжній рай!

Хай добрим людям буде добре жити!

Всміхнуться хай щасливі миті!

Розквітни-квітни, Україно!

Хай мова українська ллється-лине,

Недоброзичливість чужинська згине,

Хай добрим людям буде добре жити!

Всміхнуться хай щасливі миті!

Розквітни-квітни, Україно,

Щоб дітям нашим тут хотілось жити!

Всміхнуться хай щасливі миті!

Хай добрим людям буде добре жити!

08.05.-11.05. 2013 р.

08.05.-11.05. 2013 р.

вірш публікувався в літературному альманасі Софія,. Хмельницький: Видавець Стасюк Л. С., 2014. С. 51-52

Мечем він став,

А в полі злаки жав.

Ще було небо мирне,

І думав: хліб достигне.

Та ворог не питав,

Те поле розтоптав.

Кривавим обрій став,

Бо серп стинав

Новий врожай,

І під ногами червонів ручай.

Серп став мечем,

Тим, що боронив Едем.

10.05.2025 р.

Зорі. Зорепад. Береза.

Голова просвітлена, твереза.

02.01. 2000 р.

*********************************

На Різдво випав туманний Альбіон.

Запалала зоря віттям святкових грон!

За вікном уже встиг народитись неон...

07.01.2021 р.

Любов, як троянда, червона троянда

Цвіте у моєму садку.

Любов - моя пісня,

З якою блукати іду

У далекі дороги,

Оббивать Дніпрові пороги.

Згадаю, десь там, вдалині,

Твої очі далекі, рідні,

І хвилі Дніпрові

Збліднуть при згадці

Про твої чорнії брови.

Сильніш від твоєї краси

В світі одне - кохання моє!

Воно з тобою доти,

Поки не висохне до краплі

Пінливий Дніпро.

Але не висохне бурхливий Дніпер,

Як не піде посеред літа сніг.

Вода не сточить кремінь,

Не вкриє сонце темінь,

Не зупиняться хвилі,

Не розійдуться кручі сиві,

Бо далі все, як і життя,

Помалу, стрімголов -біжить!

І чутно вітеру виття

І звір який де пробіжить.

То прощавай і не сумуй, кохана,

Будь щаслива, Лючано!

Не плач без парубка свого Івана,

Я повернусь в твої обійми,

Ти не хвилюйсь, не стану в прийми.

Я обійду усі країни

Та не знайду такой дівчини.

Пройшовши цілий світ,

Скажу: "Без тебе -ні, не милий світ!"

02. 11. 1997 р.

Якось верталися з міста селяни в село,

Язики розв'язалися, і загуло:

- Я в пориві страшенного гніву

Можу робити дива -

Вирвати дуба столітнього з коренем,

І одними руками роздерти його на шматки,

На тоненькі-тоненькі шворки! -

Хвалився один. - Ну, а ти?

Чи хвалитися нічим? -

Спитав він того, що мовчки ішов.

Той відповів лаконічно:

- Я вирощую хліб, і якщо корчую дуби,

То не з гніву,

А тільки, щоб засіяти ниву.

07.09. 2009 р.

Я прийшов раніше,

Бо хотів побачити тебе

якнайшвидше.

Я волів чимдуж рідше

бачити хмаринки

на твоєму обличчі.

Хочу, щоб ти посміхалася.

08.06.2015 р.

Якось зібралася нечисть

На грандіозний бенкет

Спробувати вина чарівний букет.

І ось зібралися -

Навіть нема куди плюнути,

Щоб не втрапити в біса якого,

Не кажучи вже про те, щоб присісти.

Усі чекають обіду

І, звичайно, питва,

І нема їм з нетерпіння життя,

Але ось уже чутно-мекання цапа-

Сигнал, що починати треба без храпу.

І ось прямо зараз розпочався бенкет,

І полився з бездонної бочки

Вина чарівний букет.

Веселощі повним ходом,

Як добре жити за рахунок народу!

Та швидко спорожніла бездонна бочка:

У посудині без дна

Недовго може втриматись вода.

Але якась краплина все ж лишилась,

Однак вона одна,

І всі б хотіли випити її до дна.

-Кому допити?

Питання це, скажу вам, надскладне.

Проте зібрання не без мудрих,

І наймудріший сповістив: "Голосувати!"

І піднялися враз дебати,

Куди там нашим депутатам!

Летіли клапті шерсті, хвіст і гриви,

Але краплина не чекала,

А помаленьку витікала,

Поки й зовсім не пропала.

І припинились суперечки,

Бо як сваритись, розберуть і гречку!

(переклад власної байки 10.09.1997 р.).

Крокодил, напроти лев,

наче застигли в протистоянні

Хижацькі пащі,

І добре, що не між ними

Сиджу на лаві з Дружищем

(Мус полуничний),

І карбую в віки

Наче щось поетичне,

Але буденне та прозаїчне.

Ось так і стаєш постмодерним,

Чи то справжнім "не то поетом",

Чи простом перехожим із вдалим

куплетом.

квітень 2021 р.

ЕПІГРАФ

І в смерті, і в радості я,

милая, з тобою,

Прилину, крилами накрию

і кров твою своєю кров’ю змию!

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Летіло двоє птахів білокрилих,

Живих та милих,

І ніжно сніжно-білих, —

Лебединеє подружжя.

Хто знав із них, що попаде під ружжя?

Бо постріл раптом пролунав,

Зойк сплинув та упав,

Прийнявши біле тіло поміж трав…

Заплакав гірко лебідь,

Що значить, друже, сум

В цю безнадійну мить?..

Це сприйме тільки розум,

А серце буде нить.

Ти знаєш: будеш далі жить,

Хоча подрýга-Либідь вмерла,

Бо браконьєра проклятущая рука

У серце вцілила, убила,

Сконала, лебідь, твоя мила!

Що значить жить в цю безнадійну мить?

Ти ладен грудь собі розбить,

Вона померла — тож навіщо жить?!

До ней прилинув

Та крилами накинув

І сам від куль –загинув.

25.05.1997 р.

****************************

Прагнути треба і сонця, і неба

і треба, і треба, і треба

Далі іти,

сіять на шляхові квіти,

Неустанно полоть бур′яни.

Жити спішити треба:

часу не здоженеш,

А в часі велика потреба —

необхідності ти не минеш

Залишити слід після себе!

4.10.09.

Надруковано в літературниому альманасі "Софія" (Хмельницький:: Вид. Стасюк Л. С., 2014. С. 52.

*******************************

Сині сніги зимових Карпат

У верховіттях високих горять,

І як лава, як снігопад,

Опришки, герої балад,

Вийшли з бартками на волі парад.

03.12.1997 р. (доопрацьований 07.04.2013 р.).

Надруковано в "Антології сучасної української літератури" (Хмельницький: Вид. Стасюк Л. С., 2015.. Частина 5. С.197.)

Один чоловік впіймав солов'я

Та задумав із нього

Зробить шашлика.

А той: -Пусти, ради Бога,

Маленька, хай бачить Всевишній,

Пожива із мене! Хіба мной наїсишся?

А як пустиш на волю,

Підкажу, як покращити долю,

Безкоштовно навчу трьох безцінних речей.

Подумав бідака: -Соловей гарно рече,

Ну хай ще живе.

Відпустив, а той угору злетів,

На високе дерево сів

Та каже: -Не їж те, що не годиться,

І не зможеш тоді отруїться.

Не шкодуй за тим, чого не повернути,

Кроки вперед тільки можуть бути.

Неправдоподібним словам ніколи не вір-

Буде в душі твоїй тоді завжди мир!

Полетів соловей та волає:

-Ой зле, чоловіче, вчинив,

Даремно мене відпустив:

У собі скарба великого маю.

Чоловік засмутився,

За солов'єм припустився,

-А той каже: -Все, чому вчив,

Пішло марно.

Шкодуєш за тим, що не може вернутись,

Неправді повірив,

Підхопив та поширив.

Ось так соловейко розуму вчив,

Але то даремно, якщо недовчив.

18.07.2024 р.

Як розтопити твій лід,

Щоб був серця політ,

Щоб не падали вниз,

А злітали у вись?

Як розтопити твій лід,

Щоб було щастя

На багато ще літ,

Щоб було щастя

На багато ще літ?

Як розтопити твій лід?

Ти подивись на красу цього світу

У ньому повно яскравого цвіту,

Повно яскравого квіту.

Посміхнись, наче сонце,

Зігрій любов'ю дітей,

Посміхнись, не цурайся людей.

Як розтопити твій лід,

Щоб сонце світило услід

Промінням кохання,

Запашною кавою зрання?

Як розтопити твій лід,

Щоб щастя було

Ще багато літ?

Як розтопити твій лід?

Від тепла розпускається цвіт.

15.01.2025 р.

Життя-це кроки,

І тільки уперед.

Не повертаються уроки,

Як свіжим не стає

Торішній мед.

Є часточка везіння,

Все інше-тільки праця,

Бо не дарує злету лінь.

Як не тримати рала,

Не зійде в холодочок сало.

07.01.2023 р.

Ми в джунглях буднів,

Як корабель серед хвиль.

Зробимо з буднів радість-

Настане життєрадість.

18.05.2025 р.

Бабка на вербовій гілці,

що гойдається вітром,

Сушить крильця.

21.07.2024 р.

Оси прийшли на водопій до водостоку,

Асфальт зелений мох вбиває.

Життя триває в хоку.

18.07. 2013 р.

Надруковано у книзі "Антологія сучасної української літератури" ( Хмельницький: Видавець Стасюк Л. С.,, 2015. С. 196).

Давно перехворів тобою,

Мінявся я, як цвіт весною.

Не той, не та...

Пройшли літа.

Лишилась згадка лиш жива,

А час біжить, за ним жнива.

Давно перехворів тобою,

Ще влітку, ще зимою,

Ще кілька тижнів, тиждень тому,

Ще вчора я долав утому,

І ставив крапку, потім кому,

Сміявся, плакав по-дурному.

Кохав. Хто це відчув, той знає,

Як боляче любить буває.

14-16.06. 2011 р.

Надруковано в незалежному літературно-художньому альманасі Вінтаж. Хмельницький: Видавець Стасюк Л. С. 2013. № 3. С. 39.

Сідий старець

сидів із сопілкою,

що була колись гілкою

молодого дерева.

Все минає,

а музика грає.

05.04.2024 р.

Глухий грав на сопілці

калиновій гілці.

ЇЇ вітер зламав.

Він не чув звуку,

та відчував біль і муку.

17.09. 2013 р.

Надруковано в незалежному літературно-художньому альманасі

Вінтаж, № 3. Хмельницький: Видавець Л. С. Стасюк, 2013. С. 39.

І знову хоче хтось нового -

Нових забавок і утіх,

Всерйоз не сприймуть вже старого -

Старе розчавлять під горіх:

Якщо старе, то, буцім, барахло,

Від моди вже відстало, відійшло.

Хоча і, може, в речах тих

Кори́сті більше, ніж в нових.

А що по-модньому не вдітий,

Ласкаво вибачте, не гріх!

06. 09. 1998 р.

Меч і щит беру з собою,

І рушаю в світ широкий.

Чорною добою

Там, де рінь стоїть глибока,

Бачить око:

Змій пливе трьохокий,

Пащу роззявляє —

Все вогнем довкруж палає.

Але справжніх серцем

Пекло не лякає:

В справедливім герці

Чесний воїн всіх здолає!

26.02.09.

Все на світі треба пережити,

Кожний фініш - також старт,

Все на світі треба пережити -

Радість, щастя і азарт.

Все на світі треба пережити:

І синці, і гулі.

Треба пережити

І плітки - словесні кулі.

Треба далі жити - і радіти вміти

Крихтам сонця, краплям сміху.

Треба далі жити.

Всесвіту на втіху.

15. 12. 2009 р.

Вірш було опубліковано двічі:

1. Літературний альманах Софія. Хмельницький, 2014.

С. 52-53.

2. Філософська лірика // Літературний часопис Барви. Поетична збірка. Хмельницький, 2016. С. 90.

Вона - сузір'я слів прекрасне,

Насолоду несе від їхньої вроди.

Можливо, поезіє, ти моє щастя,

Ті тихі, спокійні води...

Наснага, багатство, натхнення;

І дзюркотить ледве тихо потік,

А хто з нього спрагло нап'ється,

З тієї путі не зійде ніколи вовік.

Милується словом дивак-чоловік,

Гармонію ліній ще віддалік

Вбачає в рядках канонічних-

У довершених формах сонета,

І, знявши рукою рвучко кашкета,

Дає вітру ним тріпотіти, мов пташці.

13.07.2025 р.

Прощаєш їй усе:

Те болюче ребро,

Те гірке,

Ядуче питво...

Прощаєш, хоч дамбу знесло,

І не веслує більше вправно стерно,

Але щось же дві долі звело,

Щось докупи зібрало, сплело.

Почнемо! За бортом заревло.

Корабель напинає вітрила,

Залопотіли над морем чайчині крила.

13.01. 2024 р.

***************************************

Істоти бажані, та незбагненні,

такі приємні, гарні і вродливі,

однак у нетрях вій є блискавки вогненні.

Бурхливій бути зливі,

якщо слова сказати їм не милі!

Але з сухого навіть клірика

палкого зроблять лірика,

і буде славить на весь світ

і беатріч, і дульсиней, і весь їх рід канонізує

з шаленим криком: "Алілуя!"

26.02. 2009 р.

Поезія, натхненна жінкою. - К. : Тов. "Редакція журналу "Дніпро", 2016.- С.65.

Буває різне, тепле, грізне,

Кричить і плаче, сміхом бризне.

Поет, як чашка з кавою, теплом парує,

То, мов холодний чай, витесує крижин кришталь,

І, як розплавлена в горнятах сталь,

як огнена вода, у нутрощах вирує,

Він римою і день, і ніч нуртує.

Слово було з поетом від початку,

Бог словесну якось поставив печатку.

Ще як Бог світ будував,

Помічників собі підшукав,

І щось там фарби свої розлив,

По слизькому ходив,

А будматеріалу було багато,

Цілісінька райська хата.

Поїхав, перечепився,

В поета вчепився,

а в руках печатку тримав,

Ну, і на поетовім чолі її вкарбував,

І живе тепер той зі словом,

Силу його творчу гартує у мові.

22-23.12.2024 р.