Оповідки треті

Завернув з ранку на ринок придбати підопічним собацюрам по курячій лапці. І вкотре пересвідчився у своїй обмеженості. Ніякого тобі широкого погляду на світ.

На мій сором думав, що кавомашини мають розміщуватися в кондитерських відділах. Ну, максимум, в хлібобулочних. А ось і ні, Сірожа. В Чорноморську кавомашина нормально так тулиться разом з продажом свіжого курячого м'яса. І це чогось у мене не викликає ентузіазму. Від пахощів перестаю хотіти каву.

Але, виявляється, що така кава абсолютно звичайна річ. Є доста гурманів, яким до вподоби арабіка зі смаком курячих крилець чи, там, робуста з ароматом печінки. Це для них і гасло висить яскраве, на всю стіну: «Від нашого солодкого ви не поправитеся!».

Зграйка саме таких кавоманок цвіркоче біля прилавку і я розміщуюсь за ними. Терпляче і смиренно чекаю своєї черги. Дивлюсь у стелю ринку, бо ще заслабкий дивитись на каву зі шматком сирого стегенця. Зі стелі на мене мовчки, з інтересом, позирають голуби. Стаю уважнішим, бо жаль нової куртки.

Тут одна кавоманка обвела по мені поглядом від лисини до кросівок і гукає господині прилавку: «Наташ, кидай те кофе, тут ось мужчина такий солідний стоїть! Зараз, мабуть, десять кілограм окорочків купить!». Я наповнююсь, надуваюсь пихою і гордо всміхаюсь. Вклоняюсь кожній зацікавленій кавоманці персонально. Відчуваю себе заможним, може й нежонатим, мужиком на десять кілограм окорочків. А це вже десь, скажу я вам, на вершині рейтингу покупців.

Наташа розвертається, кидає блискавичним професійним поглядом по мені, впізнає і недбало, з розчаруванням голосно пояснює всьому ринку:

- Цей? Та нє!!! Він щас десять лап купить!!!