Як НЕ вийти заміж за бога

Майя

Седмиця... Часу, звичайно, обмаль, але якщо в тебе є чотири помічники і пацієнт, готовий на все, тоді можна постаратися встигнути. Загалом ми вирішили присвятити наш сюрприз саме до дня народження Давида. Батько обіцяв влаштувати свято, місцеве, звичайно ж, але й цього більш ніж достатньо. Що більше свідків, то краще.

Весь час наша маленька компанія ретельно готувалася. План був простий: треба вивести улюбленого старшого братика з ладу. Зламати щось не варіант, цілителі швидко розберуться. Втекти теж, адже ми хочемо ненадовго його усунути, а не позбавити батьківської любові та опіки. Тиснути на жалість взагалі даремно. Якщо під час розмови вимикався батько, а вмикався правитель, все! пиши «пропало», нічого вже не врятує. Залишається останній варіант: отруїти братика, тільки так, щоб лікування було важким та, бажано, тривалим.

План ризикований, але воно того варте. Загалом, перелопативши всю можливу літературу з цілительства, посібник з отрут і збірник корисних рослин, відповідь на своє запитання знайшли на кухні. Це сталося на третій день абсолютно марних пошуків. Не знаю, хто з нас першим вирішив, що читати на порожній шлунок справа не вдячна та непродуктивна, та в обитель каструль і кухарів делегували мене. Взаємини з паном Лузе у нас склалися давно. Я його не чіпаю, він годує мене за першої ж вимоги. Кожен залишався у плюсі і ніхто не постраждав. Ось і зараз, з'явилася, як сніг на голову в літню спеку. Вдерлася, ледве не зірвавши двері з петель, упала на стілець і голосно вигукнула:

- Лузе, мені перекус на шістьох! І зверніть увагу, що жінка в цій компанії тільки одна. Тобто, накладайте побільше!

Ще в момент, коли я «увійшла», на підлогу з страшенним гуркотом упала металева миска. Дзвін піднявся такий, наче хтось вирішив просто в замку вдарити в дзвони. Ух! Аж у вухах задзвеніло! А коли я закінчила, щось важке звалилося вслід за мискою.

- Ну от! – голосно обурився головний кухар. - Скільки разів вам нагадувати, принцесо, не можна ось так раптово вриватися до мене на кухню! Тут же люди працюють! Тут гострі ножі, окріп і небезпечні тварини, зрештою! Занесіть цього слабохарактерного до його кімнати! Нехай відлежиться до завтра. Все одно раніше до тямки не прийде.

Два величезні помічники Лузе підхопили ще зовсім молодого, проте досить вгодованого хлопця за руки та ноги, і понесли геть.

- І що це було? - здивовано провела постраждалого поглядом.

- Новенький! - відмахнувся чоловік, збираючи в миску, що впала, дивну довгу, як змія, рибу. - Не звик ще до ваших вибриків.

- А що з ним? - ще уважніше придивилася до живності, котра й досі ворушилася.

- Злякався, от і схопив ррукамі за хвіст, - важко зітхнув кухар. – Тепер два дні провалюється в ліжку, якщо не більше...

- То може цілителя викликати? - вирішила подати «геніальну» ідею.

- Ага! Було б добре, якби не одне «але»: ця отрута не сприйнятлива до магії, а мікстури ще й алергію можуть спричинити. Тому почекати, коли отрута сама з організму виведеться!

- Он воно як…

Поки чоловік продовжував щось бухтіти, у моїй голові вже зароджувався план порятунку Давида. Залишається тільки сподіватися, що ми його таки не вб'ємо!

У день свята до нас приїхав не лише батько, а й його дружина, діти і навіть кілька нащадків знатних сімей. Усі хлопці, до речі, були одягнені у форму нашої військової академії. Я так розумію, татко вирішив не тільки розповісти про світле майбутнє Давида, а й наочно продемонструвати всі принади військового життя: одяг з голочки, ідеальна виправка і абсолютно однакові зачіски. Яка краса!

Зустрічали родичів біля входу до замку. Монарх, як і завжди, виглядав чудово. Високий, стрункий, синювато-чорне волосся, карі очі, трохи смаглява шкіра. Усі жінки в палаці божеволіли від нього! А ви думаєте, чому в нього стільки бастардів, коли можна було зупинитись на третьому? Ан ні, татусь у нас велелюбний! Нікому не може відмовити. Щоправда, ще дітей заводити таки відмовився. Як би там не було, усіх нас він щиро любив, навіть мене.

Знаю, свого часу він намагався змінити моє майбутнє, проте з богами не сперечаються! Або так, або жерці на всю країну оголосять про непокору монарха та наближення страшних катаклізмів. Почнеться паніка, потім бунт, хтось спритний підкине ідейку про повалення влади… В кінці кінців, процвітаюча країна перетвориться на руїни, тисячі постраждають… Так що, на тата я не ображаюся, якщо що…

Що стосується його дружин ... Стерво, воно і є стерво, у що її не вбери! Єдине, що завжди мене втішало в цьому житті, так це те, що мені не загрожує політичний шлюб. Не розумію, як можна все життя прожити з нелюбом під боком і все заради вигоди. Я б так не змогла! Королева Лукреція висока худорлява брюнетка, з гострим, сповненим презирства поглядом і дуже довгим носом (у всіх сенсах цього слова). Вона дивилася на світ, немов той бруд, який незрозумілим чином потрапив під її нігті. І ніщо, навіть власні діти, не змушували вираз королівського обличчя змінитися. От і зараз, гадаю, вона не бачила навколо нікого, окрім свого величезного его! Сподіваюся, коли-небудь вона ганебно звалитися на очах у всього натовпу, що так нею зневажається.

І наостанок, зведені брати та сестра… О так! Якщо мої хлопчики повністю пішли зовнішністю в батька, такі ж красиві, високі, чорноокі та чорноброві, то ці двоє точна копія їхньої матінки. Захрем і Юкрас, вісімнадцять і п'ятнадцять років відповідно. Худі до неможливості, з довгими носами та вузькими очицями, сповненими презирства до всього світу. Щоразу, як їх бачу, у мене складається враження, наче хтось нагадував їм під ніс. За характером не краще! Ні поговорити з ними, ні повеселиться. Фе-е!.. Огидні!

Що ж до Фріди… Гадаю, якщо вона захоче, зможе правити Талласією самостійно. Її хватці позаздрить навіть горрай. У свої сімнадцять у дівчини досить гострий розум, розвинена уява та комерційна жилка. Інколи вона навіть помічає, що твориться під її ногами. Так, це не робить її більш привабливою, ніж решта рідні, і все ж є в ній щось таке, що змушує інших зважати на її думку. Навіть мене… іноді…

Загалом, я відволіклася! Зустрічали наших визначних родичів у дворі, прикрашеному на честь прибуття королівського подружжя. Бракувало хіба що музикантів, втім, ті зараз налаштовували інструменти в бальному залі. Холодно привітавши один одного, ми всією чесною компанією вирушили у вітальню, очікувати святкової вечері.

Вже тоді Давид виглядав недобре. Блідніший звичайного, з ледь помітною задишкою і тремтячими пальцями. Думаю, батько бачив, що коїться недобре, проте списав все на стрес, або ж ще на щось. Чудово! Гра почалася, залишається лише дочекатися кульмінації!

Стіл накрили рівно о дев'ятій. Брата вітали, бажали щастя та успіху на військовій ниві, навіть «матінка», скрививши ідеально нафарбоване обличчя, промовила декілька слів. А вже до кінця застілля гості помітно занервували. У Давида посиніли губи, він тремтів, хоча ще тримався. Невпевнено підвівшись, хлопець запросив усіх до бальної зали. От тільки ступивши кілька кроків, не втримався і впав без свідомості.

Що тоді розпочалося! Батько кричав недобитим нуаті, мачуха з синами відсунулися подалі, репетуючи про замах на їхні персони, гості заледве на голови один одному не повилазили, щоб краще розгледіти, що ж все-таки сталося. Загалом, вистава вдалася!

Через якийсь час з'явився цілитель. Уважно оглянувши хворого, він наказав перенести Давида до його кімнати і залишити там для подальшого обстеження.

- Що з ним? – лютував татко біля ліжка помираючого сина.

- Нічого смертельного, - зітхнув цілитель. - Звичайне отруєння отрутою ррукамі.

Монарх шоковано завмер. Схоже, він, як і я, не знав, що це за погань, а вже за мить продовжив свою тираду.

- То вилікуйте його!

- Не можу, - знизав плечима чоловік. - Ця отрута не сприйнятлива до магії. Потрібно чекати, доки вона сам виведеться з організму.

- І скільки?

- Все залежить від кількості прийнятої отрути. Може день чи два, а може й тиждень...

Король скривився, попихкав ще хвилину, а потім як загорлав на весь замок, аж шибки задзвеніли:

- Майя!

Ну, я вже давно була біля дверей, підглядаючи за тим, що відбувається в замкову щілину, так що довго кликати мене не потрібно було. Залетіла всередину арбалетним болтом.

- Викликав, тату? – і погляд такий безневинний, щоб навіть підкопатися не можна було.

- Це ж твоя ідея, так? - вказав він на мирно сплячого Давида. Ну то й що, що він схожий на не зовсім свіжий труп. Зате дихає, і то добре!

- Не розумію про що ти…

- Не дратуй мене! – вирував монарх. - Відповідай, скільки отрути він прийняв?

- Сьогодні чи взагалі? – зазирнула у темно-карі очі, які метали блискавки не гірше за Сварога.

- Це ще й не єдиний випадок! - вибухнув батько. – Ви мене з розуму зведете!.. За що мені такі випробування?.. Відповідай!

- За гріхи? – невпевнено знизала плечима. Цілитель поперхнувся повітрям, а король побілів, як стіна. Ну от! Довела! Ех… - Це було риторичне запитання, так?

- Скільки? – хрипів батько зірваним горлом.

- Три дні по чверті максимально допустимої дози, два дні по половині та сьогодні одна повна доза за півгодини до вашого приїзду.

- І того, майже три повні дози за п'ять днів, - бурмотів Ескулап, щось підраховуючи про себе. - Думаю, отрута виведеться десь на чотирнадцятий-шістнадцятий день. Дивно, як він тільки не помер від такої кількості.

Король невдоволено зиркнув на цілителя, проте нічого не сказавши, вилетів із кімнати.

Задоволено посміхнувшись, пригладила Давидові розтріпане волосся. Що ж, ми маємо дві седмиці для мого порятунку. Залишилося тільки придумати, як скоріше вивести отруту з тіла нашого винахідника.