Як НЕ вийти заміж за бога

Майя

Кімната, яка спочатку здалася невеликою комірчиною, виявилася артефакторською майстернею. Величезне, розширене магічно, приміщення по колу обставлене високими до самої стелі шафами з сотнями поличок та шухлядок. Центр кімнати займали столи з різноманітними, невідомими мені, апаратами. Причому не всі з них були з магічною складовою. Ніколи раніше такого не бачила!

- Ого! - захоплено видихнула.

- Ідеальний порядок! – підтримала мене Сара, розглядаючи розкладені за кольором, формою, розміром інструменти. Кожна шухляда в шафці була акуратно підписана, а в різного розміру колбах мірно булькала різнокольорова рідина. – Навіть страшно торкатися!

- Що робити будемо? - запитала, розглядаючи стоси згорнутих сувоїв зі схемами та кресленнями.

- Боюся, нам не вистачить часу, аби все оглянути! – хмикнув чоловік.

- Тоді, - задерикувато підморгнула, - пропоную зробити простіше: знищимо їх!

- І як ти собі це уявляєш? – із сумнівом підняла брову подруга. - Та тут захист кращий, аніж у центральному банку Талласії! Ти тільки глянь на плетіння! У мене мороз по шкірі від магічної напруги.

- Угу… - згідно кивнула, розглядаючи приміщення магічним зором.

Все тут, книги, речі і навіть меблі, було прикрите магічним щитом, який повинен був запобігати знищенню кімнати та її вмісту від абсолютно усього: вогню, вітру, води і навіть механічної дії… Усе прикрили, забули лише про одне.

- Є ідея!

- І? – нерозуміюче розвела руками Сара.

- Якщо вийде, побачиш, - загадково посміхнулася.

- Ти певна, що потягнеш? – насупився Грант, заздалегідь накладаючи захист на себе та Сару. Жвавий!

- Виходу немає! - глянула на двері, за якими продовжував шипіти рифу. - Хапайте все, що можна забрати, а решта за мною. І… відійдіть подалі!

Боги, допоможіть!

Не знаю, з чого я вирішила, що здатна на таке. Не знаю, чому взагалі зважилася випустити з себе те, що знедавна жило в мені. Так-так, саме жило! Це щось, що Грант називав магією, було величезною силою, тільки не впевнена, що моєю. Здавалося, у неї був не лише інший господар, а й самосвідомість. Вона не говорила зі мною у прямому розумінні цього слова, проте, ніби, транслювала в мою підсвідомість власні емоції та знання. Це вона зараз тримала мене в тонусі, не дозволяючи скотитись до банальної істерики. І саме вона підказувала, як краще діяти.

Вдих-видих! Розслабитися! Відчути, як циркулює магія навколо мене, як перетікають потоки, зливаючись у єдиний, як розбиваються на тонкі нитки, обплітаючи все в цьому світі. Відчути силу у собі. Величезний, безмежний потік, що бере свій початок із джерела і повертається до нього. Силу, яка, наче величезний океан, омиває кожну живу істоту. Силу, що здатна не тільки трощити, а й дарувати життя. Ця сила зараз належала мені! Варто тільки захотіти, і я все зможу!

«Відпусти! - прошепотіла підсвідомість. – Дозволь!.. Накажи!»

«Накажи?» – перепитала. Як? Як наказати, аби мене зрозуміли? Як пояснити, чого я хочу?

«Покажи нам! - нашіптувала сила. – Відкрийся!»

І я відпустила! Почуття, що досі приховувала всередині, раптом вирвалися і ринули потужним потоком, змиваючи все на своєму шляху. Сум від розлучення з братами. Розпач, коли залишилася одна у величезному світі. Біль від втрати Джо, що досі просто розривав мене на шматки. І ось тепер ще батько…

Всі, кого я так любила, покидають мене! Розсипаються попелом, прослизаючи крізь пальці. Розносяться вітром і зникають у небутті… Невже і я так само зникну, ніби мене й не було ніколи?

- НІ-І-І!..

Джодаж, бог водної стихії

- Скажіть хоч би, куди саме ми йдемо? – допитувався найнастирливіший хлопчисько, із врятованих ним. - Всі вже втомилися і промокли до нитки.

- В місто, - пробурмотів чоловік, прислухаючись до відчуттів всередині. Хтось там, у місті, зараз використовує його магію.

- Куди саме? – не вгавав Давид. Так, здається, його звуть?

Видихнув! «Дратують!» Джо вже кілька разів встиг пошкодувати, що перехопив ту демонову карету.

- Є одне місце, де ховаються такі, як ви, - криво посміхнувся, згадавши, як ще нещодавно спостерігав за людьми з висоти пташиного польоту. Як швидко змінюється життя! - Але спочатку ми декого знайдемо!

- Кого? - зацікавився хлопчина.

- Ще не знаю!

Обійшовши місто, компанія увійшла через східні ворота, які, як не дивно, були відчинені, і навіть охорони на стінах не знайшлося.

- Де всі? - озираючись, поцікавився Адріан.

- Не знаю, - насупився чоловік. - Поспішимо!

Швидко проскочивши невеликий торговий квартал, що прилягав до стін Пальмари, компанія вийшла до широкої вулиці, по обидва боки якої, за високими парканами, ховалися особняки знатних ліердів столиці.

- Дивіться! - вигукнув наймолодший його доважок. - Що це?

У темному небі над містом стрімголов закручувалася величезна воронка, повільно спускаючись униз. Дощ посилився, перетворюючись на справжню зливу, а поміж важких хмар раз за разом проскакували гіллясті блискавки.

- Залишайтеся тут! – наказав, не озираючись. - А краще десь сховайтеся!

Коли чоловік прибув на місце, було вже пізно. Воронка дісталася землі, знищуючи все, до чого торкалася, вириваючи дерева з корінням, рівняючи із землею сад. Величезний особняк, який ще недавно красувався на цьому місці, швидко розносило на дрібні тріски.

У голові зашуміло, а пальці судорожно стиснулися в кулаки. Хто посмів так бездарно використати його силу?

- Куди? – відчув, як хтось перехопив його за лікоть, не дозволяючи кинутись у саму гущу подій. – Жити набридло?

Струснувши головою, Джодаж спантеличено озирнувся. Навколо особняка зібралися майже всі вартові столиці, намагаючись створити єдиний щит, аби утримати стихію на місці. Хтось кричав, роздаючи накази направо і наліво. Хтось ридав, нарікаючи на життя та жорстоких богів. Слуги, збившись до купи, боязко озиралися, певно в пошуках господаря. І лише троє перехожих, на відстані від усіх, притулившись до стіни, з тривогою стежили за тим, що відбувається.

«Вони щось знають! - зрозумів чоловік, прямуючи в потрібний бік. Занадто розуміючими та уважними були ті погляди. - Точно, знають!

- Хто всередині? - накинувся на чоловіка середніх років у запиленому, місцями розірваному одязі та скуйовдженим волоссям.

Проте у відповідь лише тиша. Збліднувши, немов примару побачив, чоловік тільки шоковано на нього вирячився.

- Відповідай! Хто всередині? – натиснув, втрачаючи самовладання.

- Майя... – пробелькотів невпевнено. - Там Майя!

Пальмара, місце трагедії

Він відчув проникнення до будинку ще перебуваючи у палаці. «Бовдури! – майнуло зневажливе. - Невже вони справді вважають себе розумнішими за мене?»

Загадково посміхнувшись, чоловік продовжив неспішну розмову, вислуховуючи чергового охочого вилити йому свою душу. Дрібні проблеми співрозмовника більше дратували, аніж викликали інтерес, тому він просто пішов. Тим паче, ситуація в особняку загострилася. Хто б це не був, він виявився більш умілим, аніж він розраховував. Або ж більш удачливим…

- Я їду! – повідомив першому зустрічному слузі, а за кілька хвилин до входу палацу підкотила чорна, наче смола, карета.

Погода все погіршувалась. Магічні потоки над містом натяглися, завібрували, збиваючи з пантелику місцевих магів. Бо не відчути магічного втручання було не можливо. Хто б зараз не перебував у його будинку, його не слід зневажати!

- Швидше! - наказав кучерові, помітивши, як у небі почала закручуватися величезна воронка. Охоронні нитки, що чоловік міцно тримав у руках, аби вберегти свої скарби неушкодженими, рвалися одна за одною, не витримуючи напруження. Такими темпами, якщо не поспішить, охороняти вже буде нічого!

Різкий порив вітру та блискавка, що спалахнула над головою, злякали втомлених уркусів. Схропнувши, вони навідріз відмовилися йти далі. І як би не старався кучер, це ні до чого не привело. Плюнувши на все, чоловік вискочив з карети і кинувся до будинку, куди вже з'їжджалися вартові з усього міста.

Але як би не поспішав, як би не сердився, він спізнився! Торкнувшись будинку, величезний смерч за лічені миті знищив усе, що він творив роками, десятками років. Магічні нитки рвалися, стародавні заклинання розсипалися порохом, віддаючись болем у всьому тілі. Пізно! Занадто пізно!

Загарчавши, мов дикий звір, він зник, розчиняючись у холодному потоці небесної вологи, що ніяк не припинявся. Сьогодні він програв битву, та невдовзі виграє війну!