Туронь 3

Разом з матінкою вони прибрали стіл, Ілів принесла й розставила миски та глечики. Бо тим часом ганявся за Уруром по всій світлиці. Дарма брат намагався впіймати авроха. Той останньої миті спритно вивертався з дитячих рук та якось блискавично виникав на безпечній відстані. Ніссе все ще порався коло казанка та буркотів собі під носа: 

— От тя ґедзі! Скотина в ня не годована, молоко в ня не цяпано. А в курник лис вліз. А мала на мене глипає. Видюща нині. Видюща, бачте. 

Сіф не втримала усмішки, захихотіла в кулак. До того кумедний був ніссе-буркотун, що вона ледь трималася. Вдавати, що вона не чує чоловічка, буде дуже важко. Коли всі всілися за великий стіл, а їли в їхній родині разом, Урур підійшов до вільного місця на лавах.

— Донечко, почастуй і нашого любого гостя.

— Матінко, за стіл його кличете? — Ілів злякано поглянула на авроха. 

— Звісно, і ліжко йому влаштуємо, — промовила Дайлія, вдавши, що не почула роздратування в голосі старшої доньки.

— Невже в палаті?

— Я постелю коло себе.

Сіф встала з-за стола, підійшла до полиць, обрала велику чистеньку миску, щедро насипала туди каші з вершечком і поставила на лаві перед аврохом. Від запаху вівсянки з оселедцем на язик набігла слина.

— Уруре, може, тобі молочка? Хочеш пити?

Вона легенько торкнулася його шиї, та від її руки він не тікав. 

— Мені молока! — озвався Бо, замахав порожнім глечиком. — А краще маслянки!

— Зараз наллю, братику. 

Ілів скреготнула зубами, стисла руків’я риночка. Вона раз по раз позирала на Урура, зітхала або ж хитала головою, тихенько цідячи: «Дурощі».

Хоча аврох їв з миски, примудрився не розсипати ані крупинки перлової каші, а коли жлуктив парне молоко, ані краплинки не розплескав. 

— Ого, який він чепурний, — прошепотів Бо з захопленням.

— Є чому повчитися, — Дайлія всміхнулася, рушничком утерла замурзане личко сина.

У двері постукали. Спочатку тихенько, а тоді загрюкотіли вимогливо. Сіф стрибнула з лави й побігла в сіни. За дверима чекали Мія та Кала. Чистенькі, зачесані, ошатні, в новеньких хустках та найкращих хутряних кожушках.  

— А ми по тебе прийшли! Ходімо, Сіф, там вже торг розкинули, люд збирається, краще виміняють! — Кала схопила Сіф за рукав і засмикала. — Ну ж бо, Інга, Ельза й інші дівчата вже там! 

— Гаразд, якщо батьки дозволять.

Сіф глянула у світлицю.

— За умови, що візьмеш брата з собою, — погодилась Дайлія.

Батько лише гмикнув у бороду та махнув рукою чи то на знак вітання, чи то на знак згоди. Сіф взулася, натягла кожуха, прихапцем зачесала коси й побігла до дівчат. 

— Сіф, чекай! Асто! — Бо вже стрибав слідом в одному чобітку, другий обв’язував на ходу. 

— Ти слабко затягнув ремені, — Сіф присіла коло брата й натягла шкарпетки як слід, виправила зав’язки, заправила туніку в штани. — Ну от, так буде тепліше. Тепер ходімо.

Вона простягла йому руку, але Бо лише зиркнув на неї та побіг до дверей. Звісно ж, Мія може побачити. Сіф була рушила в сіни, але її легенько буцнули в спину, тоді потягли за кожуха. Вона озирнулася: звісно, то був Урур. Він стояв поруч і дивився на неї уважним поглядом. 

— Пробач, як хочеш, ми підемо всі разом. 

Сіф обережно торкнулася його. Аврох схвально кивнув і затупотів попереду. Вистрибнув на двір перед дівчатами.

— Матінко рідна, що це таке? — Кала сплеснула в долоні, сторожко позадкувала.

Мія теж відступила, з подивом оглядаючи величного звіра. 

— Хто це? Олень чи цап? Чи, може, якийсь заморський кінь?

— Це вам що, дядько такого гостинця привіз? — Кала насмішкувато гмикнула.

Сіф встала поруч, поклала руку на чорну блискучу гриву, всміхнулася подругам.

— То аврох.

— Хто? Що?

— Аврох! — голосно повторив Бо. — Це такі рідкісні звірі, що віщують щастя. Батьки дозволили залишити його на зиму, — додав він трохи гордовито, всміхаючись від вуха до вуха. 

— Скажіть, що він красень!

— Справжній красень, — Мія першою наблизилася до диковинного звіра. — У житті більшої краси не бачила. 

Урур дозволив їй торкнутися шиї.

— А роги! Погляньте, які в нього роги! Не баранячі, не оленячі, а виблискують, що срібло! 

— То він із нами піде? 

Сіф стенула плечима, накинула хутряний каптур, натягла рукавички.

— Він цього хоче.

— Хоче? — Кала гмикнула. — Він тобі про те сам сказав?

— Ні, на жаль, він не розмовляє, — Сіф зітхнула, трохи впевненіше погладила блискучу гриву авроха. — Шкода, мені б дуже хотілося зрозуміти, що він говорить, або чути його думки. Очі в нього такі мудрі.   

— Та ти що, закохалася в цього цапа? — Кала пирхнула й захихотіла. — Он! Аж щоки запашіли! Яким би химерним цей ваш аврох не був, він — всього лише звір! Сумніваюся, що в нього вистачає клепки, аби щось там думати.

Кала постукала пальцем по скронях. Сіф та Мія з Бо не встигли заперечити — подруга затріскотіла далі голосніше:  

— Все, годі базікати! Я вже знудилася стирчати у вас на дворі. Побігли на торг, або полишу вас та й піду сама. А ви тут бавтеся зі своїм козеням.  

Вона стала до них спиною й чкурнула стежиною. Мія спершу глянула на Сіф, а тоді помчала слідом.

— Зачекай-но на нас! 

За нею, звісно, Бо. От кого б брат радо тримав за руку. Сіф зітхнула, поглянула на Урура, що не виглядав ображеним.

— Мені дуже шкода, Уруре. Прошу, не гнівайся на Калу, вона ще дитя, тому не розуміє… 

«Сказала доросла. Сама ж ще дитя», — Сіф похитала головою.

— Не зважай. Ходімо. Розважимося, поки є час.

Сіф вибігла на протоптану стежину, що об'єднала всі сусідські будиночки з лісом і річкою. Урур граційно плигав поряд. Він то біг, як вовк, то починав стрибати, як олень. Та дуже швидко обігнав Сіф, тому зупинявся і раз по раз озирався, терпляче чекаючи, коли вона наздожене.

Цьогорічний торг вражав розмірами. Вдвічі, а то й втричі більший за попередні: великий, яскравий та гамірний. Гостей на блот, може, приїхало небагато, але поторгувати люд зібрався. Крізь щільні ряди яток штовхалися заспані боррівці: охайні чоловіки й ошатні жінки, а між ними сновигала дітлашня. Теж причепурена задля свята. Хлопчики й дівчатка з білими личками були у чобітках та новеньких кожушках. Майже кожен тримав у руках велике звірятко, випечене з тіста із додаванням медової юшки.  

— Сольодке, сольодке! — раділо руде дівча, розмахуючи над головою покусаним коником. 

То була Софінка, наймолодша сусідська донечка. Вона стрибала собі коло великих шатрів, та, як побачила Урура, одразу забула про коника. 

— Козик, козик! — запищала дівчинка, побігла до авроха й крихітними липкими пальчиками вчепилася в чорну гриву.  

— Обережно! 

Сіф з острахом хитнулася до дівчинки, та Урур нічого не зробив. Він просто опустив могутню шию, дозволив Софінці мацати роги, торкатися чорного носа та щелепи.

— Хольосий козик. Хольосий! — примовляла Софінка, безперервно пестячи авроха.  

Наче зачувши той радісний лепет, дітлахи звідусіль стали стікатися до Урура. Вони обліпили його щільніше за перекупку з іграшками. Тицяли йому в морду печених тварин, сушені груші та медові яблука. Дівчатка заходилися в’язати косиці на чорній гриві, вплітаючи у хутро свої різнобарвні стрічки, а хлопці стрибали до нього на міцну спину й гладили роги так, ніби ті були чарівні та мали владу виконати їхні бажання. Урур стояв на місці та чекав, коли дітлахи набавляться. 

— Оце так звірина! 

— А він не кусається?  

— А він не буцне?

— Ні, він добрий, — заспокоїв їх Бо. 

Брат задер носа так, мов аврох направду був його звіром. Дітлахи юрмилися так щільно, що майже загородили вхід до торгу. 

— Ух, яка в нього чудова грива. 

— А які очиська! Як помальовані!

— Якщо це цап, то де ж його борода? 

— А які в нього дивні роги. 

— Це олень?

Хлопці з захватом оглядали Урура, стрибали по черзі на міцну спину. Хтось прив'язав маленькі бубонці до його рогів, а на шию вдяг запашний вінок, сплетений з колосків, сушених трав та квітів. Тепер аврох став справжнім святковим йоулебуккі[1].

Мія і Кала побігли собі далі, розчинилися в штовханині, а перед тим пообіцяли, що гукнуть, як знайдуть щось цікаве, що можна виміняти, та от Сіф страшилася полишати Бо та Урура.  

— Софінко? Софінко, де ти поділася, мала пройдо?

Сіф здригнулася, зачувши той голос. Горло й щелепу їй аж засудомила гіркота. Звісно, то була сусідська Гелка власною персоною. А з нею ще одна красуня Інга й кілька дебелих рудих дівчат. І Кайя неквапно йшла позаду. Важко було заховатися за юрмою дітлахів, тому Гелчин холодний погляд одразу вчепився за Сіф.

— Зараз матимемо клопіт, — зітхнула дівчина, стисла братове плече.

Тікати запізно, Гелка мчала до них так, що широка сукня й фартух аж розліталися в різні сторони. Щоки рум'яні, аж пашіли, а сірі очі сяяли крижаною байдужістю. Вона розштовхала малечу.

— Отакої, Сіф Сіґурддоттір та маленький Бо, — Гелка змірила їх гидливим поглядом. — Що це у вас відбувається? 

Побачивши Урура, Гелка зойкнула, а тоді пхикнула й наморщила гарненького носика. 

— Що це за почвара?

Інга з подружками вже наблизилися до юрми, проте не втручалися. Коли в товаристві була Інга, Гелка поводилася ґречніше.

— Це ти привела цього покруча в село? Де ж це ти таку потвору надибала?

Сіф стисла кулаки, подумки пригадуючи морські хвилі, що б’ються об кручі, повільно рахувала й тим зменшувала гнів так, як вчила її ненька.

— Не дивно, буде тобі до пари, — Гелка сплеснула білими рукавичками. — Буде з ким потанцювати. 

Дівчина загиготіла, і той бридкий звук підхопили її вірні поплічниці. Лише Інга й Кайя не сміялися. 

— Чи ти вже знайшла нову жертву, Сіф? — запитала Кайя тихим голосом, не зводячи з Урура задумливого погляду. — Якщо бажаєш, я поворожу тобі сьогодні ввечері. 

Чомусь від цих слів серце Сіф підстрибнуло в грудях, налякано загупало. Одразу згадався ліс, ніч, вогнище і Нордан… Гелка гмикнула й скривилася так, ніби сунула до рота червоної кумениці. На мить, лише на мить Сіф здалося, що крізь обличчя красуні на неї дивиться бридка тролиця з неньчиних казок. 

— Ворожити цій нетіпасі? Ти, певно, жартуєш, Кайє? Не збираюся я її на свято запрошувати!  

— Це донька ярла, — Кайя самим поглядом спинила наступні образливі слова. — Прояви повагу. 

Гелка аж зубами заскрипіла, та сперечатися з віщункою не стала. Всі поважають силу, всі бояться чарів. Як же це чудово — бути вельвою! Сіф тихенько зітхнула й змусила себе всміхнутися. 

— Дякую, Кайє. Вже не треба. 

Дівчина зміряла її уважним поглядом і повільно, неохоче, кивнула на знак згоди.

— Як бажаєш, донько Сіґурда.

Вона нарешті знайшла молодшу сестру, схопила за крихітну ручку й сіпнула з такою силою, що бідолашна зарюмсала. 

— Боляце, боляце... Пусти, Гелко-злюко. Злюко-зміюко!

— Замовкни, Софінко. Ще раз драпанеш від мене, коси тобі відріжу! Не жартую.  

Гелка потягла сестру геть від юрми. Дітлахи вражено за тим спостерігали, а тоді потроху почали розходитися. Сіф зітхнула на повні груди. Хвала Вотану, пішла собі з миром. От кого-кого, а сусідську Гелку вона насилу терпіла. Дівчина з подружками не давала їм проходу. Ще з малих літ як побачить Сіф чи когось з її подружок, починає дражнити й кривлятися: то за косу смикне, а то й собак нацькує.

Якось Гелка Мію дьогтем вимазала за те, що та танцювала з Ульфсоном. А влітку кілька років тому відстригла Калі косу. Подруга так тужила, що цілий тиждень сиділа в хаті, соромилася вийти на люди. А ще сусідка вигадувала гидкі плітки про всіх, хто не хотів з нею товаришувати. Старшим дівчатам полюбовників приплітала, а дітей усякими дурницями лякала. Дивно, що боррівці їй досі вірили. Одна втіха, що бабуся частенько викликала Гелку до хутора. Тому зимові свята завжди минали тихо й безтурботно.

— Я думав, її в Тун покликали, — прошепотів Бо. — Бабця наче ж за онуками посилала. 

— Схоже, вже повернулася, — Сіф проводжала схвильованим поглядом п’ятірку дівчат разом із Софінкою.

Гелка сварила молодшу сестру так люто, що дорослі на них озиралися.

— Добре, нам вже час. Мія і Кала далеко попереду, треба наздоганяти.

Сіф глянула на Урура, ледь стрималася, щоб не зареготати. Прикрашений аврох виглядав кумедно, наче солом'яний цап на спалення: роги обвішані бубонцями, віночок на шиї, косиці зі стрічками на гриві та хвості. Дітлахи примудрилися зробити йому гарну бороду аж до грудини. Коли Урур ступав, бубонці весело дзеленчали.

— Який ти красень, — Сіф душив сміх, що вперто рвався з грудей. — Гаразд, ходімо за дівчатами. Потім я те все познімаю.

[1] Йоулебуккі — тут: те саме, що Святковий цап.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.