КОРОТЕНЬКА ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЕМІГРАЦІЇ
Місяць тому вінницьке богоугодне село заніміло. Від несамовитого співу старої, восьмидесятилітньої Свєти. Бо не ждало нічого подібного та й, власне, доброго від баби з Пітєра. Яка за п'ятдесят років життя в Україні так і не спромоглася заговорити солов'їною. Щось там у неї зі щелепою було не в порядку.
Сільське слідство виявило, що чудесне перетворення пітєрскої дами на зірку українського пісенного небосхилу сталося за активного сприяння сусіда Шури. Який наслухався новин з фронту і ввечері його знудило від сусідчиного что.
Як на войну, то міг би просто дать у морду. Але Шура був вихованим дядьком. Як загрібав отаву, так з отими граблями навперейми і завітав до Свєтиної господи. Спитав у чому справа? Чому вона пиндить, напишемо так, по рускі? На десятому році, сука, війни?
Спитано було більш ніж доступно і зблідла пітєрська Свєта уважно роздивилася граблі. Такими крупними зубцями як у них ще гарно щебінь розгортати. Ну і, мабуть, не тільки щебінь. Розгортати
.
Належно оцінивши споживчі принади сільськогосподарського реманенту Свєта не в лад, але відповіла. Зате вона дуже любить українську пісню. Шура, як вихована людина, скреготнув зубами. Ти б ще про борщ сказонула! Тим не менше, стерпів наругу і навіть звелів проспівати. Бо поважав українські пісні. Лишень граблів з рук не випустив.
Отак негадано і стався концерт. Оскільки з інструментів, як ми вже знаємо, були присутні лише надійні хазяйські граблі, то Свєта вжарила а капела. Як останній раз. Як перед смертю. Було проспівано: «Ой у лузі червона калина…» три рази та «Ой на горі та женці жнуть» п’ять разів. Дуже вже Шура поважав Сагайдачного.
А ще Свєті довелось цілих вісім разів виконати гімн України. Бо ніяк її щелепа не могла справитися з безсмертним «у своїй сторонці». Весь час виходили якісь страхолюдні «сторонци». Навіть граблі мало помагали.
Шура в цілому залишився втішений почутим репертуаром. А ще йому сподобався підхід до методів та способів українізації. Лагідно так. Через пісні та граблі. Розчулився до набіглої сльозинки. Ось трохи освободимся з городами і я тебе, Свєта, ще гопака навчу! Порадував бабу! Намалював перспективу…
Не судилося. За два тижні після концерту Свєта поспішно емігрувала до Сполучених Штатів. До сина.
Шура від отриманої звістки розлючено, з серцем, плюнув на дорогу. Отже ж хитрозроблена самиця собаки свійської, напишемо так. Ти диви, в чукотський автономний округ не захотіла! Штати їй подавай!
Затим з безкінечним жалем глянув на граблі. Якими ще гарно щебінь загрібать і по спині волочить:
— Ну, це ж треба, такий гопак пропав!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!