Флейс

«Сьогодення»

Зграя сніжинок кружляла за велінням вітру. Зима в розпалі. Хоча вона ніколи не покидала Сент-Андре-лез-Альп. Тимчасові відлиги наступали надто рідко, щоб ощасливити мешканців села. Всі вже звикли жити під покровом снігу.

Білий ворон нісся крізь морозні шати. Він рвучко та без промахів оминав снігові потоки. Великі крила ширяли, а пір’я здіймалося то вниз, то вверх, піддаючись повітрю. Нарешті він помітив свою ціль та приготувався до приземлення.

Під дашком маленької хатини його вже чекала дівчина з такою ж білою вороною. На їхніх обличчях виникла посмішка: старий друг повернувся. Вона ласкаво забирала волосся з правого плеча та дозволила птаху сісти на нього. Втамувавши подих, він сказав:

– Нарешті. Я до вас прибув. Вітаю, моя леді, – він опустив голову в шанобливому поклоні. – Моя люба, радий тебе бачити, – тепер звернув погляд на ворону, що сиділа на лівому плечі.

– Ми також раді тебе бачити, – відповіла дівчина.

У той час кохана ворона лише мило дивилася на нього. Вони обмінювалися теплими поглядами та раділи, що знову разом… Хоч і не на довго.

– Як там братик? – дівчина нагадала про його мету.

– З ним все чудово. Ось лист, що був написаний мною за цей місяць.

Дівчина взяла згорток та відв’язала його від лапи ворона. Вона не розкрила, а просто заховала у свій одяг: прочитає ввечері біля каміну з чашкою шипшинового чаю. Вона дивилася у ліс, який охопив всі землі навколо її поселення, та згадувала давно минулі дні.

– А пам’ятаєте, як…