Ахіллесова п’ята Бульдога

Швидко дістатися домівки в мене не вийшло. На виході з нашого імпровізованого штабу мене перестрів Муха й після привітання збив із пантелику словами:

– Круглий, тепер тобі долю з украденого віддавати?

– Що?!!

– Ну, після того, як ти відправив Помідора в реанімацію, ми залишилися без пахана. Братва геть розгублена, не знає, що робити. Відправили мене до тебе…

Муха почухав рукою ніс, і я зауважив, що три пальці на його робочій «клешні» перемотані бинтом.

– Ні, Руслане (так звали Муху), мені нічого нести не треба. Я не з вашої пісочниці й «кришувати» вас не буду.

– Шкода. Банда геть розпадеться.

– Уже як є. А з рукою що?

– Та, таке. Травма на виробництві.

– Водій дверима прищемив, коли ти з чужим лопатником із маршрутки тікав?

– Ні, бабуля міцна трапилася.

– Тобто?

– Ну, їду я в тролейбусі, придивляюся, бац, у кого телефон чи лопатник на видному місці. А тут бац – у бабулі з кишені шуби сто гриванів виглядає. І хоч у школі нас учили, що старість поважати треба, і стара вдома торочить, що старість – не радість. Та кишки в животі так затрубіли – а я не їв ще звечора – що не втримався. Ба, і тихенько руку в кишеню шуби просунув, сотку пальцями затис – а назад витягнути не можу – щось у руку вчепилося. А стара як наробить крику: «Ага, впіймався! Недарма я місяць у тролейбусах їжджу, щоб упіймати того, хто мою пенсію поцупив». Я руку, бац, туди-сюди, а болить ще більше – немов голки хтось в пучки пальців встромляє. А бабуля тішиться: «Недарма я з грошей, які на похорон відкладала, кількасот гривень потратила. Купила в рибальському магазині гачки на щуку, дорогі, японські, та й пришила їх у кишені. Поклала для приманки сто гривень, і он якого ляща впіймала». Пасажири, як це буває, половина морозиться, інша кричить, що в міліцію мене відвести треба. А я на жалість починаю тиснути: «Бабусю, відпустіть, я більше не буду, я дуже їсти хотів…» «А що, тебе вдома не годують?» «Та яке там. Батько п’є і останні речі з дому виносить, а в мами, окрім мене, на шиї ще четверо молодших братів і сестра. Тут і інші пасажири стали за мене заступатися. Бабуля розчулилася, але каже: «Не повірю, поки сама не перевірю». Так і прийшли до хати в парі – я не міг вийняти руки з кишені, а вона шкандибала помаленьку. А в хаті старий, бац, залив беньки і хропів на матрасі. Мати пішла мити підлогу в якийсь із офісів, малі кричали, як недорізані. Бабуля подивилася на все це й бац – залишила мені тих сто гривень. А гачки я вже сам діставав із пальців плоскогубцями. Ось така виробнича травма.

Ще раз пояснивши Мусі, що не збиратиму данини й не опікуватимуся їхньою бандою, я дав йому легкого підсрачника й порадив шукати якусь роботу, а не тирити з тролейбусів та маршруток усе, що на видному місці:

– Мухо, наступного разу там може їхати дідуля з бензопилою – від нього так легко вже не відскочиш. Бац!

Перед тим, як дізнатися, чого так алярмує Лана Рей, я надумав провідати Помідора в лікарні. Прихопивши з собою в’язанку бананів та декілька помаранч, я подався до шпиталю ветеранів війни та праці. Саме туди пахана малолітніх злочинців відвезла карета швидкої допомоги після сутички зі мною, про що проінформував мене Муха.

Бабуся в реєстратурі, шпортаючись у журналі прийому пацієнтів, довго шукала прізвище Рудика, але зрештою таки сказала мені, що Валера лежить у відділенні лицьово-щелепної хірургії в палаті №8.

Який дурень придумав помістити це відділення разом із травматологією аж на дев’ятому поверсі – тверезою головою та здоровим глуздом пояснити важко. На випадок пожежі чи іншого стихійного лиха пацієнти з гіпсом і на милицях звідтам точно самостійно не виберуться. І жодна пожежна машина в Старгороді не має такої високої драбини. Чи це якомусь медичному світилу прийшла до голови думка, що на висоті кістки зростаються швидше?

Ліфт, звісно, не працював, що не є дивиною для наших лікарень, а піднятися нагору без задухи виявилося не так уже й легко – далися взнаки Світланині сніданки та вечері – я таки добряче погладшав.

Помідор лежав сам у двомісній палаті. На лікарняному ліжку із якоюсь кліткою на голові (як виявилося, так йому зафіксували зламану в двох місцях щелепу) він зовсім не виглядав на грізного пахана малолітніх злодіїв. Розважав Валєру портативний радіоприймач, який Помідор тримав у себе на грудях. На диво, слухав він не шансон, а класичну музику. Навіть я зі своїм ведмежим вухом упізнав одну із мелодій Вівальді.

– Привіт, інвалід. Будемо битися чи миритися.

Рудик скривився на мою появу, але руку для привітання все ж подав.

– А я тобі тут вітамінчиків приніс, – кивнув я на пакет із фруктами.

– Дузе дотепно. Саме це й потіібно хоому, якому супцик збивають у бвендеі й годують цеез туубоцку. Мозе в тебе сце й саво ци спондееок є?

Після останньої нашої зустрічі Помідор не вимовляв усіх звуків, а я теж добряче лоханувся, припершись із презентом, який виглядав як знущання. На тумбочці біля ліжка Валєри стояло кілька пакетів із соком та лежала гора трубочок до них.

– Ну, звиняй, що через мене познайомишся із зубними техніками.

– Цого пвипееся?

– Хворого відвідати – одне із завдань порядного християнина, – кивнув я на Святе Письмо, яке лежало разом із газетами у Валери на ліжку. – Свічку за твоє здоров’я я вже поставив.

– Смісно тобі. А міг би зааз ти тут везати.

– Міг. Але скористався своїм єдиним шансом.

– Як Давид пооти Говіафа. Цого пийсов?

– Хотів поглянути як Савло стає Павлом. Ніколи не бачив, як люди стають на шлях духовності. Ти – і Біблія, не вкради – і король малолітніх злодіїв, не бажай лиха ближньому своєму – і бажання побачити мене на сусідньому ліжку. Я щось запутався, а ти?

– Та то Стаоовойтиха пиинесва, кови ходива по паватах і агітувава голосувати за неї, – кивнув Валєра на Святе Письмо, – а цим мені сце зайнятися. За цим ти пиийсов?

– Та хочу дізнатися, як бізнес ділити будемо. Твоя шпана не знає, що робити далі. Мені зібралася данину нести.

– Забиаай собі все. Я завазую. З тими мавовітніми пиидууками касі не зваиис. Та й не авторитет я бісе двя них. За увесь цас зодна свовота не поовідава. Ти – пеесий.

– Дякую за сволоту. І тобі всього найкращого. Я можу спокійно ходити вулицями, чи очікувати помсти від твоєї зграї?

– Та все був по цесноку. Твоя взава гоуу. Еевансу не пеедбацаося. Зиви спокійно.

– І на тому спасибі. Ми квити?

– Заметано. А з тими пиидууками красце не звазуйся. Пововина з них на сииці сидить.

– Та я й не претендую. Бувай здоровий.