Глава 4. Більмо на оці (Даарен)

З того часу, як Даарен отримав від Х'ярда нове, вельми загадкове, завдання, минуло півтори тижня. До цього часу завдяки ефіру в його тілі зламані ребра зрослися і майже не мучили при кожному русі. За винятком деяких больових відчуттів під час постільних вправ, через що йому доводилося приймати більш пасивну позицію.

- Що там такого важливого, що ти вже котрий день не випускаєш з рук цей папірець? - промуркотіла Вілетта, лежачи на боці і виставивши на огляд пружне стегно.

Даарен, згорбившись, сидів на краю ліжка і вкотре перечитував зміст документа зі скороченим звітом всього, що було відомо про цю Айліс Меленгорд. Тут вона описувалася, як висока жінка років двадцяти п'яти з чорним волоссям і міткою на правій руці. Дуже сухий та узагальнений опис за винятком мітки, яку, швидше за все, під одягом і не розгледиш. І по ньому Даарен повинен був якось знайти цю напівкровку?

- Сьогодні, по обіді, відпливає мій корабель. Хочу бути в курсі всього, що на мене чекає, - пояснив він, вдавши, що не зрозумів її натяку.

- Ти так серйозно поставився до цього завдання. Не схоже на тебе, - Вілетта легенько торкнулась його коліном у поперек. Даарен, досі не відриваючи погляду від написаного, повільно, і швидше за звичкою, опустив долоню на її стегно, - Тебе не буде більше року? За цей час тут багато що може змінитись.

- Що ти маєш на увазі? - спитав Даарен, нарешті глянувши на дівчину. Вона посміхнулася, задоволена, що зрештою змогла привернути його увагу. Потім перекинулася на спину, відкинувши з обличчя пасмо білявого волосся. Її груди при цьому спокусливо колихнулися. Даарен надавав перевагу темноволосим жінкам, але Вілетта компенсувала свій недолік легкістю характеру. Він вважав за краще уникати складнощів у спілкуванні з жінками. Шукати підходи, викручуватись, йти на компроміси — ні, це не для нього. Єдине, що трохи турбувало його у Вілетті, це її віра в те, що одного разу вони одружаться. Нажаль, він мусив розчарувати бідолаху. Уявляючи собі подружнє життя, Даарен чітко чув нескінченний дитячий гомін, від якого і втекти не втечеш. Тільки хіба на полювання. Краще вже боротись з чудовиськами, аніж це.

- Цього року ти мав стати головнокомандувачем ордена, але натомість тебе відправляють невідомо куди, та ще й з незрозумілою метою. Очевидно, що Х'ярд не має наміру передавати тобі свої повноваження. Схоже, він вже придивився когось, на його думку, більш підходящого на цю роль, - міркувала вона.

Даарен хотів би не думати про це в день відплиття, але слова Вілетти нагадали йому про його побоювання.

Ні, Х'ярд не міг так вчинити. Тільки не по відношенню до нього, свого брата. Хоча, братами вони були дуже умовно. Чи варто було чекати благородних вчинків від того, хто народився і виріс на вулиці, серед негідників, злодіїв та ошуканців, і досяг загального визнання лише завдяки щасливому випадку - знайомству з його батьком? Батьком Даарена.

- Х'ярд так багато часу проводить із цими близнюками. Особливо із Шедоком. Схоже, він його улюбленець, - продовжувала Вілетта, - Це так безглуздо і несправедливо приділяти комусь більше уваги лише тому, що у вас обох було тяжке дитинство.

- Просто йому весь час усіх шкода, ось він і возиться з ними. Мабуть, якби його воля, він би всіх сиріт Бламанша зібрав під цим дахом, - висловився з цього приводу Даарен і різко підібрав з підлоги одяг. Він би ніколи нікому не зізнався в цьому, але так, він побоювався того, що Шедок у найближчому майбутньому міг перевершити його і можливо навіть стати головнокомандувачем замість нього. Не прямо зараз, але за кілька років. А доти Х'ярд продовжував би підготовлювати йому це місце. Тим більше, що у Шедока для цього було все необхідне. Талант, потужний внутрішній ефір, бойова вправність і, найголовніше, бездоганна репутація. На відміну від Даарена, який провалював у середньому одне завдання з семи. Здебільшого через невміння працювати в команді – у цьому недоліку він навіть сам собі зізнавався.

Даарен затягнув пояс на штанях і вклав вже порядком замизганий листок у внутрішню кишеню куртки. Вілетта спостерігала за ним, більше нічого не кажучи. Чого б вона не добивалася, озвучуючи свої спостереження, сприводу його можливого майбутнього, у неї це вийшло.

- Отже йдеш прямо зараз? - після хвилинного мовчання запитала дівчина.

- Так. Не сумуй, поки мене не буде.

- Не хвилюйся, не буду. Знайти тобі заміну не важко.

- Тоді бажаю добре провести час за моєї відсутності, - ні краплі не переполошившись через її слова, він розгладив волосся на голові, завершуючи свій охайний образ.

- Ненавиджу тебе, - пирхнула дівчина, але потім усміхнулася. Це були її прощальні слова, хоч вони й означали зовсім протилежне.

Даарен покинув її кімнату, думаючи про що завгодно, але тільки не про їхнє розставання. Лише трохи пізніше, вже вийшовши на внутрішнє подвір'я храму, він спробував зрозуміти, що відчуває, розлучаючись з Вілеттою на такий тривалий термін (а можливо і назавжди), але, як виявилося, він взагалі нічого не відчував . Зрештою, вони були близькі лише у постільних справах. Так, вона часто зашивала його рани, годувала з ложечки, коли були зламані руки, і навіть кілька разів допомагала ходити в туалет, коли отримані травми були дуже тяжкими. Але все це було лише частиною її прямих обов'язків. Вілетта жила при ордені, оскільки народилася феантрійкою, але ефір у її тілі був настільки слабкий, що вона майже нічим не відрізнялася від звичайної людини. Тому їй доводилось робити всю цю часом не найприємнішу роботу. Однак, це краще, ніж нескінченно ризикувати власним життям. Мабуть. Даарен не був у цьому впевнений.

У тіні платана, біля східної стіни храму, височіла статуя воїтельки Ірмір, що сотню років тому очолила оборону Убертона. І хоча від міста тоді майже нічого не залишилося, воно прийняло на себе увесь удар, подарувавши шанс Бламаншу та іншим сусіднім королівствам.

Проходячи повз цю статую, Даарен часто задавався питанням — а як воно все було насправді. Що насправді допомогло врятувати Убертон від інакших? Чомусь, подробиці цієї легендарної битви залишалися неясними, а передаючись з вуст у вуста, покоління до покоління, вони набували зовсім суперечливих деталей, перетворюючи їх на повний абсурд.

- Даарен, хлопче! - почув він голос Х'ярда і різко перевів погляд зі статуї Ірмір на командувача. Повз ворота він в'їхав на територію храму і зістрибнув з коня. На його обличчі з'явилась млява посмішка. Одразу за ним в'їхали близнюки. Ну звичайно, куди ж без них?

Даарен насупився, відчуваючи напругу в щелепах.

- Я радий, що встиг до твого відплиття. Зібрав усе необхідне? - спитав Х'ярд, передавши поводи хлопчику-конюху.

«Яка турбота… – відчув роздратування Даарен, – Усміхаєшся. Мабуть, задоволений, що я ось-ось перестану бути більмом на оці».

А ще його виводило з себе, коли Х'ярд звертався до нього "хлопче". Так раніше робив батько, коли вони обоє були дітьми, але тепер він виріс, а батько мертвий, і спроби Х'ярда наслідувати поведінку колишнього голови ордену здавалися йому сміховинними.

- Зібрав ще вчора, - поборовши у собі бажання в'їдливо пожартувати, стримано відповів Даарен, - Тобі не варто було спішити, щоб попрощатися зі мною. От побачиш, рік мине так швидко, що ти й не помітиш моєї відсутністі.

«Не думай, що зміг так просто позбавитись від мене. Коли я повернуся, все стане по-моєму».

- Якщо ти готовий, я супроводжу тебе на корабель, – запропонував Х'ярд.

«Навіщо? Щоб я не втік? От у кому я точно не маю потреби, то це у проводжатих».

- Як забажаєш, - вголос промовив Даарен і попрямував до житлової частини храму, щоб забрати торбину з речами.

Якоїсь миті він порівнявся з Шедоком, який весь цей час був зайнятий тим, що діставав з гриви свого коня колючки реп'яха. Йому слід було пройти повз. Слід було. Але він не стримався. Зупинився за крок, подивився на хлопця згори вниз, намагаючись уособити собою нависаючу непохитну скелю. Шедок запитливо підняв погляд. Погляд, у якому не було ні поваги, ні смирення, ні страху, нічого з того, що хотів побачити Даарен. Його очі не виражали взагалі нічого, ніби Даарен був порожнім місцем. Якби Шедок подивився б на нього хоча б з викликом або з презирством, його це влаштувало б. Але не ця абсолютна байдужість. Невже він настільки впевнений у собі? Чи справа в іншому?

- Вважаєш себе особливим, малюку? На твоєму місці я був би обережнішим, - нарешті сказав Даарен. Він і сам не до кінця розумів, що хотів цим сказати, але раптом із соромом усвідомив, що його слова, мабуть, прозвчали, як прихована погроза. Як казав батько, якщо хтось починає погрожувати, це означає, що він наляканий.

Шедок довго дивився на нього, не змінюючись в обличчі. Мабуть, він очікував, що Даарен якось розтлумачить своє звернення, тому чекав на продовження, але його не було. З рештою, його очі лише трохи звузилися.

- В чому твоя проблема? - спокійно поцікавився парубок.

Уме, яка досі сиділа верхи на коні, хіхікнула, і посміхнулася Даарену, ставши схожою на піранію.

Так, Даарен вже пошкодував, що взагалі заговорив з ним, адже вони були на зовсім різних рівнях. Йому не варто було так опускатися. Але що зроблено, те зроблено. Не хотілося, щоб останнє слово залишилося за цим коротуном, але перш, ніж Даарен встиг ще щось сказати, Х'ярд поклав руку йому на плече.

- Поспішай, якщо не хочеш, щоб корабель відплив без тебе.

Обіднє сонце безжально палило шкіру. Розпечене повітря тремтіло. Даарен уже весь був липким і морщився від запаху власного поту. Коли вони підійшли до причалу, з моря повіяло легким бризом, подарувавши певне полегшення.

Тут вже згуртувалась невеличка купка мандрівників, які збиралися пливти на Мертвий. Континент. Людей з півтори дюжини, можливо, трохи більше, і в основному це були відчайдушні шукачі дорогоцінного каміння, що зароджувалось тільки в надрах цієї, здавалося б, неживої, абсолютно непотрібної землі. Напевно, серед них були і мисливці на ефіріал — руду, з якої кувалися мечі феантрійців. Її також можна було знайти виключно на Мертвому Континенті. Вигляд у всіх цих чолов'яг був досвідчений. Багато хто зі шрамами, татуюваннями, руки жилаві, звиклі копатися в землі і орудувати киркою. Перспектива цілий місяць перебувати на одному кораблі з цими малоприємними особистостями не радувала Даарена. Гірше за це було лише одне.

- Ненавиджу кораблі, - пробурчав Даарен, і в цей самий момент в небезпечній близькості від нього дзвінко плюхнувся білий пташиний послід. Задоволена собою чайка видала пронизливий крик і, зробивши коло пошани над його головою, полетіла далі, - Ненавиджу птахів.

- Найкращий спосіб боротьби з морською хворобою це сон, - весело нагадав Х'ярд.

Якби можна було проспати все плавання, Даарен так і зробив би.

Капітан корабля щось прокричав, певно, оголошуючи час підніматися на борт.

- Бережи себе і постарайся ні в що не вляпатися, - сказав наостанок Х'ярд і заключив його в міцні обійми, - І обов'язково не забувай дотримуватись правил при складанні звітностей. Це дуже важливо.

- Та знаю я, знаю, - вивільнився з обіймів Даарен і, недбало махнувши на прощання рукою, піднявся на борт корабля.

Майже одразу він відчув легке хитання, що неприємно відгукнулася в шлунку. І це при тому, що корабель ще навіть не відчалив, а саме море у цей день було спокійним, майже дзеркальним.

Х'ярд все ще стояв там, на причалі, дивився ніби на нього і водночас крізь. Погляд його став похмурим, від усмішки не лишилося й сліду, і весь він ніби за одну мить постарів.

Невже й справді засмучений їх розставанням? Що ж, варто було зізнатися собі. Він, Даарен, швидше за все теж сумуватиме за ним, не дивлячись на всі їхні розбіжності та недомовки. Тільки він ніколи не зізнається у цьому прямо.

На борт піднялися останні пасажири, і капітан наказав прибирати трап. Матроси почали виконувати команду, і в цей момент по всьому причалу пронісся дзвінкий жіночий крик.

- Зачекайте! Стривайте! Мене забули!

До них, проштовхуючись крізь перехожих, бігла жінка, тягнучи при цьому величезну сумку. Її ноги плуталися в слоях тканини дорожньої коричневої сукні, надто теплої для такої погоди. По дорозі вона випадково зачепила плечем Х'ярда, і той трохи здивовано на неї покосився. Матроси вилаялися, але, все ж таки, опустили трап назад. Жінка збігла по ньому досить спритно, але в останній момент, коли вона вже була на судні, сумка вискочила з її рук і плюхнулася під ноги, виваливши назовні деякі речі. Книги, написані іноземною мовою, якісь склянки та бутилі, а також... спідня білизна. Вона похапцем почала запихати все це назад.

"Що за ходяче непорозуміння?" - подумав Даарен, дивлячись на її безладні каштанові кучері, що здавались жорсткими, як солома.

Судячи з облич інших пасажирів, більшість із них подумали приблизно те саме. Даарен раптом зрозумів, що на кораблі вона єдина жінка.

Впоравшись, нарешті, зі своїми речами, вона вирівнялась і швидко облвела поглядом всіх пасажирів, але, чомусь, затрималася саме на ньому, Дааренові.

- Ох, а ти гарний. Сподіваюся, ми потоваришуємо. Я Фані, - сказала вона, неабияк здивував своєю прямолінійністю.

«Ось тільки ти зовсім не на мій смак, подруго. Ще й ім'я дивне», - подумав Даарен, звернувши увагу на те, що в неї був дуже широкий рот у порівнянні з розмірами обличчя загалом, через що її посмішка простягалась майже від вуха до вуха. З привабливого в ній була лише пишні груди.

Даарен не знав, що їй відповісти і чи варто взагалі відповідати. На щастя, Фані втратила до нього інтерес так само швидко, як він в неї виник, і тепер знущалась над капітаном, запитуючи, де її каюта, і скільки разів на день їх годуватимуть. Хтось із матросів погодився допомогти їй з речами.

Коли вони спустилися до кают, Даарен раптом помітив, що дехто з пасажирів дивиться на нього вороже. Цього ще не вистачало. Він сподівався уникати конфліктів, але ця химерна жінка зрйнувала його плани лише однією недоречною фразою сприводу його зовнішності.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
30.06.2024 17:13
До частини "Глава 4. Більмо на оці (Даарен)"
Сподіваюся, цього пихатого жеребчика об'їздять🤣🤣🤣 Життя об'їздить. Прикольно буде, якщо Даарен зазнає реальної трансформації, вибереться з-під залізної п'яти власного еґо, набуде мудрості та розважливості - та зможе стати нормальним правителем для Ордену.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Ясна (Etters)
    30.06.2024 12:20
    До частини "Глава 4. Більмо на оці (Даарен)"
    Ох, ще одне фентезі🤌Від роботи важко відірватись, але я мушу... Обов'язково потім повернуся! Особливо цікаво буде дізнатися чим ті інакші такі страшні.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше