Як НЕ вийти заміж за бога

Білл Грант – голова Темного кварталу Евандера

Все йшло за планом! Вони з Джо прибули на портальну площу Пальмари якраз у той момент, коли граф Брау швидко віддалявся від задоволеної, хоч і трохи запиленої Сари.

- Ти як? – запитав у коханої, допомагаючи їй підвестися із землі.

- Нормально! - посміхнулася жінка. – Маячок на місці.

- Чудово! - кивнув Білл. - Ніколи не сумнівався у твоїх здібностях. Джо, далі справа за тобою!

Велетень не відповів. Він просто заплющив очі, випускаючи назовні свою магію, неймовірно сильну магію! Не дарма Білл, свого часу, по остерігся ставати йому ворогом. Потужний потік понісся слідом за самохідною каретою, що якраз губилася поміж сотень вулиць.

Через якусь мить чоловік вказав потрібний напрямок. Маячок, який створив один із підопічних артефакторів Гранта, завчасно налаштували на магію Джо. Чому саме його? Тому що він ще не засвітився у злочинних колах Евандера, і жодна захисна система не зможе його виявити. Ну, так стверджував сам Грейс. І судячи з того, що граф так і не засік маячка, це й справді спрацювало!

Містом пересувалися на різних каретах та різними шляхами, лише час від часу перетинаючись. Білл разом із велетнем, і Сара з Майєю. Все, як кажуть, заради більшої безпеки.

Поворот, поворот, ще поворот... Незабаром позаду залишився центр Пальмари, потім - заможні квартали. Вулички ставали все вужчими, бруківка більш вибоїстою, а люди біднішими. Що відбувається?

- Нас помітили? - напружився Білл, помічаючи, як збільшується швидкість самохідної карети графа.

- Ні, - відповів Джо, заговоривши вперше з того часу, як вони зустрілися вранці. - Він боїться!..

- Місцевих? – здивувався Грант. Хто-хто, а цей самовпевнений ліерд аж ніяк не нагадував боягуза. Швидше, трохи занедбаного божевільного!

- Хазяїна! - хмикнув маг. – Схоже, граф ще не знає, що на ньому стоїть магічне тавро…

- Тобто…

- Думаю, це сталося, коли вони підписували договір про нерозголошення, - продовжив шокувати Джо. - Впевнений, Брау не перечитував те, що вказувалося дрібним шрифтом, інакше він би нізащо не погодився… Колись, це було досить популярною практикою. Заради збереження таємниці, в договір вписували магічний код - заклинання, що лягало на клієнта терміном довічно і не підлягало знешкодженню. Таким чином, якщо клієнт розповідав хоч комусь про контракт або прописані в ньому пункти, то гинув на місці.

- Отже, він сам попався на власний гачок! - реготнув Грант. – Що ж, так йому й треба! Шкода, допит у такому разі скасовується!

Ще через десять хвилин, самохідна карета зупинилася біля непримітного будиночка, з облупленою фарбою на дверях та тріснутим віконним склом. Вискочивши з карети просто у брудну калюжу, Брау голосно вилаявся і різким кроком, страшенно нервуючи, влетів до будинку.

Білл, мов тінь, прошмигнув під вікнами, намагаючись зазирнути до кімнати. Проте брудне, затягнуте павутиною скло, яке з десяток років не бачило ні води, ні ганчірки, навряд чи пропускало всередину хоча б сонячне світло, що вже говорити про інше. Сплюнувши від досади, чоловік спробував застосувати підслуховуюче заклинання, але так нічого і не досяг.

- Всередині будинку встановлено щит від прослуховування, - скривився Гранд. - Якщо спробую його зламати, нас помітять!

- Тоді, почекаємо, коли вони вийдуть - спокійно знизав плечима Джо. – Навряд чи це триватиме довго…

- Що тут у вас? – буквально з нізвідки вискочила Сара у супроводі схвильованого, але задоволеного дівчиська.

- Вони тут? - Майя нетерпляче зазирнула у вікно. - Нічого не видно!

- Тут, - скривився чоловік. Плани валилися, як картковий будиночок. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, Білл сам у всьому винен! Не так уже й важко було здогадатися, що без прикриття такі зустрічі не проводяться. – Але почути їх ми не зможемо! Щит надто чутливий. Якщо зачеплю…

- Так не чіпай! – відмахнулося дівчисько. - По суті, нічого не змінюється! Ви поїдете за графом і спробуєте відібрати артефакт, а ми з Сарою простежимо за майстром. Нічого складного!..

Джо рикнув, але промовчав. Йому, як і самому Гранту, абсолютно не подобалося те, до чого все йшло.

- Ви не залишитеся наодинці з цим магом! - висловив Білл прийняте щойно рішення. - Це занадто небезпечно! Одна справа, хоча б мати уявлення, хто це, а інша – лізти на рожен, як новонароджені горраї. Ми навіть не знаємо, який рівень магії у нього!

- Так я подивлюся! – не вгамовувалося «шило в м’якому місці».

- Білл, - перервала Сара наростаючу суперечку, - Майя має рацію: ми не можемо зараз відступити.

- Саро!..

- НЕ перебивай! - жінка рідко наполягала на своєму. Вона частіше мовчала і впевнено робила свою роботу, аніж втручалася в конфлікти або намагалася хоч якось вплинути на коханого чоловіка. За це Білл найбільше її поважав! Не кожна зможе підтримувати і спрямовувати настільки ненав'язливо, проте вперто. – Я завжди на твоїй стороні, але зараз у тобі говорить не розум, а страх. Не можна піддаватися паніці! Ми впораємося, навіть якщо доведеться імпровізувати!

Вхідні двері рипнули, випускаючи блідого до синяви, проте задоволеного графа Брау.

- Тоді зробімо це! - рикнув голова Темного кварталу, зникаючи в тіні будинку.

Майя

Серце вискакувало з грудей, у голові шуміло, а руки тремтіли, наче в алкоголіка, та я все одно швидко рухалася слідом за високою постаттю в довгому сірому плащі з каптуром, що повністю приховував його обличчя...

Все пішло шкереберть ще біля того злощасного будинку. Спочатку щит, який не дозволив підслухати розмову всередині (безглуздо було про це не подумати заздалегідь. Наш прорахунок!), потім у карети, яка нас підвозила, відлетіло колесо просто посеред дороги, а далі на Сару налетіли вартові, котрі вигулькнули, наче з-під землі, і вирішили перевірити її документи. Якось не віриться, що все це випадковість! Ось чому зараз, ледь не задихаючись від втоми, я переслідувала невидиму для інших особу.

Вкритий магічним щитом, він вийшов зі старої розвалюхи і, немов на крилах, помчав у бік центру Пальмари. Як ми його помітили? Та випадково, як же іще! Від адреналіну, що з самого ранку кипів у крові, мої здібності загострилися, вловлюючи всі силові завихрення в радіусі декількох сажнів. Його магія пахла кров'ю та сіркою!..

Замислившись на хвильку, не помітила, як постать у плащі зникла. Коли?.. Куди?.. Озирнувшись, зробила за інерцією ще декілька кроків, коли щось сильне схопило мене за шкірку і буквально в печатало спиною в кам'яний паркан якогось особняка.

- Хто ти така і що тобі треба? - прошипів моторошний нелюдський голос з-під капюшона. В обличчя повіяло потойбічним холодом.

- Ніхто! - пискнула, стискаючись від страху. Ось тобі й пограла у шпигунку! – Ніхто! Я нічого не зробила! Відпустіть!

- Навіщо ти переслідуєш мене! - капюшон наблизився майже впритул, проте за неприродною пітьмою, що клубилася всередині, нічого видно не було.

- Вибачте! - на очі навернулися сльози. Свого часу довелося відпрацювати цей трюк до автоматизму. - Вибачте, пане! Я не навмисне! Я додому поспішала! Сьогодні батько повертається, лаятися буде, що я, як жебрачка, з бідняками вожуся!..

Стиснувшись ще більше, заплющила очі, поки по щоках продовжували котитися величезні сльозинки. Запах сірки був настільки нестерпним, що навіть у носі засвербіло. Аби лишень не чхнути! Аби не чхнути!..

Через хвилину, що розтяглася вічністю для мого сполошеного серця, маг різко відсторонився, відпускаючи роздертий комір колись скромної, простої сукні. А ще за мить, у провулку я залишилася зовсім одна. Ноги підкосилися!

Оце та-ак!.. Ще одна подібна вилазка, і я або помру, або ж посивію! Дуже сподіватимемося на останнє.