Раяда Жовтогаряча

Будуй свої пісочні замки

Я захищу їх від дощу

Не став життю ліміти-рамки

Я руйнувать їх поможу

Повір що щастя є десь поруч

Я шлях для тебе прокладу

Ти не шукай мою в тім користь

Я так роблю, бо я люблю

Мені твоя усмішка, люба

Цінніша за усі скарби

Збудую дім, посаджу дуба

Створю той простір, де є «ми»

Нехай погода нам супротив

А ми станцюєм під дощем

Під град і сніг, в обіймах поруч

Мені тепліш ніж літнім днем

Благаю просто будь щаслива

Знайди той сенс свого буття

Я буду поруч коли треба

Щоб стать опорою життя

Нехай всі тучі швидш минають

І наступає тиха ніч

Коли без слів ти будеш знати

Що світло є для тебе скрізь

Там де люди, немає дерев

Замість них є поля і дороги

Там де люди, в букетах квітки,

І висить сірий смог над водою

Люди нищать, руйнують, зривають

Замість цього, щось інше лишають

Вогник світлий у темряві ночі

І прогрес по метро загрохоче

Стрілянина чи вибухи гучні

Чи весілля щасливе у пущі?

Там де люди, там завжди й «прогрес»

Заміняє природу собою

Ми будуєм дома до небес

Насаджаєм парки красотою

Люди завжди і мінус і плюс

Знищать світ, в попіл й бруд претворивши

Та на попелі тім, розквітають сади

І поети складатимуть вірші

Пролунає за тім, тиха пісня сумна

Десь над хламом, що люди лишають

І в дитячих руках, знову буде гілля

Що його люди знову саджають

Люди нищать та вміють любить

В цьому слабкість і сила лунає

Можуть світ до руїн привести

І самі ж це в піснях зневажають

Мої емоції це тема для табу

Нікому не помітні й не потрібні

Очікування - мрії на вітру

Їх зносять всі і всім нема довіри

Пісочні замки що будую знов

Ламаються об реальності удари

Невже так завжди? Сам, собі, своє

І реальність не вартує ідеалів

Звʼязки людські, то дим твого вогню

І поки сам горіш, ти всім потрібен

Як тухне у очах, зникають всі умить

Бо в кожного свої проблеми теж є

Так хочеться простого «поруч я»

Коли давно ні в що уже не віриш

Так хочеться прожити це життя

З людиною, якій усе довіриш

Гори статичні, море мінливе

Гори стоять собі невразливо

Море бушує, нервує і плаче

Море помилку тобі не пробачить

В горах ризикуєш лише заблукати

Зі стежки зійти, від друзів відстати

У морі замерзнеш, акула зжере

Чи може та хвиля тебе понесе

У морі всі речі тобі як чужі

І шлях там знаходиш лише у ночі

Когось розважають ті хвилі шалені

І щастя лунає під сплески веселі

Когось накривають, вони з головою

І в паніці тягнуть, на дно під водою

В горах кожна буря - прощання з життям

І місце знайоме вже ніби капкан

Та хтось поміж хвиль відчуває свободу

А хтось в тихій скелі: покій та опору

І кожен завжди обирає своє

Та чи не зламає цей вибір тебе?

П.С. Маленька спроба піти в образність, бо інші вірші в мене трохи «прямі»

Написано ще 14.06.2025 під час відпустки, та я забула викласти

Ви думали колись?

Що світ це вибір чийсь?

Хтось зустрічав монголів

Хтось будував мацкву

Хтось був за незалежність

А хтось, обрав «союз»

Хтось так хотів грошима,

Весь світ собі купить

А хтось останні гроші

За «Ради» друк, в цю мить

Хтось говорив па-рускі

І захищав «язик»

А хтось плекав у серці

Наш соловїний спів

Хтось обирав боротись

Хтось жити НЕ «колись»

Хтось на війні за рідних

Хтось в Польщі теж для них

Всі люди дуже різні,

І кожен нам як кат

Коли обрав для себе

А збудував наш час

Що створюєм безжально

Ми вибором своїм

Щасливий світ для інших?

Де пролунає сміх?

Чи дім десь там, на Кіпрі?

Для рідних і близьких

Війна десь там далеко

не зачіпає всіх?

Не ховайся, поглЯд не відводь

Хай вони помітЯть, бІль в твоїх очах

Хай відчують трохИ, тискУ на плечах

Хай відчують всЕ, погляд не відводь

Від твоїх очей, запалає кров

Запульсує тиск, в скронях, в голові

Ти стоїш десь там, що роблять вони?

Вид твоїх очей, підкидає дров

У усі серця, щоб горіли знов

Щоб згадали все, очі не закрить

Про полон й жінок в омуті війни

Про братів-сестер, там на чужині

Щоб згадали всЕ, очі не відводь

Полонені всі то є спільний біль,

не чужі, не мертві, всі вони свої,

всі чекають знов яблук і тепла

і обіймів рідних, «дякую - жива»

Щоб ніхто не міг, погляд відвести

Щоб не міг сказать «то сліди війни»

Щоб не думав там, «не на часі це»

Щоб боліло всім, як болить в тебе

І тоді можливо, справдитися як в сні

Повернуться всі: рідні і близькі

Ми побачим знов «хлопці вдома вже»

І до них, як мрія «і дівчата теж»

І зникає біль, коли спільний він

Коли разом всі, за єдину ціль

Коли всі чекають, і всім нам болить

Разом всі ми раді, що вони живі

Вона неймовірна

І знає напевно

Ти їй не потрібен

Все буде даремно

Вона неймовірна

Сміється досхочу

Погляне у очі

І серце лоскоче

Вона неймовірна

Цитує поеми

І десь серед ночі

Напише: а де ти ?

Вона неймовірна

Вона не для тебе

Ти хочеш гуляти

Вона варта - неба

Вона неймовірна

Кохає, шепоче

Лиш там за очима

Сум душу тріпоче

Вона неймовірна

І знає напевно

Ти їй так потрібен

Але все даремно

Як умру то не ховайте

Просто те кремуйте

Не тужіть та не сумуйте

Довго, не горюйте

Не кажіть куди пішла я

Не питайте нащо

Не гадайте про майбутнє

Якого не сталось

Просто проживіть щасливо

З посмішкою, з сміхом

Всі ті дні, що я не мала

Зустрічайте співом

Подорожуйте в всі країни

Бач красу планети

Ця земля чарівне диво

Тож цініть моменти

І знову знищений будинок

І сотні зламаних життів

Можливо що й живі-здорові

Та в них усіх забрали дім

Нема щасливої футболки

Згоріли книги і альбоми

І втрачені усі листи,

За що - питати нема чину

За те, що є ми на землі

За те, що маємо у серці

За те, що не збагнути їм…

——————————-

Чатик, допоміг зробити англійську версію, правда в ході перекладу вона трохи змінилась

——————————-

And once again — a ruined home,

Hundreds of people lost it all.

They may be safe for now, but still —

They lost their calm and lost their dreams.

No lucky shirt from happy days,

The books and memories turned to ash.

The letters gone, the meaning lost.

And why? The world already knows —

Because Ukraine exists and stands.

Because we need a real end —

Not for some years, but for an age.

We just need one guarantee:

That they will never repeat it.

І знову знищений будинок

І сотні зламаних життів

Можливо що й живі-здорові

Та в них усіх забрали дім

Нема щасливої футболки

Згоріли книги і альбоми

І втрачені усі листи,

За що - питати нема чину

За те, що є ми на землі

За те, що маємо у серці

За те, що не збагнути їм…

——————————-

Чатик, допоміг зробити англійську версію, правда в ході перекладу вона трохи змінилась

——————————-

And once again — a ruined home,

Hundreds of people lost it all.

They may be safe for now, but still —

They lost their calm and lost their dreams.

No lucky shirt from happy days,

The books and memories turned to ash.

The letters gone, the meaning lost.

And why? The world already knows —

Because Ukraine exists and stands.

Because we need a real end —

Not for some years, but for an age.

We just need one guarantee:

That they will never repeat it.

Секрет ненависті простий:

Шахеди - вранці і вночі,

Балістика - під час обіду ,

Новини всі лишень сумні

І ось вже всякий «русолюб»

Кричить «сажгіте клятую маскву»

Під московицький поп чи рок -

Він з нами-свій, коль час тривог

Бо як би ми не розділяли

Біда одна, є в нас усіх

Війна колись нас розʼєднала

Вона ж зведе усіх нас в мить

На дворі весна,

А у нас війна

Все цвіте гуде

Не для нас то все

На окопах нам не сіять

Не сіять у полі

Все у мінах, все у крові

Така наша доля

Поки ворог не загине

І миру не буде

Бо прийде він знов за нами,

Червоний від люті.

Україна розбудує

Та росія знищить

Все попалить і потопить

Позриває вишні

Не зросте калина

В захоплених селах

Там де є росія

Лише бруд і смерть є

Памʼятайте сини наші

Памʼятайте доньки

Де москаль живе спокійно

Там не буде дому

«Во мнє нет зла» -Сказав військовий

Що нищив, крав і грабував

«Я лиш солдат, і бил пріказ

На смерті єті бил указ»

І кожен з них немов герой,

Все говорить, про смертній бой

З нацистами чужих земель

Що ніби нищать їх людей

«Прішлі ми вас освобождать»

«Прішлі людей своіх спасать»

І села попалили враз

Бо був на те, прямий указ

Бо як написано на стінах

Немає злочину де вам,

Цей злочин весело вчинять

І смерті їм наші веселі

І той полон їм ми «должні»

Бо залишатися людьми,

Це наш обовʼязок, не їх

—————-

Дякую за роботу Еммі

https://youtu.be/-686oUf4NlA?si=XREaLEcxN1faChy8

Що щастя таке? Хіба ж хтось з нас знає?

Чи те що берем? Чого досягаєм?

Чи те що приходить до нас серед ночі?

Коли хтось на вухо щось ніжно шепоче?

Чи щастя де шум? Де весілля і фан?

Чи може воно, де шумить лише гай?

Чи щастя в грошах? У карʼєрі й здобутках?

Чи може, буває й в порожніх маршрутках?

Чи щастя коли задзвенів телефон?

З єдиною звісткою, що нам немов сон

Чи щастя, коли нас залишать самих?

Чи може, воно є, лише там, де сміх?

Чи є щастя в полі? Чи є, де війна?

Чи може воно, забувається там?

Чи може існує лише уві сні?

Коли забуваємо думи сумні?

Що щастя таке? Чи знає хоч хтось?

Чи бачив його, чи можливо здалось?

Ми всі так це щастя ретельно чекаєм

Полюєм, рвемось, та не помічаєм.

Чи може воно десь ось тут, дотягнись

У серці своєму лише подивись

Хоч думи сумні, хоч у світі погром

Для щастя завжди буде місце кругом

————————-

Вирішила не додавати ці строки в вірш. Але вони були, тож залишу тут, може сподобається.

Щастя сильніше за кожного з нас

Для всіх людей в світі, знайде вільний час

Прийде і в лікарню, і на роботу

Візьме нам з собою любов і турботу

А з ними і ласка, і віра в усе

І магії трошки в карманах знайде

На свято, на вечір, не будьте сумні

Нехай буде щастя, і будуть пісні

Історія гуде як прірва

І тягне нас з собою вниз

Штовхає під колеса долі

На свій малесенький каприз

Дає нам «вибір» жартома

Сміється, з всіх наших потугів

Пожити трохи в «мирний час»?

Ніхто не жив,і нам не бути…

То що ж, чекати нам на спокій?

Нам не спинити часу мить.

Нас всіх змолотить немов глину

Під безперервний його плин

Пройдуть роки немов година

І що залишиться для нас?

Роки війни, за митті миру

Чи це запишемо в розказ?

Свобода, воля, гідність…мрія?

Веселка, радість чи журба?

Ви вирішить самі для себе

Що колись скажуть про всіх нас…

Чому я люблю Україну?

А мала я, шанс, не любить?

Красу її ніжну й чарівну

І неба синющу блакить.

Збираючи квіти в дитинстві,

Полями, лісами, степом

І запахи чуючи різні

В горах, біля моря, кругом?

У вишивці синій, червоній

В піснях, де звучать голосні

І в небі, темнющім і чорнім

Нам зорі всі завжди ясні

Скажіть мені, люди чудові

Скажи мені, земля моя

Чи мала я хоч маленький

Хоч тоненький шанс не любить?

Красу її ніжну й чарівну

і неба синющу блакить…

Про що ти мрієш моя люба?

Що бачиш ти у своїх снах?

Коли свої я прикриваю

То там - печальна пустота

Очі мої тепер холодні

Я лиш існую, що сказать?

Я мрію жити, хочу щастя

Щоб ми не мали помирать

Та за вікном давно не літо

Життя застигло теж давно

Немає ні спокою ні дива

І мрія як льодяна глиба

Вона десь схована давно

Десь в глибині, де тихий спокій

Де ми не бачили війни

Де казка ходить між людьми

Де магія і чудеса,

Де ми з тобою немов діти

І за вікном: така краса

Що ми так спішимо пожити

Що дивимося десь вдалину

Шукаємо між небом знаки

І знаємо все буде скоро

Здійсниться мрія, буде щастя

І буде радості навколо

І буде пісня у вушках

Наповниться наш світ красою

І буде сенс у всіх цих днях

Перш ніж заглянете, я хочу дещо сказати, цей вірш не про ненависть до чоловіків, він не про те що якась стать краща за іншу.

Він присвячується всім жінкам які втомились чути про те що їх місце на кухні, жінкам у складних ситуаціях чи навіть тим, хто через стереотипи не вірить у власні здібності.

Я думаю, що поки в світі є бодай одна країна в якій чоловік може забити жінку і залишитись безкарним він буде мати сенс, навіть якщо це 21 чи 22 сторіччя.

—————

Що є жінка? Кохання сосуд?

Нам краса, нам добро

Та хіба в цьому суть?

Озирнись, погляди

Та на землю спустись

Де добро, буде й зло

Ти лише приглядись…

Жінкам присвячують вірші

Жінкам присвячують убитих

Жінок палили на кострі

Та де ж нам всю цю правду діти ?

Цей світ убогий і пустий,

Присвячували нам поети

Війна і смерть і лютий мор,

У всьому бачуть нашу роль

Ми лиш обʼєкт чужої мрії?

Ми скарб, ми сукня, ми декор?

Мільйони вбитих в власнім домі!

Мільйони скованих звʼязком

Взгляніть лиш сестри, під покрови

Цей світ був створений катом

Він нищив наш духовний скарб

Палив усе і сіяв страх

Крав всі досягнення собі

Лавлейс, Франклін, мадам Кюрі

І скільки втрачених імен

Ми не знайдемо у книгах

Забутих, знищених усіх

Лише за чийсь таємний страх

Ви всі тримайте у серцях

Ентоні, Стентон і Фоссет

Панкхерст, Цеткін і Шепард Кейт

Вони боролися за нас

Тож памʼятайте сестри любі

Ми не квітки десь у кутку

і наші здібності не мливі

І роль свою ми всі знайдем

Ви їх словам дівчат не вірте

В нас є краса та й інтелект

В нас стійкість є і сила духу

Ми не слабкі, ми зможем все

Сніг струїться вниз з небес

Холод нищить унівець

Людство мерзне по будинках

Замерзає всяка квітка

Не цвітуть більше сади

Замерзають журавлі

Холод накриває жахом

Віра заміняє катів

Пару метрів у сніга

Замерзає голова

Замерзають руки й ноги

Та роботи є нівроку

Уперед шукаймо знак

Люди, їжа чи ресурси

Що піднесе людство вверх?

Що штовхне нас уперед?

Діти мають працювати?

Чи науки всі вивчати?

Поховаймо тіла в гроб?

Чи засвоємо урок?

Що таке є цей ресурс?

Люди, вуголь, древина?

Люди більше ніж вона?

У людей є голоса!

Піднімають люди бунт

Починають новий путь

Прокладають інший шлях

В в холод, в сніг, в тотальний жах

————————————

По мотивам фростпанку

Я та хто немає таланту

Я та хто в безодні невдач

Картини мої лише плями

Із них долинає лиш плач

Не вмію писати поеми

Не зможу я скласти куплет

Спалити б усі мої тексти

Щоб знищити їх всі ущент

І хоч я не вмію співати

Не маю я спритних рук

Не зможу я тонко зіграти

Зіпсую я будь який звук

Та я й не шукала таланту

Бо є дещо значно сильніш

Упертість, підтримка родини

Напише за мене цей вірш

І хоч буде перша картина

І друга, і третя, як жах

Та я намалюю знову

Візьму акварель чи гуаш

Напишу підтримкою друзів

Свій бездоганний сонет

Завершу свою першу книгу

Коханим присвячу куплет

Так я не маю таланту,

Звичайно, я знала невдач

Та скільки б я не втрачала

Я знову писала для вас

Я вірю, що сила є в серці

В кохані, в турботі й теплі

Вона дає крила для рідних

Вони ж віддають їх тобі

Самотність буває різна

І тиха, і дуже грізна

Приходить, шепоче на вухо

Вривається з громом і стуком

Приходить до тебе у дома

Коли дуже тихо навколо

Сідає до тебе у барі

Навколо коли все палає

Коли всі сміються і плачуть

Щасливі, пʼянкі, голосні

А ти у цій групі чужинець

Ти з ними, але сам не свій

Самотність приходить в полоні

і з спогадом гарним, і з болем

Стискає міцно долоню

І холодом тягне довкола

Самотність з тобою в окопі

Коли всі близькі в телефоні

Під вибухи, взриви шахедів

З стрільбою, з уламками щебню

Самотність чекає на щирість

На посмішку, теплі обійми

Стисни побратима долоню

Зроби крок вперед, до людей

Побачиш як мимовольно

Самотність зникне й натомість

Усміхнено, щиро й привітно

З нею приходить - Єдність

———————

На цей вірш мене надихнув подкаст каналу Палає - https://youtu.be/DdkWT6LHC6U?si=nVOiGTESFPY9vKlf

Ти знаєш, що ти українець?

Ти знаєш про це чи ні?

російською мовиш й понині,

Співаєш російські пісні

Війна йде вже 10 років,

А ти ще шукаєш мотив?

Не чуєш постійні тривоги?

Не чуєш тривожних новин?

Ти знаєш, що ти українець,

Ти знаєш про це, чи ні?

Коли під російський новини

Ти думаєш "винні тут всі"?

Можливо колись ми програли,

Впустили їх книги в свій дім

Забули історії правду

Не чули той шепіт у ній

До нас крізь роки промовляли

Сотні забутих людей

Убитих, скалічених, стертих

Але, все ж таких голосних

Росія то смерть для живого

Росія - ярмо для рабів

Спитай же себе, Україно

Чи хочеш ти жити в брехні

Не відкривайте двері злу,

Воно ітак саме ввійде

Воно не стукає, не жде

Вривається вперед без жалю

І за собой пітьму веде,

Що смерть і відчай принесе

Я вас прошу, майже благаю

Не відкривайте двері злу.

Не слухайте тих підлих слів

Не чуйте ту його оману,

Пісні в яких підступна слава.

Воно геть вкрадене усе!

Немає в зла своєї правди

Немає в них чесноти й ладу

Усе що гарне - не своє.

То що ж чекати за дверима?

Нащо, пускати те до хати?

Я вас прошу, майже благаю

Не відкривайте двері злу