Флейс

– Бабусю!!! Флейс тут, – заплакано кричала Глейс, підбігаючи до свого брата. 

Сон. Холодний та липкий. Все покрите пронизливою сирістю. Чиїсь слова розліталися навколо, як сніжинки, та билися до скла. Пробивалися всередину та хотіли його розбудити. Він піддався цій спокусі. 

Флейс лежав біля каміну, обгорнутий в теплі ковдри та накритий великим хутром. Глейс заснула біля нього, а навколо неї Белла у формі вовка оповила теплом дівчину. Фірс, якого Флейс “випадково” закрив у комірчині, сидів на жердині, як ворон. Голоси з кухні почали долітати до нього. Він чув батьків та одразу хотів встати. Різкий біль та ломота в тілі не дозволили це зробити. Благо, що Глейс та духи не прокинулися. Бабусі ж ніде не було видно. Він зосередився та слухав, про що говорили батьки. 

– Ми не можемо цього дозволити, – сказав батько.

– Але ж куди нам дітися? – мати не могла всидіти на місці, тому постійно кружляла туди-сюди. 

– Він ще маленький… 

– Я розумію. Академія для нього– надто жорстоке місце. Нам потрібно в столицю, щоб розібратися з цим, – сказала мати, зупиняючись навпроти батька.

– Так, ми поїдемо туди. Сподіваюсь, що королева змилостивиться. Як вона могла помітити його силу тут? – відізвався батько.

– Ти не помітив, що це за завірюха була? Він її створив. Нам варто було навчати малечу магії, а не відкладати це. – Тепер ось в що все вилилося. 

– Звідки в нього такі сили? – задумливо пробормотав батько.

– Мірею, він ж наша сніжинка. Як у нього не вийшло б таке зробити? – Елоді крадькома глянула на свого сина.

Той, не витримавши безсилля, впав у сон. Вони обійнялися та дивилася на дітей. Їхні таланти в магії були приголомшливі, а тому не мали сумнівів, що діти отримають подібні дари. Як і не вагалися в тому, що рано чи пізно їх знайде королева та запросить в академію. Флейс ще не розумів до чого приведе цей випадок, але з цього моменту відлік пішов. 

***

«За дев’ять років до основних подій»

Настав час Різдва– улюбленого свята дітей. За вікном можна було почути сміх та радість усіх жителів містечка. Вони обожнювали збиратися на ярмарки та влаштовувати застілля, на які чекали весь рік. Теплі промінчики виглядали з вікон будинків, запрошуючи господарів повернутися додому на вечерю. Гучні та грайливі голоси з таверни притягали до себе молодь та людей, що бажали перепочити в колі друзів. Барвисті будки, які колонадами стояли вздовж площі, закликали відвідати та скуштувати їх смаколики. Гарячі напої, запашні пироги, блискучі льодяники– все це могли дозволити собі жителі селища. 

Флейс споглядав за цим з вікна їхнього будинку. Він дуже захворів ще з тої завірюхи, тому не міг дозволити собі вийти на вулицю. Цікаво те, що йому не було сумно. Хлопчик радів за Глейс та батьків, які пішли на площу розважитися. Вони пообіцяли принести йому червоного льодяника, тож Флейс чекав з нетерпінням. Усі барви відбивалися на вікні, поки він малював на ньому морозні узори, несучи їх крізь все село та даруючи кожному дивовижу. 

Бабуся з хлопцем також не втрачали час дарма. Вони займалися випічкою. Червона піжама в сніжинку була вимащена мукою, а неслухняне біле волосся потрапляло в очі. Однак це аж ніяк не зупиняло хлопця, адже він з усією старанністю ліпив пряники. Флейс хотів скласти з них цілий будиночок. 

Півгодини кропіткої праці– та маленька копія їхньої хатинки вже стояла за святковим столом. Бабуся готувала останні пампушки з маком та шоколадом, які вони обожнювали. Батьки сідали за довгий стіл– і свято нарешті починалося. Гомін голосів розлітався навкруги, приносячи радість дітям. Елоді сиділа на чолі столу та урочисто розрізала запечену індичку з каштанами та грибним дюкселем. Мірей у цей момент розливав пряний узвар. Бабуся перевіряла всі страви та думала: чи нічого вона не забула? Глейс з вогником в очах чекала на тріску, а Флейс не міг відірвати погляд від різдвяного поліна, яке таємно приготував батько. 

Сяйво від свічки просочилося крізь будиночок з пряників, наповнюючи атмосферу затишком. Белла та Фірс крутилися навколо та підкидали гілочку різдвяної ялинки граючись. Дрова в каміні затишно потріскували, а сніг за вікном відбивав свій ритм, вдаряючись до скла. Магія Різдва закрутила їх у веселому танці. Застілля тривало ще довго, поки сім’я насолоджувалася кожним моментом. 

***

«За вісім років до основних подій»

Батьки вже давно не поверталися додому. Бабуся казала, що їх відправили на довгу місію. Тому діти спокійно та чемно чекали. З того випадку пройшов рік. Флейс нарешті зміг виздоровіти та гуляв ліском. Він споглядав, як сестра тренується в магії та подумки запам’ятовував кожен рух. Йому так і не розповіли: хто начаклував ту завірюху. Хлопчик очікував, що коли-небудь його дар стане сильнішим. Можливо, ще не прийшов час?

Природа долини, як завжди, сяяла своєю довершеністю. Величезна річка, покрита льодом, ділила селище на дві половини. Хвойні дерева різних видів вкривали гострі схили Альп. Дикі звірі проживали тут у достатку та радості. Флейс бачив білих ведмедів, гірських оленів, місячних сов та багато інших. Вони час від часу заглядали на околиці поселення, харчуючись разом з домашнім скотом. Інколи Фірс та Белла перетворювалися на подібних та розповідали дітям, як насправді живеться диким звірям. Однак їх щось довго не було, тому Флейс почав переживати. Він виглядав вірних духів у небі. Заглядав під кожну гілку ялинки, що могла заховати їх у шатах. Старався нічого не вигукувати, щоб не потривожити сестру.

Крапля крові впала перед ним на сніг. Багряна рідина швидко всмокталася в білий покрив, але за нею впала інша, ще одна й ще, поки не зайняла значну ділянку. Глейс, яка відчула щось не те, підбігла до брата. Вони обоє підняли голови, щоб зрозуміти звідки ця кров. 

Перед тендітними та дитячими обличчями постала найжорстокіша картина, яка тільки могла бути. Їхні духи-перевертні надзвичайно повільно спускалися з неба в обіймах одне одного. Кров безжально капала з їхніх тіл та парувала на снігу так, наче душа виходила з них. Діти не знали, як реагувати на це. Всередині них бушувала завірюха, яка не дозволяла мислити. 

Нарешті Фірс та Белла опустилися. Вони були живі і кров була не їхня. Багряна суміш сповзала дрібними краплями по тілах, з’являючись нізвідки. Глейс та Флейс доторкнулися до них– тілом пройшов крижаний імпульс, що накрив їх з головою, а їхні звірі почали меншати. Секунда– і це вже не ті, дорослі птахи, а юні дитинчата. 

Діти не знали, що духи перетворюються по віку на своїх господарів, що вони починають стікати кров’ю, коли їх попередній володар помирає. Однак вони відчули це. Тонкі цівки сліз вкрили щоки. Рідина наповнила очі, не даючи поглянути далі. Вони обнялися. Сиділи посеред лісу зі своїми тваринками та гірко схлипували. Їх більше немає…

***