РОЗДІЛ ІІ. Глава 12. Згаслий вулкан (Айліс)

Вітер ганяв пил над потрісканою землею, породжуючи маленькі піщані воронки. Одна така, мов дзига, пронеслася всього за кілька кроків, метнулася вліво, потім вправо, знову вліво і, нарешті, розчинилася в повітрі. Жовта витрішкувата ящірка, переполошившись, пірнула у своє укриття.

- Тут завжди таке дивне, важке повітря, помічали? Ніби ось-ось має піти дощ, але він все ніяк не починається, - сказав Трясовина, по лобі якого стікав піт. І не дивно. У ньому було не менше двохсот п'ятдесяти фунтів ваги. Дивно, як його взагалі взяли до розвідників. Мабуть, охочих було небагато.

- Думаю, це через хмари, - майже задихаючись, озвався Флойс. Хоча він був у два рази легшим за свого напарника, вони обидва насилу встигали за Айліс.

- Ми вже досить довго йдемо, не міняючи темп. Може, перепочинемо? - звернувся до неї юнак.

Товстуну пропозиція сподобалась, і він з надією відірвав погляд від землі.

- Чим раніше ми знайдемо голкоходів, тим швидше повернемося в Межу. Я вже пропустила один корабель і не хочу застрягти тут з вашої милості ще на кілька діб, не встигнувши на другий, - на ходу відповіла Айліс.

Розвідники продовжили з кректанням плестися за нею, але в якийсь момент Трясовина спіткнувся і мало не зарився носом у землю.

Айліс зупинилась. Зітхнула. Погледівши на супроводжуючих, зрозуміла, що якщо не дати їм відпочити, вони стануть легкою здобиччю навіть для досить дрібних хижаків.

Вона подумала, як, мабуть, важко бути звичайною людиною. Постійно відчувати втому, голод і спрагу. Потребу випорожнюватись по кілька разів на день. Хворіти. Але, з іншого боку, чим хрупкіше життя - тим більше ти його цінуєш і менше марнуєш час на безглузді речі.

Айліс здалося, ніби вона вже чула колись від когось подібні міркування, але не могла згадати, від кого саме.

- Гаразд, але не довго, - зглянулася вона, тимчасово знявши капюшон і збивши з плеча пилюку.

Тієї ж миті обидва доходяги полегшенно вмостилися на землю і почали ритися в сумках у пошуках їжі та пиття. Враховучи скільки води вони споживали, варто було поспішити з поверненням.

Айліс водила поглядом уздовж лінії горизонту і кілька разів за звичкою перевірила небо. Здавалось, той моторошний чорний птах більше за нею не стежив.

- Бажаєте ковтнути? - запропонував Флойс, простягнувши їй пляшку.

Побачивши, як блищить на шийці пляшки його слина, Айліс через силу придушила блювотний рефлекс. Нутрощі вбитого чудовиська, стічні канали, трупне гнилля - з усім цим вона могла змиритися, але людська слюна... Ні, позбавте. Зрозуміло, вона не сумнівалася в щирості і виключно добрих намірах Флойса, але гідно оцінити його простодушність не могла.

- Ні, - Айліс знову накинула капюшон і відвернулася.

Але через мить хлопець злякано скрикнув, змусивши її знову повернутися.

- Що це! Ви це бачили? - Флойс нервово вказував на пісок за кілька кроків від себе. Пляшка випала з його рук, і частина води миттєво ввібралася в суху землю.

- Я нічого не бачу, - байдуже промовив Трясовина. Для нього зараз набагато важливішим було впоратися з величезним шматком сиру.

- Там щось ворушилось. Прямо під землею, - спробував пояснити Флойс.

- Можливо, це хробаки. Ними вся Долина повниться, - припустила Айліс.

- Хробаки? - перепитав Флойс. - Типу дощових?

- Ні. Кмерти мають для них свою назву, але її дуже важко вимовити, тому я їх називаю просто хробаками.

Флойс знову скрикнув і відповз назад. Тепер Айліс теж бачила. Землю прорізала кротова доріжка, яка швидко наближалася до відпочиваючих розвідників.

Айліс вивіреним рухом вихопила ножа з перев'язу на стегні, зробила кілька широких кроків уперед і встромила його прямо в землю, всього за кілька дюймів від Флойса. З землі в ту ж мить вирвалося щось схоже на щупальце і почало звиватися, видаючи при цьому огидний писк. Витягнувши повзучу істоту на поверхню, Айліс продемонструвала її розвідникам. Її голова, нанизана на вістря ножа, являла собою шипасту присоску.

Флойс зблід, дивлячись на білесе ворухливе тіло. З рота Трясовини випав не до кінця пережований шматок сиру.

Айліс скинула хробака з ножа і, наставши, розчавила голову. По землі розплилася напівпрозора жижа.

- Ну і величезний, - вражено промовив Флойс і, підібравши з землі пляшку, закрутив пробку.

- Зустрічаються і значно більші. Гадаю, це була молода особина, – розмірковувала Айліс, витираючи лезо ножа спеціально призначеною ганчіркою. Кривий клапоть представляв собою палітру з червоно-сірих відтінків, залежно від того, кого або що їй доводилося вбивати.

Подальший шлях проходив у мовчанні. Після зустрічі із хробаком розвідники тепер уважно вдивлялися під ноги, звертаючи увагу на всі підозрілі горби. Декілька разів вони намагалися розпитувати Айліс про те, як її занесло на Мертвий Континент, але швидко зрозуміли, що скоріше дочекаються, коли в небі розійдуться хмари і визерне сонце, аніж відповіді.

- Якщо відмічено правильно, то це десь там, за тим пагорбом, — сказав Флойс, звіряючись з мапою.

- Впевнений? - спитала Айліс і вихопила мапу з його рук. Вона вже давно зрозуміла, що особливо покладатися на неї не варто. Швидше за все, Флойс купив її за низькою ціною у місцевих торговців, а ті в свою чергу замовляли їх у майстрів із перемальовування зі справжніх мап. От тільки за точністю вони не гналися.

- Не повністю, - зізнався розвідник і недоречно посміхнувся так, ніби це мало бути смішно. Схоже, він не до кінця розумів всю серйозність завдання, за яке сам же взявся з таким ентузіазмом.

- Ви не хвилюйтесь. Ми не будемо підходити до них надто близько, тож це майже безпечно - нагадав Трясовина, але звучало це так, ніби таким чином він заспокоював самого себе.

Айліс його ремарка здалася абсолютно безглуздою. Звичайно, вони не підходитимуть близько. Тільки якщо серед них немає божевільних чи самогубців.

Чим вище вони піднімалися пагорбом, тим тихіше намагалися поводитися. Лише одного разу Флойс пронизливо верескнув, випадково наступивши на чиюсь кістку, і Айліс знадобилося все її самовладання, щоб не змусити його замовкнути раз і назавжди. Трохи згодом вони знайшли і решту тіла. Опізнати його було неможливо - кістки до біла обсмоктали падальщики, але, судячи з того, як була роздроблена грудна клітка, вбило цього бідолаху щось інше.

- Це ж... Це ... - почав Трясовина, але так і не договорив. Айліс і так знала. Останки, без жодних сумнівів, належали комусь із попередньої групи розвідників.

- Скажіть мені ось що, - серйозно звернулася вона до своїх супроводжуючих, - Ви дійсно є членами розвідки? Щось мені здається, що для вас це все у новинку. Навіть не знаєте, як виглядають тутешні хробаки. Відповідайте, як є, бо я відчую брехню, і тоді ви пошкодуєте, що взагалі впутали мене у цю сумнівну авантюру.

Вони схвильовано переглянулись. Трясовина злегка підштовхнув свого друга, аби той відповів за обох.

- Ви праві. Ми не є членами розвідки, - нерішуче почав говорити Флойс, - Точніше, ми були ними, але одразу ж після першої вилазки нас позбавили повноважень. Ми віддали все що мали, аби заплатити за подорож на Мертвий Континент з надією, що швидко відпрацюємо втрачене, але виявилося, що Безкрайня Долина не для всіх.

- Так. І ми застрягли тут, бо не маємо грошей на зворотній шлях, - додав Трясовина.

- І ви вирішили піти на розвідку добровольцями, аби потім продати інформацію, - здогадалась про решту Айліс, - Але ваших навичок виживання для цього недостатньо, і ви не придумали нічого кращого, окрім як заробити за рахунок моїх старань. Що ж, зрозуміло. Мабуть, і про мінімальний склад у троє людей теж вигадали.

Флойс винувато опустив очі, поки Трясовина робив вигляд, що його тут взагалі немає.

- Гаразд, в такому випадку пропоную вам повернути назад прямо зараз, поки є така можливість. Я не буду з вами няньчитися.

Зіниці Флойса нервово бігали з боку в бік. Він думав, зважував свої шанси і, судячи з усього, дійшов до ненайвтішніших висновків. Але, очевидно, їм обом були вкрай необхідні гроші, а дев'яносто тарлів із небес на голову не впадуть. Тож жоден не захотів повертати.

- Ну, як хочете, - сказала Айліс. Загалом їй було байдуже, що з ними стане. Аби не створювали зайвих проблем.

Нарешті вони досягли вершини, звідки відкривався вельми незвичайний краєвид. Відразу від підніжжя починалась неглибока, але неймовірно широка вирва, щонайменше двох верст у діаметрі.

- Схоже, це те саме місце, - сказала Айліс, присівши навпочіпки.

- Так, колись це був вулкан, - відповів Флойс, - Он там, бачите? Кілька точок, що рухаються вздовж протилежного краю. Давайте порахуємо їх і скоріше заберемося звідси.

Айліс бачила. І бачила набагато чіткіше ніж Флойс. П'ять потворних особин повільно снували унизу вирви. Але згодом вона помітила деща набагато ближче. Те, що вона спочатку прийняла за груду каміння, насправді було дохлим голкоходом. Можливо, він помер власною смертю, а можливо, його щось вбило.

- Як давно тут були помічені голоходи? - напівпошепки запитала Айліс.

- П'ять чи шість днів тому, — відповів Флойс.

- А як давно перестали повертатись розвідники?

- Десь із місяць. А в чому річ?

- Ні в чому.

Насправді неважко було скласти два плюс два. Якщо місяць тому голоходів тут ще не було, то розвідників вбивало щось інше. Припущення каменешукачів про появу невідомої бестії могли виявитися правдою.

Людський труп, на який вони натрапили, пролежав тут явно більше ніж п'ять-шість діб. Обжерли його не голкоходи, а падальщики, а вбило... так, та сама невідома тварюка. Голкоходи зазвичай висмоктують зі своїх жертв всю кров і нутрощі, залишаючи після себе висушені мумії. У трупа ж була роздроблена грудна клітка, а решта частин тіла розкидана на досить велику відстань одна від одної, ніби чудовисько жадало лютої розправи. Ніби воно розважалось.

- Я нарахував п'ять. А ви? - спитав Флойс.

- Теж п'ять, - підтвердив Трясовина, - Не схоже, що вони йтимуть у бік Межі. Здається, їм і тут добре. Це все, що від нас потрібно? Просто порахувати і повернутись?

- Ще бажано знайти ту іншу невідому істоту і доповісти, як вона виглядає і поводиться, - нагадав Флойс, - Тоді ми отримаємо повну суму.

- Але окрім голкоходів тут більше нікого немає. Може, вони її злякали? - міркував товстун.

- Напевно так. Нічого не поробиш. Нам залишається лише повернути назад, -Флойс з надією глянув на Айліс. Ще з самого початку вони затвердили її своїм командиром.

- Я хочу дещо перевірити. Залишайтеся тут, - сказала вона і повільно поповзла вниз схилом, рухаючись плавно і безшумно.

- Що ви робите? - стурбовано шепнув Флойс, але Айліс не відповіла. Вся її увага, всі інстинкти були зосереджені на одному.

Труп голкохода лежав відносно близько, одразу біля підніжжя. Хлопці, швидше за все, досі його не бачили, адже тулуб посірів і тепер своєю нерухомістю зовсім нагадував камінь. Якби не зграя білих трупних паразитів, що копошились по всій поверхні, можливо, вона й сама не звернула б уваги.

Айліс підповзла до трупа чудовиська дуже близько, і тепер його туша повністю ховала її собою. Вона одразу визначила, що смерть настала зовсім не від старості чи голоду. Насамперед погляд зачепився за зламані голкоподібні ноги. Здалеку вони завжди здавались тонкими, як у павука, але зблизька вони були завширшки з полуторний меч, не поступаючись також у міцності. Переламати їх було справою досить нелегкою. Але ще більше Айліс вразило розпорошене черево голкохода. Причому розпорене воно було не мечем або чимось ріжучим. Його скоріше навіть розірвали. І зробили це... відносно недавно. Можливо, дні два тому.

Що за істота була здатна на подібне? Адже на Мертвому Континенті не існувало хижаків смертоносніших за голкоходів. У будь-якому разі, затримуватись біля старого кратера Айліс більше не прагнула і вона невдовзі повернулася до решти.

- Що ви там робили? - спитав Флойс, по обличчю якого струївся піт через емоційну перенапругу.

- Неважливо. Краще нам якнайшвидше звідси забратися.

Вони рушили тим самим шляхом, яким прийшли, але чомусь Трясовина затримався на місці. Він ніби скам'янів і дивився у якомусь конкретному направленні.

- Що там таке? - запитала Айліс, але тут і сама побачила на протилежному кінці кратера маленьку тятку, що швидко пересувалась. Придивившись, вона розпізнала в ній людські обриси.

- Як думаєте, що це? - поцікавився Трясовина. Було помітно, як сильно він наляканий.

Айліс не відповіла, адже вона не знала.

Один із голкоходів, помітивши рух тятки, повернувся і видав жахітливий звук, який пронісся по вирві кратера вібруючим гулом. Далі він кинувся до людини (якщо це дійсно була людина), швидко перебираючи кінцівки. Повільні в спокійному стані, голкоходи проявляли неймовірну спритність у момент полювання.

"Йому кінець", - подумала Айліс, але, всупереч очікуванням, людина уникла смерті, застрибнувши на стіну кратера. Вона дерлася по ній, немов комаха, швидко і спритно чіпляючись за виступи. Голкохід намагався проколоти її своїми павучими кінцівками, висікаючи з кам'янистої поверхні пил та уламки, але здобич ухилялася, здавалося б, без особливих зусиль, а потім, відштовхнувшись від стіни, застрибнула на спину монстра і, обхопивши його голову руками, почала тягнути. Тягнула доти, доки шматки плоті не стали натягуватися і лопатися. Ходулі чудовиська конвульсивно засмикалися, і, зрештою, його голова відірвалася від тіла.

- Здається, там щось відбувається, - помітив Трясовина, чий зір не мав таких можливостей, як у Айліс.

- Ну ж бо! Ходімо, поки не пізно, - нервував Флойс. Його обличчя стало ще блідішим, ніж раніше, а піт буквально капав з підборіддя.

Тим часом до сутички підключилися й інші голкоходи. Вони дуже швидко оточили вбивцю родича. Їхні ноги щомиті дірявили землю, піднімаючи в повітря цілі хмари пилу, але їм ніяк не вдавалося вразити ними ворожу істоту.

Той, кого Айліс спочатку прийняла за людину, поводився швидше як звір. Рухи його були якимись навіть неприродними з точки зору людської анатомії, вигинаючись в суглобах під аномальними кутами. Він по черзі метався від одного голкохода до іншого, і Айліс на власні очі могла бачити, як ламалися їхні ноги, немов ті були сухим гіллям.

Ні. Що б не являла собою ця істота, вона абсолютно точно не була людиною.

У процесі бійні група монстрів змістилася трохи ближче до центру вирви, і тепер хлопці теж могли розгледіти деякі деталі того, що відбувалось.

- У житті не бачив нічого подібного, - вражено прошепотів Трясовина.

- Ну, все, з мене досить!

Флойс зірвався з місця і кинувся назад.

- Ні! Не рухайся! - прошепотіла Айліс, але юнак її не слухав. Він біг униз пагорбом, ноги його не слухалися, і він постійно спотикався, здіймаючи багато пилу і шуму.

Айліс хотіла б його зупинити, але залишилася на місці, щоб не створювати ще більше метушні. Однак, відволікшись на Флойса, вона втратила пильність, що було неприпустимою помилкою в складеній ситуації. Вона поверталася назад до Трясовини, щоб наказати йому лягти на землю і не рухатися, коли їй в обличчя бризнула кров.

Товстун усе ще дивився на неї злякано і здивовано. Тонка кривава стрічка тягнулась із кутка його рота. Незабаром його тіло важко повалилося на землю. Грудна клітка розірвана до кістки, була порожня.

Всього за кілька кроків зліва стояло воно. Начебто і людина (навіть вдягнена), але не зовсім. Спина згорблена, помітно випинаючи хребет. Пальці на руках викривлені та озброєні довгими гострими пазурами. З них стікала кров. Очі... Айліс спершу подумала, що їй здалося, але вони дійсно мали по дві зіниці у кожному. Одна пара звичайна, як у людей, інша - нагадувала зіниці самих голкоходів. Білі з блідо-жовтими контурами. Наче мертві.

Ніколи раніше Айліс не зустрічала подібних чудовиськ. Воно здавалося якимось неправильним, ніби його не мало існувати в природі. Але ось вона бачила його на власні очі. Бачила, на що воно здатне, і розуміла, що може загинути прямо тут і зараз.

Айліс відступила на крок і приготувалась захищатися. У руках вже були дорханські вигнуті ножі здатні при вмілому використанні відсікати голови.

- Ти… - хрипким голосом промовила істота і вказала на неї довгим вказівним пальцем, червоним від крові, - Ти така сама, як я…

Зіниці чудовиська змістилися в напрямку Флойса, що все ще біжав вниз по схилу. Залишивши Айліс без уваги, воно кинулося в його бік так швидко, що вона б не наздогнала його, навіть якби дуже сильно захотіла врятувати того дурня. Їй залишалося лише стояти на місці і спостерігати, як людиноподібний монстр розриває Флойса, і чути його передсмертні хрипи і булькання.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.