Флейс

Він раптово зірвався та побіг в академію.

– Куди ти?

– Що ти збираєшся робити, – казав Фірс, летючи за ним. 

– …

– Зажди. НІ!!! Ти не можеш.

– Надто довго я терпів, – мовив собі під ніс. 

***

Він стояв перед цими злощасними дверима та збирався відчинити. Поклав руку на одну клямку, потім на іншу– зі всією силою рвонув на себе. І вони піддалися. 

Всередині розкрився широкий зал, всіяний кригою та розкішними речима. Його стеля була надзвичайно високою, наче росла до неба. Крижані статуї бовваніли то тут, то там. Вражала кожна деталь. Підлога мерехтіла тисячами сніжинок, відзеркалюючи все навколо. Високо на жердині сиділа сова, знайома йому з того дня. А внизу…

– Я так довго тебе чекала.

– Ти вже змусив мене нудьгувати. Мені навіть захотілося розчаруватися в тобі, але я передумала. Знаєш, ви, – вона нарешті звернула свій погляд на нього, – маленькі діти, такі недалекі. Поки самі все зрозумієте, має пройти багато часу. 

Вона засипала його гидкими та образливими словами. Він так довго чекав тої зустрічі, щоб тепер ця Снігова Баба його ображала? На диво, він не відреагував на це слізно. Хоч і був маленьким хлопчиком, але вся жалість з нього вийшла. Флейс зміг відкрити свою магію. Це був останній гештальт між дитинством та дорослим життям. 

– Коли ти почнеш мене навчати?

– …

– Чому ти ігноруєш мене?

– …

– Ти! Ти сама запросила мене сюди. Змусила вчитися. І мовчиш! І найголовніше. Я чекав надто довго, щоб ти розповіла мені, що трапилося з моїми батьками. 

Вона підняла свою долоню. Повільно та власно стала з місця. Очевидно, жінка готувалася до сну. На ній струменів легкий мереживний халат, а довгі кучері водоспадами рясніли на спині. 

– Любий Флейсе, – вона звернула всю його увагу до своїх губ. – Ти забуваєш хто ти і де твоє місце, – слова наче мед витікали з пухких пелюстків троянди. – Я тут головна, – і ці ж солодкі, як нуга, дифірамби почали жалити до смерті. 

Гострі голки з льоду стали просочуватися крізь шкіру. Холод та біль були для нього такі звичні, що він не оцінив її старання. 

– І це все, що ти можеш? – він без страху вимовив. 

– ТА ЯК ТИ СМІЄШ!!!

Її очі наповнилися блакитним сяйвом, а шкіра почала переливатися, як найдорогоцінніший кристал. Температура в кімнаті знизилася. Пар хмарами почав вилітати з його вуст. 

– Ти лише нещасна сніжинка поряд зі мною. Твоя сестра мізерніша за кубик льоду в моєму напої. Твій батько навіть і половини з крижаного замку не міг би створити. Твоя ж матір і завірюхи достойної не бачила. Тож як смієш ти мені вказувати!

Від згадки про батьків його серце закалатало. Побачивши перед очима образ сестри, він полетів вперед. Не дивився, куди несеться. Тільки б дістати її та витягнути все.

Не встиг він зробити і крок, як ноги примерзли до підлоги. 

– Любий Флейсе, – особливо тепло мовила вона. – Ти холод із вітром, а сестра твоя– з водою. Щодо мене…А я і є ХОЛОД. Кришталева, бездоганна та унікальна подоба. Схили голову переді мною, нещасне дитя.

Температура в кімнаті стала нестерпною. Руки здригалися в треморі. Вся вода в повітрі перетворилася на сніг. Воно стало настільки сухим, що було важко дихати. Снігова Королева стояла гордо та невимушено. Їй все було байдуже. 

– Не хочеш? Гаразд. Нехай буде по-твоєму.

Вона вдихнула та видихнула. Весь пар зі свого тіла перетворила в крижані голки. Вони, наче зброя, злетілися навколо неї. І через одну мить рушили до нього. Одна за одною хвилями штормили свою здобич. Він закрив очі. Змоги втекти немає.

“Потрібно зробити хоч щось”, – чомусь надто легко сказав він це.

Ніщо більше не обмежувало його. Все відпустило, коли він зміг вибороти з ґрат сумнівів тяжке бажання ввірватися до неї та дізнатися про смерть батьків. Знову спокійно вдихнув та видихнув. Зібрав всю силу та виставив руки вперед. Почулося крихтіння. Тисячі осколків градом валилися на нього, але він вистояв. Відкрив очі та побачив сімейний герб, що повстав зі сніжинок. Цих клятих часточок замерзлої води. 

Флейс звернув погляд на зал. Йому вартувало значних зусиль перемогти льодову навалу. Однак її ніде не було видно. І тут почувся цей солодкий та жорстокий голос, пронизуючи болем до кісток.

– Заняття розпочнуться завтра зранку. Не запізнюйся, – на хвилину вона змовчала, але одразу додала: – А тепер вимітайся!

Піднявся шалений вітер. Флейс не міг втриматися на землі. Навіть його крижані кайдани почали нищитися. Враз– і він полетів за вітром у глибини академії.

– Флейсе! Що ж ти наробив, – Фірс все кричав на нього, підлітаючи ближче. 

– Я зміг... Зміг дістати її…