Як НЕ вийти заміж за бога

Фріда, принцеса Талласії

- Що ви собі дозволяєте? - злилася принцеса, кидаючись усім, що потрапляло під руку в замкнені двері. Вже другий день її, без жодних пояснень, тримають у цій кімнаті. Ні, годували регулярно, проте чогось більшого від храмовника, який час від часу її відвідував, добитися не вдавалося. – Відкрийте негайно!.. Ви знаєте хто я? Я принцеса Талласії! Незабаром мене знайдуть і тоді, обіцяю, вас стратять! Усіх до єдиного!..

Але, як би вона не намагалася, як би не зривала голосу, результату не було. Фріда розуміла, що викрали її не просто так, а щоб змусити матір слухатися. І все, що їй було потрібно, це дочекатися коронації. Не вб'ють же її насправді!.. От тільки змусити себе покірно сидіти не в її характері, а діяти з анти магічними наручами, які одразу ж почепили на її зап'ястя, все одно, що битися головою об стінку!

- Випустіть мене негайно! - гепала каблуком у двері, коли ці самі двері раптово відчинилися. Заледве встояла на ногах!

По той бік отвору височіло два величезні охоронці в балахонах храмовників з перекошеними від злості мордами.

- Нарешті! - видихнула дівчина, відійшовши на крок назад. - Негайно відведіть мене до вашого господаря! Що він собі думає?..

Та слухати принцесу ніхто не став. Наступної миті храмовники підхопили Фріду під руки і потягли геть із дому. Як дрібного віргла, вони тягли за собою принцесу, не помічаючи ні гучних обурень, ні брикання.

За кілька годин тряски в кареті, вся компанія опинилася на березі моря. Сонце вже торкнулося води, фарбуючи небо оранжево-червоними барвами. Над спокійною темною гладдю відчайдушно кричали птахи, намагаючись зловити свій останній на сьогодні улов. А в порту вирувало життя.

Одні матроси покидали свої кораблі на ніч, інші завантажували товар, аби рано-вранці вирушити в плавання. Суворі вантажники та брудні шустрі хлопчаки снували туди-сюди, зайняті своїми справами, абсолютно не помічаючи багато зодягненої ліерди та двох її супроводжуючих. У розпачі Фріда навіть спробувала перехопити одного із тих, хто пробігав повз, та її різко відсмикнули назад.

- Іди! - рикнув супроводжуючий, боляче штовхнувши в спину.

- І не рипайся! – додав інший.

Принцеса гидливо скривилася! Хіба можна так поводитися з королівськими нащадками? Невже їх не вчили елементарних норм та правил?.. Ну-ну! Нехай тільки вона звідси вибереться! Бачать боги, пощади не буде нікому!..

Але, як би Фріда не злилася, пручатися більше не намагалася. Можливо, саме тому її провели до досить просторої каюти і навіть нагодували. А вдосвіта розбудили ввічливим стукотом у двері.

- Прокидайтеся, Ваша Високосте, - до кімнати зайшов уже знайомий раніше чоловік. Окинувши напівроздягнену дівчину байдужим поглядом, гість підійшов до невеликого віконця. – Ми вже майже на місці… Зараз вам принесуть їжу та одяг. Поводьтеся добре і, я обіцяю, все закінчиться, не встигнувши початися.

- Що ви маєте на увазі? - прикриваючись ковдрою, насторожилася принцеса.

- Побачите! – буркнув Майстер, покидаючи каюту.

Незабаром і справді принесли сніданок, а потім у кімнату ввійшли дві вже не молоді жінки. Не розмовляючи і не відповідаючи на запитання, вони наполегливо переодягли Фріду в легку, не сковуючу рухів сукню, прикрасили волосся і шию коштовностями, обприскали надто нудотними парфумами, від яких навіть голова закружляла, і так само мовчки пішли. З дзеркала на принцесу дивилася гарна, проте надто вже бліда незнайомка.

- Виходь! - прогриміло знайомим басом від входу. Прибули її супроводжуючі.

Пересмикнувши плечима, принцеса статечно випливла на палубу. Що б не задумав цей божевільний маг, вона нізащо не дозволить принижувати себе. Так думала Фріда доти, доки не озирнулася. Немов моторошний монстр, роззявивши пащу, їхній корабель поглинала знайома темна бухта.

- Навіщо ми тут? - нервово посміхнулася, не в змозі відірвати погляду від крутих берегів, де ще недавно вона проводжала до Морського бога свою «сестру».

- Щоб закінчити розпочате, - відсторонено відповів Майстер. Від його страшного, неприродно глухого голосу пробрало морозом до самих кісток.

- Ні, - не повіривши власним вухам, похитала головою. – Ви не можете… Не маєте права!.. За законом лише бастарди…

Голос хрипів і зривався. Дихання сперло, а серце підкотило до горла, намагаючись вистрибнути і втекти. Вперше у своєму житті талласійська принцеса злякалася.

- Закони – це лише казка для простого люду! - знущався співрозмовник, насолоджуючись жахом в її очах. - Ваш покійний татусь свого часу даремно зупинився! Якби він дійсно цінував ваше життя, то нізащо б такого не допустив!..

- Тоді візьміть когось іншого! - верещала Фріда, втрачаючи самовладання. – Де ті прокляті бастарди, коли вони потрібні?.. Візьміть простолюдинку!..

- На жаль, божественна часточка передається тільки прямим нащадкам королівської династії, - скривився чоловік, ігноруючи повільний відступ дівчини. Один рух рукою і принцесу підхопили з обох боків її «охоронці». – А мені дуже важливо, щоб Морське чудовисько поглинуло саме її…

- Але навіщо? - смикнулася Фріда. Марно! Храмовники тримали міцно. – Не думаю, що королівству загрожують усі ті катастрофи, про які йдеться у легендах. Інакше хаос настав би ще після витівки Майї!

- Не загрожують, - згідно кивнув співрозмовник. – І ніколи не загрожували!

- Не розумію… – оторопіла принцеса. Навіть пручатися перестала.

- Все заради життя, - замріяно посміхнувся Майстер, нарешті поглянувши на наречену бога. У темних очах виразно плескалося божевілля. – Заради вічного життя… Посадіть її в шлюпку!.. І зв'яжіть міцніше!.. Не вистачало ще, щоб і ця втекла…

Корабель підійшов до берега зовсім близько. Храмовники заворушились, забігали. На воду спустили шлюпки, кинули якір, згорнули вітрила. Всі готувалися до знаменної події, виклику Морського бога.

Ще зовсім недавно, стоячи на крутому схилі цього самого берега, Фріда задоволено розглядала злякане, бліде обличчя Майї, а сьогодні сама пройде її шляхом. Чому ніхто не поспішає її рятувати? Чому ні матір, ні брати не прислали гвардійців, аби зупинити це божевілля? Хіба не вони завжди захоплювалися нею? Наперебій говорили, що Фріда важлива частина їхньої сім'ї? Хіба не її стільки років готували, як майбутню правительку Талласії? Для чого все це було?..

- Королева не дозволить!.. – спробувала нагадати про своє високе становище у цьому світі, поки її зв'язували по руках та ногах.

- Вже дозволила! - реготнув Майстер, спостерігаючи за приготуванням. – Вона щиро думає, що ви втекли від відповідальності, яку на вас навісили. Тому, розраховувати немає на кого!.. Прийміть пораду: змиріться, буде не так боляче!

Зціпивши зуби, принцеса промовчала.

І оце її доля? Стати жертвою для якогось морського монстра? Змиритися і дозволити себе зжерти? Дзуськи! Не на ту напали! В кінці кінців, якщо Майя змогла, то й вона зможе! Це ще не кінець!