Флейс

«За чотири роки до основних подій»

Густа пара виривалася з її вуст. Вона, розлога та велика, покривала все навкруги. Осанка рівна, а на спині струмували білі локони. Тіло вкрите блакитними шатами, які виблискували на сонці своїми золотими барвами. Все висвітлювало неймовірний спокій.

Десь у лісі кружляла сова. Вона оглядала свої володіння та слідкувала за серенадою сніжинок. Ранок тільки-но почався, але потрібно чимось харчуватися. Птаха бачила кожен куточок галявини, не враховуючи те, що все вкрито снігом. Біляк намагався знайти корінь якоїсь рослини. Він активно рухав лапами, розкидаючи білу ковдру. Час від часу оглядався навкруги та беріг свої вуха, адже знав, що поблизу чатує хижак. 

Руки виводили чудернацькі символи. Лише їй відомо, яка сила прихована в них. Родинна книга магії, випадково знайдена на горищі, допомагала розкрити всі таланти. Рід Бертьє завжди славився своїми могутніми магами. Через це їх боялися, остерігалися, уникали чи любили, обожнювали, леліяли чи навіть ненавиділи, заздрили та проклинали. Тому в Альпах їх залишилося надто мало. Єдине, що Флейс та Глейс знали про інших родичів: вони невідомо чи колись побачаться. 

Нарешті елеганті пальці, одягнуті в шкіряні рукавиці, домалювали дивний символ. Він нагадував льодяні кинджали, що тендітно літали крізь мереживо завірюхи. У неї ніколи не було проблеми з фантазією. Льодові фігури брата та батьків– яскраве підтвердження цьому. Так само фантастично ці малюнки почали оживати на очах. Контури заповнювалися льодом, гостріючи з кожною секундою. 

Смертоносна зброя ширяла навколо дівчини. Колись їй потрібно було годинами створювати такі ідеальні леза, проте зараз… Вона стала сильнішою. Глейс шукала ціль… Куди ж влучити?

Біляк не зміг сховатися від пильного ока птахи. Вона, роблячи оманливі трюки, крутилася навколо ялинок. Зникала тут, а з’являлася он там. Кігті, що несуть загибель, скреготали від нетерплячки: бажання захопити жертву було надто велике. Заєць хутко пострибав під гілками хвої. Він оминав стовбур один за другим, не дивлячись назад. Лапки відстрибували від снігу, наче пружина, щоб набрати достатню швидкість для втечі. 

Вже за мить розпочалася справжня погоня. Сова пікірувала донизу, ледве не торкаючись землі. Заєць ж намагався оминати кожен стовбур, щоб та нарешті відчепилася від нього. Однак цього було замало. Гострі кігті буквально пройшлися по тендітних вухах пухнастого. Там залишилися криваві рани, але краще вони, ніж смерть. Відштовхнувшись задніми лапами від землі, він рвонув уперед. Сова не відставала. Вона розправила могутні крила, висунула вперед головну зброю та націлилася схопити його. Він біг стільки, скільки міг, але все було марно. Птаха наближалася безповоротно та безжально. Ось остання мить його життя…

– Пуф, пуф, пуф.

Дванадцять льодових лез розділили хижака та здобич. Не очікуючи такого, сова втратила орієнтацію та ледве не впала. Заєць скористався моментом: не змінюючи швидкість, зник за хвойними хащами. Сова переможено помахала крилами перед крижаними глибами та полетіла геть. 

– Я завжди знав, що у тебе добре серце.

Вона схаменулася після тривалого тренування та повернулася на звук. Серце пропустило удар. Це був він.

– Жераре! – дівчина зірвалася з місця та посковзила до хлопця. 

– Давно мене так ніхто не називав. 

Обійнявши його зі всієї сили, дівчина стала оглядати давнього знайомого. 

– Куди ти зник? Чому тебе так довго не було? 

– Я… я мушу тобі розповісти надто багато всього. Проте залишімо це на потім, – він зніяковіло відвів погляд.

– Г-гаразд, як скажеш. 

Глейс помітила, що хлопця щось непокоїть. Вона не розуміла, в чому причина цього, але дуже хотіла його розвеселити. Цікава здогадка одразу прийшла їй в голову.

– Секунду. Я заберу свої речі, та ми підемо до мене додому.

– Добре.

Дівчина побігла в центр озера. Вона довго збирала речі, що Жерар почав непокоїтися: чи все добре. Однак він вирішив її не тривожити, розглядаючи небесну блакить. 

– Як же тобі розповісти про цей жах… Я не розумію, – мовив він тихо. – Ай!

Неочікувано щось ударилося йому в спину. Повернувшись, він помітив, як стоїть дівчина з горою снігових кульок. 

– Прийшов твій час програти! Я готова дати реванш, – грайливо посміхнувшись, вона подивилася йому в очі.

– Відчуваю буде мені біда!!!

Хлопець зірвався та рвонув у бік, поки його накривав град зі снігу. Дівчина була нещадна. Кулька за кулькою летіли в сторону беззахисного хлопця. Її руки були натреновані та вмілі, тож без сумнівів потрапляли в ціль. Жерар згодом знайшов схованку, де вирішив перевести дух та підготуватися до серйозної битви. 

– Жерарчику, не ховайся! Все одно знайду, – сковзячи по льоду, Глейс намагалася підгледіти, де сидить її друг.

Однак нічого не було видно. Нахилені гілки ялинок, як руки матері, закривали хлопця від усього світу. 

– Ай! 

Звідки не візьмись вилетіла кулька та поцілила прямо в обличчя Глейс. 

– Та ти безсовісний! Я з тобою так не робила… Ну начувайся.

Жерар не відповідав. Це робило момент трохи моторошним. Дівчина здійняла лід навколо себе. Льодовий замок огорнув її з усіх сторін. Вона стала вичікувати. Час від часу кульки досягали її замку та ледве не потрапляли в неї. 

– Не поцілиш!

– Хто сказав?

Дівчина здригнулася, адже хлопець був поблизу неї. Вона підняла дві кульки та кинула їх у його сторону. Він вдало заховався за льодовою глибою. 

– Аха-ха-ах, бачила б ти своє лице.

– Як ти так швидко перемістився звідти сюди? Негідник, – договорювала вона тікаючи в іншу сторону схованки.

– А от і не розповім. 

Далі вони бігали одне від одного по лабіринту, ховаючись то тут, то там. Снігові кульки наздоганяли підлітків, які залюбки вирішили зануритися в безтурботне дитинство. 

“Сподіваюся, він не помітив, як я тут заховалася”.

Хлопця ніде не було видно. Він знову зміг втекти з її поля зору.

“Як він навчився так непомітно пересуватися?”

– Бу-у-у!

Жерар налетів на неї та міцно обійняв. Вони повалилися на лід та голосно засміялися. 

– Ой, це було так весело.

– Дуже, але де ти навчився так ховатися?

– Залишимо цю розмову на потім. Будь ласка, – благав він.

– Гаразд-гаразд, як скажеш. 

– Але отримай це від мене ще раз!

Велика кулька влетіла хлопцю в обличчя. 

– Аха-ха-ах.

Увесь день вони провели на ярмарці. Ці години були наповнені щастям та дитячою радістю. Їм було приємно знову поласувати льодяниками та вкрасти карамельне яблуко з прилавку. Потім сісти на даху одного з будинків, який належав негідникам, та розглядати людей. Вони дивилися на небо та розмовляли про минулі часи.