Як НЕ вийти заміж за бога

Королівський палац Талласії, таємний кабінет

- Хто це зробив? - прогарчав чоловік, заледве стримуючи магію і бажання щось розтрощити.

- Ми не знаємо, - звітував гвардієць, винувато схиливши голову. - Мої люди обшукали все, перевірили кожен закуток, проте жодних слідів знайти не вдалося. Одне можу сказати напевне, працювали професіонали!

- Це я вже й сам зрозумів! - психував господар кабінету, підводячись з-за столу. - Думаєш, це їхніх рук справа?

Здалося, чи в його голосі ковзнув біль.

- Не впевнений, - відповів співрозмовник. – Занадто не логічно. Схоже, до нашої справи долучилася третя сторона…

- Сподіватимемося, що їхні плани збігаються з нашими, - скривився чоловік. - Як там Захрем?

- Виживе, - знизав плечима гвардієць. – Схоже, його не планували вбивати. Лише тимчасово знешкодити. Але є й інша проблема…

- І? – розлютився головний.

- Вони викрали Фріду...

- ЩО? - вибухнув чоловік. – Як? Коли?

- Вчора бачили, як вона від'їжджає від палацу в кареті без будь-яких розпізнавальних знаків. Безперечно, це справа рук храмовників. Але ми не впевнені, навіщо вона їм…

- Вієру допитували?

- Не довелося, - хмикнув гвардієць. - Він усе визнав сам. Наш шпигун запевнює, королева в викрадені не замішана.

- Це її не виправдовує! - скривився головний, повертаючись за стіл. - Знайдіть, де тримають Фріду, і не спускайте з неї очей, але не більше. Хочу побачити, що вони задумали.

Згідно кивнувши, співрозмовник все ж таки не втримався і запитав.

- Ви не боїтеся, що її можуть вбити?

- Ні! – хмикнув чоловік. - Моя дівчинка нікому не дасть себе образити!

Майя

«Тихий сад» - маленький готель неподалік центру, прихований у тіні інших будинків, знову наповнився людськими голосами. З недавніх пір він перетворився на наш таємний штаб. Поняття не маю, як Біллу вдалося пояснити все, що відбувається, найдобрішій із людей, пані Рохнес, але тим не менш вона не заперечувала.

- Що далі? - поцікавилася у присутніх за накритим столом. Як сказала господиня закладу: «Жодних справ на голодний шлунок!» Всі підтримали, навіть я. І нехай всередині об ребра шалено билося зранене серце, розслаблятися все ще не було часу. – Якщо храмовники дійсно вирішили прикінчити Фріду, тоді нам варто поквапитися!

- Швидше за все, вони планували провести ритуал під час коронації, - втрутилася мовчазна Сара. – Принаймні я б на їхньому місці так зробила. Але що тепер? Навряд чи вони наважаться…

- Наважаться! - заявила впевнено, нутром відчуваючи наближення нової зустрічі з морським монстром. Ніколи не забуду його слизькі щупальця і моторошний рев, що пробирає до самих кісток! - Чим довше вони зволікатимуть, тим більша ймовірність, що хтось зможе їм завадити.

- Майя має рацію, - погодився Грант. - Нам потрібен дієвий план, як врятувати принцесу і не зустрітися з Морським богом.

- На рахунок «зустрітися», не впевнена, - загадково посміхнулася, - проте щось подібне до плану у мене вже намалювалося… Тільки нам необхідне дуже потужне джерело магічної енергії!

Я завжди підозрювала, що апарат для дихання під водою, який створив для мене Давид, рано чи пізно знову стане в нагоді. І ось цей момент настав! Бачили б ви очі хлопчаків, коли я виклала його на стіл!

- Не може бути! - вигукнув старшенький, хапаючись за своє дітище. - Як тобі вдалося?

- Невже ти справді вважаєш, що я здатна просто викинути твій винахід? - ображено хмикнула. Та довго дутися не стала. Не в моїх це правилах. Тим паче, коли тебе свердлять півдесятка зацікавлених поглядів. - За допомогою цього невеликого пристосування мені вдалося втекти минулого разу. Будемо сподіватися, що і цього разу він мене не підведе!

- Що означає тебе? - насупився Джо, пропалюючи мене гнівним поглядом.

Зрозуміла, не підтримає!

- Я пропоную врятувати Фріду під час ритуалу! – шокувала присутніх. – Насправді, це єдиний час, коли її залишать одну, без нагляду…

- Але ж вона буде в човні! – обурився Ед. Ось від когось, а від нього підступу точно не чекала. - Серед величезної бухти! На прицілі у морського монстра! Як ти собі це уявляєш? Хочеш, щоб він і тебе зжер заразом із цією... слизькою ррукамі? До демонів все! Нехай здохне! Світ від цього не дуже постраждає…

- Едмонд! - холодно припечатав Давид, помітивши, як від мого обличчя різко відринули всі фарби. Несподівано усвідомила, наскільки глибоко моя «смерть» поранила сім'ю. Саллі, Адріан, Ерік… мої улюблені брати, в їхніх очах більше не було ні колишнього куражу, ні передчуття. Схиливши голови, вони мовчки прислухалися до перепалки. - Фріда наша сестра, навіть якщо одна думка про це викликає огиду! Батько не хотів би…

- Батька більше нема! - сплюнув хлопець, схоплюючись на ноги і йдучи геть.

- Нічого, - тяжко видихнув наш старшенький. - Охолоне і повернеться! Викладай свій план…

І я розповіла. Мало кому він сподобався, проте лише так у нас був хоч крихітний, але все ж таки шанс вижити.

- План робочий, - раптом погодився зі мною Адріан, витягаючи з загальної купи карту берегової лінії Евандера та прилеглих островів. - Але нам доведеться роздобути швидкий корабель. Якщо сховатися за скелями, ми зможемо витягнути дівчат із води, перш ніж монстр розчавить їх своїми щупальцями. Майя, ти впевнена, що впораєшся? Якщо пам'ятаєш, Фріда буде не в собі.

Ще й як пам'ятаю! Сама ледь не стала жертвою гіпнотизуючих пісень жерців.

- З радістю поверну їй мізки на місце за першої ж нагоди! – реготнула, вже уявивши, як заліплю цьому шовковому вічно невдоволеному личку дзвінкого ляпаса.

- Добре! – кивнув братик, шокуючи не лише нас, а й дорослих бандитів. - Тоді на вас, Джо, зарядка апарата, на Біллі - корабель, а ми підготуємо Майю. Зрештою, нам не вперше!

Занедбаний особняк ближче до околиці столиці

Дощ припинився, щоправда, важкі хмари ніяк не хотіли змінюватися яскравим сонцем. Він не любив сиру погоду. Незважаючи на всі зілля та магію, гроза нагадувала про себе ниючим болем у кістках. І навіть зараз відлуння цього болю продовжувало псувати і так не найкращий настрій.

У двері несміливо постукали, отже, новини йому не сподобаються.

- Увійдіть!

У дверний проріз просунулась знайома гидка пика його помічника. І навіщо тільки він тримає цього бовдура поруч із собою? Помічник із нього ніякий. Треба було ще кілька років тому згодувати його Свавніру… Та що вже тепер?.. Ріффу більше немає! Нічого нема! Все, над чим він працював стільки років знищено!..

- Вибачте… - невпевнено за блеяв чоловік, помітивши, як від Майстра в різні боки повільно розповзається потік погано контрольованої магії смерті.

- Говори! – гаркнув господар, перехоплюючи управління над своєю силою та емоціями.

- Напад на принца, - пискнув помічник, стиснувшись у грудку. «Правильно! Посланець із поганими новинами завжди помирає першим!» - Коронацію доведеться відкласти на невизначений час…

Міцно заплющив очі, відчуваючи, як злість отруйним тайпаном закручується в його животі.

- Хто посмів? - прогарчав голосніше, аніж збирався. Час невблаганно витікав крізь пальці. Зволікання рівнозначне смерті!

- Ми не впевнені... – пробубонів храмовник, схиливши голову. – Думаємо, це поплічники старої влади…

- Думаєте?.. - реготнув майстер, аж мороз поповз під шкірою у гостя. - Це вже не важливо! Готуйтесь до ритуалу!

- А як же конспірація? – спохватився гість, збліднувши до синяви.

- Ніколи! - відвернувшись, Майстер знову поглянув на повільно помираючий сад. – Починайте ритуал! Завтра вранці ми закінчимо почате... І приготуйте карету! Настав час доставити нашу принцесу до її нареченого.