Флейс

«За шість років до основних подій»

Роз’єднані долею, Флейс та Глейс жили своїми життями. Вони бажали дійти до поставлених цілей, але кожен бачив їх по-різному. Флейс намагався досягти великих звершень за допомогою академії Снігової Королеви. Глейс не могла залишити бабусю та тренувалася дома. 

***

Пройшов вже рік з того моменту, як Флейс потрапив до Снігової Королеви. Він наполегливо вчився та старався досягати успіхів. Йому завжди було мало, адже розкриття смерті його батьків вимагатиме значних зусиль. Учні помічали хлопця, але не обдаровували значною увагою. Він все ще залишався надто простим для них. Будь-кого не брали в стіни цього закладу. Першими в чергу ставали діти визначних магів, істот чи просто ті, хто міг собі дозволити це. Однак у Її Величності було своє право листа. Кожного року ті, що з певної причини не могли чи не хотіли приєднатися до її закладу, отримували подарунок від неї. Її невблаганна воля неслася в оселі вірною совою, але не кожен міг отримати запрошення, а лише ті, хто запав їй у крижані руки. 

Звичайно, те, що саме Флейс отримав листа стало несподіванкою як для багатьох студентів, так і для викладачів. Всі знали, що трапилося з його батьками, і розуміли, що цією увагою вона просто підписала своє право власності на нього. Тепер немає батьків, які можуть захистити. Хлопець з ніким не спілкувався, окрім викладачів. Хоча навіть у цьому випадку їхні розмови дальше уроків не заходили. Учні жартували з нього, адже магія його була слабка. 

Через те, що Флейс потрапив до академії надто пізно, йому потрібно було наздоганяти програму за минулі роки. Він не бажав йти в найменші класи, адже це просто б відстермінувало його випуск з навчального закладу. Бажання отримати правду було настільки сильним: воно веліло йому, що робити. 

Королева ігнорувала хлопця. Він кожного дня ходив до дверей її кабінету та чекав. І щоразу не отримував нічого. Флейс не розумів її вчинків. 

“Сама запросила, а тепер не хоче бачити… Що за неподобство!”

Зовні спокійний та врівноважений, він міряв кроками всю академію, адже всередині шумів ураган. Шукав вихід з цієї ситуації, щоб не сидіти на місці. Якщо з предметів, які не пов’язані з магією, у нього були найкращі бали, то з усім іншим– найгірші. Йому навіть не вдавалося покращити маленький кристал, що навчився створювати ще дома. Це пригнічувало хлопця. 

***

Він сидів поблизу крижаного озера та дивився в його замерзлі товщини. Раз за разом виливав воду на поверхню та намагався щось зробити з нею. Не важливо що! Головне– хоча б якийсь результат. 

– Дихай рівно.

– Раз… Два… Три… Чотири…, – зробив довгий вдих.

Затримав повітря у своїх легенях. Закрив очі, щоб нічого не відволікало і концентрувався.

– Раз… Два… Три… Чотири…, – тепер відпустив все, наче вулкан, що довго стримував лаву в своєму жерлі. 

Руки нахили чашу. Вода розійшлася у мілкій ямці, зробленій самотужки за допомогою кирки. Її температура різко спала. 

– Чудово, – задовольнив себе цим. 

Хлопець мав надію, що чаклувати над холоднішою, ніж кімнатної температури, рідиною легше. 

Врешті-решт він направив всю свою волю на неї. Долоні тремтіли від лютої погоди, але він продовжував. Навіть заплющив очі. Почав уявляти, як все покривається кригою. Кристали виростають з нічого та височіють над рівною поверхнею озера. У руках почало колоти. З’явилася надія.

– Невже? – продовжував тримати очі закритими. 

Зачекав ще декілька хвилин. Відчув, що з руками щось не те, і вони дивно себе поводили. Відкрив очі…

Вода не змінилася– залишилася такою ж рідкою. Шкіра ж на долонях посиніла, але була покрита сніжинками. Він озирнувся. Сніг не падав. Небо було чистим. Кришталево прозоре, воно відзеркалювалося в тихій озерній кризі. Флейс не міг зрозуміти: звідки тут з’явилися сніжинки. 

Він витер свій ніс, адже з нього пішли соплі. Зненацька помітив, що його щоки мокрі. Флейс настільки хотів перемогти своє безсилля, що сльози наверталися на очі. Раптово його осяяло:

– … Невже?

Звичне розчарування змінилося щирим здивуванням. Де ще він бачив сніжинки? Кожного разу… Одне тренування за іншим… Вони переслідували його. Згадалося дитинство. День перед тим, як він сильно захворів. Тоді теж була завірюха. Багато сніжинок…

– Дуже багато… От я дурень! – його крик розлетівся відлунням широкою долині. 

Весь цей час він сліпо не міг зрозуміти в чому проблема. Без роздумів рівнявся на свою сестру та чекав того ж результату. А його сила була в іншому… Кожне його тренування супроводжувалося цими клятими сніжинками. Флейс, мале дитя, не міг скласти все до купи, проте від сьогодні всі пазли знайшли собі місце. 

Хлопець навіть згадав розмову батьків, яку чув у ледве притомному стані:

– Завірюха? Моїх рук справа…, – задавав питання, не маючи змоги усвідомити.

Одразу йому стало надзвичайно радісно. Те, що він довго шукав, прийшло до нього. Полярною зіркою вказало йому на справжній шлях. Холодні та блакитні будні більше не здавалися такими, а покрилися дивовижними кольорами та принесли щось нове, як іній– траву.

– Ура-а-аа-а!!!

Флейс вибіг на середину крижаного озера, ледве втримуючи баланс. Робив це дуже незграбно. Постійно падав та піднімався. Однак йому було не до цього. Він радів: зрозумів своє призначення, силу та перевагу. 

– Флейсе, не бігай так.

– Будь ласка, зупинися!

– Та ти ж заб’єшся! 

Фірс літав навколо нього, намагаючись зупинити хлопця. Хоча птах і знав причину його радості, він все одно переймався за нього. Цей дар ніс за собою великі негаразди, як і Глейсин. Батьки не дарма приховували від хлопця його сили. Єдине, що їм довелося приховати від любої дитини. З донькою так не вийшло, адже та сама розкрила талант. Нарешті вони переїхали в маленьке село. Подалі. Просто куди-небудь від Снігової Королеви. 

***

Вони знали:

– Вона не впустить можливості отримати наших дітей собі у гвардію, – мовив батько в далекому минулому.

– Зробить з них своїх ляльок для забав…, – лише підтвердила думки Мірея Елоді, шукаючи вихід з тяжкої ситуації. 

На жаль, рішення було, але надто небезпечне. І от до чого воно привело… Хто знає, як все могло скластися, якби ж все вийшло?!

***

– Фірсе, не чіпай мене!

– Я нарешті зміг.

– У мене вийшло!!!

Він нарешті опинився посередині озера. Розвів руки в сторони та ліг на поверхню криги. Розплющив очі широко та дихав на повні груди. Він наче позбувся кайданів, що надто довго турбували його. Тіло було вільне, але душа залишалася закритою в камері обов’язків. Вони обв’язували його по ногах та руках крижаними ланцюгами. Тягнулися до серця,зменшувалися. Однак навіть тих дрібних голок з льоду вистачало, щоб заповнити серце морозом. 

– Прийшов час покінчити з цим.