Ахіллесова п’ята Бульдога

Про те, що щось на іспиті з літератури у Лани Рей пішло не так, я здогадався по смачному запаху випічки, який окутав під’їзд хрущовки з четвертого по другий поверх.

На кухні мене очікувало дивовижне шоколадне печиво і засмучена Світлана.

– Що цього разу пішло не так? Викладач раптово записався в клуб анонімних алкоголіків чи ти поспіхом вхопила з колекції не пляшку коньяку, а підробку з чаєм?

– Блін, Назік, це якийсь абзац. Світлофор, ну, викладач, його так прозвали за червоний ніс і синяки під очима, приймав іспит у себе на кафедрі. Я зайшла, сіла навпроти нього, тримаючи пляшку коньяку в пакеті. Він із ходу:

– До якого політичного товариства належав Тарас Шевченко?

Я стук пляшкою об стіл – а звуку нема. Він:

– Як називалася перша поетичні збірка Івана Франка?

Я ще раз стук – і знову тиша.

Світлофор починає звіріти, питає:

– Хто такі неокласики?

Я кажу «бом-бом», а він мені записує «незадов.» у відомість.

Я піднімаю пакет перед його очима, а він зітхає:

– Дорогенька моя, яке ж це «бом-бом», це – «дінь-дзінь». Ідіть і підготуйтеся до наступного разу. Матеріал ви знаєте, але в відомості вже нічого виправити не можу…

Ех, Свєта-Свєта, ну на фіга всьо ето – мабуть, Віктор Бронюк знав таку ж Лану Рей…

Старгородські ЗМІ не зробили із прес-конференції Ростика та його першого публічного виступу перед виборцями події тижня, присвятивши цим заходам лише невеличкі колонки та місця в підвалі. На телебаченні Заремба засвітився не більше, як на півтори хвилини. Але, загалом, сприйняли його тепло – в жодній із газет та в жодному з випуску новин не було розгромних фраз. Про нашого кандидата писали, як про дивака-романтика, котрий не усвідомлює справжніх реалій українського політикуму, але який зробить передвиборчу кампанію більш цікавою завдяки своєму типажу та виборчому штабу, котрий очолив відомий старгородський журналіст Назар Круглик.

Упродовж кількох наступних днів наша згуртована команда не тільки генерувала ідеї та переводила їх у практичну площину поліграфії, але й самостійно розклеювала передвиборчі агітки в різних кінцях міста. То була важка й виснажлива робота, і до кінця дня я, Влодко та Ромчик були з голови до ніг заляпані клеєм. Конкуренти теж не дрімали, переклеюючи за ніч поверх наших плакатів з обличчям Ростика фейси Пападима та Старовойт. Серце боліло від того, скільки потрачених зусиль ішло намарно.

Якби я жив сам – давно загнувся би від такого напруженого графіку. Після повернення додому десь ближче до опівночі в мене не було сил навіть на те, щоб поставити на плиту каструлю з водою та закинути в неї пельмені з морозилки. Але цього й не треба було робити – кожного вечора мене чекала тепла вечеря, а замащений клеєм одяг Ратушнячка встигала попрати й попрасувати. З Світланою я жив на одній площі, але не бачив її з моменту останньої невдачі на іспиті. Коли я повертався додому – моя співмешканка вже спала, а коли прокидався – її вже не було в квартирі. Ідеальна сімейна пара, навіть посваритися ніколи.

Проблема з втратою агіток та брудним одягом зникла з порядку денного після того, як молодший Заремба подав раціоналізаторську пропозицію – розклеювати плакати з іншого боку вітрин у кафе та в магазинах, попередньо домовившись із їхніми власниками. Оскільки мене знали в багатьох генделиках міста, а Ромчик знав власників магазинів, нам вдалося втілити цю ідею в життя. Зі скетчем та ножицями працювати було набагато легше, ніж із силікатним клеєм.

Після тижня напруженої праці Ростик дав нам усім заслужений вихідний.

У неділю вранці я застав Світлану в неймовірному вбранні. Коротеньке плаття з величезним вирізом на грудях навіть підсліпуватому підказувало, що моя співмешканка вдягнула комплект натільної білизни червоного кольору. Стрункість ніг підкреслювали сріблясті ботфорти. Волосся Світлана зібрала в кінський хвіст, а вуста підвела яскравою помадою. Що вона зробила з віями – навіть не можу пояснити, але вони в неї стали довгими й блакитними, як у Мальвіни.

– Привіт! Ти куди так вирядилася? На об’їзну? Писати про духовну деградацію плечових повій?

– Доброго ранку! Якби ж то… На екзамен іду.

– У такому вигляді?

– Нічого ти не тямиш. Сьогодні іспит приймає Жиголо, такий дотепний дідуган, який у молоді роки міг по декілька разів на день прийняти іспит. Тепер він уже підтоптався, але руки в нього ще все пам’ятають. Старшокурсниці казали, що треба так вдягнутися і бути сміливою та розкутою – погладити його по щоці, сісти на коліна. Він мліє і ставить усім «відмінно» або, щонайменше, «добре».

– З якого хоч предмету?

– Хіба то так важливо? Увечері прочитаю тобі назву з заліковки. Па.

Зверху свого приголомшуючого наряду Світлана накинула коротеньку шубку, і я не на жарт перелякався, щоб у такому вигляді її не зґвалтували ще по дрозі до університету.

Зачинивши за Ратушнячкою двері, я вирішив повернутися на бокову та доспати ще години ді-три. Однак навіть задрімати мені не вдалося – у передпокої засюрчав дзвоник над вхідними дверми.

«Мантелепа ключі забула», – подумав я, заскакуючи в спортивні штани та взуваючи пошарпані капці.

На порозі стояла Олена – кохана дружина мого брата Віктора. Як добре, що вона розминулася з моєю співмешканкою. Уздрівши таке чудо, яке сьогодні пішло складати іспит, братова остаточно втратила би віру в мене. А потім ще й мама допікала б мені словами, що горілка й курви до добра не доведуть.

– Привіт! Я щойно відстояла Службу Божу в церкві і по дорозі додому надумала тебе провідати. Впустиш?

– Та чого ж ні. Проходь, – промуркотів я, гордо усвідомлюючи, що червоніти перед Оленою не доведеться.

Світлана навела в помешканні такий лад, що квартира перестала бути холостяцькою берлогою, а свої особисті речі та одяг Лана Рей тримала у відведеній їй шафі.

Братова проскочила повз мене на кухню і здивовано ахнула, не побачивши гори брудного посуду в мийці на кухонному столі. Тарілки, чашки й миски виблискували на полиці. Ложки й вилки зайняли своє місце у шухлядах.

– Ова, щось велике в лісі здохло, що ти перестав жити в срачі?

– Та я ніколи в ньому й не жив. На роботі дали незаплановану відпустку, то ж вирішив трохи прибратися.

– Ти ніби якийсь там штаб очолюєш?

– Та який там штаб, так, троє в машині, не рахуючи кандидата.

Олена вже обнишпорила місце, де у нас стояло відро для сміття – непотріб я виніс ще звечора; звела брови від подиву, що овочі розкладені, а не звалені жужмом в одну купу.

– Каву будеш? – запропонував я, знаючи пристрасть братової до цього напою.

В Олени вгамувався інстинкт інспектування – ось кому працювати ревізором, поки Ольга Фреймут у декреті – і вона всілася за кухонний стіл:

– На такій ідеально-чистій кухні – можна.

Раніше братова гидливо кривилася на таку пропозицію з мого боку й розмовляла зі мною лише в передпокої.

Поки я заходився біля плити, боковим зором зауважив, що братова перенюхала усі мої сорочки й светри, які Світлана випрала та перепрасувала за моєї відсутності. Зацінила білизну тюлей та натуральний колір штор, яким моя співмешканка повернула привабливий вигляд ще минулого тижня, і від яких я заробив неймовірну креатуру, чіпляючи їх на пластмасові гачки. Остаточно «доконав» Олену шматок торта, якого Ратушнячка спекла зраненька, коли я ще хропів і додивлявся сни.

– Назаре, і хто та дурепа, яка погодилася бути рабинею Ізаурою на твоєму обійсті?

– Чому, як тільки в хаті лад та чистота, одразу шукають якусь жінку? Кажу тобі – відпустка в мене, вільного часу побільшало, прибрав усе сам.

– Я давно знаю, що всі Круглики – вигадники й брехуни, але ти всій родині разом узятій можеш дати фору… Припустимо, що на тебе зійшло осяяння й ти відмив усю кухню, поскладав речі на свої місця, поправ та перепрасував увесь одяг… Я ще можу повірити, що в запалі натхнення тебе вистачило на те, щоб з першого разу спекти цю неймовірну «Вишиванку», яка просто тане в роті… Але жоден чоловік. Наголошую: ж-о-д-е-н! не стане прати й прасувати тюлі та штори. По-перше, це дуже делікатна робота, по-друге, вам, чоловікам, і на гадку не спаде, що це бодай колись треба зробити. Колися, хто вона?

Перед таким набором аргументів важко було гнути своєї, але я уперто вирішив не здаватися.

– Та нікого нема. Ти ж сама знаєш, що найкращу жінку в світі пошлюбив мій рідний брат, а мені залишається хіба що чекати, коли ти станеш вдовою…

Лестощами та підлабузництвом я завжди обеззброював Олену. Цього разу вона теж начебто заспокоїлась і, заплющивши очі, насолоджувалася божественним смаком «Вишиванки».

Гадаючи, що слідчі дії в моєму помешканні проведені, і жодних доказів присутності моєї співмешканки не знайдено, я розслабився й проґавив той момент, коли Олена подалася в туалет. Попутньо братова заглянула ще й у ванну, і за мить звідтам долинув її радісний вигук:

– Круглик, ти спалився!!!

Звісно, батареї флаконів, тюбиків і баночок не приховаєш за станком і пінкою для гоління.

Виконавши свою інспекторську місію, Олена заквапилася додому. За півгодини про моє донжуанство стане відомо всім родичам. І якщо Віктору це абсолютно байдуже, то мама не дасть мені дожити.