Глава 17. Печать (Айліс)

Маленький корабель відчайдушно проривався крізь хвилі, самотужки кидаючи виклик водній стихії. Чим далі він відпливав від берегів Мертвого Континенту, тим прозорішими ставали хмари. За добу вони вже нагадували велетенський купол із моху, що височів десь позаду. Сонячне проміння ковзало палубою, відбиваючись у калюжах солоної води.

Айліс довго вивчала свої долоні. Все ще бліді, вони, проте, тепер набули слабкого рожевого відтінку.

"Гарно", - подумала вона, маючи на увазі не свої руки і навіть не сонце, а ніби все разом. Все, що зараз міг охопити її зір. Блискучі, мов діаманти, бризки, що висікались носом корабля. Зграйка сріблястих риб, що невпинно супроводжувала судно. Перисті хмари (не зелені, а білі), які розсікали небесну блакить. Все це здавалося Айліс частиною зовсім іншого світу. Світу, до якого вона сама не належала. Дивно. Їй так не терпілося покинути Мертвий Континент, але, здійснивши своє бажання, тепер вона почувалася самозванкою.

З трюму на палубу із заспаним виглядом вийшов Даарен фор Клайден. Шкіра його мала хворобливий сірий відтінок. Вони зустрілися поглядами і нічого один одному не сказали. Феантрієць понишпорив у кишенях і вивудив крихітну склянку із чимось жовтим. Висмикнув зубами пробку і вилив у рота вміст. Порожня склянка полетіли за борт, востаннє зловивши своєю поверхнею сонячний відблиск.

- Виглядаєш кепсько, - сухо зауважила Айліс.

- І, повір, почуваюся я відповідним чином, - не став заперечувати очевидне Даарен, - Ніколи не думав, що так нестерпно сумуватиму за обісцяними вулицями і багнюкою на трактах.

День тягнувся дуже довго. Для Айліс, чиє життя і без того вже розтяглося на друге століття, це не створювало відчутної проблеми, а от феантрієць, здавалося, смертельно нудився. Він ходив по палубі взад-вперед і періодично докучав матросам порожніми балачками.

Айліс гадки не мала, які властивості включала в себе та жовта рідина, але важко було не помітити, що після неї Даарен став виглядати набагато бадьоріше. Навіть щоки порозовішали. Після обіду він пішов до себе в каюту, а повернувшись за кілька годин, почав віджиматися і робити різні фехтувальні вправи. Моряки поглядали на нього, хто з цікавістю, а хто з явним роздратуванням. Юнга, років чотирнадцяти, спершу довго кидав на фехтувальника сором'язливий погляд, але потім набрався хоробрості і боязко попросив того показати йому декілька прийомів. Ну а Клайдена хлібом не годуй, дай похвалитися своїми бойовими вміннями. Всього через годину, наслідуючи приклад молодшого члена команди, навколо майстра меча зібралося з півдюжини бажаючих вчитися. В якості зброї вони використовували хто швабру, а хто металеві іржаві прути. Проте, весь цей цирк, який аж занадто нагадував дитячі забавки, продовжувався рівно доти, допоки до них не вийшов капітан і не розігнав підлеглих, наче зграю переляканих ворон. Він наказав їм зайнятися справою, замість того, щоб, як висловився старий мореход, хрінотінню маятися.

Одноманітність днів, що минали один за одним, наче близнюки, нагадувала одноманітність на Мертову Континенті. Айліс так само нічим було зайнятися, крім як спостерігати за звичками примітивних створінь. Тільки в цьому випадку створіння, якимось незрозумілим для неї чином все ж таки відносилось до людського виду. У якийсь момент її спостереження набули навіть певного науково-дослідницького характеру.

- Ну і паскудство... - тихо, одними губами, промовила Айліс, коли чергового ранку з каюти на палубу, морщачись від яскравого сонячного світла, вийшов Дааран.

- Ну і паскудство! - поскаржився він, точно повторивши її інтонацію. Хоча, скоріше, це вже вона встигла завчити його манеру.

За приблизними підрахунками Айліс, більшу половину шляху вже було подолано.

"Мабуть, час починати", - вирішила вона і підійшла до Даарена, заставши його за широким і гучним позіханням. Потурбованний феантрієць був змушений перервати свій природний біологічний процес і, клацнувши зубами, зімкнути щелепи. Він здивовано блимав, дивлячись на неї. Не звик до того, щоб вона сама вступала з ним у діалог.

- Ризикну допустити, ти нічим особливо важливим не зайнятий в цю хвилину? - запитала Айліс, тримаючи руки схрещеними на грудях.

Даарен замислився так, ніби йому було що заперечити, але потім просто похитав головою.

- Тоді ходімо, - запропонувала вона.

- Куди?

- У мою каюту.

Вираз обличчя Даарена якийсь час залишався повністю нерухомим, але, коли сенс почутого досяг його свідомості, він випростався і прийняв до біса серйозний вигляд. Не сперечаючись і нічого більше не запитуючи, він просто пішов за нею.

"Тварина", - подумала Айліс, здогадавшись про його бурхливі фантазії. На превеликий жаль його очікувало лише розчарування.

Зачинивши двері зсередини, вона присіла на ліжко і кивнула у бік важкої скрині, що стояла навпроти. Даарен сів на її кришку, ніби на табурет. Каюта була зовсім крихітною, і відстань між ними становила не більше двадцяти дюймів, тож Айліс могла відчувати жар його дихання разом із не найприємнішим запахом із рота. Проте цю проблему вона помічала у всіх людей без винятку.

Переконавшись, що вся увага феантрійця зосереджена на ній, Айліс плавно відвернула рукав на правому зап'ясті. Даарен насупив брови.

- Це печать, - приступила вона до пояснення, - Її наклав один маг, коли я була дитиною. Він зробив це з метою захистити світ від мене та мене від світу. А також мене від самої себе, але давай по порядку. Самостійно зняти печать я не в змозі. Це може зробити лише той, у кому є енергія ефіру, інакше кажучи, феантрієць. Знову зачинити печать так само під силу лише йому, і це ще одна, нехай і не найважливіша причина, чому поруч зі мною завжди повинен бути хтось із ордену. Зазвичай спостерігачів попередньо навчають тому, як це робиться. Зазвичай, - Айліс зробила паузу, даючи Даарену час, щоб перша порція почутого успішно відкарбувалась в його мозку. Потім продовжила.

- Щоб тобі було простіше зрозуміти, як це працює, торкнися мого зап'ястя.

Даарен глянув на неї з недовірою, ніби в очікуванні каверзи.

- Ну? Чи ти боїшся, що я відкушу тобі руку?

Феантрієць зітхнув і зробив, як його просили, обхопивши пальцями зап'ястя. Айліс відчула, як він здригнувся. Так, її тілом теж ніби пробіг слабкий електричний заряд, відгукуючись на внутрішній ефір Даарена. Його було багато. Дуже багато. Їхні, протилежні за своєю природою, енергії резонували. Вступали в конфлікт.

Поки Даарен тримав її за руку, печать ніби ожила. Малюнок став повільно видозмінюватися. Розкручуватись.

- Досить! - вигукнула Айліс, різко відсмикнувши руку.

Якийсь час вона здивовано дивилася на Даарена, а Даарен з не меншим здивуванням дивився на неї.

- Що ж, - знову заговорила вона, - Схоже, у твоєму випадку довго вчитися не доведеться.

- Це ж добре? – уточнив він.

- Певно, що так, - однак, з деяким сумнівом відповіла Айліс.

"Схоже, цей телепень сам не до кінця усвідомлює свої можливості", - подумала вона.

- Я відчув щось дуже дивне. Схоже на коліки, - поділився своїми спостереженнями Даарен.

- В голові у тебе коліки. Ти відчув енергію заклинання, що лежить в основі цієї печаті. Впливаючи на нього своїм ефіром, ти можеш змінювати малюнок. Це переплетення посередині - щось на кшталт замку. Щойно випадково ми з'ясували, що завдяки великій концентрації ефіру у твоєму тілі тобі не потрібні додаткові зусилля, аби контролювати цей процес. Це зекономить нам трохи часу.

- Чи можу я поглянути ще раз? Тільки поглянути, - раптом цілком серйозно попросив Даарен.

Айліс трохи посумнівалась, але все ж простягла руку назад до нього. Цього разу без дотиків він уважно вдивився в малюнок.

- І справді схоже на замкову щілину. Дивовижно, - захоплено бурмотів він, - Так а що станеться, якщо її зняти?

- Ти ж знаєш, хто я така? І що робить мене такою унікальною та ласим шматком для цілого натовпу безумців.

Даарен кивнув.

- В мені вживаються дві сутності, які постійно конфліктують між собою. За всіма законами світобудови мене не мало існувати, адже всі гібриди людей та інакших, народжуються мертвими. Завжди. Я єдиний виняток за всю історію. Від матері я успадкувала ефір, а від батька сутність інакшого. Дві ці сили, наче вогонь та вода. Зіштовхуючись, вони пожирають один одного, утворюючи випаровування. Розпечений газ. Само собою, це лише метафора, але процеси, які відбуваються всередині мене, мають схожий принцип. Печать присипляє ці дві полярні енергії, завдяки чому я можу жити відносно спокійно. Майже як людина. Якщо печать зняти, на короткий термін я отримую здібності від обох батьків. Однак, чим довше я їх використовую, тим слабшим стає контроль, і я стаю небезпечною не лише для себе, але й для оточуючих. У такі моменти моя свідомість просто відключається, і я нічого не пам'ятаю рівно доти, допоки печать знову не замкнеться. Крім того, в цей же час моє власне тіло руйнується зсередини, ніби по моїм нутрощам розливається кипляча смола. Приємного в цьому мало, уж повір.

- Але все ж таки, іноді ти вдаєшся до допомоги феантрійців, аби зняти печать, - нагадав Даарен.

- Так. На короткий проміжок часу її можна зняти без значних руйнівних наслідків. Це дає мені величезну перевагу в бою та можливість захистити себе. Адже, як тобі відомо, вже багато років на мене полює чи не половина світу.

- Що ж, тепер зрозуміло, чого ти хотіла від мене там, у Пустці, коли волала про печать, - осяяло його, нарешті.

Протягом цілої хвилини він сидів і думав, морщачи лоба і потираючи щетину на підборідді. Айліс, спостерігаючи за ним, теж міркувала. Зараз до неї починало доходити, чому Х'ярд, теперішній глава ордену, відправив до неї саме свого зведеного брата. Схоже, він передбачав, що Даарену не знадобиться багато часу на навчання.

- У мене питання, - знову заговорив він, завершивши свій розумовий процес, - Хто цей загадковий маг, що спромігся створити таке могутнє заклинання?

- Поки що я залишу це питання без відповіді, але не хвилюйся. Незабаром тобі і так доведеться познайомитися з ним особисто, адже ми якраз прямуємо до нього. В Алакію.

- Куди? - Даарен схопився зі скрині, наче ошпарений, і спантеличено витріщився на неї, - Хіба ми не повертаємося до Прифії?

- Прифія твій дім, а не мій. Чого б мені хотілося туди повернутися?

- Але чому ти мені одразу не сказала? - емоційно жестикулював феантрієць.

- А ти не питав. До того ж, це ти маєш слідувати за мною, а не навпаки. Такою є робота спостерігачів.

- Але ж ми зараз воюємо з Імперією. До того ж, я зовсім не говорю їхньою мовою.

- Проте я говорю. Та й кому яка справа, звідки ти родом? Прикинешся каменешукачем, ніхто й слова не скаже. Шукачі скарбу - каста досить шанована у будь-яких краях.

Даарен приречено опустився назад на скриню. Погляд його став понурим. Що ж, ніхто і не обіцяв, що буде легко. Нехай вночі поплаче у подушку, якщо йому так хочеться.

- Чому тобі саме зараз знадобився цей маг? - спитав він, трохи прийшовши до тями.

- Зазвичай я тримаюся від нього подалі, аби зменшити ймовірність того, що мене вистежать, адже його теж розшукує інквізиція і не тільки вона. Але цього разу я маю серйозні підстави. Я помітила, що останнім часом сила печаті слабшає. Іноді малюнок ніби пливе без будь-якого на нього зовнішнього впливу. Мені це не подобається. Сподіваюся, він зможе її налагодити.

- Вагомий аргумент. Не хотілося б мати справу з наслідками, якщо твоя печать раптом зламається.

- Рада, що ми один одного зрозуміли. Якщо в тебе закінчилися запитання, то на цьому все. Попрошу звільнити каюту.

Даарен, криво посміхнувшись, підвівся і пішов на палубу. Айліс, полегшено зітхнувши, прилягла на ліжко, довжина якого, на жаль, не дозволяла повністю витягнути ноги. Усі звуки раптом стали якимись далекими. Скрип дощок корабля, що повільно просувався океаном. Шурхіт хвиль, які лоскотали зовнішню обшивку. Приглушені голоси матросів нагорі. Якби вона прислухалася, то могла б розібрати їхні слова, та їй це було зовсім не цікаво.

Айліс знову глянула на малюнок у себе на зап'ясті. Шкіра все ще зберігала на собі спогад про дотик шорстких пальців Даарена. Айліс навіть запам'ятала форму його нігтьових пластин та виступаючі променеві кістки. Вона зловила себе на думці, що вже й забула, коли востаннє до неї торкалась жива людина. Людина, а не інакший. Коли востаннє її тіло відчувало тепло іншого тіла. Мабуть, зі смерті Тарли жодного разу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
01.07.2024 00:44
До частини "Глава 17. Печать (Айліс)"
Спойлер!
Мені подобається, як Айліс розмовляє з Даареном та що/як вона думає про нього)))) Насолода дл серденько мого)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Тішенська
    07.06.2024 22:09
    До частини "Глава 17. Печать (Айліс)"
    Цікаво було більше дізнатися про Айліс, про її особливості) Правда, я вже встигла забути, чого її занесло на Мертвий материк?🙈 Чи цього ще не було?)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ілва Стрілецька
    07.06.2024 22:13
    До частини "Глава 17. Печать (Айліс)"
    Це буде конкретизуватись у наступних главах. Але якщо загально, то вона постійно тиняється по усюдах, ховаючись від Білого Короля та інших, та ніде не затримується довше ніж на півроку. Цього разу ховалась на Мертвому Континенті))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше