Як НЕ вийти заміж за бога

Майя

Боги, як це було страшно! Ніколи не думала, що я така боягузка! Ні ж бо, підготовка до втечі пройшла успішно. Навіть батько, розчулившись, не помітив зникнення накопичувача з магофона. Тим паче, Давиду я довіряла на всі сто відсотків, ні на мить не сумніваючись в успіху нашої затії… Проте коли в двері постукали, запрошуючи пройти шляхом нареченої бога, мене охопила дика паніка! Руки затремтіли, дихання збилося, а з голови вітром видуло все, що я так довго вивчала. Мене банально перемкнуло!

Тільки потім я зрозуміла, що якраз це зіграло нам на руку. Можливо батька та його посіпак, себто підданих, вдалося б провести, зігравши наївну дурепу. Та від надміру уважного погляду королеви Лукреції моя гра ніяк би не сховалася. Чомусь саме сьогодні, жінка вирішила заохотити бідну жертву такою величезною честю! Ото вже дякую!

Загалом, не сподіваючись на щасливу нагоду, ми з хлопцями продумали все до дрібниць! Апарат, який мав допомогти мені дихати під водою, я сховала в декольте, під величезне, усипане коштовним камінням, намисто. До стегна, під поділ легкої, шовкової сукні, яку жерці назвали ритуальним одягом, примотала довгий тонкий кинджал, раптом доведеться захищатися. А незручні туфлі на тонких підборах замінила на зручні сандалі. Служителі Морського бога спробували було обуритися, але помітивши мій шалений погляд, і готову зірватися з губ за першої ж вимоги істерику, притихли. Напевно, вирішили, що так буде безпечніше!

- Тремтить, наче віргл! - насмішкувато пирхнула Фріда, коли мене урочисто вели повз зодягнених, як на свято, гостей. Хоча, про що це я? Для них це і є справжнісіньке свято! – Я б так не змогла! Обов'язково щось би вигадала…

- Мовчи! - рикнула королева-мати, не змінюючи при цьому пихатого виразу обличчя. - Якщо ЦЯ щось утне, тобі ж гірше буде! Ти ще не забула, у твого татуся лише дві доньки?

Кисла міна сестрички стала мені «передсмертним» подарунком. Я вже утнула, милі родички! І вам це точно не сподобається!

Морське чудовисько, моторошне до сиріт по тілу і величезне, наче скеля (все, як описувалося в книгах), з'явилося точно за розкладом. Виринувши з морської безодні, воно видало голосний рев, сповіщаючи присутніх про своє прибуття. Начебто цього й так не помітили! Воно взагалі своє відображення у дзеркалі хоч раз бачило? Таке важко пропустити! Довгі слизькі щупальця вдарили по воді, здіймаючи високі хвилі. Схоже, чудовисько зголодніло…

Посадивши мене в човен, жерці за допомогою магії, направили його до пащі задоволеного синього чудовиська, а самі заспівали нудну, заволікаючу в якийсь транс, пісню. Руки та ноги слабшали, відмовляючись підкорятися своїй господині, поки думки повільно вивітрювалися з моєї голови. Так ось чому всі жертви покірно йдуть на вірну смерть, не намагаючись нічого змінити!

Струснувши головою, забурмотіла простенький дитячий віршик, якому нас навчив попередній повар років десь із п'ятнадцять тому. Мир його праху! Класний був чоловік.

«Раз куплет і два куплет,

Будем їсти ми омлет,

Три, чотири, п’ять і шість,

Хто сьогодні кашу їсть?

Доки ми тут рахували

Кухарі усе прибрали!

Тож не клацайте носами,

Готувати будем самі!

Раз куплет і два куплет…»

І це спрацювало! Голова прояснилася, а до тіла повернулася рухливість. Чудово! Пора приводити план у дію, а то щось занадто стрімко човен рухається в бік відкритої зубастої пащі! Витягнувши апарат із декольте, махнула на прощання рідним, попросила допомоги у Діділії, найсердечнішої із пантеону, і стрибнула у воду!

Джодаж, бог водної стихії

Догрі – його перше творіння… Скільки століть минуло з того часу, вже й не згадати. Створений навмання, від нудьги, що охопила молодого бога, він навряд чи нагадував монстра. Так, звичайнісіньке головоногое розміром з горрая, наділене розумом малої дитини і дещицею магії, яких повинно було вистачити, аби приносити користь своєму господареві і не загинути в морських глибинах. Що такого міг наробити цей шалопай, щоб його боялися люди? Хіба що підріс трохи…

Так він собі думав, коли вирішив все ж таки перевірити слова Сварога. А от коли прибув на місце, ледве повірив власним очам. До берегів Талласії приплив величезний, розміром з добротний будинок, синій монстр, в якому ледь вгадувався раніше улюблений вихованець. Та й аура його змінилася! Це вже не була звичайна магічна істота, перед ним завмер напівбог! І цей напівбог збирався проковтнути мале дівча, що повільно підпливало до його величезної пащі.

- Так ось кого називають Морським богом! - разом згадалися всі розповіді Саші з часів її навчання в ВІА. – От пронира! Знайшов-таки спосіб піднятися!

Збираючись припинити цей безглуздий фарс, Джодаж проявився на вершині скелі, що нависала якраз над бухтою. Одного його вигуку вистачило б, аби морське чудовисько підібгало довгі щупальця і на сотні років зникло в морських глибинах. Якби ж він тільки встиг...

Несподівано човен похитнувся, змусивши його згасле серце на якусь мить зайтись у шаленому ритмі, а наступної миті все пішло шкереберть! Дівчина в білому вбранні, змахнувши рукою, шубовснула у воду, доводячи Догрі до сказу. Втративши свою іграшку, монстр кинувся її ловити, розмахуючи щупальцями і оголошуючи округу нестерпним вереском.

- Ну що за напасть? - рикнув Джодаж, кинувшись зі скелі вниз.

Морська безодня прийняла його сильне тіло у свої м'які обійми. Що таке вода для її володаря? Колиска, що сповиває теплом, заспокоює всі тривоги, що тягнеться до нього за пестощами і захищає від будь-яких небезпек. Та тільки не тоді, коли поруч біситься велетенське дитя, яка втратило кумедну забавку.

Здавалося, щупальця Догрі скрізь і всюди одночасно. Не в змозі зловити дрібну спритну дівчину, він піднімав з дна мул, з кожною миттю дедалі більше погіршуючи видимість. Як вона примудрялася не загинути в цій круговерті, взагалі не зрозуміло!

І тим не менш, бог водної стихії дуже чітко бачив світло її душі, яскравою зірочкою пульсуюче серед цього хаосу. Вона ковзала, минаючи перешкоди і намагаючись якось сховатися від морського монстра. Джодаж застиг! Йому не варто було втручатися, не варто було знову впускати до свого стомленого серця людські почуття. Ну, яка йому різниця, помре це відчайдушне дівчисько, чи ні? Однією більше, однією менше… Зрештою, він завжди зможе відчитати вихованця після того, як той заспокоїться і повернеться додому, до морських глибин…

Не зміг! Щось невідоме, давно забуте підштовхнуло чоловіка, змушуючи кинутись на допомогу сміливій дитині. Й справді дитині! Тендітна, тонка ручка потонула в його долоні, коли він схопив горе-втікачку, що заблукала в каламутній воді, і потягнув у безпечному напрямку. Напевно, вона чинила опір, та хіба ж зможе людина зрівнятися по силі з богом?

Страх, розпач, надія та легкі нотки полегшення, стільки почуттів змішалося у яскравому вогнику її душі. Стільки забутих емоцій, що не знаходять виходу у величезному для нього, але тісному для людини світі. Які ж вони тендітні, ці люди!

Тупий біль пронизав серце. Його біль, що не полишає свого господаря ні на мить уже два сторіччя. Можливо, саме тому Джодаж надто різко викинув невдачливу потопельницю на крутий кам'янистий берег.

- Кхе-кхе! – відкашлялася тендітна світловолоса дівчина. - А легше не можна було?

Трохи ображений, проте приємний голос, солодкою вібрацією віддався у безсмертному тілі. Дивне, давно забуте почуття… Задерикувато посміхнувшись, чоловік вперше за довгий час вдихнув на повні груди. "А що? Може, й справді варто вибратися зі своєї раковини і озирнутися? Здається, я ще зможу повеселитися!»