Ахіллесова п’ята Бульдога

Лана Рей – не тільки неземної породи жінка, а й справжня богиня. Прокинувшись уранці (за моїми мірками дев’ята година – це ні світ, ні зоря) я застав не тільки смачно приготовлений сніданок на столі, а й такий лад на кухні, якому й містер Пропер позаздрить. Я дивився на все широко розплющеними очима і не міг повірити, що ця зодягнута в одну із моїх старих сорочок (бо плаття після вчорашнього вже випрала пралка) фурія з укладеним волоссям і заново нанесеним макіяжем, яка немов електровіник носилася по моїй кухні, вчора була дровами. Для того, щоб навести лад із собою й довкола, треба було прокинутися щонайменше о шостій ранку. А щоб так рано встати після спожитої звечора неймовірної кількості спиртного, необхідно мати коняче здоров’я або божественне походження.

Я, зазвичай, після таких відряджень не зможу закинути в себе щось більше, аніж горнятко чаю і двох-трьох цигарок, але того ранку приємно смакував свіжим овочевим супом, вислуховуючи від Світлани, що найліпший засіб від похмілля – це не росіл з-під огірків чи помідорів, не кефір і не пиво, а тарілка свіжого супу. Мабуть, Лана добряче перепила, бо за компанію зі мною змолотила дві тарілки свіжої страви й велику пайду хліба зі смальцем і нарізаною цибулею. Кажуть, що після такої кількості їжі комарі можуть укласти гектар трави, а Лані ж лише писати репортаж про духовні потреби в’язнів.

Втамувавши голод, Світлана мала настрій до розмови:

– Круглий, маю для тебе дві новини…

– Хорошу й погану?

– Умгу, – промовила моя гостя, заколочуючи в горнятку кінську порцію кави. А я гадав, що шлунок у моделей не більший за наперсток.

– Після люстрації моєї кухні й такого розкішного сніданку важко повірити, що може бути ще щось краще. Давай із поганої.

– Михайловича (завгоспа «Незалежної» – авт.) вночі забрала швидка з гострим приступом апендициту, а друга пара ключів від вхідних дверей до редакції в тебе.

Слід вказати, що ще однією вигодою місця розташування моєї домівки було те, що до редакції «Незалежної» мені було декілька хвилин ходи, що, однак, не перешкоджало мені регулярно запізнюватися на редакційні наради та летючки. Але запасну пару ключів од вхідних дверей зберігав саме я. Допоки Михайлович – старший прапорщик у відставці, чоловік відповідальний і обов’язковий – був у строю, про неї ніхто й не згадував – він кожного ранку приходив у редакцію першим і зачиняв двері за останнім із журналістів, терпляче вичікуючи, коли закінчаться усі наші опівнічні посиденьки, чи просто розганяв нас по домівках. Оскільки Михайлович спиртного не вживав, то дрімав собі в своїй комірчині, навіть не підозрюючи про те, що донька редактора може поповнити запаси нашого «пального» навіть без виходу в нічний генделик.

– І?

– Тамара (секретарка Ратушняка – авт.) заїжджала вранці з Ромчиком (редакційним водієм – авт.). Ключі лежали на столику в коридорі, то ж я їх і віддала, а тебе не стала будити…

– Зрозуміло, тепер про твою ночівлю в мене знатиме вся редакція і ще пів-Старгорода, – зітхнув я, знаючи язикатість Тамари і пліткаря Ромчика. – Яка ж тоді добра новина?

– Після роботи допоможеш мені зібрати речі й перебратися до тебе.

– Що?!!

– Не виставиш же ти мене курвою перед усіма після того, як я дефілювала по твоїй квартирі в сорочці на голе тіло. Поживу в тебе тиждень-два. Я сказала Тамарі, що ми з тобою зустрічаємося.

– Опа-на! І що далі? Штамп у паспорті? Прописати тебе на цій житловій площі? Обручки вже замовляти?

– Дурень! Через два тижні моє перебування в твоїй квартирі перестане хвилювати всіх любителів пліток – і я тихенько заберуся до себе. До речі, давно хотіла зробити побілку у своєму будуарі – чудова нагода замовити майстрів.

Я скорчив квасну міну – ще ніхто з тих, хто проводив у мене ніч, так нахабно не ставав моєю співмешканкою. Але Лана вже все давно розпланувала:

– Оскільки мені ще писати матеріал, над яким Кучуку доведеться дві тони червоного чорнила списати, ось тобі список для закупів, бо те, що лежало в твоєму холодильнику, я відправила у смітник.

На щастя, в запропонованому списку був типовий набір чоловічих продуктів: м’ясо, хліб, масло, олія, борошно, картопля, морква, буряк, цибуля, яйця, сало, молоко, сметана, а не броколі й кіноа.

– Це все?

– Ще можеш заглянути в меблевий магазин і вибрати для себе якусь розкладачку. Мені шкода дивитися на те, як ти спиш на підлозі у власному помешканні.

– А…

– Те, що я варитиму тобі їсти, наведу лад у цьому свинюшнику, поперу та випрасую твої шмотки, знімає з мене необхідність спати з тобою в одному ліжку… Між іншим, на продукти я дам в свою частку – ость тобі 200 гривень. Все, я – в душ і на роботу…

Я приголомшено дожовував канапку зі смальцем та цибулею. Що не кажіть, а Світлана Ратушняк – зовсім не Лана Рельс. І з дупи в неї ростуть тільки ці красиві ноги, які точно не помістяться у моїй півтораметровій ванні, а душ ще місяць тому поламав Влодко Босий, перекантовуючись кілька днів у мене після сварки з дружиною.