Як НЕ вийти заміж за бога

Майя

Кухня знайшлася у напівпідвальному приміщенні. Невелика, з купою закопчених сковорідок та котелків. На величезній магічній плиті вже щось булькало і парувало, досить апетитно, якщо чесно.

- Новенька? - запитала велитенська жінка, витираючи руки запраним сірим фартухом. Вище мене на добрих дві голови, з видатними грудьми, якими можна не лише спокушати чоловіків, а й убивати неугодних, вона справляла дуже-дуже лякаюче враження.

- Так, - посміхнулася Кора, нишком заглядаючи під усі кришки, куди тільки змогла дістати. – Лівка взяла!

- Кволенька якась, - хмикнула кухарка, оглянувши мене з ніг до голови.

- Та трохи є, - погодилося дрібне дівчисько. От уже! Р-р-р!.. – Сподіватимемося, що хоч седмицю протримається. Алейко, ти розкажи їй тут про все, а я поки хоч черствого хлібчику погризу. Звечора ні крихти в роті не було…

Похитавши головою, Алейка відсипала Корі якогось варива в миску і відрізала шматок житнього хліба.

- На ось, їж! А то зовсім худа. Хто ж тебе замовлятиме з такою-то фігурою? Хіба що, збоченці якісь…

Даремно мала сіла їсти, не дослухавши знайому. Від такої радісної перспективи дівчинка аж подавилася.

- Рано мені ще! – обурилася Кора.

- Ну-ну! Звати тебе як? - це вже мені. І що сказати? Треба було заздалегідь щось вигадати чи як?

- Е… Майя…

- Не місцева, чи що? - Алейка подивилася на мене уважніше. Невпевнено кивнула. – Он воно як. Ну, тоді слухай уважно і нічому не дивуйся! Коли дівчата прокинуться, даси їм оце…

У казанку мірно булькала в'язка смердюча чорна жижа.

- І вони це їдять? - не втрималася, гидливо зморщивши ніс.

- Дурна, чи що? – обурилася кухарка. – Хто ж стане таке їсти? Ні! Вони цим мажуться, щоб шкіра була м'якою та шовковистою… Потім принесеш їм це, кожній по склянці, не більше. Зрозуміла? Потім це і лише тоді оце!

Жінка вказала на глечик з коричневим дещо, дуже схожим на шоколад, що правда пахне, як блювотина, а потім на величезний казанок з яскраво-жовтим варивом з приємним цитрусовим ароматом і поменше із зеленою пінистою жижею.

- Цим теж мазатимуться?

- Зовсім темна! - констатація факту, нічого більше. Навіть не прикро. - Це щоб організм очистити. Так постать залишиться стрункою, а зуби білими.

- Ого! І це все ви самі готуєте? - з повагою подивилася на Алейку. – Таке б у гарні пляшечки розлити і на продаж у якомусь магазинчику виставити… Оце були б заробітки!..

Тьху ти! Це все поганий вплив Делвіна в знаки дається. Це він весь час фонтанував ідеями, як легко заробити!

Коли виринула зі спогадів, помітила шоковані погляди кухарки та Кори.

- Що? Багаті люблять мазатися всякою поганню, - знизала плечима. – Невже не знали?

Перекусивши тією ж жижею, що й Кора (виявилося, це смачнюче м'ясне рагу), пішла нагору, виконувати свої обов'язки. Таких, як я, служниць було ще троє. Мовчазні невидимки, що прискіпливо виконують свою роботу, вони снували між кімнатами, допомагаючи жрицям кохання підготуватися до вечора.

Мої шість кімнат виявилися усі на четвертому поверсі. Якби не знала, де перебуваю, ніколи б не повірила, що це повії. Красиві молоді дівчата з білою шкірою, доглянутим волоссям і примхливо підібганими пухкими вустами, всі, як одна, зустріли мене байдужими холодними поглядами. З такими не заговориш! А вже домовитися про те, щоб хоч мигцем глянути на необхідного мені ліерда, навіть намагатися не варто.

- Волосся завивати вмієш? - раптом запитала одна з дівчат, коли я забирала спорожнілий посуд. Навіть озирнулася, щоб зрозуміти, чи це вона до мене?

- Трохи...

Велично махнувши, аби приступала, вродлива блондинка почала наносити на шкіру яскраві фарби, які повинні були чи то підкреслити її переваги, чи то сховати недоліки, незрозуміло. Час від часу, дивлячись на результати моєї роботи, дівчина схвально хмикала.

- У тебе непогано виходить, - похвалила блондинка, задоволено роздивляючись себе у великому дзеркалі. – Чому одразу не сказала, що вмієш чаклувати? Маги у нас на вагу золота!

- Ну… - спробувала викрутитись. – Магія у мене специфічна, і для тонкої роботи не призначена. Але завити волосся або почистити дрібні плями зможу!

- Он як, - зацікавилася повія, уважніше до мене придивляючись. - І що ж у тебе за магія така?

Демони! Навіщо тільки бовкнула? Тепер спробуй викрутитися з цієї халепи!

- Е… Ну, якщо дуже сильно зосереджуся, то зможу побачити зачарований предмет чи ні…

Взагалі-то, це підвладно усім магам, котрі хоч трохи та вчилися, навіть тим, у кого рівень магії фіолетовий, але про те мало кому відомо. Та й «фіолетові» ніколи в житті не витрачатимуть свої крихти магії на таку нісенітницю.

- Правда? - надихнулася дівчина, схопившись з пуфика, на якому досі сиділа. – Є в мене одна річ… Клієнт подарував! Сказав, зачарована, захистить від будь-якої небезпеки. Можеш поглянути, правда це, чи набрехав?

Знизавши плечима, прийняла з рук красуні невелику підвіску у вигляді пір’їнки на золотому ланцюжку. Тонка робота. Дорога! Цікаво, ким працює цей клієнт, якщо зміг дозволити собі таку красу? Придивившись, зрозуміла, що підвіска й справді зачарована. Такий собі оберіг. Не знаю, як від небезпек, а от дрібні неприємності відвести зуміє.

- Ну? – у нетерпінні підганяла білявка. - Що там?

- Він не збрехав, - винесла свій вердикт, опускаючи подробиці. Навіщо розчаровувати людину? - Це справді оберіг ...

Але мене здивувало не це. А те, що магія, якою була оповита підвіска, видалася якоюсь знайомою. І де я могла її раніше бачити? Можливо, випадково помітила, коли Майстра переслідувала минулого разу?..

- Він, мабуть, дуже багатий… - закинула вудку, відзначивши, як дівчина напружилася. Конкуренції боїться чи що? – Твій клієнт!.. Раз зміг собі дозволити такий дорогий подарунок.

- Дуже! – захопливо вигукнула блондинка. – Більше того, він близький до вищих чинів нашої країни. Сам король із ним рахується!..

Навіть так?.. Моєму подиву не було межі. Не пригадую, щоб татко з кимось справді рахувався. Хіба що з деякими міністрами...

- До речі, - повернула до реальності нова знайома, - саме сьогодні він повинен до мене зайти! Цзин просила підготуватися якнайкраще… Принеси мені з шафи оту сукню! Червону, зі срібною вишивкою…

«А ось і він, мій шанс!»

В одному з особняків Пальмари

- Як тривають приготування? – спокійний мелодійний голос розрізав тишу великої кімнати, стіни якої приховували величезні стелажі з книгами. Чоловік сидів за робочим столом біля вікна, коли його співрозмовник упевнено ввійшов усередину.

- Все за планом! – скрипуче відзвітував гість, виблискуючи задоволеною усмішкою. - Ритуал пройде вчасно. Впевнений…

- Минулого разу ти також був впевнений! – нагадав про невдачу його покровитель. – І що зрештою?.. Твій обов'язок врахувати всі можливі варіанти розвитку подій та довести ритуал до логічного завершення. Будь ласка, не зіпсуй все!

- Слухаюсь! – побожно вклонився чоловік. – Ще накази будуть?

- Так! - зловтішна посмішка розповзлася зморшкуватим обличчям. - Повертатимешся, приведи до мене найкращу дівчину… Свавнір зголоднів!