Як НЕ вийти заміж за бога

Майя

Седмиця пройшла без будь-яких подій. Хіба що Джо створив справжній фурор! Ніхто не очікував, що за копицею неслухняного волосся ховається настільки вражаюча зовнішність. Так, він і раніше несвідомо притягував погляди. Здавалося, за цією широкою спиною нічого не страшно. Проте зараз… Боги, та просто пройти спокійно вулицею стало справжнім випробуванням! Кожна жінка вважала своїм обов'язком, як мінімум, провести його зад пильним, пожираючим поглядом, а як максимум, залишити свої контакти або ж іще гірше, на місці домовиться про зустріч! І так щодня, щохвилини…

- Та ти ревнуєш! - веселився Делвін, спостерігаючи за натовпом затятих шанувальниць Джо, які оточили чоловіка біля стійки в лігві Білла.

- Не мали дурниць! - відмахнулася, намагаючись менше дивитися у бік галасливої напівроздягненої компанії. І як тільки в них ще всі принади не повивалювалися з такими відвертими декольте? – Просто набридло чути цей неприємний вереск!

- Ну-ну! – скептично оглянув мене хлопець. - Ти бреши-бреши, та не забріхуйся! Собі можна часом та й правду сказати. Раніше здоровань нікому не був потрібен, як до речі і тобі, а зараз он, нарозхват! Прикро, мабуть, залишитися осторонь?

- Та іди ти!..

Плюнувши на все, побрела нагору. Сьогодні в нас останні збори перед вилазкою. Якщо не прорахувалися, завтра граф Брау поїде до столиці за своїм замовленням. І ми повинні бути поруч! Дуже сподіваюся, що все пройде гладко, інакше всім буде непереливки!

- Ти рано, - пробурмотів Білл, вчитуючись у якісь документи.

- Внизу надто галасливо, - постаралася, аби голос звучав якомога байдужіше. - Можна, я тихенько тут посиджу?

Чоловік підняв на мене здивований погляд, але проганяти не став. Напевно, мені все ж не вдалося приховати роздратування і образу, що повільно закипала в душі (останнім часом вони постійні мої супутники), проте розпитувати не став. І за це я була йому щиро вдячна.

- Якщо вже прийшла, - вирвав з роздумів спокійний голос, - тоді візьми он той конверт. Там дещо, що завтра стане тобі в нагоді! Якщо, звичайно, ти не передумала вирушати з нами…

- Не передумала, - посміхнулася, схопивши запропоноване. Всередині виявились якісь папери. Здивовано переглянувши їх, зрозуміла, до чого хилив Грант. – Це ж документи!

Вражено розглядала своє нове свідоцтво про народження, приписку і навіть сертифікат про закінчення середньої жіночої школи Евандера.

- Вибач, це все, що встигли зробити за такий короткий час, - посміхнувся голова Темного кварталу.

- Цього більш ніж достатньо, щоб розпочати нове життя! - захвату не було межі. - Майя Грант?..

Шоковано глянула на Білла. Він дав мені своє прізвище?

- Сподіваюся, ти не проти?..

- Ні-ні! - на очі навернулися сльози. Востаннє ось так, безкорисно, про мене дбав лише батько. - Дякую!..

У двері постукали і до кімнати увійшли Делвін, Сара, ще пара трійка чоловік разом із Джо. Друг якось здивовано оглянув мене, проте так нічого й не спитав. Сховавши папери, уважніше прислухалася до розмови.

- Так, хлопці, - підвівся із-за столу голова Темного кварталу, - план простий і складний водночас. Зі слів нашої людини, завтра вранці Брау вирушить на зустріч із майстром. Наше завдання: непомітно прослідкувати за ним та проконтролювати угоду. Перша група має дізнатися де зберігаються креслення, а друга – перехопити небезпечний артефакт!

- "Око Нарой" буде активовано, - продовжив Джо, повернувшись до свого звичного незворушного образу. - Не раджу пхати до скриньки свій цікавий ніс чи то кінцівки, якщо не хочете залишитися без них! І ще, пильнуйте, аби скринька не пошкодилася!..

- Так-так, - фиркнув Делвін, той самий, на кого якраз поклали цю складну місію, - ми зрозуміли! Один промах, і залишимося без голів!

Джо якось приречено зітхнув, наче перед ним сиділа купка малолітніх дітей, а не злочинці та вбивці, проте продовжив.

- Ні, Делвіне! Якщо ви промахнетеся, зникне Евандер!

Серце пропустило удар! Невже це й справді така страшна зброя? Тоді навіщо ж створювати те, що ніхто не в змозі контролювати? Судячи з гробової тиші, яка повисла у кімнаті, про це подумала не лише я.

- Повторимо! - втрутився Білл, повертаючи нас до реальності. - Сара і Майя, на світанку ви пройдете порталом до Пальмари і чекатимете графа по той бік. Не хвилюйтеся, там вас зустріне наша людина! Ми з Джо пройдемо відразу ж за Брау. Делвін, твоя справа чекати тут. Перехопити «Око» потрібно до того, як воно потрапить у його особняк. Боюся, провернути старий трюк ще раз нам не вдасться. Діємо швидко і тихо! Якщо боги будуть до нас прихильні, ми врятуємо не лише Темний квартал, а й усю Талласію.

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

Він сидів у своєму кабінеті, перечитуючи черговий наказ, коли в двері постукали. Роздратовано скривився! Останнім часом цей звук не обіцяв нічого хорошого. Всі, кому не ліньки, намагалися переконати монарха в тому, що його рішення помилкові і ні до чого доброго не приведуть. Кожен стверджував одне: зміни в такий невдалий рік обіцяють не тільки величезні втрати, а й страшні руйнування!

Невдалий рік? Це вони про смерть його доньки так відгукуються? Просто "невдалий рік"? Він убив власну дитину через страх перед змінами, а їх хвилює лише власна вигода? Як же, король наважився притягнути до палацу бастардів! Нечуване нахабство! Не пішов на поводу у знахабнілих жерців? Ще один промах! Не підкорився волі богів? Страшний гріх!.. Що ж, нехай карають. Куди вже гірше?..

І взагалі, його давно покарано: дурістю та слабохарактерністю, страхом перед змінами і перед власним майбутнім!..

Майя, його маленька смілива дівчинка, не раз жартувала, що колись обов’язково змінить цей світ… Що ж, вона мала рацію! Тепер Талласія зміниться, і ніхто не зможе стати йому на заваді!

- Батьку, можна? - вирвав із роздумів знайомий голос. До кімнати тихо пробрався Давид. Оглянувши сина, чоловік підсвідомо відзначив його втомлений вигляд та пригнічений настрій.

- Що трапилося? - спробував зробити голос м'якшим, проте вийшло відверто погано. Останнім часом роздратованість – це його звичний стан.

- Є розмова! – не відступив хлопець, хоч і помітно нервував. – Я хочу знати, навіщо ти наказав перевезти нас сюди?

Біль, що проскочив у голосі сина, здивував і трохи охолодив злість, яка так невчасно закипіла всередині. Важко зітхнувши, Герман відсунув папери:

- Подумав, що у тому замку надто багато нагадувань про… вашу сестру, - відповів відверто, хоч і не збирався нікому про це розповідати. – Вам тут не подобається?

- Ні! – категорично заявив принц, здивувавши батька. - Хіба можуть комусь подобатися постійні шпильки, підступи та плітки?..

- Ти здивуєшся, дізнавшись, скільки ліердів готові вбити за можливість хоч ненадовго потрапити до цього світу, - реготнув монарх, відкидаючись на спинку крісла.

Давид скривився, проте відступати не став.

- І все ж…

Скуйовдивши волосся, Герман вирішив бути відвертим до кінця. Кого-кого, а цих шибеників нізащо не проведеш дешевими трюками та брехнею. Він сам виховав у них почуття справедливості, гіпертрофовану уважність та проникливість. Певно, настав час пожинати плоди!

- Своїм вчинком Майя наразила всіх вас на небезпеку, - Давид здивовано скинув брову. - Жерці залишилися незадоволені, їхній бог не отримав жертви, а тут ще й я пішов проти традицій… Думаю, незабаром нам доведеться в повній мірі відчути наслідки прийнятих рішень.

- Думаєш, вони насміляться нашкодити нам? - виловив головне із розмови хлопець.

- Влада псує людей, синку, - криво посміхнувся монарх. – Особливо, якщо вона ґрунтується на страхові…