Як НЕ вийти заміж за бога

Майя

От стерво! Вона спеціально це зробила! Навмисне заявилася, знаючи, що батько засмучений! Вирішила його довести! Наче змія, заповзла до нього на коліна і зашипіла різну гидоту про мертву сестричку.

Всередині спалахнула пожежа, погрожуючи спопелити все на шляху до помсти! Очі застилала лють! Якщо Фріда зараз же не піде, я розірву її голими руками, як горрай дрібну джарах. Смикнулася до кривдниці, проте навіть з місця зрушити не змогла. Джо перехопив мене за лікоть і міцно тримав біля себе.

Гаразд! Згодна, перебір! Потрібно буде пізніше йому подякувати за це!

Поки я біснувалася, аура в каюті невловимо змінилася, нависаючи над нами важким покривалом.

- Ніколи більше не смій ганьбити світле ім'я сестри, ясно тобі? – чітко, майже по складах, прогарчав монарх, міцно стискаючи кулаки. Його всього дрібно трусило, а в очах палала лють. Здавалося, ще мить, і сила неймовірним потоком змете все на своєму шляху!

- Ні… я не… Я не думала, що… Вибач… – заїкалася Фріда, повільно відступаючи до дверей. Зізнатись чесно, сама злякалася до демонів! Я ще ніколи татка ось таким не бачила! Хоч картину пиши: страшно та захопливо одночасно!

Поки дівчина ретирувалася, не відводячи зляканого погляду від батька, Джо змахнув рукою і двері тихо прочинилися, ставши своєрідним сигналом до втечі. А наступної миті величезний чоловік, ніби телепортувався до короля, підхоплюючи під руки його тіло, котре різко ослабло. Герман заснув, так і не виплеснувши назовні весь накопичений біль та розчарування.

- Що ти зробив? – злякано підскочила до батька.

- Йому потрібний відпочинок, - знизав плечима новий знайомий, продовжуючи все більше мене дивувати. – Ходімо!

Подальша подорож проходила без пригод. Хіба що довелося пограбувати камбуз, та це дрібниці! А до світанку «Розалія» увійшла до величезного торгового порту Евандера.

Лукреція Жоффре, королева Талласії

Все пішло не за планом! Ні, її надії не зруйнувалися і чогось непоправного не сталося, адже врешті-решт вона отримала саме те, чого стільки років бажала... І все ж, занепокоєння не залишало її ні на хвилину.

Поки жінка обмірковувала подію і вкотре коригувала майбутній план, до каюти увірвалася перелякана Фріда. Про те, що все серйозно, стверджували тремтячі руки, величезні перелякані очі та біле, наче стіна, обличчя.

- Що трапилося? – насупилась жінка.

- Я... я н-не знаю-ю... - заїкалася дочка, переводячи на матір шокований погляд. – В-він кричав на мене! Ледь не вбив!..

- Що ти сказала йому? - накинулася королева, змінюючись в обличчі.

- Нічого! – пискнуло дівчисько, відступаючи.

Хвилина мовчання затяглася. Заспокоюючись, обличчя матері поступово набирало звичного пихатого виразу. Фріда навіть полегшено видихнула. Хтозна, що міг наробити доведений до крайності чоловік.

- Більше не потрапляй йому на очі! – холодно наказала Лукреція. – Не хочу, аби ти ще щось зіпсувала!

Джодаж, бог водної стихії

Евандер – величезне місто з тисячі білокам'яних будинків, як квітка, розкривалося своїм відвідувачам у променях світанку, золотими іскрами розсипаючись кам'яною бруківкою. Незважаючи на ранній час, вулиці вже шуміли людськими голосами, пташиним ґвалтом і пирханням завантажених товаром уркусів. Порт дихав на повні груди, безперестанку зустрічаючи і проводжаючи своїх відвідувачів.

Скільки століть він не відвідував людських міст? Скільки століть не дивувався надзвичайній живучості людей? Коли встиг втратити смак життя? Відомо, коли…

Прогнавши геть меланхолію, що так невчасно нахлинула, чоловік нарешті звернув увагу на свою супутницю. Спробував це зробити, оскільки її ніде не було!

- От, демон! - вилаявся Джо, намагаючись розгледіти в натовпі знайомого світлого чуба.

Хто сумнівався, що все це буде марним? Дівча просто зникло, розчинившись у натовпі. Нічого! Світло її душі, наче маяк, рано чи пізно приведе куратора до підопічної. Але що, якщо її викрали? Що, коли вона в біді?

Розлютившись від власної неуважності та надто сильного хвилювання, чоловік голосно рикнув і попрямував у бік міста. Якщо ця дрібнота де і знайдеться, то це на ринку! Міські ринки сповнені дивовижних речей, особливо для тієї, що ніколи нічого подібного не бачила!

Крокуючи в потрібному напрямку, час від часу розштовхуючи перехожих і лякаючи оточуючих своїми габаритами та грізним виглядом, Джодаж дедалі більше сердився. Іноді йому зустрічалися і світлі маківки, і хлопці в подібному її одязі. Та придивившись пильніше, чоловік одразу ж розумів – не вона! Світло душі, що так яскраво палало у Майї, у цих заледве нагадувало слабкий вогник свічки. У кого більший, у кого менший, проте ні в кого, як у неї!

Ще через якийсь час бог водної стихії таки дістався ринку. Він височів над відвідувачами, наче скеля над бурхливим морем, не рухаючись з місця ні на цаль (2,5см). Обурення та злісні висловлювання тонули в загальному галасі, не зачіпаючи жодного нерва Джо. Як так? Адже всього одна дрібна поганка до цього змогла довести його до сіпання в оці.

Раптом звідкись збоку почувся ґвалт. Хтось репетував на весь ринок, наче йому ногу возом віддавило. Матюкаючись усіма можливими пристойними і не дуже висловлюваннями, невисокий повненький чоловік середніх років тримався за коліно, міцно приживаючи його до випираючого живота, енергійно стрибаючи на другій, схоже ще цілій, нозі.

- Щоб тебе уркус зжер і три седмиці переварював! – репетував чоловік. – Та щоб джарах усі твої кістки по норах розтягли! Та щоб твоя матінка…

І так далі! А неподалік, злісно посміхаючись, стояла Майя, яку утримували двоє молодців, кожен на голову вище за неї і, як мінімум, удвічі ширший. У що вона знову вляпалася?

- Що тут трапилося? - бог різко зупинив малолітнього хлопчака, що якраз пробігав повз. Ці завжди чують і знають все!

Поглянувши на жахливого вигляду чоловіка, малий, що спочатку збирався непогано підзаробити, натужно проковтнув, проте відповів.

- Знамо, що! Пан Дук злодія спіймав. А той йому по коліну та й врізав, як за руку зловили. Ото, зараз на суд поведуть, а надвечір стратять або, якщо пощастить, тільки руку відрубають!

Відпустивши свого інформатора, Джо заскрипів зубами. Це в неї талант такий: знаходити собі пригоди на дупу, чи просто день не вдалий видався?

Розштовхавши натовп, що зібрався подивитися на цирк, Джодаж навис над постраждалим.

- Що він збирався у тебе вкрасти? – спокійний, але переповнений силою голос буквально прибив пана Дука до місця.

- А вам яка справа до того? - спробував взяти себе в руки чоловік, розправляючи плечі і випинаючи груди-живіт.

- Відповідай! - рикнув велетень, лякаючи оточуючих і змушуючи натовп відринути на півкроку назад.

- Він... він намагався продати мені вкрадені коштовності! - пискнув співрозмовник, все ще випинаючи своє его, проте впевненість з його голосу і погляду вже повільно спливала. – А звідки у цього злидаря дорогоцінне каміння найвищої якості? Звісно ж, вкрав! Ось я й зробив добре діло: зловив злодія! Тепер віддам його вартовому, нехай розбираються, у кого з ліердів цей пройдисвіт обчистив гаманець!

Джо важко видихнув і перевів похмурий погляд на насуплене, схоже, скривджене в найкращих почуттях, дівчисько, байдуже якого вона віку! Добре хоч, що вона мовчала, не намагаючись виправдатись! Одна справа довести, що хлопчисько не брехав, і зовсім інше, що цього не робила жінка. Незважаючи на всі старання Саші, багато людей все ще упереджено ставилися до жіночої статі, особливо якщо вона не із знатного роду!

- Він не злодій, - спокійно припечатав дрібного ювеліра-перекупщика Джо, котрий й досі розорявся. - Це мої камені, і я сам відправив Майка вигідно їх продати.

Уважно оглянувши співрозмовника, обвинувач якось нервово проковтнув, проте відступати не став.

- Чим доведеш? Чи ми повинні повірити тобі на слово? – примружив він хитрі очі.

- Хіба я маю щось доводити тобі?

Тиха відповідь перейшла в загрозливий рик. По спині у товстуна навіть мороз пробіг, піднімаючи на потилиці волосся.

- Н-ні, - заїкнувся він, - а-але ж без доказів...

- Ось! - Джо витягнув з-за пазухи невеликий мішечок, у який ще вчора Майя заховала своє намисто. Вночі вона виколупала звідти декілька камінців, а решту заховала глибше в сумку. Та хіба такі дрібниці могли зупинити справжнього бога? - Цього достатньо?

Ще кілька каменів, настільки ж ідеальної огранки, викотилися на його величезну долоню. Натовп порушив тишу дружнім «Ох!», а дівчина навіть смикнулася, шоковано споглядаючи свою власність.

- Якщо ти справді ювелір, то легко складеш два плюс два і побачиш, що каміння з одного набору, - зачепив за живе Джодаж шокованого обвинувача.

Попихкавши ще хвилину, чоловікові таки довелося визнати, Джо правий. З жалем він витяг камінь з кишені і простяг «хазяїну».

- Наступного разу не довіряйте якомусь хлопчиськові таку важливу справу! - буркнув ювелір, ховаючись у збудженому натовпі. Майю відразу ж відпустили, а світ довкола різко прийшов у рух. Цирк закінчився, спостерігачі поспішили вирушити у власних справах.

- Звідки він у тебе? - рикнула дівчина, намагаючись вихопити заповітний мішечок з величезної руки.

- Потрібно бути уважнішою, коли збираєш речі! - відмахнувся чоловік, як від настирливої мухи.

- Віддай! – обурилася Майя.

- Це поки що побуде в мене, - просто поставив перед фактом, не збираючись нічого пояснювати. - Ходімо! У нас ще повно справ!